Домашнє насильство як соціальна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В останні роки проблема насильства над жінкою та дитиною в сім'ї все більше привертає увагу фахівців. Стан який переживають скривдженні діти стосуються кожного громадянина суспільства. Слід зазначити,що згідно з дослідженнями проведеними на Заході України можна зробити невеликий,але фатальний висновок,що більшість дітей із бідних сімей страждають від асоціального ставлення з боку батьків та інституцій,які теоретично були створені саме для того щоб допомогати та всебічно підтримувати таких дітей. Реальність така,що ймовірність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім'ях на різних етапах розвитку. Діти-це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми,які вони переживають,обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема.

Актуальність теми полягає в тому,що одним із показників духовного розвитку та соціальної зрілості суспільства є ставлення до дітей. Вкладаючи ресурси в дитинство,держава зміцнює майбутні продуктивні сили,забезпечує сталість економічного і духовного поступу. Тому в суспільстві,що зорієнтоване на високі загальнолюдські цінності,не можуть бути терпимі прояви жорстокого поводження з дітьми,зневажання їхніх інтересів,оскільки це має тяжкі соціальні наслідки:формуються соціально дезадаптовані, малоосвічені особистості,а головне-насильство знову породжує ту ж саму жорстокість.

В Україні відбуваються перші спроби запровадження й реалізації певних моделей роботи: превентивної,навчально-тренінгових програм, роботи з правоохоронними органами, організації притулків для жінок, кризових консультативних центрів(очних та заочних), центрів реінтеграції, груп взаємопідтримки чи самодопомоги, психотерапевтичних программ (індивідуальних та групових).

Об'єктом дослідження нашої курсової роботи є жертви домашнього насильства, а саме жінки і діти. Предметом дослідження є особливості соціальної профілактики домашнього насильства. Метою курсової роботи - є розробка програми тренінгу та вивчення і аналіз насильства в сім'ї, як проблеми соціальної роботи. Досягнення поставленої мети передбачає постановку і вирішення наступних завдань:

- дати визначення терміну “ домашнє насильство ” ;

- відзначити які існують види домашнього насильства;

- виявити соціально - педагогічні та психологічні характеристики жертв домашнього насильства;

- дослідити мережу соціальних служб, які займаються протидією домашньому насильству;

- визначити форми та методи соціальної реабілітації жертв домашнього насильства;

- розробити програму реабілітації жертв домашнього насильства.

При написанні роботи використовувались такі методи як теоретичний та емпіричний.

До теоретичних слід віднести:

- описовий метод;

- метод наукової абстракції;

- метод аналізу.

Отже до емпіричних відносять:

- метод програмування;

- метод аналізу.

насильство соціальний реабілітація



Розділ 1. Домашнє насильство як соціальна проблема

1.1 Поняття та види домашнього насильства

Домашнє насильство - це такі дії одного члена сім'ї стосовно іншого, які порушують конституційні права та свободи людини, наносять їй моральну шкоду,а також шкоду її фізичному чи психічному здоров'ю.

Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя бузувірства. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби удушення чи втоплення дитини. У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання - від потиличників і ляпанців до пороття ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

Сексуальне насильство чи спокуса - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення належать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.

Психічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людського достоїнства, обвинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. Зневага інтересами і потребами дитини (нехтування) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім'ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та емоційне (загрози вбити або покалічити). Одним з проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові до дитини, коли та ще перебуває в материнській утробі, тобто від небажаної вагітності. її, що ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і не піклуються про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти народжуються раніше терміну в два рази частіше в порівнянні з дітьми від бажаної вагітності, вони частіше мають недостатню масу тіла, частіше хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.

Економічне насильство: фінансовий контроль і фінансові обмеження, заборона займатися певним видом діяльності, працювати взагалі, заборона вчитися чи підвищувати кваліфікацію. Свідоме знищення майна, навмисне нанесення шкоди особистому майну людини, позбавлення можливості користуватися одягом чи майном. Позбавлення їжі, позбавлення медичної допомоги. [3.с.20-23]

Отже окреслення глибини проблеми насильства, його впливу на життя людини раніше було спрямоване здебільшого на фізичні аспекти. Розгляд цих проблем крізь призму психосоціальних наслідків спрямований на розвиток нових перспектив її поділення. Це доводить необхідність організації конструктивнішого підходу до системи підтримки жертв домашнього насильства що включав би форми та методи, роботи і стратегій допомоги потерпілим від насильства.

1.2 Особливості домашнього насильства

На відміну від інших типів насильства домашнє насилля має свої особливості:

- Це не одноразова дія. Це - процес,який складається із циклів насильства, які тримаються на продовженні стосунків потерпілої і кривдника.

- Якщо насильство виявилось в сім'ї хоч один раз, воно обов'язково повториться.

- Це насильство завжди відбувається протягом тривалого проміжку часу і має тенденцію зростання.

- Це насильство між особами, які є, як правило, залежним одним від одного. Найчастіше домашнє насильство замовчується і приховується обома сторонами від оточуючих.

На думку винуватця, воно є ефективним,швидким способом досягнення мети, без великих затрат. Інші, ненасильницькі методи,вимагають значних зусиль. Людина не відмовиться від того, що дає ефект, якщо їй не запропонувати альтернативи. Якщо насильник не навчиться іншому ефективному способу спілкування з близькими людьми, то він буде продовжувати здійснювати над ними насильство.

Підсумовуючи, можна сказати, що реакція як суспільства, так і міліції на випадок домашнього насильства часто є неадекватною і навіть ворожою стосовно жертви, а кримінальні покарання домашніх кривдників бувають більш м'якими порівняно з покараннями за аналогічні порушення, здійснені проти сторонніх осіб.

1.3 Соціально-психологічні характеристики жертв сімейного насильства

Найбільш поширеним видом домашнього насильства є насилля чоловіка над жінкою та батьків над дитиною. Як відомо з досліджень жінки - жертви насильства в сім'ї стикаються з різними видами соціально-педагогічних та психологічних проблем. Розглядають такі соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок - жертв домашнього насильства:

- фрустрація та депресія;

- соціальна ізоляція;

- самознищення (суїцид);

- залежність (емоційна, психологічна, економічна, фізична, сексуальна);

- відчуття провини;

- низька самооцінка;

- криза ідентифікації;

- втрата відчуття загрози;

Це основні соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок - жертв домашнього насильства на основі зарубіжного досвіду. Не всі вони притаманні українським жінкам, але необхідно розглянути їх і виділити основні шляхи корекції. [1.c.43-47]

Ображена жінка проходить крізь довгі страждання, її переживання стражденне, і вона схильна до фрустрації. Її депресивний стан виявляється в такій поведінці, як істерика, скарги на відчуття безпорадності або втоми, психосоматичні симптоми. Корекція такого стану має бути направлена на роботу з релаксації, роботу з відчуттями.

Інша видима характеристика жінки-жертви - це підвищення соціальної ізоляції. Поступово ці жінки відчувають, що в них перериваються родинні зв'язки. Вони більше не відвідують свою сім'ю, друзів, бо їх кривдник вважає це не потрібним, таким, що засмучує його та дружину. Це процес контролю та ревнощів з боку чоловіка. Корекція: психолого-педагогічна робота з особистою ідентифікацією (робота над підвищенням самооцінки), соціальна робота з налагодження зв'язків.

Суїцид - це головна проблема жертв насильства. Жінки-жертви мають низький рівень уміння вирішувати проблеми та прийняти рішення, і одним з виходів вони вважають смерть. Також жінки-жертви мають підвищений ризик наркотичної та алкогольної залежності. Корекція має бути на­правлена на зняття внутрішнього хвилювання методами релаксації, підви­щення самооцінки. Необхідно навчити жінку навичкам прийняття адекватних рішень. Жінка-жертва знаходиться в залежності від свого партнера. Емоційна залежність проявляється в тому, що жінка висловлює свої емоції згідно з настроєм кривдника, щоб не кликати в нього агресії.

Психологічна залежність - поступове пристосування жертви до ситуації насильства. Дуже часто чоловік маскує контроль турботою, і дружина повільно потрапляє в повну залежність. Коли ж починає розуміти свій стан, наштовхується на агресію з боку нападника, і для того, щоб уник­нути актів насильства, напрацьовує захисні реакції (це може бути замовчування своїх відчуттів, постійне відчуття страху тощо). Чоловік постійно ображає жертву словами (найчастіше використовуються висміювання її помилок, образи її тіла); контролює її зовнішній вигляд, вчинки.

Економічна залежність виражається в повному контролі сімейного бюджету з боку партнера: жінка-жертва віддає свою зарплатню чоловіку, і з цього часу він розпоряджається фінансами. У цьому випадку жертва втрачає самостійність, не має права витрачати гроші на особисті потреби або потреби дітей без дозволу чоловіка. Це спричиняє жінці додатковий стрес, викликає відчуття заниженої самозначущості.

Фізична залежність проявляється в тому, що жінка не має права відчувати втому, відпочивати, якщо це не подобається кривднику. Чоловік, незважаючи на фізичний стан жінки, її біль або погане самопочуття, продовжує вимагати виконання домашньої роботи, при цьому не маючи наміру взяти на себе допомогу. Ситуація може стати критичною, якщо жінка вагіт­на або має серйозне захворювання.

Сексуальна залежність виражається в повному підкоренні жертви бажанням чоловіка. Він може вимагати сексуальних стосунків, коли жінка не бажає цього, ґвалтувати її уві сні чи в непритомному стані, виконувати сек­суальні фантазії без згоди жінки, примушувати її мати сексуальні стосунки з іншими партнерами або заробляти гроші проституцією. Корекція всіх видів залежності повинна базуватися на підвищенні самооцінки жінки: потрібно навчити її висловлювати свої емоції, любити своє тіло, відчувати свою значущість; також необхідні знання психологічного захисту. Жінка-жертва намагається знайти пояснення вчинкам свого кривдника. Дуже часто знаходить його в невмінні чоловіка контролювати або висловлювати свої емоції, у проблемах на роботі. Потім з'являється думка, що винна вона сама, бо це вона провокує чоловіка на насильство. Жертва відчуває провину, постійно контролює свої відчуття й поведінку, щоб не засмутити партнера, не викликати в нього агресію. Корекція цієї поведінки має бути спрямована на відокремлення своїх відчуттів і помилок від проблем партнера, навчання вміння висловлювати реальні, а не очікувані відчуття й емоції, підвищення самооцінки. Насильник, який постійно ображає жертву, ставить під сумнів її фізичні та інтелектуальні здібності, контролює її вчинки, поступово досягає своєї мети - повної залежності й самознищення жінки як особистості. Корекція - це основна робота з жінками-жертвами. Жертва домашнього насильства втрачає своє его. Це означає, що вона вже не впевнена в тому, хто вона, і ідентифікує себе з роллю матері, берегині, господарки, не називаючи себе жінкою, спеціалістом, красунею, розумницею. Жінка перестає турбуватися про свою особистість: врода, гігієна, професійний зріст тощо. Корекція: пошук усіх ролей, повернення ідентифікації з роллю жінки, навчання навичок турботи про своє тіло. Скривджена жінка втрачає відчуття межі загрози, вона не до кінця розуміє, що насилля веде до серйозних наслідків як для неї, так і для дітей. Жінка звикає до страху, синців, поламаних кісток, залежності, дитячих сліз, для неї вже немає межі болю. Корекція має бути направлена на поглиблене вивчення та аналіз насилля, усвідомлення жінкою повної картини домашнього насильства та його наслідків, а потім навчання вміння приймати адекватні рішення.

Жінки-жертви, які були дітьми насильників або вже довго знаходяться в ситуації насильства, дуже звикають до цього стану і навіть бачать у ньому свою долю. Корекція сумирності - це комплексна робота над зняттям відчуття провини, підвищення самооцінки, навичкам адекватного реагуван­ня та прийняття рішень.

Жорстоке поводження з дітьми - це феномен, існування якого відоме з моменту появи історичних записів людства і яке, мабуть,існуватиме завжди. Зв'язано це з тим, що насильство - це не тільки соціальне явище, і тісно пов'язана з природою людини. Основними формами жорстокого поводження з дітьми є: фізичне, сексуальне, емоційне насильство і зневага основними потребами дитини. Про поширеність жорстокого поводження з дітьми можна судити по такому показнику як відібраних протягом року у батьків, які були позбавлені батьківських прав. Кількість таких дітей збільшилася за 5 років в 3 рази. За той же проміжок часу число дітей, що відбираються щорічно у батьків без позбавлення останніх їх батьківських прав, виросло в 2 рази. Цей показник відображає як число дітей, що піддалися жорстокому поводженню,так і випадки зневаги основними потребами дітей. Неухильно зростає число "соціальних сиріт" - дітей, що залишилися без піклування батьків. Якщо в 1992 р. Їх було враховано 428,4 тис., то в 2000 р. Офіційні дані дають 662,5 тисячі.

Важливим інтегрованим показником, що відображає поширеність зневаги потребами дітей, є смертність дітей від неприродних причин (нещасні випадки, отруєння, втопили, вбивства, самогубства). У структурі смертності дітей від 7 до 15 років смерть від неприродних причин стійко займає перше місце, складаючи 25% від всіх причин смерті дітей цього віку. У процесі і після насильства, у дитини розвивається первинна реакція на травму - хворобливі фізичні і емоційні явища, які залежно від характеру і тривалості дії, віку дитини її особових особливостей, можуть мати різний ступінь вираженості,тяжкість і спектри проявів. Це можуть бути:

- посттравматичні стресові розлади;

- фізичні прояви;

- емоційні реакції;

- когнітивні розлади.

Далі наступає стадія адаптації, під час якої дитина починає розвивати навики, що допомагають йому справитися з тим, що трапилося. Вона вибирає такі прийоми, такі форми поведінки, які, як дитина вважає, допомагають їй забезпечити безпеку і зменшити фізичний і психологічний біль. Найбільш поширеним видом є витіснення або забування. Тобто дитина прагне не думати про ті епізоди, які заподіюють йому такі хворобливі страждання, примушують переживати знов і знов принижують її гідність .

Щоб "забути" події, які, здається,забути неможливо, щоб припинити згадувати про них, переживши насилля знов і знов кошмар, жах, сором, приниження, дитина витрачає значну психічну енергію, яка в нормальних умовах використовується на оволодіння навиками, знаннями, властивими даному віку дитини. Ось чому важливо визначити контекст травми, що відбулася, або насильства, тобто вік дитини і стадію його розвитку. Як правило, у маленьких дітей (хоча не у всіх), що переживають фізичне, психологічне або сексуальне насильство, відбувається затримка мовного і психічного розвитку. Порушується когнітивна сфера - спостерігаються незрозумілі провали пам'яті, дисоціативні розлади, блокада спогадів, пов'язаних з певними подіями. Ряд емоційних і поведінкових особливостей дітей, що переживають насильство, є результатом пристосування до ситуації, в якій вони живуть, і спроби з нею впоратися. Віддалені наслідки перенесеного насильства є інтеграційним процесом, який складається з особливостей 1 і 2 стадій - первинної реакції і стадії адаптації, особових особливостей дитини, а також велике значення має реакція дорослих на насильство, що розкрилося, чи отримала дитина яку-небудь допомогу і підтримку. Віддалені наслідки перенесеної травми можуть виявитися, коли дитина стає дорослою і обзаводиться сім'єю. Як батьки вони можуть нехтувати основними потребами і інтересами дітей, проявляти|виявляти| емоційну холодність, бути нездібними захистити власних дітей від насильства або, навпаки, встановлювати над ними опіку. Тому, необхідно пам'ятати, що всі наслідки або симптоми, виниклі в результаті дії травмуючих подій, впливають один на одного і зазнають динамічні зміни.

Проаналізувавши всі вище перелічені характеристики жінок - жертв сімейного насилля, у корекцію негативних станів потрібно включати:

- соціальну роботу з налагодження зв'язків;

- педагогічну роботу: навчання таким навичкам, як позитивне спілкування (вирішення конфліктів, адекватне висловлювання), адекватне мислення і ставлення до себе, прийняття рішень та психологічного захисту, сприяння підвищенню рівня самооцінки жінки;

- психологічну роботу зі зняття відчуття провини, емоційної та фізичної релаксації. Маючи на увазі всі ці соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок - жертв домашнього насильства, вважається провести доцільну комплексну корекційну роботу, основна мета якої - підвищення самооцінки жінок. Першочерговим завданням фахівця, який надає допомогу дітям, що піддалися сімейному насильству. Перш за все - є проведення діагностичного обстеження сім'ї з метою встановлення причин наявних порушень у дитини. Серед цих причин можуть бути алкоголізм, наркоманія, домашнє насильство або психічні захворювання, які, можливо, зажадають вживання екстрених заходів для забезпечення безпечних умов для дитини. З іншого боку, причиною насильства над дитиною може бути низька батьківська ефективність, відсутність навиків виховання і спілкування з дитиною|, але батьки готові до зміни своєї поведінки по відношенню до дітей і йдуть на співпрацю. Повна оцінка причин наслідків насильства у дитини повинна включати:

- встановлення природи (етіології) порушень, що є у дитини;

- ідентифікація чинників ризику насильства з боку сім'ї;

- визначення характеру необхідних змін в сім'ї;

- визначення необхідності втручання з боку органів опіки і інших служб для того, щоб вилучити дитину з небезпечної для її здоров'я ситуації або змінити її.

Окреслення глибини проблеми насильства, його впливу на життя людини раніше було спрямоване здебільшого на фізичні аспекти. Розгляд цих проблем крізь призму психосоціальних наслідків спрямований на розвиток нових перспектив її поділення. Це доводить необхідність організації конструктивнішого підходу до системи підтримки жертв сімейного насильства що включав би форми та методи роботи і стратегій допомога потерпілим від сімейного насильства.[3.c.62-69]

Виходячи з вищезазначенного, слід підкреслити, що до вирішення проблеми сімейного насильства необхідно підходити конструктивно, шукаючи найоптимальніші способи вирішення цієї проблеми, комплексно застосовуючи їх і лише тоді можна буде досягнути ефективних результатів.



1.4 Мережа соціальних служб, що займаються протидією домашньому насильству

В Україні існує розгалужена мережа соціальних інституцій, які займаються питаннями організації соціально-психологічної роботи з дітьми, що постраждали від насильства. Серед них:

- cлужби у справах дітей, головним завданням яких є координація заходів щодо захисту дітей від жорстокого поводження з ними, а також діяльність та профілактика припинення фактів жорстокого поводження; надання дитині необхідної медичної допомоги та ін.;

- oргани внутрішніх справ, посадові особи, які цілодобово виконують функціональні обов'язки,щодо випадків жорстокого поводження з дітьми;

- oргани освіти та навчальні заклади усіх рівнів - постійно тримають в полі педагогічного впливу факти насильства над учнями, проводять попереджувальну роботу з батьками, з метою недопущення негативних випадків як серед учнів, так і в сім'ях;

- oргани і заклади охорони здоров'я - цілодобово здійснюють прийом дітей, котрі зазнали фізичного насильства та надають їм необхідну медичну допомогу.

Практично в усіх регіонах України функціонують спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї, зокрема кризові центри соціально - психологічної допомоги, спрямовані на надання комплексної психологічної, юридичної, інформаційно - консультативної, соціально - медичної та іншої допомоги, а також, у разі потреби, надають тимчасовий притулок ( до 3 місяців ), зокрема жінкам і дітям, які потерпіли від насильства в сім'ї або опинились в кризовій ситуації. В Україні соціальна робота з людьми, які стали жертвами насильства, почала розвиватися лише наприкінці 1990 р. ця робота спрямовувалася насамперед на жінок і розвивалась передусім громадськими організаціями, такими як «Вінрок Інтернешнл», благодійним фондом «Жіноча доля», Грейс-Клуб та іншими. Щоправда, у Києві було створено й державну структуру - Київський міський центр по роботі з жінками. Однак про таке розмаїття організацій та послуг, яке існує в інших країнах, говорити поки що не доводиться. В Україні й досі бракує механізму швидкого й ефективного захисту від насильства, особливо захисту дітей, відповідних інституцій і спеціалістів. Загалом, сучасна українська система захисту прав та свобод людини працює не зовсім ефективно. У пресі постійно висвітлюють факти порушень, проте правоохоронні органи недостатньо реагують на них. [2. С.17-29]

Для впровадження механізмів державного управління у сфері роботи з людьми які зазнали сімейного насилля необхідна співпраця державних установ і громадських об'єднань: правозахисних організацій, в одержанні відповідної юридичної, медичної, психологічної підтримки і допомоги.

Значну роль у попередженні, подоланні насильства у сім'ї відіграють центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 27.08.2004 р. N 1125 «Про утворення Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді» та від 27.08.2004 р. № 1126 «Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім'ями, дітьми та молоддю» на базі Державного центру соціальних служб для молоді 01.01.2005 р. утворено Державну соціальну службу для сім'ї, дітей та молоді як урядовий орган державного управління, а центри соціальних служб для молоді перейменовано в центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, що дало можливість охопити якісними послугами не тільки молодь до 36 років, а і вирішувати проблеми інших категорій населення. Станом на 01.02.2010 року функціонує 1842 центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, з яких 27 регіональних, 481 районних, 168 міських, 40 районних у містах, 577 сільських, 81 селищних та 468 філій [10. с. 64].

Для здійснення своїх функцій на сьогоднішній день працює мережа спеціалізованих формувань центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у кількості: служби соціальної підтримки сім'ї - 775, служба «Телефон Довіри» - 79, школи волонтерів - 533, студентські соціальні служби - 152, мобільні консультаційні пункти соціальної роботи в сільській місцевості, віддалених районах міст - 548, інформаційно-ресурсні центри - 150, Служба соціально-профілактичної роботи - 211, КП у пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини - 684.

Отже cтворення вищезазначених закладів дозволило забезпечити виконання державних завдань щодо подолання наслідків сімейного неблагополуччя: безпритульності, бездоглядності, жебрацтва, соціального сирітства, насильства в сім'ї та жорстокого поводження з дітьми, поширення правопорушень та злочинності серед неповнолітніх та молоді, руйнації моральних та духовних цінностей, алкогольної та наркотичної залежності.

Висновки до першого розділу

Окреслення глибини проблеми насильства, його впливу на життя людини доводить необхідність організації конструктивнішого підходу до системи підтримки жертв домашнього насильства що включав би форми та методи, роботи і стратегій допомоги потерпілим від насильства. Лише комплексно застосовуючи їх, можна буде досягнути ефективних результатів. Держава також повинна піклуватися про розвиток і належне функціонування соціально-психологічних служб, про підготовку кваліфікованих психологів та соціальних працівників, адже саме їхня діяльність повинна приносити найширші та найефективніші результати щодо вирішення проблеми домашнього насильства серед українських сімей. На мою думку у нашій області для покращення роботи потрібно створити притулки для постраждалих від насильства та жорстокого поводження з метою соціальної реабілітації, де б людина могла б отримати кваліфіковану допомогу психолога та юриста.

Розділ 2. Особливості соціальної профілактики домашнього насильства

2.1 Сутність та зміст соціальної профілактики жертв насильства

Сам термін «профілактика» (від грецького «запобіжний») звичайно асоціюється із запланованим попередженням якоїсь несприятливої події, тобто з усуненням причин, здатних викликати ті або інші небажані наслідки. З цього виходить, що профілактика повинна проводитися у формі запланованих дій, націлених головним чином на досягнення бажаного результату, але в той же час і на запобігання можливих негативних явищ. Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані:

- на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп;

- попередження ускладнення вже наявних проблем.

Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика грунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля. У сучасній практиці розрізняють первинну, вторинну та третинну профілактику. Так, відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я, профілактика поділяється на первинну, вторинну і третинну.

Первинна профілактика. Найбільш масова та найбільш неспецифічна, її контингент включає загальну популяцію дітей, підлітків і молоді, а метою є формування активного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, спрямованого на здоров'я. Первинна профілактика є найбільш ефективною. Зусилля первинної профілактики спрямовані не стільки на попередження хвороби, скільки на формування здорового способу життя. Первинна профілактика має наступні завдання:

- удосконалювання, підвищення ефективності використовуваних молодою людиною активних, конструктивних поведінкових стратегій;

- збільшення потенціалу особистісних ресурсів (формування позитивної, стійкої Я-концепції, підвищення ефективності функціонування соціально-підтримуючих мереж, внутрішнього контролю власної поведінки і т.д.).

Основними способами реалізації задач первинної профілактики є:

- навчання здоровому способу життя: усвідомлення, розвиток і тренування визначених умінь справлятися з вимогами соціального середовища, керувати своєю поведінкою;

- надання дітям і підліткам психологічної і соціальної підтримки адекватними підтримуючими системами і структурами.

Виконання задач первинної профілактики повинне здійснюватися спеціально навченими в області профілактики психологами, медичними і соціальними психологами і педагогами. Первинна профілактика більшою мірою носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Її змістом є:

- надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алкогольних, наркотичних та токсичних речовин;

- роз'яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя;

- формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля;

- створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності.

Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді містить у собі як соціально-психологічні, так і медичні заходи неспецифічного характеру, її контингентом є діти і підлітки з ризикованою поведінкою (бездоглядні діти, з кризових сімей, діти вулиці). По своїй спрямованості на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні конкретної дитини чи підлітка. Метою вторинної профілактики є зміна на форму мало адаптивної, ризикованої поведінки. Вторинна профілактика має наступні завдання:

- розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему;

- підвищення потенціалу особистісних ресурсів.

Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спеціально навченими професіоналами-психотерапевтами, психологами, соціальними працівниками, педагогами і мережею непрофесіоналів - членів груп самодопомоги і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної.

Третинна профілактика - комплекс соціальних, освітніх та медико - психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сімґю, освітній заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності. Тому соціально - педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, дружніх клініках для молоді, анонімних кабінетах, громадських приймальнях. Третинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді є переважно медико-соціальною, індивідуальною і направлена на попередження переходу сформованого захворювання в його більш важку форму, наслідків у вигляді стійкої дезадаптації. При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів - психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів - консультантів, членів соціально-підтримуючих груп і співтовариств. Крім цих видів профілактики, розрізняють ще загальну та спеціальну профілактики.

Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спрямованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків).

Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ в поведінці людей (профілактика підліткового суїциду, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо). Отже, соціальна профілактика є комплексом конкретних соціальних заходів (економічних, організаційних, управлінських, культурно-виховних і інших), здійснюваних з метою попередження негативних явищ, зменшення їх кількості аж до повного викорінення шляхом виявлення і усунення причин і умов, які сприяють протиправній поведінці.

Таким чином профілактика не заперечує біологічних або генетичних чинників, але розглядає їх в більш широкому психологічному і культурному контексті. Сутність змін, що відбуваються, полягає не тільки в переорієнтації з лікування (втручання) на профілактику; новий підхід ще більшою мірою виявляється в самій організації профілактики.

2.2 Методи соціальної профілактики жертв насильства

Жінки-жертви, які були дітьми насильників або вже довго знаходяться в ситуації насильства, дуже звикають до цього стану і навіть бачать у ньому свою долю. Корекція сумирності - це комплексна робота над зняттям відчуття провини, підвищення самооцінки, навичкам адекватного реагування та прийняття рішень.

Жорстоке поводження з дітьми - це феномен, існування якого відоме з моменту появи історичних записів людства і яке, мабуть очевидно, існуватиме завжди. Зв'язано це з тим, що насильство - це не тільки не лише, соціальне явище, але етимологія і тісно пов'язана з природою людини. Загальна функція соціальної роботи з цією проблематикою є превентивна діяльність, яка містить напрямок передбачення та проведення до дії механізмів запобігання та подолання цього негативного явища. Для того, щоб цей механізм працював, велику роль відіграє кваліфікація та професіоналізм людей, задіяних до захисту прав дитини в Україні, перш за все, соціальних працівників. Найбільш розповсюдженими видами насильства в сім'ї є фізичне та психологічне насилля. Фахівці зазначили, що найчастіше повідомлення (скарги) про випадки домашнього насильства над дітьми насилля надходять від близьких родичів, вчителів ЗОШ, вихователів дитячих садків та дільничних міліціонерів. Не може існувати одна причина, яка спричиняє насильство над дітьми, як правило «факторами ризику» стають комплекс проблем в родині. Варто зазначити, що засоби масової інформації є одним з найголовніших джерел формування громадської думки, у тому числі з проблеми сімейного насильства, і від того як вони будуть висвітлювати ситуацію багато в чому буде залежати суспільна оцінка проблеми. Труднощі з якими зтикаються соціальні працівники в своїй професійній діяльності для подолання цієї проблеми вказують на те, що населення недостатньо інформовано, відсутність бажання, страх афішувати внутрішньо - сімейні відносини, що знижує реальну статистичні показники, в більшості випадків діти не схильні звертатися до органів захисту, також було зазначено недоступність належних соціальних послуг, особливо для дітей в сільській місцевості. Експерти звернули увагу, на те що в області немає центру психологічної допомоги жертвам насильства та не достатньо кваліфікованих фахівців, що працюють з дітьми, які зазнали насильства.

Особливої уваги заслуговує робота, щодо превентивної діяльності державних та недержавних установ. Окрім проблем з матеріальною та кадровою забезпеченістю діяльності центрів, експерти відзначили низький рівень первинної профілактики насильства в сім'ї.

Отже треба більш активно вести просвітницько - профілактичну діяльність в школах, ВНЗ та з батьками, створювати більш доступні послуги дружніх до дітей та радіо - та телепередачі націлених на попередження та профілактику насильства над дітьми.

Висновки до другого розділу

Сутність змін, що відбуваються, полягає не тільки в переорієнтації з лікування (втручання) на профілактику; новий підхід ще більшою мірою виявляється в самій організації профілактики. Отже треба більш активно вести просвітницько - профілактичну діяльність, націлену на попередження та профілактику насильства над дітьми.



Розділ 3. Розробка програми тренінгу профілактики домашнього насильства

Тренінг «Протидія домашньому насильству».

Під час тренінгу використовуються різноманітні методи навчання: «мозковий штурм», «робота в малих групах», рольові ігри та ін.. Вправи тренінгу: «Очікування», «Визначення домашнього насильства», «Джерела домашнього насильства», «Шляхи подолання домашнього насильства». Навчання під час тренінгу відбувається у вигляді виконання певних вправ. Під час проведення дослідження було використано дані відповідей трьох груп - сімей: А, Б, С, Д, Е.

1. Робота в колі. Групи визначають п'ять основних типів домашнього насильства, з якими вони стикаються.

Таблиця 3.1 Визначення видів домашнього насильства залежно від осіб, які в ньому беруть участь

Запитання	Групи
	А	Б	С	Д	Е
1. Насильство чоловіка над жінкою	-	+	+	+	-
2. Батьків над дітьми	+	+	+	+	+
3. Дорослих дітей над батьками	-	-	-	-	-
4. Старших дітей над молодшими	-	-	-	-	-
5. Одних членів сім'ї над іншими	-	-	-	-	-

Як видно із пунктів 3-5 серед груп, які аналізуються насилля у цій категорії не здійснюється. Натомість насильство чоловіка над жінкою виявлено у трьох групах із п'яти, хоча насилля батьків над дітьми визначено у всіх категоріях. Зобразимо це графічно у відсотках (Рисунок 3.1).



Рисунок 3.1 Типологія домашнього насильства серед досліджуваних груп.

2. Робота в малих групах. Кожна група обговорює певний тип домашнього насильства (Табл. 3.2). Перед цим проводиться теоретичний огляд типів насильства.

Таблиця 3.2 Визначення типів домашнього насильства залежно від осіб, які в ньому беруть участь

Типи насилля	Групи
	А	Б	С	Д	Е
Економічний	-	-	+	+	+
Сексуальний	+	-	-	-	-
Фізичний	+	+	-	+	-
Психологічний	+	+	+	+	+

Отже, дослідження показало, що у всіх групах застосовується психологічний тип насилля, натомість дещо менший відсоток містить фізичний та економічний тип. Лише в одній групі виявлено сексуальне насилля (Рисунок 3.2).



Рисунок 3.2 Типи насилля у відсотках

3. Робота у великому колі. Робиться узагальнення серед груп дослідження та обговорюється питання стосовно повчальності даного тренінгу (Табл.3.3). Зокрема до узагальнення відносять такі запитання:

- Що нам дає поділ домашнього насильства на типи, види?

- Для чого нам це потрібно?

- Як, яким чином ці знання допоможуть нам перебороти домашнє насильство?

Таблиця 3.3 Узагальнення тренінгу

Запитання	Групи
	А	Б	С	Д	Е
Це дало нам змогу теоретично визначити критерії типів та видів насилля	+	+	+	+	+
Це дало нам змогу зрозуміти точність вчинків до жертви насилля	+	+	+	+	+
Це дало нам змогу частіше відвідувати КЦ у зв'язку із повчальним та виховним характером	+	+	-	+	-
Це дало нам змогу визначити заходи подолання насилля.	+	+	-	+	+

Оскільки сім'я являє собою цілісну систему, тому проблеми діади «батьки - діти» не можуть бути вирішені за допомогою психокорекції тільки дітей або тільки батьків. Причини неефективного батьківського ставлення можуть бути різноманітними. Психологічна корекція дозволяє виправити більшість з них. З цією метою використовуються батьківські групи. Паралельна робота (тобто із дітьми, і з батьками) дозволяє підвищити ефективність занять батьківської групи. Особистісні проблеми обговорюються лише в тій мірі, в якій це необхідно для вирішення батьківських проблем. Основний метод корекції батьківських ставлень - когнітивно-поведінковий тренінг. Основним змістом занять корекційних батьківських груп є обговорення і психодраматичне програвання типових ситуацій внутрішньо сімейного спілкування і особливостей взаємодії з підростаючою дитиною. Можна використати різноманітні допоміжні методи психокорекції.

Метод групової дискусії підвищує психолого - педагогічну грамотність батьків їх загальну симпатію до дитини та їх проблем, дозволяє виявити індивідуальні стереотипи виховання. Метод вербальної дискусії навчає культурі діалогу в сім'ї, виробляє вміння аргументувати свої доводи і уважно розглядати думки іншої людини, у тому числі і власної дитини. Метод конструктивної суперечки допомагає порівнювати різні точки зору батьків на позицію дітей у вирішенні проблемних ситуацій, прислуховуватися одне до одного, обирати найбільш раціональні та ефективні підходи на основі співробітництва. Метод гри дозволяє моделювати і відтворювати в контрольованих умовах сімейні ситуації.

Висновок до третього розділу

Отже, бурхливий розвиток суспільства ставить перед центрами соціальної роботи відповідальні завдання. Дійсність народжує нові потреби, нові інтереси членів суспільства, зокрема тих, які потребують соціальної допомоги.

Список використанної літератури

1. Мінакова К. Основні соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінки - жертви сімейного насилля // Соціальна педагогіка.-2005.-№2.-С.43-47

2. poglyad.com.ua/

3. Соціальна педагогіка.-2005.-№2.

4. Савчук О.М. Практична психологія та соціальна робота. -2003.-№4.-С.51-60

5. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник навчальної літератури.- 2006.-464с.

7. www.twirpx.com/

8. disser.com.ua/

10. Бондаровська В. Що ми можемо зробити щоб запобігти домашньому насильству.1996

11. fanking.com/book.

Размещено на Allbest.ru