Морально-етичні проблеми виживання людини та масова культура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Морально-етичні проблеми виживання людини та масова культура

Актуальність статті полягає в тому, що морально-етична проблематика сьогодення пов'язана з особливостями сучасної техногенної цивілізації, коли загострюється не стільки можливість розвитку науки, техніки, інформації, скільки наслідки їхнього впливу на природу, суспільство, людину. Ставиться питання про виживання як людини, так і збереження світу в цілому, оскільки це є однією з основних глобальних проблем, що потребує переоцінки цінностей, нових аспектів відповідальності людей не лише за дійсність, а і за майбутнє людства. Особливо важливо розглянути проблему виживання людства крізь призму панування масової культури як одного з найважливіших чинників формування ставлення людини до оточуючого світу.

В останні десятиріччя в межах розвитку культури великої уваги надається проблемам «масової культури». Треба зазначити, що інтерес до вказаного явища виник досить давно, і сьогодні існує чимало досліджень, теорій і концепцій масової культури.

Вказаний напрямок досліджень був започаткований в рамках концепцій масового суспільства О.З 50-х років 20 століття переважає критичний аналіз масової культури з позицій традиційного ліберального гуманізму (Е. Фромм, Д. Рісмен, Г. Маркузе), коли остання однозначно інтерпретується як граничний вираз духовної несвободи, засіб відчуження і пригноблення особи. У той же час вочевидь, що через систему масової комунікації мільйони людей дістають також певну можливість ознайомитися з творами «високої» літератури, мистецтва, досягненнями науки. Ця подвійність служить ґрунтом для виникнення апологетичних концепцій, що реабілітують диференціацію культурної продукції на користь твердження про відповідність масової культури запитам масового споживача (Т. Парсонс). Канадський соціолог М. МакЛюен стверджує, що масова культура залучає до духовних цінностей маси, у минулому відчужені від пануючої культури, створює відносно високий стандарт споживання масової культурної продукції.

Теоретики і історики культури дотримуються далеко не тотожних точок зору з приводу часу виникнення масової культури як самостійного соціального феномена. Американський соціолог Д. Уайт вважає, що до перших елементів масової культури можна віднести, наприклад, бої римських гладіаторів, які привертали численних глядачів. Згідно з А. Адорно, прототипами сучасної масової культури слід вважати форми культури, які з'явилися під час становлення капіталізму в Англії, тобто на рубежі XVII-XVIII століть. Автор переконаний, що романи, написані в цей період (Дефо, Річардсон) призначалися для ринку і мали явну комерційну спрямованість. Отже, вказані твори тяжіли скоріше до «масової», чим до «елітарної» культури. Проте, російські опоненти указують, що ці твори не містили відомих шаблонів, які характерні для творів масової культури. Так, Є. П. Смольська вважає, що підстав для того, щоб говорити про тисячолітню історію масової культури не існує [2,34].

Ймовірно, точкою відліку в появі і розвитку масової культури слід все ж таки вважати кінець XIX початок XX століття, коли з' являються технічні засоби масової інформації і комунікації (радіо, кіно, телебачення), а також стають гігантськими тиражі газет, ілюстрованих журналів), індустріально-комерційний тип виробництва і розподіл стандартизованих духовних благ, відносна демократизація культури, призводять до появи людської маси при парадоксальному зниженні духовних запитів.

Тим часом дослідники, що дотримуються оптимістичної точки зору на роль масової культури в житті суспільства, вказують на те, що вона притягує до себе маси, що не уміють продуктивно використовувати свій вільний час [3, 76], створює свого роду семіотичний простір, який сприяє тіснішій взаємодії між членами високо технологічного суспільства [4, 132], дає можливість широкій аудиторії познайомитися з творами традиційної (високої) культури [5, 18].

Таким чином, можна зробити висновок, що масова культура, тому і «масова», що на сьогодні вона охоплює більшість членів суспільства через єдині механізми стилю життя, моди (від одягу до музики, хобі, відпочинку, літератури тощо). Цим процесам сприяє підвищення рівня освіченості мас, доступність засобів комунікації. Через останні мільйони людей одержують можливість ознайомитися з подіями в світі, отримують певну інформацію про кращі твори світової літератури, живопису, музики, досягнення науки. Поряд з цим, «масова культура» стверджує тотожність матеріальних і духовних цінностей, які виступають як продукти масового споживання з метою підкорення суспільної свідомості інтересам ринку, реклами, бізнесу. Саме тому сучасній серійній продукції масової культури притаманний ряд специфічних характеристик, серед яких примітивність, аморальність, вульгарність, культ насилля, низький рівень культури поведінки, мови, спілкування. Аналізуючи масову культуру як особливе соціо-культурне явище, можна виділити такі її характеристики, як: орієнтованість на гомогенну аудиторію; опора на емоційне, ірраціональне, колективне несвідоме; швидкодоступність; швидке забування; оперування середньомовною семіотичною нормою.

Очевидно, що «масова культура» потребує всебічного аналізу її розвитку, перш за все, з точки зору її впливу на свідомість людей, духовну культуру суспільства. Зокрема важливим виглядає зв'язок масової культури з морально-етичними проблемамти.

Розуміння практичного ставлення до світу, коли практика, пов'язане з нею практичне пізнання у всіх сферах людської діяльності і, з рештою, практична філософія, виокремлені у межах філософії І. Канта. Для Канта індикатором, практичності розуму є свобода. Свобода існує не десь там, потойбічно, а за своєю дією проявляється в моральних вчинках як погляд на моральну доцільність вчинюваного з «абсолютної позиції», неначе моральний закон, людина обрала для себе і є відповідальною за цей вибір. Ядром практичного становлення до дійсності Кант вважає етику, яка є загальним знаменником у всіх сферах діяльності людини з точки зору її моральної цінності. Практична філософія прагне поєднувати у собі такі сфери знання як філософія політики, філософія моралі, філософія культури, філософія права. При цьому практична філософія в розумінні Канта сьогодні розглядається як прикладна етика, що аналізує фундаментальні методологічні проблеми про загальнозначущість норм та цінностей про граничне обґрунтування моральних цінностей в межах різних сфер людської діяльності. Спрямовуючи свої зусилля на проблеми застосування моралі до конкретних проявів людського буття, «масова культура» як явище сучасної культури, звичайно, має моральні підвалини, що, як правило, не відповідають вищим загальнолюдським моральним цінностям, тому таким важливим є аналіз цієї проблеми з позицій кантівської парадигми.

Морально-етична проблематика сьогодні пов'язана з особливостями сучасної техногенної цивілізації, коли загострюються не стільки можливості розвитку науки, культури, техніки, інформації, скільки наслідки їхнього впливу на природу, суспільство, людину. Постає питання про виживання не тільки людини, а збереження світу в цілому. Це є основною, глобальною проблемою, яка потребує переоцінки цінностей, нових аспектів відповідальності людей не тільки за сьогодення, а й за майбутнє. Значних змін потребує також сфера ціннісних орієнтацій суспільства та особистості, способів регулювання соціальних і політичних процесів. Відтак актуалізується проблематика етичних норм і цінностей в їхньому взаємозв'язку з соціальним світом людини, культури.

Необхідність пошуку морально-ціннісних орієнтацій та форм соціальної інтеграції зумовлена також руйнацією усталених етичних систем, які ґрунтуються на традиціях минулого. Процеси морально-етичної переорієнтації суспільства, надихають на пошуки нових підходів до цих проблем, що пояснює сучасне відродження практичної філософії.

Постає питання, чи потрібно шукати абсолютно нову мораль, нові цінності. Можливо доцільніше відтворити такі вічні чесноти, як відповідальність, розсудливість, справедливість, помірність, чесність, вдячність тощо. Тут правомірно постає вічний моральний закон, на якому наголошував в свій час Кант, який має бути узгоджений з моральним ставленням як до суспільства, так і до себе, і до інших.

Просте застосування моральних норм в умовах засилля «масової культури» ускладнюється зростанням системної комплексності сучасної науково-технічної цивілізації, динаміки її розвитку, розумного, гуманного їхньої використання. За таких умов часто досить важко, а іноді і зовсім неможливо передбачити з точки зору моральних критеріїв, наслідки дій у різних сферах суспільства. Загострюється питання про можливості їх морально-етичної регуляції. Тим більше, що наслідком системної диференціації суспільства є орієнтація кожної системи на власні ресурси: в політиці влада (відсутність влади); в економіці прибутки (збитки), в науці істина (хибність); в моралі добро (зло) тощо. Наскільки ці системи мають узгоджуватися з етичними принципами?

В останні десятиліття розширилася тематика дискусій з морально-етичної проблематики, що пов'язана з безпосереднім впливом невпинного поступу науково-технічного прогресу, негативних його наслідків. Помітною є тенденція переміщення дослідницьких наголосів з традиційних теоретичних проблем на проблеми практичні. Етика в такому значенні і виступає як практична філософія, пов'язана з інтересом до розуміння соціальної природи моралі, з проблемами науки, права, політики, культури. Стратегія обґрунтування максим людської діяльності на основі практичного розвитку має відповідати вимогам сучасності. Тематичне поле досліджень спрямоване не лише на розв'язання проблем обґрунтування загальних моральних принципів, а і на розгляд питань функціонування прикладної етики в конкретних сферах людського буття. Стоїть задача обґрунтування специфічних норм моралі, що відповідають вимогам різноманітних соціальних сфер. Розглянемо співвідношення моралі та політики. Питання полягає в тому, наскільки сфера політики потребує регулювання, в тому числі і морально-етичного, тобто, якою мірою і в який спосіб мораль може виконувати регулятивну функцію стосовно до держави, правових норм, політичного ладу загалом. Як співвідносяться моральні, правові, політичні норми в царині духовності суспільства в цілому. Як бачимо, проблема функціонування політичної сфери конкретизується проблемою співвідношення правових та моральних норм, що ускладнюється в умовах конкретних складних ситуацій в сучасному світі, за доби ризиків і загроз людству. Кожний суспільний лад опирається на свою ідеологію. Мова навіть не про їхню загальнолюдську моральну цінність, а про те, чи можна віддавати перевагу тій чи іншій ідеології в зв'язку з вирішенням проблем у прийнятті конкретних політичних рішень в контексті сучасних політичних конфліктів часто пов'язаних з активізацією світового тероризму.

Важко знайти сьогодні сферу діяльності людини, яка не була б пов'язана з проблемою ставлення людини до природи, яка все більше набуває такого самого морального значення як і ставлення до людини. Проблема полягає в актуальному переході морального імперативу в імператив екологічний. В сучасній літературі визначаються різні системи етичної думки: «етика виживання», «етика живого», «екологічна етика», «натуралістична етика». Зокрема, для вітчизняної традиції є характерним натуралістичний напрямок «етики живого». Найвидатнішим представником цього напряму був П.О. Кропоткін, який розглядав мораль як фундаментальну властивість живого, і прагнув осмислити життя як природно-історичний феномен, що надихає сучасну екологічну етику висувати і обґрунтовувати принципи «нової людини»: бути, а не володіти. [6, 177]. Відношення людини до природи, що не відповідає принципам любові та поваги, навіть в інтересах продуктивної діяльності суспільства, потрібно розглядати як відхилення від традиційної моралі. Така поведінка людей не відповідає вимогам «екологічної моралі», з позицій якої «підкорення природи», «боротьба з природою», «панування над природою», розглядається як аморальне, що не відповідає інтересам майбутнього людства. Сьогодні питання стоїть не тільки про моральну переорієнтацію суспільства, а і правову і законодавчу, щоб практична діяльність людини відповідала законам природи і її можливостям. Отже і сама природа постає як етична проблема.

Не менш актуальним є питання про втручання у сферу безпосередньо людської природи. Зокрема, це має місце в медицині, в проблемі евтаназії, яка викликає широкі дискусії правового, соціального, морального, релігійного аспектів. [7,87]. Прогрес у сфері генної інженерії відкриває простір для непередбачуваних наслідків.

Все це стосується і сфери наукових досліджень. Яким чином ціннісно-нейтральна наука, що спирається на свої системні коди (істина-хибність), які пов'язані з принципом об'єктивності, водночас може враховувати моральні належності? При цьому слід усвідомлювати, що науці навряд чи можна поставити наперед задані етичні перепони, не руйнуючи принципи об'єктивності, цінності життєвого світу. Моральність входить у контекст науки не безпосередньо (це поклало б край будьякій науці), а опосередковано, як норми аргументативного морального порозуміння відповідальності, перш за все, за наслідки наукових досліджень. Сучасний західний психолог А. Маслоу наголошує, що науковець, дослідник це людина, яка самотньо бореться зі своїми внутрішніми конфліктами, страхами. Втім вченому ХХІ ст. потрібно глибоко усвідомити, що результати науки постають сьогодні для суспільства моральним викликом. Люди опинилися перед завданням прийняття солідарної відповідальності за наслідки їхніх дій у планетарному масштабі [8, 18]. Таким чином, сучасна наука можлива за умови урахування природи людини її ресурсів, цінності пізнання та моральних орієнтирів. В наш час складних технологій наука і сама має бути деяким етичним кодом, створюючи ціннісні засади соціалізації людини, як певний спосіб дій, що сприймається справедливим, чи несправедливим, добром чи злом.

Мова йде не про повну детермінованість моральної гуманістичної поведінки людини, а, скоріше, про глибоке усвідомлення вічної проблеми добра і зла. Якщо людський рід має вижити і скористатися тими великими досягненнями, які є в його розпорядженні, то він може це зробити тільки при повному усвідомленні свого минулого і співвіднести свої дії з ним, але не шляхом бездумного, або фаталістичного сприймання, а шляхом відповідальності не тільки за минуле, а й за майбутнє.

Як бачимо, проблеми прикладної етики постійно наштовхуються на фундаментальні методологічні проблеми про загальну значущість моральних норм та цінностей, про граничне обґрунтування моральних цінностей. [9, 68]. Сучасна практична філософія саме й спрямовує свої зусилля на розв'язання цієї проблеми, тобто не тільки на дослідження методологічних проблем етики як філософської дисципліни, а і на проблеми пристосування її до конкретних проявів людського буття.

В умовах засилля масової культури в усіх областях людської діяльності має місце думка про аморальність сучасного світу. Начебто сучасні люди не відрізняють добро від зла, не піклуються про моральні норми і чесноти, порушують всі заповіді бога, переслідують тільки особисті інтереси, прагнуть тільки задоволення. Але подібні думки настільки старі, як і сама мораль. Моралісти в давнину ставили за вину своїм сучасникам моральний цинізм і лицемірство, свідому аморальність.

Найбільш сприйнятим критерієм добра і зла, морального і аморального є «золоте правило», яке й сьогодні виступає фундаментом етики, критерієм добра і зла, істинних моральних цінностей, а також, основою сучасної концепції етики особистості.

В умовах визначення прагматичних тенденцій в науці і, перш за все, її соціальної орієнтації, підкреслюється важлива думка, що в суспільстві має місце необхідність не тільки вироблення норм, законів, і подібних систем, а і потреба умілого користування ними, так як вони дають кожному шанс орієнтування в світі. При цьому люди повинні відчувати можливість і спроможність в опануванні вироблених моральних норм, стандартів, а також спроможність суб'єктів бути самим собою, володіти собою, в тенденції відродження традиції практичної філософії. Доречною постає думка, що мислиме виявляє свою сутність в реальній спрямованості дії. А значить культурна, мовна, моральна норма існує не десь там у теорії і абстракції, вона цінна тим як її практично розуміють, як вона функціонує в суспільстві, як регулятор реальних людських відносин.

На закінчення декілька слів про можливі соціальні перспективи масової культури. Без сумніву, вона зміцнилася в сучасному суспільстві, і чекати її спонтанного зникнення, принаймні, в найближчий історичний період, не доводиться. Очевидно, що якщо вона продовжить своє існування в справжньому вигляді, то загальний культурний потенціал цивілізації не тільки не зросте, але може понести і істотних збитків. Псевдо-цінності масової культури все ж таки дуже обтяжливі і навіть руйнівні для особи і суспільства. Тому необхідна ідейна трансформація маскультури через її наповнення більш піднесеними ідеями, соціально значущими сюжетами і естетично довершеними образами. Вирішальну роль в такій позитивній трансформації маскультури може і повинна зіграти світова духовна культура у всьому різноманітті своїх видів і форм.

Література

масовий культура моральний техногенний

1. Ортега-и-Гассет, Х. «Восстание масс» [Текст] / Х. Ортега - и Гассет // «Вопросы философии», 1989. №3.С. 152 180.

2. Смольская, Е.П. «Массовая культура»: развлечение или политика?» [Текст] / Е.П. Смольская. М.:Мысль, 1986 144 с.

3. Фетісова, Т.А. Культура міста [Текст] / Т.А. Фетісова // Людина: образ і суть. М.: Инион РАН, 2000.С. 292.

4. Белл, Д. Грядущее постиндустриальное общество [Текст] / А.М. Єрмоленко М.: Академия, 1993.- С. 124.

5. Шестаков, В.П. Міфология XX століття: Критика теорії і практики буржуазної «масової культури» [Текст] / В.П. Шестакова.М.: Искусство, 2006.С. 224.

6. Кропоткин, П.А. Этика: Избранные труды [Текст] / П.А. Кропоткин.М.: Политиздат, 1991.496 с.

7. Агаци, 3. Моральные измерения науки и техники [Текст] / З. Агаци.М.: Политиздат, 1998.-338 с.

8. Маслоу, А. Новые рубежи человеческой природы [Текст] / А. Маслоу.М.: Смысл, 1999.425 с.

Размещено на Allbest.ru