Тоталітарне суспільство як теоретичний конструкт і соціальна реалія

Актуальність теми дослідження пов'язана з фактом існування впродовж тривалого часу тоталітарного суспільства на території Української та сусідніх держав, таких як Росія, Білорусь та інші, а також деяких інших держав Європи як Німеччина та Італія. Очевидно, що існування сильного, централізованого та суворо регламентованого режиму мало свої наслідки для суспільств вище названих країн. Це обумовлює необхідність докладного дослідження здійсненого впливу тоталітарного устрою на особистість людини. Не дивлячись на те, що на даний момент часу у світі не існує абсолютного, так званого "чистого" тоталітарного суспільства, виникнення такого феномену як тоталітаризм, що являв собою кардинально новий і незвичний для багатьох країн тип соціального устрою, справило неабиякий вплив на велику кількість держав і отримало резонанс у спільноті всього світу взагалі. Це підкреслює необхідність вивчення причин виникнення даного феномену, а також виявлення його характеристик для повного з'ясування його суті. Вивчення теорій виникнення і розвитку тоталітарного суспільства допоможе зрозуміти, чи був це природний феномен, який неможливо було уникнути, або ж людство могло зупинити виникнення і розвиток тоталітаризму.

Актуальність даної роботи також обґрунтовується тим, що існування у минулому тоталітарного типу суспільства мало великий вплив на мислення, світогляд людей, що в ньому перебували, а отже й теоретично мало змогу породити й новий тип особистості. Цей аспект необхідно дослідити через те, що культурним нормам та цінностям не властиво швидко змінюватись і перероджуватись у нові, а тому, це означає, що сучасне суспільство досі відчуває на собі відбиток існування феномену тоталітаризму. Тобто населення країн, де у ХХ столітті панувало тоталітарне суспільство, все ще є носієм певного набору його характеристик. Також проблема даної курсової роботи є актуальною тому, що сьогодні для України цілком реальна перспектива приходу до влади нових тоталітарних структур, утвердження авторитарних методів правління. Історичний досвід свідчить про те, що у посттоталітарних країнах легше відбувається зміна однієї форми тоталітаризму іншою, аніж інституціалізація демократичного режиму. І в цьому виявляється певна тенденція. Вивчення тоталітарного суспільства, його історії становлення показує, що його корені знаходяться не скільки у політичних чи соціальних інститутах і у системі загального контролю за діяльністю людей, скільки в інверсії соціокультурних цінностей та уявленнях про взаємовідносини між суспільством та особистістю. У зв'язку з цим важливо встановити в якій мірі цьому сприяють остаточні явища тоталітарного суспільства.

Актуальність дослідження ще й підкріплюється тим фактом, що дана проблематика є мало досліджуваною. Тобто вивчення феномену тоталітарного суспільства та його наслідків не знайшло необхідного відображення в спеціальних соціологічних дослідженнях, а вивчення рис тоталітарної особистості загалом носить фрагментарний характер. Недостатня ступінь розробленості вказаних проблем, їх теоретична значимість і визначили вибір теми даної курсової.

Ступень наукової розробки проблеми. Певна складність роботи над тематикою курсової роботи полягає в тому, що дана проблема не є досить вивченою саме в соціологічній площині. Втім достатньо змістовний аналіз феноменології тоталітарного суспільства був здійснений в роботах певних дослідників, серед яких слід відзначити перш за все Х. Арендт, яка розглядала глибинні причини, що призвели до виникнення тоталітарного суспільства такі як антисемітизм та зародження масового суспільства. Ще одним впливовим дослідником у цій проблемі був М. Джилас, який розглядав закономірності та принципи функціонування тоталітарного суспільства, розглядаючи в основному його головну складову - новий клас, який став основою і головною рушійною силою тоталітаризму. Проблемою виникнення та основних ознак та принципів існування тоталітарного суспільства займався Р. Арон, який підкреслював цей феномен як одну з форм деспотизму.

Такі вчені як К. Фрідріх та З. Бжезинський визначили на даний час найпоширенішу класифікацію ознак тоталітарного суспільства і відрізнились від інших дослідників тим, що не намагались підкреслити негативне значення тоталітарного устрою. Ще одним вченим, який займався розробкою теорії тоталітарного суспільства був Е. Юнгер, який обґрунтував необхідність виникнення тоталітарного суспільства, адже вважав це природним шляхом розвитку суспільства взагалі. Так як вважав, що усі попередні типи суспільств вже своє прожили і виникла необхідність створення нового. Проблематика тоталітарного суспільства представлена в роботах В. Зомбарта, який розглядав його через призму таких понять як капіталістичний та господарський дух і соціалізм. Також теорією тоталітарного суспільства у якості своєї загальної теорії сучасного суспільства займався К. Мангейм, який розглядав феномен в основному через категорію масового суспільства. К. Поппер займався докладним вивченням історії становлення і розвитку такого суспільства. Ще одним відомим вченим, що вивчав феномен тоталітарного суспільства через призму соціалізму був Ф. Хайєк. Він стверджував, що причини варварства і насильства тоталітарних режимів того часу в Німеччині, Італії та Радянському Союзі знаходяться не в особливій агресивності населення цих країн, а у здійсненні соціалістичного вчення планової економіки, яка неминуче веде до пригнічення і придушенню, навіть якщо це й не було початковою метою прихильників соціалізму.

В цілому дослідженням різноманітних аспектів тоталітарного суспільства, зокрема - аналізом тоталітарної особистості - займались Т. Адорно, Е. Фромм та інші.

Серед російських дослідників з даної проблематики можна відмітити наукові розробки Л. Іоніна, Ю. Сумбатяна, Л. Мерцалової, В. Шляпентоха, В. Ядова, О. Зінов'єва, Ю. Левади. Малочисельні українські дослідники феномену тоталітаризму зосереджують увагу переважно на "посттоталітарних" наслідках, зокрема це роботи - Є. Головахи, Н. Паніної, О. Куценко, Л. Бевзенко та інш.

Таким чином не зважаючи на те, що пізнання феномену тоталітаризму має серйозні традиції в соціально-гуманітарній науці і здійснювалось з різних теоретичних позицій, є необхідність подальшого дослідження тоталітарних й особливо посттоталітарних проявів.

Об'єктом даної курсової роботи є тоталітарне суспільство як специфічний соціальний порядок.

Предметом курсової роботи є тематизація тоталітарного суспільства в соціологічній теорії.

Мета курсової роботи полягає в аналізі основних рис тоталітарного суспільства, факторів його виникнення і конкретно-історичних особливостей прояву

Тоталітаризм - феномен XX століття, хоча його коріння йдуть у глибоку історію. Він виник як синтез певних елементів азіатського деспотизму з європейською монархічною тиранією середніх віків. Так тоталітарні ідеї знаходили своє часткове втілення в практиці деспотій Стародавнього Сходу. Наприклад, у Древньому Китаї діяла ціла школа так званих легістів - прихильників сильної централізованої держави, необмеженої влади імператора, що спиралася на суворі закони, і тотальний контроль над усіма сферами життя.

У Стародавній Греції - батьківщині демократії з'явилися перші розгорнуті обгрунтування тоталітарного ідеалу, досконалої держави. До їх числа належать насамперед роботи Платона - одного з найбільших мислителів античності і одночасно ідейного супротивника демократії, як "руйнівної", на його думку, структури. Всьому світогляду Платона були властиві консерватизм, ідеалізація общинного колективізму і патріархальної аристократії, і страх перед майбутньою невідомістю, яку він пов'язував з демократією (почасти він мав рацію, тому що афінська міська демократія переживала в IV ст. до н.е. глибоку кризу). Особливо ці погляди виявилися в його останньому діалозі "Закони", де він наділяє свою досконалу державу такими по суті тоталітарними рисами: безумовне підпорядкування індивіда державі - в його концепції синоніму суспільства, державна власність на землю, будинки і навіть усуспільнення дружин і дітей, загальне насадження однодумності і колективізму, жорстка регламентація суспільного і приватного життя, загальнообов'язкова державна релігія, заборона на вільне спілкування з іноземцями, а для громадян до сорока років - взагалі заборона на виїзд за межі держави, очищення держави від неугодних шляхом смертної кари або вигнання [14,c.113].

Вище перераховані ідеї стали наріжним каменем усього наступного розвитку теорії та практики тоталітаризму. Фактично їх продовжували і уточнювали утопічні комуністи середніх століть і нового часу: Т. Мор, Т. Кампанелла, Г. Бабеф, А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є і ін. У їх поглядах взагалі яскраво проглядається зв'язок утопії - вигаданої, умоглядної конструкції життя з насильством і придушенням особистості, природно, в ім'я вищого - колективу, загального щастя і благополуччя. Ідея егалітаризму (зрівняльності), низведення всього до якогось однакового, середнього рівня - центральне в утопічному свідомості. Так, Г. Бабеф закликав назавжди відняти у кожного надію стати більш багатим, більш впливовим, переважаючим своїми знаннями кого-небудь з співгромадян. У плані загальної структури ідеального суспільства вони в основному слідували за Платоном, іноді вносячи поправки, що ще більш підсилює зрівняльність.

Але як система цілісних поглядів і, головне, практика суспільного життя, тоталітаризм склався в XX столітті [8, c.5] на стадії найвищого розвитку індустріального суспільства та державно - монополістичного капіталізму, перед переходом його в постіндустріальну фазу. Саме тоді виникло "соціальне замовлення" на подібні ідеї і вони втілилися в діяльності масових рухів від соціалістичних до націоналістичних, особливо в їх крайніх формах - комунізм і фашизм. Робилися спроби обгрунтувати неминучість і суспільну корисність тоталітаризму з посиланнями на об'єктивні закони суспільного розвитку, теорії соціал-дарвінізму, класової боротьби, планування і т.д. Крім того, різні тоталітарні школи ворогували між собою, намагалися відокремити себе від конкурентів і протиставити себе їм, перебільшували свої вдавані непримиренність і суперечності (наприклад, націонал-соціалісти і комуністи), що до недавнього часу вкрай заплутувло теоретичну оцінку проблеми, звужувало можливості для аналізу (заборона на критику комунізму в колишніх соціалістичних країнах при вирішенні такої відносно фашизму та інших некомуністичних теорій).

В ХХ столітті і вчені і політичні діячі, і люди культури намагались осягнути ці події. З різних причин, однак, переконливих версій виникнення феномену тоталітаризму в європейській історії першої половини ХХ ст. майже не постало. В кращому випадку декому з мислителів вдавалося осягнути лише певні локальні, окремі проблеми, що привело до певного застою у вивченні цього феномену.

Необхідно підкреслити, що передумови до виникнення тоталітарного суспільства почали виникати ще у ХІХ столітті. Теоретики тоталітаризму, що займались своїми дослідженнями у ХХ столітті вже після того, як він утвердився у світовому суспільстві, стверджували, що коріння тоталітаризму сягає глибоко в минуле, хоча усі погоджуються між собою, що він виникнув у зв'язку з розвитком у Західній Європі промисловості [5, c.163].

Ще з кінця ХІХ століття почало з'являтись нове суспільство, в якому народжується новий тип національного почуття, не знаний доти, що обожнює національні спільноти, а не людину - творіння Боже [3, c.314]. Отже очевидно, що у ХХ ст. на політичну арену суспільного життя почали просуватися нові спільноти - юрба, натовп. Тобто ситуативні об'єднання людей, солідарних між собою в запереченні усталених механізмів життя держави та суспільства стали рушійною силою змін, що почали відбуватись у тому суспільстві. Користуючись ситуацією, певні лідери скерували стихійну активність нових люмпенів проти організованого суспільства. Це також було можливе через те, що така млява більшість людей не орієнтувалась у політиці, не мала своєї певної точки зору, тож такі маси у руках досвідченої партії стають необхідними для виборів.

Також можна сказати, що Перша світова війна призвела до того, що зникла будь-яка повага до законів та звичаїв. Це також спонукало виникнення жорстокості та насилля у побудові нових порядків у суспільстві, як результат організоване насильство майже тотально заступило право. Тож за словами науковців саме в цей час і з'являються тоталітарні рухи, які були націлені, у першу чергу, на маси, а не на класи. Вони характеризуються тим, що існує вимога від своїх окремих членів тотальної, безумовної та незмінної відданості. Тут не повинно бути відволікаючих чинників: ні родини, ні друзів, ні колег, таким чином людина була ізольована від суспільних зв'язків. Так вони ставали частиною маси, губили свою індивідуальність, що призводило до того, що ставали легкою здобиччю для маніпулювання з боку власних органів [3, c.331].

Концентраційні табори в Німеччині, наприклад, повинні були підтвердити законність претензій нацистів на панування над світом і життям людини шляхом уніфікації індивідів, кожен з яких розглядався як набір примітивних реакцій. Перетворити за допомогою табірного терору людей у тварин, єдина свобода яких - у збереженні виду, доручалось еліті. Таким чином "науковими" засобами стерилізується людська природа, з якої планомірно ретельно виганяється все спонтанне, і тоталітарні ідеї направлені аж ніяк не на обмеження свободи, хоч би скільки тиранічним воно не було. Взагалі, прагнення до необмеженої влади міститься в самій природі тоталітарних режимів. Така влада міцна тільки в тому випадку, якщо буквально всі люди, без єдиного винятку, надійно контролюються в будь-якому прояві їх життя.

Необхідно також зазначити важливий момент у феномені тоталітарного суспільства, як те, що основу тоталітарної організації утворює принцип вождизму. Він складається в призначенні функціонерів на партійні посади зверху і, в кінцевому рахунку, в монополії однієї людини на розпорядження всіма посадами. Без вождя, який би вів маси до певної поставленої цілі не було б, мабуть, і взагалі тоталітаризму як такого [3, c.460].

Але все ж таки необхідно зазначити,що влада лідерів тоталітарного суспільства була приречена на крах, так як вони завжди прагнули до вигаданого суспільства, вважаючи, що здатні змінити природу людини. Але в той же час і їх самі ідеї, та їх носії невблаганно руйнувались й гинули від свого ж грандіозного насилля. Більшість класиків, які розробляли теорію тоталітаризму були солідарні між собою в тому, що тоталітарне суспільство було страшним експериментом тиранів як над окремою особистістю, так і над цілими народами.

Немаловажним моментом у теорії тоталітарного суспільства є його тісний зв'язок з ідеями Карла Маркса. Адже не дивлячись на те, що зовні лідери тоталітарного руху посилалися на вчення Карла Маркса, чим глибше проникала ідеологія тоталітаризму у суспільство, тим більшим ставав розрив між цими ідеями. В результаті, від "первозданного" марксизму не залишилося і сліду, таким чином лідируючі партії тоталітарного суспільства створили абсолютно нові ідеології, які не мали аналогу у "чистому" вигляді у жодній країні світу за все існування цивілізації [5, c.171].

Заслуговує на увагу ідея деяких науковців про те, що тоталітаризм являє собою результат прагнення лідерів до деспотизму, який лише штучно прикривався ідеологією. Вони визначали тоталітаризм як режим, де виключне місце займає правляча партія, а також важливе місце займає одержавлення господарської діяльності та обов'язкову присутність ідеологічного терору [4, c.111].

Але все ж таки необхідно висловити думку про те, що призначення тоталітарного суспільства було збереження одноосібної влади в державі, а також запобігти виродженню держави. Прихильники цієї ідеї також дотримувалися думки про те, тоталітарні суспільства завжди носять характер автократичного режиму, а ті, хто називають їх тираніями, деспотіями, абсолютною владою, прагнуть викрити їх природу, адже ці терміни використовуються у строго негативному сенсі [17, c.80].

Існує ще одна точка зору щодо тоталітарного суспільства, за якою виникнення тоталітаризму є необхідним через те, що установлені типи суспільства вже перестали виконувати своє призначення і лише вносили розруху до соціального життя. Тому ці ідеї критикують всі базисні принципи, якими структурується буржуазне капіталістичне суспільство, а також буржуазний індивідуалізм, держав, основою якої є суспільний договір, суспільство, що складається з класів [20, c.61]. Замість існуючого повинно бути створене нове суспільство, головним засобом повинна стати критика і заперечення цінностей і ідеалів духу Просвітництва і руйнування того типу людини, котрий був створений передуючою епохою. Нігілізм по відношенню до капіталістичного світу і буржуазної культури повинний стати кредо і основою позиції нового суспільства. Така теорія стверджує, що буржуазна епоха вже майже пішла в минуле. На зміну їй прийшов новий світ - світ праці, світ машин, світ робочих. Вважалося, що робочий стан мав захопити владу, але перш слід піддати різкій критиці і переглянути весь комплекс сталих уявлень про суспільство, державу, індивіда, свободу, систему закономірностей, які спостерігаються в суспільстві, слід взагалі переглянути весь "старий" ідеальний образ соціального світу [20, c.81].

У такому суспільстві людина повинна вже бути не індивідом, а частиною маси, тут фактично йде мова про формування нового типу суспільства - масового суспільства, основу котрого складають люди праці, що являють всьому світу новий тип людського існування. А тотальність праці, тобто трудова функція людини стає головною і єдиною підставою включення людини в соціальне ціле, в тотальність, в суспільство.

Тоталітаризм не виникає випадково, навіть будучи своєрідною аномалією, він має свої соціальні передумови і причини. До важливіших з них відносяться, як вже зазначалося, саме індустріальне суспільство, а також ускладнення громадських зв'язків та взаємозалежності. Також це наростання раціоналізму і організованості в житті суспільства [11, c.129], нові можливості для маніпулювання суспільною свідомістю; (радіо, телебачення, засоби зв'язку, ЗМІ і т.д.). Ще однією причиною є поява монополій та їх зрощення з державою, що було обумовлено тим, що на Заході відбувся різкий технічний обсяг. Як результат виникнення монополій призвело до поділу світу на сфери впливу цих утворень і розвинених держав, що також викликало Першу світову війну і Жовтневу революцію. (Тоталітарізм - вища їх ступінь, всеосяжна монополія) [5, c.259]. Етатизація суспільства, посилення в суспільній свідомості культу Держави (тут позначився вплив двох світових війн, коли різко посилилося державне втручання в економіку та суспільне життя), поширення колективістських поглядів також відносять до передумов виникнення феномену тоталітарного суспільства.

Масову емоційну упевненість в можливості швидкого поліпшення життя за допомогою планування і раціональних перетворень та масову психологічну незадоволеність відчуженням особистості при капіталізмі, її незахищеністю і самотністю дослідники також відносять до причин виникнення тоталітаризму.

Деякі дослідники стверджують, що відмова від ринкової економіки на користь державного регулювання неминуче веде до втрати особистої свободи громадян, а тоталітаризм є неминучим наслідком відмови від особистих свобод на користь колективізму [19, c.129-132].

Важливою причиною появи тоталітарного феномену є гострі соціально-економічні кризи, що ведуть до маргіналізації суспільства, появи численних люмпенських і напівлюмпенских верств, особливо сприйнятливих до тоталітарної ідеології і схильних до політичного радикалізму.

Основними властивостями люмпена є: нігілізм по відношенню до минулого і теперішнього, неспокій, агресивність, честолюбство, чутливість, стисненість, егоцентричність. На все це роблять ставку вожді тоталітарних рухів. Слід тут мати на увазі відмінність в програмних установках між елітою руху і основною масою: У перших - розважливе, раціонально-індустріальне бачення мети, у других - прагнення злитися з організацією, традиційний общинний колективізм (що обумовлює відносну міцність тоталітарних режимів у країнах Сходу). Адресати у різних рухів, верстви, на які вони впираються, теж відрізняються: в Росії, у більшовиків це були пролетаріат і бідніше селянство, у нацистів Німеччини - службовці і дрібна буржуазія, що постраждали від економічної кризи. У будь-якому випадку, інтереси та потреби цих верств дуже мало пов'язані з завданнями таких рухів і потрібні їм лише як привід для приходу до влади [17, c.83].

Таким чином підсумовуючи вищезазначене можна виявити, що феномен тоталітарного суспільства виник зі зрозумілих причин, Європейська спільнота довго йшла до такого режиму, адже передумови для появи тоталітаризму існували ще в епоху Античності. Але ґрунтовно ця проблема почала вивчатися у другій половині ХХ століття, коли ідеологічний контроль послабився і вчені змогли зайнятись осмисленням усіх подій, що сколихнули увесь світ і призвели до величезних змін у багатьох європейських державах. Отже, тоталітарне суспільство виникає тоді і там, коли і де задачі й проблеми економічної модернізації і соціальної стабільності не вдається вирішити в рамках буржуазно-демократичного порядку. Становленню тоталітарного суспільства в країнах Німеччини та СРСР передував економічна та соціальна криза, а економічна, соціальна, політична та культурна еліта продемонструвала неспроможність вивести суспільство із цих криз. В самому загальному вигляді криза, про яку йде мова, - це кризове становлення масового суспільства в умовах оформлення організованого капіталізму. Становлення масового суспільства - це становлення масового середнього класу; масової культури з її принципами загальної стандартизації; відхід у минули всіх станових принципів соціальної нерівності. Організований капіталізм в цей процес вніс свою лепту - становлення масового робочого класу, масових форм соціальної боротьби і соціального опору, становлення соціальної держави. Соціальні проекти, що розроблялись в рамках тоталітарних ідеологій не просто заперечували сучасний їм устрій суспільства - вони пропонували новий устрій, яке засновувалось на інших ідеях і цінностях, на інших принципах соціальної взаємодії, пропонували формування нової колективної ідентичності.

Розділ 2. Тоталітарне суспільство як специфічний соціальний порядок

2.1 Тоталітарне суспільство як моностилізм: змістовні риси