Гра як феномен соціальної взаємодії

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченко

Філософський факультет

Кафедра української філософії та культури

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Гра як феномен соціальної взаємодії»

Студентки ІІ курсу філософського факультету

Бабенко Дарини Ігорівни

Науковий керівник:

кандидат філософських наук, доцент

Огнева Тетяна Костянтинівна

Київ 2014

План

Вступ

Розділ І. Феномен гри як соціальної взаємодії

1.1 Поняття гри і соціальної взаємодії. Їх характеристика та види

1.2 Функції ігрової діяльності, її вплив на поведінку людини у суспільстві

1.3 Соціальний досвід духовної культури в ігровій діяльності

Розділ ІІ. Соціалізація людини в ігровому просторі

2.1 Типи соціальних взаємодій в колективній грі

2.2 Роль гри у процесі становлення особистості в суспільстві

Розділ ІІІ. Соціальна ігрова діяльність в Україні

3.1 Види гри в соціальній сфері України

3.2 Соціальне застосування гри та її роль на теренах України

Висновок

Список використаної літератури

соціальний ігровий суспільство

Вступ

Одним з цікавих і важливих соціокультурних явищ у повсякденності є гра. Феномен гри у різні часи в історії людства привертав до себе увагу різних видатних вчених, філософів, соціологів, психологів та педагогів. Гра - це активність організму, спрямована на умовне моделювання тієї чи іншої розгорнутої діяльності. Гра виступає як певний соціальний інструмент, який допомагає людині орієнтуватися в суспільстві, долучитися до загальноприйнятих норм та правил у взаємовідносинах з іншими людьми, сформувати особистість та зберегти духовні і моральні цінності.

Гра як величезний пласт культури різноманітить і збагачує дозвілля людей, відтворюючи цілісність буття людини. Вона, будучи моделлю поведінки, включає до себе альтернативні сценарії людського життя. Імітуючи реальний світ, гра дозволяє відтворювати соціальну активність індивідів і накопичити досвід, що адаптує особистість до соціальних змін у суспільстві.

У процесі ігрової діяльності люди задовольняють цілий ряд потреб - пізнавальні, комунікативні, естетичні, рекреаційні і, перш за все, потреба у самовираженні і самоствердженні. Під час гри людина вчиться вільно висловлювати свої думки і почуття, оскільки знає, що дані прояви розуміються, приймаються і поважаються. За допомогою гри індивід може досліджувати свої почуття та емоційну сферу. Суттєвою рисою ігор вважається не прояв характеру людських емоцій, а керованість ними. Порушення правил гри виходячи з прояву власних небажаних емоцій тягне за собою порушення правил гри і загрожує соціальним осудом.

Демократичні зміни в суспільстві призвели до вільного і відкритого прояву гри в рамках звичної соціальної діяльності. Елементи гри пронизують трудову працю, художню і наукову творчість, навіть політику.

До сьогодні існує ряд невизначених питань таких, як теоретичні традиції розгляду категорії гри, її класифікації , зміна ролі та функцій гри в суспільстві, впливу гри на поведінку людини за допомогою способів адаптації до соціальних змін в сучасному суспільстві.

Об'єктом дослідження у даній роботі виступає гра як феномен соціальної взаємодії. Предметом дослідження є зміни ролі та функцій гри, а також взаємодія з іншими індивідами, процес соціалізації людини під час гри.

Метою дослідження є вивчення різноманітних психологічних, соціальних, культурних, педагогічних та філософських аспектів впливу гри на людство у різні епохи та на сучасному етапі.

Таким чином, у відповідності з метою дослідження у роботі ставляться наступні питання:

Розглянути поняття гри та соціальної взаємодії, описати їх характеристику, види та функції;

Виявити спорідненість гри та соціальної взаємодії;

Дослідити у філософсько-соціологічному аспекті гру як впливовий чинник розвитку особистості та її соціальних зв'язків з іншими індивідами;

Проаналізувати процес накопичування, зберігання та передачу духовних цінностей у ході колективної ігрової діяльності;

Визначити місце ігрової діяльності у соціальному житті України;

Позначити сферу застосування української гри та її роль на українське суспільство;

Розділ І. Гра як феномен соціальної взаємодії

1.1 Поняття гри та соціальної взаємодії. Їх характеристика та види

Взаємодія є визначальним фактором того, що людина є істотою соціальною, і що без взаємодії з суспільством або з іншою людиною, людина не зможе реалізувати себе як особистість. Соціальна взаємодія - це систематичні соціальні дії партнерів, спрямовані один на одного, що мають на меті викликати цілком очікувану відповідну реакцію з боку партнера; причому відповідна реакція породжує нову реакцію. Мова йде про обмін діями, точніше системами дій, які взаємно сполучені. За Вебером, соціальною ми називаємо таку дію, яка за передбачуваним дійовою особою або дійовими особами змістом співвідноситься з дією інших людей і орієнтується на нього. Соціальна взаємодія , з точки зору О. Конта , - це базовий елемент суспільної структури. Е. Дюркгейм визначає це поняття як зв'язки , які об'єднують і притягують людей один до одного і володіють специфічними ознаками . Аналіз соціальної взаємодії в творчості Г. Зіммеля зазначає , що взаємодія - це обумовлені цілями та інтересами взаємні впливи людей один на одного.

Більш того , А. Смолл і У. Семнер звернули увагу на таку обставину , що соціальна взаємодія людей породжує специфічні форми колективної свідомості - звичаї , звички , традиції.

У ході взаємодії має місце становлення і розвиток особистості, соціальної системи, зміна їх в соціальній структурі суспільства. Американський соціолог та культуролог Пітірим Сорокін визначає структуру соціальної взаємодії як зв'язок трьох елементів. Перший - це наявність мінімум двох індивідів, які вступають в акт взаємодії і цим зумовлюють поведінку один одного. Другий елемент полягає в актах, тобто в самих діях індивидів. Кожний акт є, з одного боку, результатом внутрішньої психічної діяльності індивіда, а з іншого - стимулом, який викликає ту чи іншу реакцію у інших особистостей. До третього елементу соціальної взаємодії відносяться провідники матеріальних чи символічних дій індивідів. Такими провідниками можуть виступати мова, живопис, музика, образи, певні предмети, церемонії, ігри та інше. Відсутність або наявність тих чи інших провідників змінює характер соціальної взаємодії, дає можливість оцінити інтенсивність соціальної взаємодії (наприклад, через кількість людей, які беруть участь у політичних мітингах, іграх).

Соціальні взаємодії П. Сорокін класифікує за рядом критеріїв. У залежності від числа взаємодіючих індивідів розрізняють взаємодії між двома, трьома і більше індивідами, одним індивідом і багатьма. У залежності від типізації (поліморфізму) взаємодіючих індивідів виділяють взаємодії між індивідами, які належать до однієї групи (сім'ї, держави, професії, віку) чи до різних груп. У залежності від природи провідників існуюють механічні, звукові, теплові, світло-кольорові та інші взаємодії.

За Г. Зиммелем , в будь-якому суспільстві можна відокремити форму від змісту, а суспільство як таке являє собою взаємодію індивідів. Саме ж взаємодія завжди складається внаслідок певних потягів і заради певних цілей. Можна цілком погодитись, що гра і безліч інших мотивів спонукають людину до діяльності для іншого , з іншим , проти іншого , до поєднання і узгодження внутрішніх станів , тобто до надання впливу [12].

Поняття гри охоплює культурну, соціальну, філософську, психологічну та педагогічну сфери, воно є багатогранним та має декілька значень. У концепції Д.Б. Ельконіна, на яку орієнтуються основні дослідження гри в психології, гра розуміється як «така діяльність, в якій відтворюються соціальні відносини між людьми поза умов безпосередньо утилітарної діяльності». [23]

Філософ епохи Відродження Н. Кузанський підкреслював , що гра дає людині творити самого себе і навколишній світ, можливість стати щасливим і, як наслідок, здатність приймати відповідальні рішення. У Новий час філософ Ж.О. Ламетрі розглядав гру як діяльність, здійснювану на основі глибокої внутрішньої потреби . Зокрема , представник німецької класичної філософії І. Кант вбачав у грі активні і творчі сили в соціальних процесах. Одним з перших, хто приступив до створення теорії гри, був К. Грос. Згідно з його теорією гра слугує школою підготовки організму до життєвих іспитів. Приводом до гри, яка очищає душу, є внутрішнє пробудження організму за рахунок внутрішніх сил та внутрішньої енергії.

У педагогіці розроблялися довгий час різні підходи до класифікації ігор. (Ф. Фребель, К. Грос, П.Ф. Лесгафт, Н.К. Крупська) Німецький педагог Фрідріх Фребель одним з перших класифікував гру як педагогічне явище: ігри окремих дітей і ігри для гурту; ігри корисні й витончені, наповнені внутрішнім смислом. Гра є природною діяльністю, і людство повинно докласти максимум зусиль для її правильної організації. Види ігор можна визначити на основі різнопланової діяльності: ігри дозвілля, тобто такі, у які грають за власним бажанням; ігри педагогічні - ті, які застосовуються педагогом з метою розв'язання конкретних навчально-виховних завдань [10].

У кожній грі є виховальний і розвивальний потенціал. Залежно від того, наскільки динамічними й творчими чи чітко регламентованими є рольові дії, правила й зміст, колективні розважальні ігри можна поділити на дві групи:

ігри творчі: сюжетно-рольові, музикальні, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розіграш.

ігри за встановленими правилами: рухові, хороводні, спортивно-загальні, настільні.

Педагогічні ігри диференціюються згідно з педагогічною спрямованістю: дидактичні (ці ігри організовуються в процесі навчання), творчі педагогічні ігри (ігрова модель розроблена самим педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань). Ці ігри, які не регламентовано чіткими умовами й правилами, містять великі можливості для творчого самовираження особистості за допомогою ролі. Роль є тим кермом, яке „запускає весь механізм педагогічних ігор творчого змісту”. Педагогічні творчі ігри можна поділити на окремі види: тривала гра - на тривалий час зберігається уявна ситуація, сюжет і ролі; елементи гри - маються на увазі ситуації, коли в організацію колективної діяльності вводиться один з компонентів гри, щоб надати ігрового забарвлення цій діяльності й активізувати її (роль або уявна ситуація); гра-творчість - процесі моделювання таких ігор організаційна роль педагога мінімальна: він може тільки подати ідею, підвести до думки або просто прочитати готовий зразок гри.

1.2 Функції ігрової діяльності, її вплив на поведінку людини у суспільстві

Гра, її роль та функції змінювалися упродовж багатьох століть разом із розвитком людства. Початок вивчення теорії ігрової діяльності поклали ще античні філософи - Арістотель та Платон. Платон, наприклад, у своєму діалозі «Закони» розглядає гру як сакральну основу для своєї держави: «…Ні в одній державі ніхто не знає , що характер ігор дуже сильно впливає на встановлення законів і визначає, чи будуть вони міцними чи ні. Якщо справа поставлена так , що одні й ті ж особи беруть участь в одних і тих же іграх , дотримуючись при цьому одні й ті ж правила і радіючи одним і тим же забавам , то все це служить непорушності також серйозних узаконень». [7] Арістотель сприймав гру як рівновагу між працею та відпочинком. Це простежується у його труді «Політика»: «…Іграм слід скоріше приділити місце в проміжках між нашими заняттями (адже трудящому потрібен відпочинок, а гра й існує заради відпочинку, всякого ж роду діяльність пов'язана з працею і напругою), то внаслідок цього слід вводити ігри, вибираючи для них відповідний час, якби даючи їх як ліки, адже рух під час ігор являє собою заспокоєння душі і завдяки задоволенню відпочинок.» [1].

Грі властиві такі соціально-психологічні й педагогічні функції:

- соціально-культурна - створення уявної ситуації, яка б орієнтувала людину на певні норми поведінки в житті суспільства, на надбання якихось навичок і вмінь, а так само надбання духовних цінностей та їх збереження;

- соціалізаційна - функція, яка вносить зміни у свідомість людини щодо її поведінки, де індивід у грі намагається зробити стрибок над рівнем своєї звичайної поведінки та проявити себе не тільки як окрема індивідуальність, а ще й як особистість, яка ототожнює себе з колективом;

- знаково-символічна - у грі людина оперує значеннями слів, що замінюють річ. Тобто властивості речей зберігаються, але значення їх змінюється (центральним моментом стає думка);

- педагогічно-виховальна - коли в грі в індивідів ефективно розвиваються всі психічні процеси (пам'ять, сприйняття, мислення, увага, сенсорні якості - орієнтування в просторі та часі у властивостях предметів, розвиток мовлення);

- терапевтична - функція, що застосовується для корекції різних відхилень у поведінці дітей (непристосованості, агресивності, замкнутості).

Гра у багатьох своїх проявах залежить від творчості, здібностей та імпровізації її учасників. Для гри потрібен педагогічний підхід до розподілу ролей та актуальність змісту, яка дозволяє додати грі гострий, наступальний характер. Всі функції ігрової діяльності без виключення є провідною ланкою в процесі формування особистості. Рольова гра є особливо чутливою до сфери людської діяльності, праці і відносин між людьми, отже , основним змістом ролі, яку бере на себе дитина, є відтворення дійсності. Ігри мають колективний характер діяльності (безпосередніх виконавців та глядачів), вони ставлять перед собою стратегічні завдання перетворити групу індивідів у єдиний діяльнісний організм за допомогою досягнення результату спільної діяльності, соціально-ціннісного ставлення, вияву і самоутвердження індивідуальності.

З концепції представника Чиказької школи соціології Герберта Блюмера («Символічний інтеракціонізм: Перспективи і метод») можна зазначити, що у ході соціальної взаємодії певним предметам та явищам надаються особливі значення, які саме є продуктами інтеракції індивідів. Ці значення змінюються і застосовуються за допомогою інтерпретації - процесу, використовуваного кожним індивідом відносно знаків (символів), що його оточують. Договірні символи ведуть до людського досягнення практичних результатів у кооперації один з одним. «Дитина, яка грає у гру, повинна бути готовою зайняти місце будь-якого іншого учасника… різні ігрові ролі учасників повинні мати певні взаємовідносини один з одним… Якщо вона бере участь у грі з м'ячом, вона повинна співвідносити себе з кожною позицією, яка пов'язана з його власною позицією. Вона повинна знати, що збирається робити будь-який учасник для для виконання своїх ігрових завдань. Вона повинна знати та використовувати всі ролі. Звичайно, не всі вони одночасно представлені у свідомості... Ролі інших гравців, які учасник узагальнює в собі, організовуються в певну сукупність, і ця сукупність контролює співвіднесення індивіда ... Кожен з його актів детермінується його узагальненням в собі інших, які беруть участь у грі ... і по-іншому гра не може відбутися».[5]

У грі дитина вчиться грати роль «окремого іншого», потім в іграх з ровесниками - координувати свої дії з іншими і бачити себе очима групи. За допомогою цього вона звикає розглядати себе в більш широкому контексті, до тих пір, поки не навчиться грати роль «узагальненого іншого», тобто бачити себе очима суспільства.

1.3 Досвід духовної культури в ігровій діяльності як спосіб соціальної взаємодії

Оскільки однією з важливих функцій гри є наслідування, збереження і передача цінностей духовної культури, вона має характер соціальної взаємодії між людьми. Гра та культура мають спільний корінь - переживання соціального життя. Йоган Хейзинга, розвиваючи думку про тотожність гри та культури, пише: «Здається очевидним, що взаємозв'язок ігри та культури потрібно шукати в першу чергу у вищих формах соціальної гри, там, де вона проходить у впорядкованих діях групи або співтовариства, або двох груп, що протистоять одна одній». [19] Культура виникає у формі гри , і навіть такі види діяльності, які направлені на задоволення життєвих потреб, як полювання, в архаїчному суспільстві прагнуть знайти для себе форму гри. У цих іграх суспільство висловлює своє тлумачення життя і світу. Тобто можна сказати , що культура в її різноманітних проявах має характер гри, здійснюється у формах гри і пройнята її настроєм.

Фізичні , інтелектуальні , моральні , духовні цінності в рівній мірі можуть підносити гру до рівня культури. Існування гри не є чимось матеріальним. Гра в духовній культурі постає як певна задана величина, яка передує самій культурі. Індивід усюди виявляє присутність гри як певної особливості або якості поведінки, відмінної від звичайної поведінки в житті. Вона необхідна індивідууму як біологічна функція, і вона необхідна суспільству в силу укладеного в ній сенсу, в силу свого значення, своєї виразної цінності , а також духовних і соціальних зв'язків , які вона породжує як культурна функція. Вона відповідає ідеалам індивідуального самовираження і суспільного життя.

Гра становить один із зв'язків, що поєднують різні покоління і служить для передачі культурних надбань з роду в рід. Ціннісний зміст досвіду, який відтворюється в продуктах матеріальної і духовної культури, може бути освоєно індивідом тільки за допомогою старших поколінь, які є живими носіями ціннісного загальнолюдського досвіду. Цей досвід є результатом спілкування в ціннісному сенсі, - це те, що людина змогла осягнути і привласнити з видобутого раніше, тобто це рівень розвитку її свідомості.

Людська гра у всіх своїх вищих проявах, коли вона щось позначає або знаменує, знаходить своє місце в сфері свята чи культу, в сфері священного. У формах культових ігр людство знаходило порядок у суспільстві, закладало початок своїх найпростіших державних форм. Гра відразу ж закріплюється як культурна форма. Одного разу зіграна гра залишається в пам'яті як певне духовне творіння чи духовна цінність, передається від одних до інших і може бути повторена в будь-який час. У результаті засвоєння цінностей, норм, правил гри відбуваються формування особистості дитини і регулювання його поведінки.

На початку XVII століття з'явилася велика світова сцена. Від Шекспіра, Кальдерона і до Расіна драма панувала в поетичному мистецтві століття. Кожен з поетів у свою чергу порівнював світ з підмостками, де всякому доводиться грати свою роль. У цьому, здавалося б, полягає повсюдне визнання ігрового характеру культурного життя.

Те ж саме в ще більшій мірі відноситься до взаємозв'язку музики та гри. Гра лежить поза сферою необхідності або користі , вона будується за законами, які не визначаються нормами розуму , боргу і істини. Це теж є справедливим до музичних форм і до музичного вираженню. Лише власні, специфічні імена могли б підійти цим нормам, імена, однаково властиві і музиці, і грі , - ритм і гармонія. Ритм і гармонія є в абсолютно однаковому розумінні факторами і музики, і гри. Характер всякого музикування - це гра. Звичаї сучасних концертів з їх цілковитою тишею і магічною повагою перед диригентом склалися в дуже недавньому минулому. Зображення музичних виступів у XVIII ст. являють нам зайнятих світськими бесідами слухачів.

Окрім музики, гра притаманна такому виду мистецтва як танець. Найбільш виразно її елементи спостерігаються в хороводах і парних танцях. Одним з методів засвоєння танцювального матеріалу є театралізовані ігри через елементи народно-сценічних рухів.

Що стосується гри на сцені, актор цілком поглиблюється в гру. Проте він грає, і усвідомлює, що грає. Актор повинен вміти дивитися на партнера по грі, а бачити в ньому реальні риси прояви заданого, наприклад, ворожості, або навпаки любові. Сам партнер тут не причому. Це на нього "так дивляться" і "так його бачать". Актор , що знаходиться по відношенню до глядача поза звичайним світом завдяки масці, яку він одягає, відчуває у собі інше "я", яке він вже не "презентує" на сцені , але здійснює. У розуміння своєї гри він втягує і глядачів. Глядач ходить в театр подивитися на свого улюбленого талановитого актора. Це явний соліст. Але таку практику К.С. Станіславський руйнував і переслідував, як негативну. Він стверджував принцип ансамблевості. Саме цей принцип дозволяв групі акторів створювати ілюзію цілісності історії, що відбувається на сцені, в яку вірив глядач. [4]

Наступною ігровою формою у громадському житті є спорт. Спорт як функція досягнення спільності постійно розширював свою соціальну значимість і втягував нові області в свою сферу. Основні типи спортивного змагання за самою своєю суттю є давніми і незмінними. При цьому існують і такі форми, що самі по собі трансформуються в організовані ігри з системою правил. Насамперед це ігри з м'ячем або ж ігри, коли учасники тікають і ловлять один одного.

Якщо звернутися до визначення ігрового змісту нинішнього суспільного життя взагалі, в тому числі і політичного життя, то тут є підстави вважати, що ігрові форми більш-менш свідомо використовуються для приховування намірів громадського чи політичного характеру. Дебати в Нижній палаті парламенту Англії з кінця XVIII століття досить істотно відповідали нормам гри. Це нескінченний матч , в ході якого ті чи інші майстри своєї справи час від часу намагаються оголосити один одному шах і мат - не зачіпаючи при цьому інтересів країни. Атмосфера і звичаї парламентського життя в Англії завжди були цілком спортивними. Рівним чином все це ще діє в країнах, які до деякої міри зберігають вірність англійському зразку. У цьому випадку мова йде не про вічне ігровий елемент культури, який ми намагалися виявити на цих сторінках, а про удавану гру. Ще більш яскраво, ніж у британському парламентаризмі, ігровий елемент проявляється в американських політичних вдачі. Задовго до того, як двопартійна система в Сполучених Штатах прийняла характер майже що двох протиборчих спортивних команд, чиє політичне відмінність навряд чи уловимо для стороннього, передвиборна кампанія тут вже нагадувала за своїм виглядом великі національні ігри.

Розділ ІІ. Соціалізація людини в ігровому просторі

2.1 Типи соціальних взаємодій в колективній грі

Ми живемо в епоху інформаційно-технологічних змін, отже новітні сучасні технології становляться невід'ємною частиною нашого життя. Сьогодні діти швидко пристосовуються до модерних гаджетів і вміло використовують їх для гри один з одним. Соціальна взаємодія стає надзвичайно важливою складовою ігор колективного характеру. Отже, для нас важливо розуміти існуючі типи соціальних взаємодій і визначити їх характер.

Професори канадського університету Калгарі Войда, Карпендейл і Грінберг у своїй роботі «Індивідуальність і група в консольних іграх» («The Individual and the Group in Console Gaming») стежили за людьми, які грали в багатокористувацькі соціальні ігри, включаючи «Guitar Hero», «Mario Party» і «Mario Kart». Записуючи і даючи характеристику поведінки гравців під час цих сесій, вони розділили соціальні взаємодії на 6 груп.

Перша група включала до себе створення колективної поінформованості, яка, в свою чергу, розділялася на колективну поінформованість та інформаційний запит. Колективна поінформованість означає створення загального набору інформації про гру і може включати спільні обговорення, підказки або ж освідомлення іншого гравця про саму гру, наприклад, про ігрову техніку або «що потрібно робити». Також вона може включати в себе оповіщення гравців про те, які дії ви збираєтесь робити. Інформаційний запит в основному полягає в питаннях про те, що відбувається в грі, як працює гра або як досягти поставленої мети. Так само сюди входять прохання до інших гравців доповісти про їх статус. Дана категорія часто об'єднується з періодом загальної обізнаності: «Як мені вирішити цю головоломку?»

Другим типом соціальної взаємодії в сучасних іграх є поповнення колективної історії. Колективна історія включає обговорення подій, що відбулися в грі раніше або під час попередньої ігрової сесії. Може містити посилання на інші ігри, в яких гравці не брали участь: «Пам'ятаєш, як ми перемогли?»

Колективні перемоги та колективні поразки теж є одним з типів взаємодії. Колективна перемога означає святкування загального успіху або поздоровлення інших гравців з їх результатом. Колективне святкування має місце, незважаючи на перебування гравців в статусі змагання: «Відмінно! Було дійсно важко». Колективна поразка означає загальну відповідальність за провал завдання, підбадьорювання чи співчуття по відношенню до гравця, який не виконав завдання: «Це не твоя вина. Питання було дуже складним!»

Четверта група це взаємозалежність і самопожертва у соціальній грі. Тут має місце колективне обговорення дій групи або того, що може дати групі окремий гравець. Це може бути оцінка здібностей інших гравців, призначення капітана або юніта, який визначатиме подальші дії команди або заперечення гравцем можливості приєднається до групи: «Давайте я це зроблю. У мене краще з математикою!»

Наступною групою соціальної взаємодії вважають хвалькуваті висловлювання. З'являються хвастощі з приводу своєї перемоги перед іншими гравцями або насмішку над їх поразкою. Ця категорія присутня в іграх зі змагальним або колективним елементом і часто супроводжується образами.

Остання категорія ігрової взаємодії є нездатність подолати залежність від гри. Гра має деяку негативну тенденцію - формування типу особистості, яка стає залежною від гри. Слідуючи своїм бажанням гравець продовжує гру не заради командної мети, а заради своєї власної, або не приймає участі в діях партнерів повною мірою, що призводить до збою наміченого ігрового сценарію. Може включати в себе постійне повторення однієї і тієї ж дії. [16]

2.2 Роль гри у процесі становлення особистості в суспільстві

Про вплив гри на особистість людини у процесі виховання й навчання неодноразово писала А.П. Усова: «У грі формуються всі сторони душі людської, її розум, її серце і воля, і якщо говорять, що ігри передбачають майбутній характер і майбутню долю дитини, то це правильно у двоякому значенні: не тільки в грі висловлюються схильності дитини й відносна сила її душі, але сама гра має великий вплив на формування здібностей, а отже, і на її майбутню долю». [17]

Соціалізація - це процес засвоєння і подальшого розвитку індивідом культурних норм і соціального досвіду, необхідних для успішного функціонування в суспільстві. Процес соціалізації продовжується все життя, оскільки людина за цей час освоює безліч соціальних ролей.

Гра - одна з провідних форм соціалізації, засвоєння правил спілкування. Ураховуючи специфіку роботи в дитячих організаціях, можна виділити три основні критерії ефективності соціалізації. Інтеграційним критерієм ефективності процесу соціалізації є сформована готовність до соціальних дій. Однією з актуальних проблем сучасної психології й педагогіки є проблема готовності людини, яка росте, до різних видів діяльності, до творчого виконання конкретних життєвих успіхів. Готовність до того або іншого виду діяльності розуміється в сучасній філософській, соціологічній, психологічній літературі як цілеспрямований вираз особистості, що включає її переконання, погляди, стосунки, мотиви, відчуття, вольові й інтелектуальні якості, знання, навички, установки, налаштованість на певну поведінку, діяльність.

Потреба особистості в грі і здатність грати характеризується особливим баченням світу й не пов'язано з віком людини. Проте прагнення до гри дорослих і дітей мають різні психологічні підстави.

Сюжетно-рольова гра є творчою діяльністю, доступною вже дітям з трьох років. Надаючи простір для самовираження особистості, гра вводить ряд обмежень, стримуючи бажання дитини сюжетом, роллю, ігровими діями.

Оскільки зміст ролей головним чином зосереджено навколо норм людських відносин, тобто основним моментом є норми поведінки, існуючі серед дорослих людей, то в грі дитина як би переходить у розвинений світ вищих форм людської діяльності, у розвинений світ правил людських взаємин. Норми, що лежать в основі стосунків між індивідами, стають через гру джерелом розвитку моралі самої дитини. Гра є школою моралі, але не моралі в уявленні, а моралі в дії.

Гра має значення і для формування дружного дитячого колективу, і для формування самостійності, і для формування позитивного ставлення до праці, і для виправлення деяких відхилень у поведінці окремих дітей, і ще для багато чого іншого. Всі ці виховні ефекти спираються як на свою основу, так і на той вплив, який гра сприяє психічному розвитку дитини, становленню його особистості.

Можна простежити певні елементи сюжетно-рольової гри, коли у повсякденному житті ми виконуємо абсолютно різні ролі залежно від місця, де ми знаходимося, та від оточення, з яким мі спілкуємося. Наприклад, вдома з сім'єю, в навчальних закладах, на роботі, у громадському транспорті та в інших публічних місцях. Залежно від того, наскільки вдало людина змінює свою поведінку відповідно до поточної ситуації, наскільки вміло вона оперує соціальними ролями, визначається рівень її соціалізації у суспільстві.

Видатний соціолог Нейл Смелзер розглядав випадки дотримання та порушення соціальних ролей між індивідами. Він пише про свою подорож до Англії, де його запросили працювати у коледжі. Професору надали номер в гуртожитку і власного слугу афроамериканця Генрі. До цього у Смелзера ніколи не було слуги, і він зовсім не знав, як поводитися з ним: «У перший ранок перебування в коледжі я прокинувся, одягнувся і став шукати свої туфлі, які, як виявилося, стояли за дверима начищені до блиску. Мені стало ніяково від такої уваги. Увечері я сховав їх в стінній шафі, сподіваючись, що Генрі зрозуміє мене правильно. Але наступного ранку мої туфлі знову стояли за дверима, начищені до блиску. "Вам не сподобалося, як я почистив ваші туфлі? Сер, в мої обов'язки входить, - ввічливо повідомив мені Генрі , - щодня чистити ваші туфлі, і якщо вас це не утруднить, будьте люб'язні залишати їх за дверима, коли ви повертаєтеся ". Хоча Генрі завжди звертався до мене «сер» чи «м-р Смелзер», я незабаром зрозумів, що у відповідь мені не слід було теж говорити "сер". Один або два рази я забув про це, та схвильований погляд Генрі вказав мені, що я зробив помилку з точки зору соціальних пристойності». [14]

У багатьох випадках нам доводиться докладати зусилля, щоб створити стійку взаємодію. Нейл Смелзер змінив свою поведінку по відношенню до Генрі - став залишати туфлі за дверима і називати його по імені, - так було зручніше для їх обох, і їх взаємозв'язок став стійким. Звичайно, довелося затратити деякі зусилля, щоб поводитися з Генрі як зі слугою, адже соціолог відчував себе ніяково в ролі пана. Але він поводився з Генрі відповідно до його бажання, намагаючись підтримати його розташування.

Саме щоб уникнути цих порозумінь між людьми різного віку, різного соціального статусу та інших ознак, що потребують особливого ставлення до іншого індивіда, нас підготовлюють з дитинства процесу соціалізації за через гру.

Особливе значення дитинства криється в тому, що при всіх своїх обмежених можливостях дитина, сама того не підозрюючи, вирішує головну задачу свого життя - вона визначає своє місце, свій шлях серед людей. І саме для виконання даної задачі потрібна сюжетно-рольова гра. Доведено, що в цій діяльності особливо успішно розвивається особистість дитини, її інтелект, воля, уява та спілкування. Але найголовніше, що породжує сюжетно-рольова гра, це прагнення до самореалізації, самовираження.

Необхідність гри для людини Л.С. Виготський пояснював, застосовуючи образ воронки: «Вчений Чарльз Шеррінгтон порівнював нашу нервову систему з воронкою, яка повернена широким отвором до світу й вузьким отвором до дії. Світ уливається в людину через широкий отвір воронки тисячею покликів, потягів, роздратувань, мала їх частина здійснюється і як би витікає назовні через вузький отвір. Абсолютно зрозуміло, що ця нездійснена частина життя, що не пройшла через вузький отвір нашої поведінки, повинна бути так чи інакше зжита (тобто виявлена)» [3].

Продовжуючи думку Л.С. Виготського, можна міркувати так: доросла людина, яка вже вчинила вибір одного з можливих життєвих шляхів, живе у сфері вузького каналу воронки, а гра дозволяє їй в умовному плані пережити інші можливі варіанти життя, невикористані в реальному житті. Інакше кажучи, якщо дорослий у грі «пробує», «переживає» вже не використані можливості життя, то дитина програє, «приміряє» ще не використані, не вибрані можливості. Саме це й робить гру могутнім засобом соціалізації дитини, залучення її до норм і цінностей суспільства.

Здатність «розширювати» канал воронки в кожної людини залежить від того, якою мірою вона, застосовуючи досвід дитинства, може користуватися ігровими ролями в реальному житті.

Розділ ІІІ. Соціальна ігрова діяльність в Україні

3.1 Види гри в соціальній сфері України

Ігри - один з елементів культури , результат народної творчості. Народні ігри передаються з покоління в покоління. У їх змісті відображено національну психологію кожного народу, традиції, побут: «Хочеш дізнатися , що за народ живе в країні , поглянь на ігри його дітей». Перші записувачі та збирачі українських народних ігор з'явилися в XIX ст. Вже тоді у збірниках відомих науковців-збирачів (П. Чубинського, К. Сементовського, М. Сумцова, А. Метлинського, М. Костомарова, П. Іванова, В. Милорадовича та ін.) зустрічаємо перші спроби класифікації ігрової та розважальної культури.

П. Чубинський, як відомо, збирав і досліджував різні прояви ігрової та розважальної культури паралельно з віруваннями, народним календарем, родинною обрядовістю та різного роду пісенністю (календарною, родинною, ліричною), серед яких дослідник виділяє три великі групи традиційних українських ігор: безпосередньо народні ігри (дитячі, молодіжні), ритуальні ігри (календарно-обрядові) та родинні (весільні) окремими циклами весняні ігри (57 текстів) та дитячі ігри, які, у свою чергу, розподілив на: 1) дитячі ігри з піснями (30 текстів); 2) ігри у м'яч (4 тексти); 3) ігри дівчат (4 тексти); 4) ігри обох статей (7 текстів); 5) різні дитячі забавки. Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об'єднують від 10-ти до 20-ти і більше дітей, їх структурна особливість дозволяє об'єднати всіх бажаючих грати. [22]

До весняних ігор зараховуються тексти молодіжних ігор (“Кривий танець”, “Володар”, “Король”, “Мак”, “Шум”, “Просо”, “Галка”, “Ворон”, “Кострубонько”, “Огірочки”, “Хрещик”, “Царенко”, “Коза” та багато інших) із дошлюбних звичаїв молоді. Окремим невеличким циклом подано дражнилки. Дитячі ігри (“Ладки”, “Ласочка”, “Сорока”, “Печу, печу хлібчик”, “Зайчику, зайчику”, “Коні” тощо) знаходяться вкупі з обрядами, пов'язаними з народженням і вихованням дитини.

В діалогізованих побутових іграх жартівливого характеру (“Чоловік та жінка”, “Жона та муж”, “П'яний син”, “Нелюб”, “У рожи” та ін.) зображуються, в основному, сцени з народного життя, і тому, головними персонажами виступають дівчата й парубки, чоловік і жінка, баба й дід та інші. Використовуються різні форми викладу (діалогічна, описова, комбінована), прийоми контрасту, зіставлення. Чимало таких ігор побудовано у вигляді діалогу між парубком і дівчиною, дочкою і матір'ю, чоловіком і жінкою (“Жона та муж”, “Ворон”, “П'яний син”, “Нелюб”). Серед дитячих ігор, зібраних П. Чубинським, найпоказовішими є ігри “Печу, печу хлібчик”, “Зайчику, зайчику” та ін.

Хоровод (танок) є також певним видом обрядових ігор. В ігрових та хороводних піснях слово, мелодія, міміка, танцювальні рухи і драматична гра не розмежовані, а гармонійно поєднуються, створюючи художню цілісність.

Більшість загадок, яких також П. Чубинським зібрано чимало, можна залучати до ігрової культури, оскільки розважально-жартівлива форма запитання вже сама по собі залучає тих, хто відгадує загадку, в умови гри. Загадки за своєю формою та структурою нагадують ігрову ситуацію, особливо у весільному обряді, у якому спілкування “загадковою мовою” розпочинається під час сватання, при втаємничених переговорах, де наречену називають “куницею” або “лисицею”, на яку вони ніби “полюють”, а нареченого - “чорним соболем”. У процесі весільної драми їх називають також “князем” та “княгинею”, а учасників весілля - “боярами”, “дружками” тощо. Ці та багато інших подібних прикладів ритуальних ігор можна знайти і в календарному і в родинному циклах.

Якщо більш детально розглядати весілля як суто театральне явище, Людмила Дмитрова пише, що весільний обряд тоді можна було поділити на три акти: сватання, заручини й весілля у власному розумінні цього слова. Кожен акт розпадається на низку сцен, які тричі повторюються в кожній дії: сцена крадіжки, опору з боку кревних нареченої, замирення сторін, що борються, викупу нареченої в її родини, релігійних обрядів, завивання вільця, вінків, печіння паляниці, переодягання і симболічну дію матерів і вступу молодих у шлюб. [21]

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі...», «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі...», «Як було у баби...»). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

Українська народна драматична гра, як відомо, з?явилася на ґрунті традиційного пласту народної поетичної творчості. Пантомімічно-хореографічні фігури та словесно-мелодійні діалоги створюють драматичну дію у грі. Драматична дія в українських народних іграх складає певну систему і визначається необхідними характерними ознаками, які виявляються у перевтіленні персонажів та виконанні їх дії (словом, жестом, мімікою), сама дія виявляється у діалозі, який об?єднує в собі висловлювання супротивників словесного змагання: два хори, один представляє дівочу, другий парубочу громаду (“Просо”), інколи між хором та одною-двома дівчатами, що стоять перед рядом дівчат, або посередині кола, та жестами (рухами) ілюструють текст гри (“Перепілка”, “Білоданчик”, “Слабий дідусь”), притім учасники народної гри змінюють своє становище, та поведінку: у відповідні хвилини дівчата з середини кола вибирають одну з подруг на своє місце (“Король”, “Зайчик”): одна група перетягує на свій бік другу групу дівчат (“Мости”, “Воротар”, “Просо”).

Народні ігри також поділяються на сюжетні та безсюжетні, великої, середньої та малої рухливості (за ступенем фізичного навантаження). Ігри з ходьбою, бігом, лазінням (за ознакою руху, що переважає). Так, наприклад, А. Цьось поділяє народні ігри на рухливі ігри та забави зі співом, приказками, примовками, ігри з предметами, рухливі ігри та забави зі співом, приказками, примовками, ігри з предметами, рухливі ігри та забави на розвиток фізичних якостей (сили, спритності, швидкості тощо).

Українські народні драматичні ігри насичені гумористичними та сатиричними елементами, які впливають на розгортання конфліктної ситуації. Розповідь про себе, про свої почуття, турботи, звички, про близьких і рідних людей досягається в українських народних драматичних іграх завдяки заперечувальним прийомам.

Діалогізовані побутові пісні-ігри жартівливого характеру зображують в основному сцени з народного життя. Розгортання подій у іграх цього типу відбувається в жартівливому тоні, так гумор і сатира загалом є однією із домінант, що виражає характер українського народу.

3.2 Соціальне значення гри та її роль на теренах України

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей та дорослих супроводжувалися ігровою діяльністю. Виникнення гри безпосередньо пов'язане з працею, з утилітарною діяльністю людини, що забезпечує її перевагу над природою. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзана. Народна виховна мудрість також передбачала розв'язання важливих завдань формування особистості дитини за допомогою гри. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал.

Також, перш ніж розпочати гру або ритуал, основному “учаснику-режисеру” необхідно розтлумачити правила, розкрити учасникам, кому як треба себе поводити, що робити; іншими словами, перемістити гравців в умовно-ігрову ситуацію (в іграх “Володар”, “Шум” та ін.), та сповістити про початок і кінець етапів ігрової дії. Характерною особливістю для них теж є діалогічна форма викладу подій, розподіл ролей, створення нетрадиційного дійства.

Теоретичні концепції ігор і функціонування гри у народному побуті розглядались вченими ізольовано: вивчення гри у практичному побутуванні етнографами, мистецтвознавцями мало в основному описовий характер, а теорії гри у працях з філософії та естетики були універсально-узагальнюючими. У фольклорних, етнографічних, музикознавчих дослідженнях, присвячених вивченню проблем календарної обрядовості українців, накреслено лише підступи до аналізу специфіки хороводно-ігрового фольклору, розглянуто окремі аспекти його побутування, деякі сюжети й мотиви.

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов'язані з хліборобською та землеробською працею. За допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).

Початок українського театру можна пов'язувати не з обрядом і не з будь-якою грою взагалі, а тільки з драматичною грою, тими елементами обряду, видами ігор, в яких наявне образно-художнє відтворення діяльності людини, стосунків між людьми.

Ігри є універсальним засобом у фізичному вихованні молоді. Підкреслюючи універсальність цього засобу виховання, А. Макаренко писав: «Гра має важливе значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба: яка дитина у грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча насамперед відбувається у грі». [13]

Загалом основна суть будь-якої гри полягає в тому, що народна гра та ігрова ситуація у складі обряду відбувається всередині свого ігрового простору, де діють свої закони, правила, і виходить, таким чином, за рамки повсякденного світу у тимчасову сферу діяльності, яка має власний напрям, про що у свій час наголошував нідерландський вчений Й. Хейзінга, і ми це можемо спостерігати на матеріалах текстів, зібраних П. Чубинським; більше того, гра є необхідною як “культурна функція”. Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.

У результаті життя й побуту мільйонів людей протягом віків в Україні сформувалися самобутні народні ігри, які шліфувались і перевірялись досвідом людей багатьох поколінь. У них як у дзеркалі відображаються звичаї нашого народу, їх побут й уявлення про світ. Кожна гра, кожна забава має свої специфічні функції та розвиває фізичні й моральні якості.

Висновок

Враховуючи проведений аналіз гри як соціальної взаємодії в курсовій роботі, можна зазначити, що:

У результаті дослідження ігрова діяльність має різні підходи до свого тлумачення, передбачається як сукупність моделей людської поведінки, як природний та універсальний засіб всебічного розвитку людини у суспільстві. Гра має власну структуру, виконує такі важливі функції, як соціально-культурну, соціалізаційну, знаково-символічну, педагогічно-виховальну й терапевтичну.

Соціальна взаємодія, в свою чергу, відображає взаємовпливи людей під час спілкування, під час колективної діяльності, якою може виступати гра. Соціальна взаємодія має три основні складові: наявність двох або більше особистостей, дії даних особистостей та провідники цих дій (матеріальні чи символічні).

Гра та соціальна взаємодія дуже тісно пов'язані між собою. Гра виступає, беззаперечно, основою для розвитку та становлення особистості в ході соціальної взаємодії індивідів. Ігрова діяльність допомагає адаптувати людину до незвичних складних ситуацій у її житті.

Внаслідок породження традицій та навичок у процесі соціальної взаємодії з'являються цінності духовної культури. Загалом, культура виникає у формі гри. Гра має велике значення у переданні інформації з покоління у покоління. Разом з тим важливо пам'ятати, що справа не у виді гри або в її ігровому результаті, а в тому, у які взаємини і з ким вступає у ній людина, які якості набуває, чому вчиться, що пізнає, що відкриває в собі, як реабілітується, самовиражається, орієнтується у навколишньому світі.

Разом зі створенням загально-людських духовних цінностей, зароджуються й національні цінності та національні ігри. Українські народні ігри відтворюют національні обряди, традиції, звички, настрій, характер та побут в Україні. Народні ігри для українського суспільства цінні для впливу на виховання розуму, характеру, волі, вони створюють певний духовний настрій, інтерес до народної творчості.

Гра пронизує такі різноманітні сфери соціальної дійсності в Україні: культуру, мистецтво, політику, освіту, працю, мораль, право та інші. Здебільшого ми знаходимо ігрові елементи у сакральній сфері, у вченості і поезії , в правосвідомості , у формах державного життя.

Використані джерела

1. Арістотель «Політика», Книга VIII

2. Берлянд И. Е. «Игра как феномен сознания». Кемерово: Алеф, 1992.

3. Виготський Л.С. «Гра та її роль у психічному вихованні дитини», / Питання психології, 1966.

4. Гребенкін А. Стаття «Феномен акторської гри або технологія засвоєння сценічного дійства», 2002.

5. Громов І. А., Міцкевич А. Ю., Семенов В. А. «Західна теоретична соціологія», Видавництво «Ольга», 1996.

6. Детская энциклопедия, Том 2, Издательство «Просвещение», Москва, 1964.

7. Діалоги Платона «Закони», Книга VІІ

8. Дмитрова Людмила «Підручна книга з історії всесвітнього театру» Д. : Держвидав України, 1929. Вип. 1 / за ред. й з вступ. увагами проф. О. Білецького, 1929. - с. 41

9. Заморев, С.И. Игровая терапия. Совсем не детские проблемы. СПб., 2002.

10. «Ігри та пісні: Весняно-літня поезія трудового року» - К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1963. - с. 671.

11. Карпова А. К. Статья «Игра как социально-педагогическое явление». Санкт-Петербруг, 2013.

12. Лемко Г.І. «Соціальна педагогіка. Значення гри для виховання дитини», 1998.

13. Макаренко А.С. «О воспитании молодежи. Игра» Сборник избр. педаг. произведений (2-е изд.) под общ. ред. Г.С.Макаренко. Всесоюзное учебно-педагогическое изд-во Трудрезервиздат, Москва 1951 - c. 26

14. Смелзер Н. «Соціологія. Глава 5. Соціальна взаємодія», пер. с англ. - М.: Фенікс, 1998.

15. Сорокін П.О. «Системи соціології», І том, 1920

16. Стаття «Гра заради перемоги», журнал «Casual Universe», Випуск 15, 2010.

17. Усова О.П. «Роль гри у вихованні дітей», Москва, 1976.

18. Фребель Ф.В. «О воспитании человека», 1826.

19. Хёйзинга Й. «Homo Ludens» / Пер., сост. и Х 35 вступ. ст. Д.В. Сильвестрова; коммент. Д. Э. Харитоновича -М.: Прогресс - Традиция, 1997.

20. Чабан С. Стаття «Українські народні ігри», журнал «Освіта», 2010.

21. Чубинский П.П. «Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край» СПб., 1872 - 1877. - Т. 3, Т. 4, Т. 7.

22. Щербак С.В. «Українські весняні танково-ігрові пісні» - Вісник Запорізького державного університету №1, 2000.

23. Эльконин Д. Б. «Психология игры». -- 2-е изд. -- М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. - с.11

Размещено на Allbest.ru