Інститут зайнятості в умовах трансформації соціальної політики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут соціології Національної академії наук України

УДК 316.334.22

Інститут зайнятості в умовах трансформації соціальної політики в Україні

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Галицький Володимир Михайлович

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті соціології Національної академії наук України.

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, професор Пилипенко Валерій Євгенович, Інститут соціології НАН України, головний науковий співробітник

кандидат соціологічних наук, доцент Тарабукін Юрій Орестович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри галузевої соціології факультету соціології

Захист відбудеться 20.06.2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.229.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціології НАН України за адресою: 01021 вул. Шовковична, 12, м. Київ.

Автореферат розісланий 14.05.2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Стукало С.М.

соціальний політика інституціональний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реформування ринку праці є важливою складовою соціально-економічних перетворень, які здійснюються в Україні.

Здійснення цілей соціальної політики у сфері зайнятості вимагає всебічного врахування й комплексного використання всього спектра чинників та механізмів, здатних сприяти розв'язанню поставлених завдань. Нині вітчизняний ринок праці перебуває на етапі формування та розвитку з усіма властивими цьому періоду особливостями. Тривалий процес формування ринку праці вимагає нових підходів до аналізу сфери соціально-трудових відносин, котрі враховують специфіку української перехідної економіки. Мова йде про необхідність урахування особливостей та характеру змін у структурі зайнятості, значних масштабів прихованого безробіття, значної зайнятості у неформальному секторі економіки тощо. Сказане вище потребує системного аналізу як кількісних, так і якісних параметрів реальної ситуації на ринку праці України.

Особливої актуальності за сучасних умов перехідної економіки набуває дослідження функціонування й розвитку національного інституту зайнятості, особливостей соціальної політики у сфері зайнятості, перспективних тенденцій інституціоналізації зайнятості населення, соціальних пріоритетів даного інституту. Також вельми важливим вбачається дослідження ринку праці як головного чинника впливу на зайнятість населення, форми зайнятості на ринку праці, механізму регуляції останньої тощо.

В цьому плані, складність та багатоаспектність поставлених питань потребують розроблення і розв'язання низки як теоретико-методологічних, так і практичних завдань зазначеної проблеми.

Йдеться про врахування характеру змін соціальної політики щодо розвитку інституціональних видів і форм оптимальної зайнятості; особливостей сегментації ринку праці за формами власності й соціального статусу зайнятих на ньому; досвіду функціонування інституту зайнятості на теренах Європейського Союзу.

Невипадково актуальність теоретико-пізнавального та прикладного підходів до дослідження даної проблематики привертає увагу багатьох вчених.

Загальні питання формування та розвитку ринку праці, регуляції зайнятості за умов поглиблення його структурної неоднорідності розглядаються у працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Усебічно досліджуються закономірності розвитку капіталістичної економічної системи у фундаментальних працях таких видатних представників економічної науки як А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, А. Маршалл, Дж.М. Кейнс та інших. У роботах Л. Абалкіна, Д. Богині, В. Врублевського, М. Волгіна, А. Гальчинського, М. Долішного, П. Єщенка, Ю. Пахомова, А. Пекіна, В. Секретарюка, Г. Слезінгера та інших окреслено загальні контури цілісної моделі ринку праці як відображення нових соціально-економічних закономірностей, але без виявлення сталих внутрішніх причинно-наслідкових зв'язків, а також без заглиблення у сутність проблем сучасного ринку праці.

Теоретико-методологічні проблеми ринку праці досліджувалися такими науковцями як Г. Рузавін, Б. Райзберг, С. Мочерний, О. Усенко, С. Фомішин. Вагому роль в осмисленні структури й механізмів функціонування ринку праці відіграє доробок українських і російських економістів і соціологів, зокрема, спеціальні наукові монографії та колективні праці вчених: В. Богині, О. Грішнової, В. Герасимчука, Е. Лібанової, А. Никифорової, О. Онікієнка, Г. Чепурко та інших. Питаннями формування національного ринку праці на етапі перехідної економіки переймаються у своїх дисертаційних дослідженнях В. Близнюк, Т. Броварна, Ж. Гарбар, Р. Жадан, В. Юрченко та ін.

Плідні спроби створення цілісної теорії ринку праці належать В. Буланову, С. Дятлову, С. Кузьміну, С. Мочерному, І. Прибитковій, Л. Шевченку. Соціальні та економічні аспекти проблеми зайнятості активно й плідно розробляють В. Геєць, Т. Заславська, Е. Лібанова, В. Мандибура, В. Пилипенко, В. Онікієнко, Е. Саруханов, Г. Соколова та інші. В працях С. Дзюби, О. Хомри досліджуються організаційні проблеми регуляції зайнятості.

Важливе значення для даної дисертаційної роботи мають праці вітчизняних та зарубіжних учених, присвячені дослідженню загальних проблем теорії та практики державного управління: В. Авер'янова, В. Атаманчука, В. Бакуменка, В. Князева, В. Лугового, В. Майбороди, О. Мордвінова, П. Долішного, І. Надольного, В. Ребкала, В. Скуратівського, В. Трощинського та інших.

Базою для аналізу багатьох питань за темою дисертації виступають закони України, укази Президента, Постанови українського уряду, конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці (МОП).

Проблеми реформування ринку праці привертають сьогодні увагу багатьох учених. Водночас системний аналіз літературно-джерельної бази низки дисциплін, у межах яких здійснюються дослідження ринку праці (зокрема макроекономіки, мікроекономіки, політології, соціології, державного управління тощо), дає підстави зробити висновок, згідно з яким наукові інтереси дослідників найчастіше зосереджені на економічних аспектах.

Віддаючи належне науковій і практичній значущості праць, в яких розглядаються питання реформування ринку праці, зайнятості населення, необхідно зазначити, що у вітчизняній, соціологічній літературі відсутній цілісний аналіз досліджуваної проблеми, який би поєднував висвітлення методологічних, теоретичних і практичних її аспектів. Так, малодослідженими залишаються концептуальні питання зайнятості населення, особливості соціальної політики за умов ринкової економіки. Недостатню увагу приділено вивченню ринку праці як регулятора зайнятості населення. Практично не досліджувався вітчизняний інститут зайнятості в контексті європейської інтеграції.

Таким чином, наукова проблема полягає у з'ясуванні концептуальних засад функціонування інституту зайнятості, обґрунтуванні зростаючої ролі його використання як складової соціальної політики у розвитку ринку праці.

Саме актуальність цієї проблематики на сучасному етапі розвитку українського суспільства, а також недостатня розробленість методологічних, теоретичних і практичних питань дослідження інституту зайнятості загалом, зумовили звернення автора дисертації до даної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота не пов'язана з науковими планами організації, де виконувалася робота, а також із галузевими та державними програмами.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення особливостей становлення й функціонування інституту зайнятості та його впливу на ринок праці за умов трансформації соціальної політики в Україні.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

розглянути теоретико-методологічні питання дослідження інституту зайнятості;

виявити концептуальний взаємозв'язок соціальної політики держави та спрямованості діяльності інституціональних структур на ринку праці;

- визначити концептуальні засади функціонування ринку праці як соціальної системи і об'єкта державного управління;

проаналізувати ринок праці як регуляційний механізм зайнятості населення;

дослідити сучасний стан та соціальні орієнтири інституціонального забезпечення соціальної політики держави у сфері ринку праці;

проаналізувати соціальну політику України в контексті європейської інтеграції у сфері зайнятості;

на підставі аналізу, узагальнення і систематизації технологій та інструментів регулювання співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці у розвинених країнах визначити можливості узгодженого розв'язання соціальних завдань та досягнення економічної ефективності розподілу і використання ресурсів у перехідній економіці.

Об'єкт дослідження - інститут зайнятості в сучасному українському суспільстві.

Предмет дослідження - особливості функціонування інституту зайнятості за умов трансформації соціальної політики в Україні.

Методи дослідження. Для дослідження поставленої мети використано такі наукові методи: теоретичний аналіз проблеми; функціональний аналіз і класифікаційно-аналітичний метод (для оцінювання основних груп чинників, що впливають на формування зайнятості за умов транзитивної економіки); компаративний (для зіставлення особливостей європейського та українського досвіду управління сферою зайнятості); аналіз нормативних та статистичних документів, емпіричних даних соціологічних досліджень.

Інформаційну базу роботи становлять законодавчі та нормативні акти України; дані Державного комітету статистики України; вітчизняних науково-дослідних установ, Міжнародної організації праці. Крім того, в дисертації використано матеріали незалежних експертів і міжнародних організацій з моніторингу ринку праці, літературні джерела, результати соціологічних досліджень, в тому числі й за безпосередньою участі автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретико-методологічному й емпіричному висвітленні особливостей соціальних характеристик інституту зайнятості, здійсненні комплексного соціологічного дослідження останньої за умов трансформації соціальної політики в транзитивному (перехідному) українському суспільстві.

Найсуттєвіші наукові результати полягають у такому:

з'ясовано, що інституціоналізація чи формування стабільної інституціональної структури зайнятості являє собою закріплення набутих формальних принципів, правил і норм регулювання ринку праці в усталених формах інститутів та організацій. В українській транзитивній економіці інституціональна структура ринку праці охоплює формальні інститути (фонд зайнятості, служби зайнятості населення, біржі праці, трудове законодавство, державні органи контролю за дотриманням цього законодавства тощо) і неформальні механізми (сітьові зв'язки тощо);

зроблено висновок, що за умов транзитивного суспільства спостерігається доволі виразна вікова сегментація ринку робочої сили. В основі цієї сегментації лежать психологічні особливості різних категорій населення, накладені на специфіку їх соціально-економічного статусу;

показано, що нині відбувається зміна статусу багатьох груп працівників кваліфікованої розумової праці, пов'язана не стільки зі змінами ставлення до кваліфікації як такої, скільки з перерозподілом престижності різних груп розумової праці. Мова йде про падіння престижності праці технічної інтелігенції і зростання престижності спеціальностей, пов'язаних з інфраструктурою ринку управлінської, консалтингової, інноваційної діяльності, діяльності у сфері фінансів, юриспруденції тощо;

обґрунтовано тезу, що однією з основних перешкод (пов'язаних із переходом України до ринкових відносин у сфері праці) є суперечності між готовністю населення працювати в ринкових умовах і його реальною підготовленістю до діяльності в парадигмі ринкової економіки;

зроблено висновок, згідно з яким сучасна соціально-економічна політика держави має спрямовуватися не на штучну підтримку зайнятості, а на стимулювання підприємницької діяльності, й першою чергою в малому та середньому бізнесі. Крім того, ці напрями соціально-економічної політики мають доповнюватися стратегією децентралізації у сфері ринку робочої сили шляхом створення інституціональних умов для більшої гнучкості ринків праці та “нежорстких” форм заробітної плати, які адекватно реагують на підвищення чи зниження продуктивності праці;

розроблене методологічне підгрунтя дослідження, на відміну від традиційних соціоекономічного та кейнсіанського підходів з позицій соціоекономічного та неінституціонального аналізу, виявити особливості ринку праці в перехідній економіці, які дістають вияв у його інституціональній нерівноважності; виявити дієві інструменти державної політики зайнятості, які сприяють збалансованій інституціоналізації ринку праці;

- доведено, що для ефективної регуляції ринку праці набуває важливості його класифікація за такими критеріями: 1) категоріями просторових меж та адміністративно-територіальної належності; 2) критерієм часових параметрів; 3) критерієм еластичності; 4) критерієм залежності від рівня конкуренції на ринку праці та взаємодії продавців і покупців робочої сили;

- виявлено, що на сучасному етапі функціонування інституту зайнятості актуалізується проблема вдосконалення й трансформації соціальної політики України відповідно до вимог Європейського Союзу. Ідеться про ключові компоненти соціальної політики ЄС, а саме: соціальний захист; політику подолання бідності та соціального включення; зайнятість; поліпшення умов праці; модернізацію праці; політику захисту сімей; фундаментальні права й антидискримінацію; права жінок, дітей та людей з особливими потребами; корпоративну соціальну відповідальність;

- виокремлено основні парадигми, що детермінують аналіз довготривалого безробіття: 1) із макроекономічних позицій тривале безробіття є негативним, бо не сприяє зниженню інфляції; 2) безробітний залишається таким у майбутньому триваліший час, ніж той, хто має короткотривалу роботу; 3) має місце наявність умов рівних можливостей. Особи, перебуваючи у статусі безробітного тривалий час, стикаються із найсерйознішими проблемами в разі повернення до роботи;

- з'ясовано, що за умов реалізації курсу на створення соціально зорієнтованої ринкової економіки головним напрямом політики зайнятості в перехідний період є створення економічно доцільних робочих місць. Саме вони визначатимуть попит на працю і поступово забезпечуватимуть його збалансованість із пропозицією робочої сили;

- виявлено, що домінантними рисами ринкової соціальної психології членів соціально-трудової спільноти українського суспільства на його перехідному етапі є невизначеність і дезорієнтованість. До найвагоміших соціально-психологічних чинників деструктивного характеру у сфері ринку праці належать: низький рівень правової свідомості громадян, переважання економічних мотивів трудової діяльності та вимушених умов праці, суперечності між індивідуальною працею людини і приватною власністю на результати цієї праці.

Практична значущість одержаних результатів. Наукові результати дисертаційної роботи становлять відповідне підґрунтя для подальших теоретико-методологічних і прикладних досліджень зайнятості населення за умов становлення та розвитку ринкової економіки в Україні. Використання основних теоретичних положень дослідження, висновків за змістом сприятиме вдосконаленню процесу формування державної політики у сфері ринку праці.

Висновки й результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у практичній діяльності органів законодавчої та виконавчої влади з питань праці та зайнятості, зокрема у процесі формування та реалізації державної політики з регулювання ринку праці на різних рівнях. Використання матеріалів дисертаційної роботи сприятиме вдосконаленню соціально-трудових відносин у плані пропозиції та попиту робочої сили, регулювання зайнятості та соціального захисту населення.

Зрештою, результати дисертаційного дослідження можуть бути використані під час розроблення нормативних і спеціальних курсів з економічної соціології, соціології праці, соціології управління, соціальної психології тощо.

Особистий внесок здобувача. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та положення, які отримані автором особисто. У монографії “Поведінкові стратегії на ринку праці України в умовах реформування системи соціального захисту населення” дисертантом написано розділ 4 (Галицький В., Привалов Ю., Чепурко Г.), у монографії “Соціальні та економічні наслідки вступу України до СОТ: експертні оцінки”, розділ 6 (Саєнко Ю.І., Денисенко В.М., Мімандусова Г.І., Галицький В.М., Осташко Т.О).

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи доповідалися й обговорювалися на всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Суспільство: історія, методологія дослідження, практика” (Тернопіль, 2004).

Публікації. Результати дисертації відображено у 2-х монографіях, 1-й статті в провідному науковому фаховому виданні та 1-х тезах доповідей.

Структура дисертації. Робота має вступ, 5 розділів, висновки, список використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 178с., на яких розміщено 3 табл. Список джерел (166 найменувань) займає 13 с.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі викладено актуальність теми, показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету та основні завдання дослідження, розкрито наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів, подано інформацію стосовно особистого внеску здобувача, апробації результатів дослідження та публікацій.

Перший розділ “Теоретико-методологічні проблеми дослідження інституту зайнятості” має характер теоретичного підґрунтя дослідження загалом, оскільки в ньому визначаються й аналізуються головні методологічні підходи до вивчення ринку робочої сили, основні проблеми саме соціологічного вивчення зайнятості населення.

Автор зазначає, що для запуску механізмів ринку праці в Україні необхідні радикальні зміни у традиційній поведінці населення. Ринок формує інший тип вимог до працівника. Ідеться не лише про підвищення кваліфікації й більшої відповідальності, але (певно, передусім) про зростання потенціалу мобільності, готовності адаптуватися до швидких змін в умовах сучасного виробництва. Сьогодні саме потенціал мобільності перетворюється на найважливішу передумову реформ.

За умов становлення ринку праці колишнє значення стабільності, закріплення робочої сили значно зменшилося. Почалися диверсифікація робочої сили, формування груп, що утворюють особливі сегменти на ринку праці. Серед цих груп на особливу увагу заслуговують ті, котрі можна назвати проблемними. Саме стосовно них і мають бути сформовані стратегії управління.

На думку автора, в процесі вивчення людських ресурсів в Україні серед працівників доцільно виокремити три проблемні групи, що заслуговують на спеціальний аналіз: 1) маргінальні верстви міського населення; 2) кваліфіковані працівники, зосереджені переважно у військово-промисловому комплексі (ВПК); 3) висококваліфіковані працівники, головним чином задіяні в науці, мистецтві, виробництвах із високими технологіями.

Центральним моментом у цілісній політиці щодо трудових ресурсів має бути ідея соціального відтворення їх. Соціальне відтворення - це процес еволюційного розвитку системи соціальних відносин, соціальних груп та індивідів у формі їх фактичного відтворення. Ця система передбачає як відтворення наявних раніше елементів соціальної стратифікації й відносин між ними, так і виникнення й розширене відтворення нових елементів і відносин (поряд із відмиранням старих).

Найважливіші характеристики ринку робочої сили, які дають змогу виявити його ключові сегменти з метою регуляції й оптимізації, пов'язані зі змінами професійних показників економічно активного населення, що виявляються більш чутливими до реформаційних процесів в економіці.

Дослідження вітчизняного інституту зайнятості передбачає аналіз таких груп професій: 1) важка фізична праця переважно домашнього типу; 2) малокваліфікована підсобна праця з обслуговування людей; 3) допоміжна праця у сфері фінансів та управління; 4) кваліфікована праця з обслуговування людей; 5) кваліфікована фізична праця індустріального типу; 6) висококваліфікована праця науково-індустріального типу; 7) управлінська праця у сфері послуг; 8) кваліфікована розумова праця у сфері фінансів та управління; 9) кваліфікована розумова праця у сфері виробництва; 10) висококваліфікована розумова праця у сфері науки, техніки, вищої школи.

При дослідженні інституту зайнятості слід враховувати, що за умов транзитивного типу суспільства спостерігається вельми яскрава картина вікової сегментації ринку робочої сили.

Зрештою, досліджуючи інституцію зайнятості, необхідно враховувати й те, що домінантними рисами ринкової соціальної психології членів соціально-трудової спільноти українського суспільства на його перехідному етапі є невизначеність і дезорієнтованість. До найважливіших соціально-психологічних чинників деструктивного характеру у сфері ринку праці можна віднести: низький рівень правової свідомості громадян; переважання економічних мотивів трудової діяльності та вимушених умов праці; невідповідність між індивідуальною працею людини та приватною власністю на результати цієї праці; безробіття та бідність.

У другому розділі “Концепція зайнятості населення як основа соціальної політики” аналізуються основні моделі регуляції ринку праці, розглядаються концептуальні засади вітчизняної концепції зайнятості як основи формування ефективної соціальної політики.

На прикладі розвинених країн можна виокремити три основні моделі політики регуляції ринку праці: ліберальну, патерналістську та соціал-демократичну. При цьому ліберальна (американська) модель характеризується обмеженим втручанням держави в трудові відносини, децентралізацією системи управління та соціального страхування, високою мобільністю робочої сили. Патерналістська модель передбачає гарантії зайнятості працівникам до настання пенсійного віку. Соціал-демократична (шведська) модель базується на активній державній політиці щодо ринку праці. Мова йде про стримування інфляції, рівність, оплату одноразової праці, орієнтацію на максимальну зайнятість, соціальний захист неконкурентоспроможних працівників та секторів зайнятості.

Формування ринку праці в Україні диктує необхідність розроблення політики зайнятості, що враховуватиме специфіку перехідної економіки, національні особливості, менталітет населення. Це не виключає використання окремих принципів і підходів, характерних для стратегій зайнятості у країнах із ринковим господарством, але є можливим лише за умов їх адаптації до українських реалій.

В Україні трудові відносини в контексті політики зайнятості мають специфіку, що визначається низкою чинників. По-перше, ринкові відносини у сфері праці перебувають в процесі формування. Безпосереднім наслідком спаду виробництва стає не зростання безробіття, як це відбувається за умов розвиненого, ефективного функціонування ринку праці, а народжування внутрішньовиробничої незайнятості.

По-друге, переважання незареєстрованого та прихованого безробіття висуває на перший план проблему визначення його рівня та структури. Будувати політику зайнятості, виходячи з офіційних даних, що відображають верхівку айсберга, недоцільно.

По-третє, інфляція й економічний хаос справляють подвійний вплив на заробітну платню: йде подальше зниження останньої, особливо в державному секторі, збільшується відрив величини винагороди за працю від її результатів, якості та складності. У результаті зарплата втрачає притаманну їй у ринковій економіці функцію поділу праці між різними секторами економіки відповідно до попиту. Це призводить до нарощування диспропорцій між структурою попиту на працю та її пропозицією у професійно-кваліфікаційному, галузевому, територіальному й інших аспектах. Консервації структурних диспропорцій сприяє штучне підтримування завищеного попиту на робочу силу.

По-четверте, порівняно із засобами, що їх мають у своєму розпорядженні центральна та місцева влада розвинених країн, фінансові, матеріальні та кадрові ресурси, які мають відповідні державні органи в Україні, а також можливості щодо розроблення і здійснення політики зайнятості досить обмежені. Тому якісно нового значення набуває проблема оптимального вибору пріоритетів.

З огляду на сказане автор розглядає деякі стратегічні принципи, конкретні підходи і програми у сфері політики зайнятості в розвинених країнах з точки зору корисності їх застосування за вітчизняних умов.

Сьогодні політика зайнятості в Україні спрямована на допомогу традиційним групам ризику та особам, яким загрожує вивільнення. Натомість проблеми найціннішої в плані довготривалої економічної віддачі частини трудового потенціалу залишаються нерозв'язаними. Між тим знецінення й марнування людського капіталу набирають сили завдяки переходу кваліфікованих працівників на менш оплачувану роботу, яка не вимагає навичок і знань, а також за рахунок “ інтелектуального відпливу”. Цей процес посилюється через те, що молодь дедалі частіше віддає перевагу не здобуттю освіти й кваліфікованих професій, а примітивним видам знань, які швидко дають значні доходи.

За такої ситуації головні зусилля уряду в соціально-економічній політиці мають спрямовуватися не на штучну підтримку зайнятості, а на стимулювання підприємницької діяльності, й передусім у середньому та малому бізнесі. Крім того, ці напрями соціально-економічної політики мають доповнюватися стратегією децентралізації у сфері ринку робочої сили. Ідеться про створення інституціональних умов для більшої гнучкості ринків праці та “нежорстких” форм заробітної платні, які адекватно реагуватимуть на підвищення чи зниження продуктивності праці.

Третій розділ “Ринок праці як регулятор зайнятості населення” присвячено розгляду особливостей функціонування та регуляції ринку праці, а також різних форм зайнятості працівників.

Автор зазначає, що для регуляції ринку праці важливе значення має класифікація останнього за різними критеріями. Так, за критеріями просторових меж та адміністративно-територіальної належності можна розрізняти міжнародний і національний ринок праці, регіональний ринок і внутрішньофірменний. За критерієм часових параметрів можна говорити про поточний (реальний), перспективний, потенційний та прогнозований ринки праці. Критерій еластичності дає змогу виокремити жорсткий ринок праці (що ґрунтується на строгій регламентації робочого часу і стандартних формах зайнятості) та гнучкий ринок праці (який швидко адаптується до мінливих умов господарювання, і якісно, і функціонально.

Залежно від рівня конкуренції на ринку праці та взаємодії продавців і покупців робочої сили можна вирізнити кілька моделей: суто конкурентний ринок праці; монополістичний ринок праці; модель за участі профспілок; модель двосторонньої монополії.

Залежно від рівня розвитку ринкових відносин ринок може бути фрагментарним (частковим), регульованим, організованим і тіньовим (нерегульованим). Фрагментарний ринок праці передбачає обмежену дію чинника попиту і пропозиції робочої сили на основі нормативної регуляції праці (трудове законодавство, що регулює питання найму і звільнення працівника, умови праці, її оплату тощо). Регульований ринок праці створює правові засади поведінки суб'єктів ринку праці й передбачає (поряд із законодавчим регулюванням економічних, соціальних і трудових відносин) широко розвинену систему колективних договорів як джерела нормативної регуляції.

Організований ринок праці (найвищий рівень розвиненості) передбачає: 1) розвинену інфраструктуру, котра охоплює комплекс організацій і установ, що забезпечують функціонування ринку праці; 2) тісну взаємодію політики зайнятості з іншими напрямами соціально-економічної й технічної політики. Тіньовий ринок праці охоплює нерегульовані форми зайнятості, що виявляються в ухиленні від податків і статистичної звітності; недотриманні трудового законодавства й умов колективних договорів.

Залежно від контингенту працівників, зайнятих за певними професіями і роботами в окремих галузях промисловості чи сферах економіки складається ринок праці за критеріями сегментації. Зважаючи на політику зайнятості, яку здійснюють у різних країнах, можна говорити про дві основні моделі ринку праці за критерієм моделювання середовища - зовнішню і внутрішню.

Іншим важливим видом структуризації ринку праці є структуризація за демографічними ознаками окремих категорій і груп працездатного населення. За демографічними показниками розрізняють ринки праці молоді, жінок, інвалідів, працівників похилого віку. Ці ринки вирізняються різним рівнем мобільності робочої сили, рівнем працездатності й активності на ринку праці та іншими характеристиками. За професійними ознаками можна виокремити: ринок праці інженерів, ринок праці вчених, вчителів, лікарів тощо.

Структуризація ринку праці за різними ознаками вможливлює реалізацію диференційованої політики щодо останнього. Існують різні теоретичні підходи до вивчення зайнятості та механізму функціонування ринку праці. Зазвичай у літературі вирізняють чотири концептуальні підходи: класичний, неокласичний, кейнсіанський і монетаристський. Кожен із зазначених теоретичних підходів має певні переваги і недоліки, тому в сучасній практиці кожної держави можна простежити тяжіння або до кейнсіанства, або до монетаризму.

У четвертому розділі “Соціальна політика України в контексті Європейської інтеграції у сфері зайнятості” розглянуто питання формування нової концепції соціальної політики України на тлі інтеграційних процесів у сфері зайнятості, що відбуваються в розвинених країнах Європи.

Потреба у формуванні нової концепції соціальної політики актуалізується у зв'язку з новими соціально-економічними умовами розвитку суспільства й держави, зорієнтованими на ринкові відносини, а також з необхідністю захисту населення від нових чинників соціального ризику, притаманних цим відносинам.

Автор зазначає, що вартість робочої сили в Україні кричуще низька порівняно із розвиненими країнами світу. Причиною цього є те, що ми намагаємося вирішити проблему низького рівня заробітної плати шляхом реформування системи оплати праці. Однак удосконалення потребують системи фінансування, оподаткування, ціноутворення, інвестування та політики зайнятості.

Слід змінити ставлення до заробітної плати та розглядати останню як інвестиції в людський капітал суспільства. Лише за таких умов ефект від здійснюваних реформ може стати відчутним.

У плані активізації політики на ринку праці доцільно звернути увагу на заходи щодо запобігання безробіттю та сприяння працевлаштуванню безробітних і пасивних людей, оскільки ці категорії наділені досить серйозним потенціалом, який використовується тим ефективніше, чим менше вони віддалятимуться від ринку праці.

На нашу думку, з метою збереження потенціалу саме цих людей та уникнення їхньої фактичної ізоляції від ринку праці необхідно активізувати політику зайнятості шляхом:

- створення системи надання на ранній стадії персонізованих послуг усім безробітним та особам, які шукають роботу, у формі консультацій, навчання та попиту вакансій;

- розвитку системи швидкого реагування на закриття й реструктуризацію великих підприємств, включно з такими разовими послугами, як консультування, перепідготовка та працевлаштування для зацікавлених працівників з метою уникнення безробіття або раннього виходу на пенсію;

- облаштування й забезпечення служб зайнятості таким чином, щоб вони були налаштовані надавати персоналізовані послуги;

- урахування специфічних потреб найуразливіших категорій населення.

За умов реалізації курсу на створення соціально зорієнтованої ринкової економіки головним напрямом політики зайнятості в перехідний період є створення економічно доцільних робочих місць. Вони визначатимуть попит на працю і поступово забезпечать його збалансованість з пропозицією робочої сили. Пріоритетними напрямами соціальної політики на ринку праці є: вдосконалення чинного законодавства у сфері зайнятості населення; стимулювання створення і забезпечення робочих місць; удосконалення соціального партнерства на галузевих ринках праці; підвищення ефективності діяльності органів служби зайнятості.

П'ятий розділ “Державна стратегія регуляції ринку праці” присвячено аналізу чинників, що впливають на розроблення й реалізацію активної політики на ринку праці, ролі та функцій держави в регуляції останнього.

Державна політика у сфері регуляції зайнятості населення, його соціального захисту і вдосконалення організації ринку праці має бути не ізольованою, не самостійною підсистемою управління, а невід'ємною частиною стратегії соціально-економічного розвитку. Державна політика на регіональному рівні реалізується в рамках національної програми, а також шляхом регіональних і місцевих програм сприяння зайнятості населення, котрі враховують особливості демографічного і соціально-економічного розвитку території.

Автор доходить висновку, що в Україні можна вирізнити три господарські сектори для цілеспрямованого формування зайнятості в економіці:

1) сектор, що концентрує точки економічного зростання, залучення інвестицій, створює нові робочі місця й акумулює всю конкурентоспроможну робочу силу в народному господарстві країни та її регіонах;

2) сектор вивільнення робочої сили за одночасної державної регуляції та недопущенні соціальних потрясінь у разі проведення політики банкротства;

3) сектор найменшої конкуренції робочої сили, або “застійний”. У цьому секторі необхідно підтримувати бодай на мінімальному рівні соціальне забезпечення працівників.

Важливим способом пом'якшення ситуації на регіональних ринках праці може стати використання нестандартних форм організації зайнятості (НРЗ). Це відкриває можливість впливу на зайнятість шляхом обмеження пропозиції робочої сили за відкритого ринку праці; дає змогу обмежувати масштаби вивільнення зайнятих і запобігати сплеску безробіття.

Для ефективної регуляції ринку праці необхідна достовірна інформація про його основні параметри. Кількісні та якісні параметри досліджуваного ринку залежать від багатьох чинників. Щоб постійно, своєчасно і точно відображати ситуацію на ринку праці, потрібен багаторівневий моніторинг (система контролю), здійснюваний спільними зусиллями статистів, соціологів, економістів, спеціалістів служб зайнятості.

Можна говорити про правові, економічні, організаційні та соціально-демографічні форми державної регуляції ринку праці. Право є головним засобом регуляції останнього. Саме за допомогою законів, постанов державної влади уряд обирає принципи й пріоритети своєї політики зайнятості; створює сприятливе для розвитку певних відносин середовище. Економічні методи “виводять” політику зайнятості безпосередньо на управління народним господарством і його грошовими засобами. Соціально-демографічні регулятори ринку праці спрямовані на стабілізацію соціально-економічного становища працівників, полегшення пристосування їх до умов ринкової економіки.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито головні підсумки дослідження інституту зайнятості за умов трансформаційних процесів у транзитивному (перехідному) українському суспільстві в контексті вдосконалення соціальної політики. Відзначається, що пом'якшення соціально-економічних наслідків безробіття та створення продуктивної зайнятості передбачає реалізацію Урядом України трьох типів політики зайнятості: макроекономічної, активної та соціальної. Акцентується увага на тому, що вдосконалення функціонування ринку праці в Україні потребує розроблення політики зайнятості, яка враховуватиме специфіку перехідної економіки, національні особливості та менталітет населення. При цьому наголошується важливість наближення соціальної політики України до вимог Європейського Союзу, а також необхідність здійснення державою як активної, так і пасивної політики на ринку праці. Низка результатів - висновків стосується також проблеми розроблення нової (сучасної) вітчизняної концепції зайнятості, вдосконалення ринку праці як регулятору останньої, соціологічного дослідження інституту зайнятості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Саєнко Ю.І., Денисенко В.М., Мімандусова Г.І., Галицький В.М., ОсташкоТ.О. Соціальні та економічні наслідки вступу України до СОТ: експертні оцінки / Відп. ред. Ю.Привалов. - Львів: Українські технології, 2004. - 142 с.

2. Галицький В.М., Привалов Ю.О., Чепурко Г.І. Поведінкові стратегії на ринку праці України / Відп. ред. Ю.Саєнко - К.: ПЦ “Фоліант”, 2005. - 226 с.

3. Галицький В. Ринок праці у перехідній економіці як фактор подолання соціальних ризиків // Чорнобиль і соціум. - Вип. 10. - К., 2004 - С. 109-121.

4. Галицький В. Зайнятість населення та проблеми її регулювання в ринковій економіці // Суспільство: історія, методологія дослідження, практика: Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. - Тернопіль, 2004. - С. 92-93.

Размещено на Allbest.ru