Взаємодія соціального працівника і клієнта у вимірі соціально-психологічних теорій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат з дисципліни "Актуальні проблеми соціальної педагогіки" на тему

взаємодія соціального працівника і клієнта у вимірі соціально-психологічних теорій

ЗМІСТ

Вступ

1. Психолого-орієнтовані теорії соціальної роботи

2. Зміст взаємодії соціального педагога і клієнтів у соціолого-орієнтованих теоріях

3. Роль клієнта у комплексно-орієнтованих теоріях

Висновки

ВСТУП

Основні моделі теоретичного обгрунтування практики соціальної роботи відображають не тільки результати наукових пошуків вчених різних шкіл, але і її еволюцію, зміни в самому змісті і формах соціальної роботи. Кожна модель містить деякі теоретичні положення, зв'язок із суміжними науками про людину і суспільство, природними та соціокультурними основами життя, а також припускає цілком певний зміст соціальної роботи, методи і форми сприяння нужденним, профілактику криз, що виникають у клієнтів. Всі ці моделі можуть бути зведені до трьох груп теорій:

· психолого-орієнтовані;

· соціолого-орієнтовані;

· комплексно-орієнтовані.

Визначення теорій соціальної роботи за ознакою спорідненості із суміжними науками має універсальний характер і значною мірою вбирає в себе критерії визначення за суб'єкт-об'єктною ознакою, оскільки як для групової, так і для індивідуальної роботи можуть використовуватися певні поєднання теоретичних підходів. Тому слід розглядати теорії соціальної роботи саме у контексті їхньої спорідненості із суміжними науками

1. Психолого-орієнтовані теорії соціальної роботи

Психолого-орієнтовані теорії об'єднують сукупність теорій, в центрі яких -- ідея допомоги клієнту шляхом оптимізації його власних зусиль щодо використання його особистісних і соціальних ресурсів для впливу на ситуацію.

Ці теорії отримують поширення у зв'язку з тим, що її сучасна стратегія орієнтує соціальних працівників на те, щоб допомогти клієнтам оптимізувати власні зусилля по зміні ситуації, що виникла на особистісному чи соціальному рівнях. Відповідно до цього стають пріоритетними ті теорії соціальної роботи, які дозволяють соціальному працівнику допомагати клієнтам формувати та використовувати свої особистісні та соціальні ресурси. Таким чином, виявляється, що хід розвитку сучасного суспільства, його потреби сконструювали і теорію соціальної роботи, що задовольняє цим потребам. Однією з найпоширеніших теорій цього напряму є психодинамічна, в основу якої покладено можливості психоаналізу. Психоаналіз суттєво розширив уявлення про сутність допомоги в соціальній роботі, про кожний зі складових елементів допомоги: отримання інформації про клієнта; діагностування соціального відхилення; прогнозування перспектив поліпшення стану; лікування -- надання допомоги клієнту. Зокрема, розглядаючи ситуацію в контексті проблем як особистості, так і соціальних відхилень, за допомогою психоаналізу можна діагностувати динаміку особистісних і соціальних змін у взаємодії, прогнозувати подальший розвиток такої взаємодії і її вплив на стан клієнта. Отже, взаємодія клієнта і навколишнього середовища розглядається як єдина психосоціальна система "клієнт -- середовище", що потребує відповідної інтеграції, впливу з боку соціального працівника.

"Живучість" психодинамічної моделі багато в чому пояснюється характером проникнення будь-якої теорії в практику соціальної роботи та закріплення її у вигляді парадигми соціального знання. Спираючись на аналіз основних зарубіжних досліджень з використання психодинамічної теорії в соціальній практиці, важливо виділити основні тенденції зв'язку психодинамічної теорії та окремих технологій практики, що представляють собою своєрідну її модель. Одним з її переваг, безсумнівно, є інтегративність, взагалі властива теорії соціальної роботи в цілому як самостійної академічної дисципліни. Інтегративність психодинамічної моделі дозволяє соціальному працівнику в різних ситуаціях використати різні технології та методики, що сприяють ефективному вирішенню проблем клієнта. Її життєстійкість, мабуть, пояснюється також і тим, що психодинамічна теорія - це ціла сукупність різних ідей, які в міру розвитку відбруньковувалися від неї і виступали в ранзі самостійних концепцій і теорій, що надалі обумовило ефективність її зв'язків з іншими галузями соціального знання . Ці знову виниклі теорії продовжували реалізовуватися саме через психодинамическую модель практики соціальної роботи, вносячи, природно, в неї певні зміни, не зачіпали її сутності. Відносини соціального працівника і клієнта в рамках психодинамічної моделі включають такі компоненти, як індивідуалізація клієнта, оцінка виниклої проблеми, діагностика її і використання недирективної терапевтичної технології надання допомоги.

Екзистенціональна теорія ґрунтується на тому, що у процесі аналізу поведінки клієнта необхідно зважати на те, як він сприймає та інтерпретує свої уявлення про навколишній світ, як оцінює власний соціальний статус. Потреба в допомозі виникає тоді, коли уявлення клієнта про зовнішній світ неадекватні реаліям унаслідок того, що неадекватним є уявлення клієнта про власний соціальний статус. Найчастіше проблеми у клієнта детермінуються попереднім, минулим соціальним досвідом, під впливом якого формувалось уявлення клієнта про власний соціальний статус.

Соціальні працівники, які використовують технології, засновані на цій моделі, велику увагу приділяють розгляду специфіки поведінки клієнта в так званих первинних по відношенню до нього групах (наприклад, сім'я) і найближчому соціальному його оточенні, вважаючи, що багато причин, що призвели до виникнення кризи, криються саме там. Подальший розвиток екзистенційна модель практики соціальної роботи отримала у зв'язку із зростанням уваги до девіантною відносинам, а також з розширенням сфер взаємодії психосоціальної і структурної соціальної роботи. Великий вплив на соціального працівника при виборі технологій та методик надання допомоги клієнтам в даній моделі практики має положення про те, що люди діють відповідно з певними мотивами, які позначають явища зовнішнього світу, які утримують у своїй пам'яті. На основі цього створюється у свою чергу деяка символічна інтерпретація взаємин між цією людиною й іншими людьми, а також зовнішнім світом у цілому. Але для того щоб ці взаємодії виникали, людина повинна мати достатньо визначене для себе уявлення про навколишній світ, яке може виникнути лише на основі наявних у нього уявлень про себе. Соціальний працівник враховує ці особистісні конструкції, наявні у клієнта, що допомагає йому зрозуміти причини поведінки, що призвів до особистісного дискомфорту цієї людини. Слід мати на увазі, що проблеми, з якими клієнт звернувся, багато в чому детерміновані саме його минулим досвідом. Ефективність даної моделі соціальної роботи наочно проявляється при роботі з етнічними групами, вимушеними змінити місце проживання, у представників яких виникають конфлікти у зв'язку з тим, що їх особистісні реконструкції зовнішнього світу, засновані на їхнє минуле соціальний досвід, вступають у протиріччя з їх новим соціальним оточенням.

Теорія кризового втручання орієнтована на ідею допомоги клієнтові, який перебуває у стані глибокої психологічної кризи і якому необхідне швидке оперативне втручання для виведення з дезадап-тивного стану.

Гуманістична теорія соціальної роботи побудована на ідеї допомоги клієнтам у самопізнанні та усвідомленні значущості їх особистості в розумінні самих себе та характеру впливу на них довкілля.

Під час особистого контакту соціальний працівник орієнтує клієнта на необхідність зрозуміти інших як умову розуміння себе і можливості вирішення своїх проблем тільки через розуміння ставлення до інших. Допомога у виборі стратегії дій клієнта має орієнтувати його на пошук власного життєвого призначення.

У рамках цієї теорії практики соціальний працівник, насамперед, намагається переконати клієнта у своїй щирій зацікавленості в його проблемах, позитивне ставлення до нього, прагне співпереживати його емоційному відношенню до виниклої ситуації або до світу в цілому. Це - один з дієвих моделей, які сприяють підвищенню ефективності взаємовідносин соціального працівника з клієнтом. Тут слід використовувати технологію "активного слухання", основними компонентами якої є емпатія, спрямована на клієнта, і партнерський стиль відносин. Істотна риса цієї теорії соціальної роботи - недирективна підхід до вирішення проблем клієнта. Соціальний працівник через спілкування з ним, по-перше, повинен донести до нього, що зрозуміти себе, а отже, і свої проблеми можна тільки через розуміння ставлення до інших; що людина повинна діяти у відповідності зі своїм рішенням, по-друге, переконати клієнта в тому, що він прагне допомогти йому у виборі стратегії дій, наголошуючи на важливості того, щоб кожна людина знайшла саме своє призначення в житті. Такий підхід дозволяє не тільки зрозуміти потреби клієнтів, але й чіткіше позначити потреби соціального працівника як фахівця. В даний час гуманістична модель соціальної роботи набуває все більший вплив, посилюючи міждисциплінарний та інтегративний підходи в соціальній практиці.

2. Зміст взаємодії соціального педагога і клієнтів у соціолого-орієнтованих теоріях

Соціолого-орієнтовані теорії соціальної роботи зосереджують увагу на соціальному контексті допомоги: соціальних детермінантах виникнення складних ситуацій, соціальних нормах і патології, соціальному контролі за поведінкою індивіда.

Одна з таких теорій -- системна теорія соціальної роботи. Суспільство розглядається як складна соціальна система, утворена із сукупності взаємопов'язаних елементів у вигляді соціальних організацій та інститутів, взаємодія яких впливає на життєдіяльність людини.

Допомога клієнту полягає у виявленні факторів оточення клієнта, фіксації впливу на нього інших людей, а також соціальних факторів. Це робиться для того, щоб разом із соціальними працівниками досягти поставленої мети, "обходячи" або "усуваючи" обставини, які можуть призвести до небажаних наслідків. На основі теорії систем соціальний працівник виявляє фактори оточення клієнта (від безпосередньо побутового до рівня суспільства), фіксує наявність впливу на клієнта інших людей, а також вплив різних соціальних чинників. Надалі соціальний працівник разом з клієнтом шукає можливості допомогти клієнту досягнути поставленої мети, допомагаючи йому "зняти", "обійти" ті обставини, які можуть призвести до небажаних наслідків або "побічним" негативним явищам. Соціальний працівник у цьому випадку може використовувати технологію зіставлення норми і патології соціальної поведінки. Особливо ефективно ця технологія може виявлятися при роботі з групами соціального ризику. Часом у представників цих груп немає достовірних знань про норми поведінки в якихось певних соціальних сферах, і вони створюють свої або чужі переймають неприйнятні зразки поведінки. Соціальні працівники, беручи участь у здійсненні соціального контролю за поведінкою представників груп ризику, розглядають поведінка, що відхиляється як проблему особистої соціальної та емоційної незрілості клієнта. Це дозволяє використовувати методики, засновані на підтримці, терапії та консультуванні. Соціальний працівник повинен враховувати, що, по-перше, існують різні явища, які можуть не вписуватися в загальну схему теорії систем, так як вона дозволяє вирішувати питання лише на макрорівні і не враховує, зокрема, особистісний рівень розвитку соціальних процесів і явищ, по -друге, це дуже узагальнена теорія, яка може часом трансформуватися в конкретних специфічних ситуаціях. В даний час теорія систем найбільш ефективно використовується в організації соціального обслуговування, а також з метою розробки концепцій соціального захисту населення та їх реалізації у вигляді різних соціальних проектів.

Із системною теорією пов'язана системно-екологічна теорія соціальної роботи, в якій допомога розглядається на стику соціальної системи та живого організму і є компетенцією соціальної психології. При цьому допомога має на меті збереження рівноваги між клієнтом і навколишнім середовищем, негативні зміни в якому викликають у клієнта дезадаптивні процеси. Навколишнє середовище при цьому розглядається в широкому розумінні поняття "екологічне середовище", яке об'єднує природні та соціальні складові й у якому клієнт потребує допомоги в пошуках своєї "екологічної ніші".

На відміну від системно-екологічної соціально-радикальна теорія концентрує увагу на ідеї допомоги клієнтові в розвитку його соціальної самосвідомості й передусім її політичної і правової складових. Мета допомоги -- підвищити рівень самоконтролю клієнта, особистісної відповідальності, самоактуалізації його можливостей у захисті й обстоюванні своїх прав як людини, протистоянні дискримінації в тих чи інших сферах життєдіяльності безпосередньо індивіда та окремих соціальних груп і спільнот. Характерно, що соціальна допомога в цих випадках обмежується розвитком соціальних здібностей саме клієнта, не поширюючись на зміни в соціальних структурах, які його пригнічували.

В її основі лежать моделі захисту і "наділення повноваженнями", "соціальної адвокатури", розвитку самосвідомості представників різних соціальних груп. Вона розвивається як частина руху за права людини (боротьба з дискримінацією за расовими ознаками, національними забобонами, проти приміщення людей на тривалий термін до установ різного типу, в тому числі злочинців), так як відповідальність за соціальні зміни в цьому випадку ніби перекладається на самого клієнта, відновлюючого свій життєвий потенціал за допомогою соціального працівника. Дана теорія не стосується технології допомоги клієнтам, чиї здібності, як би їх не активізували і ні "звільняли", не відповідають широті свободи і влади розпорядження власним життям, які може отримати клієнт (наприклад, дитина, психічнохворий). Технологія захисту і "наділення повноваженнями" може сприяти розвитку активності багатьох пригноблених, відкинутих, нещасних, але це не виключає і спеціальних терапевтичних методик при роботі з окремими групами клієнтів, надання їм фахової допомоги, втручання в їхнє життя. Технологія "наділення повноваженнями", яка використовується з метою підвищення самоконтролю клієнта, його особистої відповідальності, самоактуалізації, близька за змістом до когнітивних і гуманістичним моделям роботи з людьми. Але соціально-радикальна модель більший акцент робить на облік впливу владних структур, класової приналежності, такого суспільного явища, як пригнічення. Слід зазначити, що дана модель, спрямована на розвиток соціальних здібностей клієнта, не шукає шляхів зміни соціальних структур, які його пригнічують. При її реалізації перед практиками соціальної роботи часто встає етична дилема: як "наділити повноваженнями" одних, не зачепивши інших, оскільки, якщо одні захищаються за рахунок інших, можливе виникнення конфлікту інтересів, конфронтації між групами.

Марксистська теорія соціальної роботи побудована на ідеї допомоги клієнтові шляхом спільних колективних дій, спрямованих на підвищення самосвідомості та здійснення соціальних змін у суспільстві. При цьому допомога з боку соціального працівника може мати характер як соціального нагляду і контролю, так і "соціального стабілізатора" або "соціального адвоката".

Також в основі марксистської теорії соціальної практики лежить розуміння діяльності соціального працівника як сили, що сприяє здійсненню спільних колективних дій, спрямованих на підйом самосвідомості і здійснення змін у суспільстві. Але спрямованість цієї "сили" в різних модифікаціях цієї моделі розглядається по-різному. В одному випадку на перше місце висувається така функція соціального працівника, як соціальний контроль, в іншому - роль соціального "стабілізатора", соціального "адвоката", соціального "лікаря". Соціальна робота в марксистській моделі в основному розглядалася і розвивалася на структурному рівні. Такі моделі соціальної роботи, мабуть, можуть бути ефективні при вирішенні цілого ряду соціальних проблем сучасного суспільства.

3. Роль клієнта у комплексно-орієнтованих теоріях

Комплексно-орієнтовані теорії соціальної роботи об'єднують концептуальні підходи кількох гуманітарних наук -- соціології, психології та педагогіки. Таке об'єднання зумовлене складністю та комплексним характером як об'єктів соціальної роботи, так і типових ситуацій допомоги клієнтові.

Так, рольова теорія соціальної роботи ґрунтується на комплексній ідеї рольової поведінки клієнта, який будує свою поведінку відповідно до моделей, схем, що відтворюються індивідуальною свідомістю. Рольова модель соціальної роботи охоплює проблеми клієнта, пов'язані з очікуваною поведінкою і бажаним розвитком з урахуванням минулого досвіду, розумінням значущості актуальних подій та механізмів формування у людини уявлень про її роль у житті.

У рамках використання рольової моделі практики соціальної роботи виявляються деякі компоненти соціологічного знання. Але в основному логіка обгрунтування доцільності тієї чи іншої діяльності соціального працівника тут базується на психологічному знанні. Перш за все, це виражається в тому, як розуміється роль особистості, а вона, частіше всього, трактується переважно в психологічному або соціально-психологічному планах. Багато дослідників виникнення рольової теорії пов'язують з ім'ям Якоба Леві Морено (1892-1974), визнаючи його не тільки засновником соціометрії, через яку Морено намагався описувати міжособистісні відносини, але і груповий психіатрії в цілому. Відносини між людьми динамічні, пластичні, в кожному окремому випадку людина діє згідно зі своєю оцінкою виникає ситуації. Але ці оцінки можуть вступати в протиріччя з оцінками даній ситуації іншими людьми. Дж. Mід (1863-1931) вважав, що взаємне пристосування значно спрощується завдяки здатності людей формувати уявлення про самих себе як про об'єкти сприйняття, причому цей процес забезпечується шляхом прийняття ролей інших. Кожна людина здатна сформувати Я-образ, тобто може уявити, як він виглядає в очах інших людей, включених в дану ситуацію, і таким чином перевірити з точки зору інших учасників все, що він збирається робити. Особиста відповідальність фіксується людиною в той момент, коли він уявляє собі, що чекають від нього інші учасники. Лінії дії окремих індивідів взаємно підганяються один до одного, оскільки кожен може брати ролі інших, формувати Я-образ з приписуваною їм точки зору і здійснювати пристосування до приписуваним їм намірам і експектаціям. На думку Міда, здатність розглядати себе як об'єкт - це одне з специфічних людських якостей, людина починає усвідомлювати себе як особливу "одиницю" в процесі прийняття ролей. Він відноситься до своєї поведінки як до поведінки інших людей або так, як інші люди ставляться до його поведінки. Можна сказати, що соціальна роль - це поведінка, яка від людини чекають інші люди при виконанні ним соціальних функцій. Діючи відповідно до цих очікуванням, людина як би виконує свою соціальну роль. І тут може виникнути розбіжність у розумінні ним та іншими людьми, що він "зобов'язаний і не зобов'язаний" робити відповідно з цією роллю, що в подальшому може призвести до конфліктів. Окрім соціальних ролей люди виконують і міжособистісні ролі. Часом між соціальними і міжособистісними ролями виникають протиріччя. Так, наприклад, соціальні ролі - "любляча мати", "відданий син", "строгий батько", а міжособистісні - "байдужа мати", "зухвалий син", "батько, не користується повагою". І не завжди люди самі можуть вийти з суперечливої ситуації, в яку потрапили. У цьому випадку їм на допомогу повинні прийти фахівці - соціальні працівники, що враховують рівень свідомості клієнтів, характер властивих йому стереотипів. Рольову гру соціальний працівник може використовувати для навчання клієнта корекції поведінки, а також підвищення його адаптивності. Рольова теорія служить для соціального працівника однієї з форм соціального пояснення, а прилучення до таких соціальних ролей, як сімейні, професійні та батьківські, обумовлюють формування особистості та її поведінки. Вибір методик, адекватних вирішення проблеми, а також поєднання різних методик у процесі роботи з клієнтом багато в чому визначаються з одного боку, специфікою проблеми, з якою прийшов клієнт, з іншого - пріоритетом тієї теорії, на яку спирається у своїй професійній діяльності фахівець-практик. Однією з методик, в основі якої лежить технологія рольової гри, є психодрама. Психодрама, як підкреслює К. Руддестам, грунтуючись на природній здатності людей до гри, "створює такі умови, при яких індивідууми, виконуючи ролі, можуть творчо працювати над особистісними проблемами і конфліктами". Найбільш поширеними технологіями на основі рольової теорії є наступні: зміна ролей; групова дискусія (предметом якої, зокрема, можуть бути біографія клієнта, міжособистісні відносини в групі і т.д.); групова поведінкова терапія, метою якої є освоєння нових ролей у групі і з допомогою групи корекція поведінки клієнта (в даному випадку використовуються методики: згасання, переобусловліваніе, моделювання, научіння соціальним навичкам, міжособистісним контактам); арттерапія, мета якої - розкриття клієнтом своєї ролі перед групою, інтерпретація її, стимулювання активності клієнта; методика "запрограмованих ролей "і ін Поняття" соціальна роль "надає можливість і більш рельєфно описати стосунки" соціальний працівник - клієнт". Ситуативно-рольова гра може використовуватися і в процесі підготовки фахівців у галузі соціальної роботи. Деякі дослідники вважають, що соціальні працівники повинні вибирати певну роль, що обумовлює тактику їх взаємовідносин з клієнтом у процесі спілкування. Наприклад, соціальний працівник може виступати в ролі посередника, одного або наставника. Ці ролі можуть змінюватися на різних етапах спілкування соціального працівника з клієнтом. Рольова теорія також має явно виражену тенденцію до комплексності, що дозволяє багатьом теоретикам і практикам відносити такий підхід до комплексно-орієнтованим, пов'язуючи його з соціально-психологічної різновидом комплексно-орієнтованих теорій соціальної роботи.

Соціально-педагогічна теорія соціальної роботи базується на ідеї допомоги шляхом виховного впливу на процес соціалізації індивіда або соціальної групи, який здійснюється через систему соціальних інститутів -- сім'ю, школу, позашкільні заклади. Ці інститути мають коригувати формування соціальних якостей особистості відповідно до суспільно значущих цінностей, обмежувати або активізувати вплив тих чи інших факторів.

В її основі лежить положення, що виховання виступає частиною процесу соціального становлення людини як свідоме цілеспрямоване вплив на індивіда, соціальну групу з боку суб'єктів виховної діяльності, що ставлять своєю метою вироблення у виховуваних певних соціальних якостей. На процес соціального становлення людини, формування його особистості впливають різноманітні соціальні фактори, під впливом яких в окремих випадках можуть сформуватися неадекватні даному суспільству соціальні якості особистості, що призводять в подальшому до різного роду соціальних конфліктів. Тому процес соціалізації в основному є інституціоналізованих, реалізується через систему певних соціальних інститутів, покликаних коригувати формування соціальних якостей особистості відповідно до суспільно значущими цінностями, обмежувати або активізувати дії якихось чинників або нейтралізувати їх. Соціально-педагогічна модель може розглядатися і на рівні структурної, і на рівні психосоціальної роботи. Можливості реалізації даної моделі на структурному рівні можна показати на прикладі дослідження взаємовідносин школи і суспільства. Школа в сучасному суспільстві виконує ті основні завдання, які на інших етапах розвитку суспільства виконувалися неформально, шляхом включення індивіда в сім'ю, плем'я, громаду і т. д. Вона виступає в ролі первинного механізму диференціації суспільства, беручи на себе завдання професійної підготовки. Таким чином, саме школа починає формувати соціальний статус людини, допомагаючи йому адаптуватися до життя суспільства на різних рівнях та етапах його розвитку. Відповідно до цього реалізуються такі функції соціальної роботи, як профілактична, прогностична, соціального контролю. Інша точка зору заснована на тому, що школа розглядається як соціальний інститут, що є чинником боротьби різних соціальних груп за владу. Завдання школи в цьому випадку - перш за все формування таких цінностей, які б виправдовували всі дії, необхідні для підтримки існуючої системи. Таким чином, через цей підхід реалізується перш за все така функція соціальної роботи, як соціальний контроль. Третя точка зору спирається на положення, що в сучасному суспільстві "добре соціалізована" у групі людина не зобов'язана розділяти точку зору інших її членів, а його поведінка може істотно відрізнятися від їхньої поведінки. Всі люди живуть, як би "граючи" за певними правилами (вони вирішують, як змінити ритм роботи, як провести свій вільний час, як поводитися у разі конфлікту з адміністрацією і т. д.). Але деякі люди "випадають" з гри, не знаючи, як вступити в неї, не розуміючи, що вона означає, що можна від неї чекати і що можна собі дозволити. Роль школи і полягає в тому, щоб такі "маргінальні групи" не виникали. Відповідно до цього школа, з одного боку, сприяє формуванню вільно діючих, як би "автономних" соціальних суб'єктів, а з іншого - розвиває "структуру розумного", в межах якої можуть існувати індивіди, не вступаючи в конфлікт із суспільством. У цьому випадку функціями соціальної роботи є соціально-психологічна реабілітація індивіда і оптимізація механізмів реалізації його можливостей і потреб. Таким чином, соціальні працівники повинні регулювати відносини суспільства і школи як системи освіти і виховання, бо наскільки школа формується під впливом суспільства, настільки суспільство змінюється під впливом школи

Когнітивна теорія соціальної роботи ґрунтується на ідеї допомоги клієнту, орієнтуючись на особливість його мислення, установки, які в кінцевому підсумку спрямовують його соціальні дії.

Один із принципів організації соціальної роботи відповідно до цієї моделі практики полягає в тому, що, соціальні послуги повинні бути доступні всім нужденним в них. У когнітивної моделі виявляються можливості регуляції соціальної поведінки клієнта шляхом навчання його "відпрацьовувати" механізми своїх вчинків, адекватні соціальним умовам або тієї конкретної соціальної ситуації, в якій він опинився. Однією з методик в процесі консультування клієнта, розробленої на основі когнітивної моделі, є пояснення, в основі якого лежить раціональний контроль соціального працівника за поведінкою клієнта. Дана модель найчастіше використовується при роботі за місцем проживання. Процеси урбанізації, поява міст-супутників у багатьох розвинених країнах, розширення міграційних потоків поставили соціальних працівників перед необхідністю освоювати нові форми соціальної роботи. Зокрема, не всі виникаючі соціальні проблеми можна було вирішувати в традиційно існуючих соціальних службах. Когнітивна модель практики соціальної роботи в процесі адаптації виділяє три основні етапи, або фази: 1) реакція на зовнішній світ, обумовлена Я клієнта, його цілями і прагненнями; 2) стабілізація стану клієнта в соціальному середовищі; особливо це важливо при розгляді соціальних якостей клієнта, які можуть мати негативний резонанс; 3) виявлення потреб клієнта у відповідності з наявними цілями й установками. Суттєвим моментом в процесі консультування, що спирається на когнітивну модель, є аналіз різних сторін сприйняття. На основі сприйняття надалі будуються взаємини клієнта і соціального працівника, які можуть бути або ефективними, або деструктивними. У практиці роботи важливо враховувати, що сприйняття будь-якої реакції клієнта на конкретні події не повинно розглядатися як сприйняття його особистості в цілому. Наприклад, коли ми спостерігаємо за клієнтом за допомогою відеомонітора, то фіксуємо лише його реакцію, але не можемо інтерпретувати його почуття. У той же час очевидно, що на характер сприйняття можуть впливати різні фактори - знання, установки, соціокультурні стереотипи й ін Когнітивна модель соціальної роботи є комплексною, оскільки вона включає і соціологічні, і психологічні підходи до її організації. Одна з проблем, з якою зустрічається соціальний працівник на основі цієї моделі практики, - дозвіл конфліктів, природа і сутність яких може бути різна. Наприклад, конфлікт між Я, яке представляє клієнт сам собі, і уявленнями, які, на його думку, виникають про нього у інших (це часто відбувається в період зміни соціального статусу клієнта, втрати роботи, вікових змін і т.д.). Те, яким чином людина виходить з конфлікту або передбачає шляхи виходу з нього, має суспільну значимість, оскільки мова йде про реабілітацію адаптивних механізмів особистості, які мають певне відношення до змін та інших людей. У процесі роботи з клієнтом з дозволу конфлікту на основі когнітивної моделі соціальному працівнику важливо послідовно здійснювати такі "кроки", або "набори дій": - "Дискримінаційні", на цьому етапі клієнт повинен усвідомити або відчути проблему, що виникла або існуючі обставини, які створюють дискомфорт для нього, або інакше - дискримінують його "Я"; - "Концептуальні", на цьому етапі соціальний працівник повинен прагнути до того, щоб клієнт співвідніс символи і цілі, якими він зазвичай користувався при отриманні та передачі інформації, з принципами виділення цінностей та їх впливом на саморозуміння; - "Навчання принципам взаємин", які спираються на діалектику механізмів адаптації, ціннісних орієнтації і уявлень людини про світ; - "Дозвіл проблеми", на цьому етапі обгрунтовується універсальний спосіб, за допомогою якого клієнт справляється з дозволом виниклих конфліктів. Кожен "крок" передбачає різні технології роботи з клієнтом. Так, на першій фазі важливо визначити цінності клієнта в його житті і, що не менш важливо, підвести його до необхідності виділення таких пріоритетів. Соціальний працівник повинен прагнути "вивести" свідомість клієнта за межі його безпосереднього досвіду на рівень наукового абстрагування; показати йому, як середовище впливає на характер його сприйняття світу і подальшу мотивацію його поведінки. Соціальний працівник може запропонувати клієнтам вести щоденник, потім у наступних бесідах він прагне до того, щоб вони могли свідомо описати події минулого дня, пов'язати ці події зі своїми думками і почуттями; можна використовувати і спеціальну систему завдань і вправ. На другій фазі важливо визначити основні особливості когнітивного стилю клієнта, який обумовлений в чому його внутрішнім світом (заснований на відповідних клієнту формах сприйняття і механізмах адаптації), які є в нього стереотипами (він може, наприклад, в одних ситуаціях ототожнювати соціальних працівників з лікарями, особливо психотерапевтами, в інших - з працівниками правоохоронних органів), характером і рівнем одержуваної ним інформації (зокрема, ті символи, які в подальшому у них асоціюються з тією або іншою областю одержуваної інформації), соціокультурними нормами, які властиві клієнтові та визначено середовищем його оточення . На цій фазі організації консультування основним є процес спілкування клієнта з соціальним працівником, а також з іншими людьми. Важливо звертати увагу на особливості і вербального, і невербального спілкування клієнта з різними людьми, що дозволить: отримати більше відомостей від клієнта про нього самого і про його життя в цілому; зафіксувати стереотипно-символічну реакцію на зміни, що відбуваються і в самому клієнті, і в оточуючих його людей, і в соціальному середовищі; виявити характер його життєвої позиції, ступінь відповідальності, яку він бере на себе. Соціальний працівник повинен зрозуміти мотиви вчинків клієнта. Необхідно створювати під час роботи з ним сприятливий клімат спілкування, що сприяє формуванню у клієнта бажання змін. Слід враховувати такий суттєвий фактор, що слабкі особові зміни можуть бути ефективні тільки в умовах вирішення соціальних проблем: гарантій соціальної безпеки, надання житла, мінімальних засобів існування. Важливо також мати на увазі те, що деякі клієнти, отримуючи різні послуги, відчували при цьому почуття моральної ущербності. У цьому випадку необхідно зняти виниклу негативне емоційне ставлення до певних соціальних служб і до окремих соціальних працівників. Переорієнтація емоційного ставлення може відбуватися за рахунок надання клієнту відповідної інформації. Усі соціальні працівники несуть професійну відповідальність за характер і рівень надаваних клієнтові послуг, за ті зміни його особистості, що вони прогнозують, за надану йому інформацію. Клієнту може бути рекомендована методика самоаналізу (структура і форми якого визначаються різними факторами, серед них особливе місце займають соціокультурні). Важливо допомогти клієнту побачити альтернативні напрямки скоєних дій. На фазі, що отримала назву "дозвіл проблеми", виділяються основні принципи (норми, правила) поведінки клієнта у виниклій ситуації з метою її зміни або зміни його самого. Важливо показати, що соціальні зміни зумовлюють і зміни основних взаємин між людьми. Одним з варіантів в даному випадку є групова дискусія, в якій беруть участь і інші клієнти. На цій фазі відбувається як би синтез колишніх "кроків": ситуація сприймається і усвідомлюється, потім поверяется різними способами вирішення проблеми з метою виявлення найбільш ефективних, тобто виробляється стратегія дії і потім ця стратегія застосовується до вирішення конкретної проблеми. Одним з важливих моментів діяльності соціальних працівників є наявність умінь і навичок з використання різних методів роботи з індивідами, групами по вирішенню проблем на федеральному, регіональному і муніципальному рівнях. Ефективним є комплексне використання теорій психології, соціології, правознавства, економіки та інших, особливо тих, які носять інтегративно-комплексний характер.

Суть допомоги полягає в регуляції соціальної поведінки клієнта шляхом навчання його "відпрацьовувати" механізми своїх вчинків адекватно до соціальних умов або конкретної ситуації, в якій він опинився. Практика соціальної роботи свідчить про те, що когнітивна теорія, як і інші комплексно-орієнтовані теорії, найефективніше використовується у складних життєвих ситуаціях, причини яких охоплюють сукупність соціальних, психологічних, а часто й біологічних факторів Ідеться про ситуації, які характеризуються ускладненнями, спотворенням, припиненням, а іноді й руйнуванням таких сутнісно важливих процесів у житті людини, як адаптація та соціалізація. Тому дедалі актуальнішою стає розробка комплексно-орієнтованих теорій, на основі яких можна було б надавати системну соціальну допомогу при порушенні процесу соціалізації індивіда в певний період його життя, особливо коли такий процес набирає кризового характеру.

психологічний соціологічний рольовий суспільний

ВИСНОВКИ

Аналіз сучасних теорій соціальної роботи дозволяє зробити висновок про те, що значна їх частина зросла з соціологічних концепцій того чи іншого характеру. Важливо встановити зв'язок цього теоретичного знання з основними напрямками практичної діяльності соціальних працівників. Соціальна робота "тяжіє" до тих теорій, які спрямовані переважно на так звану структурну соціальну роботу, яка передбачає, перш за все, участь соціальних працівників в оптимізації діяльності установ соціальної сфери, що забезпечують, по-перше, соціальний захист та підтримку різним соціальним групам нужденних, по-друге, підвищення ефективності соціальної політики в суспільстві в цілому. У зв'язку з цим об'єктом соціологічного аналізу є також і соціальні передумови, умови здійснення соціальної роботи, технології соціальної допомоги конкретним людям.

Класифікації теорій підтверджують, що соціальна робота є механізмом реалізації державної політики; що в залежності від усвідомлення клієнтом своїх проблем і потреб ставиться соціальний діагноз та обирається напрям, орієнтація роботи (психологічна, комплексна, соціологічна); що вимагає конкретизації методик і технологій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Козубовська І.В. До питання про науково-теоретичні засади соціальної роботи. - Науковий вісник УжНУ. Сер. Педагогіка. Соціальна робота. - Ужгород: "Поличка "Карпатського краю", 2000. - № 10 (128). - С. 117-119.

2. Мигович І. Становлення соціальної роботи як науки в Україні// Соціальна політика і соціальна робота. - 1998. - № 1-2. - С. 72.

3. Пейн М. Сучасна теорія соціальної роботи. - К., 2000. - 438 с.

4. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. - ДЦССМ, 2002. - 536 с. - Соціальна робота. Кн. 4.

5. Бех В.П. Цілісність соціальної роботи: методологічні, теоретичні та праксеологічні аспекти// Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2002. - № 1. - C. 25-40.

Размещено на Allbest.ru