Соціальна девіація

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Соціологія»

Виконала:

студентка групи: ЗКс-07-1з

Шеремет І. В.

Залікова книжка № 077129

Перевірила:

доц. Фарина С. Я.

Кременчук 2010 р.

1. Види девіантної поведінки

Девіантна поведінка - це поведінка індивіда чи групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються.

Об'єктами дослідження девіантної поведінки виступають різні види відхилень:

· Культурні і психічні відхилення. Соціологів цікавлять насамперед культурні відхилення, тобто відхилення даної соціальної спільності від норм культури. Психологів же цікавлять психічні відхилення від норм особистісної організації: психози, неврози і так далі.

· Індивідуальні і групові відхилення. Індивідуальні, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури; групове, розглянуте як конформне поводження члена девіантної групи стосовно її субкультури (наприклад, підлітки з важких родин, що проводять велику частину свого життя в підвалах.

· Первинне і вторинне відхилення. Під первинним відхиленням мається на увазі поводження особистості, що відхиляється, що у цілому відповідає культурним нормам, прийнятим у суспільстві. У даному випадку чинені індивідом відхилення так незначні і терпимі, що він соціально не кваліфікується девіантом і не вважає себе таким.

· Культурно схвалювані відхилення. Поводження, що відхиляється, завжди оцінюється з погляду культури, прийнятої в даному суспільстві.

· Культурно засуджувані відхилення. Більшість суспільств підтримує і винагороджує соціальні відхилення, що виявляються у формі екстраординарних досягнень і активності, спрямованої на розвиток загальноприйнятих цінностей культури. Порушення ж моральних норм і законів у суспільстві завжди строго засуджувалося і каралося.

Девіантна поведінка підрозділяється на дві великі категорії.

І - поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, наявність явної або прихованої психопатології, що має на увазі. Цю групу складають наступні типи: астеніки, шизоїди, епілептоїди і особи з акцентуйованим характером.

ІІ - поведінка, що порушує якісь соціальні і культурні норми, особливо правові. Воно виражається у формі провини або злочинів. Коли такі вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні і караються в кримінальному порядку - злочинами. Відповідно говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінці.

На підставі ключових положень робіт вітчизняних і зарубіжних учених слід визнати доцільність розподілу девіантної поведінки на злочинну (кримінальне) і аморальну (не несуче за собою кримінальної відповідальності).

Поведінка, що відхиляється від морально-етичних норм людського гуртожитку, виявляється в різних формах соціальної патології - пияцтві, наркоманії, крадіжці. Зв'язок між цими видами поведінки полягає в тому, що здійсненню злочинів передує аморальна поведінка. Як не різні форми девіантної поведінки, але вони взаємозв'язані. Пияцтво, вживання наркотиків, агресивність і протиправна поведінка утворюють єдиний блок, так що залучення підлітка в один вид девіантних дій підвищує вірогідність його залучення також і в іншій. Протиправна поведінка, у свою чергу, хоча і не так жорстко, пов'язано з порушенням норм психічного здоров'я. До деякої міри співпадають і сприяючі девіантній поведінці соціальні чинники (шкільні труднощі, травматичні життєві події, вплив девіантної субкультури або групи).

Розглядаються різні типи (різновиди) девіантної поведінки, виділені з урахуванням особливостей взаємодії індивіда з реальністю, механізмам виникнення поведінкових аномалій, а також особливий тип девіацій, обумовлений гіперздібностями. Приводяться форми, що включають клінічні прояви відхилень від норми, - делінквентної, аддіктивної, патохарактерологичне, психопатологічне, на базі соромливості (В.Д. Мендельовіч).

Багато дослідників до найпоширеніших причин походження девіантних явищ відносять несприятливу соціальну ситуацію розвитку дитини і комплекс його психологічних, властивостей (особливості темпераменту, характеру, особи), які привертають до девіацій. Саме це поєднання в кримінальній психології розглядається як механізм злочинної поведінки (В.Ф. Пирожков). Іншим механізмом поведінки неповнолітніх, що відхиляється, є деформація особи в результаті порушених соціальних відносин з дорослими і однолітками. X. Ремшмідт, вважаючи регулятором поведінки людини його особові якості, відзначає, що поведінка підлітків, що відхиляється, часто зв'язана з певним оточенням і типом ситуацій.

Варто визнати, що гнітюче число соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. І тільки деякі нечисленні відхилення можна вважати корисними. Одна з задач соціологів - розпізнавати і відбирати корисні культурні зразки в девіантній поведінці молоді.

2. Трактування причин девіації

Девіація - це результат протидії нормам будь-якого суспільства. Теоретичний огляд основних концепцій девіації засвідчує їх комплексно-системний характер. Адже біологічний, психологічний та соціологічний підходи органічно взаємопов'язані, тобто інтегровані в єдину, комплексну системну цілісність. Причому соціологічний аспект виступає системоорганізуючим чинником, у якому синтезуються біолого-психологічні характеристики. Адже людина -- біосоціальна істота. Соціальна суть людини визначає її як особистість за врахування біологічних і психологічних ознак. Саме в цьому полягає глибинний зміст соціології людської поведінки, включаючи її відхилення від норм на рівні правопорушень чи злочинності.

Біологічні теорії девіації (Ломброзо, Шелдон) трактують безпосередню фізичну структуру людини (фізичні риси, тілесну будову) як прямий детермінант її девіації (фізичні особливості -- причина девіантної поведінки).

Психоаналітична теорія Фрейда доповнює біологічну, наголошуючи на внутрішньо притаманній особистості конфліктності, яка спричиняє девіацію.

Соціологічний підхід враховує біопсихологічні фактори для узагальнення і втілення в інтегрально-соціальному обсязі. Згідно з соціологією девіації остання настає як наслідок різних форм аномії (відсутність норм -- Дюркгейм; розрив у системі «цілі -- засоби» -- Мертон), соціальної дезорганізації (відсутність, послабленість, суперечливість норм -- Шоу, Маккей), культурної дезорганізації (Селлін, Міллер, Сатерленд, Клауард, Охлін), групової дезорганізації (між владною групою та іншими -- Беккер), кримінологічної дезорганізації (Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон, Янг).

Причини та фактори, які породжують процеси девіації суспільства можна показати у вигляді таблиці.

Основні теорії та концепції девіації

Загальною закономірністю поводження, що відхиляється, виступає факт щодо стійкого взаємозв'язку між різними формами девіацій. Ці взаємозв'язки можуть носити вид індукції декількох форм соціальної патології, коли одне явище підсилює інше. Приміром, алкоголізм сприяє посиленню хуліганства. В інших випадках, навпаки, установлена зворотна кореляційна залежність (рівні убивств і самогубств).

Усвідомлення неминучості відхилень у поводженні частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Під соціальним контролем у широкому соціологічному змісті розуміється вся сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані (відхиляючі) форми поводження з метою їхній елімінування чи мінімізації.

Основні механізми соціального контролю:

1) власне контроль, здійснюваний ззовні в тому числі шляхом покарань і інших санкцій;

2) внутрішній контроль, забезпечуваний інтериалізацією соціальних норм і цінностей;

3) непрямий контроль, викликаний ідентифікацією з референтною законослухняною групою;

4) «контроль», заснований на широкій приступності різноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб, альтернативних протиправним чи аморальної.

3. Соціологічні дослідження девіантної поведінки

девіантний поведінка суспільство

З огляду на те, що девіантна поведінка може приймати самі різні форми (як негативні, так і позитивні), необхідно вивчати дане явище.

У ході дослідження застосовувалися традиційні методи соціологічного аналізу: порівняльний та типологічний методи, за допомогою яких виявляється загальне та особливе у явищі, яке вивчається, виявляються різні види девіантної поведінки; а також історичний метод, принципи об`єктивності та конкретності розгляду. Крім того, у дослідженні використовуються матеріали загальносоціологічних досліджень з проблем молоді, а також офіційні статистичні дані.

Безпосередньо девіантна поведінка в західній соціології досліджується в багатьох соціологічних теоріях. У рамках структурно-функціонального аналізу Е. Дюркгейм розумів під девіантною поведінкою таку поведінку, яка не співпадає з загальноприйнятними в суспільстві цінностями та нормами. Р. Мертон головним чинником відхилень вважав розбіжність між цілями, які висуває суспільство та засобами, які воно пропонує для досягнення цілей. У цьому науковому напрямку відхилення досліджували Т. Парсонс, Р. Дубін та інші. Дослідження феномена девіантної поведінки також отримало розвиток у рамках символічного інтеракціонізму, що визначає девіацію як дію індивіда, яка є результатом інтерпретації ситуації, а не дії зовнішніх сил (Ч. Кулі, Дж.Мід та інші). Е. Беккер, Є. Леммерт, Ф. Танненбаум вважали, що девіантна поведінка є результатом соціальної оцінки. Відхилення пояснюються також культурологічними теоріями, які наголошують на аналізі культурних цінностей, які сприяють відхиленням (А. Коен, М.Міллер, Е. Сатерленд, М. Селлін). Конфліктологічна парадигма відхиляє усі теорії девіантної поведінки, вважаючи головним чинником девіації природу сучасного суспільства. Також при розгляді девіантної поведінки треба звернути увагу на роботи Ч. Бернарда, М. Бламберга, М. Вебера, Р. Лайкерта, А. Маслоу, Н.Дж. Смелзера, Х. Хекхаузена, в яких аналізується поведінка людей у різних сферах життєдіяльності.

Проаналізувавши роботи західних соціологів, можна зробити висновок, що в залежності від того, які зовнішні обставини та чи інша соціологічна теорія розглядає як головний чинник та загальну детермінанту девіантної поведінки, останні можна класифікувати таким чином:

· причина девіації міститься у неоднорідності та мінливості нормативно-цінносної системи суспільства (теорія аномії Е. Дюргейма, теорія субкультур, теорія контролю та близькі до них);

· причина соціальних відхилень - соціальна нерівність та стратифікація суспільства (теорія аномії Р. Мертона, теорія конфлікту соціальних груп, теорія конфлікту влад та близькі до них);

· загальна причина девіацій - стигматизація (концепція Ф. Танненбаума, соціальної ідентичності Е. Гоффмана, вторинної девіації Е. Лемерта, девіантної кар`єри та етикетування Г. Беккера);

· загальна причина девіантної поведінки - дестабілізація суспільства (теорія соціальної дезорганізації, теорія дестабілізації В. Реклесса, теорія дезорганізації Е. Бьорджесса).

Перше соцiологiчне пояснення вiдхилу дав Емiль Дюркгейм, який запропонував теорiю аномiї. Слово "аномiя" буквально означає "вiдсутнiсть норм", "вiдсутнiсть нормативностi". Цим термiном Дюркгейм позначив ситуацiю, що складається для iндивiдiв та суспiльства, коли соцiальнi норми стають взаємно суперечливими, втрачають яснiсть або навiть ( для деяких аспектiв соцiальної дiяльностi) взагалi зникають.

Дюркгейм звернув увагу, що такi ситуацiї складаються у часи криз та радикальних соцiальних змiн, (наприклад, при спадi дiлової активностi та невпиннiй iнфляцiї), коли люди втрачають впевненiсть в тому, що вiд них очікується, i коли їм важко формувати свої дiї в поняттях узгоджених норм. У такi часи старi норми у поточних умовах не видаються доречними, а норми, що тiльки виникають занадто двозначнi та ще не досить ясно сформульованi, щоб забезпечити зрозумiлi та ефективнi настанови для поведiнки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очікувати зростання масштабiв вiдхильної поведiнки.

Перевiрку цiєї гiпотези вiн провiв шляхом аналiзу статистики самогубств, й показав, що у часи швидких економiчних спадiв та пiдйомiв рiвень самогубств стає вище звичайного. Вiн це пояснював тим, що саме у часи швидких змiн вiдбуваються "порушення колективного порядку" (як вiн це називав), соцiальнi норми руйнуються та вiдбувається дезорiєнтацiя людей.

Хоча теорiя Дюркгейма пiддавалася критицi, основна iдея, а саме соцiальної дезорганiзацiї - як принципа пояснення вiдхильної поведiнки, - вважається загальновизнаною i тепер.

Термiн соцiальна дезорганiзацiя позначає теж саме, що й аномiя тобто такий стан суспiльства, коли цiнностi, норми та соцiальнi зв'язки стають хиткими, суперечливими або взагалi зникають.

Це може вiдбуватися через змiшування рiзних расових та етнiчних або релiгiйних чи "iдеологiйних" груп (тобто груп з рiзними iдеологiями; iдеологiйний - це те, що належить до iдеологiї; "iдеологiчний" - це те, до чого належить iдеологiя). Соцiальна дезорiєнтацiя спостерiгається також при високому рiвнi мiграцiї.

Подальший розвиток теорiя Дюркгейма отримала у працях вiдомого американського соцiолога Роберта Мертона. Мертон вважає, що причиною вiдхилу (девiацiї) є розрив мiж цiлями суспiльства та соцiально прийнятними засобами їх досягнення. Мається на увазi така ситуацiя, коли у бiльшостi випадкiв соцiально прийнятнi засоби не дають можливостi досягнути мети, що визначається цiннiстю культури.

Мертон це пояснює на прикладi американського суспiльства. В Америцi бiльшiсть американцiв iх захопленням ставляться до фiнансового успiху - досягнення багатства є культурною метою.

Соцiально прийнятнi засоби досягнення цiєї мети - це такi традицiйнi шляхи, як отримання вiдповiдної освiти та влаштування на роботу у торговельну або юридичну фiрму. Але й практика життя, й спецiальнi дослiдження показують, що для бiльшостi населення цi шляхи до багатства неможливi. Багато людей не можуть сплачувати за дiйсно хорошу вищу освiту, а найперспективнiшi фiрми приймають на роботу тiльки обмежену кiлькiсть фахiвцiв.

Мертон показав, що коли люди переконуються, що фiнансового успiху неможливо досягти соцiально схвальними засобами - вони можуть вдаватися до багатьох незаконних засобiв досягнення цiєї цiлi - наприклад, зайнятися рекетом, торговлею наркотиками або спекуляцiєю на скачках.

Мертон iдентифiкував п'ять типiв реагування на дiлему цiлi та засобiв, чотири з яких є вiдхильними пристосуваннями до умов аномiї:

1. Перший - це конформiзм . Вiн iснує, коли люди приймають мету матерiального успiху та культурно схваленi засоби її досягнення. Така поведiнка є основою стабiльного суспiльства.

2. Друге - це iновацiя , коли люди швидко просуваються до культурно визначеної цiлi, в той час коли вони вiдмовляються вiд культурно схвалених шляхiв її досягнення. Люди можуть вдаватися до пiдробки чекiв, проституцiї, обдурювання, шахрайства, крадiжок, пограбувань, привласнення чужих грошей або до їх вимагання та шантажу.

3. Третє - ритуалiзм . Цей шлях включає вiдмову вiд фiнансового успiху або рiзке зниження його суб'єктивної значущостi. Але тут зберiгається вiрнiсть соцiально схваленим засобам дiї. Наприклад, кiнцева мета органiзацiї може бути недоречною для багатьох її службовцiв - чиновникiв, клеркiв. Замiсть цього вони культивують засоби своєї дiяльностi, роблять фетiш з процедур управлiння та канцелярщини.

4. Четверте - це рiтритизм "вiдмова вiд суспiльства". На цьому шляху люди вiдмовляються як вiд цiлей, що пропонує культура, так й вiд схвалених суспiльством засобiв їх досягнення й не замiнюють їх новими нормами . Алкоголiки, наркомани, бродяги й такi iншi - вони залишаються у суспiльствi, але вони "не з ним".

5. П'яте - це повстання, бунтарство . Бунтарi вiдкидають цiлi та засоби, що пропонує суспiльство та замiнюють їх для себе новими нормами. Вони переносять свою лояльнiсть вiд iснуючого соцiального устрою до нових груп з новими iдеологiями.

Способи iндивiдуальної адаптацiї стосуються не особистостi, а ролевої поведiнки. Таж сама особа - в залежностi вiд ситуацiї - може вдаватися до того чи iншого шляху реагування.

Концепцiя Мертона має важливе значення перш за все тому, що вона розглядає конформiзм та девiацiю в одному контекстi, в однiй системi спiввiднесення, а не як непов'язані категорiї. Крiм того, ця концепцiя показує, що вiдхил не обов'язково є продуктом абсолютно негативного ставлення до загальновизнаних стандартiв, як часто припускали ранiше. Так крадiй не заперечує соцiально схвалену мету досягнення соцiального успiху. Вiн може ставитися до неї з таким ж захопленням, як й молодий службовець, що робить службову кар'єру. Чиновник, культивуючий ритуалiзм, не вiдмовляється вiд загальновизнаних засобiв дiй, але доводить їх виконання до абсурду. В цьому розумiннi - поведiнка i крадія i чиновника - девiантна, вiдхильна.

Теорiї структурної напруженостi привертає увагу до тих процесiв, якими суспiльство породжує девiацiю, вiдхили. Це дуже привабливий пiдхiд, тому що вiн дає пiдставу для оптимiстичного погляду на людську природу. Злодiї, з цiєї точки зору, здiйснюють злочини пiд суспiльним тиском i вони можуть притримуватись законiв, якщо дати їм шанс. Вирiшення проблеми злочинства, з цiєї точки зору полягає у реформуваннi суспiльства так, щоб наблизити його до iдеалiв демократiї та рiвноправностi.

Критики цього пiдходу мають досить пiдстав. Наприклад, якщо ця теорiя коректна, правопорушнiсть має бути найбiльшою, коли дамагання (aspirations) є високими, а очікування - низькими. Це характерно для низчих соціальних класів, але правопорушення необов'язково концентруються у нижчих класах. Взаємозв'язок мiж соцiальною належнiстю та багатьма видами правопорушень дуже слабкий.

Бiльш того, Мертон виходить з того, що в американському суспiльствi iснує консенсус щодо цiнностей та цiлей. Але критики зауважують, що американське суспiльство є плюралiстичним з досить великою кiлькiстю рiзних субкультур.

Дані дослідники соціологічних девіаційних процесів внесли вагомий внесок і в розвиток соціологічних досліджень даних проблем теперішнього часу.

На сьогоднішній день соціологічне дослідження даних проблем особливо актуальне для осмислення девіацій у молодіжному середовищі у контексті соціальних змін, які відбуваються в суспільстві. Тому необхідність застосування методу соціокультурного аналізу проблем молоді є очевидною не тільки з дослідницької перспективи, але й з позиції завдань соціальної практики. Таким чином, функціоналістське пояснення норми та девіації доцільно доповнити перспективою соціокультурного аналізу.

Отже, метою цього дослідження є теоретичний аналіз сутності девіантної поведінки людей, як обєкту соціологічних досліджень, причин та факторів, які детермінують цей вид поведінки. Результати дослідження можуть бути використані при соціологічному прогнозуванні криміногенної та соціально-політичної ситуації в суспільстві, при розробці соціальної та правоохоронної політики, профілактичних програм боротьби із злочинністю, наркоманією, алкоголізмом, проституцією.

Є значна кiлькiсть прикладiв iснування мов би "вiдхильної" поведiнки, що можуть бути поясненi через непридатнiсть застосування до них тих же самих норм, якi спрямовують поведiнку бiльшостi населення США (наприклад, деякi норми iндiанцiв стосовно шлюбу). А соціологічні дослідження (відхильної) девіантної поведінки допомагають здійснювати їх аналіз та методику попередження даних явищ.

Список викоористаної літератури

1. Інтернет

2. Туленков Н.В. «Социология конфликта и девиантного поведения» - К.,УГУФВС, 1994р.

3. Актуальные проблемы социологии девиантного поведения и социального контроля/ под. ред. Я.И. Гилинского. - М.: ИС РАН, 1992.

4. Бондарчук О. І. Психологія девіантної поведінки. - К.: Міжрегіон. акад. упр. персоналом, 2006. - 88 с.

5. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения и социального контроля // Социология в России. - М.: ИС РАН, 1996. - с. 485-514.

Размещено на Allbest.ru