Аналіз необхідних змін в законодавстві щодо діяльності НДО

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет Києво-Могилянська Академія

Письмова робота

з курсу «Соціальна робота на сучасному етапі»

на тему «Аналіз необхідних змін в законодавстві щодо діяльності НДО»

Київ 2009

Зміст

Вступ

1. Актуальність реформування законодавства, щодо діяльності НДО

2. Законодавство України, що регулює діяльність НДО

3. Зміни, яких потребує законодавство, що регулює діяльність НДО

Список літератури

Вступ

Стратегічною метою трансформації українського суспільства є розбудова суверенної і незалежної, демократичної, соціальної правової держави (1ст. Конституції України). Реалізація даної мети тісно пов'язується з формуванням громадянським суспільством, невід'ємним елементом якого є “третій сектор”. Громадянське суспільство -- це умовний простір між громадянином і державою, де існують і активно діють з метою виявлення та захисту інтересів громадян партії, асоціації, фонди тощо , де відбувається узгодження та реалізація інтересів різних суспільних груп.

Термін “третій сектор” є характернішим для США, де є ще два сектори: державний та прибутковий. Саме недержавні організації, метою яких є не одержання прибутку, а захист та забезпечення інтересів різноманітних груп населення. Але не слід ототожнювати поняття недержавні неприбуткові організації соціальної сфери та “третій сектор”. Останнє є більш ширшим. Як відомо, з точки зору демократичного суспільства розвиток третього сектору взагалі і недержавних, громадських організацій соціальної сфери має вирішальне значення, бо демократія без громадян та активної їх участі їх у громадській діяльності не можлива. Систему відносин між індивідом, громадянським суспільством та державою деякі автори представляють за допомогою різних варіацій таких схем: громадянське суспільство Складний період в Україні, який характеризуються складністю перетворень соціальної сфери та економічною нестабільністю зумовлює гальмування розвитку нових форм участі громадян у розв'язанні в першу чергу складних суспільних проблем, які найефективніше може вирішити в першу чергу людина, яка є частиною громади, партії, організації, профспілок, молодіжних рухів, релігійних організацій, жіночих, волонтерських та інших -- недержавних (неприбуткових) організацій .

1. Актуальність реформування законодавства щодо діяльності НДО

Громадські організації є суттєвим, невід ємним елементом демократичного суспільства як уже зазначалося, в якому існують і вільно проявляються досить різні потреби й інтереси певних соціальних груп громадян. Вони характеризуються деякими спільними рисами:

- виражають та захищають інтереси певних соціальних груп суспільства;

- користуються масовою підтримкою саоїх членів і прихильників;

- виражають свої вимоги через певні програмні установки і цілі (як відкрито, так і, часом приховано)

Якщо говорити про концепцію функціонування НДО соціальної сфери в Європі, можна в найбільш загальному вигляді виділити три моделі функціонування доброчинних організацій третього сектору.

Перша модель -- це англосаксонський або так званий ліберальний (Англія, Швейцарія) тип громадських організацій. Які виконують незалежну під державний та комерційних структур виробничу й комунікативну функції щодо здійснення великої частки соціальної роботи. Така модель перш за все обумовлена пануючою ідеологією індивідуалізму. Вважається. Що необмежене володіння власністю і лібералізм підприємства сприяють накопиченню багатства і заохочують до приватної ініціативи. Роль держави за таких умов полягає в забезпеченні свободи підприємництва як права кожної особи займитися економічною діяльністю в спосіб, що її приваблює і не суперечить суспільний моралі та чинному законодавству. Щодо нужденних осіб держава, виходячи з того, що люди мають самі захищати власні інтереси, дбати про власну користь, реалізує принцип невтручання, і обмежується виконанням декількох загальнообов'язкових функцій. Тому формування зазначеної моделі у відповідності із соціально-культурними традиціями цих країн відбувається в формі зростання широкої мережі різної за масштабами організованої філантропії. Відомо, що в розвинутих країнах 88% бюджету громадських організацій становлять вклади приватних осіб, 7% - корпорацій і лише 5% - із різних фондів.

Друга модель -- континентально-європейський (Австрія, Бельгія, Італія, ФРН, Франція) тип. У цих країнах, на противагу ідеології індивідуалізму, значно розширюється роль держави, вона бере участь у стимулюванні економічного зростання, забезпечує програми соціального захисту та соціальні інвестиційні проекти. За участю держави створюються численні фонди, фінансування яких передбачається в бюджетних статтях.

Реалізація зазначених проектів здійснюється у тісній співпраці з деякими великими об єднаннями. Щоб уникнути гострих конфліктів, знайти ефективні шляхи розв'язання проблем соціального захисту людей та для забезпечення співпраці у цих питаннях державних органів, громадських асоціацій, комерційних структур у зазначених країнах створюються спеціальні ради соціального партнерства як на загальнодержавному, так і на регіональному та галузевому рівнях, щ підключенням до них безпосередньо працівників підприємств. Ці ради визначають суспільно корисні громадські організації і розподіляють між ними передбачені кошти. Суспільно корисні асоціації звільняються від сплати практично всіх податі. Вони ж мають право отримувати пожертви підприємств,і ці пожертви зменшують податок з прибутку для комерційних структур. Передбачаються й інші пільги. Таке некорпоративне партнерство громадських асоціацій з державними структурами, у відповідності з давніми традиціями, дозволяє їм займати привілейоване становище в сфері надання соціальних послуг.

Третя -- це скандинавський (Данія, Фінляндія, Нідерланди, Норвегія, Швеція) тип, де організації третього сектору в основному спеціалізуються на вираженні інтересів соціальних груп і лобіюванні, а надання соціальних послуг і соціального захисту населення входить до обов'язків державної системи добробуту. Створення даної концепції було обумовлене великим впливом соціал-демократичного руху, зокрема у Швеції. Починаючи з 30-х рр. Минулого століття, соціал-демократи поступово запроваджували такі елементи соціального захисту, як гарантовані державою мінімуми соціального забезпечення, оплата за результатами праці, боротьба з безробіттям, захист від основних видів соціальних ризиків тощо (18).

Поворотним пунктом у цій діяльності був 1969р., коли соціал-демократична партія Швеції закликала до соціальної рівності та вирівнювання життєвих умов незалежно від можливості й здатності вносити власний внесок у створення суспільного добра. Ці положення реалізувалися запровадженням оподаткування підприємств і громадян з дуже високим ступенем прогресивності наприкінці 1980-х рр. Кваліфікований працівник у промисловості з середньою заробітною платою сплачував місцеві і державні податки у сумі близько 40% від загального доходу. Працедавці відраховували 43% від фонду заробітної плати до фондів соціального захисту. Таким чином, соціально-економічна нерівність у Швеції долається переважно за рахунок центрального та місцевих бюджетів і відрахувань від заробітної плати. Соціальні працівники, які надають адресну допомогу тим, хто цього потребує, підпорядковані відділами соціального обслуговування про місцевих органах влади такий стан функціонування системи соціального захисту в скандинавських країнах обумовлює спрямування діяльності організацій третього сектору на громадську сферу, лобіювання таких, як становище жінок, молоді, екології тощо.

Але така модель в останні роки наразилася на серйозні випробовування у зв'язку з характерною для післявоєнних десятиліть циклічністю економічного розвитку, що й зумовило активні нападки на теорію і практику шведської соціал-демократії. Суть цієї соціальної політики в Україні, полягає в тому, щоб визначити необхідність децентралізації соціальної політики, передачі частини прерогатив і функцій місцевій владі та громадським інститутам. Це те, що є, на думку частини українських дослідників головним напрямком на шляху побудови соціальної політики. [3]

З другої половини 90-х років можна відзначити певне зменшення використання знарядь, що спиралися на фінансові ресурси. Більше уваги приділяється в Україні способам допомоги, які спираються на владні повноваження, центральність, але ми й досі маємо систему, при якій соціальна політика в основному планується централізовано. Також характерною рисою в українському законодавстві використання “інтрументу припинення чинності”, тобто, Законом України “Про бюджет” на відповідний рік скасовуються пільги для деяких категорій населення. Виходить, що Законодавство, дотичне до надання соціальних послуг, яке в Україні і так недосконало розвинуте, у зв'язку з дефіцитом бюджетом. Це вже є не проблема реформування законодавства соціальної сфери, а держави загалом, бюрократизму нашої політичної системи та применшення соціальної сфери держави відносно інших як менш значимої.

2. Законодавство України, що регулює діяльність НДО

Громадські організації соціальної сфери керуються у своїй діяльності тими самими законодавчими актами України, що й об єднання третього (неприбуткового) сектору взагалі : передусім, Конституцією України, “Про об'єднання громадян”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про благодійництво та благодійні організації”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідак Чорнобильської катастрофи”, “Про статус ветеранів війни. Гарантії їх соціального захисту”, “ Про оподаткування прибутку підприємств”, “ Про молодіжні й дитячі громадські організації” та підзаконними актами, прийнятими Кабінетом Міністрів України та іншими підрозділами державної виконавчої влади для визначення механізму виконання зазначеної вище та інших законів.(перші кроки).

Виділяють низку обставин, що спричинили низькі темпи становлення НДО в Україні:

- брак традицій громадянського суспільства, сприйняття НДО населенням як

- посередника від імені держави;

- невикористані резерви щодо взаємодії з державними структурами, діловими колами, міжнародними недержавними організаціями;

- погана поінформованість населення про суть діяльності НДО;

- брак чіткого правового забезпечення діяльності НДО.

3. Зміни, яких потребує законодавство, що регулює діяльність НДО

Проблемами соціальної сфери України займаються НДО, які, за законодавством України можуть мати такі форми:

- громадські організації

- благодійні організації

- благодійні фонди

- кредитні спілки.

Для вдосконалення функціонування недержавних громадських організацій, на думку експертів, потрібно, перш за все, прийняти окремий Закон „Про громадські організації” з чіткою регламентацією всього механізму роботи НДО.

Внести зміни в процедуру реєстрації недержавних громадських організацій.

- Процедуру реєстрації потрібно

удосконалити наступним чином:

а) Встановити адміністративну відповідальність для тих, хто реєструє НДО за порушення законодавства про реєстрацію,

б) Можна поширити систему реєстрації НДО , яка існує в управліннях статистики, на Державну податкову адміністрацію,

в) Відділ реєстрації обласних управління юстиції повинно мати легітимне верховенство як інстанція при реєстрації НДО у порівнянні з ДПА. (на даний час ДПА може повернути статут НДО на доопрацювання навіть після того, як статут погоджено обласним управлінням юстиції).

- Реєстрація повинна носити характер повідомлення, а не дозволу.

- Зміни у офіційних документах організації не повинні супроводжуватися отриманням усякого роду дозволів у державних інстанціях.

- Треба прискорити термін реєстрації організації у державних органах. Зокрема, варто скоротити термін реєстрації статутів в обласних управліннях юстиції, зараз це

може зайняти до 2-х місяців. [6]

Крім цього, треба чітко регламентувати правовідносини, пов'язані з міжнародною технічною допомогою в Україні.

- Варто дозволити НДО отримувати прибуток, який не оподатковується, за умови, що цей прибуток буде спрямовано на реалізацію статутних цілей НДО.

- Треба чітко сформулювати міри відповідальності працівників державних служб у випадку порушення ними законодавства про НДО, зробити таку відповідальність жорсткішою.

- Варто встановити податкові пільги для тих бізнес-організацій, які здійснюють значні благодійні внески для НДО на підтримку їх діяльності. Потрібно створити у законодавстві норми, які б реально заохочували бізнес надавати допомогу неурядових організаціям (тобто коли благодійні внески зменшують суму чи ставку оподаткування)

- Потрібно на рівні законодавства змінити розуміння та формулювання ролі НДО в суспільному житті. Зараз згідно Закону України „Про об'єднання громадян” роль неурядової організації зводиться до своєрідного клубу за інтересами. З іншої сторони, ГО повинні стати дієвою частиною системи „важелів та противаг” (англ. checks and balances), що є необхідним для розвитку демократичного суспільства. Це, зокрема, можливо через розробку системи громадських експертиз, залучення ГО до прийняття рішень у сфері державної політики, розширення сфери соціальних послуг, які надаються неурядовими організаціями та ін.

Також необхідно внести зміни до законодавства, яке регулює благодійницьку діяльність, зокрема, деталізувати статус неприбутковості, а також ввести систему безоплатних послуг для НДО з боку державних виконавчих органів та органів місцевого самоврядування. Базові засади благодійництва в нашій країні зазначає Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” від 1997 року, відредагований 07.03.2002.

Дуже популярною формою НДО соціальної сфери є благодійний фонд, діяльність якого регламентують “Тимчасові правила реєстрації благодійних фондів” затверджені наказом міністра юстиції 24.03.1995 за 87\623,[1] що з 2001 року подано у новій редакції [5]

В ньому “насипом” поміщені визначення благодійного фонду; перераховано досить вузьку групу клієнтів соціальної роботи та щодо можливої допомоги благодійного фонду:

- надання допомоги ветеранам та інвалідам війни та праці

- поліпшення матеріального становища і соціальна реабілітація малозабезпечених осіб, які потребують піклування, а також надання допомоги особам, котрі в силу своїх фізичних і розумових здібностей обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

- надання допомоги потерпілим від стихійного лиха, конфліктів, жертвам репресій;

- підтримка розвитку охорони здоров'я, соціального захисту, освіти, науки, культури;

- захист і охорона навколишнього природного середовища і тваринного світу;

- захист і охорона історичних і культурних цінностей.

Також закріплені принципи та засади діяльності блогодійних фондів та інші положення (всього 32) [5]

Очевидно, що законодавство щодо діяльності благодійних фондів потрібно змінювати:

по-перше, необхідно прийняти окремий закон “Про благодійні організації”, по-друге чітко виділити процес реєстрації (натомість у тимчасових правилах описано тільки хто може реєструвати благодійний фонд та поміщено лише зразок заяви для реєстрації та свідоцтва про його реєстрацію ) та відповідно визначити відповідальність за порушення цього процесу. По-третє, визначити детально в законі основні напрямки діяльності благодійних фондів як функцій, так і групи клієнтів, якими фонд може займатись більш ширше та враховуючи всі вразливі групи населення.

Якщо говорити про кредитні спілки, варто сказати, що їх діяльність регулюється також тимчасовим положенням “Про кредитні спілки”. По суті в положені регламентуються принципи фінансової взаємодопомоги групи, до якої входять не менше ніж 50 осіб. Проте НДО такого типу не є типовими для соціальної сфери. Тому потрібне визначення кредитних спілок не тільки як фінансової взаємодії людей, а як соціальний інститут, що є засобом реалізації інтересів громадян саме соціальної сфери.

Висновок

суспільство грантовий громадський влада

На практиці "громадянське суспільство" як соціальний устрій ніколи не було втілено у дійсності, оскільки жодна емпірична реальність цілком не поєднується з ним і не вичерпує його змісту. Зараз у соціальній роботі більше говорять про “державу загального добробуту” або “суспільство загального дабробуту”. Як ідеальний суспільний устрій, що реалізує ідею особистої свободи, "громадянське суспільство" не може ототожнюватися ні з ринковою економікою, ні з демократією як визначеним типом політичного правління так само, як не може бути зведено до соціальних звичок ні до менталітету західної людини. У сучасній політичній науці під дефініцією "громадянського суспільства" розуміють: суспільство громадян з високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис, що разом з державою утворює розвинуті правові відносини; суспільство рівноправних громадян, що не залежить від держави, але взаємодіє з ним заради "суспільного блага". На думку політолога С. Рябова, громадянське суспільство - не тільки відділене від держави суспільство, автономна сфера суспільного буття, що не підлягає прямому контролю і регламентації з боку влади, а ще і структуроване суспільство. Воно передбачає свободу асоціацій індивідів за інтересами і смакам. Окремі шари населення утворюють свої групи, добровільні об"єднання, що покликані забезпечувати цивілізовані відносини з іншими суб'єктами співжиття в суспільстві. Тому громадянське суспільство є визначеним механізмом неформального соціального партнерства, що робить можливим здійснення і баланс існуючих інтересів.

Проте сучасна практика формування громадянського суспільства і становлення його інститутів в Україні вказує на значні деформації, що виникають у розвитку цього процесу. Йдеться про взаємну недовіру влади до недержавних організацій (НДО) і НДО до влади, а також низький вплив громадських організацій на саме суспільство. Існує цілий ряд факторів, що призводять до виникнення даної ситуації. По-перше, це політичні. Сприйняття влади як ворога НДО. Стійке неприйняття влади існує в більшості громадських організацій. В основному "третій сектор" (НДО) розглядає себе як опозицію до влади. І навіть непримиренну опозицію. Звичайно, НДО повинні лобіювати інтереси певних груп перед владою. І в цьому лобіюванні вони можуть і повинні опонувати державним органам. Однак мова не йде про деструктивну опозицію НДО, варто говорити про конструктивний пошук діалогу. Тому що у своєму формуванні образу "влади-ворога" НДО нехтують співробітництвом з державою. У той же час сама влада також вбачає в опозиційних НДО одну лише деструктивну силу і не враховує конструктивні пропозиції "третього сектора". Створюється замкнуте коло, у якому сторони не чують і не хочуть чути одне одного. Політизація НДО. Напередодні виборчих кампаній основні політичні гравці створюють "під себе" так звані "низові структури суспільної підтримки" у вигляді коаліцій і форумів НДО. Ці структури відіграють роль імітатора допомоги збоку політичної сили певним групам населення. Досить ефективний прийом для виборчих кампаній. Однак деякі політичні сили обрали для себе роль захисника інтересів усього "третього сектора", що, на їхню думку, знаходиться під тиском влади. Саме вони в середовищі НДО сприяють формуванню з влади образу ворога. У цій грі ставкою є авторитет влади і відповідно - імідж держави, яку ця влада уособлює. Протистояння і розкол у середовищі "третього сектора". Останнім часом в Україні все частіше лунають твердження про існування двох протилежних "третіх секторів": "дійсних" НДО, опозиційних до діючої влади і "несправжніх", що співпрацюють із владою. Таким чином, вноситься розкол та штучно посилюється протистояння в середовищі "третього сектора". З іншого боку, частина владних структур, розуміючи необхідність роботи з громадськими організаціями, вибирає легкий шлях. А саме - створює НДО "під себе". Саме так виникли антикорупційні форуми, молодіжні організації при МВС, різні лобістські асоціації. Їхнє завдання просте - імітувати наявність громадянської підтримки ініціатив влади. Саме задля того, щоб “третій сектор” працював на соціальну сферу не номінально, потрібно законодавчо закріпити посилення інфомування громадян щодо діяльності НДО, а також явища недержавних організацій загалом; удосконалювати законодавство, що безпосередньо торкається громадських недержавних формувань, а саме тих, що належать до соціальної сфери: громадські організації як такі, благодійні організації, кредитні спілки, благодійні фонди.

Література

1. Соціальна робота в Україні: перші кроки\ Під редакцією В. Полтавця. - видавничий дім “КМ Academia”, 2000. - 132-136с

2. Соціальна політика: теоретичні аспекти: Курси лекцій. - К.: Вид дім “КМ Академія”, 2003, с61-62

3. Третій сектор в Ураїні: пролеми становлення\ М.Ф. Шевченко Т66(кер. Авт. Кол.), В.А. Головенько, Ю.М. Галустян та ін. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2001. с76-88, 27-28.

4. Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” від 1997, N 46, ст.292 ) (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 3091-III ( 3091-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 32, ст.220 ) www.rada.gov.ua

5. Наказ N 25/5 від 06.10.94 м.Київ Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 березня 1995 р. за N 87/623 “Тимчасові правила реєстрації благодійних фондів” www.rada.gov.ua

6. Програма інформаційної підтримки діалогу між владою та третім сектором. Адреса інтернет сайту www.dialog.me.gov.ua

Размещено на Allbest.ru