Е. Дюркгейм – життєвий шлях засновника школи соціології

Е.Дюркгейм як видатний представник соціологізму — специфічної соціологічної концепції: орієнтація на визнання соціальної реальності як дійсності особливого роду та відкидання психологічного редукціонізму, пояснення соціальних явищ на засадах психологізму.

Рубрика Социология и обществознание
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 13.08.2008
Размер файла 26,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

6

  • Зміст
  • 1. Е.Дюркгейша - життєвий шлях засновника школи соціології 2
  • 2. Соціологічна школа Е.Дюркгейма 5
  • Cписок використаних джерел 13

1. Е.Дюркгейша - життєвий шлях засновника школи соціології

Еміль Дюркгейм -- видатний французький соціолог і філософ XIX-XX століть, який народився 15 квітня 1858 році в містечку Епіналь у родині спадкоємного рабина. Батько готував його до релігійної кар'єри, однак все сталося по-іншому. Після закінчення місцевого ліцею він їде до Парижа для підготовки до конкурсного екзамену до Вищої Нормальної школи. У 1879 році Дюркгейм був прийнятий до цього престижного навчального закладу, де навчалась і виховувалась інтелектуальна еліта Франції. Навчання у Вищій Нормальній школі справило великий вплив на погляди французького вченого. Серед професури йому особливо подобалися історик Ф. де Куланже та філософ Е. де Бутру. Першому Дюркгейм симпатизував за його захоплення наукою, прагнення ввести в історію строгі наукові методи [1, 47].

Другому -- за ідеї про творчий синтез явищ та про особливу природу кожного з рівнів реальності. Поза увагою молодого Дюркгейма на залишилась також критика Бутру спрощеного редукціонізму, вимога пояснювати феномени, що вивчаються окремими науками, на основі їхніх власних специфічних принципів. Схвально прийняв майбутній соціолог і установку "спіритуалістичного позитивізму", в межах якого Бутру відстоював рівність науки та релігії, ствержував, що досвід повинен однаково спиратися як на наукові, так і на релігійні джерела.

У студентські роки Дюркгейма приваблюють також ідеї Ш.Ренув'є та І.Капта. Під впливом першого у нього складаються переконання, що мораль посідає центральне місце в філософському мисленні, що існує потреба в науці про мораль і що філософія повинна слугувати керівництвом до соціальної дії й може допомогти моральній єдності. Кант привертав увагу Дюркгейма передовсім своєю теорією морального обов'язку. Однак апріоризм, ігнорування соціального аспекту моралі, формальний характер кантівського категоричного імперативу спонукали вченого звернутися до соціологічного обгрунтування моралі.

Підтримку такому обгрунтуванню моральних правил він знаходить в соціології О.Конта. На той час, отримавши філософську освіту у Вищій Нормальній школі, Дюркгейм викладає в деяких провінційних містах (1882-1887) і виявляє значний інтерес до соціально-політичних аспектів суспільного життя.

Дебют ученого в науковій літературі відбувся 1885 році, коли він як співробітник журналу "Філософський огляд" почав систематично готувати огляд соціологічних публікацій. У цей час Дюркгейм під впливом ідей біологізму прагне икористати поняття й постулати біології для ілюстрації та обгрунтування деяких принципів.

У 1885-1886 рр. Дюркгейм бере академічну відпустку для продовження навчання спочатку в Парижі, потім -- у Німеччині. У Німеччині він вивчає зміст програм з філософії у німецьких університетах, а також стан соціальних наук та етики. В Лейпцизькому університеті Дюркгейм знайомиться з роботою першої в світі експериментальної психологічної лабораторії, організованої В.Вукдом. Теорія, методи та експерименти останнього докладно висвітлені в науковому звіті Дюркгейма. Він захоплюється постановкою наукових досліджень, що проводяться Вукдом, вважає, що чіткість дослідницької роботи сприяє розвиткові наукової точності. У звіті про поїздку до Німеччини він формулює низку принципів свого розуміння соціології. Вчений вважає соціологію позитивною наукою про моральні факти, яка бере свій початок у працях економістів та юристів-представників так званої історичної школи права. В цілому до такої тенденції Дюркгейм ставиться позитивно. Він схвалює трактування моральних фактів як особливих емпіричних даних, погоджується з соціальною природою морального обов'язку, вітає намагання створити етику як окрему позитивну науку.

Після публікації звітів про наукове життя в Німеччині у журналі "Філософський огляд" Дюркгейм здобуває репутацію серйозного вченого. У віці 29 років він був визнаний багатообіцяючою фігурою в галузі соціальних наук і соціальної філософії Франції. У 1887 році вченого призначають профессором педагогіки і соціології на філологічному факультеті в університеті Бордо. Тут він читає -- спеціально для нього організований -- перший у французьких університетах курс соціології.

Роки життя в Бордо були для французького соціолога періодом найбільш інтенсивної наукової діяльності. У 1893 році він захищає докторську дисертацію на тему "Про розподіл суспільної праці" разом з дисертацією латиною "Вклад Монтеск'є в становлення суспільної науки". Через два роки виходять його "Правила соціологічного методу" (1895). Ще через два він публікує свою третю велику роботу "Самогубство" (1897). У 1896 році Дюркгейм стає професором соціальних наук і протягом шести років займає цю посаду. В 1898 році він заснував і почав видавати журнал "Соціологічний щорічник", котрий об'єднав групу молодих талановитих учених. Завоювавши свого часу широке визнання серед європейської громадськості, журнал великою мірою сприяв тому, щоб найрізноманітніші соціогуманітарні науки -- від історії та економіки до лінгвістики -- стали вивчати багато проблем у дусі концепції соціологізму.

У 1902 році Дюркгейм був запрошений позаштатним співпрацівником до Сорбонни, на кафедру педагогіки. У 1906 році він уже стає професором і керівником цієї кафедри. Викладацьку діяльність Дюркгейм поєднує з науковим опрацюванням соціологічних проблем моралі, виховання та освіти. За життя вченого вийшла друком праця "Елементарні форми релігійного життя" (1902) -- обширна робота, над якою вчений працював протягом багатьох років і яка була присвячена осмисленню релігії як соціального феномена. Перша світова війна завдала Емілю Дюркгейму жорстокого удару. Наприкінці 1915 році Дюркгейм отримує звістку про смерть свого єдиного сина Андре, який помер від ран у військовому шпиталі на Салонінському фронті. Смерть сина тяжко вразила вченого, його працездатність різко падає, він захворює. У листопаді 1917 році Еміль Дюркгейм помер.

2. Соціологічна школа Е.Дюркгейма

В історії соціологічної думки Е.Дюркгейм відомий як видатний представник так званого соціологізму -- специфічної соціологічної концепції. Відмітною особливістю даної концепції є її орієнтація на визнання соціальної реальності як дійсності особливого роду та відкидання психологічного редукціонізму, тобто пояснення соціальних явищ на засадах психологізму.

Зародки соціологізму можна простежити вже у працях О.Конта, Г.Спенсера, Л.Гумпловича та інших мислителів. Проте тільки у Дюркгейма вона стає чітко вираженою. В цілому вона була продуктом поширеного наприкінці XIX століття прагнення до позначення своєрідності предмету соціології та звільнення її як науки від крайнощів позитивістського натуралізму. Останній намагався пояснити соціальні явища виключно на основі законів, відкритих природничими науками. На противагу цьому серед суспільствознавців того часу стала визрівати інша точка зору. Вона полягала в тому, що соціологія як самостійна наука не повинна шукати пояснення соціальним явищам поза власним предметом, їхні причини мають відшукуватися у самій соціальній реальності, серед інших соціальних явищ, а тому дана наука може обходитися без підтримки інших дисциплін і навіть у певних випадках сама сприяти їхньому розвиткові. Соціологізм Дюркгейма є комплексом досить строгих положень. Одне з них стосується прагнення чітко розмежувати явища індивідуального і коллективного життя. Останнє репрезентує дійсність і як таке становить власний предмет соціології. Саме це робить соціологію самостійною наукою.

Водночас соціологія претендує на роль основної соціальної науки. Принайні у межах соціологізму проглядається тендеція, відповідно до якої усі інші наукові дисципліни, які займаються тими чи іншими аспектами соціальної дійсності, підпорядковуються соціології. Це обгрунтовується тим, що соціальні явища міцно пов'язані між собою, їх не можна зрозуміти ізольовано одне від одного, це є лише різні виявлення однієї і тієї ж дійсності -- соціальної, що, хоча й вивчається всілякими науками, однак як ціле становить предмет тільки соціології. Тим самим соціологія проголошувалась наукою, що має ключ до усіх соціальних явищ.

Серед інших рис соціологізму треба вказати на його акти антиеволюціоністську спрямованість. Соціологізм концентрує увагу на сталих і повторюваних зв'язках поміж соціальними явищами, досліджує різноманітні соціальні типи. Висвітлення природи предмета, за Дюркгеймом, -- фундаментальна проблема, від вирішення якої залежить її статус як самостійної науки. Основні ідеї з цієї проблеми французький соціолог виклав 1895 року в роботі "Правила соціологічного методу". Вихідним моментом стало прагнення вичленити як предмет соціології таку реальність, якою не займається жодна з інших наук. При цьому припускалось, що ця реальність має особливі, тільки їй притаманні властивості. Згідно з Дюркгеймом, такими є соціальні факти, які у суспільності складають соціальну реальність в цілому.

У роботі Е.Дюркгейм встановлює основні вимоги до соціальних фактів, котрі дозволили існувати соціології як науці. Перше правило в тому, що соціальні факти треба розглядати, як речі. Це значить, що:

а) соціальні факти є зовнішніми для підвидів;

б) соціальні факти можуть бути об'єктами з тієї точки зору, що вони матеріальні;

в) відносини причинності, які встановлюються між двома або багатьма соціальними фактами, допомагають формулювати постійні закони функціонування суспільства.

Друге правило полягає в тому, щоб "систематично відмежовуватися від усіх вроджених ідей". Це значить:

а) соціологія передусім повинна відсторонитися від всякої ідеології;

б) вона також повинна звільнитися від всіх забобонів, котрими володіють індивіди по відношенню до соціальних фактів.

Третє правило у визнанні переваги цілісності над складовими її частинами. Це значить, що:

а) джерело соціальних фактів знаходиться в суспільстві, а не в мисленні та поведінці індивидів;

б) суспільство є автономною системою, яка керується своїми особистими законами.

Відмітна ознака соціальних фактів -- їхнє незалежне від індивидів бутя і здатність справляти на останніх примусовий вплив. Кожний індивід, зазначав французький філософ, при народженні застає соціальну реальність готовою, яка функціонує незалежно від нього. Індивід не створює мови, якою розмовляє, а навчається їй у ході своєї соціалізації; не винаходить методів праці, а набуває їх від соціального оточення; не вигадує власної релігії, а визнає одну з уже існуючих. Отже, свої способи мислення, почування та дії індивід повинен пристосувати до способів, які вже існують і визнані суспільством. Істотна риса останніх у тому, що вони існують поза індивідуальною свідомістю [5, 47].

Проте визнані у суспільстві способи мислення, почування та дії володіють щодо індивідів силою примусу, завдяки чому їхня поведінка контролюється і коригується. У тих випадках, коли індивіди не ааптуються

до існуючих способів мислення і дії, вони наштовхуються на різні негативні реакції з боку суспільства.

У цілому соціальна реальність, за Дюркгеймом, включає до свого складу два типи явищ. По-перше, способи мислення, почування та дії, котрі, які, уже зазначалося, є зовнішніми і примусовими щодо індивідів. Їх носієм виступають або суспільство в цілому, або його окремі групи (релігійні, політичні, професійні та ін.). По-друге, інші сталі явища, які для індивідів так само об'єктивні й примусові. До них французький соціолог зараховує різноманітні "соціальні течії", що породжуються не індивідуальною свідомістю, грунтуються на колективному ентузіазмі, обуренні та співчутті.

Природу соціального Дюркгейм вбачає у різноманітних формах колективності, які можуть мати вираження в "колективних уявленнях", "колективних віруваннях", "колективних почуттях", "колективній свідомості". Поза зазначеними утворюваннями, вважає вчений, соціологія не має свого предмета. У цьому зв'язку він над усе прагне провести лінію між соціальним і психічним. Психічна реальність, за Дюркгеймом, є своєрідною надбудовою над біологічною структурою середовища. У свою чергу, соціальна реальність, як виявлення колективних утворень, є реальністю вищого типу. Колективні вірування, почуття, уявлення суть цілісності, які не зводяться до індивідуальних психічних станів. Отже, соціальне як ціле особливої природи не можна пояснити відштовхуючись від окремих його складових частин. Ніякі стани індивідуальної свідомості не можуть стати причиною соціальних фактів. Причини соціальних фактів треба шукати в інших соціальних фактах, а не в стані індивідуальної свідомості. На основі зовнішніх ознак соціальних фактів Дюркгейм певним чином упорядковує предметну царину соціології. Він відокремлює у структурі соціологічного знання соціальну морфологію і соціальну фізіологію. Соціальна морфологія, на думку вченого, вивчає "матеріальні форми суспільства", до яких належать демографічні, геологічні, економічні, соціокультурні фактори. В цьому зв'язку Дюркгейм звертає увагу на географічні координати суспільства, форму його кордонів, розміри території, чисельність і густоту населення, розміри й заселення міст, сіл, провінцій, характер комунікацій тощо.

Соціальна морфологія репрезентує у соціології Дюркгейма його теорію щодо побудови й форми частин суспільства. Проте це не означає, що сорфологічні соціальні факти французький соціолог бере за першооснову цілісності суспільного життя. Вже у ранніх своїх працях він підкреслює їхню обмежену роль у даному відношенні. Морфологічні факти, зрозуміло, можуть породжувати колективні уявлення. Але останні, виникнувши, самі, у свою чергу, стають безпосередньою причиною -- незалежно від морфологічної основи -- нових колективних уявлень. Здебільшого колективні уявлення здатні породжувати і морфологічні феномени. Вирізнення соціальної фізіології французький соціолог обгрунтовує існуванням -- поряд з морфологічними -- функціональних, або фізіологічних фактів. До них Дюркгейм зараховує факти колективної свідомості та способи колективних дій. Сам він передусім цікавиться колективною свідомістю, впливом колективних уявлень на свідомість та поведінку індивідів. За словами вченого, у центрі його наукових інтересів перебуває не "тіло", а "душа" суспільного життя. Серед фактів колективної свідомості французький соціолог розрізняє релігійні традиції, народні легенди, політичні ідеї, правові та моральні норми, мотивацію економічної діяльності [4, 90].

Разом з морфологічними фактами факти колективної свідомості утворюють так зване внутрішнє соціальне середовище. Причому морфологічні факти становлять матеріальний, кількісний бік даного середовища, а факти колективної свідомості -- нематеріальний, якісний, духовний аспект. У такому широкому тлумаченні саме соціальне середовище визнавалось універсальним фактором, за допомогою якого можна пояснювати будь-які соціальні факти. Та згодом Дюркгейм став трактувати соціальне середовище вужче, виключно як царину колективної свідомості, що складається з ідей, вірувань, звичок тощо. Цим він намагався не тільки затвердити знайдену ним специфіку соціального, а й дати суспільним явищам специфічно соціальне пояснення.

Суспільство, за Дюркгеймом, -- не просто впорядкована емпірична система, яка безперервно веде боротьбу за самозбереження з різноманітними деструктивними силами, а й осереддя "внутрішнього морального життя", "джерело і вмістилище усіх цінностей". У цьому плані суспільство постає своєрідним божеством, яке "ззовні" впливає на індивідів, робить з них розумних і моральних істот. Зрештою, суспільство може існувати "тільки в нас і завдяки нам". З одного боку, індивід зобов'язаний суспільству тим, що в ньому є, що забезпечує йому виняткове місце серед інших індивідів, тобто своєю інтелектуальною й моральною культурою. Якщо людину позбавити мови, мистецтва, науки, моралі, вірувань, то вона деградує до рівня тварини.

Характерні атрибути людської природи походять від суспільства. Але, з іншого боку, суспільство не існує і не живе інакше, як тільки в традиціях і завдяки їм. Якщо колективні вірування, традиції та домагання перестануть відчуватися і сповідатися окремими індивідами, то суспільство загине, підкреслює французький соціолог [2, 153].

Почавши з дослідження того, як те чи інше віросповідання впливає на самогубство, Дюркгейм показав різницю між католицизмом і протестантизмом як з точки зору віровчення, так і з точки зору обрядів. Католицизм як старіша традиційна система і обрядів має порівняно з протистантизмом більшу цілісність, силу поглядів, непримиренність до нововведень, які руйнують загальний дух. Це обумовлює більшу згуртованість релігійної групи католиків, а звідси -- менший серед них відсоток самогубств. Протестантизм пов'язаний з падінням традицій вірувань, проникнутий "духом свободи мислення" і критицизму. Його можливість об'єднати віруючих менша, і відсоток самогубств тому вищий.

Ця гіпотеза дозволила пояснити багато інших соціальних змінних, які пов'язані зі збільшенням числа самогубств. Об'єднує ці змінні ступінь соціальної інтеграції або соціального зв'язку індивіда. Сім'я, діти, сільське життя -- ті соціально інтегруючі фактори, котрі запобігають почуттю соціальної ізоляції. "Число самогубств обернено пропорційне ступеню інтеграції тих соціальних груп, до яких належить індивід". Фактори несоціального порядку, писав Дюркгейм, можуть впливати на процент самогубств тільки побічно. Він застосував процедуру, коли у відносини включається не соціальний фактор, але відшукується той його аспект, котрий найбільш тісно пов'язаний з фактором соціальним.

Вплив біологічних, наприклад статевих, відмінностей стає зрозумілим, якщо проаналізувати відповідні соціальні позиції чоловіків і жінок, способи їх участі в соціальному і економічному житті, цикли їх соціальної активності і т.д. Стверджуючи, що різні типи самогубств можуть витікати з різних причин, які їх визначають, вказуючи на труднощі створення морфологічної клас особливості їх, Дюркгейм прийняв рішення скласти етнологічну класифікацію, яка відповідала б причинам самогубств.

Він виділив чотири види самогубств: егоїстичний, альтруїстичний, аномічний і фаталістичний. Перший створюється причинами, котрі обомовлюють відокремлення індивіда від суспільства, яке перестає впливати на нього регулюючим чином. Розрив соціальних зв'язків, відсутність колективної підтримки, стан відокремленості породжують почуття самотності, пустоти, відчуття трагізму існування. Однією з причин самогубств подібного роду може бути крайній індивідуалізм, але грунтом, який його породжує, є "велике суспільство, соціальна туга". Суспільна дезорганізація, втрата суспільних цілей послаблюють соціальні зв'язки, які прикликають індивіда до суспільства, а значить і до життя. Цей загальний стан, у свою чергу, відображається в дезінтеграції суспільних груп -- релігійних, сімейних, політичних, які безпосередньо впливають на індивіда.

Другий вид самогубства -- альтруїстичний -- зустрічається тоді, коли особисті інтереси поглинуті соціальними, коли інтеграція групи настільки велика, що індивід перестає існувати як самостійна одиниця. До цього виду Дюркгейм відносить давні звичаї: самогубство стариків і хворих, самоспалення жінок після смерті чоловіків, самогубство рабів після смерті хазяїна і ін. Такого роду самогубства існували головним чином в архаїчних суспільствах [3, 74].

Третій вид самогубства -- аномічний. Він зустрічається в часи великих суспільних потрясінь, економічних криз, коли індивід втрачає можливість пристосуватися до соціальних перетворень, нових соціальних вимог і втрачає зв'язок з суспільством. Стан суспільної аномії, під котрою Дюркгейм розуміє відсутність чітких правил і норм поведінки, коли стара їєрархія цінностей руйнується, а нова ще не склалась, породжує моральну нестійкість окремих індивідів. Коли коливається і дезорганізується суспільна структура, одні індивіди швидко піднімаються, інші втрачають своє місце в суспільстві, коли порушується суспільна рівновага -- число самогубств зростає. Аномічне самогубство, яке зустрічається найчастіше в торгових і ділових колах, характеризується Дюркгеймом також з боку індивідуальних якостей представників торгового і промислового світу; їх нестримний потяг до збагачення, котрий не зустрічає жорсткої регламентації, невгамовно зростає, порушуючи моральну і психічну рівновагу. Таким чином, послаблення або відсутність суспільної регламентації, безладна, неврегульована суспільна діяльність лежить в основі аномічного самогубства. Якщо суспільство не здатне належним чином впливати на людину, то буде сумний кінець.

Протилежністю аномічного самогубства є фаталістичне, яке виникає в результаті посиленого контролю над індивідом, "надмірна регламентація", котра для останнього стає нестерпного. Таким чином, самогубство, на думку Дюркгейма, є умисним і усвідомленим актом, який здійснюється індивідом залежно від соціальної дисципліни.

Cписок використаних джерел

1. Радугін А.А., Радугін К.А. Курс лекцій. -- М.: Владос, 1995.

2. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття. -- К.: Либідь, 1996.

3. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. -- К.: Наукова думка, 1995.

4. Дюркгейм Е. Самогубство. Соціологічний етюд. 1912

5. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології. Від античності до початку XX ст. К.: Либідь, 1995.


Подобные документы

  • Етапи, які проходить людство у своєму розумовому розвитку згідно теорії О. Конта. Використання еволюційної теорії для пояснення соціальних змін в наукових роботах Г. Спенсера. Онтологія соціологізму Е. Дюркгейма та соціальний номіналізм М. Вебера.

    реферат [28,9 K], добавлен 29.06.2011

  • Самогубство як один із найстрашніших гріхів, на який зважуються зневірені індивіди. Знайомство з Емілем Дюркгеймом – соціологом, філософом, засновником французької соціологічної школи. Питання соціології суїциду у працях Дюркгейма. Економічна аномія.

    курсовая работа [95,0 K], добавлен 07.05.2011

  • Соціологічні погляди Еміля Дюркгейма. Розробка методу соціології. Основні ознаки соціальних фактів. Соціальна зумовленість поведінки людей та соціальне здоров'я по Дюркгейму. Основні джерела соціальної еволюції. Характерна ознака соціальних явищ.

    реферат [16,4 K], добавлен 25.08.2010

  • Підходи до класифікації суспільств, аналіз економіки як одного з елементів соціальної структури. Узагальнення представлених поглядів одного з найвідоміших соціологів, засновника макросоціологічного підходу до аналізу соціальної дійсності - Е. Дюркгейма.

    контрольная работа [24,1 K], добавлен 16.02.2014

  • Соціологія в системі соціальних наук. Основні етапи історичного розвитку соціології. Соціологічні погляди Е. Дюркгейма. Етапи розвитку соціологічної думки в Україні. Методологічні підходи до вивчення суспільства в соціології. Метод експертних оцінок.

    курс лекций [74,0 K], добавлен 25.12.2014

  • Характеристика соціологічних переконань Р. Спенсера, аналогія суспільства з біологічним організмом. Е. Дюркгейм - теоретичне обґрунтування предмету соціології, методологія наукового дослідження суспільства. Теорія "Соціальної дії" М. Вебера та її види.

    реферат [28,1 K], добавлен 14.06.2009

  • Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки. Еволюціоністська теорія Г. Спенсера. Соціологічна концепція самогубства Е. Дюркгейма. Витоки української соціології. Соціологічна структура особистості. Соціометрія, особливості її застосування.

    шпаргалка [41,3 K], добавлен 15.02.2012

  • Биография, профессиональная деятельность и научные работы французского социолога Эмиля Дюркгейма. Взгляды ученого на разделение общественного труда, разработка им нового социологического подхода, понятия социальной солидарности и сущности "социологизма".

    презентация [256,4 K], добавлен 16.05.2012

  • Предмет та суб’єкт соціології. Специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ та процесів. Структура соціологічної системи знання. Соціологія та інші науки про суспільство та людину, їх роль у розвитку суспільства. Програма соціологічного дослідження.

    реферат [42,0 K], добавлен 18.09.2010

  • Биографические сведения о жизни и творчестве основателя французской социологической школы и основ структурно-функционального анализа Эмиля Дюркгейма. Разработка им концепции справедливого неравенства, которое станет основой органической солидарности.

    реферат [30,1 K], добавлен 21.09.2015

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.