Дослідження впливу асоціальних і конфліктних сімей на соціалізацію дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Дослідження впливу сім`ї на дитину

2. Вплив неблагополучної сім`ї на дитину

3. Шляхи вирішення проблеми

Висновок

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Сім'я -- головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у його життєдіяльності -- через фізичну й соціокультурну зміну поколінь забезпечує можливість існування суспільства. У сім'ї створюється найбільше суспільне багатство -- людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Це та клітинка, з котрої розпочинається будь-яка держава. Немає країни без сім'ї, сімейно-родинних відносин.

Функціонування сім'ї як соціального інституту, наслідки сімейного неблагополуччя є предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців. Вивченню сім'ї як соціального інституту і малої групи присвячені роботи А.І. Антонова, М.С. Мацковського, В.М. Медкова, А.Г. Харчева та ін. Форми та методи соціальної роботи з сім'ями стали предметом дослідження українських науковців: І.Д. Звєрєвої, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко, А.Й. Капської, І.М. Трубавіної, Т.В. Семигіної та ін.

Поряд з тим формування ефективної системи підтримки сімей з дітьми потребує теоретичного обґрунтування напрямів та форм соціальної роботи з сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, залежно від рівня соціальної "деформації" сімейних стосунків і готовності членів сім'ї до змін особистого життя.

Сім'я є інститутом первинної соціалізації людини. Вона може бути як могутнім чинником розвитку, емоційно?психологічної підтримки особистості, так і джерелом психічних травм людини, а також пов'язаними з ними різноманітними розладами особистості. У статті розкриваються типи, особливості неблагополучних сімей та їх негативний вплив на соціалізацію неповнолітніх.

Соціалізація (лат. socialis - суспільний) - процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.

Провідником соціалізаційних процесів виступає батьківська сім'я. Вона займає головне місце в моральному формуванні особистості, бере з перших днів життя дитини на себе турботу про її здоров'я і виховання, сім'я дає дітям початкові знання про навколишній світ, виробляє певні уявлення і навички, допомагає здійснювати контакти з багатьма іншими людьми тощо.

Ми звикли розглядати сім'ю як осередок миру і любові, де людей оточують найближчі і дорогі люди. Однак при більш пильному розгляді виявляється, що це не так. Сім'я все частіше нагадує театр воєнних дій, арену запеклих суперечок, взаємних звинувачень і загроз, нерідко доходить і до застосування фізичної сили.

Довгий час вважалося: все це справи делікатні, всередині - сімейні ... Але занадто тяжкі і великі наслідки такого насильства. Занадто широко й глибоко вони відгукуються на долях дорослих і дітей, щоб це могло залишатися "приватною справою" ... Число дітей, що живуть в неблагополучних сім'ях невідомо, однак є підстави вважати що воно велике.

Головними каналами, по яких здійснюється вплив на дитину в сім'ї, виступають батьківська любов, батьківський авторитет, моральні орієнтації батьків, психологічний клімат у родині. Як результат позитивного впливу названих чинників у дитини формується сприятлива позиція в родині, почуття захищеності, емоційне благополуччя, а засвоєні моральні еталони стають орієнтирами подальшої поведінки.

Але сучасну сім'ю поставлено в досить жорсткі умови виживання, тому проблема сімейного благополуччя на сьогоднішній день є вкрай актуальною. Різке погіршення матеріального становища сім'ї, нестабільність соціально-економічної сфери є причинами зростання кількості неблагополучних родин в українському соціумі, а це, навпаки, майже завжди створює реальні труднощі у формуванні дітей і підлітків, перебороти котрі повністю суспільству до сьогоднішнього дня не вдається.

Соціальні трансформації останнього десятиліття призвели до збідніння переважної частини сімей, збільшення робочої і побутової зайнятості дорослих членів сім'ї. Зростання безробіття об'єктивно обмежує матеріальні можливості сім'ї. Наслідком усього цього є падіння рівня життя сімей, тривожна атмосфера в домі, зростання конфліктності у взаємовідносинах, жорстокість стосовно дітей.

Крім того, значна кількість соціально дезадаптованих підлітків виховується в сім'ях із несприятливим емоційним кліматом, підвищеною конфліктністю внутрішньо сімейних стосунків. Сім'я перестає ефективно виконувати свої інституційні функції в суспільстві. Все це зумовлює необхідність вивчення особливостей дисфункцій сім'ї в Україні на сучасному етапі та їхній вплив на девіантну поведінку неповнолітніх.

Актуальність теми полягає в тому, що найважливішим інститутом соціалізації підростаючого покоління є батьківська сім'я. Саме у сім'ї формуються основи характеру людини, її відносини до праці, моральних і культурних цінностей. Сім'я була і залишається найважливішим соціальним середовищем формування особи і основою в психологічній підтримці і вихованні. Серйозні соціально-економічні і духовно-етичні труднощі нашого життя є істотним чинником, який дестабілізує традиційні сімейні відносини.

Останнім часом проблем, пов'язаних з сім'єю, набувають все більшу актуальність в суспільстві. Сучасна сім'я зазнала серйозні зміни: зменшився її розмір і кількість дітей, не такі великі сталі ролі старшого брата і сестри, не беззастережний вплив старшого покоління.

Сім'я виступає як перший виховний інститут, зв'язок з яким людина відчуває впродовж всього свого життя. Саме у сім'ї закладаються основи моральності людини, формуються норми поведінки, розкриваються внутрішній світ і індивідуальні якості особи. Сім'я сприяє самоствердженню людини, стимулює її соціальну і творчу активність. Іншими словами в сім'ї здійснюється первинна соціалізація дитини.

Сім'я виступає як культурна спільність - спільність людей, яких зв'язує певна єдність життєвих цінностей, уявлень, єдність позиції у взаєминах з суспільством і так далі.

Об'єктом дослідження є діти з асоціальних і конфліктних сімей.

Предметом дослідження є діяльність соціальних педагогів, спрямована на покращення ситуації у асоціальних і конфліктних сім`ях.

Мета дослідження: вивчити аспектів технологій соціально-педагогічної роботи з асоціальними та конфліктними сім'ями, визначення особливостей впливу таких сімей на соціалізацію дитини.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

· Вивчити теоретичні аспекти сутності технології роботи соціального педагога з асоціальними і конфліктними сім'ями;

· Охарактеризувати асоціальні і конфліктні сім`ї;

· Дослідити місце впливу сім`ї у сучасній соціалізації особистості.

Методи дослідження: вивчення i теоретичний аналіз літератури з даної тематики, узагальнення, систематизація.

1. Дослідження впливу сім`ї на дитину

Ми провели дослідження пливу асоціальних сімей на дітей у Дитячому будинку інтернатного типу "Наш дім". Дослідження проводилося у формі анкетування [додаток А]; до участі залучалися лише соціальні сироти.

Отже, щодо анкети, вона містила 17 пунктів питань, два з них відкриті, а на інші треба було висловити згоду або незгоду з твердженням. Кожне твердження вміщувало в собі проблему, яка актуальна для вихідців з неблагополучної сім'ї. От наприклад пункт "3" - " Скільки часу Ви проводите разом?", поставивши мінус дитина позначає те, що вона відчуває нестачу уваги. Згідно з дослідженням двоє з шести позбавлених батьківського піклування страждають нестачею уваги. Проте другий пункт, "В сім`ї мене часто не помічають", на який позитивна відповідь означала, що дитина відчуває себе не помітною, отримав усі мінуси. Неабияке значення має твердження під номером "5", "Мені краще бути на вулиці, чим у своєму домі", що показує схильність до перетворення в дитину вулиці; позитивну відповідь дали троє з шести, а це половина, половина дітей, які б могли перетворитися на дітей вулиці, якби не потрапили в дитячий будинок.

Явище низької самооцінки, популярне для таких дітей, досліджувалося пунктом №6 - "Я відчуваю, що мене люблять в моїй сім`ї"; негативне відповідь означала б про наявність заниженої оцінки, але на диво всі діти дали позитивну відповідь, тому саме в цих дітей не існує такої тенденції. Нас цікавило таке явище, як байдужість, в дітей з таких сімей, це ми реалізували сьомим пунктом - "Мені байдуже, що відбувається в моїй сім`ї"; результат приємно здивував, всі діти щодо своїх родин не байдужі, хоч часто родичі не дали для дітей нічого хорошого. Але слідкувати за прикладом старших родичів іти не бажають, це показав пункт №8 - "Я хочу бути схожим на одного із членів своєї родини".

Притаманним для дітей з проблемних сімей є бажання швидше подорослішати, так як їм тяжко переживати ті обставини, які складаються в родині, вони хочуть виправити помилки старших, або їх рухає бажання "помсти" вже власним дітям бажання подорослішати досліджували пунктом "Я хочу швидше подорослішати" - двоє з шести схильні до цього. Пункт "я бачу, що саме моя родина робить неправильно" досліджував об'єктивність дітей, вміння оцінювати вчинки своєї родини правильно, адже часто вони вважають це нормою, так як батьки для них приклад; об'єктивними виявилися лише двоє з шести.

На пункт "В мене щасливе дитинство" позитивно відповіло лише двоє. Пунктом "В моїй родині існує багато приємних спогадів" ми намагалися дослідити присутність емоційного контакту в сім'ї; у одного він виявився відсутнім. Ще таке яскраве явище, як конфліктність між батьками і дітьми, ми досліджували пунктом "В моїй сім`ї панує "війна" між поколіннями"; для одного існує така тематика.

Пункт "Я не вважаю поради старших доцільних для мене" показав, що у двох з шести сімей старші втрачають вплив на дитину. Дуже часто такі сім'ї не виконує свої педагогічні функції на пункт "Я сам себе виховав" позитивно відповіло аж четверо. Також сім'я втрачає свої виховні функції - "Для мене кращими вихователями є друзі, вчителі і далекі родичі ніж моя сім`я", тож один з досліджуваних вважає що його близькі кровні родичі не є для нього впливовими, на відміну від інших.

Дуже часто дитина втрачає віру у сили родини, такий з досліджуваних один на пункт "Як виросту хочу, щоб у мене була велика сім`я" він відповів негативно.

Діти позбавлені батьківського піклування, їх батьки асоціальні особи, проживання в родині супроводжувалося конфліктами.

Звісно, певний час вони прожили вже у дитячому будинку, де здійснюють над ними корекційну роботу, але метод спостереження показав що сімейне виховання залишило помітний слід.

За поведінкою відразу помітно тих дітей,які отримали неправильне виховання, через асоціальність батьків (вони з ними підтримують зв'язок), поведінка таких вихованців девіантна, вони не соціалізовані,в одного хлопчика яскраво проявляється затримка психічного розвитку. Деякі дуже егоїстичні.

2. Вплив неблагополучної сім`ї на дитину

Агресивність, лінь, девіантна поведінка, гальмування соціальної зрілості, невпевненість, нездатність встановлювати міцні емоційні контакти і т.д. - все це як риси особистості дитини формується унаслідок деструктивних стилів поведінки батьків відносно своїх дітей.

Державна і відомча статистика, матеріали спеціальних досліджень, аналіз звертань дітей і підлітків в служби екстреної психологічної допомоги свідчать про високу потребу підростаючого покоління в захисті їх законних інтересів, наданні медико-соціальної, психологічної, правової, педагогічної та інших видів допомоги і підтримки. На жаль, сьогодні важко знайти достовірну інформацію про те, скільки на сьогодні дітей опинилося у важкій життєвій ситуації.

Отже, практичні працівники органів охорони здоров'я, освіти, соціального захисту населення з метою застосування адекватних ефективних заходів у своїй повсякденній діяльності захисту прав дитини повинні мати уявлення про дітей, що опинилися у важкій життєвій ситуації, про діагностику і реальні шляхи запобігання такої ситуації і сприяти зміцненню інституту сім'ї [11].

Відмінною особливістю дитячої психіки і дитячого організму є те, що на важкі та тривалі стреси дитина частіше реагує дистресом - патологічної, хворобливою реакцією дезадаптації. Це пов'язано в першу чергу з віком дітей. Свій віковий аспект має і відмінна особливість нездатності дитини розповісти і висловити свої негативні емоційні переживання, тому стан дистресу у дітей часто не розпізнається. У зв'язку з цим, що сам дитина не здатна впоратися з ситуацією, він починає проявляти наростаючі труднощі через порушення поведінки.

Вплив несприятливих, а часто нелюдських умов життя дітей в сім'ях досить тривалий час викликає негативні психічні, фізичні та інші зміни в організмі дитини, що призводять тяжких наслідків.

У труднощах поведінки дітей і підлітків дуже часто відгукуються проблеми самих батьків, корінням йдуть в їх власне дитинство. Психологами давно доведено, що більшість батьків, у кого важкі, проблемні діти, самі в дитинстві страждали від конфліктів з власними батьками. На підставі багатьох фактів психологи прийшли до висновку, що стиль батьківської поведінки мимоволі "Записується", "закарбовується" в психіці дитини. Це відбувається дуже рано, ще в дошкільному віці, і, як правило, несвідомо. Ставши дорослим, людина відтворює цей стиль як цілком "природний". Він не знає інших стосунків у сім'ї. З покоління в покоління відбувається соціальне наслідування стилю стосунків у сім'ї; більшість батьків виховують своїх дітей так, як їх самих виховували в дитинстві.

За даними досліджень аналіз контингенту дітей, які потрапляють в соціально-педагогічну систему підтримки та допомоги, показує, що всі вони перенесли всякого роду стресові ситуації. На думку фахівців, діти, які перенесли стресові ситуації, відрізняються своєю поведінкою від звичайних дітей. Це поведінка називають патологією. Під патологією поведінки розуміється не прийнятий в даній культурі тип поведінки, викликає страждання, страх, біль, горе у інших людей.

Стресові ситуації, з яких дитині важко виплутатися, як правило, негативно впливають на нормальне функціонування всього організму. Вони викликаються багатьма причинами - втратою улюбленого, близької людини, розлученням і повторним шлюбом батьків, хронічними захворюваннями, тривалої психічної загрозою, сексуальним насильством і його наслідками, бійками, скандалами, наслідками дорожньо-транспортних пригод, війнами, стихійними лихами і катастрофами і т.д.

Чим менша дитина, тим важче складається для неї ситуація розвитку в неблагополучній сім'ї, де постійні сварки між батьками, незгода з іншими членами сім'ї, фізична агресія, так як це сприяє появі відчуття незахищеності, беззахисності. У сім'ях, де переважає напружена, гнітюча і тривожна обстановка, порушується нормальний розвиток відчуттів дітей, вони не відчувають почуття любові до себе, а отже, і самі не мають можливості його проявляти.

Найбільш сильний вплив надає на дитину ситуація, коли сім'я перебуває на межі розпаду, - діти чуйно вловлюють навіть приховану ворожість, взаємна байдужість батьків, взаємні образи. Зазвичай діти мають прихильність до обох батьків і переживають страх через можливість втратити їх, а разом з ними і почуття власної безпеки.

Дуже складно складається психологічна обстановка для розвитку дитини, позбавленої батьківської любові, відторгнутої власними батьками, що переносить образи, знущання, насильство, побої, голод і холод, відсутність одягу, теплого житла і т.д. Дитина в таких ситуаціях намагається сама змінити свій душевний стан (вириває волосся, гризе нігті, метушиться, "ефект зализування ран", боїться темряви, їй можуть снитися кошмари, вона ненавидить людей, які її оточують, веде себе агресивно).

Дитині властиво копіювати вчинки, способи вираження думок і почуттів, які він спостерігає в батьків у першу чергу. Дитина вчиться жити, наслідуючи батькам, членам сім'ї, з раннього дитинства прагне завоювати схвалення батьків тим, що вона веде себе і думає так, як цього хочуть батьки, або ж, навпаки, вона відкидає їх цінності. Спосіб життя батьків чинить на дітей такий сильний вплив, що протягом всього життя вони знову і знову повертаються до його повторення. Велика частина засвоєного дітьми в сім'ї досвіду життя переходить у підсвідомість. Підсвідома програма "спадщини предків", закладена в людині сім'єю, діє протягом усього життя і формує життєві цілі, визначає засади, переконання, цінності, вміння висловлювати почуття. Потрапляючи у важкі ситуації, дитина завжди використовує досвід, отриманий в родині.

Тривале проживання в асоціальних сім'ях, де панує насильство і відчуження, призводить до зниження у дітей емпатії - здатності розуміти інших і співчувати їм, а в деяких випадках і до емоційної "глухоти". Все це ускладнює в подальшому вплив педагогів та інших фахівців на дитину, приводить до активного опору з її боку.

Якщо дитина обтяжена обставинами життя, стосунками батьків, то вона помічає ворожість життя, навіть якщо вона про це не говорить. Сильні враження отримує дитина, батьки якої займають низьке соціальне становище, не працюють, жебракують, п'ють, крадуть, живуть в підвалах, в антисанітарних умовах. Такі діти виростають в страху перед життям, вони відрізняються від інших, перш всього ворожістю, агресивністю, невпевненістю в собі. Нерідко у дітей, вирослих у таких умовах, на все життя зберігається занижена самооцінка, вони не вірять в себе, в свої можливості.

Діти і підлітки, зі властивої цьому віку особливою чутливістю, виявляються найбільш незахищеними, уразливими, самотніми і психологічно безпорадними перед життєвими труднощами. Часто вони не готові до нових жорстоким вимогам суспільства, не здатні зробити самостійний вибір і взяти на себе відповідальність за свою поведінку, за своє майбутнє, і тому виявляються в стресових ситуаціях. Не володіючи життєвими навичками, не вміючи вибирати ефективні способи зняття напруги, які давали б їм можливість зберегти свою індивідуальність і сформувати здоровий ефективний стиль життя, вони не справляються з численними проблемами. Це призводить до дезадаптивної і саморуйнівної поведінки, в тому числі зловживанню наркотиками та іншими психоактивними засобами [32].

В умовах конфліктної сім'ї дитина набуває негативного досвіду спілкування, відчуває вороже ставлення батьків один до одного. Вона зневірюється в можливості існування дружніх і довірливих стосунків між людьми. В конфліктній сім'ї дитина не засвоює загальнолюдських норм та цінностей, у неї формуються суперечливі почуття до своїх батьків, а інколи навіть і вороже ставлення до них. У конфліктній сім'ї через чвари між батьками дитина зазнає сильних психологічних травм. Якщо конфлікти в сім'ї відбуваються постійно, то вони здатні розхитати нормальну психіку дитини [31].

Конфлікти і напруження можуть виникати не тільки між чоловіком і дружиною, а й між батьками і дітьми. Часто спричиняє їх вікова різниця, відмінність характерів, що утруднює взаєморозуміння. Причина непорозумінь частіше лежить у площині цінностей, стандартів поведінки, адже діти виростають в умовах, відмінних від тих, у яких виховувалися їхні батьки. Тому конфлікти батьків і дітей серйозніші, ніж ускладнення між подружжям. Нерідко батьки схильні трактувати своє ставлення до дітей так, ніби існує якийсь договір між ними та їх дитиною. При цьому забувають, що діти з'явилися на світ внаслідок односторонніх дій батьків, і тому їхні обов'язки теж односторонні.

Особливо загострюються конфлікти між батьками та дітьми підліткового віку. Ця проблема зачіпає майже кожну сім'ю і тому є дуже актуальною.

Дослідники проблем впливу виховання і сімейних стосунків на розвиток підліткової агресивності А. Бандура і Р. Уолтерс пропонують детальну класифікацію правопорушень, засновану на багатоманітті чинників, які сприяють розвитку антисуспільних форм поведінки [2]. Серед дітей-підлітків вони виділяють такі типи: субкультурний, невротичний, психопатичний, органічний, психотичний.

З погляду авторів класичних напрямів психотерапії (Фромма, Хорні, Еріксона, А. Адлера, Юнга та інших.), основним чинником, впливає в розвитку особистості людини, є особливості її взаємовідносин у дитинстві відносини із своїми батьками.

Так, Еге. Фромм, досліджуючи проблему становлення особистості суспільстві, зазначав, що характер дитини є зліпком з характеру батьків розвивається у відповідь їх характер [26 c. 44].

К. Хорни думала, що травмуючі переживання у ній сприяють формування в дитини особливого складу характеру, і його називає базальної тривогою (нерозривно що з базальної ворожістю). У разі в дитини розвивається почуття власної неважливості, безпорадності, самотності, схильності небезпеки, перебування у світі, відкритому образам, обману, нападкам, образам, зрадництва, заздрості. Автор, "що більше дитина приховує невдоволення своєю сім'єю, наприклад, шляхом підпорядкування настановам батьків, тим, у більшою мірою він проектує свою тривожність зовнішній світ, набуваючи в такий спосіб переконання у цьому, що у цілому небезпечний і страшний". Дитина позбавляється впевненості у свої потреби, цінності й інших, стає ранимим і уразливим, нездатним до самозахисту. Гострі реакцію часті провокують ситуації кристалізуються поступово у цей характер [27].

Еге. Еріксон встановив залежність особистих якостей дитини з його стосунків із батьками в різних стадіях розвитку. Еге. Еріксон зазначав, що у такому віці формується ідентифікація особистості або сплутаність ролей, коли перед дитиною постає завдання осмислити його різні соціальні ролі (сина чи дочки, учня, одного й т.д.) Вироблені на попередніх стадіях позитивні властивості значно підвищують шанси на успішну психосоціальну ідентифікацію. У недовірливого,стидливого і невпевненого підлітка з підвищеним почуттям провини і власної неповноцінності виникають проблеми з ідентифікацією [6 c. 214].

А. Адлер бачив причини неврозу на особливостях дитячого розвитку. Розуміючи невроз як порушений стиль життя, Адлер вважав однією з основних причин її формування неправильне виховання. Він свідчить про крайнощі вчених: вседозволеність і відвернення дитини, позбавлення її необхідної підтримки, у результаті в дитини формується нереалістичну уявлення про своє "Я", почуття власної неповноцінності й прагнення для її компенсації [1 c. 56].

До. Юнг у роботі свідчить про на вирішальній ролі сім'ї та батьків на формуванні дитині. Як вважає генеральний Юнг, "нервові і психічне порушення в дітей віком до середнього шкільного віку засновані, можна сказати, виключно на порушеннях психіки батьків" [29 c. 57]. На думку Юнга, в розвитку в дитини нервової патології сильний вплив надають психічний стан, ж проблеми і спосіб життя її батьків, і навіть атмосфера у сім'ї і методи виховання. Батьки майже завжди є "або прямими ініціаторами неврозу в дитини, чи з крайнього заходу його найважливішими компонентами" [29 c. 76].

Багато сучасні дослідження виявлено види сімейних відносин, які мають різноманітний вплив в розвитку особистості підлітка (У. Сатир, 1992; Ф. Райс, 2000; О.С. Спиваковская, 1988; Э.Г. Эйдемиллер, 1994; А.Є. Личко, 1983; Е.Т. Соколова, В.В. Столин, 1989; та інших.).

За спостереженнями У. Сатир, "проблемні" сім'ї характеризуються низькою самооцінкою; ненаправленими, поплутаними, неясними, значною мірою нереалістичними і нечесними комунікаціями; ригидними, інертними, стереотипними, негуманними, ненаправленими допоможе іншим державам і надмірно обмежують життя правилами поведінки; соціальними зв'язками, або забезпечують спокій у сім'ї, або наповненими страхом і загрозою [19 c. 64].

Ф. Райс наводить виділені різними авторами особливості сімейних відносин, необхідних розвитку дитини на підлітковому і юнацькому віці:

1) Зацікавленість і медичну допомогу батьків. Батьківська підтримка породжує довірчі відносини між дітьми батьками і у себе високу самооцінку підлітків, сприяє успіхам у навчанні й моральному розвитку. Недостатня батьківська підтримка, навпаки, можуть призвести до низькою самооцінці дитини, поганий навчанні, імпульсивним вчинкам, слабкої соціальної адаптації, хитливій і антигромадській поведінці.

2) Здатність батьків слухати, розуміти й співпереживати. Нездатність батьків до емпатії, відсутність вони емоційної сприйнятливості й розуміння думок та почуттів дитини можуть призвести до розвитку байдужості і в дитини. Повага до підлітка, спілкування батьків із ним сприяють встановленню гармонійних взаємин у ній.

3) Любов батьків і позитивні афекти в сімейні стосунки. Позитивні афекти пов'язані з емоційної близькістю, прихильністю, любов'ю, сприйнятливістю; члени сім'ї у своїй виявляють взаємну зацікавленість і чуйність. Якщо ж у сім'ї переважають негативні афекти, то спостерігається емоційна холодність, ворожість, відторгнення, що може спричинити або до переважанню в дитини потреби у любові (у дорослому віці), або до формування в нього замкнутості, холодності, нездатності висловити своє кохання до родичів людям, зокрема і про дітей.

4) Визнання ще й схвалення із боку батьків.

5) Довіра до дитини. Недовіра про дітей, зазвичай, свідчить у тому, що батьки проектують ними свої власні страхи, тривоги чи відчуття провини. Невпевнені у собі батьки (чи котрі пережили певні складнощі у минулому) найбільше схильні боятися за своїх дітей.

6) Ставлення до дитини як до і дорослій людині. Досягнення підлітком самостійності проходить у процесі індивідуації, що він займається формуванням власної індивідуальності й у водночас встановлює нові через відкликання батьками. Підліток намагаються змінити відносини з батьками, прагнучи у своїй зберегти старе спілкування, прихильність і довіра до. Щоб проявити власну індивідуальність, підлітки орієнтуються на іншу, ніж в батьків, систему цінностей, ставлять собі інші цілі, набувають інші інтереси і іншу думку.

7) Керівництво із боку батьків. Найбільш функціональними є сім'ї, де батьки виявляють гнучкість, пристосовуваність та терпимість у поглядах, і поведінці. Батьки, не виявляють гнучкості у вихованні підлітків, відмовляються переглядати свої і змінювати думку; вони нетерпимі, зайве вимогливі, завжди налаштовані критично і покладає дітей невиправдані надії, які відповідають їхньому фактичному віку. Це згубно впливає самооцінку підлітка, придушує розвиток її особистість, що, зрештою, призводить до стресових ситуацій відносин між дітей.

8) Особистий приклад батьків: здатність подати хороший приклад для наслідування; слідувати тим самим принципам, яким вчать дітей. Оскільки процес ідентифікації у підлітків почасти відбувається у сім'ї, такі, хто пишається своїми батьками, зазвичай, почуваються досить комфортно почувалися в навколишній світ [15 c. 87].

Є.Г. Эйдемиллер виділяє дві групи причин, викликають той чи інший тип сімейних відносин, залежно від особистих якостей батьків.

1) Відхилення особистості самих батьків - акцентуації і психопатію, які найчастіше визначають різні як вчених.

При нестійкою акцентуації батько частіше схильний догiпопротекції (коли дитина надано себе, батьки цікавляться їм і контролюють його), недостатнього задоволенню потреб дитини, пониженому рівню вимог щодо нього.

Епилептоїдна акцентуація батьків частіше від інших обумовлює домінування, жорстоке поводження з дитиною. Тривожна помисливість батьків він може спричинить домінуючому стилю виховання.

Демонстративно-компенсаторна акцентуація особи істерична психопатія часто схиляє суперечливого типу виховання - демонстрованою кохання, і турботі про дитині при глядачів і емоційного відкиданню у тому відсутність.

2) Психологічні (особистісні) проблеми батьків, які вирішуються з допомогою дитини. У разі основу негармонійного виховання лежить певна особистісна проблема (чи потреба), найчастіше несвідома батьком, що він намагається вирішити з допомогою виховання.

Було виділено 8 подібних джерел порушень виховання:

1) Розширення сфери батьківських почуттів - обумовлює такі порушення виховання як спотворююча і домінуюча гіперпротекція. Цей джерело порушення виховання виникає найчастіше тоді, коли подружні стосунки між батьками виявляються порушеними з різних причин: смерть чоловіка, розлучення, не задоволеність котрогось із батьків стосунки з чоловіком. Батько починає хотіти, щоб дитина став йому чимсь більшим, ніж просто дитиною. З'являється прагнення віддати дитині (частіше протилежної статі) "все почуття, всю любов".

2) Перевагу в підлітку дитячих якостей - обумовлює стиль виховання "гіперпротекція". Батьків простежується прагнення ігнорувати по дорослішання дітей, стимулювати вони збереження таких дитячих якостей, як безпосередність, наївність, грайливість. Страх чи небажання подорослішати дітей може бути пов'язані особливостям біографії самого батька (наприклад, коли він мав молодшого брата чи сестру, у яких свого часу перемістилася любов батьків, у зв'язку з ніж свій старший вік він сприймав як нещастя). Розглядаючи підлітка як "ще маленького", батьки знижують рівня вимог щодо нього, що стимулює розвиток психічного інфантилізму.

3) Виховна невпевненість батька - обумовлює спотворювальну гіперпротекцію, або знижений рівня вимог до дитини. Відбувається перерозподіл влади у сім'ї між батьками та дитиною на користь останнього. Батько "йде приводу" в дитини. Це тому, що підліток знайти до свого батькові чи матері підхід, намацав його "слабке місце", що може зумовлюватися психостенічними рисами особистості батька. За інших випадках формування цієї особливості могли вплинути відносини батька з його власними батьками: діти, виховані вимогливими, егоцентричними батьками, ставши дорослими, бачать у своїх дітей таку ж вимогливість і егоцентричність, відчувають стосовно ним те почуття "неоплатного боржника", що відчували раніше стосовно батькам.

4) Фобія втрати дитини - обумовлює спотворювальну чи домінуючу гіперпротекцію. Батьки відчувають підвищену невпевненість, страх помилитися, перебільшують своє уявлення про "тендітності", хворобливості дитини. Джерела таке ставлення - тривале очікування народження дитини, перенесені ним найтяжчі захворювання.

5) Нерозвиненість батьківських почуттів - може обумовлювати такі порушення виховання як гіпопротекція, емоційне відкидання, жорстоке поводження. Причиною нерозвиненості батьківських почуттів то, можливо відкидання самого батька у дитинстві його батьками, або особистісні особливості батька, наприклад, шизоідність.

6) Проекція на дитини власних небажаних якостей - обумовлює емоційне відкидання чи жорстоке поводження з дитиною. Причиною такої відносини це часто буває те, що батько хіба що бачить у дитині риси характеру, які хоче визнати у собі.

7) Винесення конфлікту подружжів до сфери виховання - може обумовлювати суперечливий тип виховання, що є поєднання спотворю вальної гіперпротекції із боку одного батька з відкиданням або домінуючою гіперпротекцією іншого. У цьому різниця у думках батьків найчастіше буває діаметральною: один наполягає за суворому вихованні з підвищеними вимогами, заборонами і санкціями, другий - схильний жаліти дитини, йти тримав на своєму приводу.

8) Зрушення в установках батька стосовно дитині залежно з його статі - обумовлює або спотворювальну гіперпротекцію, або емоційне відкидання [28 c. 162].

Особливості формування самосвідомості у підлітків в неблагополучних сім'ях. Підліткова "Я-концепцiя".

Я - концепція - це "теорія себе" чи установка щодо власної особистості має як динамічний мінливий характер, ніж Я - ідентичність.

У Я відбуваються ментальні репрезентації людині себе. Я - те, як людина сприймає себе, уявляє і себе. Ментальні репрезентації людині себе, - неважливо, істинні чи хибні, - це область людської суб'єктивності,суб'єктивної реальності. Для людини Я є така сама реальність, як оточуючі його фізичний світ, рослин та тварини, інші люди, предмети, речі, людська культура.

Килстром (1997) визначає Як ментальну репрезентацію людиною собі власної особистості, її чорт, мотивів, вірувань, установок, цінностей. Я виникає завдяки досвіду і мисленню, кодується у пам'яті як абстрактної інформації атрибутах особистості (семантична знання) і конкретного інформації про досвід, думках, діях (епізодичне знання) [8]. З іншого боку, Я перебуває під впливом іншим людям і є винтерперсональном "просторі". На Я впливають також соціальний, культурний і ситуаційний контексти. Фивуш і Букнер (1997) визначають Як соціальну конструкцію, результат взаємодій людей. З'являючись з міжособистісних взаємодій, обумовлюється на інших людей, - як і, як характером взаємодій, які ініціює сама людина.

Прикладом областей існування Я може бути класифікація, запропонована Нейссером (1988, 1993, 1997; Нейссер і Фивуш, 1994). Були виділено "приватне Я" (Як внутрішні досвід минулого і переживання), "екологічне Я" (Я фізичної середовищі), "інтерперсональне Я" (Я контексті соціальних взаємодій і сприйняття), "концептуальне Я" (Я мовою й культурі), "повсякденне (скорочене) розширене Я" (Як персональна пам'ять).

Нейссер (1997) позначив чотири фундаментальні особливості Я.

1) Концептуалізація Я відбувається різними шляхами у різних культурах.

2) Існує широка феноменологічна варіативність у цьому, як різні люди переживають своє Я.

3) Є істотно розходження між Я-концепцією: не обов'язково, щоб думки людей себе (їх Я-концепції) збігалися зі своїми Я - таким, яким є насправді.

4) Переживання Я непереборно сплітаються із мовою і самоописом, що неминуче привносять в Я-концепцію побічні добавки [12].

Велике розходження між Я - реальним і Я - ідеальним вважається тривожним симптомом, нерідко веде щодо порушень поведінки й соціально-психологічної адаптації дитини. Безліч побутових проблем, характерні для старшого підліткового віку, пояснюються збільшенням розбіжності між Я - реальним і Я - ідеальним, крім того, випаданням однією зі складових позитивної Я - концепції. Позитивна Я - концепція визначається 3 чинниками: непорушною впевненістю в імпонуванні іншим, впевненості у здатність до тому чи виду роботи і почуттям власну значимість, причому третя складова є радше наслідком у перших двох [4 c. 64].

У літературі трапляється така думка, що це розбіжність можна як ознака процесу дорослішання. Насправді, у здорової особистості і є. Але в підлітків з невротичними проявами найчастіше Я - ідеальне починає поглинати Я - реальне, й послабити особистість, намагаючись поводитись відповідність до Я - ідеальним, насправді демонструє не особистісну поведінку, вводячи у оману навколишніх лісів і збільшуючи цим розходження між Я - реальним і Я - дзеркальним (тобто. тим, як бачать підлітка оточуючі люди). Так з'являються затвердження типу: "Мене не розуміють", "Мене відкидають", "Мене не люблять" тощо.

Вочевидь, питання "Хто Я?", "Хто Я й інших?", "Хоч би яким Я бути?" у тому чи іншого формі, безпосередньо чи опосередковано ставить перед собою будь-який підліток, та пошук відповіді опікується цими питаннями триває уже багато років, як сформується більш-менш стійке уявлення власної особистості.

Уявлення особистості про собі здаються їй переконливими незалежно від цього, ґрунтуються вони на об'єктивному знанні чи суб'єктивній думці, є вони істинними чи хибними.

Більшість оцінок себе обумовлені відповідними реальними стереотипами, існуючими у тому чи іншого соціальному середовищі. Якщо підліток має якісь недоліки (іноді лише удавані), він починає відчувати (чи придумувати) негативні реакції оточуючих, супровідні незалежно від взаємодії з довкіллям. Іноді, навіть емоційно нейтральні (здавалося б) характеристики містять елемент прихованої оцінки.

Самооцінка перестає бути постійної, вона змінюється залежно від обставин. Джерелом оціночних значень різних уявлень людини себе є його соціокультурне оточення [5 c. 12].

Розвиток стійкості самооцінки йде паралельно розвитку довільної поведінки, в такий спосіб, зменшуючи схильність самооцінки впливам ззовні; і тоді вона починає виявлятися як мотив поведінки.

Однією з аспектів, що веде до спотворення образу свого "Я" та зниження самооцінки підлітка то, можливо емоційне відкидання із боку соціального оточення (батьків, особливо матері). Підліток відчуває, що батькам не дуже до нього, що вони своя, цікава їм, життя, що вони обтяжене тягарем батьківського боргу. Підліткові у ній бракує емоційного тепла, щирою любові, розуміння, співпереживання. Особливо важким ударом такий же стосунок з боку близьких стає для підлітка емоційно-лабільного типу. Емоційний відкидання порушує соціальне взаємодія в сім'ї.

Як бачимо, у конфліктних сім'ях десоціалізуючий вплив проявляється не прямо через зразки аморальної поведінки або антигромадські відносини батьків тут має місце непрямий десоціалізіючий вплив, що виникає за рахунок хронічно ускладнених,нездорових відносин батьків.

Щоб виявити несприятливі фактори сімейного виховання в такій родині, необхідно, як правило, тривале і близьке знайомство, встановлення вихователем довірчих відносин і з дітьми, і з батьками.

Нажаль як раз у неблагополучних сім'ях частіше всього зустрічаються діти з психічними розладами. Причина цьому - аморальна поведінка батьків (алкоголізм, вживання наркотиків, безладні статеві стосунки), що стає співпричиною народження дитини з особливими потребами.

3. Шляхи вирішення проблеми

Найважливішим завданням соціальних працівників, фахівців із соціальної роботи є впровадження на практиці традиційних технологій, які добре зарекомендували себе, і апробація, застосування інноваційних технологічних процедур. Невід'ємним елементом інноваційних технологій соціальної роботи має стати їхня орієнтація на оволодіння клієнтом навичками соціального самозабезпечення, соціального самозахисту.

Ми пропонуємо новітній шлях вирішення проблеми асоціальних і конфліктних сімей:

Соціальні педагоги в закладах проводитимуть діагностування сімей та дітей, щоб виявити факт асоціальності і конфліктності, та зобов'язувати їх на проходження курсу реабілітації та корекції, після закінчення якого видаватимуться сертифікати. Якщо сім'я не виконає ці умови це їм загрожує позбавленням батьківських та опікунських прав. Також інформація на неблагополучні прояви в сім'ї могтиме подаватися і від випадкових свідків, але в цьому разі спочатку відбувається візит в родину для перевірки достовірності, та проголошення зобов'язання і можливих наслідків у випадку неявки на курси. Курси повинні будуть проводитися у місцевому соціальному центрі спеціалістом з соціального супроводу сім'ї. Цей курс матиме в собі лекції, тренінги, перегляд відео з даної теми, обмін досвідом, який вже здобули, повторні проведення методик для діагностування зміни поведінки, консультації, уроки ідеальної сім'ї. Ці курси повинні бути безкоштовними для сім'ї. Їхня мета навчити сім'ю самостійному вирішенню проблем, пошуку внутрішньосімейних ресурсів, збереження позитивного мікроклімату родини.

Для сім'ї ввести безкоштовні консультаційні пункти педагогічної допомоги. В кожному місті розмістити кабінети соціально-педагогічної допомоги. А також цілодобові "гарячі лінії". Інформація про такі заходи повинна бути розповсюджена та розрекламована, щоб жителі знали про таку послугу.

сім'я дитина асоціальний конфліктний

Висновок

Тема дослідження є актуальною для сьогоднішнього суспільства, так як вже вказувалося в роботі сім'я поставлена в складне становище, яскраво виражене зниження матеріальних умов сім'ї середнього соціального статусу. Негаразди, які приходять до сім'ї ззовні, безумовно впливають на її внутрішнє становище, розвиваються внутрішні конфлікти а іноді задля покращення матеріального стану приходять до антиправних заходів.

Дослідивши літературу було визначено сутність таких понять як "технології соціальної роботи", "асоціальна сім'я" та "конфліктна сім'я". Технології соціальної роботи - це мистецтво, система інновацій, яка впливає на соціальний об'єкт: соціальне конструювання, цілеспрямований вплив, оптимізація, поліпшення. Асоціальні сім'ї - це сім'ї,члени яких конфліктують з морально-правовими вимогами суспільства, батьки яких мають злочинні схильності. Конфліктна сім'я - це сім'я, в якій за різними психологічними причинами особисті взаємини подружжя будуються не за принципом взаємоповаги та взаєморозуміння, а за принципом конфлікту відчуження.

В другому параграфі описується вплив асоціальних і конфліктних сімей. Особливу увагу звернено на формування "Я-концепції" у дітей. Вплив несприятливих, а часто нелюдських умов життя дітей в сім'ях досить тривалий час викликає негативні психічні, фізичні та інші зміни в організмі дитини, що призводять тяжких наслідків. Цей аспект питання є важливим у вивченні проблематики технологій, так як знання психології дитини в неблагополучній сім'ї допоможе соціальному педагогу обрати правильні технології роботи.

Розглядаючи саме питання технології роботи соціального педагога визначилося те, що дослідники пропонують такі технології: діагностичні, проективні, організаторські, практично-діяльнісні, оцінка ситуації і стану клієнта й прийняття рішення про завдання та зміст програми з ним і членами його сім'ї.

Технології соціальної роботи слід розглядати як сукупність методів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку. Методи бувають: загальні, загальнонаукові та спеціальні наукові методи.

В ході написання роботи було проведено дослідження впливу сім'ї на дитину шляхом анкетування. Результат полягає в тому, що сім'я обов'язково впливає на своїх дітей, а який цей вплив вже залежить від самої сім'ї. В цьому випадку це був негативний вплив, який калічить подальші дитячі долі, це ще раз доказало наскільки важливою є робота соціального педагога з такою сім'єю. Під час роботи з асоціальними і конфліктними сім'ями слід приділити увагу дітям в цій сім'ї, обов'язково працювати з нею, проводити реабілітаційні і корекційні заходи.

Найважливішим завданням соціальних працівників, фахівців із соціальної роботи є впровадження на практиці традиційних технологій, які добре зарекомендували себе, і апробація, застосування інноваційних технологічних процедур. Невід'ємним елементом інноваційних технологій соціальної роботи має стати їхня орієнтація на оволодіння клієнтом навичками соціального самозабезпечення, соціального самозахисту.

Список використаних джерел

1. Адлер А. Практика і теорія індивідуальної психології. М.: Прогрес, 1995.

2. Бандура Альберт, Уолтер Ричард. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений: Пер. с англ. Ю. Брянцевой и Б. Красовского. - М.: Альта пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. - С. 352-371

3. Беличева З.А. Спеціалізовані підліткові клуби як інститут ресоціалізації "важких" підлітків // Психол. журн. 1984. - Т. 5. - №6. - C. 48-54

4. Бернс Р. Розвиток Я-концепции і. Москва, 1986.

5. Білинська Е.П. Я - концепція й ціннісні орієнтації старших підлітків за умов швидких соціальних змін / Вісник МДУ, серія №14, №4, - 1997

6. Еріксон Еге. Дитинство й суспільство. Обнінськ, 1993.

7. Кібір А.А. Форми соціалізації особистості бездоглядної дитини в соціально-орієнтованому освітньому просторі. Матеріали Всеросійської науково-практичної конференції. Новосибірськ2003. - 177 с.

8. Кілстом Дж.Ф. Свідоме і несвідоме пізнання. У Р.Дж. Штернберга (ред.), природи пізнання. - 1999. - С. 173-203.

9. Кондратенко В.Т., Чернявская О.Г. По лабіринтам душі підлітка. Мінськ., 1991

10. Курбатов В.И. Социальный диалог в гармонизации социальных отношений. Научная статья по специальности /Социология/. - Ростов-на-Дону

11. Неблагополучні сім'ї як чинник негативної соціалізації у суспільстві неповнолітніх Л.А. Мацуляк. / Проблеми сучасної психології /. - Випуск 8. - 2010.

12. Нейссер У. Познание и реальность. Смысл и принципы когнитивной психологи. У. Нейссер. - Благовещенск, 1998. - 224 с.

13. Онищенко Ю.В. Насильство в сім'ї: стан та проблеми // Педагогіка толерантності. - 2001. - №3-4. - С. 39-47

14. Основы социальной работы / Отв. ред. П.Д. Павленок. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 395 с.

15. Райс Ф. Психологія підліткового та юнацької віку. СПб.: Пітер, - 2000

16. Рання соціалізація і профілактика девіантної поведінки дітей і підлітків / За ред. А.Б. Фоміної. М., 2003

17. Реан А.А. Социальная и педагогическая психология / А.А. Реан., Я.Л. Коломинский. - С-Пб., 2009.

18. Ремшмидт X. Підлітковий і юнацький вік. Проблеми становлення особистості. М.: Світ, - 1994

19. Сатир У. Як будувати себе і свою сім'ю. М.: Педагогика-Пресс

20. Сеньчукова І.В., Малафєєва А.І. Модель центру соціально-педагогічної адаптації. - Хабаровськ, - 2002http://ukrefs.com.ua/100613-Profilaktika-narkomanii-deteiy-iz-social-no-neblagopoluchnyh-semeiy.html

21. Соціальна педагогіка: теорія та технології: Підручник / За ред. І.Д. Звєрєвої - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 316 с.

22. Технология социальной работы: Учеб. пособие для студ. / Под ред. И.Г. Зайнышева. -- М.: Гуманит. изд. центр - ВЛАДОС,- 2000. -- 240 с

23. Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю: Навчальний посібник. - К.: ДЦССМ, 2002. - 132 с.

24. Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота. Навчальний посібник. - К.: ВМУРОЛ \\Україна\\, 2004. - 590 c.http://www.boarding-school4.org.ua/education/2012-03-02-12-27-57/70

25. Фирсов М.В. Теория социальной работы / М.В. Фирсов, Е.Г. Студенков. - М.: ВЛАДОС, 2000. - 240 с

26. Фромм Еге. Людина собі. Мінськ: Колегіум, - 1992.,

27. Хорні До. Невротическая особистість сьогодення. М.: Прогрес, 1993., C. 144-148

28. Эйдемиллер Є.Г., Юстицкий В.В. Сімейна психотерапія. М.: Медицина, 1990

29. Юнг До. Конфлікти дитячої душі. М.: Канон, 1995.

30. Як побудувати своє "Я" / Під ред. Зінченка В.П. - М.: Педагогіка, 1991

31. http://www.boarding-school4.org.ua/education/2012-03-02-12-27-57/70

32. http://ukrefs.com.ua/100613-Profilaktika-narkomanii-deteiy-iz-social-no-neblagopoluchnyh-semeiy.html

Додаток

Анкета

1. Перерахуйте членів вашої сім`ї:___________________________

2. Хто з сім`ї для Вас є авторитетом?_____________________

3. Скільки часу Ви проводите разом?

-. Мало;

=. Достатньо;

+. Багато.

Відмітьте правильні твердження.

4. В сім`ї мене часто не помічають;

5. Мені краще бути на вулиці, чим у своєму домі;

6. Я відчуваю, що мене люблять в моїй сім`ї;

7. Мені байдуже, що відбувається в моїй сім`ї;

8. Я хочу бути схожим на одного із членів своєї родини;

9. Я хочу швидше подорослішати;

10. Я бачу, що саме моя родина робить неправильно;

11. В мене щасливе дитинство;

12. В моїй родині існує багато приємних спогадів;

13. В моїй сім`ї панує "війна" між поколіннями;

14. Я не вважаю поради старших доцільних для мене;

15. Я сам себе виховав;

16. Для мене кращими вихователями є друзі, вчителі і далекі родичі ніж моя сім`я;

17. Як виросту хочу, щоб у мене була велика сім`я.

Размещено на Allbest.ru