Використання арттерапії в роботі з дітьми старшого дошкільного віку як засобу активізації їх мовленнєвої та розумової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи використання арт-терапії в роботі з дітьми старшого дошкільного віку як засобу активізації їх мовленнєвої та розумової діяльності

1.1 Можливості та значення арт-терапії в роботі з дітьми старшого дошкільного віку

1.2 Особливості розвитку мовленнєвої та розумової діяльності дітей старшого дошкільного віку

1.3 Основні умови використання арт-терапії в роботі з дітьми старшого дошкільного віку як засобу активізації їх мовленнєвої та розумової діяльності

РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження щодо використання арт-терапії в роботі з дітьми старшого дошкільного віку

2.1 Діагностичне визначення рівня розвитку мовлення та рівня розумового розвитку старших дошкільників

2.2 Програма корекційно - розвивальної роботи щодо активізації мовленнєвої і розумової діяльності дітей старшого дошкільного віку

2.3 Опис результатів експериментального дослідження

2.4 Методичні рекомендації соціальним педагогам, практичним психологам та батькам щодо застосування арт-терапії в роботі зі старшими дошкільниками з метою активізації розвитку мовлення та розвитку розумової діяльності

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Людина приходить у світ, щоб пізнати його: бути корисною собі та суспільству, бути щасливою, успішною. А чи часто ми замислюємося над тим, що дуже важливим є те, «яким було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло до її розуму й серця з навколишнього світу» (В.Сухомлинський).

Дошкільне дитинство - один з найважливіших етапів життя людини: без повноцінно прожитого, всесторонньо наповненого дитинства все її подальше життя може бути збитковим. Надзвичайно високий темп психічного, особистісного і фізичного розвитку в цей період дозволяє дитині в найкоротші терміни пройти шлях від безпорадної істоти до людини, що володіє всіма основними зачатками людської культури. Вона йде по цій дорозі не наодинці, поряд з нею постійно знаходяться дорослі - батьки, вихователі, психологи. Грамотна взаємодія дорослих в процесі виховання дитини забезпечує максимальну реалізацію всіх можливостей, що є у неї, дозволить уникнути багатьох труднощів і відхилень в ході її психічного і особистісного розвитку. Знання і врахування педагогами і батьками сенситивних періодів розвитку дітей забезпечує вірогідність того, що навчання здійснюватиметься відповідно до їхніх психофізичних можливостей.

У старшому дошкільному віці всі психічні процеси стають більш цілеспрямованими, стійкими, довільними, пізнавальна діяльність набуває складніших форм, ніж у середньому. Відбувається перехід від «практичної» позиції до «пізнавальної», коли пізнавальне завдання виникає не лише у зв'язку з ігровою і практичною діяльністю, а з, власне, пізнавальною.

Одним із важливих показників розвитку дитини є рівень розвитку розумової та мовленнєвої діяльності. Розумовий та мовленнєвий розвиток дошкільників спонукається їхніми інтересами та потребами. Дослідження багатьох вчених показали, що за належної підтримки дорослих діти прагнуть одержати якомога більше нових знань, що має важливе значення для формування їхньої розумової та мовленнєвої активності.

Важливе завдання педагогічної науки полягає в тому, щоб знайти такі засоби, які забезпечать розвиток усіх форм розумової діяльності у тій послідовності і у тому поєднанні, що найповніше відповідає сучасним знанням про можливості та особливості розумового та мовленнєвого розвитку у дошкільному віці.

Одним із таких засобів може бути арт-терапія. Корекційні та розвивальні можливості мистецтва по відношенню до дитини пов'язані насамперед з тим, що воно є джерелом нових позитивних переживань дитини, породжує нові креативні потреби і способи їх задоволення в тому чи іншому виді мистецтва. А підвищення естетичних потреб дітей, активиація потенційних можливостей дитини в практичній художній діяльності чи творчості - це і є реалізація соціально-педагогічної функції мистецтва.

Соціально-педагогічний напрямок коррекційно - розвивальної роботи з дітьми старшого дошкільного віку щодо активізації розумової та мовленнєвої діяльності засобами арт-терапії здійснюється двома шляхами:

- шляхом виховання здатності естетично сприймати дійсність як безпосередньо в житті, так і через твори мистецтва;

- шляхом діяльності, яка пов'язана з мистецтвом (художньо-мовленнєвою, музичною, образотворчою, театралізованіо-ігровою).

Мистецтво, що є важливим фактором художнього розвитку, здійснює величезний психотерапевтичний вплив на емоційну сферу дитини, виконуючи при цьому комунікативну, регулятивну, розвивальну функції. Участь дитини в арттерапевтичній діяльності із однолітками чи дорослими розширює її соціальний досвід, вчить адекватній взаємодії і спілкуванню в спільній діяльності, забезпечує корекцію порушенькомунікативної сфери. Дитина в колективі проявляє індивідуальні особливості, що сприяє формуванню внутрішнього світу дитини, поліпшує і стимулює розвиток всіх психічних процесів [2; с.19].

Арттерапевтичні заняття з дітьми старшого дошкільного віку впливають не лише на естетичний, розумовий та мовленнєвий розвиток, а також допомагають розвивати комунікативні вміння, креативний пошук вирішення завдань.

Аналіз науково-методичної літератури свідчитиь про те, що проблема активізації мовленнєвої та розумової діяльності старших дошкільників засобами арт-терапії на сьогоднішній день є досить актуальною. Різні аспекти цієї проблеми в своїх працях розглядали: О.А.Бреусенко-Кузнєцов, О.Л.Вознесенська, А.П.Чуприков, М.Є. Бурно, Т.Д. Зинкевич-Євстигнеєва, А.І. Копитін, І.Ю.Левченко, Л.Д.Мардер, Н.М.Назарова та інші. Однак, не зважаючи на велику роботу фахівців в даному напрямі, у вищезазначеному питанні залишається достатньо невирішених завдань, що підтверджується сучасним життям.

Отже, актуальністю даної проблеми, важливістю багатьох її аспектів в практичній роботі педагогічних працівників пояснюється вибір теми нашого дипломного дослідження «Використання арттерапії в роботі з дітьми старшого дошкільного віку як засобу активізації їх мовленнєвої та розумової діяльності».

Об'єкт дослідження: розвиток мовленнєвої та розумової діяльності дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: арт-терапія як засіб активізації мовленнєвої та розумової діяльності дітей старшого дошкільного віку.

Мета дослідження: визначити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити найбільш ефективні умови активізації мовленнєвої та розумової діяльності старших дошкільників завдяки використанню арттерапії та розробити методичні рекомендації для педагогічних працівниківіз вищезазначеного питання.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на тому, що активізація мовленнєвої та розумової діяльності дітей старшого дошкільного віку завдяки використанню арт-терапії можлива за умов:

- забезпечення особистісно-орієнтованого підходу;

- знання теорії арт-терапії, володіння її методами та прийомами;

- знання принципів арт-терапії;

- забезпечення тісної співпраці педагогічних працівників і батьків.

Завдання дослідження:

1)вивчити теоретичну базу з проблем використання арттерапії в роботі з дітьми старшого дошкільного віку;

2) виявити та обґрунтувати найбільш ефективні умови використання арт-терапії в роботі з дітьми дошкільного віку як засобу активізації їх мовленнєвої та розумової діяльності;

3) скласти програму дослідження та експериментально перевірити її;

4) розробити методичні рекомендації для педагогічних працівників з теми дослідження.

Для вирішення поставлених задач нами використовувались наступні методи: теоретичні (аналіз педагогічної, психологічної, методичної літератури); емпіричні (спостереження, анкетування, тестування, бесіда, відвідування та аналіз занять, виховних заходів, вивчення документації навчального закладу).

Практичне значення дослідження полягає у тому, що нами складені та пропонуються для використання в практиці роботи педагогічних працівників методичні рекомендації щодо активізації розумової та мовленнєвої діяльності старших дошкільників засобами арт-терапії.

Експериментальною базою дослідження стала старша та підготовча групи дошкільного навчального закладу с. Доброгорща Хмельницького району. У дослідженні в цілому було задіяно60 осіб, серед них: 29 вихованців, батьки, педагогічні працівники, психолог.

Основні положення дипломної роботи обговорювались на педагогічній раді дошкільного навчального закладу с.Доброгорща та отримали позитивний результат. мовлення підліток арт-терапія

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи використання арттерапії в роботі з дітьми старшого дошкільного віку як засобу активізації їх мовленнєвої та розумової діяльності

1.1 Поняття «арт-терапія». Історія її виникнення, можливості та значення в роботі з дітьми старшого дошкільного віку

В арт-терапії багатовікова історія. Вже на зорі людської цивілізації жерці, а за ними лікарі, філософи, педагоги використовували різні види мистецтва для лікування душі і тіла. Вони замислювались над таємницями впливу живопису, театру, музики, намагаючись визначити їхню роль як у відновленні функцій організму, так і у формуванні духовного світу особистості.

Застосування різних видів мистецтва з метою лікування спостерігалось в Стародавній Греції, Китаї та Індії. В Стародавній Греції образотворче мистецтво розглядали як ефективний засіб впливу на людину. Відомі також ідеї Платона, які були пов'язані із музикотерапією. На його думку, ритми і лади, що впливають на мислення, роблять його відповідним до них [2; c.4].

В Середні віки практика музикотерапії була пов'язана за теорією афектів, яка вивчала вплив різних ритмів, мелодій і гармоній на емоційний стан людини. Встановлювались різні співвідношення між темпераментом пацієнта і уподобанням ним того чи іншого характеру музики.

На початку XIX ст. французький лікар-психіатр Жан Етьєн Домінік Ескіроль став вводити музикотерапію для лікування пацієнтів в психіатрічних закладах. Застосування музики в медицині носило переважно емпіричний характер.

В Європі практика застосування образотворчого мистецтва в лікуванні хворих, які мали психічні розлади, відноситься до початку XX ст. У Великобританії такою діяльністю займались М. Річардсон, Дж. Дебуффе, Е. Гутман та ін. Відбулася взаємодія представників «художнього світу» з психіатрами. Зображувальна діяльність психічно хворих стала об'єктом наукового осмислення і застосовувалась з метою діагностики.

Перші спроби використати арт-терапію для корекції проблем особистісного розвитку відносяться до 30-х років минулого століття, коли арт-терапевтичні методи були застосовані в роботі з дітьми, які пережили стрес в фашистських таборах і яких привезли в США. З тих пір арт-терапія широко поширилась і використовувалась як самостійний метод так і як метод, що доповнює інші техніки [40; с.160].

В США в 1940-і рр. М. Наубург використовувала в психотерапевтичній роботі з дітьми малюнкові техніки, розглядаючи вираження дитиною своїх переживань в образотворчій діяльності в якості інструменту дослідження її неусвідомлюваних процесів [2; с.6].

Досвід використання художньої творчості у подоланні недугів і прискоренні процесів відновлення і реабілітації описаний в книзі А. Хілла «Изобразительное искусство против болезни» (1945). Саме ним термін "арттерапія" був введений вперше у використання. Це словосполучення застосовувалось до всіх видів занять мистецтвом, які проводилися в лікарнях і центрах психічного здоров'я.

Поняття «арт-терапії» (терапії мистецтвом) виникло в контексті ідей 3. Фрейда і К. Юнга і розглядалося в психотерапевтичній практиці як один з методів терапевтичної дії, який завдяки застосуванню художньої (образотворчої) творчості допомагав психічно хворим виразити в малюнках свої приховані психотравмуючі переживання і тим самим звільнитися від них. Надалі це поняття набуло ширшої концептуальної бази, включаючи гармонійні моделі розвитку особистості (К. Роджерс, А. Маслоу). З точки зору представника класичного психоаналізу, основним механізмом корекційної дії в арт-терапії є механізм сублімації. На думку Юнга, мистецтво, особливо легенди і міфи, і арт-терапія, що використовує мистецтво, в значній мірі полегшують процес індивідуалізації саморозвитку особистості на основі встановлення зрілого балансу між несвідомим і свідомим "Я". Найважливішою технікою арт-терапевтичної взаємодії тут є техніка активної уяви, яка направлена на те, щоб «примирити» між собою свідоме і несвідоме за допомогою ефективної взаємодії.

З точки зору представника гуманістичного напряму, корекційні можливості арт-терапії пов'язані з наданням клієнту практично необмежених можливостей для самовираження і самореалізації в продуктах творчості, ствердженням і пізнанням свого "Я".

Значний внесок в розвиток «арт-терапії» був зроблений науковцем Девідом Леві, який розвинув ідеї "психотерапії реагування", - ігрової терапії для дітей, що пережили психотравмуючі ситуації. В ігротерапії Д.Леві дитина відтворює психотравмуючу ситуацію і керує грою, "переміщуючись" з ролі «пригніченого» в активну роль. Основна мета арт-терапії полягала в гармонізації розвитку особистості через розвиток здатності самовираження і самопізнання [ 2;с.9].

Друга половина ХХ ст. у розвитку арт-терапії характеризується створенням перших професійних об'єднань арт-терапевтів (в 1963 р. з'явились Британська асоціація арт-терапевтів, Американська арт-терапевтична асоціація). Метою і завданням діяльності цих об'єднань було сприяння збереженню психічного і фізичного здоров'я громадян через образотворче мистецтво та інші типи творчості в якості психотерапевтичного інструменту.

В 1970-і рр. Британська асоціація арт-терапевтів зробила перші кроки запровадження арт-терапії в державну охорону здоров'я. В цей же час починається підготовка спеціалістів - арт-терапевтів в США і Великобританії. А в 1980 - 1990-их рр. характерним для арт-терапевтичної практики стає підвищення її ролі в освітній системі, а саме, в спеціалізованих школах.

Сприйняття мистецтва як фактора психічного розвитку дітей, обґрунтування використання образотворчих прийомів в роботі з дітьми в якості психотерапевтичного і психокорекційного інструменту подається в роботах Г. Рід (1943), Е. Крамер (1958, 1971).

У вітчизняній практиці арт-терапія розроблялась і використовувалась з лікувальною і корекційною метою як в різних галузях медицини, так і в психології, зокрема, в спеціальній психології з другої половини XX ст. Ефективність використання різних видів арт-терапії в корекції і лікуванні підтверджується широким спектром робіт: з музикотерапії таких вчених, як Л.С. Брусиловський, В.І. Петрушин, І.М. Грінева; вокалотерапії- С.В. Шушарджан; ізотерапії - А.І. Захаров, Р. Хайкін, М.Е. Бурно; бібліотерапії- В.В. Мурашевський, А.М. Міллер, Е.Ю. Pay, Ю. Б. Некрасова; імаготерапії- І. Е. Вольперт, Н. С. Говоров та ін.

Отже, зробивши невеликий екскурс в історію виникнення і розвитку арт-терапії, можна зробити висновок, що арт-терапія - це спеціальна форма психотерапії, яка заснована на мистецтві, в першу чергу образотворчій і творчій діяльності.

На сьогодні поняття «арт-терапія» має декілька значень:

- розглядається як сукупність видів мистецтва, які застосовуються в лікуванні і корекції;

- як комплекс арт-терапевтичних методик;

- як напрям психотерапевтичної і психокорекційної практики;

- як метод, який застосовується в медицині (психіатрії, терапії, хірургії і т. д.) і в психології (загальній, медичній, спеціальній).

Арт-терапія як напрям, пов'язаний з дією різних засобів мистецтва на людину, застосовується як самостійно, так і у поєднанні з медичними, педагогічними і іншими засобами.

Арт-терапія - це засіб вільного самовираження і самопізнання.

Хоча в наш час інтенсивно розвиваються різні напрямки арт-терапії (танцювально-рухова, піскова терапія, музикотерапія, казко-терапія, ізотерапія, імаготерапія тощо), все ж таки, як свідчить аналіз науково-методичної літератури, превалює у використанні саме ізотерапія [ 40; c.162].

Вітчизняна школа використання мистецтва в лікуванні і корекції останніми роками досягла величезних успіхів і показує, що різні засоби мистецтва, особливо музика, здійснюють корекційний і лікувальний вплив як на фізіологічні процеси організму, так і на психоемоційний стан людини. В даний час психокорекційна практика використання різних видів арт-терапії з дітьми з відхиленнями в розвитку представлена в роботах Ю. Б. Некрасової «Бібліотерапія на підготовчому етапі соціальної реабілітації дітей, що заїкаються», Б. І. Айзенберг, Л. В. Кузнєцової «Психокорекційна робота з дітьми, що мають порушення психічного розвитку», Е. Ю. Pay «Роль ігрової психотерапії (казко-терапії) в усуненні заїкання у дошкільників» та ін.

Арт-терапія може використовуватися як у вигляді основного методу, так і як один з допоміжних методів.

Виділяють два основні механізми психологічної корекційної дії, характерних для методу арт-терапії.

Перший механізм полягає в тому, що мистецтво дозволяє в особливій символічній формі реконструювати конфліктну травмуючи ситуацію і знайти її вирішення через переструктурування цієї ситуації на основі креативних здібностей суб'єкта.

Другий механізм пов'язаний з природою естетичної реакції, що дозволяє змінити дію афекту «від болісного до того, що приносить насолоду». У психотерапевтичному контексті можна сказати, що заняття образотворчим мистецтвом носять спонтанний характер - на відміну від ретельно організованої діяльності з навчання пацієнтів рукоділлю або малюванню [40; с.162].

Огляд літератури з проблем арт-терапії свідчить про те, що поняття «арт-терапія» є збірними поєднує у собі безліч різних форм і методів. Фізичний і фізіологічний вплив арт-терапії полягає в тому, що творча діяльність сприяє поліпшенню координації, відновленню і тоншому диференціюванню ідеомоторних актів. Не можна недооцінювати також безпосередню дію на організм кольору, ліній, форми. Наприклад, в країнах каліграфічного листа (Китай та Японія) з давніх часів для лікування нервових розладів застосовується малювання ієрогліфів. На сьогодні вчені з'ясували, що при цьому людина повністю розслабляється, і помітно знижується частота її пульсу.

Відомий арт-терапевт А.І. Копитін визначив такі функції арт-терапії:

- Катартистична - очищає, звільняє від негативних станів.

- Регулятивна - знімає нервово-психічну напругу, регулює психосоматичні процеси, моделює позитивний психоемоційний стан.

- Комунікативна рефлексія - забезпечує корекцію порушень спілкування, формує адекватну між особову поведінку, самооцінку [264; c.14].

У арт-терапії дуже багато різновидів. Найбільшого поширення набули такі: музикотерапія, казко-терапія, піскова терапія, танцювальна терапія, бібліотерапія, лялькотерапія, ізотерапія та імаготерапія.

Музикотерапія є видом арт-терапії, в якому використовується музика в якості засобу корекції. Методики музикотерапії передбачають як цілісне та ізольоване використання музики у якості основного і провідного фактору впливу (прослуховування музичних творів, індивідуальна та групова гра на інструментах), так і доповнення музичним супроводом інших корекційних прийомів для підсилення їхнього впливу і підвищення ефекту.

Л.С. Виготський вважав, що позитивні емоції при музичному прослуховуванні, «художня насолода» не є просто рецепцією, але вимагає найвищої діяльності психіки[ 40; с.172].

Досить ґрунтовне вивчення музикотерапії здійснили вчені Л.С. Брусиловський , В.Ю.Завялова та К. Швабе. Вони визначили чотири основні напрямки корекційної дії музикотерапії:

- емоційне активізування в ході вербальної психотерапії;

- розвиток навиків міжособистісного спілкування, комунікативних функцій і здібностей;

- регулюючий вплив на психовегетативні процеси;

- підвищення естетичних потреб.

Застосування музикотерапії в роботі з дітьми об'єднують з іншими видами арт-терапії: ізотерапією, казко-терапією, танцювальною терапією.

Казко-терапія - це інтегрована діяльність, у якій дії уявної ситуації пов'язані з реальним спілкуванням, що спрямоване на самостійність, активність, творчість, регулювання дитиною власного емоційного стану.

У казко-терапії казкова форма застосовується для інтеграції особистості, розвитку її творчих здібностей, удосконалення взаємодії з навколишнім світом. До казок у своїй діяльності звертались відомі зарубіжні та вітчизняні психологи: Е.Фромм, Е.Берн, Е.Гарднер, А.Манегетті, Є. Лісіна, Т.Зінкевич-Євстигнєєва. Прийнято вважати, що казко-терапію застосовують більше у роботі з дошкільниками. Хоча тексти казок викликають інтенсивний емоційний резонанс як у дітей, так і у дорослих. Саме під час сеансів казко-терапії діти засвоюють необхідні моделі поведінки, вчаться реагувати на життєві ситуації, підвищують рівень знань про себе й оточуючих, тому що казки зрозуміліші їм порівняно з поясненнями педагогів та батьків [22;c.7].

Казко-терапія сприяє розвитку як особистості дитини в цілому, так і окремих її психічних процесів та якостей, а саме: розвитку мислення та розвитку мовлення, активності, самостійності, творчості, емоційності.

Казко-терапія дає можливість використати казку з різною метою, організовуючи різні види робіт:

- малювання за мотивами казки (вільні асоціації з'являються в малюнку, і далі можливий аналіз отриманого графічного матеріалу);

- обговорення поведінки і мотивів дій персонажа, що слугує приводом до обговорення цінностей поведінки людини, виявляє систему оцінок людини в категоріях: добре-погано;

- відтворення епізодів казки (це дає можливість дитині чи дорослому відчути деякі емоційно значимі ситуації і програти емоції);

- творча робота за мотивами казки (дописування, переписування, робота з казкою).

В своїх дослідженнях Т.Д.Зинкевич-Євстигнєєва представляє систему «казко-терапевтичної корекції», яка за своїм змістом є процесом знайомства з сильними сторонами особистості дитини, розширення поля свідомості і поведінки дитини, пошук нестандартних оптимальних виходів із різних ситуацій. Автор розробила курс казко-терапії, який включає в себе безліч прийомів і форм роботи, які дають можливість розвивати творче мислення, уяву, пам'ять, сприйняття і координацію рухів, позитивну комунікацію і адекватну самооцінку [20;с.11].

Відомим видом арт-терапії є піскова терапія. Поняття "терапії піском" було запропоновано ще Карлом Юнгом, психотерапевтом, засновником аналітичної психотерапії, та описано представниками юнгіанської школи (Д. Калфф, Е. Нойман, Е. Вейнріб та інші). Основний її принцип полягає у використанні піску, води і спеціальних атрибутів (дерев'яного ящика чітко визначеного розміру - пісочниці та набору дрібних іграшок).

Перший досвід використання піскової терапії стосувався саме дітей із мовленнєвими, інтелектуальними, афективними та поведінковими порушеннями, як невербальний вид терапії, з метою дати відчуття безпеки знаходження у середовищі. Зараз цей метод використовується без будь-яких обмежень для усіх: і дорослих і дітей (від 3 років).

Маргарет Ловенфельд (одна з "піонерів" піскової терапії) піскову психотерапію розглядала як символічну гру, що створює комунікацію між свідомим і несвідомим. Покращення функціонального стану емоційної та особистісної сфер людини відбувається саме за рахунок встановлення зв'язку між свідомим і безсвідомим у символічній формі, що дозволяє торкнутися найглибших переживань.

Традиційно робота у ході піскової терапії, як різновиду невербально-символічної гри, відбувається шляхом вибудовування дитиною або дорослим пісочної композиції у пісочниці із застосуванням різноманітних іграшок, дрібних предметів, піску, води. Після закінчення сеансу пісочна картинка розбирається, іграшки повертаються на місце, поверхня пісочниці розрівнюється. Багаторазове руйнування і відтворення світу пісочної композиції напряму впливає на створення відчуття безпеки та довіри і зниження базової тривоги, що досить актуально у ході психокорекційної роботи з аутичними дітьми.

Застосування піскової терапії для роботи з дітьми із порушеннями мовлення приводить до невербальної експресії через взаємодію із піском та водою.

Таким чином техніки та підходи піскової терапії допомагають:

- формуванню цілісного, сильного і здорового «Я» дитини, забезпеченню рівноваги між внутрішнім світом переживань і внутрішніх потреб і зовнішнім соціальним світом;

- позбутися психологічних травм;

- пісочниця є контейнером, який покликаний вміщувати і витримувати усі негативні і позитивні переживання дитини;

- пісок і вода, виступаючи важливими носіями сенсорних вражень, відчуттів й емоційно-позитивних переживань, здійснюють заспокійливий вплив, дають емоційну розрядку та й одночасно допомагають стимулювати поведінкову активність, спонукають дитину до гри;

- через програвання своїх фантазій, страхів, бажань у безпечних умовах піскової терапії дитина (в тому числі і дорослий) набуває можливості контролю за своїми внутрішніми переживаннями;

- гармонізувати загальний психоемоційний стан, знизити тривожність;

- виробити у дитини відчуття структурованості, чіткості, знання межі (особливо важливо для гіперактивних дітей).

Окрім терапевтичних завдань, піскова терапія вирішує такожтакі завдання колекційного напрямку:

- удосконалення координації рухів, дрібної моторики, орієнтації у просторі;

- стимуляція вербальної і невербальної активності у процесі гри, формування навичок позитивної комунікації;

- розвиток сенсорно-перцептивної сфери дитини, зокрема тактильно-кінестетичної чутливості [34; c.31].

Танцювальна терапія застосовується в роботі з людьми, які мають емоційні розлади, порушення спілкування, міжособистісної взаємодії. Метою танцювальної терапії є розвиток усвідомлення власного тіла, створення позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування, дослідження почуттів і набуття групового досвіду. Зазвичай, метод танцювальної терапії - груповий.

Основним завданням груп танцювальної терапії є здійснення спонтанного руху. Танцювальна терапія спонукає до свободи і виразності руху, розвиває рухливість і зміцнює сили як на фізичному, так і на психічному рівні. Тіло і розум розглядають в ній як єдине ціле.

Лялько-терапія досить широко використовується в роботі з дітьми. В якості основного прийому корекційного впливу використовується лялька як проміжний об'єкт взаємодії дитини і дорослого (психолога, вихователя, батька). Дитина, пізнаючи реальний світ, його соціальні зв'язки і відносини, активно проектує досвід, що сприймається у специфічну ігрову ситуацію. Основним об'єктом такої соціальної проекції достатньо довгий час є лялька. Гра з лялькою - це світ реальності, в якому живе дитина. Лялько-терапія дозволяє об'єднати інтерес дитини і корекційні задачі психолога, дає можливість втручатись в психіку дитини безболісно з метою корекції чи психопрофілактики. Терапевтичний процес поділяється на два етапи: перший - виготовлення ляльки, другий - використання ляльки для від реагування значимих емоційних станів. В лялько-терапії використовуються такі варіанти ляльок, як ляльки-маріонетки, пальчикові ляльки, ляльки з мотузок, пласкі ляльки, ляльки-пальчата, ляльки-костюми. Цей метод знайшов своє застосування і в зарубіжній, і в вітчизняній практиці (Ф. Зімбардо, І.Г. Вигодська, А.І.Захаров, А.Співаковська).

Бібліотерапія - спеціальний корекційний вплив на клієнта за допомогою читання спеціально підібраної літератури з метою нормалізації чи оптимізації його психічного стану. Корекційний вплив читання полягає у тому, що ті чи інші образи і пов'язані з ними почуття, потяги, бажання, думки, засвоєні за допомогою книжки, доповнюють власні образи і уяву, замінюють тривожні думки і почуття чи спрямовують їх за новою течією, до нової мети. В. М. Мясищев в свій час зазначив: «Методика бібліотерапії є складним поєднанням книговедення, психології, психотерапії, психокорекції»[40; с.178].

В процесі бібліотерапії клієнт веде читацький щоденник. Аналіз щоденникових записів нерідко розкриває процес суб'єктивної інтерпретації художніх творів. Бібліотерапія може застосовуватись як додатковий метод для вирішення проміжних завдань під час корекційних заходів.

Ізотерапія є одним із основних видів арт-терапії, в якому корекційний вплив здійснюється засобами образотворчого мистецтва: малюванням, ліпленням, декоративно-прикладним мистецтвом. Ізотерапія спирається на психологію творчості і застосовує благотворний вплив малювання з психотерапевтичною метою. Методика такої психотерапевтичної практики дозволяє з успіхом використовувати ізотерапію в роботі не лише із дорослими, але й з маленькими дітьми. «Художнє самовираження» так чи інакше, пов'язане із зміцненням психічного здоров'я дитини, а тому може розглядатися як значний психологічний і корекційний чинник. Використання ізотерапії у багатьох випадках виконує і психотерапевтичну функцію, допомагаючи дитині впоратися зі своїми психологічними проблемами, відновити її емоційну рівновагу або усунути порушення поведінки, що є у неї. Ізотерапію застосовують при корекції страхів. Дитині пропонують намалювати свій страх - образ, а потім домальовують малюнок, створюючи позитивний образ. Малювання - це творчий акт, що дозволяє людині відчути і зрозуміти саму себе, виразити вільно свої думки і відчуття, звільнитися від конфліктів і сильних переживань, розвинути емпатію, бути такою як є, вільно виражати мрії і надії. Це не лише віддзеркалення в свідомості людини навколишньої і соціальної дійсності, але і її моделювання, вираження відношення до неї. Деякі учені схильні розглядати малювання як один з шляхів виконання програми вдосконалення організму. Малювання розвиває тілесно-рухову координацію. Тому малювання широко використовують для зняття психічної напруги стресових станів, при корекції неврозів, страхів. Таким чином, образотворча діяльність має особливі переваги порівняно з іншими видами психотерапевтичної роботи.

Так О.Вознесенська виділила основні з них, а саме:

1) дає соціально прийнятний вихід агресивності і іншим негативним відчуттям (робота над малюнками, картинами, скульптурами є безпечним способом випустити "пару" і розрядити напругу);

2) полегшує процес лікування (неусвідомлювані внутрішні конфлікти і переживання часто буває легко виразити за допомогою зорових образів, ніж висловити їх в процесі вербальної корекції; невербальне спілкування легше «вислизає від цензури» свідомості);

3) допомагає отримати матеріал для інтерпретації діагностичних висновків (продукти художньої творчості відносно довговічні, і клієнт не може заперечувати факт їх існування; зміст і стиль художніх робіт дають можливість отримати інформацію про клієнта);

4) дає можливість пропрацювати думки і відчуття, які клієнт звик приховувати (інколи невербальні засоби є єдиними можливими для вираження і пояснення сильних переживань і переконань);

5) заняття образотворчим мистецтвом дає можливість налагоджувати відносини між психологом і клієнтом; спільна участь в художній діяльності може сприяти створенню стосунків емпатії і взаємного сприйняття;

6) розвиває відчуття внутрішнього контролю (робота над малюнками, картинами або ліплення передбачають впорядковування кольору і форм);

7) спрямовує концентрацію уваги на відчуттях і почуттях (заняття образотворчим мистецтвом створюють безліч можливостей для експериментування із кіно-естетичними і зоровими відчуттями, і розвитку здібності до їх сприйняття);

8) розвиває творчі здібності і підвищує самооцінку (супутнім продуктом арт-терапії є відчуття задоволення, яке виникає в результаті виявлення прихованих талантів і їх розвитку) [10; с. 7].

Часто ізотерапія доповнюється казко-терапією, музикотерапією, фототерапією, кольоротерапією, ігротерапією.

Імаготерапія (від лат. Imago - образ) - психотерапевтичний метод, в якому відтворюється клієнтом певний образ, театралізація. Цей метод був запропонований в 1966 р. І. Є. Вольпертом. Цікавим є той факт, що є різні думки щодо того,яким є цей метод: чи арт-терапевтичним, чи методом поведінкової терапії. Автор праці «Арт-педагогіка і арт-терапія в спеціальній освіті» Левченко І.Ю. відносить його до арт-терапії. Осіпова А.А. метод імаго терапії називає методом поведінкової терапії. Практичною метою імаго-методу є корекція нервово-психічної напруги, тренування психологічно адекватної поведінки.

Якщо ж розглядати застосування арт-терапії у роботі з дітьми, то в даний час форми арт-терапевтичної роботи з дітьми різноманітні. В деяких випадках ця робота має явно "клінічний" характер. Як, наприклад, в разі розумової відсталості, аутизму, грубих емоційних і поведінкових порушень у дитини, і здійснюється в медичних установах або в спеціальних школах, або школах-інтернатах. У інших випадках арт-терапевтична робота має швидше профілактичний або розвиваючий характер, як, наприклад, в разі наявності у дитини легких емоційних і поведінкових розладів, або певних проблем психологічного порядку, і проводиться в звичайних школах або при соціальних центрах. Дитина використовує образотворчу діяльність як спосіб осмислення дійсності і своїх взаємин з нею. По малюнку можна визначити рівень його інтелектуального розвитку і міри психологічної зрілості [2; с.16].

Слід враховувати, що образотворчий матеріал і образ для дитини є засобом психологічного захисту, який вона використовує у важких для себе обставинах. Це пов'язано із здатністю образу більш-менш тривалий час «утримувати» переживання, не даючи їм «виплеснутися» назовні. Також дитина здатна за рахунок механізму проекції дистанцію вати внутрішні переживання. При всій різноманітності різних форм арт-терапевтичної роботи і значних відмінностях між окремими групами дітей, їм всім властиві деякі загальні особливості, які необхідно враховувати. Одна з цих особливостей полягає у тому, що дітям в більшості випадків важко дається вербалізація своїх проблем і переживань. Невербальна експресія, у тому числі образотворча, для них природніша. Слід брати до уваги і те, що діти більш спонтанні і менш здатні до рефлексії своїх відчуттів і вчинків. Їхні переживання «звучать» в зображеннях більш безпосередньо, не пройшовши «цензури» свідомості. Тому їхні переживання, які відтворюються в образотворчій продукції,є легко доступними для сприйняття та аналізу.

Лєвченко І.Ю. визначив такі завдання, які вирішуються при застосуванні арт-терапії у роботі з дітьми:

- розробка науково-теоретичних основ використання засобів мистецтва в системі корекційної допомоги дітям з відхиленнями в розвитку;

- наукове обґрунтування можливостей і шляхів компенсації різних відхилень в розвитку дітей засобами мистецтва і художньої діяльності;

- узагальнення всього накопиченого досвіду використання арт-терапевтичних підходів в освітній установі і збагачення його новим науковим і практичним вмістом, націленим на вирішення завдань гуманізації освіти;

- вдосконалення системи організації корекційної допомоги засобами мистецтва в освітніх установах і підготовка фахівців для реалізації цього завдання[2; с.21].

Отже, арт-терапія існує як самостійний напрям у лікувально-корекційній і профілактичній роботі усього кілька десятиліть. Цей напрям почав формуватися як окремий і переважно емпіричний метод у середині ХХ століття. Але коріння арт-терапії сягають у глибину століть у часи Стародавнього Світу.

Арт-терапія - це спеціальна форма психотерапії, яка заснована на мистецтві, в першу чергу образотворчій і творчій діяльності.

На сьогодні поняття «арт-терапія» має декілька значень:

- розглядається як сукупність видів мистецтва, які застосовуються в лікуванні і корекції;

- як комплекс арт-терапевтичних методик;

- як напрям психотерапевтичної і психокорекційної практики;

- як метод, який застосовується в медицині (психіатрії, терапії, хірургії і т. д.) і в психології (загальній, медичній, спеціальній).

Арт-терапія як напрям, пов'язаний з дією різних засобів мистецтва на людину, застосовується як самостійно, так і у поєднанні з медичними, педагогічними і іншими засобами.

Арт-терапія - це засіб вільного самовираження і самопізнання.

Хоча в наш час інтенсивно розвиваються різні напрямки арт-терапії (танцювально-рухова, піскова терапія, музикотерапія, казко-терапія, ізотерапія, імаго терапія тощо), все ж таки, як свідчить аналіз науково-методичної літератури, превалює у використанні саме ізотерапія. Арт-терапія розглядається як сукупність видів мистецтва, які застосовуються в лікуванні і корекції; як комплекс арт-терапевтичних методик; як напрям психотерапевтичної і психокорекційної практики; як метод вона застосовується в медицині (психіатрії, терапії, хірургії і т. д.) і в психології (загальній, медичній, спеціальній).

У арт-терапії не робиться акцент на цілеспрямоване навчання , а саме: опанування навичок і умінь певного виду художньої діяльності (музичному, образотворчому, ігровому, танцювальному).

Основним призначенням застосування арт-терапевтичних технік є розвиток творчих здібностей людини, образне вираження свого стану, вираження різного роду емоцій, зняття психічного напруження, корекція неврозів, страхів, полегшення процесу лікування, а також активізація психічного розвитку дітей.

1.2 Характеристика старшого дошкільного віку. Особливості розвитку мовленнєвої та розумової діяльності дітей старшого дошкільного віку

Старший дошкільний вік є періодом інтенсивного психічного розвитку. Особливості цього етапу виявляються в прогресивних змінах у всіх сферах, починаючи від вдосконалення психофізіологічних функцій і кінчаючи виникненням складних особистісних новоутворень.

На кожному етапі розвитку та чи інша психічна функція виходить на перше місце. На думку Л.С. Виготського, найважливішою особливістю дошкільного віку є нова система психічних функцій, центром якої стає пам'ять[34; c.181]. Пам'ять дошкільника є центральною психічною функцією, яка визначає всі інші процеси. Пам'ять в старшому дошкільному віці носить мимовільний характер. Дитина краще запам'ятовує те, що у неї викликає найбільше зацікавлення, залишає найбільші враження. Таким чином, об'єм матеріалу, що фіксується, багато в чому визначається емоційним відношенням до даного предмету або явища. В порівнянні з молодшим і середнім дошкільним віком відносна роль мимовільного запам'ятовування у 6-7-річних дітей дещо знижується, в той же час стійкість запам'ятовування зростає. У старшому дошкільному віці дитина в змозі відтворити отримані враження через досить тривалий термін.

Одним з основних досягнень старшого дошкільника є розвиток довільного запам'ятовування. Деякі форми цього запам'ятовування можна відмітити у віці 4-5 років, проте значного розвитку воно досягає до 6-7 років. Цьому сприяє ігрова діяльність, в якій уміння запам'ятовувати і вчасно відтворювати необхідні відомості є однією з умов досягнення позитивного результату. Важливою особливістю цього віку є те, що перед дитиною 6-7 років може бути поставлена мета, яка спрямовує її на запам'ятовування певного матеріалу. Наявність такої можливості пов'язана з тим, що дитина починає використовувати різні прийоми для підвищення ефективності запам'ятовування: повторення, смислове і асоціативне закріплення матеріалу.

Таким чином, до 6-7 років структура пам'яті зазнає істотних змін, які пов'язані із значним розвитком довільних форм запам'ятовування і пригадування. Хоча мимовільна пам'ять переважає.

Одне з найважливіших утворень старшого дошкільного віку - уява. Вона має багато спільного з пам'яттю - в обох випадках дитина діє в плані образів та уявлень. Великий стрибок в її розвитку забезпечує гра, необхідною умовою якої є наявність заміщуючої діяльності і предметів-замісників. У старшому дошкільному віці заміщення стає чисто символічним і поступово починається перехід до дій з уявними предметами. Формування уяви знаходиться в безпосередній залежності від розвитку мови дитини. Уява в цьому віці розширює можливості дитини у взаємодії із зовнішнім середовищем, сприяє його освоєнню, служить разом з мисленням засобом пізнання дійсності.

Розвиток просторової уяви дитини до 6-7 років досягає високого рівня. Для дитини характерні спроби провести аналіз просторових ситуацій. Хоча ці спроби не завжди успішні, аналіз діяльності дітей даного віку вказує на розчленований образ простору з віддзеркаленням не лише предметів, але і їх взаємного розташування.

У сфері відчуттів відбувається істотне зниження порогів всіх видів чутливості. Підвищується диференційоване сприйняття. Особливу роль в розвитку сприйняття в старшому дошкільному віці грає перехід від використання наочних образів до сенсорних еталонів - загальноприйнятих уявлень про основні види кожної властивості. До 6-річного віку розвивається чітка вибірковість сприйняття по відношенню до соціальних об'єктів.

У розумовому розвитку дошкільника велику роль відіграють усі психічні процеси. Розумова діяльність нерозривно пов'язана з розвитком уваги, яку К.Д.Ушинський називав «дверима» душі, через які проходить усе, що є в нашій свідомості [64; c.57]. У дошкільному віці увага носить мимовільний характер. Стан підвищеної уваги пов'язаний з орієнтацією в зовнішньому середовищі, з емоційним відношенням до нього, при цьому змістовні особливості зовнішніх вражень, що забезпечують таке підвищення, з віком змінюються. Істотне підвищення стійкості уваги відмічається в дослідженнях, в яких дітям пропонується розглядати картки з малюнками, описувати їх зміст, слухати розповідь. Переломний момент в розвитку уваги пов'язаний з тим, що діти вперше починають свідомо керувати своєю увагою, спрямовуючи і утримуючи її на певних предметах. Для досягнення цієї мети старший дошкільник користується певними способами, які він переймає від дорослих. Таким чином, можливості цієї нової форми уваги - довільної уваги - до 6-7 років вже досить великі. На думку В.С.Мухіної,значною мірою цьому сприяє вдосконалення плануючої функції мовлення, яке є «універсальним засобом організації уваги». Мовлення дає можливість заздалегідь словесно виділити значимі для певного завдання предмети, організувати увагу, враховуючи характер майбутньої діяльності. Не дивлячись на істотні досягнення в розвитку уваги, переважаючим впродовж всього дошкільного періоду, залишається мимовільна увага. Навіть старшим дошкільникам ще важко зосередитися на одноманітній і нецікавій діяльності; навпаки, в процесі цікавої для них гри увага може бути достатньо стійкою [19; c.411].

А от мислення перестає бути наочно-дійовим - дитина може встановлювати прості причинно-наслідкові взаємозв'язки між подіями та явищами, і воно стає наочно-образним, розвивається словесне мислення. Розвиток уяви багато в чому характеризує процес формування мислення, становлення якого в цьому віці значною мірою пов'язане з вдосконаленням можливості оперувати уявою на довільному рівні. Ця можливість істотно збільшується до шести років, у зв'язку із засвоєнням нових способів розумових дій. Формування нових способів розумових дій значною мірою спирається на освоєння певних дій із зовнішніми предметами, якими дитина оволодіває в процесі розвитку і навчання. Дошкільний вік є найбільш сприятливим для розвитку різних форм образного мислення.

М.М. Поддьяков підкреслює, що у віці 4-6 років відбувається інтенсивне формування і розвиток навичок і умінь, які сприяють вивченню дітьми зовнішнього середовища, аналізу властивостей предметів, діяльності, направленої на пізнання предмета і його видозміни. Цей рівень розумового розвитку, тобто наочно-дійове мислення, є підготовчим, так як він сприяє накопиченню фактів, інформації про навколишній світ, створенню основи для формування понять. В процесі наочно-дійового мислення з'являються передумови для формування складнішої форми мислення - наочно-образного мислення, яке характеризується тим, що вирішення проблемної ситуації здійснюється дитиною в руслі уяви, без використання практичних дій. Кінець дошкільного періоду характеризується переважанням вищої форми наочно-образного мислення - наочно-схематичного мислення. Віддзеркаленням досягнення дитиною цього рівня розумового розвитку є схематизм дитячого малюнка, уміння використовувати схематичні зображення при вирішенні завдань [46; c.118].

Таким чином, до 6-7 років дитина може дійти до вирішення проблемної ситуації трьома способами: використовуючи наочно-дійове мислення, наочно-образне і логічне. Старший дошкільний вік слід розглядати лише як період, коли повинно початися інтенсивне формування логічного мислення, ніби визначаючи тим самим найближчу перспективу розумового розвитку.

Так, засновник педагогіки Я.А.Коменський вважав провідним у розвитку розумової діяльності розвиток мислення, формування самостійної розумової діяльності, щоб діти не дивилися чужими очима, не мислили чужим розумом. Необхідна умова розумового розвитку, за його визначенням, - розвиток чуттєвих основ мислення: пізнання починається з відчуття, відчуття передає пам'яті образи дійсності, яка зберігає їх на все життя [25; c.216].

Про рівень розумового розвитку дитини можна говорити, аналізуючи питання, які вона ставить дорослому; судження, у яких виявляється її розуміння різних явищ, подій та їх причин; продукти діяльності дитини - малюнки, споруди із елементарного будівельного матеріалу; змісту і форми ігор; спілкування з дорослими і однолітками; те, які завдання і як вона виконує, особливо - розумові задачі. Як відзначає Л.М.Проколієнко, під поняттям «розумовий розвиток» ми розуміємо ступінь розвитку у дитини пізнавальних процесів - відчуття і сприйняття, пам'яті й уяви, мислення та мовлення, сформованість вміння міркувати, обґрунтовувати свої думки, діяти адекватно до вимоги старших, виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти те, що їй говорять, будувати власні судження, користуватися поняттями та узагальненнями. Неабияке значення має і те, як дитина прагне пізнати навколишні предмети та явища, виявляючи при цьому пізнавальний інтерес, допитливість. Дослідження психологів П.Гальперіна, О.Запорожця, М.Поддьякова показали, що темп розумового розвитку у дошкільному віці значно вищий у порівнянні з більш пізніми віковими періодами, а помилки у вихованні, допущені в цей час, важко подолати в подальшому [34; c.161].

У дошкільному віці здебільшого завершується тривалий і складний процес опанування мовленням. До 7 років мовлення стає засобом спілкування та мислення дитини, а також предметом свідомого навчання, завершується процес фонематичного розвитку, тобто дитина чує та розмовляє більш-менш правильно. Мовлення дитини збагачується складними визначеннями (на зразок лимонно-жовтий, синьо-зелений); новими словами, що визначають часові проміжки (негайно, відразу, раніше, пізніше); дитина вже може правильно називати дні тижня. Зростає словниковий склад мовлення: у 6 років активний словник в середньому досягає 5000 слів. У старшого дошкільника мовлення усе більше включається у процеси сприйняття. Формулювання мети спостереження в мовленні дозволяє цю мету усвідомити й спланувати наступний процес. Дітина усе правильніше передає у мовленні те, що сприймає. Мовлення допомагає осмислити найважливіші якості предметів як єдине ціле.

Так О.С. Нурєєва і З.І.Шейнфельд, вивчаючи психологію дошкільника, визначили його мотив оволодіння мовою. Ним виступили зростаючі потреби дитини довідатися, розповісти й вплинути на себе й іншу людину. Мовлення включається в усі види діяльності, в тому числі й пізнавальну. Зміна завдань, що постають перед дошкільником, поява нових видів діяльності, ускладнення спілкування з дорослими й однолітками, розширення кола життєвих зв'язків і стосунків, у які включено дитину, сприяє інтенсивному розвитку, по-перше, усіх сторін мовлення (словника, звукової культури, граматичного складу), по-друге, його форми (контекстних і пояснювальної) та функцій (узагальнюючої, комунікативної, плануючої та знакової) [34; c.173].

За твердженням Д.Б.Ельконіна, розширення кола життєвих стосунків дітей старшого дошкільного віку, виникнення у дітей самостійної практичної діяльності сприяє подальшій диференціації функцій і форм їхнього мовлення. Дитині необхідно, щоб її мовлення розуміли. Новоутворення у сферах діяльності й спілкування сприяють подальшому інтенсивному оволодінню мовленням: мовлення дитини стає усе більш зв'язним. Ситуативне мовлення - основна форма мовлення молодшої дитини - поступається місцем контекстному мовленню, мовленню-повідомленню. Контексне, тобто зв'язне, мовлення характеризується тим, що його розуміння співрозмовником можливе на основі одних тільки засобів мови й не вимагає опори на конкретну ситуацію. Важливою рисою контекстного мовлення є довільність [34; c.174].

Розвиток самостійної практичної діяльності сприяє розвитку інтелектуальної практичної функції мовлення (міркування, пояснення способів дій, констатація, обмірковування плану майбутньої діяльності тощо).

Необхідність пояснення стимулює дитину до активного пошуку відповідних мовних форм, які найбільш повно передавали б певний зміст. У дошкільному віці пояснювальне мовлення тільки починає розвиватися. Щодо правильної його побудови дитина зазнає труднощів. Іноді пояснювальне мовлення підміняється ситуативним.

Щодо різних сторін мовлення, у дітей стихійно відбувається формування мовної діяльності в цілому як особливого виду людської діяльності й усвідомлення комунікативної функції мовлення. Досить виразне усвідомлення комунікативної функції мовлення виступає вже в дітей середнього дошкільного віку, набуваючи у старшому дошкільному віці ще більшої виразності. В 6-7 років у дитини складається інтелектуальна функція мовлення, коли воно виступає знаряддям мислення. Слово фіксує результат пізнавальної діяльності, закріплюючи його у свідомості дитини. Дитина не тільки констатує те, що сприйняла або відтворює минулий досвід, вона розмірковує, зіставляє факти, робить висновки, відкриваючи в предметі приховані зв'язки й закономірності. Деякі вчені стверджують, що зі своєї практики вони пересвідчились в тому, що наприкінці дошкільного віку багато дітей залишаються на рівні ситуативного спілкування. Досить часто в дошкільників взагалі не формується мовне спілкування на особистісні теми. А в деяких випадках переважає безпосереднє, емоційне спілкування, характерне для дитини. Наприклад, дошкільник прагне тільки до фізичного контакту з дорослим - цілує його, завмирає від блаженства, коли мама гладить його по голівці тощо. Це може свідчити про серйозний симптом відставання у розвитку. Якщо наприкінці шостого року життя дитини її інтереси обмежуються предметними діями й іграми, а її висловлювання стосуються тільки навколишніх предметів і миттєвих бажань, можна говорити про явну затримку розвитку мовного спілкування дитини з дорослим.

Отже, узагальнюючи найбільш важливі досягнення психічного розвитку дитини 6-7 років, можна стверджувати, що на цьому віковому етапі дитина відрізняється досить високим рівнем розумового розвитку, що включає сприйняття, узагальнені норми мислення, смислове запам'ятовування. У дитини формується певний обсяг знань і навичок, інтенсивно розвивається довільна форма пам'яті, мислення, уяви, спираючись на які можна спонукати дитину слухати, розглядати, запам'ятовувати, аналізувати. Старший дошкільник уміє погоджувати свої дії з однолітками, учасниками спільних ігор або продуктивної діяльності, регулюючи свої дії на основі засвоєння суспільних норм поведінки. Його поведінка характеризується наявністю сформованої сфери мотивів і інтересів, внутрішнього плану дій, здібністю до адекватної оцінки результатів власної діяльності і своїх можливостей.