Деякі питання щодо методології дослідження соціального капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деякі питання щодо методології дослідження соціального капіталу

соціальний капітал науковий

Соціальний капітал досліджується у країнах сталої демократії з 20-тих років минулого століття. Значної активізації процеси вивчення феномену соціального капіталу набули у другій половині XX століття, коли у західноєвропейських країнах кардинально змінилося розуміння ролі культури, соціальних мереж, неформальних організацій, довіри. Соціальний капітал починають розглядати як життєво необхідний елемент економічного розвитку, визнавати його як систему сталих, динамічних, усвідомлених інтерактивних зв'язків у вертикальній та горизонтальній площинах, що існують як на міжособистісному рівні, так і між групами та інституціями суспільства. Соціальний капітал накопичується у процесі його використання, та конвертується у економічні й політичні наслідки для суспільства.

Аналізуючи західні наукові доробки щодо проблематики соціального капіталу, його сутності, складових частин і чинників формування, потрібно визначити контекст і головні парадигми, в яких виникла та у руслі яких розвивається теорія соціального капіталу. Наразі це є надзвичайно актуальним, оскільки за умов критичних змін у суспільстві, кризових явищ та загострення соціально-політичних протистоянь постає нагальне питання про причини зазначених явищ і про чинники позитивного перетворення досвіду протистоянь у досвід продуктивних та ефективних змін.

Метою даної статті є аналіз наукових підходів до проблематики вивчення феномену соціального капіталу у західній традиції та в українському науковому просторі, з'ясування спільних рис та відмінностей у підходах до вивчення, способи адаптації концептів західної наукової традиції до українських реалій на теперішньому етапі розвитку суспільства.

Перш за все відзначимо суттєві відмінності розвитку та формування наукового дискурсу західного суспільства та української радянської наукової школи загалом у ХХ ст. У той час, коли західна наукова думка перебувала в умовах безперервності плюралістичного розвитку ідей та різних концепцій у суспільно-політичному дискурсі, українська радянська наука, увесь науковий інструментарій досліджень та вибір тематики досліджень, були під ідеологічним контролем марксистсько-ленінської теорії, яка визнавалася єдино вірною універсальною інтегральною системою поглядів та знань.

Таким чином, бачимо суттєві відмінності у розвитку наукової думки. Західна наука послідовно проходила етапи модерну, з характерним домінуванням позитивізму та вірою у силу наукового знання, прогресу, сперечаючись, і навіть девальвуючи релігійні цінності та норми традиційного суспільства. Паралельно проходили етапи індустріалізації, урбанізації, секуляризації, ускладнення та урізноманітнення інститутів держави та громадянського суспільства. У модернізованому суспільстві досить висока як фізична, так і соціальна мобільність населення. Модернове суспільство відрізняється від традиційного досить високим рівнем громадянської культури широких мас, що створює передумови для демократії, як механізму. Концепт громадянського суспільства, власне, і знайшов свій найвищий розвиток у епоху модерну. Проте, модернізація суспільних відносин мала і свою зворотну сторону. Виникає таке явище, як масове суспільство. Особливістю масового суспільства є руйнування соціальних груп, а отже і соціальних зв'язків і норм, моральних цінностей традиційного суспільства, секуляризація індивідуумів. Висока соціальна мобільність, вертикальні та горизонтальні переміщення, що характерні для модерного індустріального суспільства, обумовлюють руйнацію зв'язків спілкування «середнього» рівня - сусідські, професійні, релігійного приходу, лишаючи основним колом спілкування сім'ю, найближче родинне коло. Тому, заповнюючи утворений вакуум, цінності загальнодержавні, політичні стають для такої людини особистою справою, набувають особливо загостреного «звучання» та навіть хворобливого характеру. Такий порядок речей надає безвідповідальним елітам широкий простір та можливості для маніпуляцій свідомістю, а отже і діями атомізованих мас. Вказані процеси, на думку деяких вчених, зробили можливими такі явища, як фашизм у Італії, націонал-соціалізм у Німеччині. З іншого боку, звичайна, «маленька» людина вперше вийшла на авансцену суспільно-політичних процесів і вперше актуалізувалися переваги та недоліки «пересічного громадянина», як реальної сили, чинника соціальних перетворень.

Наступний етап розвитку суспільно-політичної думки, який отримав назву постмодерну, сформувався на фоні конкурування двох суспільно-політичних концепцій. З одного боку - це Радянський Союз, у складі якого знаходилася територія сучасної України, з домінування марксистсько-ленінської теорії диктатури пролетаріату, як носія принципів модерну, у трактовці класової боротьби. Жорсткі рамки пануючої ідеології, надмірна заідеологізованість усіх сфер суспільного життя, не надала можливість новим науковим ідеям стати своєрідним драйвером суспільних перетворень у швидко змінюваному світі. Панування партійної номенклатури та відсутність конкурентної думки спровокували явища застою, та не дали змогу вчасно модернізувати як економіку, так і суспільно-політичні процеси суспільства.

З іншого боку протистояння - західний світ із пануючою ідеологією ліберально-демократичних та ринкових методів узгодження суспільних протиріч та розвитку економіки, який виявився де-факто більш гнучким та пристосованим до нових реалій. Саме у цей час сформувалися концепти держави загального добробуту, що згладжувала протиріччя між власниками капіталу та засобів виробництва та найманими працівниками, завдяки складним системам соціального протекціонізму.

Подальші процеси переформатувань світу, завдяки яким у кінці ХХ ст. постали нові незалежні країни на європейських просторах, та руйнування процесу двополярного світу відбувалися на фоні стрімкої, набагато більш стрімкої, ніж коли б то не було в історії людства, глобалізації та переходу до постіндустріального інформаційного способу суспільного буття.

Таким чином, постмодерн, що був логічним результатом процесів розчарування у ідеалах модерну, та наслідком процесів розмивання суспільно - політичних ідентичностей, спричинив зміни усього понятійного ряду у суспільних науках. Так, на зміну феномену об'єктивної реальності й методології його пізнання, приходить дисипативне, розсіяне та «матричне» мислення. Об'єктивна реальність і можливість її пізнання піддаються сумніву, замість цього пропонується оцінювати рухомі «кластери», що мають розмиті характеристики. Це призводить до атмосфери загального песимізму та іронії, як постмодерного фону. Проте існують і оптимістичні тенденції, що, в умовах швидко змінюваного світу, дозволяють зберігати та навіть створювати механізми балансу і внутрішньої узгодженості суспільно-політичних процесів. Одним із таких концептів, на нашу думку, є концепт соціального капіталу, як прояв оптимістичних тенденцій постмодерністської думки. Соціальний капітал у західній науковій традиції розглядається як передумова та чинник соціально-економічної активності та групової солідарності у суспільстві, що забезпечує високий рівень економічного розвитку і реалізацію громадянської активності.

Серед дослідників феномену соціального капіталу в першу чергу слід відзначити тих, чий доробок вирішальною мірою вплинув на розвиток теорії. Це Роберт Патнем, Пьер Бурдье та Френсіс Фукуяма. Їхні дослідження формують певне контекстне поле для подальших студій.

Пьер Бурдье- французький соціолог, визначає соціальний капітал як «ресурси, засновані на родинних відносинах і відносинах в групі членства» і підкреслює значення вигоди,«яка акумулюється, завдяки членству в групі, є базисом можливих солідарностей». У своїх роботах автор звертає увагу на динаміку соціального капіталу, його здатність до конвертації в інші форми капіталу-символічний, економічний, культурний[1].

Френсіс Фукуяма, американський політолог, розглядав таку складову соціального капіталу, як довіра. У своїй книзі «Великий розрив» він вивчав залежність рівня економічної успішності і соціальних свобод від рівня довіри, що існує між акторами у суспільстві[2]. Важливими у роботах Фукуями також є дані про наростаючу фрагментацію західного суспільства, розпад на невеликі нестійкі групи інтересів, задля задоволення потреб індивіда,що є наслідком розвитку ідеї переважної цінності особистої ідентичності над груповими інтересами.

Роберт Девід Патнем, американський політолог, професор, досліджував соціальний капітал на прикладі порівняння Півдня і Півночі Італії. Основний висновок його дослідження «Щоби демократія працювала: Громадянські традиції Італії» полягає у тезі, що громадянська активність є запорукою створення сильних, відповідальних та ефективних державних та представницьких органів влади[3].

Дж. Коулмен, Ф. Саббатіні, А. Потрес та Дж. Сенсбреннер, П. Фернандес-Келлі, А. Острем та багато інших вчених досліджували методологічний інструментарій та спеціальні випадки соціального капіталу; проблеми вимірювання та співвідношення його складових; продуктивну, деструктивну та репродуктивну функції соціального капіталу; проблеми накопичення та стимулювання до створення соціального капіталу. На сьогоднішній день процес вивчення соціального капіталу інституалізований у студіях Світового банку, що мають на меті сприяння структурним перетворенням у найбідніших країнах світу.

Українські дослідники наслідують основну тематику та напрями досліджень соціального капіталу у контексті українських реалій. За часів незалежності України вчені отримали свободу наукової рефлексії, що значно збагатило як науковий інструментарій, так і змістовну частину досліджень. Проте, існують специфічні проблеми у дослідженні феномену соціального капіталу, пов'язані з проблематикою визначення та уніфікації поняття. Наявна неузгодженість витікає, як видається, з того, що українська наукова думка знаходиться та оперує інструментарієм модерного простору, а феномен соціального капіталу є постмодерним концептом.

Онтологічний аспект, теоретико-методологічні підходи до вивчення соціального капіталу та їх типологію, визначення одиниць вимірювання, інструментарій вимірювання мережевої структури, зміст поняття та ґенезу явища досліджували А. Бова, А. Колодій, В. Степаненко, М. Лесечко, М.Чемерис, О.Убейволк, Ю.Золотарьова, О. Демків. Державно-управлінський аспект механізмів формування соціального капіталу вивчали І. Козак та О.Сидорчук, К.Козлов. У контексті вивчення аспектів громадянського суспільства соціальний капітал вивчали М.Лесечко, А.Чемерис, В. Степаненко, А. Колодій. Вплив і роль соціального капіталу на економічні процеси, особливості формування його в умовах перехідної економіки вивчали В. Дорофієнко, Н. Борецька, Ю. Мішин, Л. Батченко, Н. Діденко, Л. Семів, Л.Беззубко, М. Шутова, І.В. Карпова, Н. Стежко.

Загалом, на нашу думку, українські дослідники накопичили достатній оригінальний матеріал з проблематики вивчення соціального капіталу. Синкретичність феномену соціального капіталу зумовило необхідність дослідження різних аспектів та формування різних підходів до вивчення явища. Тому дослідження вітчизняних науковців мають здебільшого міждисциплінарний характер. Так, соціологи досліджують культурологічний та економічний аспекти соціального капіталу, фахівці з державного управління зосереджують головну увагу на проблемах впливу останнього на громадянське суспільство, економісти проводять аксіологічний аналіз та таке інше.

Міждисциплінарний характер досліджень, на нашу думку, є саме тим механізмом, що дозволяє успішно вирішувати проблему наукового осмислення такого типово постмодерністського концепту яким є соціальний капітал і використовувати його дослідницький потенціал, як модернізаційний чинник для різних галузей наукових досліджень. Можна говорити про творчий внесок у загальноєвропейський дискурс саме української науки, що може стати, новим поштовхом для продуктивної течії постмодерну.

У майбутньому видається необхідним дослідити даний висновок більш детально, у контексті політологічного аспекту дослідження подібних випадків запозичення та імплементації конструктів суспільно - політичної реальності.

Джерела

1. Bourdieu, Pierre. “Цkonomisches Kapital, kulturelles Kapital, soziales Kaputal, in: Kreckel, Reinhard (ed.) Soziale Ungleichheiten” (Soziale Welt, Sonderheft 2). Gьttingen: Otto Schwartz & Co., 1983.

2. Francis Fukuyama. “Trust: The Social Virtues and the Creation of Prosperity” (New York: Free Press, 1995.

3. Robert D. Putnam. “Making Democracy Work : Civic Traditions in Modern Italy”, Princeton, NJ: Princeton University Press, 1993.

Размещено на Allbest.ru