Соціальний статус працівника органів внутрішніх справ в умовах трансформації суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Спеціальність 22.00.03 - Соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Соціальний статус працівника органів внутрішніх справ в умовах трансформації суспільства

Шейко Роман Володимирович

Харків - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі прикладної соціології Університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор

Соболєв Василь Олександрович,

Університет внутрішніх справ,

начальник кафедри прикладної соціології.

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук Афонін Едуард Андрійович,

Верховна Ради України, завідувач відділом

інформаційно-бібліотечного забезпечення.

кандидат філософських наук Куценко Ольга Дмитрівна,

Харківський державний університет,

докторант кафедри соціології.

Провідна установа: Національна академія внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ України, Київ.

Захист відбудеться "30" червня 1999 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 при Університеті внутрішніх справ за адресою: 310080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Університету внутрішніх справ.

Автореферат розісланий "29" червня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гоц В.Я.

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Процес становлення демократичної правової держави в Україні передбачає необхідність вдосконалення всіх її інститутів. Сучасні умови життєдіяльності вимагають відповідного перегляду місця, ролі і завдань багатьох з них. В першу чергу це стосується системи органів внутрішніх справ як гаранта правопорядку і стабільності в суспільстві. ОВС відводиться одна з провідних ролей в рамках внутрішньої політики нашої держави по боротьбі зі злочинністю, забезпеченні особистої безпеки, прав і свобод її громадян, гарантованих основним законом країни - Конституцією України.

Провідним органом в цій системі за обсягом компетентності і наближенням до реальних повсякденних проблем людей є міліція. Одним з найважливіших аспектів діяльності цього органу є формування інституціональної і соціально-психологічної підтримки соціального статусу працівника органів внутрішніх справ. Це, в свою чергу, буде сприяти вирішенню цілої низки матеріальних і правових питань, пов'язаних із діяльністю міліції.

Хоча українська міліція в перші роки становлення нової держави, певно, зіграла важливу роль в стабілізації суспільних процесів, наступна її діяльність показала, що виконання функцій по підтриманню правопорядку має немало резервів. До такого висновку приводять результати багатьох соціологічний досліджень, що проводились протягом декількох років в Україні як серед працівників ОВС, так і серед населення країни. Аналіз отриманих даних дозволяє зробити висновок: виникла небажана ситуація, коли статус міліції, що низько оцінюється і працівниками міліції, і широкими прошарками населення, не відповідає тим ролям і функціям, що покладаються на міліцію, і, відповідно, вони не можуть бути використані в необхідному обсязі і з адекватною ефективністю і якістю.

Аналіз формування соціального статусу працівника ОВС в нинішній час ускладнюється недостатньою розробленістю цієї теми в вітчизняній соціологічний літературі. Вивчення стратифікації суспільства і соціального статусу як однієї з основних категорій, що характеризують її, велося, головним чином, в західній соціологічний теорії і практиці. Радянські і вітчизняні соціологи почали вивчати феномен соціального статусу тільки в останні 10-15 років, що зумовлене, з одного боку, запереченням протягом багатьох років в радянських суспільних науках існування стратифікації радянського суспільства, з іншого боку, процесами трансформації соціальної структури. Причому, більшість робіт були присвячені розгляду процесів зміни і формування нової соціальної структури суспільства перехідного періоду в цілому. До соціологічного аналізу процесів, що відбуваються в конкретних соціальних групах і інститутах, наприклад, в системі ОВС, зверталися вкрай рідко. При цьому увага приділялася якомусь одному аспекту статусу працівника органів правопорядку (наприклад, правовому або матеріальному) без комплексного вивчення проблеми.

Аналіз соціального статусу працівника ОВС в сучасних умовах дозволить сформулювати низку обгрунтованих рекомендацій, направлених на підвищення ефективності процесу відбору, прийняття і підготовки персоналу органів внутрішніх справ України, а також запропонувати шляхи зміни соціального статусу працівника ОВС.

Зв'язок роботи з науковими програмами і планами. Робота виконана в рамках "Комплексної програми кадрового забезпечення оперативно-службової діяльності ОВС на період до 2000 р." (розд.. 7, п. 5, робота з особовим складом) кафедри прикладної соціології Університету внутрішніх справ (м. Харків). Також тема дисертації відповідає пріоритетним завданням навчального процесу щодо підготовки кваліфікованих фахівців для органів внутрішніх справ з урахуванням соціально-політичних змін сучасного українського суспільства.

Об'єкт дисертаційного дослідження. Обєктом дослідження стали працівники міліції України, а також різноманітні категорії населення.

Предмет дослідження - кількісні і якісні характеристики соціального статусу працівників міліції.

Мета дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття суттєвих характеристик соціального статусу працівників міліції в суспільстві перехідного типу як специфічної соціально-професійної групи, а також виявлення оцінки положення міліціонера як з боку населення України, так і з боку самих працівників органів внутрішніх справ.

Завдання дослідження. У відповідності з поставленою метою було висунуто такі задачі:

Уточнити поняття "соціальний статус" на основі методу порівняльного аналізу основних концептуальних підходів в соціологічній теорії стосовно до умов суспільства, що трансформується;

Розробити систему показників для визначення соціального статусу працівника міліції;

Охарактеризувати складові соціального статусу працівника ОВС України;

Визначити місце професії міліціонера на шкалі престижу професій в сучасному українському суспільстві;

Виявити вплив різноманітних соціальних чинників на формування престижу працівника міліції;

6. Запропонувати шляхи підвищення соціального статусу працівника міліції. соціальний статус міліціонер престиж

Теоретичним підгрунтям дослідження стали наукові роботи вітчизняних і закордонних соціологів і соціальних психологів, присвячені розробці стратифікаційної концепції, проблемі соціального статусу, престижу і привабливості професії, формування іміджу.

Методологічним фундаментом дисертаційної роботи є теорія статусних груп М. Вебера, теорія соціальної стратифікації П. Сорокіна і М. Туміна, теорія ролей Р. Лінтона, ідентифікаційні концепції Бурдьє і ДіМаджио.

Окремі сторони проблеми, що досліджується в дисертації, розглядаються такими вченими, як В. Бакіров, С. Войтович, В. Оссовський, В. Ольшанський, М. Тітма (трудова мотивація і проблема престижу і привабливості професії); М. Комаров, А. Ручка, О. Якуба, О. Куценко (соціальна структура); Е. Афонін, В. Галєєв, С. Бурда (престиж військової професії та соціальний статус військовослужбовця); О. Бандурка, І. Рущенко, І. Лебедєв, А. Матвієнко (підвищення авторитету і статусу співробітників ОВС).

Емпіричну базу дисертації складають матеріали соціологічних досліджень "Престиж професії міліціонера", "Криміногенна ситуація і взаємозв'язок міліції з населенням в м. Харкові", "Дисципліна і стан законності в системі МВС України", "Соціально-психологічні характеристики працівників органів внутрішніх справ", що були проведені автором як в складі колективу дослідників, так і самостійно в рамках роботи кафедр загальної та прикладної соціології Університету внутрішніх справ (м. Харків) протягом 1995-1998 років.

Було також взято до уваги досвід конкретно-соціологічних досліджень вітчизняних і закордонних учених за даною темою.

Головними науковими засобами дослідження було обрано: соціологічні (анкетування, контент-аналіз), статистичні (вибірковий засіб, описова статистика, кореляційний аналіз), психологічні (семантичні методики і тести)

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що була зроблена одна з перших спроб порушити проблему комплексного вивчення соціального статусу працівника міліції, а також в низці отриманих результатів і узагальнень, у тому числі:

Запропоновано варіант описової системи, що уточнює категорію "соціальний статус" з теоретичної точки зору;

Визначено роль оцінки позиції як найбільш вагомої в описі соціального статусу;

Розроблено систему показників для виміру соціального статусу, яка базується на аналізі експектацій щодо положення суб'єкту соціальних відносин, які виражаються як з боку оточення, так і з боку самого суб'єкту;

На основі розробленої системи показників було проведено аналіз соціального статусу працівників міліції, що складається з блоків, умовно названих: "Офіційна (нормативно затверджена) оцінка статусу", "Неофіційна (суспільна) оцінка позиції", "Самооцінка статусу";

Виявлено спрямованість ідентифікації працівника міліції по відношенню до професійної групи і інституту в цілому, що детермінують самооцінку престижу професії;

Показано наявність статусної інкосистенції працівника міліції, яка проявляється в невідповідності його номінального і реального положення;

Виявлено умови і чинники, що зумовлюють зниження соціального статусу працівників міліції;

Визначені шляхи підвищення соціального статусу працівника міліції.

Теоретичне й практичне значення роботи зумовлюється актуальністю проблеми, недостатнім ступенем її розробленості і полягає в тому, що:

основні ідеї і висновки роботи розширюють наукові знання про соціальний статус людини, групи або інституту, закономірності його трансформації, а також можуть бути теоретичною базою для подальшого вивчення процесів стратифікації і формування нової соціальної структури;

дослідження специфіки соціального статусу працівника міліції та запропоновані практичні рекомендації відносно підвищення авторитету органів внутрішніх справ дозволяють скорегувати основні концептуальні напрямки реформи кадрової політики в органах внутрішніх справ України.

Результати і висновки роботи можуть бути використані в роботі державних органів, наприклад, Міністерства внутрішніх справ, в практичній діяльності служб і відділів органів внутрішніх справ, зокрема, відділів у зв'язках із громадськістю, соціально-психологічних служб, відділів по роботі з особовим складом, навчальних закладів, що готують кадри для системи органів внутрішніх справ.

Результати теоретичного аналізу і практичних досліджень можуть знайти застосування в підготовці лекцій і практичних занять з навчальних курсів, зокрема, з основ соціології, соціології управління, паблик рілейшнз в ОВС, соціології особистості, управління персоналом в ОВС.

Надійність та вірогідність викладених в дисертації результатів забезпечувались послідовністю реалізації теоретичних положень при розв'язанні завдань емпіричного дослідження; застосуванням методів, адекватних завданням дослідження; репрезентативною вибіркою; використанням методів статистичної обробки даних.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення в наукових публікаціях автора, а також доповідалися на науково-практичних конференціях "Погляд в майбутнє: молодь, суспільство, цивілізація" (Одеса, 1996), "Харківські соціологічні читання" (Харків, 1998).

Результати проведеного соціологічного дослідження були представлені в МВС України, а також керівництву Університету внутрішніх справ (м. Харків). Основні положення дисертаційної роботи були використані при підготовці курсу "Соціологія громадської думки" для слухачів соціально-психологічного факультету УніВС. Найважливіші проблеми дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри прикладної соціології УніВС.

Публікації. З теми дисертації опубліковано 7 наукових робіт.

Обсяг та структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків, які містять 6 малюнків. Роботу викладено на 183 сторінках основного тексту. Список літератури містить 121 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подано обгрунтування актуальності теми, визначено об'єкт, предмет, мету і основні завдання дослідження, його теоретико-методологічні підстави, показано елементи новизни, теоретичне й практичне значення роботи, форми і характер її апробації.

Перший розділ: "Методологічні підходи до вивчення соціального статусу". У ньому здійснено аналіз різноманітних підходів до вивчення соціального статусу, які розвивалися в межах соціології та інших суспільних наук. Розглянуто сутність соціального статусу, його складові, співвідношення з іншими соціологічними поняттями. Розроблено систему соціологічних показників для вимірювання соціального статусу в рамках інституту органів внутрішніх справ.

В результаті проведеного дослідження методологічних підходів до вивчення соціального статусу в умовах суспільства, що трансформується, стало ясно, що для детального і повного аналізу проблеми найбільш оптимальним є мультипарадігмальний підхід. Використання однієї парадигми обмежує рівні аналізу предмету дослідження. Вдалий синтез і використання різноманітних парадигм дозволяє вирішувати цілу низку теоретичних і практичних питань при вивченні соціального статусу працівника ОВС. Ця точка зору підтверджується сучасними поглядами соціологічної науки на соціальний простір як не на одномірну структуру, а на багатомірне нашаровування різноманітних реальностей.

Таким чином, при аналізі статусу виправдано використання таких напрямків, як:

Теорія статусних груп (М. Вебер, П. Сорокін). В рамках цього направлення вперше виділяються такі поняття, як соціальний статус і соціальна стратифікація, дається їх характеристика і описується необхідність аналізу при вивчення соціальної структури суспільства.

Структурна теорія (Гросс, Біддл, Девіс, Бейтс, Парсонс, Мертон, Гідденс), де статус розглядається як базова одиниця соціальної структури. Цей напрямок дає можливість характеризувати соціальну систему як сукупність одиниць (статусів) і стандартизованих відношень між цими одиницями. Ці відношення виявляються в функціях, аналіз яких може допомогти розкрити специфіку відтворювання того або іншого статусу.

Теорія ролей (Дж. Мід, Морено, Р. Лінтон) і оціночна концепція (Майєр, Веблен, Тумін, Бейтс, Трейман, У. Л. Уорнер). Використання цих напрямків дає можливість більш ретельного аналізу проявів соціального статусу у вигляді ролей, побудови системи його показників, а також практичного вивчення за допомогою аналізу соціальних оцінок (відношень).

Важливе місце в процесі аналізу соціального статусу займає вивчення "почуття свого місця", або ідентифікації особистості зі своїм статусом (Гоффман, Бурдьє, ДіМаджио). Суб'єкт не просто займає статус або досягає його, але і співвідносить себе з ним. Соціальна і особистісна ідентифікація не може успішно проходити без статусу, він є необхідною передумовою процедур співвідношення та ототожнення.

При цьому суб'єкт, що займає той або інший статус, не в змозі задовільно ідентифікувати себе незалежно від ідентифікації оточення. Іншими словами, недостатньо приписати собі належність до якого-небудь статусу, необхідно, щоб і інші підтвердили і визнали подібного роду самоідентифікацію. Ідентифікація з боку організації або держави виступає найважливішою складовою самоідентифікації. Це зумовлює необхідність підтвердженого визнання.

Систематизувавши всі підходи і погляди на категорію "соціальний статус", дисертант робить такі висновки:

1. Соціальний статус визначається з двох аспектів: по-перше, це поняття має рангову характеристику, тобто це певне місце на соціальних ієрархічних сходах; по-друге, належність до того або іншого соціального статусу наділяє суб'єкт відповідним набором прав і обов'язків. Соціальний статус можна визначити як певну позицію в соціальній структурі групи або суспільства, яка зв'язана з іншими позиціями через сукупність прав і обов'язків, з одного боку, і систему експектацій - з іншого. Причому, ця позиція може бути зміряна кількісно за допомогою фіксування її показників.

2. Поняття "соціальний статус" є результатом інтеграції таких понять, як економічний статус, політичний статус, правовий статус, професійний статус, етнічний статус, демографічний статус.

3. Те або інше положення (статус) суб'єкту соціальних відносин може характеризуватися як об'єктивними, так і суб'єктивними показниками. Першими є в широкому сенсі права і обов'язки, другими можуть бути авторитет, повага, якими користується людина або група людей в суспільстві. Часто широкий спектр прав, владних повноважень, можливостей доступу до матеріальних цінностей зумовлюють високий рівень престижу в суспільстві, однак може бути і зворотна залежність.

4. Необхідно поділяти соціальний статус, як положення людини в суспільстві, що він займає як представник певної соціальної групи, і особистий статус, як положення індивіда в малій групі, що залежить від того, як його оцінюють і сприймають члени цієї групи в відповідності з його особистими якостями.

5. Соціальний статус потрібно розглядати також як оцінку, з одного боку, винесену соціальним оточенням, з другого - як самооцінку індивіда або групи.

6. Належність до певного соціального статусу зумовлює відповідний стиль, манеру і спосіб життя.

Виходячи з обраного мультипарадігмального підходу, соціальний статус розглядається як складне поняття. На основі аналізу теоретичних підходів в роботі запропонована система показників статусу, а також відповідні засоби їх виміру. Спираючись на теоретичні розробки Туміна, Гоффмана, Уорнера, Бурдьє, автор відзначає оціночну концепцію як найбільш корисну при аналізі показників соціального статусу, тобто статус представлений в образі сукупності оцінок (очікувань). Ці оцінки згруповані в три блоки, що отримали умовні назви:

"Офіційна (нормативно затверджена) оцінка статусу", в якій акумульовані відношення державних соціальних інститутів, їх очікування до функціонування елементів системи ОВС, що висловлені в нормативній базі, свого роду інституалізована підтримка, забезпечення діяльності ОВС.

"Неофіційна (суспільна) оцінка позиції", де статус відображається в очікуваннях і відношенні до діяльності міліції різноманітних соціальних груп суспільства. Іншими словами, це оцінка, що винесена суспільною думкою

"Самооцінка статусу", де останній виражається в тому або іншому рівні ідентифікації працівника ОВС з ним, його самопочутті, відношенні до посади, професії, системи ОВС в цілому. Це - самооцінка працівником правоохоронних органів свого соціального становища, основана як на власному досвіді, так і на ідентифікації оточення, суспільства.

Багатокомпонентність і складність процесу виміру соціального статусу, що зумовлені складною структурою системи показників, вимагають необхідності застосування різноманітних соціологічних і психологічних засобів (опитування громадської думки, аналіз документів, експертне опитування, шкала "Я-Концепція" Теннесі, тест "Хто я" М. Куна, семантичний диференціал Ч. Осгуда, кольоровий тест відношень).

Виходячи з цих основних положень загальної теорії можна вивчати конкретні елементи соціальної структури. Задача полягає в тому, щоб об'єктивно співвіднести теорію з практичними проблемами органів внутрішніх справ, вдало модифікувати її у відповідності з об'єктом соціологічного аналізу.

У другому розділі "Соціальне становище працівника ОВС" проаналізовано особливості відтворення соціального статусу в органах внутрішніх справ України; фактори, які впливають на процес ідентифікації особистості в рамках цієї структури; оцінку та відношення населення до даного соціального інституту.

Аналіз номінального статусу працівника органів внутрішніх справ України, що відображається в нормативних документах, які регулюють різноманітні сторони його діяльності, а також правах і обов'язках, був зосереджений на його соціально-економічному аспекті. Результатом аналізу став висновок, що соціально-економічний статус працівника ОВС в сучасних умовах функціонування українського суспільства має скоріше формальний характер, бо більшість статей законів не мають практичного підтвердження. Порівняльний аналіз номінального статусу працівника ОВС України та деяких країн Західної Європи і США показав, що в цілому в законодавчому плані економічне забезпечення роботи і життя міліціонера не поступається, а інколи і переважає забезпечення роботи і життя поліцейського. Разом з цим функціонування поліцейських органів забезпечується диференційованою винагородою (головним чином, грошовою) в залежності від характеру, обсягу і результатів праці. Це відіграє велику роль при стимулюванні і управлінні поліцейською діяльністю. Реалізація такого принципу в діяльності українських органів внутрішніх справ могла б розглядатися як спосіб, що дозволить працівникам ОВС займати диференційовані соціально-професійні статуси, відповідні їх посадам і функціям.

Аналіз громадської думки відносно діяльності органів внутрішніх справ показав, що спостерігається низька оцінка престижу ОВС практично всіма категоріями населення. Зафіксована наявність дуалізму відношення населення до органів внутрішніх справ. З одного боку, міліція в цілому характеризується негативно, з іншого боку - 37% респондентів схвалили б бажання своїх дітей працювати в тих або інших її службах. Аналіз переваги підрозділів і служб дає змогу зробити висновок, що найбільший престиж мають професії, де, по-перше, умови праці дозволяють використовувати інтелектуальний хист, по-друге, контингент, з яким потрібно працювати, "більш інтелігентний". Це відділ по боротьбі з економічною злочинністю, паспортний стіл і відділ віз, навчальні заклади МВС України, а також ДАІ.

Дисертант зауважує, що існування неоднорідності громадської думки підтверджує те, що, незважаючи на загальне негативне ставлення до міліції з боку населення, в відношенні довіри до неї як до органу влади, що відповідає за правопорядок, респонденти висловилися позитивно. Нарівні зі Збройними Силами, Службою безпеки і прокуратурою, міліція знаходиться на вищих рядках рейтингу довіри, випередивши такі інститути влади, як Президент України, Міська Рада, Верховна Рада і Кабінет Міністрів.

На шкалі престижу, складеної з 38 основних професій, професія міліціонера займає 14 місце, завершуючи першу третину списку. Разом з цим, з ряду запропонованих професій в рамках інституту правоохоронних органів міліцейська оцінюється як найбільш непрестижна.

Аналіз чинників, які тим чи іншим чином обумовлюють формування громадської думки щодо міліції показав, що найбільш впливовим на престиж роботи в ОВС, за думкою більшості респондентів (73 %), виявився економічний. Однак, 38% відзначають важливість поваги з боку оточення, позитивних відносин з громадськістю як важливий чинник підвищення престижу органів внутрішніх справ. На падіння престижу ОВС найбільш впливають корупція (хабарництво), низький професіоналізм, слабка технічна оснащеність, низька культура особистого складу, грубість і черствість.

Серед причин, що спонукають до вступу на роботу в органи внутрішніх справ істотними респонденти вважають можливість використати службове становище в рішенні своїх проблем, доступ до влади, надання пільг. Найменш впливовими стимулами були названі можливість мати творчу свободу, працювати не за стандартом, можливість інтелектуального зростання, різноманітність роботи. Достатньо низько оцінюються суспільно корисні функції, а саме можливість надати допомогу конкретним людям, виконувати потрібну для себе і суспільства справу.

Дисертант відзначає, що існуюча в суспільстві стратифікація може стати об'єктом особистих прагнень, переживань, задоволеності або фрустрації людини, що впливають на мотиваційну сферу: збуджують активно виконувати свої службові обов'язки або, навпаки, відноситись до них байдуже. Для кожної людини статус, що вона займає, є важливим чинником самоствердження як особистості взагалі або як професіонала зокрема. Тому важливе місце в процесі аналізу соціального статусу працівника органів внутрішніх справ займає вивчення його "почуття свого місця", або ідентифікації особистості зі своїм статусом. Ідентифікація, у свою чергу, як соціальна, так і особистісна не може успішно проходить без статусу, він є необхідною передумовою процедур співвідношення та ототожнення.

Вивчення самооцінки свого становища працівниками органів внутрішніх справ показало, що в залежності від служби спостерігається деяка різниця ідентифікації себе з такими поняттями як професія, посада, система ОВС. Ідентифікація в свою чергу відбивається і на оцінці працівниками міліції свого статусу. Так, слідчі більшою мірою ідентифікують себе з професією, яка розуміється ними як активна, енергійна позиція, що вимагає вольових зусиль, які можуть призвести до самоствердження і самореалізації. В свою чергу у працівників розшуку провідне місце займає ідентифікація з посадою. Професія для них залишається другорядним об'єктом ототожнення. Віддаючи перевагу або професії, або посаді, і слідчі, і працівники розшуку однаково слабко ідентифікують себе з органами правопорядку. Тільки лише п'ята частина всіх опитаних ідентифікує себе з системою органів внутрішніх справ. Переважна більшість заперечує це, вказуючи на низький статус ОВС.

Виділяється залежність оцінки органів внутрішніх справ від стажу роботи в них. На ранніх етапах (від 1 року до 5 років) спостерігається зростання розчарування і негативних реакцій по відношенню до системи. Однак період 5-7 років стажу можна вважати кризовим. Працівники, що відслужили більш 7 років в органах, починають краще відноситись до своїх колег, начальства, всієї системи ОВС, позитивно оцінюють свою професію. Це пояснюється тим, що більшість тих, хто не ідентифікував себе з ОВС, вже звільнилися, а серед інших відбулося входження в систему, адаптація в ній, що призвело до менш різких і однозначних оцінок.

Переважна більшість опитаних працівників (біля 90 %) вважають, що престиж роботи в міліції став значно нижче. На їхню думку, на це вплинуло такі чинники, як відсутність турботи про міліцію з боку уряду і місцевих органів самоврядування, рівень заробітної плати, умови праці, пільгове забезпечення, ризик на роботі. Більшість опитаних працівників міліції вважають, що однією з причин падіння престижу органів внутрішніх справ є невідповідність положень, що декларуються в законодавчому плані, реальному їх втіленню в життя. При цьому основну частину провини в цьому вони покладають на різноманітні державні органи, одночасно відзначаючи, що вони самі як частина системи в цілому виконують свої функції по підтриманню правопорядку і законності в суспільстві.

В оцінках респондентів з числа працівників існує ієрархія престижу служб в рамках міліції. Найбільш престижним, на їх погляд, є відділ по боротьбі з економічною злочинністю, навчальні заклади системи МВС, управління по боротьбі з організованою злочинністю і ДАІ. Найменш - патрульно-постова служба, виправно-трудові установи і служба охорони громадського порядку.

На загальну оцінку статусу виявляє вплив такий показник, як технічне і матеріальне забезпечення трудової діяльності. Загальна економічна ситуація зумовлює слабке матеріально-технічне забезпечення, що відкладає свій відбиток на задоволення роботою, а, отже, і на оцінку свого статусу.

В оцінці стимулів, що спонукають йти працювати в органи внутрішніх справ, респонденти в першу чергу підкреслили важливість нематеріальних цінностей в роботі. В першу чергу їх приваблюють "соціально корисні" функції службової діяльності. З матеріальних інтересів найбільш цінними вважаються пільги, що надаються працівникам і членам їх сімей.

Виходячи з розглянутих моментів автор стверджує, що спостерігається ситуація, коли існуючі в суспільстві постійно відновлювані спроби індивідів і груп розмістити себе і інших в соціальному просторі зіштовхуються з наявністю суттєвих проблем. Економічна ситуація в країні ставить під питання колишні професійні і соціальні ідентичності. Основні джерела ідентифікації, такі як винагорода за працю, визнання і престиж, компетентність і відповідальність, виявилися практично недосяжними.

Дослідженням зафіксована наявність відчуження номінального статусу працівника органів внутрішніх справ від різноманітних систем винагороди або підтримки статусу, що виражаються в діапазоні від економічного забезпечення до престижу і схвалення як з боку оточення, так і з боку суб'єкту, що займає статус. Така ситуація впливає на чітке визначення інституту органів внутрішніх справ в соціальній структурі, а також на ефективність його діяльності.

У третьому розділі "Основні шляхи підвищення соціального статусу працівника міліції" дисертант розглядає можливість впровадження принципу "соціального підходу" у діяльність правоохоронних органів, а також шляхи підвищення престижу та авторитету міліції.

Автор зазначає, що підвищенню статусу працівника і ефективності його діяльності будуть сприяти:

здійснення мір стабілізації загальноправової ситуації, формування чіткої законодавчої системи, вдосконалення правового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ;

максимальна відкритість для наукового аналізу проблем функціонування системи ОВС (наприклад, питання дисципліни і законності, набір і скорочення штатів, робота з особовим складом);

регулярне проведення прогнозних і моніторінгових досліджень стану громадської думки як різноманітних соціальних груп, так і працівників щодо діяльності органів внутрішніх справ;

матеріально-фінансове забезпечення діяльності ОВС. За думкою дисертанта, одним з можливих шляхів підвищення соціально-економічного статусу працівника ОВС є відмови від різноманітних пільг та надбавок, більшість яких не підтверджується реально (що, у свою чергу, впливає на зниження статусу), та введення на законодавчому рівні чітко фіксованої заробітної плати, що відповідала б розміру заробітної плати висококваліфікованого робітника.

удосконалення структури ОВС, створення муніципальної міліції дозволить залучити до вирішення питання поліпшення становища працівників місцеві органи самоврядування;

посилення контролю щодо дотримання дисципліни і законності працівниками органів внутрішніх справ;

підвищення якостей професійної підготовки та перепідготовки кадрів;

інституціональне закріплення зв'язків з громадськістю. Рішення цієї проблеми дисертант бачить в науковому і практичному опрацюванні принципів співробітництва і взаємодії ОВС з населенням з метою формування сприятливого іміджу, підвищення престижу органів внутрішніх справ. Це, у свою чергу, має здійснюватись в рамках "соціального підходу", який розглядається як політика і стратегія, що націлені на досягнення більш ефективного і кваліфікованого контролю за злочинністю, зменшення страху перед нею, поліпшення якості життя, вдосконалення роботи органів внутрішніх справ з населенням і легітимності ОВС. Це досягається завдяки підтримці з боку різноманітних груп, які зацікавлені в ефективній діяльності органів правопорядку і намагаються змінити соціальні умови, що приводять до порушення закону.

У висновках автором формулюються основні теоретичні та практичні підсумки дисертаційного дослідження, пропонуються рекомендації теоретико-методологічного і практичного характеру, вказуються можливі напрямки подальшого вивчення даної проблеми. Дисертант акцентує увагу на тому, що:

1. Статус - це певна позиція в соціальній структурі групи або суспільства, яка зв'язана з іншими позиціями через набір прав і обов'язків, з одного боку, і систему експектацій - з іншого. Причому, ця позиція може бути зміряна кількісно за допомогою фіксування її показників.

2. Запропонована система показників статусу, а також відповідні засоби їх виміру. З точки зору оціночної концепції статус представляється в образі сукупності оцінок (очікувань). Ці оцінки згруповані у три блоки, що отримали умовні назви:

"Офіційна (нормативно закріплена) оцінка статусу".

"Неофіційна (суспільна) оцінка позиції".

"Самооцінка статусу".

3. Складність структури системи показників, а також багатокомпонентність процесу виміру соціального статусу зумовлюють необхідність застосування різноманітних соціологічних та психологічних методів (вивчення громадської думки, аналіз документів, експертне опитування, шкала “Я-Концепція” Теннесі, тест “Хто я” М. Куна, семантичний диференціал Ч. Осгуда, кольоровий тест відношень тощо).

4. Соціально-економічний статус працівника ОВС в сучасних умовах функціонування українського суспільства має двоякий характер у зв'язку з тим, що більшість статей законів та нормативно-правових актів не мають поки що практичного підтвердження в силу причин різноманітного характеру.

5. Зафіксовано наявність дуалізму відношення населення до органів внутрішніх справ. Він виявляється в неоднорідності оцінок з боку громадської думки щодо функціонування органів внутрішніх справ та їх ролі в суспільній системі. Це посилюється тим, що номінально високий нормативний статус не підтримується реальним відношенням до нього як з боку працівників органів внутрішніх справ, так і з боку різноманітних категорій населення.

6. Аналіз суспільної думки щодо діяльності органів внутрішніх справ показав, що спостерігається зниження престижу правоохоронних професій в оцінках практично усіх категорій населення.

7. Серед чинників, на думку респондентів, що найбільш впливають на падіння престижу ОВС, перші місця займають корупція (хабарництво), низький професіоналізм, слабка технічна оснащеність, низька культура особового складу, грубість та черствість.

8. В суспільній думці стійко закріпилося уявлення щодо причин, що спонукають до вступу на роботу в органи внутрішніх справ. Найбільш суттєвими респонденти вважають можливість використати службове становище в рішенні своїх проблем, доступ до влади, надання пільг. Низько були оцінені суспільно корисні функції, а саме можливість бути корисними суспільству, можливість надати допомогу конкретним людям, робити потрібну для себе і суспільства справу.

9. Працівники міліції сьогодні слабко ідентифікують себе з органами правопорядку. Тільки лише п'ята частина всіх опитаних ідентифікує себе з системою органів внутрішніх справ. Більшість заперечує це, вказуючи на низький статус ОВС.

10. Виділяється залежність оцінки органів внутрішніх справ від стажу роботи в них: на ранніх етапах служби спостерігається зростання розчарування і негативних реакцій по відношенню до системи. Однак після 7 років служби в органах працівники починають краще відноситись до своїх колег, начальства, всієї системи ОВС, позитивно оцінюють свою професію.

11. Основними чинниками, що зумовлюють падіння престижу ОВС, працівниками міліції були названі невідповідність положень, що декларуються в законодавчому плані, реальним втіленням їх в життя, відсутність турботи про міліцію з боку уряду і місцевих органів самоврядування, зниження рівня заробітної плати, погіршення умов праці, пільгове забезпечення, ризик на роботі.

12. Дослідженням зафіксовано наявність відчуження номінального статусу працівника органів внутрішніх справ від різноманітних систем винагороди або підтримки статусу.

13. Рішення проблеми соціально-психологічної підтримки та підвищення соціального статусу працівника органів внутрішніх справ полягає не тільки у вирішенні економічних проблем, але і в науковому та практичному опрацюванні таких питань як престиж органів правопорядку і розробка та впровадження в життя принципів співробітництва і взаємодії ОВС і населення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шейко Р.В. Проблемы адаптации молодого сотрудника системы органов внутренних дел. // Взгляд в будущее: молодежь, общество, цивилизация. Материалы международной научно-практической конференции. - Одесса: Одесский государстенный политехнический университет, 1996. - С. 129 - 130.

2. Шейко Р.В. Значення категорії "соціальний статус" для вивчення стратифікаційної структури органів внутрішніх справ. // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - Вип.2. - Харків: МВС України, Університет внутрішніх справ, 1997. - С. 231 - 234.

3. Шейко Р.В. Чинники, що впливають на формування соціального статусу працівників ОВС: соціологічне дослідження. // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Науково теоретичний журнал. - Вип.1. - Луганськ: Луганський інститут внутрішніх справ, 1998. - С. 226-233.

4. Шейко Р.В. Правоохранительные органы в оценках жителей Харькова. // Харьковские социологические чтения - 98: Сборник научных работ. -Харьков: ЦЭПП "Радар", 1998. - С. 262 - 268.

5. Шейко Р.В. Особистісні характеристики соціального статусу працівника ОВС. // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - Вип.5. - Харків: МВС України, Університет внутрішніх справ, 1999. - 0,25 д.а.

6. Шейко Р.В. Проблема створення оптимальної моделі взаємозвязків правоохоронних органів з населенням. // Вісник Університету внутрішніх справ. - Вип.5. - Харків: МВС України, УніВС, 1999. - С. 259-269.

7. Шейко Р.В. "Социальный статус": к вопросу о понятии. // Вісник Харківського державного університету. - №433/99. - Харків: ХДУ, 1999. - С. 120-123.

АНОТАЦІЇ

Шейко Р.В. Социальный статус работника органов внутренних дел в условиях трансформации общества.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.03. - социальная структура, социальные институты и социальные отношения. Университет внутренних дел, Харьков, 1999.

В диссертации раскрывается понятие "социальный статус работника органов внутренних дел", предлагается система показателей для его измерения, приводятся результаты эмпирического исследования престижа милицейской профессии в современном украинском обществе, а также уровня его самооценки различными категориями работников органов внутренних дел.

Результаты исследования позволяют сделать заключение, что, с одной стороны, милиция является силовой структурой, которая в состоянии защитить интересы тех, кто в ней нуждается. С другой стороны, респонденты отметили такие характеристики милиции как бюрократизм, грубость, безразличие к проблемам населения, что затрудняет эффективную работу ОВД. Установлено, что на шкале престижа профессий милиционер занимает среднюю позицию.

Негативные оценки украинской милиции превалируют среди населения и не зависят от социального статуса. Большинство полагает, что милиция не заинтересована в защите их интересов. Продекларированный принцип о том, что основным направлением в деятельности милиции должно быть уважение интересов личности в такой же мере, как и уважение интересов государства, не реализуется.

Выявлено снижение самооценки престижа в зависимости от должностного положения, что свидетельствует об остром кризисе идентификации работников органов внутренних дел с группой, кризис принадлежности к ней.

Таким образом, наблюдается ситуация, когда постоянно возобновляемые попытки индивидов и групп разместить себя и других в социальном пространстве сталкиваются с рядом существенных проблем. Экономическая ситуация в стране ставит под вопрос прежние профессиональные и социальные идентичности. Основные источники идентификации, такие как вознаграждение за труд, признание и престиж, востребованность компетенции и ответственность, оказались практически недоступными.

Исследованием зафиксировано наличие отчуждения номинального статуса сотрудника органов внутренних дел от различных систем вознаграждения или поддержки статуса, выражающихся в диапазоне от экономического обеспечения до престижа и одобрения, как со стороны окружения, так и со стороны субъекта, занимающего статус. Такая ситуация влияет на четкое определение института органов внутренних дел в социальной структуре и на эффективность его деятельности.

Ключевые слова: социальный статус, структура социального статуса, социальный престиж.

Шейко Р.В. Соціальний статус працівника органів внутрішніх справ в умовах трансформації суспільства.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.03 - соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини. Університет внутрішніх справ, Харків, 1999.

У дисертації розкривається поняття "соціальний статус працівника органів внутрішніх справ", пропонується система показників для його вимірювання, приводяться результати емпіричних досліджень престижу міліцейської професії в сучасному українському суспільстві, а також рівень його самооцінки з боку працівників органів внутрішніх справ.

Результати дослідження дозволяють зробити висновок, що, з одного боку, міліція є силовою структурою, яка у змозі захистити інтереси тих, хто цього потребує. З другого боку, респонденти відмітили такі характеристики міліції як бюрократизм, грубість, байдужість до проблем населення, які не сприяють ефективності діяльності ОВС.

Негативні оцінки української міліції превалюють серед населення і не звязані з їх соціальним статусом. Більшість розділяє думку, що міліція не заінтересована у захисті їх інтересів. Принцип, коли основним напрямком діяльності міліції повинна бути повага до інтересів особистості як до інтересів держави, є тільки декларативним.

Виявлено зниження самооцінки престижу у залежності від посади, що вказує на гостру кризу ідентифікації працівників органів внутрішніх справ з групою, кризу належності до неї.

Ключові слова: соціальній статус, структура соціального статусу, соціальний престиж.

Sheyko R.V. The social status of the militiaman in the transformational conditions of the society.

Dissertation for the degree of candidate of sociological sciences 22.00.03. - social structure, social institutes and social relations. The University of Internal Affairs, Kharkov, 1999.

In the dissertation the concept of the social status of the militiaman is revealed, the system of factors for its estimation is proposed, the results of the empirical researches of the militia profession prestige in modern Ukrainian society are adduced. There is also examined the level of self-estimation of the prestige of the militia profession by different militiamen categories in the Ukrainian Internal Affairs Bodies.

The results of the researches allow to make a conclusion that on the one hand, militia is a powerful organisation which can protect the interests of those people who need it. But on the other hand, noticed such characteristics of militia as red tape, self-interest and rudeness, which decline the effectiveness of activity of Internal Affairs Bodies.

Negative estimates of Ukrainian militia prevail among interviewees and do not depend on their social characteristics. They believe that militia does not even interest in the protection of citizens rights. The declared principle that the main direction of militias work must be to respect the interests of person and society is not realised in the activity of militia and bears the character of declaration.

It was discovered that the decline of self-estimation of the prestige fully depends on one's service position, which points to a definite crisis of self-identification with the militia group, the crisis of the membership.

Key words: social status, the structure of social status, social prestige.

Размещено на Allbest.ru