Модернізація суспільства і релігія: модуси взаємодії

Размещено на http://www.allbest.ru/

МОДЕРНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА І РЕЛІГІЯ: МОДУСИ ВЗАЄМОДІЇ

MODERNIZATION OF SOCIETY AND RELIGION: MODI OF INTERACTION

модернізація суспільство релігія

Лавринович О.А.,

кандидат філософських наук, доцент,

доцент кафедри філософії та педагогіки,

Національний транспортний університет (Україна, Київ),

Lavrynovych O.A.,

Ph.D., Associate Professor, Associate Professor

of the Department of Philosophy and Pedagogy,

National University of Transport (Ukraine, Kiev),

Модернізація - це загальноісторичний, перманентний, комплексний процес осучаснення суспільства. З процесами модернізації пов'язані й трансформації в релігійній сфері. Метою роботи є аналіз модусів взаємодії модернізації суспільства і релігії. Розглянуто еволюцію теоретичних і методологічних підходів, у межах яких досліджується феномен модернізації, різні способи синтезу та взаємовпливу модернізації суспільства і релігії та їх концептуалізація. Аналізуючи модуси взаємодії модернізації суспільства і релігії автор спирається на методологію, запропоновану ізраїльським соціологом Шмуелем Айзенштадтом, який стверджує, що сучасність за межами Європи має розглядатися не як вторинний процес копіювання, а як оригінальна кристалізація нових цивілізацій, подібна до процесів експансії великих світових релігій та імперій у досучасний період. Результати дослідження продемонстрували, що серед дослідників процесів модернізації і релігії відбулися фундаментальні зміни у їхній рецепції в сучасному світі, зокрема, через припущення численних модернів сучасність більше не розглядається як прогресивний процес, який негативно впливає на релігію. Розглянуто широкий спектр емпіричного матеріалу, який представляє різні способи адаптації релігії до умов модернізованого суспільства. Приклади європейських країн, США, Близького та Середнього Сходу демонструють варіативну гуманітарну рефлексію, в межах якої осмислюються модуси взаємодії модернізації суспільства та релігії. Висновується, що існують численні способи взаємодії між релігією та модернізацією, оскільки в кожному суспільстві варіанти зв'язку між модернізацією та релігією зумовлені унікальністю її особливостей, історичним та соціокультурним контекстом. Відтак концепція численних модернів нині є тим теоретичним інструментом та аналітичною основою, що конкретизують модуси співіснування сучасності і релігії.

Ключові слова: релігія, суспільство, модернізація, модус, секуляризація.

Modernization is a universal historical, permanent, complex process of modernizing society. Religious processes are also associated with the processes of modernization. The purpose of this work is to analyze the modi of interaction between the modernization of society and religion. The evolution of theoretical and methodological approaches within which the phenomenon of modernization, different ways of synthesis and mutual influence of modernization of society and religion and their conceptualization are considered. Analyzing the modi of interaction between the modernization of society and religion, the author draws on the methodology proposed by Israeli sociologist Shmuel Eisenstadt, who argues that modernity outside Europe should be regarded not as a secondary process of copying, but as the original crystallization of new civilizations similar to the processes he original crystallization of new civilizations, similar to the processes of expansion of major world religions and empires in the pre-modern period. The results of the study have shown that among the researchers of the processes of modernization and religion, there have been fundamental changes in their reception in the modern world, in particular due to the assumption of multiple modernities, modernity is no longer regarded as a progressive process that negatively affects religion. A wide range of empirical material, which presents different ways of adapting religion to the conditions of a modernized society, is considered. Examples of European countries, the United States and the Middle East demonstrate a variable humanitarian reflection within which the modes of interaction between the modernization of society and religion are conceived. It is concluded that there are numerous ways of interacting between religion and modernization, since in every society the variants of the connection between modernization and religion are conditioned by the uniqueness of its characteristics, predetermined by the historical and socio-cultural context. Therefore, the concept of multiple modernities, is now the theoretical tool and analytical framework that specify the modes of coexistence of modernity and religion.

Keywords: religion, society, modernization, modus, secularization.

Постановка проблеми та її актуальність. Фундаментальні соціокультурні та політичні перетворення, які відбуваються в сучасному суспільстві під впливом процесів модернізації, змінюють звичні уявлення про релігію, її місце та роль у публічному та приватному просторі людського існування. Класичні модернізаційні дослідження й засновані на них прогнози про втрату релігією свого впливу та значення мірою розвитку суспільства не виправдалися з часом. Релігія, кинувши виклик сучасності, демонструє «живучість», стійкість та мінливість у модернізованому суспільстві.

До аналізу релігійних зміни були запропоновані радикально нові підходи, переглянуті теоретико-методологічні основи та етичні настанови (що «відмирання» релігії - еволюційне майбутнє) щодо релігії, виникли альтернативні теорії, які пояснюють сучасні релігійні зміни та вітальність релігії. Однак, попри значну кількість досліджень у цій галузі, зважаючи на те, що у сучасний мінливий час особливості взаємодії модернізації суспільства і релігії в культурних регіонах світу різняться, потребують розгляду, уточнення, теоретичного пояснення їх можливі варіації.

Тож метою статті є аналіз модусів взаємодії модернізації суспільства і релігії. Для цієї мети поставлені такі дослідницькі завдання: 1) простежити еволюцію теоретичних і методологічних підходів, в межах яких відбувається осмислення модернізації як соціального феномену; 2) проаналізувати різні способи пов'язаності модернізації суспільства і релігії та їх концептуалізацію.

Наукова новизна полягає у розкритті евристичного потенціалу теоретико-методологічних підходів в аналізі взаємодії модернізації суспільства і релігії; критично осмислено внесок теорії численних модернів у зміну епістемологічних параметрів навколомодерного дискурсу. Оприявлено варіативність способів пов'язаності модернізації суспільства і релігії.

Аналіз публікацій. Значний внесок у розробку теорії модернізації та її основних постулатів (секуляризація, раціоналізація, індустріалізація тощо) зробили такі відомі зарубіжні теоретики, як Дж. Александер, Ш. Айзенштадт, З. Бауман, У. Бек, Д. Белл, М. Вебер, Ю. Габермас, С. Гантінгтон, Р. Інглегарт, Е. Тірікьян, В. Цапф, П. Штомпка та ін. Аналізу різних аспектів модернізації та критичному перегляду деяких підходів присвячені праці вітчизняних учених - В. Горбатенка, П. Кутуєва, М. Михальченка, Ф. Рудича та ін. Особливості сучасного стану релігії в модерних суспільствах, зміни характеру суспільно-релігійних процесів розглядалися в працях зарубіжних дослідників - У Бейнбріджа, У Бека, П. Бергер, Г. Дейві, Д. Ерв'є-Леже, Х. Казанова, Р. Старка, Б. Тернера, С. Уорнера, Р. Фінке та ін. Дослідженню релігії в контексті культурно-цивілізаційних змін в умовах секуляризації присвячені праці вітчизняних філософів та релігієзнавців - А. Арістової, М. Бабія, О. Горкуші, В. Докаша, В. Єленського, А. Колодного, П. Павленка, О. Сагана, В. Титатаренко, Л. Филипович, М. Черенкова, П. Яроцького та ін.

Виклад основного матеріалу. Модернізація є однією із найважливіших складових соціального розвитку. Особливості цього процесу висвітлені широким спектром історичних змін, характерних для європейської історії з початку XV століття. Системне дослідження модернізації та використання терміну «модернізація» розпочинається в середині минулого століття і пов'язане зі змінами, які відбувалися в світі після Другої світової війни. Одним із перших поняття модернізації сформулював ізраїльський соціолог Шмуель Айзенштадт. На його думку, історично, модернізація - це процес змін у напрямі тих типів соціальних, економічних та політичних систем, які розвивалися в Західній Європі та Північній Америці з XVII до XIX століття, а потім поширилися на інші європейські країни, а у XIX та XX століттях на південноамериканський, азіатський та африканський континенти.

Тобто модернізація потрактувалась як «вестернізація», чи «американізація», прагнення слаборозвинутих країн наздогнати найбільш розвинуті країни; підвищення рівня життя та розв'язання соціальних проблем за умов економічного та технологічного прогресу. До того ж припускалося, що релігія (за винятком протестантизму) є перепоною для модернізації, з часом вона історично зникне, а секуляризація (не релігійність) є однією із сутнісних рис модерного суспільства.

Але не забарилося усвідомлення однобічності такого підходу. Теорія модернізації починає зазнавати диверсифікації. У 70-х роках минулого століття особливої ваги набуває концепція «розвитку» (С. Гантінґтон, Ш. Айзенштадт та ін.), яка згодом еволюціонувала до теорії «змін». Наслідком поглибленої теоретичної рефлексії й аналітичного переформулювання стало спростування поглядів на модернізацію як лінійний процес, що розвивається в заданому напрямі та з необхідністю приводить суспільство до засвоєння більш сучасних практик, заміни «старих порядків» відповідними до нових реалій [14]. Поширюються ідеї про неправомірність жорсткого протиставлення традиції (частиною якої була релігія) та модерності, традиції не розчиняються в процесі модернізації, а залишаються (і це переважно релігійні традиції) найважливішим аспектом сучасного суспільства; ставиться під сумнів теорія занепаду релігії (особливо в приватній сфері), релігія і модерність концептуалізуються як сумісні; вказується, що різні сегменти суспільства можуть проявляти себе абсолютно по-різному, чи сприяючи, чи перешкоджаючи модернізації (модернізація може процвітати завдяки стимулам релігії). Також у нових теоріях підкреслюється, що успішність модернізації залежить і від суб'єктивних факторів: людського капіталу, намірів та діяльності політичних еліт, поведінки рядових членів суспільства тощо. Визнаючи пріоритет західних стандартів сучасності, висновується, що в епоху глобалізації Захід, перебуваючи в умовах трансформації не може слугувати універсальним взірцем розвитку суспільства.

У той же час модернізаційні теорії гостро критикуються. Серед критиків модернізаційного підходу особливо виділяється постать американського соціолога та політолога Імануїла Валерстайна, засновника так званого світ-системного аналізу. На думку І. Валерстайна, теорія модернізації являє собою суто ідеологічний конструкт, а термін «модернізація» є беззмістовним [1, с. 23], оскільки «ми живемо не у світі, який модернізується, а в капіталістичному світі» [1, с. 22], в якому існують не лише країни з капіталістичним способом виробництва, а й залежні від них країни периферії, які завжди будуть відставати від країн центру.

Від 1990-х і до сьогодні теорія модернізації починає переглядатися. У центрі уваги опиняються не лише слаборозвинуті країни третього світу, а й сучасні суспільства, які були позбавлені інноваційних компонентів. Постає нова версія модернізації, а саме концепція численних модернів, яку запропонував Шмуель Айнзенштадт [10, с. 2-3], [4]. Ця теорія припускає розбіжність та множинність історичних шляхів формування колективної ідентичності, власної культурної та інституціональної моделей, можливість по-різному реагувати на виклики та можливості сучасності; постулює, що досягнення прогресу суспільством, відмінного від Західного, не означає, що воно не сучасне. Розробляються теорії «неомодернізації» («neo-modernism» or «modernization II») [23, с. 3], «постмодернізму», «технократичної модернізації», «рефлексивної модернізації», «умовної модернізації», які пов'язані з іменами Е. Тіріакьяна, Дж. Александера, В. Цапфа, У Бека, П. Бергера, Д. Трейсмана та ін. У працях дослідників із проблем трансформації суспільства вказується, що політично та економічно успішна ліберальна демократія не є гарантованим результатом суспільних перетворень (модернізація може привести до фашизму, комунізму, теократії), робляться спроби пояснення нового бачення релігії в сучасному світі (приватизація, політизація релігії, відродження священного тощо).

Втім ґрунтовні теоретичні та термінологічні розвідки не надали чіткого окреслення поняттю «модернізація» [21]. Ряд дослідників до найбільш сталих та загальновизнаних типових процесів, які характеризують його зміст, відносять бюрократизацію, секуляризацію, капіталістичну індустріалізацію та демократизацію. Зокрема, американський соціолог Едвард Тіріакьян, підсумовуючи результати неомодернізаційного аналізу, вирізняє такі особливості модернізації суспільства: 1. Модернізація - це результат дії окремих осіб та колективів, а не продукт автоматичного розвитку систем. 2. Це вимагає нових шляхів для досягнення їх цілей та реалізації їх цінностей; але чи можуть ці цілі бути досягнуті, залежить від їх ресурсів. 3. Модернізація - це не узгоджений процес, а змагання між модернізаторами, консерваторами та сторонніми спостерігачами. 4. Головною рушійною силою є наука, але не можна недооцінювати релігію та традиції. 5. Загальним критерієм успіху модернізаціє є розвиток добробуту всього населення. 6. Центри модернізації можуть змінюватися та переміщатися. 7. Модернізація не є безперервно - лінійною; в неї також є цикли та регресивні кризи. [23, с. 3-4]. Український соціолог Павло Кутуєв підкреслює, що модернізація відбувається на різних рівнях: «модернізація цілеспрямовано переймається радикальною трансформацією суспільства, розпочинаючись на мікрорівні .. .Утім, ці зміни мають важливі наслідки для макрорівня та зміни інституційної структури суспільства» [5, с. 49].

Ґрунтуючись на указаних особливостях модернізації, можемо визначити її як багатовимірний соціокультурний процес. Це якісне цілісне оновлення, осучаснення суспільства, що базується на інноваціях у різних сферах суспільного життя (соціальній, економічній, політичній, культурній), супроводжується підвищенням функціональної здатності соціальних інститутів, індивідуалізації особистості, раціональності, поглибленні соціальної диференціації тощо. Визнання численних модернів засвідчує, що немає універсальної моделі модернізації, кожне суспільство конституює її власний тип, залежно від свого контексту, історично зумовлених стартових позицій і поточних проблем, а відтак і різні варіації взаємодії з релігією.

Суттєві зміни які виходять за межі вихідної моделі сучасності відбуваються навіть в західному суспільстві. Тривалий час взаємодія модернізації суспільства та релігії описувалася в межах теорії секуляризації. Вчені наполягали, що «модернізація неодмінно веде до занепаду релігії як в суспільстві в цілому, так і у свідомості кожної людини» [7, с. 2]. Ця теорія набувала підтвердження шляхом аналізу релігійної ситуації в класичних моделях «нації-держави» європейського регіону. З розвитком економіко-політичних пріоритетів в Європі релігія поступово втрачає своє суспільне значення, релігійні інтенції перенесені у сферу приватного життя і не повинні перетинатися з публічною.

Проблемний характер теорії секуляризації продемонстрував один із її фундаторів, авторитетний австрійський і американський соціолог та теолог Пітер Бергер. Він заявив, що помилявся в свої прогнозах, а припущення відносно того, що ми живемо в секуляризованому світі хибне, світ ніколи не перестав бути релігійним [7, с. 2-7]. Деякі з дослідників релігії взагалі запропонували виключити термін «секуляризація» з наукового дискурсу, оскільки він є ідеологічний конструкт. Приміром, представники нового релігійно-економічного теоретичного підходу - американські вчені Родні Старк та Лоуренс Іаннаконе заперечують тезу, «що будь яка європейська нація є дуже секуляризована» [20, с. 231] вважаючи, що Європа ніколи не була особливо релігійна, а середньовічна побожність - це міф. Фактично в європейських країнах відбувається демонополізація релігії, що є наслідком зняття державної підтримки релігії, яка супроводжується десакралізацією суспільства, яка проявляється в зниженні впливу релігії та релігійної практики. Помилково більшість європейських дослідників інтерпретують десакралізацію як секуляризацію. [20, с. 234].

Критика теорії секуляризації сприяла її оновленню з урахуванням культурних змін, які впливають на сучасне суспільство. Важливий внесок в дискусію про релігію та сучасність зробила відома французька соціолог релігії Даніель Ерв'є-Леже. Переосмислюючи процеси, які відбуваються в Європі та характеризуючи особливості «розцерковлення» європейців Д. Ерв'є-Леже підкреслює занепад «релігійної культури»: сучасні молоді люди не мають ніякого особистого відношення до християнської релігійної традиції й навіть не знають про неї. Дослідниця розглядає релігію як форму колективної пам'яті, що передається від однієї групи чи членів спільноти до іншої за допомогою «ланцюга пам'яті». Релігія, як «ланцюг пам'яті», за виразом Даніель Ерв'є-Леже, мабуть, втрачена без можливості відновлення, бо не лише церква як соціальний інститут, а і сім'я втратила сою роль у процесі релігійної соціалізації. Відбулося послаблення сімейних структур релігійної наступності, релігійна ідентичність переважно вже не переходить у спадок, вирішальним фактором релігійного життя став індивідуальний вибір [2, с. 259-260].

Свій погляд на європейську релігійність запропонувала британський соціолог релігії Грейс Дейві. Дослідниця вказує на такий феномен, як «віра без приналежності» [8, с. 75]. На переконання Г. Дейві, релігійна віра, як і раніше, знаходить багато місця в серцях і думках англійців, але питання про те, до якої віри ти належиш, втрачає для них значення, лише невелика частка населення взаємодіє з релігійними інститутами. Г. Дейві висуває концепцію «замісної релігії», яку визначає як «бажання населення делегувати релігійну сферу професійним релігійним інститутам» [9, с. 59]. Згідно концепції «замісної релігії» європейці не маючи регулярної практики визнають її цінність бо усвідомлюють, що у вирішальні момент свого життя прийдеться звернутися до релігії. Іншими словами церква повинна бути завжди «під рукою», щоб була можливість нею скористатися коли це потрібно [8, с. 87-88]. Через це уникання відвідування церкви не є показником зниження релігійності. Причиною може бути нерелевантність традиційних доктрин актуальним потребам людини.

Ці розробки показують, по-перше, що дослідники пов'язаності релігії і сучасності стали свідомими ваги контексту та відмінності сучасних суспільств, по-друге, що Західна Європа залишається втіленням секуляризації, релігія втратила імперативність, вона вже є справою виключно особистих преференцій, ситуаційною, щось типу хобі.

Країни Центральної та Східної Європи, які входили до колишнього соціалістичного табору, демонструють іншу, більш радикальну версію відносин між релігією і процесами модернізації. Ідеологічна, адміністративна, організаційна діяльність держави була спрямована на зачищення публічного і приватного простору від релігії, поступове «відмирання» релігії, яка вважалася пережитком суспільно-економічної формації минулого, гальмом на шляху суспільного прогресу. Хоча у країнах східного блоку політика державного атеїзму, антагоністичного протиставлення релігії та держави лише на перший погляд здавалася однаковою. Як зауважує знаний український філософ, дослідник релігії Віктор Єленський, стан релігійних інститутів в них був відмінним набагато суттєвіше, ніж це можна було очікувати від політично близьких режимів цих країн, більшість з яких жорстко контролювалась Кремлем [3, с. 298].

Після розпаду СРСР у багатьох країнах Центральної та Східної Європи де існували комуністичні режими, з початком нового етапу модернізації суспільства релігія стає важливою складовою самосвідомості, як окремої особистості так, і нації загалом. Показовим є те, що враховуючи атеїстичне минуле країн з пострадянського простору, більшість дорослих респондентів відповіли, що вірять у Бога (до прикладу, Україна - 86%, Білорусь - 84, Литва - 76%, Латвія - 71%) [16, с. 27]. У багатьох, переважно православних країнах, де існують національні церкви, поширена думка, що ці інститути повинні відігравати значну роль у житті суспільства, 56% респондентів вважають, що держава повинна фінансово підтримувати національні церкви, 42% - переконані в необхідності підтримки державою релігійних цінностей та вірувань [16, с. 16]. Такі сильні позиції релігії у православних країнах експерти пояснюють, по-перше, тим, що релігія виступає важливим фактором самоідентифікації, забезпечує збереження національної ідентичності (для більшості людей, які проживають у колишньому соціалістичному блоці, бути християнином є важливою складовою їх національної ідентичності (до прикладу, Вірменія - 82%, Грузія - 81%, Україна - 5і%, Білорусь - 45%). [16, с. 9, 14]); по-друге, загальною відсутністю відчуття безпеки, особливо економічної, та низьким рівнем модернізації такої країни чи суспільства. Проте слід наголосити, що при збереженні поваги до релігійної традиції лише у незначної частки з опитаних релігія займає центральне місце в житті, невелика частка кожний тиждень відвідує церкву та кожен день молиться. За аналогією з описом європейської релігійності Г Дейві, такий прояв релігійності можна окреслити як «віра і приналежність без поведінки».

На відміну від країн з православною більшістю, рівень релігійності в історично католицьких країнах не зростає. За період після падіння Берлінської стіни в Польщі, Угорщині, Литві, Чехії навіть навпаки, частка дорослого населення, що зараховують себе до католиків, скоротилася. Але при цьому 41% респондентів вважають, що держава повинна фінансово підтримувати церкву, а 28%, що держава повинна підтримувати поширення релігійних цінностей та вірувань [16, с. 16]. До того ж в країнах з католицькою більшістю показники частоти відвідування церкви та виконання релігійних приписів вище, ніж країнах з православною більшістю [16, с. 17]. Щодо значущості релігійної ідентичності, як складової національної ідентичності, то в Чехії, Естонії, Латвії, хоча вони були частиною соціалістичного блоку, вона важлива лише для 21%, 15%, та 11% відповідно [15, с. 7]. Такі релігійні зміни можуть бути пояснені культурними та історичними особливостями розвитку країн, більшими здобутками в процесі модернізації, впливом західноєвропейських країн.

Приклад значущості релігії у модернізаційному дискурсі представляє досвід США. На відміну від європейських націй-держав, американська виникла як модерна держава, в якій з самого початку була проголошена «свобода віри» (французька ідея «свободи від віри» змінилася, коли вона пересікла Атлантику, на «свободи віри» [6, с. 4]). За Конституцією (Перша поправка) у США церква відділена від держави, гарантується рівність релігійних організацій перед державою, вільний та відкритий релігійний плюралізм у суспільстві. Американська держава визнає автономію релігійних інститутів і утримується від прямої участі в релігійних справах. У США не має органу, який займався б регулюванням та реєстрацією релігійних асоціацій, у неї навіть немає права реєструвати релігійні деномінації своїх громадян та спостерігати за їх діяльністю, функціонування організованого релігійного життя відбувається виключно на основі добровільної самоорганізації віруючих.

США є найбільш релігійна країна серед економічно розвинутих держав світу, хоча громадськість (58%) відмічає, що релігія відіграє менш важливу роль, ніж двадцять років назад [14, с. 23]. Але попри те, що за даними останніх соціологічних досліджень частка американців, які вірять у Бога, регулярно моляться та ходять у церкву чи на інші релігійні служби, за останні роки дещо знизилась [17, с. 3]; зросла частка нерелігійного (атеїстів та агностиків) населення (від 1,32% населення у 1900 р. до 15,1% у 2010 р.), для більшості американців релігійність становить собою соціальну норму, ними високо цінується дотримання релігійних обов'язків, а для 20% американців релігія є найбільш значущим аспектом їх життя [19, с. 4]. Релігійні організації продовжують традиційно відігравати важливу роль в соціалізації та інтеграції людей, формуючи групову солідарність, а релігійні норми вважаються одним із засобів підтримки соціального порядку. Для американців приналежність до тієї чи іншої релігійної організації, як завжди, залишається одним із засобів покращення якості життя, наділення людини повноваженнями та правами. Віруючі відносяться до церков як до добровільних асоціацій, які потребують їх підтримки та участі [6, с. 35]. Майже дві третини американців відвідують релігійні служби, щоб відчути близькість до Бога, стати краще, моральніше, отримати втіху у складні часи [20, с. 3].

На переконання дослідників релігії США, таке збереження впливу релігії в усіх сферах життя суспільства пов'язано з економічними умовами вільного відкритого ринку. В річищі нової парадигми висувається ідея, що релігія діє відповідно до законів ринку. Релігійність є природним станом людини яка в умовах «ринку релігій», релігійних послуг здійснює свій вибір для задоволення цієї потреби. Релігійна активність зростає там де є широкий вибір зі сторони пропозиції. Це є стимулом релігійного зростання, оскільки примушує організації, що змагаються між собою, розвивати та використовувати ефективні способи залучення до своїх лав нових членів і докладати більше зусиль для утримання парафіян у кожній з них. Як наслідок, формується модель, в якій значущими є як люди, що мають постійний попит на релігійні послуги, так і ті, хто їх постачає. Отже, «модернізація не обов'язково породжує секуляризацію, натомість вона призводить до релігійного плюралізму» [6, с. 10-12]. У цьому сенсі, як стверджують вчені, через «монополізацію і пояснюється зниження ролі релігії в Європі, а в Америці, завдяки плюралізму, - розквіт ринку релігій» [6, с. 35].

Крім плюралізму, на посилення релігійної мобілізації спричинила вплив й урбанізація. Прибічники нової парадигми, американські соціологи релігії Родні Старк і Роджер Фінке, розглянувши зміни рівня релігійних прихильників у країні протягом двох століть, відмічають їх збільшення (від 16% напередодні революції 1776 року, до 60% на сьогодні) [12, с. 42]. Вони доводять, що міста мають вищі показники релігійної участі ніж маленькі міста та селища [12, с. 43-44], через те, що вони пропонують водночас як легкий доступ до церкви, так і їх вибір.

Науковці також звертають увагу на те, що одним із наслідків такого нівелювання межі між релігією та ринком, раціоналізацією релігійного вибору стало прагматичне відношення до релігії, формуванні споживацької настанови щодо релігії. Людина починає розглядати релігійні ідеї, обряди як товар/послугу, який/яку вона оцінює виходячи з принципу «яка мені з цього користь», наскільки мені «зручно» та «легко», без ревного ставлення до релігійних догм (на відміну від традиційних релігій у Старому Світі). Разом з тим, як зазначають дослідники релігії, саме вільний ринок став одним із чинників високих показників релігійної участі.

Протягом ХХ ст. модернізація була головною тенденцією історичного розвитку Близького та Середнього Сходу, починаючи з конституційної революції в Ірані 1905 - 1911 рр. і включаючи різні варіації перетворень в арабських країнах. Приклад поєднання вестернізації та власних історичних традицій демонструє «турецька модель» модернізації, яка сходиться з баченням процесів модернізації в працях таких учених, як Ш. Айзенштадт та Е. Тірікьян.

Батьком турецької модернізації вважають Мустафу Кемаля Ататюрка. Відмінною рисою турецької трансформації була модернізація суспільства, яка розпочалась за всіма напрямами і на всіх рівнях. Результатом стали зміни в системі владної вертикалі, сфері політики, економіки, державного права та освіти. Реформи у сфері релігії торкалися не просто відділення держави від релігії, а реформи самої релігії, європеїзації турецького Ісламу і перетворення його в інструмент просування реформ. І хоча релігія була офіційно відділена від держави, держава фактично продовжувала регулювати та координувати релігійні питання.

Ідеологія кемалізму (кардинальну роль в якій відігравали принципи лаїцизму, націоналізму та вестернізація) стала своєрідним політичним механізмом в країні, що регулює систему політико-релігійної взаємодії. Підтримку обраної модернізаційної моделі гарантувала армія, до якої ставилися з повагою як до сили, що модернізує країну. Якщо в ході демократичних виборів до влади приходили противники курсу на секуляризацію суспільства, армія їх усувала, а на перехідний період для стабілізації положення формувався військовий уряд.

Реформування суспільства відбувалось складно, здійснювалося переважно примусово. Чи не найбільш відомою є реформа в одязі. Наслідуючи французьку секулярну модель, в якій релігійні символи та релігійна поведінка виключаються з публічного простору, заборонялося носити традиційний одяг. До прикладу, відомий декрет 1925 р. про капелюхи вказував, що замість фески, османського головного убору, всі чоловіки повинні носити головні убори європейського фасону.

Спроби послабити вплив ісламу розкололи країну навпіл. Секуляристська ідеологія закріпилася переважно серед політичної та військової еліти, представників середнього класу, міської буржуазії та інтелігенції. Мусульманська культура продовжувала існувати в провінції, серед простих людей, які зберігали духовні традиції в сімейному колі. До того ж Іслам нікуди не зник із законодавства, освіти. Не являючись офіційною релігією в Турції, Іслам кваліфікується як бажана (привілейована) релігія (Islam is categorized as a preferred), а за Конституцією є обов'язковим релігійне та моральне навчання в державних начальних та середніх школах, зміст якого визначається Департаментом релігійної освіти Міністерства національної освіти. [22, с. 4].

Отже, попри домінування прихильників кемалістської політики, в Турції зберігалась опозиція, яка стояла на консервативних позиціях і з недовірою відносилась до реформ які проводилися. Останніми роками цей супротив став політично активним. Масова міграція носіїв мусульманської культури з турецької глибинки у міста, активізація політичної участі громадянського суспільства, похитнули основні принципи кемалізму (насамперед лаїцизм та етатизм). Деякі ісламські партії відкрито включились у політичний процес, військовим стало складно перешкоджати їх приходу до влади. Нині при владі знаходиться ісламістська партія, яка прийшла до влади шляхом демократичних виборів.

Свою специфіку процеси модернізації мали й в інших мусульманських країнах. У Пакистані, утвореному в 1947 році, спочатку ідеї розвитку як світської держави приваблювали національних лідерів, але як продемонстрували історичні реалії світсько-релігійний симбіоз у цьому культурному контексті виявився нежиттєздатним. Інша ситуація склалася і в Лівії, де М. Кадаффі реалізував власну концепцію модернізації джамахірію. Поширеною є думка, що іранська революція 1978-1979 рр., яка стала переломним моментом і зміною соціально-політичних пріоритетів не на основі тенденцій до секуляризації, а на основі релігійних принципів є аргументом на підтримку ідеї модернізації без вестернізації, тобто уникаючи секуляризації та демократизації. Державна система, яка була розбудована після революції, базувалася на принципах ісламу в його шиїтської інтерпретації. Це був перший досвід побудови шиїтської держави в минулому столітті. Попри складне ставлення до цієї держави у світі та внутрішні проблеми Ірану вдається тривалий час зберігати цілісність і стабільність державного режиму.

Як підсумок слід зазначити, що серед дослідників процесів модернізації і релігії відбулися фундаментальні зміни у їхній рецепції в сучасному світі, зокрема, через припущення численних модернів сучасність більше не розглядається як прогресивний процес, який негативно впливає на релігію. Гнучкість процесів модернізації сприяє латеральності/ризомності функціонування релігії, що демонструє множинність модусів взаємодії модернізованого суспільства і релігії. Модернізація і секуляризація не обов'язково є обопільними процеси, модернізація не завжди містить секуляризаційні ефекти, а секуляризація не завжди призводить до релігійного декадансу. Історичний досвід показує, що релігія може блокувати політично-соціальний тиск і навіть інтегруватися у ці сфери. Секуляризаційні тенденції на рівні суспільних інститутів можуть співіснувати з десекуляризаційними тенденціями на рівні індивідуальної релігійності. Отже, концепція численних модернів нині є тим теоретичним інструментом та аналітичною основою, що конкретизують модуси співіснування сучасності і релігії.

Список використаних джерел

1. Валлерстайн И., 2008. Модернизация: мир праху её. Социология: теория, методы, маркетинг, 2, с. 21-25.

2. Эрвье-Леже Д., 2015. В поисках определенности: парадоксы религиозности в обществах развитого модерна. Государство, религия, церковь в России и за рубежом, 1 (33), с. 254-268.

3. Еленский В. Е., 2012. Религия и общества в Центральной и Восточной Европе после коммунизма. Научный ежегодник Института философии и права Уральского отделения Российской академии наук, 12. с. 298- 314.

4. Єйзенштадт Ш. и Шлюхтер В., 2007. Пути к различным вариантам ранней современности: сравнительный обзор. Прогнозис, 2 (10), с. 212-226.

5. Кутуєв П. В., 2005. Концепція розвитку та модернізації в соціологічному дискурсі: еволюція дослідницьких програм: монографія. Київ: Сталь.

6. Berger P., Davie G. and Fokas E., 2008. Religious America, Secular Europe? A Theme and Variations. Aldershot: Ashgate.

7. Berger P. 1999. The Desecularization of the World: Resurgen Religion and World Politics. Grand Rapids, Mich.: William B. Eerdmans Publishing Co.

8. Davie G., 2013. The Sociology of Religion: A Critical Agenda. London: SAGE Publication Ltd.

9. Davie G., 2000. Religion in Modern Europe: A Memory Mutates. Oxford: Oxford University Press.

10. Eisenstadt S. N., 2000. Multiple Modernities. Source: Daedalus, 129 (1), pp. 1-29.

11. Eisenstadt S. N., 1966. The Basic Characteristics

of Modernization Themenportal Europдische Geschichte, 2006. Available at:https://www.europa.clio-online.de/

queUe/id/artikel-3283 [Accessed 19 January 2020].

12. Finke R. and Stark R, 1988. Religious Economies and Sacred Canopies: Religious Mobilization in American Cities, 1906. American Sociological Review, 53 (1), pp. 4149. Available at: https://pdfs.semanticscholar.org/b399/ d354fee35d09bca8f1627c88259bd84360ba.pdf [Accessed 19 January 2020].

13. Huntington S. (1965). Political Development and Political Decay. WorldPolitics,17 (3), pp. 386-430.

14. Global Attitudes & Trend, 2019. A Changing World Global Views on Diversity, Gender Eguality, Family Life and the Important of Religion. April 2019. Available at: https://www.pewresearch.org/global/2019/04/22/a-chang- ing-world-global-views-on-diversity-gender-equality-fami- ly-life-and-the-importance-of-religion/[ Accessed 20 January 2020].

15. Religion &Public Life, 2018. Eastern and Western

Europeans Differ on Importance of Religion, Views of Minorities, and Key Social Issues. Oct. 29, 2018. Available at: https://www.pewforum.org/2018/10/29/eastern-and-

western-europeans-differ-on-importance-of-religion-views- of-minorities-and-key-social-issues/[ Accessed 10 January 2020].

16. Religion &Public Life, 2017. Religious Belief and National Belonging in Central and Eastern Europe. May 10, 2017. Available at: https://www.pewforum.org/2017/05/10/ religious-belief-and-national-belonging-in-central-and-east- ern-europe/[ Accessed 18 January 2020].

17. Religion &Public Life, 2015. U.S. Public Becoming Less Religion. Nov. 3, 2015. Available at: https://www.pew- forum.org/2015/11/03/u-s-public-becoming-less-religious/ [Accessed 18 January 2020].

18. Religion &Public Life, 2018. Why American Go (and Don't Go) to Religion Services. Aug. 1, 2018. Available at: https://www.pewforum.org/2018/08/01/why-americans- go-to-religious-services/[ Accessed 18 January 2020].

19. Religion &Public Life, 2018. Where Americans Find Meaning in Life. Nov. 20, 2018. Available at: https://www. pewforum.org/2018/11/20/where-americans-find-meaning- in-life/[ Accessed 18 January 2020].

20. Stark R. and Iannaccone L. R., 1994. A Supply-Side Reinterpretation of the «Secularization» of Europe. Scientific Study of Religion, 33 ( 3), pp. 230-252.

21. Tipps D. C., 1973. Modernization Theory and the Comparative Study of National Societies: A Critical Perspective. Comparative Studies in Society and History, 15(2), pp. 199-226.

22. «Turkey». International Religion Freedom Report for 2015. U.S. Department of State. Aug. 10, 2016.

Available at: https://www.state.gov/documents/organi- zation/256463.pdf [Accessed 25 January 2020].

23. Zapf W., 2004. Modernization theory - and the nonwestern world. (Discussion Papers / Wissenschaftszentrum Berlin fьr Sozialforschung (WZB), 2004-003. Berlin. (pp.116). Available at: https://nbnresolving.org/urn:nbn:de:0168- ssoar-110362 [Accessed 12 January 2020].

References

1. Vallerstajn I., 2008. Modernizacziya: mir prakhu eyo. (Modernization: let her rest in peace. Sociology: theory, methods, marketing). Socziologiya: teoriya, metody', marketing.

2. E'rv'e-Lezhe D., 2015. V poiskakh opredelennosti: paradoksy' religioznosti v obshhestvakh razvitogo moderna. (In search of certainty: paradoxes of religiosity in societies of the developed modernist style). Gosudarstvo, religiya, czerkov' v Rossii i za rubezhom.

3. Elenskij V E., 2012. Religiya i obshhestva v Czentral'noj i Vostochnoj Evrope posle kommunizma. (Religion and Societies in Central and Eastern Europe after Communism). Nauchny'j ezhegodnik Instituta filosofii i prava Ural'skogo otdeleniya Rossijskoj akademii nauk.

4. Yejzenshtadt Sh., i Shlyukhter V, 2007. Puti k razlichny'm variantam rannej sovremennosti: sravnitel'ny'j obzor. (Ways to different variants of early modernity: a comparative review). URL: http://intelros.ru/pdf/prognosis2_07/ Eyzenshtine.pdf (data zvernennya 12. 11. 2019).

5. Kutuiev P. V, 2005. Kontseptsiia rozvytku ta modernizatsii v sotsiolohichnomu dyskursi: evoliutsiia doslidnytskykh prohram: monohrafiia. (The concept of development and modernization in sociological discourse: the evolution of research programs: a monograph). Kyiv: «Stal».

6. Berger P., Davie G. and Fokas E., 2008. Religious America, Secular Europe? A Theme and Variations. Aldershot: Ashgate.

7. Berger P. 1999. The Desecularization of the World: Resurgen Religion and World Politics. Grand Rapids, Mich.: William B. Eerdmans Publishing Co.

8. Davie G., 2013. The Sociology of Religion: A Critical Agenda. London: SAGE Publication Ltd.

9. Davie G., 2000. Religion in Modern Europe: A Memory Mutates. Oxford: Oxford University Press.

10. Eisenstadt S. N., 2000. Multiple Modernities. Source: Daedalus, 129 (1), pp. 1-29.

11. Eisenstadt S. N., 1966. The Basic Characteristics of Modernization Themenportal Europдische Geschichte, 2006. Available at: https://www.europa.clio-online.de/

quelle/id/artikel-3283 [Accessed 19 January 2020].

12. Finke R. and Stark R, 1988. Religious Economies and Sacred Canopies: Religious Mobilization in American Cities, 1906. American Sociological Review, 53 (1), pp. 4149. Available at: https://pdfs.semanticscholar.org/b399/ d354fee35d09bca8f1627c88259bd84360ba.pdf [Accessed 19 January 2020].

13. Huntington, S. (1965). Political Development and Political Decay. WorldPolitics,17 (3), pp. 386-430.

14. Global Attitudes & Trend, 2019. A Changing World Global Views on Diversity, Gender Eguality, Family Life and the Important of Religion. April 2019. Available at: https://www.pewresearch.org/global/2019/04/22/a-chang- ing-world-global-views-on-diversity-gender-equality-fami- ly-life-and-the-importance-of-religion/[ Accessed 20 January 2020].

15. Religion &Public Life, 2018. Eastern and Western Europeans Differ on Importance of Religion, Views of Minorities, and Key Social Issues. Oct. 29, 2018. Available at: https://www.pewforum.org/2018/10/29/eastern-and- western-europeans-differ-on-importance-of-religion-views- of-minorities-and-key-social-issues/[Accessed 10 January 2020].

16. Religion &Public Life, 2017. Religious Belief and National Belonging in Central and Eastern Europe. May 10, 2017. Available at: https://www.pewforum.org/2017/05/10/ religious-belief-and-national-belonging-in-central-and-east- ern-europe/[Accessed 18 January 2020].

17. Religion &Public Life, 2015. U.S. Public Becoming Less Religion. Nov. 3, 2015. Available at: https://www.pew- forum.org/2015/11/03/u-s-public-becoming-less-religious/ [Accessed 18 January 2020].

18. Religion &Public Life, 2018. Why American Go (and Don't Go) to Religion Services. Aug. 1,2018. Available at: https://www.pewforum.org/2018/08/01/why-americans- go-to-religious-services/[Accessed 18 January 2020].

19. Religion &Public Life, 2018. Where Americans Find Meaning in Life. Nov. 20, 2018. Available at: https://www. pewforum.org/2018/11/20/where-americans-find-meaning- in-life/[Accessed 18 January 2020].

20. Stark R. and Iannaccone L. R., 1994. A Supply-Side Reinterpretation of the «Secularization» of Europe. Scientific Study of Religion, 33 ( 3), pp. 230-252.

21. Tipps D. C., 1973. Modernization Theory and the Comparative Study of National Societies: A Critical Perspective. Comparative Studies in Society and History, 15(2), pp. 199-226.

22. «Turkey». International Religion Freedom Report for 2015. U.S. Department of State. Aug. 10, 2016. Available at: https://www. state.gov/documents/organization/256463. pdf [Accessed 25 January 2020].

23. Zapf W., 2004. Modernization theory - and the nonwestern world. (Discussion Papers / Wissenschaftszentrum Berlin fьr Sozialforschung (WZB), 2004-003. Berlin. (pp.116). Available at: https://nbnresolving.org/urn:nbn:de:0168- ssoar-110362 [Accessed 12 January 2020].

Размещено на Allbest.ru