Соціологічна думка в Україні (кінець XIX–початок XX століття)

Загальна характеристика теоретичних узагальнень та ідей соціологічної думки в Україні кінця XIX–початку XX століття. Історико-філософські концепції та дослідження М. Драгоманова, М. Грушевського, Б. Кістяківського, В. Липинського в сфері соціології.

Рубрика Социология и обществознание
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 21.09.2010
Размер файла 15,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Соціологічна думка в Україні (кінець XIX - початок XX століття)

Соціологічна думка в Україні пов'язана з теоретичними узагальненнями та ідеями багатьох мислителів минулого, яких можна віднести до вітчизняної протосоціології.

Це Михайло Драгоманов, Олександр Потебня, Іван Франко, Федір Вовк, Микита Шаповал та ін. У своїх соціально-філософських роздумах, культурологічних та історичних дослідженнях вони торували шлях соціології в Україні в контексті загальноєвропейського наукового і культурного руху. Розвиток соціологічної думки визначався двома головними тенденціями - універсальною і національною.

Універсальне, загальнонаукове в руслі спільної європейської традиції виявлялось у поширенні, аналізі й розвиткові передових на ті часи соціологічних теорій, методів дослідження, ідей, застосуванні їх на вітчизняному ґрунті, у власному внескові мислителів у вирішення кардинальних проблем наукової дисципліни, що постали перед нею на початку XX століття.

Національною особливістю розвитку соціології на терені України було тісне переплетення її із соціально-політичним життям, національно-визвольним рухом, їй приділяли увагу визначні представники наукової і громадської діяльності.

Це визначило не лише загальнонаукове, наднаціональне значення доробку українських мислителів, а й певну специфічність їхнього підходу до вивчення соціальної реальності та використання соціологічних знань.

Незалежно від національної приналежності (серед перших соціологів України ми знайдемо росіян, поляків, євреїв, німців) та країн, де вони навчались і працювали (Німеччина, Австро-Угорщина, Росія, а в діаспорі переважно розвивалася українська соціологія пожовтневого періоду), усі вони представляють нашу вітчизняну історію соціології, її досягнення, особливості, історично зумовлені риси й тенденції розвитку, що утворили складову світової соціологічної думки.

Михайло Драгоманов (1841-1895)

Мислитель і суспільний діяч, людина енциклопедичних знань М. Драгоманов є найпомітнішою фігурою в українській протосоціології. Він чи не перший привніс у наукові кола України соціологічне бачення світу, принципи і поняття нової дисципліни, ознайомив з нею студентство Київського університету.

Характерною ознакою його наукової діяльності був прогресивний європеізм - активне просвітництво і популяризаторство передових на той час поглядів і теорій західноєвропейських мислителів, у тому числі фундаторів соціології - Конта, Спенсера, Маркса та ін.

У сфері його інтересів були проблеми влади, державності, прав і свобод особи, етнічність, політика тощо - все, що тепер обіймає «політична соціологія». Соціологію розумів як універсальну і точну науку про суспільство, що синтезує усі галузі суспільствознавства, тобто Драгоманов ішов у руслі класичної європейської традиції позитивізму.

Водночас пропонувалися власні оцінки й ідеї в царині соціального пізнання, критикувалися слабкості органістичних теорій, наголошувалося на особливому значенні історико-соціологічних чинників в аналізі фактів.

Багато уваги приділялося проблемам соціологічного методу (таким його складовим, як системність, багатофакторність розгляду, конкретно-історичний характер), об'єктивності історичного процесу, взаємозв'язку розвитку матеріальних потреб і прогресу ідей.

Позитивістські принципи науковості реалізувалися у Драгоманова через запропонований ним метод «логічної семантики»: аналітичного групування суспільних явищ, їх класифікації та типологізації. Суспільство у нього постає багаторівневою структурою, дослідження якої має доповнюватись історичною компаративістикою.

Аналіз Драгомановим соціально-економічної структури суспільства, використовувані ним поняття «клас», «соціальний стан», «політична організація» тощо були насичені соціологічним змістом, відзначалися новаторським на ті часи характером.

Соціологічні ідеї Драгоманова невід'ємні від загалу його соціально-політичних поглядів. У публіцистичних творах, зокрема в «Чудацьких думках про Українську національну справу», розмірковуючи над проблемами соціального розвитку, прогресу, влади, порівнюючи соціально-класові структури різних регіонів, він обстоював принципи лібералізму, свободи совісті, духовного прогресу, виступав за невіддільність України від загальноєвропейського історичного процесу, проти національної відрубності.

У руслі драгоманівського розуміння завдань розбудови української державності значна увага приділялась принципам федералізму і централізму в політичному житті. Перевага віддавалась «федерації вільних громадян» та «федерації автономних країв» як передумові буржуазно-демократичних реформ. Драгоманов завжди запишався відданим ідеалам лібералізму.

Михайло Грушевський (1866-1934)

Визначний історик, соціолог, державний і громадський діяч, голова Української Центральної Ради, перший президент України М. Грушевський багато зробив для вітчизняної соціології як її фундатор, теоретик, організатор. Грушевський заснував у Відні (1919-24) Український соціологічний інститут, головним завданням якого була культурно-просвітницька, лекторська та видавнича (видруковано 13 книг) діяльність.

У науковій творчості «історика-соціолога», як називав себе Грушевський, втілилося його розуміння суспільних функцій соціології, її органічного поєднання із громадсько-політичною діяльністю, що виявилося в увазі до практично-політичних проблем розбудови української держави, а також у наголошенні на її універсальних функціях як науки "найбільш соціальне виховуючої».

Він приділяв значну увагу аналізові соціально-класової структури міста і села, динаміці суспільно-політичних настроїв, державному устрою, етносоціології та етнополітиці тощо.

Виразною ознакою його соціологічних праць є позитивізм. Він ґрунтується на контівському розумінні близькості соціології та історії, фактологічних підвалин обох дисциплін, а також дюркгеймівській теорії пізнання з наголосом саме на соціальне, а не на індивідуальне, на здобутках порівняльної психології.

Сприйняття передових соціологічних та психологічних ідей Еміля Дюркгейма, Люсьєна Леві-Брюля, Вільгельма Вундта та інших, знайомство з якими у Грушевського відбулося під час перебування у Парижі, Лондоні, Лейпцігу, сприяло розбудові власної соціологічної концепції - концепції «генетичної соціології».

Так називався теоретичний курс, який він читав в Українському соціологічному інституті і виклав у праці «Початки громадянства (генетична соціологія)» (Відень, 1921). Головна тема її - виникнення суспільності («що таке суспільство та завдяки чому воно можливе?») -була в центрі соціологічного теоретизування того часу.

Розглядались універсальні соціокультурні зрушення періоду модернізації, індустріалізації, що спостерігалися в країнах Європи, проблеми соціального порядку, трансформації ціннісних і нормативних систем, традицій, колективних уявлень, тобто ставилося завдання дослідити систему базових цінностей на матеріалі етнографії, порівняльної антропології, історії України.

Заслугою Грушевського є також популяризація поглядів провідних соціологів. Водночас він запропонував оригінальну концепцію законів еволюції суспільства, методологічні підходи до вивчення «колективності і солідарності» суспільності, використання цієї концепції на українському ґрунті.

Він обґрунтовував вирішальну роль у трансформації людського суспільства конкуренції індивідуалістичних та колективістських традицій, періодичного чергування їх як основи ритму соціальної еволюції.

Грушевський дотримується такого розуміння закономірності соціальних процесів, яке не зводилося до визнання вирішальної дії одного чинника (біологічного, економічного, етнокультурного), а передбачало урахування чинників психології та «свідомої волі», «обов'язкового неавтоматизму» закономірних тенденцій тощо.

Наголошує, що без встановлення й аналізу певних законів суспільного розвитку соціологія як наука неможлива. Його розуміння завдань соціології виходило з необхідності виявлення основного і постійного, такого, що становить основу соціальних процесів і, таким чином, співзвучне теорії «ідеальних типів» Макса Вебера.

У руслі практичного застосування соціологічних знань чільне місце у творчості першого президента України посідали проблеми формування громадянського суспільства. Завдання організації й самоорганізації української спільноти, первинних форм громадянськості, поєднання національних і соціальних завдань у процесі відбудови державності були в центрі уваги теоретика-аналітика й активного політичного лідера.

За умов браку національної свідомості, нерозвиненої соціальної структурованості суспільства всі свої надії Грушевський покладав на «народну Україну», на «громадянську солідарність» як рису, притаманну українському народові.

Грушевський був прихильником «середньої політичної платформи», яка б об'єднала людність України без різниці верств і народностей, захисником принципів соціальної єдності та гармонії на демократичних засадах, прагнув довести можливість побудови «держави-громади» на ґрунті солідаризування соціальної спільноти. Ці положення мали лягти у підвалини нового громадянського суспільства України.

Думки видатного вченого, які ми знаходимо під рубрикою «Українські переживання», є прикладом застосування ідей «генетичної соціології» на вітчизняному етнокультурному матеріалі, прагнення вивчити доробок українознавства соціологічними методами, зробити «соціологічні акценти», аналізуючи історію українського населення. Ці «переживання» не були закінчені. Вони тільки накреслили напрями української гуманітарної науки і є, скоріше, науковим заповітом Грушевського.

Богдан Кістяківський (1868-1920)

Всесвітньо відомий соціолог, автор оригінальних концепцій Б. Кістяківський поєднував плідну наукову і видавничу діяльність з політичною. З юних років зазнав утисків, тюремних ув'язнень за ліберально-демократичні погляди, прихильність до українського національного руху.

Аргументи Кістяківського на підтримку наукової соціології, модель якої на межі століть зустрілась із труднощами, вирізнялись оригінальністю й філософською глибиною.

Він захищав тезу про універсальність законів суспільного життя, пропонував методологічний інструментарій соціального пізнання за часів відмови від ідеалів наукового знання, витіснення принципів об'єктивності істини інтуїцією та класовим підходом, обстоював у руслі баденської школи неокантіанства (а саме у провідних теоретиків її він навчався) наукову орієнтацію в аналізі соціального життя.

Проблеми переоцінки підвалин соціології, підведення нового, відмінного від природничо-наукового фундаменту пов'язані з іменами М. Вебера, родоначальників феноменології. До них приєднувався у своїх роздумах український соціолог.

Над подоланням засилля психологізму в соціальних науках працював і Кістяківський. Щоб уникнути в дослідженні людської поведінки впливу мінливих настроїв, очікувань, гри оцінок і намірів, слід зосередитися на констатаціях закономірностей, неупередженому аналізові соціальних явищ, додаючи здобутки теоретичної й описової психології.

Кістяківський еволюціонував від позиції соціального психологізму (викладена у праці «Суспільство і особистість», опублікованій в Берліні 1899 р., і захищена як дисертація у Страсбурзькому університеті), згідно з яким суспільство є результатом взаємодії індивідів на ґрунті спільних почуттів, ідей, бажань тощо, до розуміння обмеженої ролі психологічних чинників у суспільному житті, до тлумачення суспільства як суспільності, що породжує почуття й прагнення, які не існують поза цією спільністю, як певної однорідності, що виникає в процесі взаємодії, створюється якісною зміною індивідуальних психічних станів.

Кістяківський запропонував три умови для досягнення соціологією науковості. Перша пов'язана з формулюванням основних наукових понять «суспільство», «держава», «право», «культура» тощо.

Особливий акцент був зроблений на розгляді категорії «можливість», ступенів історичної релевантності, на критиці формально-логічних методів, на з'ясуванні зв'язку між теоретичними поняттями, схемами інтерпретації і реальним повсякденним світом. Друга умова передбачає виявлення причинних відносин у соціальній сфері, аналіз питань необхідності і випадковості соціальних процесів, можливості і дійсності. Кістяківський наголошував на тому, що головним при аналізі соціальних явищ є виявлення відносин причинності, застосування категорії закону. Хоча застосування категорії закону в соціальних науках відрізняється від застосування цього закону в природничо-наукових, його слід використовувати в поясненні окремого явища, події.

Завданням соціології, за Кістяківським, є встановлення причинних зв'язків, що мають характер необхідності. В суспільстві існує певна мережа необхідних відносин, які, переплітаючись, створюють конкретний образ його. Користуючись цією мережею, можна пояснити окремі процеси.

Звідси Кістяківський виводить можливість використання абстрагованих формул причинних співвідношень для дослідження соціальних процесів. Запропонований Кістяківським соціологічний атомізм з опорою на емпіричні узагальнення знайшов чимало послідовників. Він і донині залишається одним з досить поширених підходів теоретичної соціології.

Третя умова ґрунтується на вирішенні проблеми цінностей у соціологічному пізнанні. Кістяківський ставив її як проблему аналізу норм і ціннісних регуляторів, що впливають на соціальне життя. У розумінні місця ціннісних міркувань у процесі пізнання, тобто розведення «віднесення до цінності» й оцінки, Кістяківський йшов за Вебером.

Разом з тим він сповідував онтологізацію поняття цінності у неокантіанському дусі. Кістяківський обстоював передову на той час думку, що звернення до ціннісних ідей необхідне, оскільки в суспільному житті дослідник стикається із сплетінням не тільки причинно-наслідкових зв'язків, а й певних уявлень про добро, справедливість, красу тощо.

У соціології права реалізовувалися теоретико-методологічні принципи українського соціолога. Як показав Кістяківський, право за своєю природою є цариною соціально-належного, ціннісного.

Водночас воно належить і до сфери соціальних відносин, оскільки є сукупністю норм, що встановлюють компроміс між різними вимогами, груповими інтересами, соціальними силами. Отже, предмет потребує різних методів дослідження. Серед них Кістяківський виокремив соціологічний, причинно-обумовлений, пов'язаний із наявними соціальними відносинами, структурою даного суспільства, законами розвитку його, та психологічний, пов'язаний з імперативно-атрибутивною природою правових переживань, або правосвідомістю. Правомірні також догматичний (юридичний) і нормативний (телеологічний) підходи.

В'ячеслав Липинський (1882-1931)

Визначний український громадський діяч та вчений В. Липинський залишив філософські обґрунтування політики, української державності, оригінальні соціологічні концепції. Провідник ідей консерватизму в соціальній організації в руслі думок Жоржа Сореля, Вільфредо Федеріко Парето, Роберта Міхельса та інших. Саме вони були використані для осмислення історії українського державотворення, краху його та перспектив відродження. «Традиція», «аристократія» та «нація» - ключові поняття соціальної філософії Липинського.

У його праці «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму» (Відень, 1926) викладено основні соціологічні ідеї:

ѕ підкреслення творчого начала у розумінні історії та сучасного йому стану українського суспільства;

ѕ доведення незавершеності історії і відкритості її у майбутнє;

ѕ значення волі, розуміння власного призначення і пов'язані з цим завдання державотворення;

ѕ політико-практичне спрямування соціологічного аналізу;

ѕ використання історичних студій для накреслення орієнтирів побудови української держави і проект конструювання останньої на ґрунті концепції утвердження української трудової монархії.

Всупереч домінуючим на той час віровченням, передусім соціалістичному, в центр своєї моделі майбутньої держави Липинський ставить клас, який зміг би об'єднати і політично зорганізувати українську націю, клас, згуртований спільним економічним інтересом, традиціями, культурою, а саме - клас хліборобів (тоді як ні буржуазія, ні пролетаріат не набули таких якостей).

Тільки клас хліборобів, аргументував Липинський, може витворити нову еліту, нову селянську аристократію, яка висуне лідера, персоніфікованого носія влади - монарха, тобто гетьмана відповідно до української традиції. У підвалинах його розуміння суспільного розвитку лежить теорія еліт. Активна меншість «дає провід і править», тим часом як пасивна більшість залишається об'єктом управління.

Водночас еліти змінюють одна одну під дією об'єктивних і суб'єктивних факторів, наявних передумов. Це насамперед права володіння, управлінська здатність, стихійне прагнення до влади. Сума цих якостей має визначати «творчу еліту», різні типи її складаються з «войовників», «продуцентів» та «інтелігентів».

Останніх він піддавав нищівній критиці за схильність до саморуйнування, безпринципність тощо. Для виконання державотворчих функцій найбільш придатна хліборобська аристократія - перехідний тип між «войовниками» і «продуцентами».

Наголосимо, що аристократія у розумінні Липинського - це найкращі індивіди із своєї верстви, це найактивніша її частина, це «класократія».

Класократична організація суспільства спроможна поєднати порядок і свободу, традиції і прогрес, авторитет сильної влади із свободою економічної і культурної самодіяльності широких верств населення, здатна бути перепоною на шляху революційного хаосу, «безголової революційної демократії» (остання часто рівнозначна охлократії).

Перешкоди в побудові української державності Липинський вбачав у нерозвиненості національної еліти, низькій політичній культурі. Він наполягав на необхідності поєднання на нашому ґрунті західних і східних культурних начал, побудови класократичної (близької за всіма ознаками до правової) держави в Україні.


Подобные документы

  • Соціологічні ідеї представників української соціологічної думки другої половини ХIX - початку ХХ ст. Українська соціологія сьогодні: стан, проблеми та перспективи. Сутність і основні категорії гендерної соціології. Сутність, етапи і напрями фемінізму.

    курсовая работа [56,0 K], добавлен 01.11.2013

  • Статистичне вивчення народонаселення України, та дослідження проблем. Формування демографії в Україні XVIII століття. Розвиток демографії в Україні XIX—початку XX сторіччя. Розвиток демографії в Україні в період Радянської доби та до сьогодення.

    реферат [37,5 K], добавлен 25.10.2008

  • Теорії електоральної поведінки: соціологічна і соціально-психологічна, альтернативна та маніпулятивна. Методи досліджень електоральної соціології, її основні теоретичні та прикладні функції. Електоральні дослідження в Україні: проблеми та перспективи.

    курсовая работа [35,5 K], добавлен 26.03.2013

  • Соціологія в системі соціальних наук. Основні етапи історичного розвитку соціології. Соціологічні погляди Е. Дюркгейма. Етапи розвитку соціологічної думки в Україні. Методологічні підходи до вивчення суспільства в соціології. Метод експертних оцінок.

    курс лекций [74,0 K], добавлен 25.12.2014

  • Місце соціології молоді у системі соціологічного знання та у державній молодіжній політиці. Основні поняття і категорії соціології молоді. Проведення пошукового дослідження молодіжних проблем та необхідність розвитку соціології молоді в Україні.

    реферат [22,6 K], добавлен 24.01.2008

  • Характеристика передумов виникнення соціологічної науки. Дослідження типів суспільства та шляхів його розвитку. Специфіка соціологічного знання. Вивчення ролі соціології у пізнанні та розвитку суспільства. Етапи формування соціологічних ідей про працю.

    контрольная работа [48,1 K], добавлен 25.03.2014

  • Основні напрямки розвитку соціології в працях О. Канта, Е. Дюркгейма, М. Вебера. Структура та функції соціологічної системи знань. Вивчення її рівнів в залежності від глибини наукових узагальнень і масштабності відображення в поглядах і теоріях.

    контрольная работа [22,4 K], добавлен 01.04.2011

  • Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки. Еволюціоністська теорія Г. Спенсера. Соціологічна концепція самогубства Е. Дюркгейма. Витоки української соціології. Соціологічна структура особистості. Соціометрія, особливості її застосування.

    шпаргалка [41,3 K], добавлен 15.02.2012

  • Роль соціології в забезпеченні наукового пізнання суспільних відносин, суспільної діяльності. Актуальні проблеми повсякденного життя людини й суспільства. Соціальні спільності та соціальні інститути, форми та методи організації соціального управління.

    реферат [200,2 K], добавлен 02.11.2009

  • Особливості розвитку соціології освіти, виникнення якої пов’язують з іменами Л. Уорда і Е. Дюркгейма. Погляди на освіту в теоретичних концепціях. Основні соціологічні методи та підходи дослідження. Національна спрямованість та відкритість системи освіти.

    курсовая работа [48,5 K], добавлен 18.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.