Статистика шлюбів та розлучень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Шлюб

1.1 Визначення шлюбу

1.2 Види шлюбу

1.3 Суть шлюбу

1.4 Регулятори інституту шлюбу

1.5 Умови для укладання шлюбу

1.6 Шлюбний вік

1.7 Обмеження на шлюб

Розділ 2. Розлучення

2.1 Визначення розлучення

2.2 Поняття та підстави припинення шлюбу

2.3 Розірвання шлюбу органом ДРАЦСу

2.4 Розірвання шлюбу за рішенням суду

2.5 Момент припинення шлюбу. Правові наслідки розірвання шлюбу

Розділ 3. Статистичний аналіз шлюбності та розлучуваності

3.1 Статистичний аналіз шлюбності. Середня, мода, медіана

3.2 Відносні показники структури

3.3 Показники інтенсивності (коефіцієнти). Загальний коефіцієнт шлюбності

3.4 Вікові коефіцієнти шлюбності

3.5 Статистичний аналіз розлучуваності

3.6 Абсолютні показники

3.7 Загальний коефіцієнт розлучуваності

Висновок

Додатки

Список використаної літератури та джерел



Вступ

З кожним роком все більше і більше уваги державою приділяється людині, зокрема можливості реалізації її основних прав. Це забезпечується за допомогою різноманітних галузей права. Але провідне місце серед інших галузей права займає сімейне право, адже сім'я необхідна кожній людині. Саме сім'я здійснює істотний вплив на розвиток суспільства, його моральне здоров'я і є одним з факторів підвищення соціальної активності людей. Саме в сім'ї формуються основні риси характеру особи, її відношення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Тому демократичне суспільство зацікавлене в міцній, духовній і морально здоровій сім'ї. Міцна сім'я означає міцне суспільство.

Актуальність теми, що розглядатиметься, не викликає сумніву, адже шлюб являється основою майбутньої сім'ї. Створення її починається саме з укладення шлюбу між жінкою і чоловіком. Особливо важливим дане питання є для осіб, в намірах яких на найближчий час є укладення шлюбу та створення власної сім'ї. Але тема розторгнення шлюбів також є актуальною,насамперед тим, що в останні роки в нашій країні зростає число розлучень при одночасному скороченні укладених шлюбів, а позашлюбна народжуваність призводить до збільшення кількості неповних сімей. За розрахунками демографів, близько половини чоловіків і жінок протягом життя розривають шлюб: в середньому розпадається два з кожних п'яти зареєстрованих шлюбів. Більше 30% розлучень припадає на молоді сім'ї, що проіснували менше 5 років.



Розділ 1. Шлюб

1.1 Визначення шлюбу

Шлюб - це сімейний союз двох людей, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

1.2 Види шлюбу

Шлюб -- сімейний союз одного чоловіка й однієї жінки (моногамний), або полігамний, який має два види: союз одного чоловіка і двох або декількох жінок (полігінний), однієї жінки і двох чи декількох чоловіків (поліандричний), закріплений законом або культурними традиціями.

Одностатевий шлюб -- це шлюб, визнаний за законом або шлюб, що визнано в соціальному відношенні між двома людьми однієї статі.

В українській мові жінку в шлюбі з чоловіком називають одруженою або дружиною цього чоловіка. В Україні, як і багатьох інших країнах, існує традиція зміни прізвища. Здебільшого дружина приймає прізвище свого чоловіка, в окремих випадках чоловік може взяти собі прізвище дружини. Іноді утворюються подвійні прізвища.

Існують поняття церковного шлюбу й цивільного шлюбу. Хоча здебільшого люди, які вступають у церковний шлюб у сучасну епоху вступають також у цивільний шлюб, але історично це було не обов'язковим. Церковний шлюб здійснюється за ритуалами відповідної релігії, цивільний шлюб реєструється в державних установах. Люди можуть проживати разом, утворюючи сім'ю, але не вступаючи в шлюб (Фактичний шлюб).

Історично шлюб був союзом між чоловіком і жінкою. В сучасну епоху законодавством деяких країн дозволені цивільні шлюби між особами однієї статі.

Шлюби часто розпочинаються особливою церемонією -- весіллям. Весіллю за традицією передують церемонії сватання та заручин, призначені, відповідно, для пропозиції укласти шлюб і для оголошення наміру провести весілля.

Шлюб припиняється або внаслідок розлучення або внаслідок смерті чоловіка або жінки. Після смерті чоловіка дружину називають вдовою, після смерті дружини чоловіка називають вдівцем.

шлюб розлучення правовий статистичний

1.3 Суть шлюбу

Суть шлюбу визначається встановленими суспільними відносинами. Шлюб здійснюється для утворення сім'ї, народження дітей, спільного проживання і утворення спільної власності. Права і обов'язки людей, які вступають в цивільний шлюб, закріплені у законодавстві, яке може бути дуже різним у різних країнах, і яке змінювалося впродовж епох.

В деяких суспільствах була дозволена полігінія -- шлюб між одним чоловіком і кількома жінками. Протилежна ситуація, коли одна жінка має кількох чоловіків, називаєтьсяполіандрією.

Законодавства сучасної ери, зокрема законодавство України, здебільшого передбачають рівні права та обов'язки шлюбних партнерів. Однак, у різні епохи і в різних країнах, права чоловіка та жінки відрізнялися й можуть відрізнятися й сьогодні. Навіть у державах, де проголошена рівність партнерів, суспільна мораль часто встановлює свої, відмінні від закону, норми поведінки шлюбних партнерів. Зазвичай мораль засуджує позашлюбні статеві відносини, однак, суспільство часто доволі легко прощає подружню зраду чоловікові, й дуже строге щодо поведінки дружини. В деяких суспільствах подружня зрада з боку дружини строго карається законом. До таких суспільств належать, зокрема, суспільства, які живуть за законами шаріату.

Матеріальні права шлюбних партнерів теж установлюються законом і значно відрізняються як у різних країнах, так і навіть у різних областях однієї країни. Майнові права подружньої пари були різними в різні епохи. В деяких країнах при вступі у шлюб, чоловік та жінка вкладають шлюбний контракт, який визначає їхні права під час спільного проживання та при розлучені. В деяких країнах майно, придбане за час спільного проживання, вважається спільним і при розлученні ділиться між колишніми партнерами, в інших країнах такого правила немає. У випадку розлучення суд може призначити виплату аліментів тій стороні, яка потрапляє при розлученні в скруту.

1.4 Регулятори інституту шлюбу

На нього впливають, мораль, політико-правові інститути та ін. Основа шлюбу варіюється в залежності від типу суспільства (романтичне кохання на Заході, розрахунок у деяких інших суспільствах), але більшість шлюбних церемоній, контрактів і звичаїв включають набір прав і обов'язків, таких як турбота і захист, полягають в продовженні роду, сімейної лінії і створення спільної власності.

1.5 Умови для укладання шлюбу

Умови для укладення шлюбу в Україні: взаємна згода осіб, які бажають укласти шлюб (адже шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка) та досягнення цими особами шлюбного віку.

1.6 Шлюбний вік

Шлюбний вік в Україні для жінок - 18 років, для чоловіків -- 18 років, однак за заявою особи, яка досягла 16 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми як майбутніх подружжя і батьків обов'язками та попередити про відповідальність за приховування перешкод до реєстрації шлюбу.

1.7 Обмеження на шлюб

Жінка та чоловік у європейській традиції (винятки -- …) можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі (одноженство, моногамія), право на повторний шлюб вони мають після припинення попереднього шлюбу. Не можуть перебувати у шлюбі особи, які є родичами прямої лінії споріднення, рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра, двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця, усиновлювач та усиновлена ним дитина. Це є певною гарантією, що шлюб укладається з додержанням умов, необхідних для створення повноцінної сім'ї.

Найважливіші питання шлюбних і сімейних відносин регулюються законом -- Сімейним кодексом, який визначає поняття шлюбу як сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого у державному органі реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). В Україні не вважається укладеним шлюб, який не зареєстрований в РАЦС, зокрема, з точки зору законодавства не є одруженими особи, які уклали шлюб в церковних установах -- до його реєстрації в РАЦС. Умовами дійсності шлюбу є:

· Шлюб може бути укладений лише між чоловіком та жінкою.

· Досягнення обома особами шлюбного віку.

· Дієздатність обох осіб.

· Добровільність чоловіка і жінки на укладання шлюбу.

· Одна особа може перебувати лише в одному шлюбі одночасно, для укладання нового шлюбу необхідно припинити будь-який раніше укладений шлюб.

· У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення.



Розділ 2. Розлучення

2.1 Визначення розлучення

Розлучення, також Розірвання шлюбу -- розірвання подружнього зв'язку між чоловіком і жінкою за тих чи інших обставин. Слід відрізняти від визнання шлюбу недійсним (тобто таким, що від початку не мав законної сили, підстав, таким що був складений з порушенням норм закону).

2.2 Поняття та підстави припинення шлюбу

У теорії сімейного права під припиненням шлюбу розуміється зумовлене настанням певних юридичних фактів припинення на майбутнє правовідносин, що виникли між подружжям з юридично оформленого шлюбу. Припинення шлюбу відрізняється від визнання його недійсним тим, що воно спрямоване у майбутнє, тоді як визнання шлюбу недійсним має зворотну силу і припиняє правові наслідки шлюбу з моменту його укладення. Згідно зі ст. 104 СК шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим чи внаслідок розірвання шлюбу. Це вичерпний перелік підстав припинення шлюбу.

Право та дієздатність особи припиняються з настанням її смерті -- певного юридичного факту, який підтверджується довідкою закладу охорони здоров'я або показаннями свідків. При цьому реєстрація припинення шлюбу в органі ДРАЦСу не потрібна, реєструється лише сам факт смерті. Порядок та умови оголошення фізичної особи померлою визначаються цивільним законодавством. Відповідно до ст. 46 ЦК особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, -- протягом шести місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення цих дій. Питання про оголошення особи померлою вирішується судом за місцем проживання заявника.

Юридичні наслідки судового рішення прирівнюються до тих же наслідків, що настають у разі смерті особи. Згідно зі ст. 264 ЦПК рішення суду про оголошення особи померлою є підставою для реєстрації її смерті в органі ДРАЦСу і видачі Свідоцтва про смерть.

З моменту винесення судом рішення про оголошення особи померлою шлюб з нею вважається припиненим. Чоловік або дружина цієї особи мають право вступити у новий шлюб після одержання судового рішення про оголошення померлими колишнього чоловіка або колишньої дружини. Однак особа, оголошена померлою (якщо насправді вона жива), не має права вступати у новий шлюб незалежно від того, відомо їй чи ні про оголошення її померлою.

Якщо ж особа, яка була оголошена померлою, з'явилася і відповідне рішення суду скасоване відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК, її шлюб з іншою особою поновлюється за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі (ст. 118 СК). При цьому жодних заяв про поновлення шлюбу не потрібно.

Треба зазначити, що наведене положення суперечить закріпленому у ч. 1 ст. 51 Конституції принципу свободи шлюбного союзу, з якого випливає, що ніхто не може бути примушений до поновлення шлюбу всупереч його волі. Тому доцільніше було б закріпити в СК можливість поновлення шлюбу за такої ситуації (як і в разі появи чоловіка, дружини, визнаних безвісно відсутніми) лише при наявності прямого волевиявлення обох із подружжя.

Поновлення шлюбу органом ДРАЦСу має зворотну силу, внаслідок чого дружина і чоловік визнаються такими, що перебувають у шлюбі, з моменту його державної реєстрації, а не з часу поновлення шлюбу.

У житті трапляються випадки, коли один із подружжя помирає після розірвання шлюбу за рішенням суду, але до або у день набрання ним чинності. У зв'язку з цим постає питання: що треба вважати у такому разі підставою припинення шлюбу -- смерть одного з подружжя або ж його розірвання за рішенням суду? Це питання має велике практичне значення, оскільки від його вирішення залежать правові наслідки, що настають для того з подружжя, хто залишився живим. Адже якщо шлюб припинено внаслідок смерті одного з подружжя, другий з них успадковує його майно, а якщо внаслідок розірвання шлюбу судом -- ні.

Стаття 104 СК закріплює правове регулювання зазначеного питання. Так, ч. З цієї статті встановлює, що якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. При цьому другий з подружжя може бути спадкоємцем першої черги після померлого. Дане положення відповідає чинному цивільно-процесуальному законодавству. Але водночас воно не відповідає висловленому волевиявленню померлого. Адже у такому разі фактично спадкоємцем буде колишній чоловік або колишня дружина. Уявляється, що така ситуація може порушувати інтереси інших спадкоємців, особливо якщо до винесення судового рішення про розірвання шлюбу дружина і чоловік тривалий час не проживали разом.

Якщо ж один із подружжя помирає у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, цілком справедливо вважається, що він припинився внаслідок його розірвання (ч. 4 ст. 104 СК). 3. Ромовська зазначає, що це правило підлягає поширювальному тлумаченню і має застосовуватись не тільки стосовно набрання чинності судовим рішенням, а й щодо дня винесення органом ДРАЦСу постанови про припинення шлюбу[2]. Тобто якщо один із подружжя помирає у день винесення такої постанови, шлюб вважається припиненим внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу контролюється державою і може здійснюватися лише відповідними державними органами. Ними є органи ДРАЦСу, а у випадках, передбачених СК, -- суд. Той чи інший порядок розірвання шлюбу передбачений СК і не може бути визначений за бажанням сторін. Так, шлюб з особою, визнаною судом недієздатною, розривається лише органом ДРАЦСу (п. 2 ч. 1 ст. 107 СК). Другий з подружжя не може вимагати від суду розірвання шлюбу з недієздатним чоловіком, дружиною.

Чинне законодавство передбачає, що розірвати можна лише шлюб, укладений в законному порядку, з додержанням усіх умов і підстав його укладення, тобто лише дійсний шлюб. Фактичне припинення шлюбу з метою подальшого непоновлення шлюбних відносин не є розлученням з позиції закону. Тому за цих умов шлюб продовжуватиме породжувати сімейні відносини, крім випадків постановлення судом рішення про встановлення режиму окремого проживання подружжя (статті 119-- 120 СК).

У СК вперше у сімейному законодавстві фігурує поняття «режим окремого проживання подружжя». Відповідно до ч. 1 ст. 119 СК цей режим встановлюється для подружжя судом у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Однак не зовсім зрозуміла практична необхідність його встановлення, а також те, яким чином це узгоджується з чинним законодавством. По-перше, Конституція закріплює вільний вибір місця проживання, причому незалежно від того, перебуває особа в шлюбі чи ні, тобто дружина і чоловік у будь-якому разі можуть проживати як спільно, так і окремо. Це питання вони вирішують за власним розсудом. По-друге, якщо дружина і чоловік не мають можливості або не бажають проживати спільно, немає необхідності зберігати такий шлюб. При цьому вони мають звертатися до суду чи органу ДРАЦСу з заявою про його розірвання, а не про встановлення для них режиму окремого проживання.

Наведений у ст. 108 СК перелік категорій розлучень, які можуть бути визнані фіктивними, є вичерпним. Однак у житті мають місце й інші випадки. Одним з них є ситуація, за якої один із подружжя, який утримує і виховує двох неповнолітніх дітей (одну дитину від попереднього шлюбу, а другу -- від нинішнього), з метою зменшення розміру аліментів на дитину від попереднього шлюбу фіктивно розриває теперішній шлюб і нібито сплачуючи аліменти на двох дітей, тим самим зменшує розмір аліментів на першу дитину. Тому, на наш погляд, немає необхідності обмежувати категорії фіктивних розлучень. Однак треба чітко визначити умови, підстави та порядок визнання розірвання шлюбу фіктивним. Нині встановлено судовий порядок визнання розлучення фіктивним. Стаття 108 СК передбачає, що на підставі рішення суду орган ДРАЦС має анулювати актовий запис і Свідоцтво про розірвання шлюбу. Це розірвання шлюбу вважається таким, що не відбулося, і не породжує передбачених законодавством правових наслідків.

2.3 Розірвання шлюбу органом ДРАЦСу

Сімейний кодекс (статті 106 і 107) передбачає такі випадки розірвання шлюбу органом ДРАЦСу:

· за заявою чоловіка і дружини, які не мають дітей (ч. 1 ст. 106). Уявляється, що це положення може тлумачитись неоднаково на відміну від положення ст. 41 КпШС, відповідно до якої цей орган міг розривати шлюб між дружиною та чоловіком, які не мали неповнолітніх дітей. Так, 3. Ромовська вважає, що ч. 1 ст. 106 СК стосується осіб, які не мають спільних дітей, тих, діти яких досягли повноліття. Поняття «дитина» і «діти» є неоднозначними. Згідно з ч. 1 ст. 6 СК правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Діти ж можуть бути як повнолітніми, так і неповнолітніми. Тому треба вважати, що справжній зміст ч. 1 ст. 106 СК є вужчим за його буквальне тлумачення. Адже з неї випливає, що правом розірвання шлюбу в органі ДРАЦСу наділені дружина і чоловік, які не мають неповнолітніх дітей;

· за заявою одного з подружжя, якщо другий з них визнаний безвісно відсутнім, недієздатним (ч. 1 ст. 107 СК).

Реєстрація розірвання шлюбу, передбачена ч. 1 ст. 106 СК, здійснюється за наявності письмової заяви, в якій має бути зафіксована взаємна згода подружжя на це, й за відсутності у них дітей. У такому разі оформлення розлучення і видача подружжю Свідоцтва про розірвання шлюбу провадяться на підставі постанови органу ДРАЦСу після спливу одного місяця від дня подання заяви. Цей строк встановлено для того, щоб запобігти розлученню під впливом нетривалої сварки. У разі примирення дружини і чоловіка протягом цього періоду вони мають право відкликати свою заяву.

Реєстрація розірвання шлюбу за заявою подружжя передбачає особисту присутність кожного з них. Водночас така реєстрація може бути проведена за відсутності одного з подружжя, якщо він через поважну причину (тяжка хвороба, тривале відрядження, проживання у віддаленій місцевості тощо) не може з'явитися до органу ДРАЦСу. Однак при цьому від імені цієї особи має бути подана заява про її згоду на розлучення з проханням розірвати шлюб без неї.

Для розірвання шлюбу органом ДРАЦСу необхідно також, щоб у подружжя не було спільних неповнолітніх дітей. До дітей за походженням прирівнюються діти, усиновлені чоловіком і дружиною. Наявність в одного з подружжя неповнолітньої дитини, батьком або усиновлювачем якої не є другий з них (наприклад, дитини від попереднього шлюбу або позашлюбної), не є перешкодою до розірвання шлюбу. Реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання подружжя або одного з них. Якщо дружина і чоловік через поважну причину не можуть з'явитися до органу ДРАЦСу у визначений день, реєстрація на їх прохання переноситься на інший день. Однак строк такого перенесення не може перевищувати одного року від дня подання заяви. Якщо ж причина неявки визнана неповажною, а бажання дружини і чоловіка розірвати шлюб не змінилося, вони можуть подати до органу ДРАЦСу нову заяву. При цьому цей орган знову призначає місячний строк для реєстрації розірвання шлюбу.

Орган ДРАЦСу не з'ясовує причин розлучення, не є його обов'язком й примирення подружжя. За реєстрацію розірвання шлюбу обома або одним з подружжя (за домовленістю між ними) сплачується судовий збір у розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати. Після цього їм видається Свідоцтво про розірвання шлюбу, а також проставляється штамп у паспорті або іншому документі, що посвідчує особу.

До компетенції органу ДРАЦСу не належить вирішення спорів, що виникають між подружжям у зв'язку з розірванням шлюбу. Так, згідно з ч. З ст. 106 СК шлюб розривається незалежно від наявності між дружиною та чоловіком майнового спору (щодо набутого за час шлюбу майна, надання утримання тощо). Будь-який майновий спір має вирішуватися у судовому порядку. Стаття 107 СК передбачає підстави розірвання шлюбу органом ДРАЦСу за заявою одного з подружжя. Однією з таких підстав є визнання судом другого з подружжя безвісно відсутнім.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ЦК фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Такі справи розглядаються судом за місцем проживання позивача (другого з подружжя). У заяві має бути зазначено, з якою метою заявнику треба визнати конкретну особу безвісно відсутньою, наведено факти, що свідчать про її безвісну відсутність, або вказано на обставини, які були загрозливими для цієї особи, чи ті, що дозволяють припускати її загибель внаслідок нещасного випадку.

Рішення суду про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім, яке набрало чинності, ще не свідчить про припинення шлюбу між ними. Воно є підставою для розірвання шлюбу органом ДРАЦСу за заявою одного з подружжя. Копія рішення або виписка з нього додається до заяви ініціатора розірвання шлюбу.

Якщо особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про її місцеперебування, суд за її місцеперебуванням або суд, який постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за її заявою чи за заявою іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання особи безвісно відсутньою (ст. 45 ЦК). Шлюб такої особи поновлюється у разі подання спільної з колишнім чоловіком або колишньою дружиною заяви і за умови, що ніхто з них не уклав нового шлюбу.

2.4 Розірвання шлюбу за рішенням суду

Шлюб розривається у судовому порядку, якщо один із подружжя, які не мають дітей, не дає згоди на це або коли дружина і чоловік мають спільних неповнолітніх дітей. Судом мають також розглядатися справи про розірвання шлюбу, якщо один із подружжя, заявляючи про свою згоду на розлучення, ухиляється від розірвання шлюбу в органі ДРАЦСу, тобто відмовляється подати до нього спільну заяву, не з'являється для реєстрації розлучення, а також якщо місце проживання одного з подружжя невідоме. Необхідність наділення другого з подружжя у цій ситуації правом звернення до суду пов'язана з тим, що у противному разі він не зможе добитися розлучення. Адже примусити з'явитися до органу ДРАЦСу особу, яка не бажає цього, неможливо.

Зазначені справи треба вважати різновидом розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, якщо той з них, хто ухиляється від розірвання шлюбу в органі ДРАЦСу, не заявить про свою незгоду на розлучення в суді.

Позовна заява про розірвання шлюбу за загальним правилом подається одним із подружжя (опікуном того з подружжя, хто визнаний недієздатним) до суду за місцем проживання відповідача (другого з подружжя). Однак якщо з позивачем проживають неповнолітні діти або якщо за станом здоров'я чи через інші поважні причини йому важко виїхати на місце проживання відповідача, заява може бути прийнята судом за місцем проживання позивача. За взаємною згодою заява може бути прийнята судом за місцем проживання кожної з сторін (ст. 126--131 ЦПК). У позовній заяві має зазначатися рік народження кожного з подружжя, дата і місце реєстрації шлюбу, мотиви його розірвання, наявність від шлюбу неповнолітніх дітей, їх прізвища, імена та по батькові, з ким із батьків вони проживають, інші вимоги, які можуть бути вирішені судом одночасно з розглядом заяви.

До позовної заяви додаються Свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки про розмір заробітної плати та інших доходів подружжя, а також усі документи, що стосуються заявлених вимог.

Справа про розірвання шлюбу розглядається, як правило, за участю обох з подружжя, навіть якщо від їх імені виступають представники. Розгляд справи за відсутності одного з подружжя можливий у виняткових випадках на підставі мотивованої постанови суду. У разі неявки подружжя у судове засідання без поважних причин суд відкладає розгляд справи, а при їх неявці після повторного виклику залишає позов без розгляду, якщо не вважає за можливе вирішити справу за наявними матеріалами.

Розглядаючи заяву подружжя, яке має спільних дітей, про розірвання шлюбу суд, як й орган ДРАЦСу при вирішенні питання про розлучення в адміністративному порядку, не повинен, як це випливає зі змісту ст. 109 СК, з'ясовувати, чому дружина і чоловік бажають розлучитися. Він не має права відмовити у розірванні шлюбу, якщо і чоловік, і дружина заявили вимогу про це. Суд повинен лише встановити, що заява відповідає справжній волі подружжя і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей. У статтях 106 і 109 СК не зазначено, за наявності дітей якого віку суд має розірвати шлюб, не з'ясовуючи причин цього. Уявляється, що відповідно до положень згаданих статей він має право розірвати шлюб за спільною заявою подружжя, не вдаючись до з'ясування причин, які спонукають їх до розлучення, якщо дружина і чоловік не мають неповнолітніх дітей. Однак і за визнання цього, на нашу думку, треба констатувати, що ст. 109 СК не відзначається чіткістю.

Згідно зі ст. 109 СК суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що після цього не будуть порушені права неповнолітніх дітей. Встановити цей факт він має шляхом перевірки поданого подружжям письмового договору про те, з ким із них проживатиме дитина, діти, яку участь у забезпеченні умов її життя братиме той з батьків, хто проживатиме окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дитини. У договорі мають бути закріплені способи участі цієї особи в утриманні дитини. Якщо обов'язок батька, матері щодо утримання дитини припиняється у зв'язку з набуттям дитиною або тим з батьків, з ким вона проживає, права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК), ця обставина обов'язково повинна діставати відображення у договорі. Договір, в якому встановлюється розмір аліментів на дитину, має бути нотаріально посвідчений. Якщо у ході перевірки договору суд встановить, що інтереси дитини ним не порушуються, він затверджує його своїм рішенням. Якщо ж дружина і чоловік не досягли згоди щодо забезпечення інтересів дитини або якщо поданий ними договір суперечить цим інтересам, суд зобов'язаний за власною ініціативою вирішити ці питання і винести відповідне рішення.

Що ж до положення ч. З ст. 109 СК, відповідно до якого суд має постановляти рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що після цього не будуть порушені особисті та майнові права подружжя, то, на наш погляд, воно є недоречним. По-перше, жоден суд не може встановити, що після розірвання шлюбу ці права не будуть порушені. Адже це неможливо передбачити. Тому більш слушним було б закріплення обов'язку суду встановлювати те, що особисті та майнові права дружини і чоловіка не будуть порушені в результаті, а не після розірвання шлюбу. По-друге, у разі порушення після розлучення зазначених прав колишнє подружжя може звернутися до суду з позовом про їх захист. У такому разі вимога захисту порушених прав не залежить від розлучення, як й можливість розірвання шлюбу не залежить від наявності між дружиною і чоловіком майнового спору.

Отже, єдиною метою розірвання шлюбу судом у передбаченому ст. 109 СК випадку має бути захист прав та інтересів неповнолітніх дітей (у ч. З цієї статті йдеться лише про їх права). А особисті та майнові права подружжя можуть захищатися як до, так і після розірвання шлюбу. Тому їх порушення не може бути підставою для відмови у розірванні шлюбу у тому разі, якщо і чоловік, і дружина вимагають цього і подають до суду зазначений вище договір.

На практиці підставами розірвання шлюбу найчастіше є зловживання одним із подружжя алкоголем або наркотичними засобами, небажання чоловіка мати дитину або його нездатність до її зачаття, відмова дружини від народження дитини або її нездатність до цього, тривале окреме проживання подружжя, що є наслідком створення одним із них нової сім'ї, тощо. Треба зазначити, що законодавець не встановлює переліку підстав розірвання шлюбу. У кожному конкретному випадку така підстава визначається судом.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця з дня подання подружжям заяви. Упродовж цього строку чоловік і дружина мають право відкликати її. Суд повинен також використовувати надане йому законом право відкладати розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності у них неповнолітніх дітей, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. У межах встановленого ч. 4 ст. 176 ЦПК шестимісячного строку для примирення він може повторно відкласти розгляд справи або за наявності обґрунтованого клопотання обох чи одного з подружжя скоротити цей строк. Якщо після спливу встановленого судом строку дружина і чоловік помиряться, провадження у справі припиняється на підставі поданої ними заяви або заяви позивача про відмову від позову (у разі розгляду судом справи за позовом одного з подружжя). Якщо ж після спливу наданого подружжю для примирення строку заява від них не надійшла і вони у судове засідання не з'явилися, суд з урахуванням правила ст. 172 ЦПК повинен залишити справу без розгляду на підставі ч. 4 ст. 229 ЦПК.



2.5 Момент припинення шлюбу. Правові наслідки розірвання шлюбу

Встановлення моменту припинення шлюбу у разі його розірвання має дуже важливе правове значення, оскільки саме з цього часу між подружжям припиняються особисті та майнові правовідносини, що виникають від дня державної реєстрації шлюбу в органі ДРАЦСу. У ст. 114 СК цей момент визначено з урахуванням існуючого порядку розірвання шлюбу (органом ДРАЦСу чи судом). Згідно з нею у разі розірвання шлюбу органом ДРАЦСу моментом його припинення є день винесення ним відповідної постанови. Уявляється, що порядок і форма її винесення мають бути визначені у ході кодифікації законодавства з питань реєстрації актів цивільного стану. При розірванні шлюбу судом він припиняється у день набрання чинності судовим рішенням. А це відбувається після спливу строку, відведеного на його апеляційне оскарження, який дорівнює одному місяцю.

Сімейний кодекс не обмежує строк реєстрації розірвання шлюбу, проведеного у судовому порядку, в органі ДРАЦСу. Стаття 115 СК закріплює лише обов'язок колишнього чоловіка або колишньої дружини подати до цього органу відповідну заяву. Така реєстрація має лише посвідчувальний характер, закон не пов'язує з нею момент припинення шлюбу.

Незважаючи на те, що шлюб, який розривається за рішенням суду, припиняється від дня набрання ним чинності, колишнє подружжя не має права укладати новий шлюб до одержання в органі ДРАЦСу Свідоцтва про розірвання шлюбу. Уявляється, що обмеживши таким чином право чоловіка і жінки на повторний шлюб, законодавець намагався забезпечити обов'язковість державної реєстрації розірвання шлюбу за рішенням суду, стимулюючи до цього колишнє подружжя.

Правові наслідки розірвання шлюбу дістають вияв у припиненні особистих і майнових прав колишнього подружжя. Причому одні права припиняються відразу після розлучення, а інші можуть бути збережені або за бажанням одного з подружжя (наприклад, право на вибір прізвища), або в силу прямого припису закону. Так, відповідно до ч. 2 ст. 76 СК непрацездатна особа, яка потребує матеріальної допомоги, зберігає право на одержання утримання від колишнього чоловіка, колишньої дружини, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розлучення.

З розірванням шлюбу припиняється дія законного режиму майна подружжя, тобто режиму їх спільної сумісної власності, щоправда, за умови поділу майна, набутого дружиною і чоловіком за час шлюбу. Якщо ж такого поділу не було, то і після розлучення майно продовжує залишатися спільним з відповідним правовим режимом, оскільки воно було набуте за час шлюбу. До вимог розлученого подружжя про поділ спільного майна застосовується позовна давність тривалістю у три роки. З розірванням шлюбу перестає діяти передбачена СК презумпція згоди одного з подружжя на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном другим з подружжя. Для цього потрібна чітко висловлена згода другого власника майна, тобто розлученого чоловіка або розлученої дружини.

Після розірвання шлюбу припиняються й права, передбачені іншими галузями права, зокрема право на одержання одним із колишнього подружжя спадщини після смерті другого з них, право на пенсійне забезпечення у зв'язку з втратою годувальника тощо. Однак розірвання шлюбу, яке припиняє правовідносини між подружжям, не призводить до припинення правовідносин між батьками й дітьми.



Розділ 3. Статистичний аналіз шлюбності та розлучуваності

Шлюб за визначенням ООН - акт, обряд або процес установлення юридичних взаємовідносин між чоловіком та дружиною. Законність союзу може бути встановлена за допомогою цивільних, релігійних або інших способів, що визнаються законами країни.

Розлучення за визначенням ООН - остаточне юридичне розірвання шлюбу, тобто розлучення чоловіка та дружини, яке дає право сторонам знову укладати шлюб у відповідності із цивільними, релігійними та іншими нормами згідно із законами країни.

3.1 Статистичний аналіз шлюбності. Середня, мода, медіана

Дані щодо віку осіб, які укладають шлюб, дають змогу розрахувати середній, модальний та медіанний вік за статтю.

Середній вік при укладенні шлюбу обчислюється як середня арифметична зважена віку на кількість укладених шлюбів відповідного віку:

де: x - середній вік при укладенні шлюбу, років;

x? - середина вікового інтервалу укладення шлюбу, років;

Cx - кількість укладених шлюбів у віці x, одиниць;

?Cx - загальна кількість укладених шлюбів, одиниць

Середній вік при укладенні шлюбу, розрахований на підставі даних табл. 6.1, становить: для чоловіків - 30,1 року, для жінок - 27,3 року; модальний вік: для чоловіків - 25,4 року, для жінок - 23,2 року; медіанний вік: для чоловіків - 26,3 року, для жінок - 23,7 року.



Важливою характеристикою шлюбності є вік вступу до першого шлюбу. Він розраховується аналогічно, з тією особливістю, що при розрахунку використовуються дані щодо чоловіків та жінок, які взяли шлюб уперше.

За даними про середній вік нареченого і нареченої розраховується лаг (різниця) віку одружених ф :

де: ф - лаг віку при укладанні шлюбу, років;

xm - середній вік чоловіків при укладанні шлюбу, років;

xf - середній вік жінок при укладанні шлюбу, років.

За розрахованими даними щодо середнього віку лаг віку при укладенні шлюбу становить:

ф = 30,1? 27,3 = 2,8 року

Тобто середній вік чоловіків при укладенні шлюбу вищий у середньому на 2,8 року за вік жінок.



3.2 Відносні показники структури

На підставі абсолютних даних розподілу осіб, що уклали шлюб, за окремими ознаками можуть бути розраховані відносні показники структури чоловіків та жінок за віком (віковими групами), за дошлюбним станом та за громадянством.

Розподіл чоловіків за дошлюбним станом характеризується даними:

Загальна кількість укладених шлюбів - 355880

у тому числі в яких чоловіки:

уперше уклали шлюб - 271064

удівці - 5175

розлучені - 79641

Частка чоловіків, що вперше уклали шлюб, становитиме:

де: m C1 - кількість чоловіків, які вперше уклали шлюб, осіб;

С - загальна кількість чоловіків, які уклали шлюб, осіб

Частка розлучених серед чоловіків, що уклали шлюб, становить 22,4 %; а удівців - 1,4 %.

Для жінок розрахунки проводяться аналогічно.

3.2 Показники інтенсивності (коефіцієнти). Загальний коефіцієнт шлюбності

Загальний коефіцієнт шлюбності показує, яка кількість шлюбів припадає на 1000 осіб середньорічної чисельності наявного населення:



де: с - загальний коефіцієнт шлюбності, ‰;

С - кількість шлюбів, одиниць;

s - середньорічна чисельність наявного населення, осіб.

Якщо річна кількість шлюбів дорівнювала 355 880, а середньорічна чисельність наявного населення становила 45 706 086 осіб, то за наведеними даними за формулою, загальний коефіцієнт шлюбності дорівнює:

На кожну тисячу наявного населення протягом року в середньому укладено 7,8 шлюбу.

Загальні коефіцієнти шлюбності не застосовуються для міжрегіональних порівнянь, оскільки значною мірою залежать від вікової структури населення (частки покоління дітей, які не беруть участі у шлюбному процесі), шлюбної структури (співвідношення самотніх і одружених осіб у межах вікових груп).

3.3 Вікові коефіцієнти шлюбності

Інтенсивність шлюбності в окремих вікових групах чоловіків та жінок характеризують часткові (вікові) коефіцієнти шлюбності:



Розрахунки проводяться за кожною статтю окремо:

Приклад розрахунків коефіцієнтів шлюбності для вікової групи 25-29 років для чоловіків і жінок:



Таким чином, на кожну тисячу чоловіків у віці 25-29 років протягом року в середньому припадало 60,0 шлюбів, на тисячу жінок цього ж віку - 45,2 шлюбу. У цій віковій групі інтенсивність укладання шлюбів у чоловіків значно вища, ніж у жінок; перевищення становить 14,8 промільного пункту. Для решти вікових груп коефіцієнти обчислюються аналогічно.

3.5 Статистичний аналіз розлучуваності

При аналізі процесів шлюбності і розлучуваності слід брати до уваги, що реально вони продукуються різними сукупностями, а саме: шлюбність продукується неодруженим населенням певного віку (в Україні переважно віком 18 років і старше), а розлучуваність - тільки населенням, яке перебуває 66 у шлюбі. Тому прямі порівняння показників шлюбності та розлучуваності недоцільно здійснювати. При дослідженні розлучуваності слід брати до уваги, що на неї впливають різні чинники: правові, демографічні, соціальні, економічні, морально-етичні.

3.6 Абсолютні показники

Оцінка абсолютної кількості розлучень на цей час ґрунтується на таких джерелах даних: - органів державної реєстрації актів цивільного стану (другі примірники актових записів про розірвання шлюбу надсилаються органам державної статистики); - звітності Державної судової адміністрації України. Звітність Державної судової адміністрації України містить інформацію тільки щодо загальної кількості рішень, ухвалених судами із задоволенням позову чи заяви про розірвання шлюбу. Інформація щодо демографічних характеристик розлучених відсутня

Таким чином, загальна кількість розлучень дорівнює:



У 2011 році в Україні в органах державної реєстрації актів цивільного стану було зареєстровано 61 872 розлучення, розглянуто судами першої інстанції 1096 справ про розірвання шлюбу окремого провадження із задоволенням заяви та розглянуто судами першої інстанції 119522 справи про розірвання шлюбу позовного провадження із задоволенням заяви. За формулою (6.6) кількість розірвань шлюбу, за оцінкою, становила:

D = 61872 + 119522 + 1096 = 182490.

Зважаючи на зазначене, не рекомендується при проведенні статистичного аналізу розлучуваності використання середньої, моди, медіани та відносних показників структури

3.7 Загальний коефіцієнт розлучуваності

Загальний коефіцієнт розлучуваності дорівнює відношенню кількості розлучень до середньорічної чисельності наявного населення (у проміле):

де: d - коефіцієнт розлучуваності, ‰;

D - кількість розлучень, одиниць;

S - середньорічна чисельність наявного населення, осіб.

Відповідно до розрахованої за формулою, загальної кількості розлучень та середньорічної чисельності наявного населення, яка становить 45 706 086 осіб, загальний коефіцієнт розлучень дорівнює:

Тобто на кожну тисячу наявного населення протягом року в середньому було розірвано 4,0 шлюбу.

Не рекомендується при проведенні аналізу розлучуваності використовувати так званий коефіцієнт несталості шлюбів (який також іноді називають індексом розлучуваності). Його розраховують як відношення кількості розлучень до кількості шлюбів:

де: D I - коефіцієнт несталості шлюбів;

D - кількість розлучень;

C - кількість шлюбів.

Доволі часто коефіцієнт несталості шлюбів інтерпретується як частка укладених шлюбів, яка була розірвана протягом року. Не використовується співвідношення кількості шлюбів та розлучень, які зафіксовано в одному році, оскільки в основі кількості укладених шлюбів лежать події, які сталися тільки протягом року спостереження, у той час в основі кількості розлучень лежать події, які відбувалися протягом багатьох попередніх років (коли й укладались шлюби, які були розірвані у рік спостереження)



Висновок

Новий Сімейний кодекс розкриває поняття шлюбу лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами і розглядає його просто як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Але ж в цьому визначенні не зазначено, наприклад, що ґрунтується цей союз обов'язково на вільній згоді осіб поєднати свої долі. Тому доцільніше дати таке визначення шлюбу: шлюб - це вільний, спрямований на створення сім'ї союз рівноправних жінки та чоловіка, укладений з додержанням умов та форми, встановлених законом, який породжує взаємні права та обов'язки подружжя. Шлюб є основою сім'ї, яка, згідно статті 3 Сімейного кодексу, є первинним та основним осередком суспільства.

Будь-який шлюб, якщо до нього підходити з правової точки зору, є в кожному випадку цілком конкретним правовідношенням, тобто відношенням, породжуючим певні права та обов'язки. Реєстрація шлюбу - це юридичний акт. У сукупності зі згодою на вступ до шлюбу він створює шлюбний союз як цілісне і складне правовідношення між жінкою і чоловіком.

Для укладення шлюбу необхідно дотримуватися двох головних вимог: вільної згоди жінки та чоловіка на укладення шлюбу, а також, безперечно, досягнення шлюбного віку. І якщо у останньому випадку ще можна дійти компромісу (наприклад, вагітність жінки, яка не досягла шлюбного віку, і дозвіл суду у такому випадку на укладення шлюбу), то наявність першої умови необхідна для укладення шлюбу (це положення затверджено навіть у Основному Законі нашої держави - Конституції, а саме - у статті 51).

Не варто забувати і про те, що існують випадки, коли шлюб є недійсним (наприклад, коли одна з осіб вже перебуває у іншому шлюбі), коли він є таким на підставі рішення суду (фіктивний шлюб, а також укладений без вільної згоди), а також коли він може визнаватися недійсним (наприклад, з особою, яка приховала тяжку хворобу). Якщо наречені були відсутні в момент реєстрації шлюбу, то такий шлюб за статтею 48 Сімейного кодексу взагалі є неукладеним.

Визнання шлюбу недійсним анулює всі права та обов'язки подружжя. Але бувають випадки, коли один з подружжя не знав і не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу. В такому випадку застосовуються норми 46 статті Сімейного кодексу, що зазначає вичерпний перелік прав, які має така особа. Відмітимо, що добросовісність однієї з осіб, які зареєстрували недійсний шлюб, частково паралізує негативні наслідки визнання шлюбу недійсним.

Сім'я - дуже важлива, дуже відповідальна справа людини. Сім'я дає повноту життя, сім'я дає щастя, але кожна сім'я, особливо в сучасному житті, є насамперед великою справою, яка має державне значення. І тому цілком природно, що зараз держава все більше уваги приділяє питанням шлюбу та сім'ї. Вона захищає права сім'ї як основної ланки суспільства. І, звичайно, важливе значення для майбутнього подружжя має знання умов та порядку укладення шлюбу, а також обізнаність щодо своїх майбутніх прав та обов'язків.



Додатки

Таблиця 1. Статистика шлюбів та розлучень за 2007 рік

	Шлюби, одиниць	Розлучень, одиниць
Україна	416427	178364
АРК	17403	8153
Області
Вінницька	14991	2864
Волинська	9545	14835
Дніпропетровська	31915	19488
Донецька	38417	4830
Житомирська	12003	2867
Закарпатська	10891	7735
Запорізька	15582	4195
Івано-Франковська	12295	7193
Київська	19043	4206
Кіровоградська	8742	10492
Луганська	20256	6558
Львівська	21823	5218
Миколіївська	23001	9597
Одеська	13378	6333
Полтавська	10721	3338
Рівненська	10561	4462
Сумська	9517	3375
Тернопільська	9565	4513
Харківська	24732	11390
Херсонська	9180	4399
Хмельницька	12230	5047
Черкаська	11411	5359
Чернівецька	8344	3431
Чернігівська	9174	4083
м. Київ	27196	10526
Севастополь	4210	1954

Таблиця 2. Статистика шлюбів та розлучень за 2008 рік

	Шлюби, одиниць	Розлучень, одиниць
Україна	321992	166845
АРК	14498	7231
Області
Вінницька	11508	5945
Волинська	7375	2664
Дніпропетровська	23493	13462
Донецька	29887	18275
Житомирська	9003	4616
Закарпатська	9192	2831
Запорізька	12260	7259
Івано-Франковська	9986	4125
Київська	13679	6976
Кіровоградська	6183	3974
Луганська	15617	9599
Львівська	17963	6129
Миколіївська	8145	5053
Одеська	17770	8963
Полтавська	9659	6029
Рівненська	8434	3069
Сумська	7023	4150
Тернопільська	7666	3100
Харківська	19110	10744
Херсонська	7178	4188
Хмельницька	9370	4608
Черкаська	8451	4888
Чернівецька	6741	3195
Чернігівська	6598	3806
м. Київ	21694	10091
Севастополь	3509	1875

Таблиця 3. Статистика шлюбів та розлучень за 2009 рік

	Шлюби, одиниць	Розлучень, одиниць
Україна	318199	145439
АРК	23524	28501
Області
Вінницька	18053	26873
Волинська	15290	14628
Дніпропетровська	37309	54973
Донецька	43374	75252
Житомирська	15108	21971
Закарпатська	18219	15587
Запорізька	18409	28154
Івано-Франковська	17333	17565
Київська	20616	28869
Кіровоградська	10916	17793
Луганська	21671	39226
Львівська	30079	32848
Миколіївська	13093	18698
Одеська	28986	35859
Полтавська	14755	26807
Рівненська	17544	15415
Сумська	10681	21160
Тернопільська	12404	15652
Харківська	27226	42544
Херсонська	12323	16883
Хмельницька	14690	21766
Черкаська	12594	22001
Чернівецька	11050	11665
Чернігівська	10534	22232
м. Київ	32488	28292
Севастополь	4257	5526

Таблиця 4. Статистика шлюбів та розлучень за 2010 рік

	Шлюби, одиниць	Розлучень, одиниць
Україна	305933	126068
АРК	13633	5738
Області
Вінницька	11001	4616
Волинська	6973	2018
Дніпропетровська	22141	10657
Донецька	28104	13658
Житомирська	8211	3330
Закарпатська	8496	2077
Запорізька	11544	5486
Івано-Франковська	9359	2910
Київська	12681	5232
Кіровоградська	5913	2816
Луганська	14649	6745
Львівська	16836	5023
Миколіївська	7650	3453
Одеська	17095	6814
Полтавська	9514	4477
Рівненська	7938	2257
Сумська	6761	3083
Тернопільська	7275	2398
Харківська	17637	8187
Херсонська	6775	3085
Хмельницька	8908	3650
Черкаська	7991	3610
Чернівецька	6615	2391
Чернігівська	6401	2647
м. Київ	22471	8176
Севастополь	3361	1534



Список використаної літератури та джерел

1. http://uk.wikipedia.org/

2. http://www.ukrstat.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru