Історична свідомість в духовному світі сучасної молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історична свідомість в духовному світі сучасної молоді

Вашкевич В.М.

В структурі духовного світу сучасної молоді поряд з елементами, які проявляються через духовне життя суспільства, необхідно виділяти й складові особистісного характеру - відчуття, емоції, волю, віру, установки, переконання тощо. Усі вони виявляються не тільки важливими моментами у формування світоглядної позиції молоді, але і його причетності та відповідальності за долю історичного процесу загалом. Різні елементи історичної свідомості актуалізуються саме зараз, на початку третього тисячоліття, коли зростає тенденція щодо перегляду цілісних картин історії, перевірки їх відповідності істині. Адже "саме тепер людство більш гостро усвідомлює кризові явища, які охоплюють суспільне життя планети. Парадоксально, але факт, що не лише економічні кризи раз по раз потрясають цілі нації, нам довелося стати свідками поновлення війн за релігійними мотивами, повернення й інституту заручників, релігійного фанатизму, який поєднується з найстрахітливішою формою злочинності - тероризмом; державний егоїзм зростає і проявляється в цинічних діях проти інших держав. На цьому тлі особливо відчутно проявляється бездуховність, поєднана з наркоманією і алкоголізмом мільйонів" [1, 206].

У сучасному складному світі світовідчуття і настрої молоді є неоднозначними. Як свідчать дані соціологічного дослідження, проведеного фахівцями Українського інституту соціальних досліджень, 55% респондентів вважають, що стосунки між людьми були кращими за часів Радянського Союзу, ніж тепер, тим часом як протилежної думки дотримуються лише 5% опитаних. Крім того, 78% серед них зазначили, що системи освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення в минулому були також кращими. Те саме стосується і матеріального забезпечення респондентів, 42% з яких відповіли, що найбільше, з чим вони не можуть змиритися, - це втрата впевненості в завтрашньому дні, а 41% - зі зниженням рівня життя значної частки населення. Лише 7% опитаних зазначили, що нинішнє життя їх цілком влаштовує, 27% - в основному влаштовує, 33% - в основному не влаштовує, 23% - зовсім не влаштовує [2].

Історична свідомість молоді ґрунтується на потребах як своєрідних стимулах до дії, що одержують певне соціальне визнання. Зокрема, якщо потреба фізіологічного плану реалізується за допомогою таких форм поведінки студентів, які спрямовані на споживання вироблених суспільством матеріальних продуктів, то потреба, наприклад, в оволодінні історичними знаннями стимулює різні форми їх соціальної активності. Адже саме наявність потреб другого плану виявляється домінуючою в системі тих мотиваційних факторів, які зумовлюють поведінку молоді як в межах соціальної групи, так і соціуму загалом. Такі потреби завжди репрезентують певні суспільні відносини, виражають ставлення індивіда до того або іншого предмета. Водночас подібні потреби, як зауважує А.Г. Здравомислов, виявляються не тільки ставленням носія потреби до предмета цієї потреби. Це також є і його ставленням до всіх інших учасників соціального процесу, до тих, хто брав участь у створенні предмета потреби, хто вже володіє ним на засадах права власності, до тих, хто відчуває стосовно цього предмета таку саму потребу. Динаміка задоволення або незадоволення наявних потреб тісно пов'язана з структурою суспільних відносин саме тому, що кожна потреба функціонує й розвивається і як властивість індивідів, і як суспільне відношення. "З іншого боку, потреба є мотивом діяльності, прагненням, яке досить істотно впливає на спрямованість свідомості, на соціальні почуття й емоції людини, на її соціально-психологічні орієнтації [3, 36-37].

Потреба історичного зв'язку особливим чином переживається і відчувається молоддю. Відмова від її задоволення для молодої людини, звичайно, не супроводжується почуттям болю чи втрати чогось надзвичайного. Однак така відмова, як правило, викликає у нього негативні емоції особистісного, психологічного характеру, які руйнівно впливають на його самосвідомість. Негативні емоції є сигналами тривоги, криком організму про те, що наявна ситуація для нього є згубною. Позитивна емоція, навпаки, є сигналом повернення спокою, благополуччя. Саме тому останньому сигналу немає потреби звучати довго. Отже, емоційна адаптація до всього хорошого настає швидко. А ось сигнал тривоги повинен подаватися увесь час, аж поки не зникне небезпека. Як наслідок, для здорового організму негативними можуть виявитися лише негативні емоції. В звичайних умовах існування індивіда, на які дотепер "працювала" історія людства, це не викликало жодних негараздів. Адже головною особливістю емоційної діяльності особистості є те, що вона не тільки продукує "афективні хвилювання" як форму оцінки факта, але й завжди містить подібні власні продукти в новому циклі співставлень і оцінювання. Це створює своєрідну "багатоповерховість" емоційних процесів у індивіда. Притому, якщо їх засади в основному приховані від самоспоглядання і об'єктивуються хіба що в готових продуктах - оцінках, то всі інші щаблі емоційної сфери людини є більш-менш відкритими для інтроспекції [4, 42-79].

Усе це є свідченням того, що під час викладання історії у навчальних закладах, так само як і у процесі її осягнення молоддю немає потреби нейтралізувати негативні переживання, як на тому наголошують деякі педагоги [1, 209]. Теоретично негативні емоції мають бути повністю реабілітовані в розумінні їх прямого впливу на здоров'я навіть якщо не брати до уваги таких їх біологічних функцій, як сигнально-спонукальну і мобілізуючу, важливість яких оцінена вже давно. Негативні емоції шкідливі лише в надлишку, як шкідливим є в такому випадку все (серед іншого й позитивні афекти), що перевищує норму, яка характеризує те, в чому організм безпосередньо відчуває потребу. Але в межах певної гостроти і протяжності кожна негативна емоція, безумовно, є корисною. "Страх, гнів, лють підвищують інтенсивність обмінних процесів, призводять до кращого живлення мозку, підсилюють опір організму перевантаженням, інфекціям тощо" [4, 80]. Тому не слід прикрашати історію. Наша молодь має повне право знати історичну правду, якою б гіркою вона не була. Інакше вона втратить дійсну змістовність свого існування. Її місце посядуть абстрактні культурні форми, сукупність яких утворює історичний музей людського буття. Як підкреслював, М.К. Мамардашвілі: "... акт життя, тобто власного переживання фундаментальних відношень буття, був би надлишковим і зайвим, так само, як не треба було б, наприклад, любити, тому що любили мільйони людей до нас і природа любові, здавалося б, відома. Навіщо тоді мої переживання? Яке їх місце у світі? А тим часом це і є пристрасть - пребути. Тому що честолюбство існування й означає вмістити свої переживання, унікальні - все те, що здавалося б, уже давно пережите й загальновідоме, - вмістити це у світі як не зайве у ньому, а як те, чого світ потребує, щоб обертатися далі, і якщо прибрати цю цеглинку, маленьку цеглинку з усієї будівлі світу, то світ пропаде" [5, 392].

У цьому контексті історичний світ кожної молодої людини - це те, що належить йому, але водночас містить в собі й родові, всезагальні характеристики буття. Всезагальним є сам спосіб конструювання історичного світу, бо це - власне людський спосіб. Таким способом конструювання історичного світу для студента виявляється феномен переживання. Останнє є сферою, в якій духовна дійсність як безпосереднє надбання індивіда як персоніфікованої суб'єктивності "зливається у безпосередніх чуттєвих станах людини з її предметним буттям і тим самим змістовно наповнюється тотальністю світових зв'язків і відносин буття. Переживання - це включеність людини в життєвий потік, через який і здійснюється людське буття" [6, 48] Як цілком слушно зазначав Г.-Г. Гадамер, "так зване мистецтво переживання виявляється власне мистецтвом" [7, 115].

Молодь живе лише переживаючи минуле, сучасне і майбутнє. Звичайно, кожен студент "переживає" історію по-різному, але є й те, що об'єднує подібні переживання. Це те, що власне переживання є способом буття естетичного. "Естетичне переживання - це не лише один із різновидів переживання, що існує поряд з іншими, а й репрезентація самого єства переживання взагалі. Як художній твір у своєму значенні художнього твору є світом-для-себе, так і естетично пережите як переживання відсторонюється від будь-яких зв'язків з дійсністю. Гадаємо, що визначенням художнього твору можна вважати його властивість ставати естетичним переживанням, що, проте, означає, ніби той, хто переживає, одним ривком виривається завдяки владі мистецтва з послідовності свого життя, але водночас із цим йому розкривається зв'язок з усією цілісністю його буття" [7, 114].

Перефразовуючи Г.-Г. Гадамера, можна сказати, що через естетичне переживання історичних творів відкриваються широкі горизонти людського буття. Водночас переживати не означає бути просто небайдужим. Предметом переживання завжди є певна історична подія, яка емоційно сприймається нами як предмет наших турбот. Незалежно від того, чи була вона у минулому, чи має відбутися в майбутньому або безпосередньо в нашому житті, чи у світі загалом, вона завжди оживає для нас у сьогоденні в почуттєво-об'єктивній уяві як подія життя. Таке "оживання і є переживання. А переживання - це чуттєві стани, які проясняються у часі для свідомості як моменти здійснення індивідуальної предметно-духовної самості, співвідносяться зі світовим буттям і визначаються ним. Духовність у переживанні дається людині як очевидність "життєвих інтенцій", достовірних для неї з такою ж визначеністю, як і самосвідомість" [6, 48].

Спрямований у цілісну єдність потік переживання і духовних почуттів замикає горизонт, який утворює історичний світ молоді. Цей світ для неї є органічним поєднанням іманентності та трансцендентності. У цьому й полягає парадоксальність феномена духовного, в якому кожна молода людина стверджується як особистість, знаходить смисл свого життя. Тому марними виявляються спроби відшукати в об'єктивній дійсності такий аспект, який дозволив би здійснити відсторонений аналіз граничних основ людського зв'язку зі світом. Своєрідною призмою, за допомогою якої може бути здійснений цей процес, є духовність. "Саме в ній людина одержує можливість вийти за свої межі і зробити факт єдності зі світом вихідним пунктом саморозвитку. Можливо, саме тут криється один з найсуттєвіших резонів на користь того, що духовність може претендувати на абсолютність власної позиції у світі. Цей модус людського буття, по суті, виступає проявом структур універсуму в бутті людини. Через них світ рефлектує в себе. Відповідно цей рівень зв'язку людини зі світом не може бути позбавлений своєї єдності з людською тілесністю і об'єктивований у формі якихось предметних фактів. Про нього можна лише повідомляти як про існуюче переживання, чим, власне, і займається вся людська культура, але його принципово неможливо застосувати окремо від людини" [6, 48].

Отже, соціалізація молоді відбувається в наявному полі духовного життя суспільства. Стати особистістю для кожної молодої людини означає не просто усвідомити себе людиною, але й увібрати в себе цінності духовної культури, що створені багатовіковим народним досвідом. "Однак вивчати історію - це зовсім не означає запам'ятовувати минуле й переказувати зміст історичного матеріалу. Вивчати історію означає усвідомлювати минуле, пізнавати закони суспільного буття, мислити" [8, 165]. Тому для активізації розвитку творчих здібностей молоді в процесі становлення її історичної свідомості необхідно стимулювати самостійність мислення, плекати нестандартність підходів до розв'язання пізнавальних проблем.

Виявляється, що якими б здібними не приходили у вищі навчальні заклади випускники сучасної загальноосвітньої школи, однак зростання їх інтелектуального потенціалу жодною мірою не забезпечує підвищення рівня їх духовноморального розвитку. Соціологи з'ясували, що значній кількості молоді притаманні егоїзм, пихатість, гордощі, прагнення досягнути успіху за будь-яку ціну, зневага до фізичної праці тощо [9, 44-45].

Загалом усе це слід кваліфікувати як споживацьке ставлення до мислення, пізнання та інтелекту. Відбувається не що інше, як підміна основних, істинних людських цінностей і цілей життя другорядними, такими, які є лише засобами життя й діяльності. Але з'ясувавши подібні негативні прояви характеру й поведінки сучасної молоді і розуміючи, що саме на інтелект покладено відповідальність за перетворення життя молоді, соціологи нині неспроможні вказати реальні шляхи одухотворення інтелектуальних здібностей молоді.

Духовність та інтелект молоді завжди необхідно розглядати в нерозривній єдності, цілісній і гармонійній. Водночас треба мати на увазі, що духовність є властивістю кожної молодої людини осмислювати минуле й сучасне у певних раціональних формах, насамперед понятійних. Тому аналіз історичного мислення в структурі духовного світу сучасної молоді передбачає оволодіння певним понятійно-категоріальним апаратом теорії і практики історичного пізнання, "зокрема такими категоріями:

— історичний процес - рух суспільства в часі та просторі;

— історичний час - частина тривалості, яка має точку

відліку;

— історичний простір - частина нескінченності, безмежності, яка освоєна або пізнана людиною чи її розумом;

— історична пам'ять - здатність суспільства зберігати і відтворювати минуле;

— історична свідомість - здатність усвідомлювати себе або народ на різних етапах історичного процесу;

— історичний досвід - забезпечення збереження, вивчення, розуміння і використання людством можливостей розвитку і вдосконалення людини та суспільства;

— історизм - принцип наукового пізнання, який розглядає всі процеси суспільного життя у закономірному логічному розвитку, фіксовано в історичному часі та просторі;

— історичне мислення спосіб інтелектуальної діяльності та здатність розуміти історичний процес та його перспективи" [10, 11].

Освоєння молоддю історії відбувається в межах цих та інших раціональних форм, притаманних сучасному історичному пізнанню. Водночас треба мати на увазі, що історичні типи мислительної діяльності людства протягом його історичного розвитку змінювалися. Оскільки сприйняття і осмислення минулого й сьогодення залежить від домінуючого в суспільстві типу мислення - міфологічного чи науково-логічного, саме він і визначає, якою бути історичній свідомості такої соціальної групи, як молодь. Адже тип мислення загалом визначає історичне мислення зокрема, яке, на думку Р.Дж. Колінгвуда є особливою формою думки, оскільки спрямоване на специфічний об'єкт - на минуле [11, 6]. Оскільки історичне мислення в цілому виявляється особливим типом мислення, наявність двох його типів - міфологічного і науково-логічного, - як вважає І.П. Вейнберг, дозволяє припустити існування двох різних за якістю, але рівноцінних, рівночасових, проте не лінійно послідовних типів історичної думки - міфологічної та науково-логічної [12, 10]. Звичайно, кожна з них дозволяє по-різному сприймати і осмислювати світ і його історію.

З огляду на вище викладене, історична свідомість сучасної молоді укладається в наступну схему: тип мислення - тип історичного мислення - тип історичної думки - тип історичної свідомості. Як правило, в педагогічній практиці доцільним вважається вплив саме на другий елемент вибудованої схеми - на історичне мислення. Такий вплив покликаний зміцнити його науково-логічний тип з метою продукування молоддю історичної свідомості, здатної осмислити всю складність процесів, притаманних сучасному світові. Водночас не слід недооцінювати небезпеку, яку спричиняє міфологічний тип мислення і такий, що йому відповідає, тип свідомості, які цілком здатні сформувати у молоді відповідні орієнтири в навколишній дійсності. Міфологічна свідомість ще не стала виключно надбанням минулого. Оскільки вона далеко ще не вичерпала власних потенцій, є можливість відзначити всеосяжну роль "міфологічної свідомості в різних прошарках культурного процесу" [13, 22] і підкреслити, що розвиток науки жодною мірою не відмінив міфа. Свідченням тому є існування в минулому радянського суспільства, розвиток якого закінчився історичним крахом комуністичної ідеології.

У сучасному світі нові інформаційні технології полегшують утвердження науково-логічного мислення, серед іншого - й формування історичного мислення. Однак перед молоддю постають нові проблеми, пов'язані з можливістю вміти вчитися на підставі використання історичного досвіду за допомогою комп'ютерної техніки. Важливо, однак, "щоб інформаційні потоки не "затоплювали" і не "оглуплювали" мислячих, здібних молодих людей, а допомагали розвивати їх інтелект" [10, 14].

Сучасні комп'ютерні та педагогічні технології можуть бути використані для аналізу синтезованих матеріалів не лише з царини історії, але й інших наук. Підготовка нових програм може стати основою стимулювання історичного мислення, моделювання і прогнозування майбутніх подій. Вже в сьогоднішніх програмах мають бути закладені такі елементи функціонування, які б сприяли розвитку історичного мислення молоді, а також зміцненню державності й процвітанню національної культури на підставі забезпечення національно-культурного відродження регіонів з позицій розуміння і впровадження загальнолюдських ідеалів і цінностей.

Саме такі ідеали та цінності несуть сучасній молоді уявлення про те, якими повинні бути люди, суспільство, суспільні відносини тощо. "В самому понятті ідеалу міститься уявлення не просто про хороше, а саме про найкраще. Ідеал - це заклик до майбутнього, це той стан суспільних відносин, до якого необхідно прагнути і за який треба боротися. Ідеал, звернений до особистості, виконує роль заклику, надає соціального змісту всій її діяльності" [14, 155]. Через це в молодіжному середовищі ідеал проявляється у формі певної норми взаємин між індивідами. А для тих, хто поділяє цей ідеал, істотним виявляється питання про те, якою мірою його власна діяльність сприяє реалізації ідеалу. З огляду на це ідеал в середовищі сучасної молоді виконує функцію критерію їх поведінки і є ціннісним критерієм їх взаємин. "Виявляється, що ідеал існує не тільки як сума теоретичних знань, але і як образ іншої особистості в свідомості даної людини, як приклад вчинку, який викликає бажання наслідувати його, оскільки саме через цей приклад або через образ цієї особистості розкривається перспектива розвитку власної особистості в більш широкому аспекті" [14, 156].

Отже, ідеали і загальнолюдські цінності є такими особливими продуктами духовної діяльності людини, які породжують ціннісне сприйняття дійсності та відповідну мотивацію дій і вчинків індивідів. В молодіжному середовищі таке сприйняття і мотивація поведінки можуть наповнюватися специфічним змістом, який проявляється в особливій концентрації відчуттів, думок, ідей тощо. В свою чергу вони можуть втілюватися в зразках прекрасного, істинного, доброго, благородного. Саме у співставленні з цими нормами, які одержали суспільне визнання, й утверджує себе сучасна молодь. Адже саме у сфері духовного життя нею здійснюється осмислення й вибір ідеалів та цінностей. Проблема формування власної духовності - це не тільки окреслення найвищого рівня освоєння кожною молодою людиною світу, в якому він існує, але насамперед ставлення до інших і самого себе. Це проблема його виходу за межі вузько-емпіричного буття, подолання себе "вчорашнього" у процесі поновлення і вдосконалення, сходження до своїх ідеалів, цінностей і реалізації їх на власному життєвому шляху. Усе це виявляється для сучасної молоді проблемою життєтворчості.

Зазвичай, ця проблема вирішується у процесі набуття сумління як внутрішньої основи самовизначення особистості. "Сумління - категорія моральнісна, і моральність є показником духовної культури особистості, що задає міру і якість свободи самореалізації людини "не на шкоду собі і людям".

Такий підхід передбачає побудову ієрархії структур за шкалою "найвищі форми духовності - бездуховність". Логічним висновком із цього є діяльна установка на духовне формування людини шляхом залучення її до тих "духовних цінностей", які займають у цій шкалі найвище положення. Духовне життя постає тут як постійне сходження до вершин духовності.

З такої позиції життєвий досвід індивіда, унікальна ситуація його буття у світі не відіграють істотної ролі в його "справжньому" духовному розвиткові, адже духовні абсолюти байдужі до випадковостей емпіричного існування і потребують звільнення від усіх несуттєвих, спонтанних, одиничних характеристик буття. Тим самим природний життєвий процес втрачає для людини статус інстанції, в якій вона може себе органічно самовизначати. Свою "справжність" вона починає шукати в духовній сфері, яка є байдужою до її унікальності" [6, 45].

Але, на жаль, і в царині духовності історична свідомість молоді не може однозначно визначити необхідні орієнтири. Наприклад, сучасні підручники історії, з яких молодь черпає основні знання про минуле, хоча рішуче й поривають з утопічними мріями про "царство свободи", проте так само рішуче кидають її у "царство необхідності", в якому їм відведена досить неприваблива роль. Декларуючи вирішальне значення людини в історії, автори не вірять власним словам і не сприймають історичний процес як справу людських рук, голів і сердець. Для багатьох з них людина є просто нецікавою. Її затуляють економічні закони, модернізація, геополітика тощо, за якими духовність просто зникає. Дехто з авторів навіть вірить у самостійне існування закономірного розвитку. А динаміка історії пояснюється ними як і в період існування радянського суспільства на підставі розвитку економіки відносин власності. "При такому підході "дегуманізація" і яскраво відчутний антиутопічний пафос призводять до того, що курс новітньої історії дегуманізується остаточно - в ньому не залишається місця не тільки людській активності,

але й людській совісті" [15, 41].

Молоді завжди був притаманний максималізм і нігілізм як його характерна риса. Остання завжди визначала критичне ставлення молоді до досягнень минулого, а отже, й стимулювала подальший позитивний розвиток. Проте сьогодні в умовах майже тотального відчуження молоді від гуманітарної культури минулого і незатребуваності основних досягнень духовної культури, коли сама молодь як соціально-демографічна група дезінтегрується, втрачаючи власне обличчя, але зберігаючи водночас свій максималізм, виникає небезпека відриву від коренів, які живлять її духовність. В таких умовах важливим для молоді є збереження віри як упевненості в собі, власних силах, як тверезої надії і сподівання на краще майбутнє. Активна життєва позиція молоді, безперечно, пов'язана з її вірою в ті або інші ідеали, насамперед у торжество добра, справедливості та ін. Віра потребує дії, перетворення існуючого світу з метою реалізації того, у що молода людина вірить. У такому розумінні її віра тісно пов'язана зі світовідчуттями. Тому відсутність віри викликає песимізм, невпевненість у власних силах, відчуття загубленості тощо.

Тісний зв'язок віри і світорозуміння передбачає взаємну доповнюваність віри і знання. "Добре відомо, що жодний розвиток науки не може нам дати повного, вичерпного знання про будь-який об'єкт або процес. Тому будь-яка його (об'єкта) характеристика буде неповною, але людина до такої повноти завжди прагне, вона хоче досягнути завершеності свого знання. І така повнота досягається шляхом звернення до віри. На це свого часу вказував ще І.Кант. У цьому розумінні віра орієнтує людину на подальше дослідження об'єкта засобами науки" [16, 89-90]. З огляду на це стає зрозумілим, чому віра притаманна насамперед молоді: саме вона, як правило, не має достатньої інформації, що й компенсує сприйняттям усього на віру. Крім того, таке сприйняття світу різко зростає в критичних ситуаціях, в яких часто опиняється молодь.

В таких ситуаціях просто немає часу для детального обґрунтування тих або інших тверджень, котрі сприймаються на віру без доведення. Якщо ж природа об'єкта стає зрозумілою і одержує наукове пояснення, віра переростає в упевненість, у переконання і втрачає свої характерні риси. В критичних ситуаціях саме віра виявляється підставою для конкретних дій [16, 91].

Сучасна молодь досить часто опиняється в складних життєвих обставинах. В такі моменти для молодої людини найбільш значущими іноді здаються ті елементи духовності, які мають ірраціональний характер. До них належить і віра. "Але віра в кого і в що? - запитував свого часу А. Грамші. - Насамперед в соціальну групу, до якої належить вона сама, оскільки вона мислить загалом і в цілому так само як вона: людина думає, що багато людей разом не можуть помилятися, помилятися цілком і повністю, як у цьому намагається переконати її суперник у суперечці; вірно, сама вона не здатна так добре підтримати і розвинути власні доведення, як суперник свої, але в її власній групі є дехто, хто, безперечно, зумів би це зробити навіть краще, ніж цей її суперник; і вона згадує, що насправді колись чула поширене, зв'язне викладення основ власної віри, яке її переконало... І якщо ця тверда переконаність була одного разу навіяна їй, вона сама є постійною причиною її збереження в ній, навіть якщо потім людина не може сама аргументувати на її захист" [17, 29-30].

Отже, віра в структурі духовного світу сучасної молоді посідає особливе місце, оскільки її переростання в переконання є злиттям розуму з волею. На жаль соціологи не часто звертають увагу саме на цю сторону розвитку особистості. Але й проведені ними нечисленні дослідження дозволяють зробити висновок про те, що проблема затребуваності молоддю основних досягнень духовної культури минулого є однією з тих проблем, від розв'язання яких істотно залежить не тільки характер майбутнього, але і можливість його існування. На такі невтішні роздуми наштовхують моральні переконання студентів-першокурсників:

— "намагаюся дотримуватися деяких християнських заповідей, однак не проявляю старанності в цьому";

— "дотримуюсь основних християнських заповідей (в міру можливості)";

— "основою моєї поведінки є християнські заповіді з дотриманням власних інтересів";

— "бувають обставини, - і воля моя кудись зникає. З усіма заповідями";

— "загальновизнані моральні норми і цінності не є для мене чужими, а навіть навпаки";

— "в сучасному світі гроші переважають над переконаннями. Людина може поступитися усіма ідеями заради грошей";

— "мене не влаштовують ні закони, ні заповіді, я притримуюсь власної моралі. Якщо людина не права - "за поняттями" - я можу зробити їй що захочу";

— "я не погоджуюся з тим, що на зло треба відповідати добром" [18, 35].

Подібні сентенції представників нашої молоді наштовхують на роздуми про її психічний стан, оскільки їй зовсім не притаманні високі переживання, пов'язані з таємницями буття, благоговійним ставленням до того, що є вищим за тебе, глибокою рефлексією про природу вічного, роздумами про сенс життя і смерті, які "самі по собі підносять людину, пробуджують в ній гідне людини духовне життя" [19, 86].

З огляду на це одним із завдань, яке ставить перед собою викладач історії у навчальному закладі - навчити учня знаходити свій особистий шлях у суспільстві, активно жити і діяти в ньому. Підручники та навчальні посібники з історії тут мало чим зарадять. "Адже в них наскрізною лінією простежується думка, що Україні весь час в процесі історії заважали (і заважають) формуватися і зростати зовнішні сили (Польща, Росія, Австро-Угорщина та ін.). Це підсвідомо формує установку на залежність від зовнішнього фактору і може призвести до комплексу неповноцінності" [1, 210] як зневіреності у власних силах, з якою потім молоді доведеться боротися вже без участі педагогів.

Самостійне осмислення цих процесів утворює в свідомості молоді своєрідний смисловий центр свідомості - самосвідомість. Рано чи пізно молодь змушена звернути погляд на себе, зробити предметом усвідомлення власну свідомість. Кожен повинен зробити це принаймні хоча б для того, щоб скорегувати власні цілі й ціннісні орієнтації, власні способи осягнення світу. молодь духовність держава освіта

Нині молодь перебуває у досить непростому становищі. Держава, система освіти та інші соціальні інститути декларують різні і часом відмінні цінності. Саме тому процес соціалізації нашої молоді ускладнюється ситуацією вибору. Водночас не слід забувати про те, що соціальні негаразди спонукають зростання інтересу молоді до етнічних цінностей, які вважаються більш стійкими і непохитними, а також більш близькими і зрозумілими за умов інформаційного перевантаження молоді. На жаль, зростаюча етнічна орієнтація молоді сьогодні не має стійкого підґрунтя через втрату не лише окремих елементів фольклору, але й зразків міжособистісного спілкування. Тому не випадково, що саме така, орієнтована на етнічність, молодь здатна до пошуку якихось ефемерних, надуманих цінностей, псевдоісторичних фактів, напівлегенд тощо. Мало того, така ситуація провокує виникнення рухів, які начебто захищають етнічно орієнтовану молодь від груп, які насправді їй зовсім не загрожують, відволікаючи її тим самим від процесу відтворення справжніх етнічних цінностей [20, 72].

Якими б шляхами не йшов процес розвитку духовності сучасної молоді, однак замовлення держави на спеціаліста залишається незмінним: потрібна особистість з яскраво вираженими загальнолюдськими цінностями, такими як гуманізм, демократизм, свобода, толерантність тощо. Як не прикро, але зосередженість на державі, віра в її всемогутність і тотальну відповідальність за стан справ у суспільстві не сприяють адекватному становленню історичної свідомості в структурі духовного світу сучасної молоді. Замість того, щоб спрямовувати молоде покоління на розбудову в Україні громадянського суспільства, сучасна історична література переважно орієнтує молодь на благоговіння перед державою, яка має забезпечити своїм підданим матеріальне благополуччя, рівність і справедливість. Автори подібних сентенцій, на жаль, забувають, що життя людини складається з бажань, які потребують свого здійснення. Їх нездійсненність породжує серед молоді страждання, апатію і песимізм. Щоб забезпечити повнокровний розвиток історичної свідомості в структурі духовного світу сучасної молоді, необхідне насамперед бачення молоддю власної життєвої перспективи, а не перебування в полоні нав'язаних ззовні ілюзій.

Література

1. Присяжневич В.М. Зв'язок історії з сучасністю // Розвиток історичного мислення як засіб формування особистості, її інтелекту та творчих здібностей. Збірник статей: Праці Всеукраїнської науково-практичної конференції 7 - 10 грудня 1999 р. - Одеса, 1999.

2. Перепелиця М. Державна молодіжна політика: молодь про її формування та реалізацію // Віче. - 2000. - № 10.

3. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. - М., 1986.

4. Додонов Б.И. Эмоция как ценность. - М., 1978.

5. Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. - М., 1992.

6. Караульна Н. Духовність: сфера сутності чи існування людини? // Вісник НАНУ. - 2002. - № 11.

7. Гадамер Г.-Г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики. Кн. 1-2. - К., 2000. - Кн.1.

8. Гонтар Л.О. Формування та виховання особистості на уроках історії // Розвиток історичного мислення як засіб формування особистості, її інтелекту та творчих здібностей. Збірник статей: Праці Всеукраїнської науково-практичної конференції 7 - 10 грудня 1999 р. - Одеса, 1999.

9. Балакірєва О., Дудар Н. Ціннісні орієнтації молодого покоління // Молодь України у дзеркалі соціології. - К., 2001.

10. Бондаренко Г.В. Значення категорій історичного пізнання для становлення та формування історичного мислення // Розвиток історичного мислення як засіб формування особистості, її інтелекту та творчих здібностей. Збірник статей: Праці Всеукраїнської науково-практичної конференції 7 - 10 грудня 1999 р. - Одеса, 1999.

11. Колингвуд Р.Д. Идея истории. Автобиография. - М., 1980.

12. Вейнберг П.П. Рождение истории. - М., 1993.

13. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. - М., 1991.

14. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. - М., 1986.

15. Жуковская И.Г. Чему мы учим, преподавая историю // История и обществознание в школе. - М., 2002. - № 4.

16. Лисовский В.Т. Советское студенчество: Социологические очерки. М., 1990.

17. Грамши А. Избранные произведения. В 3-х т. - М., 1959.- Т.3.

18. Кривега Л.Д. Студент 2000: каким ему быть? Материалы научно-практической конференции. - Запорожье, 2000.

19. Дюльберова Л.Я. Проблема востребованности молодежью культурно-исторического наследия // Молодежь и общество: пути решения проблем (к 10-й годовщине независимости Украины). Материалы Всеукраинской научно-практической конференции молодых ученых. Сборник научных трудов. В 2 т. - Одесса, 2001.- Т.1.

20. Аза Л. Ростити патріотів, а не перекотиполе // Віче. - 1997.

Размещено на Allbest.ru