Сприйняття ідеї живого в сучасному православному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сприйняття ідеї живого в сучасному православному дискурсі

Р.В. Мартич, канд. філос. наук

Ключові слова: східна патристика, життя, живе, еволюція.

Аннотация

Рассмотрено идею живого в современном православном дискурсе в контексте отслеживания отношения православных богословов к эволюционной теории развития. Поскольку богословы, не в состоянии опровергнуть эволюционную теорию, представляют ее как недоказанную и ненадежную гипотезу, определены аргументы, которые чаще всего приводятся в защиту религиозной модели возникновения живого.

Ключевые слова: восточная патристика, жизнь, живое, эволюция.

Abstract

Key words: Eastern patristic, life, living, evolution.

У XX-XXI ст. спостерігається зміна певних орієнтирів християнських мислителів, перегляд традиційного ставлення до цінності земного життя людини, її ролі в соціальному розвитку. У своїх роботах і виступах теологи різних напрямів християнства декларують "відкритість світу", заявляють про необхідність долучення до турбот й інтересів суспільства, закликають віруючих зробити свій внесок у становлення кращих умов існування. Сучасна Православна Церква разом з іншими християнськими церквами своїм головним знаряддям відповіді на виклик сучасності також вважає теологію в її модернізованому варіанті. На думку митрополита Івана (Зізіуласа), "Богослов'я є необхідною умовою виживання Православної Церкви в новому тисячолітті. Й у цьому сенсі його значення буде лише збільшуватися. Саме в богослов'ї сила Православної Церкви. Православне богослов'я не повинно боятися діалогу з будь-ким. Його обов'язок - вступити у діалог. Це єдиний шлях підтвердити його унікальність, його важливість, його необхідність. Це єдиний шлях, який дозволить уникнути перетворення Православної Церкви на гетто" [4, с. 16].

У сучасній науковій літературі ідея живого у сучасному православному дискурсі досліджується В. Лубським, І. Мозговим, О. Предко, М. Стадником та ін. переважно з точки зору призначення людини на Землі, способу її життєдіяльності та впливу на все довкілля. Значно менше робіт, у яких звертається увага на осмислення особливостей модернізації ідеї живого в сучасному православному дискурсі в зв'язку з науковими відкриттями. Відтак метою статті є дослідження модернізаційних тенденцій та їх аргументів щодо розуміння живого сучасними православними богословами.

Основні ідеї східнохристиянських учень щодо осмислення феномена живого, як і сталі концепції, що встановлені православним віровченням, переважно залишаються незмінними. Однак розгортання філософії пізнання, навіть із релігійних позицій, і науковий прогрес усе більшу роль відводили емпіричному пізнанню, чим, з одного буку, загострювали протистояння ідеалістичного і матеріалістичного світоглядів, а з іншого - готували зрушення у православному баченні сутності живого. Ґрунтовні й експериментально доведені дані наукових досліджень змушують богословів зважати на сучасну наукову думку і унеможливлюють ігнорування отриманих наукових даних.

Треба зауважити, що усвідомлення небезпеки, мабуть, як інстинкт самозбереження, був завжди характерний для діяльності церкви. Протягом усієї своєї історії християнство пристосовувалося до нових умов, тобто модернізація є постійним явищем в історії релігії.

В. Танчер зазначає, що Християнство, як і всі інші релігії, доповнювалося, підправлялося, підредаговувалося там, де тільки це було можливо [12, с. 22]. Також на модерністські тенденції вказував Ф. Енгельс: "Навіть останній християнин не може повністю емансипуватися від умов нашого часу; час змушує його вносити зміни у християнство" [цит. за 12, с. 22].

У Руській православній церкві модерністські тенденції у релігії з'явилися на початку ХХ ст. і особливо поширились у 60-х роках. Вище духівництво (як і в інших основних релігіях) засуджувало модернізм, із засторогою ставилося до нього. Але бурхливий розвиток соціально-політичних подій і науково-технічного прогресу змусив навіть вище духівництво визнати необхідність змін, спрямованих на осучаснення ідеології й тактики релігії. Про це оголошено на найвищих форумах католицизму (ХХІ Вселенський Собор, 1962-65), протестантизму (6-а асамблея Всесвітньої ради, 1983) і православ'я (помісний собор Руської православної церкви, 1971) [13, с. 395].

У таких умовах захисникам релігійної картини світу доводилося шукати способів її реабілітації. Як один із них теологи пропонують поставити на зміну застарілій релігійній картині світу нову, теж релігійну, але яка б не вступала в гостру суперечку із тверезим глуздом і наукою, - з такою пропозицією виступив у 1967 році на богословській співбесіді видатний діяч Московської Патріархії Митрополит Никодим. Мовилося не про змінюваність церкви, а про зміну богослов'я: віровчення залишається непохитним, воно не підлягає удосконаленню, бо абсолютно досконале; але завдяки богослов'ю його можна трактувати так, щоб привести у відповідність до інтелектуального рівня сучасної людини.

"Ортодоксальні богослови" (визначення М. Мчедлова), які беззмінно стоять на сторожі усталених систем, вбачають у збереженні традиційних ідеологічних устоїв умову для забезпечення авторитету, стійкості, довговічності релігійних систем [6, с. 120]; у питанні походження живого вони представляють як аргументи останні здобутки біології, фізики, хімії, антропології, узгоджуючи їх із релігійною картиною світу. Різнорідні і віддалені один від одного нові факти про живе і принципи їх пояснення ґрунтуються навколо дарвінізму, а саме намагаються спростувати теорію еволюції.

Загалом, основним полем розмежування щодо оцінки ідеї живого в східнохристиянських вченнях є ставлення сучасних богословів до еволюційної теорії: частина православних богословів категорично заперечує еволюційний шлях розвитку; натомість інша частина вважає, що теорія еволюції є підтвердженням біблійної картини світо- та життєтворення, яка знайшла певну конкретизацію в працях вчителів та отців церкви, підтвердженням чому є наукові факти. Спробуємо відстежити ці напрями православної думки в концепціях її адептів.

О. Худошин, сучасний представник православної церкви має світогляд, який відповідає патристичній традиції. Так, на його думку, виникнення живого відбулося відповідно з описаним у Біблії процесом творення. І хоча Святе Письмо містить символи, але, на його думку, вони повністю відсутні в розповіді про створення світу. Зокрема, наголошує, що дні творення були справді днями, а не довгими ерами. І перші три дні були справді ними, хоча і не було ще сонця, місяця та інших небесних тіл. Вислів Псалмоспіва Давида "тисяча років перед очима, Господи, як день вчорашній, який пройшов ..." (Пс. 89:5), Худошин трактує як вказування на те, що Бог поза часом; далі, продовжуючи, додає: "Апостол Петро у своєму Третьому посланні доповнює це словами:". у Господа один день, як тисяча років (3:8) [14, с. 5].

О. Худошин, спираючись на ідеї святих отців, зокрема Святителя Афанасія Великого, Василія Великого, Іоанна Златоуста, цитуючи їх, розкриває власне бачення питання виникнення і організації живого. Живе було створено Творцем, відповідно до послідовності в біблійному тексті [14, с. 4-5; 7]. Піддаючи критиці аргумент доцільності живого у таких висловлюваннях, як "природа розпорядилась" або "природа така мудра", О. Худо- шин апелює до надприродного, оскільки, на його думку, матерія сама не створює нічого структурно упорядковоного, вона лише набуває вигляду [14, с. 43].

Дотримуючись концепту живого Василія Великого, О. Худошин стверджує, що істоти виникли одним повелінням, а їх природа - зберігає послідовність видів [14, с. 101]. Віднайдені скам'янілі залишки свідчать про завершеність організмів, їх органи повністю були пристосовані і спеціалізовані, також відсутні проміжні ланки з недорозвиненими головами, кінцівками [14, с. 119].

Мутації, на думку О. Худошина, теж не підтверджують факт еволюційного походження живого. Так, автор зазначає, що мутагенні фактори дають генетичний матеріал, що робить його біднішим. Це тому, що, як зазначає богослов, генетичний банк кожного виду першопочатково був занадто об'ємним, містив велику кількість інформації [14, с. 105]. До того ж теолог стверджує, що 99% мутацій шкідливі для організму, а 1% - нейтральний, але при цьому не створюється новий генетичний матеріал. Самі ж адаптаційні зміни в середовищі можливі тільки в певних межах [14, с. 106].

Щодо походження людини, то наявні на сьогодні факти не є для Худошина достатніми, аби підтвердити теорію еволюції. Адже розкопки стародавніх кісток не виявили доказових форм переходу від мавпоподібних до людей [14, с. 149]. Окрім того, різні види мавполюдей не дозволяють виявити між ними еволюційний зв'язок [14, с. 149]. А тому істота духовна - людина не еволюціонувала. Людський розум, самосвідомість, етика, любов і віра не розвивались завдяки еволюції, а стали специфічними особливостями людини [14, с. 35]. Щодо розмежування форм живого О. Худошин залишається на святоотцівських позиціях: є земне і небесне життя з його ангелами, початками, властями та іншими могутніми силами небесними [14, с . 13]. Він вважає неприпустимим будь-який відступ від позиції святих отців щодо цього питання. При цьому "білі плями" в науці, на думку О. Худошина, є лише підтвердженням святоотцівської традиції.

Отець Тимофій заперечує еволюційну теорію через те, що відсутні проміжні форми. Він стверджує, що ніхто з науковців не вбачає в багатоманітті різновидів ні однієї еволюційної послідовності, яка переходить від одного класу або типу до іншого [10, с. 181]. З іншого боку, він вказує, що "вимерлих видів зовсім не так вже і багато". Більше того, вони одночасно могли існувати [10, с. 181]. До того ж "не зовсім коректною є думка, що деякі форми необхідно вважати перехідними" [10, с. 181]. Щодо відсутності або недоказовості цільних ланцюгів висловлювалися С. Вертьянов [2, с. 45], В. Обухов [9, с. 84], О. Мень [5, с. 91].

Підтверджуючи власну думку науковими даними, теолог С. Вертьянов висловлює авторську вдячність більш як 25 науковцям, зокрема академіку РАН В.Є. Фортову, академіку РАН Алтухову і докторам, кандидатам біологічних (А.С. Корягіній, М.Г. Зарічній), фізико-математичних наук (В.М. Пономарьову, диякону Валерію Солнцеву, Н.М. Борисову тощо). Посилаючись на них, він зазначає, що губки, кишковопорожнинні, молюски та ін. не мають проміжних форм, ні один клас безхребетних не може бути зв'язаний з іншою серією проміжних форм [2, с. 38].

Зробивши "математичний розрахунок", С. Вертьянов стверджує, що вірогідність появи найпростішої нової ознаки складає 10^-275 [2, с. 61], а тому він робить висновок про неможливість еволюційного зародження життя [2, с. 77]. Вірогідність появи функціональної білкової молекули у випадковому наборі амінокислот - 10^-325 [2, с. 77]. З іншого боку, на неможливість самозародження життя вказує те, що амінокислоти лівосторонні збивались в окремі групи і формували білки. При такій аргументації, порушуючи логічний закон тотожності, С. Вертьянов посилається на другий закон термодинаміки, дія якого не поширюється на біологічні системи, він стверджує, що будь-яка молекулярна система представлена сама собі, прагне до стану найбільшого хаосу, як наслідок це призводить до зростання ентропії (величини, що характеризує хаос).

З іншого боку, для появи білків і ДНК необхідні каталізатори, яких не могло бути в первісному океані [2, с. 78]. Неможливість появи біологічних об'єктів підтверджується дією ультрафіолету, який у живих організмах призводить до їх розпаду, і тому вірогідність "гігантської флуктуації, що призводить до появи білків, надзвичайно мала" [2, с. 78].

С. Вертьянов вважає, що тільки палеонтологія може надати достовірності теорії еволюції [2, с. 55], але оскільки перехідних форм не існує і не підтверджене палеонтологічними фактами походження ссавців від рептилій, то визнати еволюційну теорію неможливо. Не можуть бути перехідними і девонські кісткопері, які мають подібності із сучасними крокодилами і саламандрами [3, с. 39], а археоптерікс є лише "дивовижною мозаїкою" сучасних птахів, хоч і містить зубчастий клюв і хвіст із хребцями [2, с. 42]. Тому птахи не мають перехідних ланок, оскільки не виявлено тварин із напівпір'ям або напівкрилами [2, с. 40].

Як вважає С. Вертьянов, заперечують еволюційну теорію і положення еволюційної біології, оскільки біогенетичний закон "не обговорюється" в зарубіжній науковій літературі, а виявлені "нещодавно" закономірності розвитку ембріонів перебувають у суперечності з біогенетичним законом [2, с. 54-55]. Як результат - висновок, що союз еволюційної біології було сфабриковано.

На підтвердження подібної думки отця Тимофія С. Вертьянов зауважує, що біогенетичний закон, згідно з яким вид повторює тільки ембріологічні ступені і ознаки предків у початковій формі, сфабриковано Геккелем, оскільки шкірні складки шийно-щелепної області людського зародку не містять нічого спільного із зяберними щілинами [2, с. 53]. Аналіз гомологічних рядів показує, що кінцівки формуються у багатьох хребетних з різних груп зародкових клітин, але подібне "твердження", що передні кінцівки гомологічні, - науково неправомірне [2, с. 47].

С. Вертьянов відкидає еволюційність живого і аргументами, що базуються на функціональності рудиментарних органів, атавізмів у біологічних об'єктів [2, с. 51]. На його думку, теорія відбору Дарвіна ніякою мірою не пояснює багатоманіття організмів [2, с. 76]. Не існує також ніякої вірогідності самовільного виникнення життя з хімічних елементів Землі [2, с. 80].

Також можливість самоутворення макромолекул білка заперечується Вертьяновим, він наводить такі заперечення: перше - руйнування сформованих з амінокислот білкових молекул водою унаслідок реакції гідролізу [2, с. 82]; друге - негайне окислення з'єднань амінокислот киснем [2, с. 82]. Вертьянов зауважує: "Передбачалося, що в давнину на планеті був відсутній кисень, і тоді-то змогли зародитись макромолекули, які сформували найпростіші мікроорганізми, але в найдавніших породах міститься двуокис заліза, тож немає підстав припускати відсутність кисню в давній атмосфері". Якщо ж припустити, що кисень був відсутній, то це унеможливлює самозародження життя, автор зазначає, що ультрафіолет, який проникає крізь таку безкисневу атмосферу, що не має захисного шару, зруйнував би молекули білків [2, с. 82]. Третім запереченням самовільного виникнення життя є те, що передбачалося, що першоатмосфера складалась із метану й аміаку - компонентів, необхідних для самосинтезу амінокислот, але "як показали експериментальні дослідження і комп'ютерне моделювання давньої атмосфери, ці гази зруйнувалися б ультрафіолетовими променями (оскільки кисню і озону немає), а первісна атмосфера теоретично могла складатися з азоту і вуглекислого газу" [2, с. 82].

Щодо походження людини, то С. Вертьянов стверджує, що виявлено багато викопних останків людей і мавп, але немає останків жодної проміжної істоти між людинию і мавпою. Теолог робить висновок, що людина не походить від тваринного. Людина з'явилася на землі зразу у своїй людській подобі [2, с. 34]. Водночас пропоновані наукою синантроп (Пекінська людина - 1922 р.) є не що інше, "як велика кількість скелетів тварин і роздріблених черепів, суттєво відмінних від сучасних людей", а еоантроп (Пілтдаунська людина - 1912 р.) - підробка. Скам'янілі людський череп і щелепи такі ж, як в орангутангів, і не можуть виступати перехідними формами, оскільки мають більш плоску поверхню зубів, ніж у людини [2, с. 15]. Подібними аргументами заперечуються проміжні форми людиноподібних - гесперопітек (1922 р.), рамапітек (1934 р.), австралопітек, гомо електус, гейдельберзька людина (1907 р.) і неандерталець [2, с. 14, 15, 17, 18, 22, 28, 29].

На думку С. Вертьянова, основоположних помилок теорії Дарвіна можливо було б уникнути, використовуючи Святе Письмо і вчення отців церкви: так, коли у Дарвіна і його наступників виникло уявлення про походження видів, "науковцям необхідно було звірити їх із судженнями авторитетів, які трактували Святе Письмо", дотримуючись доктринальних поглядів Афанасія Великого, який за 15 століть до Дарвіна вказував, що ніщо із тварного одне іншому не передувало, все створене вмить. Подібна доктринальна думка висловлена Васи- лієм Великим, Іваном Кропидатським, Григорієм Нісським. На цій основі С. Вертьянов робить висновок, що людина з'явилась вмить - 7500 років тому. Підсумовуючи вищенаведені аргументи, С. Вертьянов стверджує: теорія еволюції залишиться в пам'яті поколінь повчальною фантазією, як могло б виникнути життя на Землі без Творця [2, с. 125].

Світогляд сучасного православного теолога Тимофія (інженера-фізика за освітою) розкривається у його книжці "Православний світогляд і сучасне природознавство: уроки креаційної науки в старших класах середньої школи". Метафізично обґрунтовуючи власне переконання креаціоністського бачення виникнення живого, автор паралельно узагальнює факти, які заперечують еволюційну теорії виникнення й організації живого. Він виділяє три типи доказів, якими оперують теологи-креаціоністи.

Перший: самовільне виникнення складної органічної молекули вже суперечить законам термодинаміки [10, с. 152]. Головна помилка Опаріна, на думку священика, полягає в тому, що він не врахував велику інтенсивність реакцій розпаду (зворотніх реакцій) у порівнянні з реакціями синтезу в умовах самої реакції. При менших температурах з'єднання можуть бути стійкими, але при них вони самовільно і не виникають [10, с. 153]. Але зауважимо, що закони термодинаміки характеризуються сис- темотвірним принципом фізичних об'єктів, а не біологічних. До того ж у наведеному судженні теолог порушує принцип Ле Шательє, який стверджує, що напрям, у якому відбувається зміщення рівноваги, визначається законом Вант-Гоффа: різниця між енергією активованого комплексу і середньою енергією молекул вихідних речовин є енергією активації. Її природу пояснив Ф. Лондон (1928 р.) на основі методу валентних зв'язків. Процес означених зв'язків пов'язаний із перебігом ланцюгових реакцій, досліджених видатним російським ученим М. Семьоновим та відомим англійським дослідником С. Хіншелвудом, які ще у 1956 р. за свої праці в цій галузі удостоєні Нобелівської премії.

Другий: палеонтологічні проблеми еволюції. Отець Тимофій стверджує: хоча деякі форми прийнято вважати перехідними, але для підтвердження теорії Дарвіна потребуються не окремі форми, а цілі ланцюги, на які не існує навіть натяку в літописах скам'янілостей [10, с. 181]. Не існує ніяких свідчень, що тварини кембрію виникли від яких-небудь примітивних істот, а тому всі типи, окрім хребетних, з'явилися миттєво за короткий геологічний період [10, с. 184]. Не можливо віднайти перехідні форми від бактерій до одноклітинних, а також пояснити, як колонія одноклітинних могла перетворитися на єдиний організм. А тому "тут залишається тільки фантазувати ..." [10, с. 185]. Оскільки не знайдено жодної перехідної форми, то Кембрійський "вибух життя", за визнанням еволюціоністів, є другою непояснюваною уявою в літописі скам'янілостей [10, с. 185]. Не віднайдено ніяких напівриб, у яких би почала формуватись нова система дихання і кровообігу. Відсутні з'єднувальні ланки між рядом земноводних і плазунів [10, с. 187].

"Уявний" перехід від рептилій до птахів "вимагає докорінних змін". Як і Вертьянов, отець Тимофій вважає, що коли б такий процес проходив за Дарвіном, тоді б повинно залишитися багато проміжних форм із напів- крилами і напівпір'ям [10, с. 187]. А так у звірозубих ящерів і ссавців така ж прірва, як і в інших рептилій [10, с. 191], проміжних форм між високими таксонами теж не існує [10, с. 197].

Третій тип прийомів спростування - морфологічні. На думку Вертьянова й отця Тимофія, схожість основних рис у гомологічних органах у різних видів тварин не можна вважати ознакою розвитку від спільного предках. Більше того, Вертьянов вважає, що гомології не істинні, оскільки, на його думку, у різних тварин гомологічні органи розвиваються з різних зародкових клітин і за участю різного генетичного матеріалу [10, с. 204]. Аналізуючи ембріогенез, отець Тимофій вдається до паралогіз- мів і на їх основі робить висновок, що зародок розвивається досконало по-своєму для кожного виду.

На думку С. Вертьянова і отця Тимофія, заперечує еволюційність живого і такий аргумент, як функціональність рудиментарних органів, оскільки виявилося, що всі вони мають певне призначення.

Отець Тимофій переконаний, що висхідних ліній від простих рівнів до складних - не існує [10, с. 226], оскільки мутації завдяки контролю в ядрі клітини завжди рецесивні, виявляються смертельними або настільки шкідливими, що їх відсіює природний добір [10, с. 240]. Наукову теорію походження гоміноїдів отець Тимофій вважає непояснюваною через відсутність основних археологічних компонентів. Окремі археологічні знахідки - яванський пітекантроп, "мавполюдина" та гесперопітек виявилися прямими підробками. Подібними аргументами заперечується існування синантропа, австралопітека, романопітека.

У серії богословських праць "Християнський погляд на світотворення" вийшла книжка "Основи сучасного природознавства (православний погляд)", яку рекомендовано відділом релігійної освіти і катехізації Руської православної церкви. Її автори, фізики В. Недєлько і А. Хунджуа, поділяють релігійний світогляд; теорії самозародження життя Опаріна та еволюційного походження людини Дарвіна не вважають науковими, оскільки їх неможливо перевірити, відтворити [7, с. 274]. Щодо даної думки можна зауважити лише те, що друга частина речення не важлива, оскільки теорію самовільного зародження життя спростовано назавжди в 1864 р. після експерементів Л. Пастера. Науковці, вони найтонше відчувають недостатність фактажу для кожної зі сторін. Тому допускають до певної міри еволюційний процес, але основний догмат віровчення не порушують: "У першу чергу в клітину життя вдихнув Творець" [7, с. 220].

Сучасні "моделі і механізми" виникнення життя дивують В. Недєлько та А. Хунджуа тим, що прихильники еволюціонізму змінюють свої погляди, що, в свою чергу, створює уявлення нібито їх цікавить не істина, а можливість уникнути критики [7, с. 266]. Це і є головна причина існування в ХХ ст. гіпотези академіка О. Опаріна про самозародження життя на Землі та поглядів Вер- надського на структурну організацію життя. Порушуючи закони логіки і правила зіставлення різновидів біологічних об'єктів, Недєлько і Хунджуа вважають, що архіоптерікс не може вважатися перехідною формою (містить "пір'я", зуби, пальці на крилі) через те, що подібні елементи існують у страуса [7, с. 252]. Більше того, така тотожність, на їх думку, не можлива, оскільки перехідні форми і нинішні птахи жили одночасно [7, с. 252]. З іншого боку, сумнівність еволюційної теорії полягає в тому, що від безхребетних і хребетних не існує прикладів перехідних форм. Піддаючи сумніву онтогенетичний розвиток, що проходить людина в процесі еволюції її виду, ці науковці вважають, що філогенетичні елементи в ембріона людини - "всього лише уява або помилка внаслідок віддаленої зовнішньої схожості" [7, 251]. Вони стверджують, що біогенетичний закон на тепер відкинуто наукою, але він продовжує жити у свідомості людини, на сторінках підручника і навіть в енциклопедіях [7, с. 251].

Таким чином, у теологічній та науковій думці найчастіше наводяться такі аргументи на захист релігійної моделі виникнення живого: 1. Біохімікам досі не вдалося синтезувати живу клітину з неживої матерії (В. Обухов, В. Недєлько, А. Хунджуа). 2. Сучасні геологічні розкопки не дають ланцюгів проміжних ланок, перехідних форм, у тому числі й людини (В. Обухов, отець Тимофій, С. Вертьянов, священик М. Барінов). 3. Еволюція, за другим законом термодинаміки, передбачає не розвиток "по вертикалі вгору", а руйнацію, розрушення, примушуючи створений порядок Всесвіту до хаосу (В. Обухов, О. Худошин, священик Тимофій). 4. Відсутність у первісному океані необхідних для появи білків і ДНК каталізаторів, руйнування метану й аміаку під дією ультрафіолетового проміння, окислення з'єднань амінокислот (С. Вертьянов, В. Нєдєлько, А. Хунджуа). 5. У різних тварин гомологічні органи розвиваються з різних зародкових клітин і за участю різного генетичного матеріалу (С. Вертьянов, О. Худошин). 6. Мутації завдяки контролю в ядрі клітини завжди рецесивні (священик Тимофій).

Розглядаючи ідею живого в сучасному православному дискурсі в контексті відстеження ставлення православних богословів до еволюційної теорії розвитку відстежується два підходи. Перший підхід - креаціоні- стський, представники якого намагаються повністю привести свої концепції про сутність живого у відповідність до традиційних східнохристиянських учень (О. Худошин, С. Вертьянов, Д. Сисоєв, Тимофій (священик) та ін.). Другий - еволюційний, представники якого, не заперечуючи сам принцип еволюції становлення живого, творцем процесу становлення та облаш- товувачем усього сущого вважають Бога (О. Мень, А. Кураєв та ін.). Причому Творець та його створіння, взаємодіючи, прагнуть до досконалості. Відтак, еволюція живого має яскраво виражений провіденційно- синергетичний характер. Частина богословів підтримує ідею мікроеволюції в межах виду (Л. Войно-Ясенецький), підкреслюють значення наявності духовності в людини (О. Мень).

Так, основними особливостями модернізованих уявлень слід вважати відхід від буквального розуміння ідей книги Буття, намагання узгодити православні догмати з даними сучасних наукових досліджень, коадаптувати релігійні і наукові положення щодо походження, сутності феномена живого.

живий богослов православний дискурс

1. Академічне релігієзнавство: підручник / [за наук. ред. А. Колодного]. - К.: Світ знань, 2000. - 862 с.

2. Вертьянов С. Происхождение жизни: факты, гипотезы, доказательства / Сергей Вертьянов. - [4-е изд.]. - [Б. м.]: Свято-Тироицкая Сергиева Лавра, 2007. - 143 с.

3. Владимирский Ф. Отношение космологических и антропологических воззрений Немезия к патристической литературе и влияние его на последующих писателей / Ф. Владимирский // О природе человека / Немезий Эмесский. - М., 1998. - С. 176-450.

4. Иоанн (Зизиулас) (митрополит). Что должна делать Православная Церковь перед лицом вызовов третьего тысячелетия? / митрополит Иоанн (Зизиулас) // Камо грядеши. - 2002. - № 2 (18). - С. 16-21.

5. Мень А.В. История религии: в поисках Пути, Истины и Жизни: в 7 т. / А.В. Мень - М.: Слово, 1991. - Т. 1: Истоки религии / предисл. С.С. Аверинцева]. - 287 с.

6. Мчедлов М. П. Религия и современность / Миран Петрович Мчедлов. - М.: Политиздат, 1982. - 272 с.

7. Неделько В.И. Основы современного естествознания: (православный взгляд) / В.И. Неделько, А.Г. Хунджуа. - М.: Паломник, 2008. - 397 с.

8. Обухов В.Е. Законы Евангелия и законы кибернетики / В.Е. Обухов. - К.: Манускрипт, 1997. - 293 с.

9. Обухов В.Е. Истинность Православия: научн. взгляд / В.Е. Обухов. - К.: СОБИ, 2006. - 473 с.

10. Священник Тимофей. Православное мировоззрение и современное естествознание: (уроки креационной науки в старших классах средней школы) / Священник Тимофей. - М.: Паломник, 2004. - 367 с.

11. Сысоев Д. (священник). Эволюционизм в свете православного учения / священник Даниил Сысоев.

12. Танчер В.К. Наука опровергает религиозные догматы / В.К. Танчер. - К.: Наук. думка, 1970. - 155 с.

13. Філософський словник / [за ред. В.І. Шинкарука]. - 2-е вид., перер. і доп. - К.: Голов. редакція УРЕ, 1986. - 796 с.

14. Худошин А. Эволюционизм против Творца / Александр удошин. - Воронеж: Оранта, 2005. - 207 с.

15. Югай Г.А. Общая теория жизни / Г.А. Югай. - М.: Мысль, 1985. - 255 с.

Размещено на Allbest.ru