Гендерна культура сучасного демократичного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гендерна культура сучасного демократичного суспільства

Хоча наукові розробки з гендерної проблематики з'явилися лише кілька десятиріч тому, на сьогоднішній день їй присвячено досить багато різноманітних робіт. Серед сучасних досліджень варто виділити праці О. Азарової[1], С. Скорнякової[2], Н. Шведової[3], О. Ярославкіної[4], В. Арістова [5] та ін. Попри це спостерігається недостатнє розкриття питання тендерної культури у світоглядному контексті демократичного суспільства, що говорить про необхідність ведення подальших соціально-філософських пошуків у цьому напрямку.

Метою даної роботи є дослідження особливостей гендерної культури сучасного демократичного суспільства.

У сучасному українському соціумі у зв'язку з процесом демократизації відбувається інтенсивна трансформація образу жінки. Для незалежної України це питання має свій особливий відтінок, оскільки сам шлях від замкнених і «завершених» радянських часів до відкритого часу супроводжувався певним відчуттям «вирощування» самого поняття статі. За часів СРСР, особливо у середині XX ст. тендерні смисли відігравали для суспільної свідомості важливу, але частіше за все, приховану роль (адже, за словами одної з учасниць відомої телепередачі в СРСР «сексу не було», а значить, умовно говорячи, не було і статі). Крім того, специфіка ситуації полягає в існуванні певного «подвійного стандарту» стосовно образу жінки: з одного боку це зовнішня емансипованість жінок, а з іншого фактично суто-патріархальне консервативне середовище, що практично унеможливлювала вільну конкуренцію між представниками двох різних тендерних груп. Проте, демократія не може носити одностатевий характер. ЗМІ активно пропагандують образ вільної, не обмеженої жорсткими нормами суспільної моралі жінки. Окрему роль тут відіграє факт відсутності сталої тендерної культури у сучасному українському суспільстві, а також інтенсивна інфільтрація в українську суспільну свідомість іноземних, зокрема, західних образів, норм та тендерних стереотипів.

За визначенням О. Азарової, гендерні стереотипи це стійкі уявлення, характерні для того чи іншого суспільства в межах певної культури, які складаються на основі уявлень про мускулінність/фемінність, закріплені у різноманітних символах, що акумулюють досвід багатьох поколінь, передаються з покоління у покоління шляхом соціалізації [1, с. 218]. Сьогодні науковці дискутують щодо впливу біологічної природи чи культурного фактору на поведінку чоловіка та жінки. Насправді, будь-яка людина є біосоціальною істотою, і тому неможливо не визнавати роль культурного фактору у формуванні уявлень про те, якими мають бути «справжні жінки» або «справжні чоловіки». При цьому культуру не слід розглядати як щось зовнішнє, тобто те, що нав'язується особистості у процесі соціалізації. Засвоєння моделей тендерної поведінки є цілком природнім процесом, що виникає і постійно закріплюється у соціальній комунікації.

Російська дослідниця О. Ярославкіна у своїй статті наводить дані дослідження 2007-2008 pp., де тендерні розбіжності особистості представлені на рівні ціннісно-смислового образу світу[4]. Вона виділила серед жінок три типи тендерної ідентичності, для кожного з яких притаманна своя ієрархія цінностей, а саме: для мускулінних жінок (9% опитаних) здоров'я, життя, свобода, робота, творчість, дитина, розвиток; для андрогінних жінок (75%) дитина, родина, життя, здоров'я, дім, щастя, робота; для фемінних жінок (16%) здоров'я, дитина, життя, родина, щастя, любов, дім. Тобто, жінки з мускулінною ідентичністю на перші місця ставлять традиційні загальнолюдські цінності та чоловічу позицію, а жінки з андрогинною та фемінною ідентичністю загальнолюдські цінності та жіночу позицію. У сучасній тендерній ситуації наявні тенденції до збільшення кількості жінок з андрогинною орієнтацією, яка на наш погляд є найбільш гармонійною та актуальною. Це ще раз говорить про природність та необхідність встановлення тендерної рівності у суспільстві.

У наукових працях та ЗМІ вже неодноразово артикулювалась теза про те, що сучасний світ є «чоловічим», патріархальним. У політиці, економіці, релігійній сфері, науці, спорті тощо домінують чоловіки. У східних країнах, у яких поширений іслам, ця «патріархальність» знаходиться на поверхні. Тому на Заході почасти звучить критика «недемократичності» та «нетолерантності» по відношенню до жінки. Водночас домінування чоловічого начала притаманне і демократичним суспільствам Заходу. Витоки цього у первісному суспільстві, де чоловіку належала активна роль (захисника, мисливця, здобувача їжі), а жінка залежала від нього. Згодом у суспільній свідомості склалося уявлення про пасивну роль жінки. На перший план було висунуто такі цінності, як індивідуальна свобода, ініціативність, наявність певних прав у суспільстві, які повного мірою могли бути реалізовані лише чоловіками. Звідси постає уявлення про «вторинність» жінки порівняно з чоловіком. Неактуальність такого підходу у сьогоднішніх умовах є очевидною. Перед сучасним демократичним суспільством стоїть завдання знайти такі соціокультурні відносини, коли обидві статі мали б самостійність, не пригнічуючи одна одну. Незважаючи на те, що досить велика кількість футуристичних проектів пророкує настання матріархату, більш раціональним вбачається створення «біархатної культури», яка передбачає вільну реалізацію чоловічного та жіночого способів буття [1, с. 218]. Жінкам потрібна демократія, але й для розбудови демократії необхідна активна участь жінок. Натомість, кількість жінок у національних законодавчих зібраннях країн світу продовжує залишатися дуже малою: за даними на 2005 р. жінки займали близько 16,5% місць у парламентах (в Арабських країнах 6%, у країнах Америки 18,6%, у країнах Північної Європи 39,7%) [3, с. 27]. Це є безперечним недоліком, який потребує виправлення.

Досить оригінальну точку зору щодо зв'язку гендерної культури та демократії висловлює американський дослідник Т. Маккенна. На його думку, соціокультурна поведінка людини, у тому числі й спосіб розуміння тендерних ролей, пов'язаний із їжею та речовинами, які у ній містяться. Якщо в архаїчні часи люди вживали під час релігійних ритуалів природні психоделічні речовини, що, на погляд вченого, сприяло демократичності відносин, гармонії і толерантності у стосунках між людьми, то у сучасній культурі поширеним є вживання алкоголю. Дійсно, алкоголь став невід'ємним атрибутом сучасної цивілізації та елементом багатьох соціальних ритуалів. Проте сучасні алкогольні напої здебільше є штучно створеними. Т. Маккенна називає алкоголь «напоєм системи володарювання», а синдром алкогольної залежності вважає «одержимістю Его», симптомом тієї напруги та дисгармонії, яка існує між чоловіками та жінками, а також між індивідом та суспільством [6, с. 83]. Дослідник проголошує «алкогольну культуру» репресивною і некоректною у політичному плані, встановлюючи безпосередній зв'язок між алкоголем та проституцією, алкоголем та насильством над жінками. З рештою, такий підхід також має право на існування, хоча і не варто абсолютизувати той чи інший фактор формування тендерної культури.

Одним з наслідків відсутності стабільної тендерної культури є формування в межах масової свідомості понять про «глобальний тендерний конфлікт» та «дискурс статі». Звідси витікають популярні «кіношні» образи емансипованих і агресивних жінок-воїнів та суперагентів типу Нікіти, які стали такими популярними серед українських глядачів, що можна цілком ґрунтовно вважати це певною реакцією на зміни в самій ментальності, способі сприйняття образу жінки та тендерних ролей взагалі. Ці процеси пов'язані також з явищем глобалізації, та інтенсивним і, почасти, безсистемним вторгненням у сферу української соціокультурної реальності західних ідеалів, ролей та стандартів поведінки, що транслюються через канали масової комунікації.

В складних і нестабільних умовах існування, коли раціональне планування подій стає майже неможливим, українська жінка все частіше змушена приймати окремі риси «маскулінності», ставати більш активною, агресивною, наполегливою, жорстокою, енергійною, тобто, набувати тих якостей, що традиційно суспільство приписує чоловікам. Водночас ці риси не є історично притаманними образові української жінки. Варто згадати хоча б ті портрети жінок, які змальовані в класичній українській літературі та поезії Т.Г. Шевченком, М.В. Гоголем та іншими. І, можливо, не позбавлена сенсу думка В. Арістова про те, що той же вищезгаданий образ Нікіти є, фактично, пугалом, створеним чоловіками задля того, щоб «демонструвати жінкам, на що вони можуть перетворитись, якщо будуть надто сильно копіювати чоловічі зразки насильства» [5, с. 14].

Ще одним аспектом формування тендерної культури в демократичному суспільстві є посилення ролі жінок у сфері економіки. Цей момент безпосередньо пов'язаний з утвердженням жінки в традиційно «чоловічих» професіях, і, здавалося б, такою позитивною тенденцією, як зайняття більш активної життєвої позиції, підвищення рівня кваліфікації. А, оскільки в У країні до категорії «забезпечених» чоловіків, здатних утримувати дітей та непрацюючу дружину, відноситься дуже мала частка чоловічого населення, то українським жінкам не залишається іншого вибору, як розраховувати на власні сили, і намагатись поповнити ряди так званих «бізнес-леді». Слід зазначити, що образ ділової жінки в пострадянській У країні зазнав неабияких змін. Варто згадати, наприклад, героїнь художніх стрічок радянської доби. Tипова «ділова жінка» того періоду «мимра» зі «Службового роману»: сухар, трудоголік, істота «третьої статі». Сьогодні серед українок стає все більш популярним образ сильної, незалежної та амбітної жінки, що, можливо, втілює в собі якісно нову модель жіночості та краси, актуалізує основні феміністичні ідеали початку XXI ст. Але, як і все нове, дана модель жіночості дуже непросто адаптується до сьогоднішнього етнокультурного та соціального поля України.

Серйозних змін, які багато в чому є наслідками процесів глобалізації та трансформації українського соціуму та соціальної свідомості, зазнають й стосунки сімейного характеру. За даними, які наводить Всеукраїнська газета «Сегодня» [7], на поточний момент в Україні близько 15% молодих жінок у самому «квітучому» віці незаміжні, і значна їх частина цілком свідомо не вступає в шлюбні стосунки, оскільки в суспільстві подібний крок починає розцінюватись, як щось не сучасне, майже як «дурний тон». В цьому полягає ще одна характерна риса, що притаманна для трансформованого образу української жінки. Той факт, що зараз українська сім'я переживає гостру кризу, не є новиною, і «жіноче питання» у даному контексті є одним з ключових. Але, можливо, подібні зміни, навіть якщо вони несуть з собою певні проблеми, мають місце саме тому, що необхідні українському суспільству саме в період розбудови демократії. Український соціум має ще переосмислити й чітко артикулювати новий образ жінки самодостатньої, активної і незалежної особистості, здатної до рівноправних і повноцінних конкурентних стосунків із чоловіками.

Важливим аспектом формування тендерної культури в демократичній Україні є роль жінок у сьогоднішньому українському політикумі. Зараз світова громадськість поступово починає позбавлятися стереотипу «політика не жіноча справа», і Україна в даному випадку не є виключенням. Цілком доречним тут буде згадати українських політичних діячок Юлію Тимошенко та Наталію Вітренко, яких було декілька разів визнано «Жінкою року». Ще один народний депутат України Тетяна Бахтєєва, вже в перші місяці власної депутатської діяльності привернула увагу громадськості саме «жіночими» якостями своєї особистості: відкритістю, емоційністю, доброзичливістю та натхненним й активним ставленням до власних обов'язків. Загалом, імідж жінки-політика є більш складним, ніж образ політика-чоловіка. Адже, як говориться в популярному рекламному ролику, «тільки для жінки властиво поєднувати дієвість і ніжність», і сфера політики та державних структур тут також не є виключенням з правил. Сьогодні перед українським суспільством стоїть завдання сформувати більш тонку та розвинуту систему диференціацій між жінкою і чоловіком, враховуючи при цьому специфіку змін навколишньої соціально-політичної реальності.

Серед основних проблем становлення тендерної культури в У країні слід назвати такі: формальна декларація тендерної рівності за відсутністю конкретних дій у її формуванні (почасти присутня символічна активність, наприклад, призначення 1-2 жінок на керівні посади); «замовчування» або відкрите невизнання існування тендерних проблем у суспільстві; невизнання комплексного характеру проблеми становлення тендерної культури; недостатньо розвинута стратегія формування тендерної культури у закладах освіти; поверхневий погляд при визначенні найбільш гострих тендерних питань; вузька соціальна база, розрізненість та елітарний характер жіночого руху; відсутність необхідної підтримки з боку держави.

Таким чином, тендерна рівність, так само як і права людини, є одним з головних принципів, на яких будується демократичне суспільство. Рівень розвитку демократії і статус жінки і чоловіка мають глибинний і дуже тісний зв'язок. Тендерна нерівність, «тоталітаризм свідомості», яким є визнання за норму підпорядкованих відносин викликає соціальне напруження та сприяє розвитку антидемократичних тенденцій у соціально-політичному житті країни. Тому розбудова демократії має включати формування демократичної тендерної культури, яка передбачає комплексний підхід до вирішення тендерних проблем, починаючи від освітньої сфери і закінчуючи органами влади.

гендерний суспільство андрогинний демократичний

Размещено на Allbest.ru