Утворення соціальної організації

Державна податкова адміністрація України

Національний університет державної податкової служби України

Житомирська філія

Контрольна робота

з предмету «Соціологія»

Виконала

студентка групи ОБПЗ-42

Іванченко Наталія Володимирівна

Перевірив

викладач Дубравська

Житомир 2010

Зміст

1. Основні риси соціальної організації. Формальні та неформальні організації

2. Програма соціального дослідження

3. Сім'я як соціальний інститут та мала соціальна група. Типи сім'ї

4. Соціальна мобільність. Її види

5. Тести

1. Основні риси соціальної організації. Формальні та неформальні

організації

Суспільство як соціальна реальність упорядковано не тільки інституціально, а й організаційно. Організація як процес налагодження та узгодження поведінки індивідів притаманна всім суспільним утворенням - об'єднанням людей, закладам, установам тощо.

Соціальна організація - соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур.

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них риси:

1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) вирішення завдань. Переслідувана організацією мета не обов'язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.

2. Соціальна організація має чіткий загальнообов'язковий порядок, система її статусів і ролей - ієрархічну структуру. їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких - чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).

3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координуючий орган або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.

Схема 1. Діяльність органу управління

Диференціація завдань і координація дій на етапі їх реалізації впливають на структуру і форму організації. Основний критерій структурування соціальних організацій - ступінь формалізації існуючих у них відносин. З урахуванням його розрізняють формальні й неформальні організації.

Формальні організації. Будують соціальні відносини на підставі регламентації зв'язків, статусів, норм. Ними є, наприклад, промислове підприємство, фірма, університет, муніципальна структура (мерія). В основі формальної організації лежить розподіл праці, її спеціалізація за функціональною ознакою. Чим розвинутіша спеціалізація, тим багатостороннішими і складнішими будуть адміністративні функції, тим багатогранніша структура організації. Формальна організація нагадує піраміду, в якій завдання диференційовані на кількох рівнях. Крім горизонтального розподілу праці, їй притаманна координація, керівництво (ієрархія посадових позицій) і різні спеціалізації по вертикалі. Формальна організація раціональна, для неї характерні виключно службові зв'язки між індивідами.

М. Вебер розглядав організацію як систему влади і розробляв теоретичні основи її управління. На його думку, вимогам спеціалізованої і багатогранної організації найліпше відповідає бюрократична система. Переваги бюрократії найпомітніші, коли їй (бюрократії) під час виконання службових обов'язків вдається виключити особисті, ірраціональні та емоційні елементи. Відповідно до цього бюрократії притаманні: раціональність, надійність, економічність та ефективність, невиразність, нейтральність, ієрархічність, законність дій, централізація влади. Головний недолік бюрократії - відсутність гнучкості, шаблонність дій.

Неформальні організації. Ґрунтується на товариських взаєминах та особистому виборі зв'язків учасників і характеризується соціальною самостійністю. Ними є любительські групи, відносини лідерства, симпатій тощо. Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній відносини за своїми потребами.

Переважна більшість цілей, які ставлять перед собою люди, соціальні спільноти, неможливо досягти без соціальних організацій, що зумовлює їх повсюдність і різноманітність. Найбільш значущі серед них:

- організації з виробництва товарів і послуг (промислові, сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми, фінансові установи, банки);

- організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);

- організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);

- науково-дослідні організації;

- органи законодавчої, виконавчої влади.

Їх називають ще діловими організаціями, які виконують суспільно корисні функції: кооперацію, співробітництво, підпорядкування (співпідпорядкування), управління, соціальний контроль.

Загалом кожна організація існує у специфічному фізичному, технологічному, культурному, політичному і соціальному оточенні, повинна адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Немає організацій самодостатніх, закритих. Усі вони, щоб існувати, функціонувати, досягати цілей, повинні мати численні зв'язки з навколишнім світом.

2. Програма соціального дослідження

3алежно від характеру вихідних критеріїв класифікації (систематизації) програми соціологічного дослідження поділяються на кілька видів: досконалі та недосконалі, науково обґрунтовані і необґрунтовані, тобто науково неспроможні, викладені письмово або сформовані в уяві дослідника; такі, що відповідають або не відповідають меті дослідження; розраховані на тривалий час чи короткострокові.

Одним з найпоширеніших критеріїв поділу програм на види є їх класифікація за строками дослідження об'єкта. Згідно з цим програми поділяються на довгострокові, середньострокові, короткострокові та мікро- і мініпрограми. Відповідно до видів дослідження, довгострокові програми передбачають теоретико-методичне забезпечення досліджень, запланованих на 3-5 і більше років. Значні строки дають змогу досить ґрунтовно забезпечити постановчу частину дослідження, приділивши при цьому значну увагу понятійно-категорійному апаратові та огляду літератури, пов'язаної з його інтерпретацією, а також іншим аспектам методологічної платформи майбутнього дослідження. Короткострокові і середньострокові програми покликані забезпечити дослідження, строки яких розраховані на 1-З роки. Міні- та мікропрограми забезпечують дослідження, розраховані на строк від декількох діб до кількох місцях.

Класифікація програм залежно від витрат часу передбачає таке важливе запитання: чи впливає скорочення строків дослідження на якість їх програмного забезпечення? Відповідь на нього пов'язана з розумінням того, що високий рівень професіоналізму виконавців спроможний забезпечити короткострокові дослідження науково обґрунтованими програмами, якщо вони мають характер здебільшого теоретичних міркувань, не завжди детально викладених на папері. Час, відведений на формування й вироблення програм, ще не гарантує їх високої якості. На жаль, у науці про людину та суспільство ще значне місце відведене тенденції редукціонізму, технократизму, фізиколічних, механістичних, біо- та психологічно орієнтованих програм, що зводить нанівець цінність здобутих результатів.

Залежно від значимості дослідницьких завдань розрізняють програми, що мають стратегічне, тактичне, оперативне значення. До програм стратегічного значення належать, як правило, теоретичні розробки, зміст яких торкається соціальних (глобальних) проблем і стосується інтересів соціальних інститутів, спільнот, різних державних структур та суспільства загалом. Програми тактичного рівня забезпечують виконання здебільшого прикладних досліджень, орієнтованих на вирішення проблем окремих галузей господарської, культурної чи побутової сфер. Вирішення окремих локальних проблем на незначних за обсягами соціальних об'єктах забезпечується виробленням так званих оперативних програм.

Однак диференціація програм залежно від значимості проблем, які вирішуються, є відносною. Гірка традиція поділяти світ на добрий та злий, протиставляти теорію практиці призвела до протиставлення фундаментальних, академічних досліджень емпіричним, прикладним. Наслідки цього ще й зараз неподолані в соціологічному середовищі. Отже, науково обґрунтована програма може дати позитивні наслідки практично на будь-якому рівні дослідження. Подібно до того, як великий замах ще не свідчить про силу удару, так і сам по собі «масштаб» дослідження не гарантує його цінності й змістовності.

За змістом завдань програми поділяють на пізнавальні, емпіричні та теоретично-прикладні. Щодо розкриття змісту різних соціальних об'єктів програми можуть бути описовими, інформаційними або ж науково-теоретичними. Іноді вкрай необхідним стає пошук інформації для прийняття виваженого рішення, що за відсутності належних умов потребує вироблення конкретної програми дослідження. За типом її можна віднести до проектно-конструкторських. Розширення бази даних у сфері теоретичної або емпіричної діяльності лежить в основі інформаційних програм.

При виробленні теоретико-прикладних програм важливо не зловживати одним із аспектів, тобто не приділяти надмірної уваги тільки теорії, або ж, навпаки, не замикатись на суто локальних емпіричних питаннях. Ідеальна модель теоретико-прикладних програм має бути представлена двома рівнозначними розділами - емпіричним та теоретичним, що, на жаль, не завжди має місце на практиці.

3. Сім'я як соціальний інститут та мала соціальна група. Типи сім'ї

В сучасній зарубіжній літературі дедалі більше науковців фіксує перенесення акцентів з розгляду сім'ї як соціального інституту у площину соціологічного аналізу сім'ї як малої соціальної групи. Німецький соціолог Х. Тірелл характеризує «розчинення» сім'ї в суспільстві та зміни її функціональних кордонів як процес деінституалізації сучасної сім'ї. У розвинутих країнах він зумовлений багатьма причинами. Втрата економічного значення сім'ї (коли всі її члени займалися спільною працею на власному клаптику землі чи виробництвом якогось продукту чи товару) призвела до того, що підставою шлюбу поступово стає інтимна сфера. Засобом з'єднання у сім'ю стають не стільки економічні передумови, потреби і економічна залежність, скільки фактор кохання. Нині сім'я і шлюб орієнтуються переважно на емоційні відносини та інтереси. Відбувається подальша приватизація життя людей та ізоляція сім'ї від суспільства, заснована на еволюції традиційних цінностей (обов'язок поступається місцем сучасним індивідуалістичним цінностям або вартостям самореалізації і самоствердження). Більшість сучасної молоді розвинутих країн вважає основною цінністю будь-яких парних відносин любов, визнання і розуміння; на перший план висувається партнерство.

Майже всі західні дослідники погоджуються, що з усіх традиційних засад побудови сім'ї та її ролі у суспільстві нині збереглася тільки одна - турбота про нащадків. Лише у ставленні до дітей та їх соціалізації (тобто підготовці до вступу в доросле соціальне життя) на Заході ще зберігається значення сім'ї як соціального інституту. Сім'я дістає переважаючу орієнтацію на дитину і, що найбільш важливо, усвідомлення цієї орієнтації. Історико-культурні дослідження засвідчують, що зі зростанням темпів індустріалізації тої чи іншої країни з дитиною пов'язують в більшій мірі психологічні, аніж матеріальні цінності. Одночасно змінюються й рольові позиції батьків: на зміну піклуванню про матеріальне забезпечення дитини приходить нова потреба: можливість розкриття себе в дитині.

Отже, і в нашій, і в інших країнах сьогодні відбуваються схожі процеси еволюції сім'ї та її місця і ролі в суспільстві. Ця подібність зумовлена переходом посткомуністичних країн від тоталітарних до демократичних форм соціально-політичного устрою, від «закритого» до «відкритого» типу суспільств. Сім'я все більше унезалежнюється від держави і суспільства в цілому. Ставлення держави до сім'ї поступово перестає бути суто споживацьким та інструменталістським. Держава позбавляється функцій контролю і застосування каральних санкцій по відношенню до сімей та їх членів, перш за все підлітків і неповнолітніх. На перший план виступає забезпечення державою сприятливих умов для утворення та існування сімей, особливо молодих, і відображення цих процесів в державній сімейній політиці (відповідному законодавстві та конкретних заходах типу пільгового кредитування, пайової допомоги у будівництві житла, випуску спеціальних груп недорогих товарів для молодих сімей та їх дітей тощо).

Хоча увага дослідників-соціологів до сім'ї як соціального інституту відчутно зменшується, все ж у даний час існують достатні передумови для постановки питання про інтеграцію двох парадигм. Вона може здійснюватись в межах уявлень про сім'ю як соціальну систему. Якщо розглядати сім'ю як систему в усій її багатоманітності і складності, то стане зрозумілим наявність різних дослідницьких підходів, бо навіть одні й ті ж властивості системи відображаються в різних термінах і значеннях. Системний підхід нині широко використовується як в усій соціології, так і в її окремих напрямках і галузях. Його застосування в соціологічному аналізі сім'ї докладніше розглядатиметься у наступних питаннях теми.

Загальновизнаним в сучасній соціологічній думці є положення про зміни, які торкаються сім'ї, на протязі всіх часів її існування. В західній соціології існує спеціальний напрямок - історична соціологія, яка займається порівняльним аналізом еволюції сім'ї в історичній перспективі. Один з її представників, Дж. Голдторп, вважає, що сім'ю і сімейне життя слід розглядати в динаміці, а не у статиці. Він вирізняє декілька етапів розвитку сім'ї в англосаксонському середовищі:

* сім'я у дохристиянському суспільстві (з домінацією парної сім'ї, пізніх шлюбів, великою кількістю одиноких людей);

* сім'я в християнському суспільстві (з великим впливом церкви на сімейне життя і шлюб, забороною шлюбів між кровними родичами, з добровільним вступом до шлюбу, практичною неможливістю розлучень, забороною абортів тощо);

* сім'я в індустріальному суспільстві (з початком в кінці XVIII ст. промислового перевороту відбувається перша революція в сімейному житті: зниження віку вступу до шлюбу, збільшення народжуваності, широке розповсюдження жіночої праці, дозвіл розлучень за судовим рішенням і т. ін.).

Сучасний етап розвитку західного суспільства приніс другу революцію в сімейному житті, яка не лише докорінним чином змінила сім'ю і сімейні стосунки, але, на думку багатьох дослідників, поставила під сумнів саме існування сім'ї. Це зумовлене цілою низкою обставин економічного і культурного характеру. Соціологи називають серед них:

* зростання економічної незалежності жінок та їх активне включення в трудову діяльність (а це викликає прагнення жінок до більшої самостійності, перегляду традиційної структури сімейних відносин, до змін традиційних функцій сім'ї, рівноправ'я з чоловіками у прийнятті рішень, у контролі над видатками та майном сім'ї тощо. Недарма німецькому філософу Ф.Ніцше належать слова: «Коли чоловік і жінка стануть рівноправними, сім'я загине»);

* утворення двох центрів життя - праці і дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї сім'ї);

* еволюція поглядів на сексуальну мораль (або сексуальна революція з послабленням соціального контролю, зростанням анонімності сексуальної поведінки, збереженням секретності позашлюбних зв'язків, діяльністю широкої мережі засобів масової інформації, які проголошують вільне статеве кохання ледве не основним мірилом рівня цивілізованості сучасних мужчин і жінок, зміною загального ставлення суспільства до сексуальної поведінки в бік пом'якшення традиційних уявлень про дозволене і недозволене тощо);

* винахід надійних контрацептивних засобів проти запліднення (вперше в історії людства за допомогою таких засобів вдалося відокремити сексуальність від зачаття).

Ці та інші причини викликали появу різного роду тенденцій розвитку сучасної сім'ї, які нині широко розповсюджені як у розвинутих західних, так і у посткомуністичних країнах. До них належать:

* зростання розлучень (абсолютне і відносне);

* зростання кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;

* зменшення середньої тривалості шлюбу;

* відтермінування часу вступу до шлюбу;

* проживання подружніх пар без оформлення шлюбу;

* зменшення розмірів сім'ї і народжуваності дітей з наступним постарінням населення та навіть його депопуляцією;

* збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюб;

* зменшення кількості повторних шлюбів тощо.

Всі ці тенденції властиві (хоч і у меншій мірі) і для розвитку сучасної сім'ї в Україні. Нині тут налічується близько 17 млн. сімей, але середньорічна кількість зареєстрованих шлюбів постійно зменшується (з 462 тис. у 1969 р. до 428 тис. у 1993 p.). Зменшення чисельності шлюбів відбувається на Тлі ще двох негативних процесів. По-перше, зростає депопуляція населення України (з 1991 р. кількість померлих перевищує кількість народжених у середньому за рік; якщо у 1959 р. індекс природного приросту становив 13,4 чол. на 1000 чол., то у 1993 р. він набуває від'ємного значення і становить - 3,4). По-друге, збільшується кількість розлучень: якщо у 1959 р. на 1000 чол. припадало 11,6 шлюбів і 1,2 розлучення, то у 1992 р. ці показники становили відповідно 7,6 і 4,3. Або, в інших вимірах, у 1993 р. було укладено 428 тис. шлюбів і зафіксовано 219 тис. розлучень. З розрахунку на 100 шлюбів кількість розлучень складала: у 1950 р. - 3, 1960 - 10, 1970 - 27, 1980 - 34, 1990 - 38.

В середовищі західних соціологів переважають думки щодо кризи і загибелі сім'ї. Багато з них вважає, що сім'я досягла стану глибокого розкладу і що цей процес є незворотнім. Однак Н. Смелзер зазначає, що серед західних дослідників є чимало таких, які, не закриваючи очі на певні негативні тенденції, висловлюють більш оптимістичні сподівання. Вони, як вказує Смелзер, позитивно ставляться до розпаду нуклеарної сім'ї і очікують, що виникатимуть нові форми сім'ї і шлюбу, які сприятимуть створенню більш відповідного оточуючого середовища і збільшенню можливостей самовияву і самовиразу всіх членів сім'ї. Інші соціологи вказують на вже існуючі нові форми сім'ї, які здаються незвичними і навіть шокуючими, але здобувають дедалі більшого розповсюдження у західному світі: шлюбні контракти на певний відтинок часу, шлюб з трирічним випробувальним терміном (без народження дітей), груповий шлюб, полігінія, «серійна моногамія» (тобто багаторазовий вступ до шлюбу), «консенсуальний шлюб» (тобто шлюб за згодою сторін, але без його реєстрації), «візитні союзи» (тобто роздільне проживання подружжя із зустрічами на короткий час - час нанесення візиту), шлюб між особами однієї статі, сімейне життя в комуні (типу ізраїльських кібутців або сімейних комун в американському суспільстві).

Успішність соціальної роботи з молодою сім'єю забезпечується завдяки врахуванню типу сім'ї. Адже кожна сім'я, яка належить до того чи іншого типу, має свої типові особливості, а значить потребує різних видів соціальної допомоги, застосування певних форм і методів роботи. Слід зазначити, що у науковій літературі типологія сімей достатньою мірою не розроблена, не визначені основні ознаки, які мають бути покладені в основу визначення типології сімей. Проте визначення типів сімей необхідне для практичної діяльності закладів освіти, соціальних служб для молоді. Ми вважаємо за доцільне визначати типи сімей залежно від функцій, яку виконує сім'я. 1 у той же час слід зазначити, що якусь конкретну сім'ю можна віднести до різних типів, залежно від того, під яким кутом зору вона розглядається. Отже, виходячи з основних функцій сім'ї, можна назвати такі типи сімей:

1. Залежно від виконання матеріально-економічної функції:

* за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;

* за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя - сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім'ї; неповнолітніх; баптистів, мусульман; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.

2. Залежно від виконання житлово-побутової функції, за структурою сім'ї та особливостей проживання:

* за складом сім'ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі - у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім'ями - три і більше подружніх пар).

3. Залежно від виконання демографічної функції:

* за кількістю дітей в сім'ї: інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років);

* за однорідністю соціального складу: однорідні (сім'я складається з представників однакових соціальних прошарків - робітничі сім'ї, сім'ї інтелігентів, сім'ї вчених і т.д.) - їх налічують до 70 відсотків; різнорідні сім'ї (члени сім'ї мають різну освіту, професію. У таких сім'ях у їх членів загальних інтересів менше);

* за регіональними принципом (міські, сільські).

Деякі автори таку типологію розглядають дещо інакше і виділяють етапи життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік дитини: молоді сім'ї, сім'ї з дітьми певного віку, сім'ї пенсіонерів.

В зарубіжній літературі визначаються відповідно такі типи сімей: сім'я двокар'єрна (чоловік і жінка-професіонали); сім'я середнього класу, сім'ї кольорових (в США), міжнаціональні сім'ї, сім'ї безробітних, гомосексуалістів, емігрантів, національних меншин у зоні конфлікту та ін.

4. Залежно від виконання комунікативної функції:

* сім'ї за типом керівництва - гелітарні (рівноправні,-демократичні); авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);

* за типом юридичних взаємостосунків - побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридичне, але проживають окремо;

* за юридичними взаємостосунками батьків та дітей - чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї;

* за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї: гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ сили);

* соціальне неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства);

* сім"ї зі специфічними проблемами - сім'ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів; сім'ї з захворюваннями на СНІД;

5. Залежно від виконання виховної функції:

* благополучні;

* неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);

* сім'ї групи ризику.

Таких типологій можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей. Наприклад, види неблагополучних (зовні благополучні, неповні). Свої типи мають також міські, сільські сім'ї. Але в основному сім'ї змішані, в яких поєднано кілька типів і видів. Наприклад, міські сім'ї можуть мати різний рівень матеріальної забезпеченості, різний характер взаємостосунків, різну структуру. Або неповна сім'я може бути матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємостосунками у сім'ї або поганими тощо.

4. Соціальна мобільність. Її види

Кожна людина переміщується в соціальному просторі, в суспільстві, в якому вона живе. Іноді ці переміщення людина сприймає відчутливо і ідентифіковано, наприклад, переїзд із Києва у Львів, або перехід із православної в греко-католицьку церкву, або з однієї сім'ї в іншу. Все це змінює позицію індивіда в суспільстві і свідчить про його переміщення в соціальному просторі. Протер існують такі переміщення людини, які важко визначити як соціальні не лише оточуючим її людям, але й їй самій. Наприклад, дуже складно визначити зміни становища індивіда у зв'язку із зростанням (або падінням) престижу, збільшенням або зменшенням можливостей використання влади, змінами доходу. Разом з тим, такі зміни в позиції людини в кінцевому підсумку відбиваються на її поведінці, системі відносин в групі, потребах, установках, інтересах і орієнтаціях. У зв'язку з цим важливо визначити, як здійснюються переміщування індивідів в соціальному просторі, які в соціології прийнято називати процесами мобільності.

Поняття соціальної мобільності було введено в соціологічний обіг П. Сорокіним у 1927 р. З того часу воно активно використовується в соціологічних Дослідженнях нерівності і буквально означає переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових категорій. Ступінь соціальної мобільності часто використовується як показник рівня відкритості і рухомості суспільства і, навпаки, його консервативності, замкнутості. Відомо, що у станово-кастовому суспільстві соціальна мобільність майже повністю відсутня, наприклад, у феодальному суспільстві кріпосний селянин не міг вільно змінити свій статус. В суспільстві буржуазно-демократичному соціальна мобільність проявляється особливо яскраво, надаючи можливість людині переміщатися з однієї перетни чи страти в іншу. За часів СРСР соціальна мобільність найчастіше проявлялася в можливості перейти з лав робітників і селян в клас інтелігенції або управлінців, починаючи з майстра і закінчуючи, найвищими державними і партійними чиновниками. В цілому можна стверджувати, що в суспільстві торгово-ринкових відносин можливість переходу людини з однієї соціальної позиції в іншу не визначається лише родовими ознаками, а багато в чому залежить від самої людини, її активності, творчих здібностей, таланта і вольових якостей. Саме наявність або відсутність таких здібностей і якостей визначає рух людини з однієї верстви в іншу. Адже верстви ці, маючи свої якісні і кількісні характеристики, не відділені одна від одної непрохідною стіною (як це мас місце в кастовому або становому устрої суспільства), а скоріше мають розмиті кордони, вони нібито разом дифузно проникають одна в одну, що і визначає можливість цього руху людей (або окремих соціальних груп і спільностей).

Є два види соціальної мобільності:

* мобільність як добровільне переміщення або циркуляція індивіда в межах соціальної ієрархії,

* мобільність, яка обумовлюється структурними змінами (наприклад, індустріалізацією і демографічними факторами).

За умов урбанізації і індустріалізації відбувається кількісне зростання професій і відповідна зміна вимог до кваліфікації і професійної підготовки. Як наслідок індустріалізації спостерігається відносне зростання робочої сили, зайнятої в категорії "білих комірців", і зменшення абсолютної чисельності сільськогосподарських робітників. Ступінь індустріалізації фактично корелює з рівнем мобільності, бо веде до зростання кількості професій високого статусу і до зменшення зайнятості в професійних категоріях нижчого рангу (некваліфікована праця).

5. Тести

Варіант 9

1. Здатність системи функціонувати, відтворювати свою структуру підтримувати рівновагу - це:

а) стабільність;

б) відкритість;

в) незмінність.

2. Соціальна взаємодія - це:

а) стан залежності;

б) епізодичні короткочасні стосунки;

в) соціальне відношення, коли дія одного суб'єкта є причиною наслідком дії іншого.

3. Основною ознакою натовпу служить:

а) випадковість;

б) експресивність;

в) тимчасовість об'єднання людей.

ВІДПОВІДІ

1. а;

2. в;

3. в.