Особливості сприйняття релігії та її конфесійна ідентифікація у полемічних творах Мелетія Смотрицького

Размещено на http://www.allbest.ru/

КНУТШ

Особливості сприйняття релігії та її конфесійна ідентифікація у полемічних творах Мелетія Смотрицького

УДК 291.11: 821.161.2 (091)

О. В. Сарапін, канд. філос. наук, доц.

Київ 17.02.2014

Анотації

У статті виявляються особливості сприйняття М. Смотрицьким релігії, її семантичних відповідників та конфесійних форм.

Ключові слова: М. Смотрицький, релігія, віра, Церква, набоженство, конфесійні ідентифікації.

А. В. Сарапин

ОСОБЕННОСТИ ВОСПРИЯТИЯ РЕЛИГИИ И ЕЕ КОНФЕССИОНАЛЬНАЯ ИДЕНТИФИКАЦИЯ В ПОЛЕМИЧЕСКИХ СОЧИНЕНИЯХ МЕЛЕТИЯ СМОТРИЦЬКОГО

В статье раскрываются особенности восприятия М. Смотрицким религии, её семантических соответствий и конфессиональных форм.

Ключевые слова: М. Смотрицкий, религия, вера, Церковь, набоженство, конфессиональные идентификации.

O. V. Sarapin

PECULIARITIES OF THE PERCEPTION OF RELIGION AND CONFESSIONALIAN IDENTIFICATION OF RELIGION IN THE MELETIOS SMOTRYCKY'S POLEMICAL WRITINGS

The article reveals peculiarities of M. Smotricky's perception of religion, semantic equivalents and confessionaiian forms of religion.

Keywords: M. Smotrytsky, religion, faith, Church, nabozenstwo, confessionalian identifications.

Передусім для більшості сучасних дослідників вітчизняної філософської думки Мелетій Смотрицький відомий як блискучий полеміст першої третини XVII століття, який, в залежності від своїх конфесійних уподобань, піддавав критиці певні церковні структури та їх представників. Принаймні, його полемічні інвективи стали предметом ретельного вивчення у працях С. Голубєва, Н. Засадкевича, П. Жуковича, М. Грушевського, К. Студинського, А. Брюкнера, М. Мельника, В. Короткого, К. Прокошиної, П. Яременка, Н. Яковенко, П. Кралюка, С. Бабича, М. Довбищенка, Л. Ушкалова, І. Бортніка, А. Брацкі, О. Слачтовіц, Т. Хинчевської-Геннель. Не бракує в дослідницькій літературі також праць, автори яких намагались з'ясувати конфесійні метаморфози М. Смотрицького. Йдеться, зокрема, про ґрунтовні дослідження та розвідки С. Голубєва, П. Жуковича, П. Куліша, Є. Шмурло, Д. Фріка, Т. Кемпи, М. Соловія, О. Неменського, В. Литвинова, В. Шевченка. Проте, в наукових колах поза увагою все ще залишаються питання релігієлогії у творчій спадщині М. Смотрицького. Причому йдеться про питання, які в свій час певною мірою цікавили таких його перших критиків як І. Потій, Я. Суша, Г. Діпліц, П. Скарга, І. Мороховський, А. Мужиловський.

Доречною тоді видається мета даного дослідження, - звертаючись безпосередньо до текстів видатного полеміста виявити особливості сприйняття ним релігії, її вірогідних семантичних корелятів та конфесійних конотацій. Відповідно, свідчення про релігієлогічні вкраплення М. Смотрицького уможливлюються на основі аналізу таких його творів як "Антиграфе" (1608), "Тренос" (1610), "Верифікація невинності" (1621), "Оборона верифікації" (1621), "Еленхус" (1622), "Апологія мандрівки на Схід" (1628), "Екзетезіс" (1629). Зацікавленість суто релігієлогічними розмірковуваннями М. Смотрицького зумовлена також необхідністю верифікації його двох критичних закидів, запропонованих ним у передмові до трактату "Екзетезіс, або Експостулація, тобто розправа між Апологією і Антидотумом про решту блудів єретичних і побрехеньок, вчинених Зизанієм, Філа- летом, Ортологом і Кліриком". Перший з них був адресований "православному читачу руського народу". М. Смотрицький, який на той час вже був уніатом, докоряє своїм опонентам в тому, що "... православний руський народ не тільки не здобув глибокого і більш ґрунтовного розуміння основ релігії, але й занепав у глибини і більш грубі темноти розуму" [6, s. 7]. Другий закид направлений в бік слуцького протоієрея Андрія Мужиловського, автора трактату "Антидотум" (1629). М. Смотрицький безапеляційно стверджував: "Не знає, що мовить, й не знає, що шукає; не розуміє, навіщо обстоює і що захищає. А це пояснюється тим, що він грається зі справами спасіння, у речах божественних жартує, серйозно ні з ким не поводиться, а все чинить поспіхом" [6, s. 7]. Тобто, дорікаючи своєму опоненту у незнанні ним "божественних речей", М. Смотрицький вірогідно, що натякав тим самим на свою обізнаність з "основами релігії". Втім, наскільки подібний його натяк відповідав дійсності? Для верифікації останньої тези варто осмислити ті фрагменти з його згаданих вище полемічних творів, в яких безпосередньо йдеться про питання релігії та її конфесійні форми.

По-друге, насамперед, у творах М. Смотрицького доволі частотним є вживання терміну "релігія" (у таких двох формах як religia та relligia) і його, зазвичай, прикметникових дериватів. При цьому, варто зважати на особливості їх включення у композицію текстів та контекстів. Так у "Треносі" помітним є ефект семантичного перекривання понять "релігія", "віра" (віросповідання), і "Церква", який, в остаточному підсумку, виявляється одним із чинників демонстрації автором інвективного потенціалу. Між іншим, у цьому трактаті "вітчизняне віросповідання" уподібнюється поетичному образу Церкви-Матері. У "Верифікації невинності" мають місце випадки нашаровування однакових за змістом корелятів, належних до семантичного поля релігії. У трактаті "Екзетезіс" помітними є семантичні кореляції понять "релігія"(віросповідання) і "набоженство". (Тут і надалі вживається доволі частотний для М. Смотрицького полонізм "набоженство" (в оригіналі - nabozenstwo), який зовсім не є тотожним за змістом до поняття "набожність". Семантика такого полонізму розкривається у подальшому викладі безпосередньо на підставі творів М. Смотрицького.) А в одному місці трактату "Оборона верифікації" М. Смотрицький, задля посилення інвективного ефекту, вдається навіть до послідовного переліку таких конфесіонімів як "ритуал (в оригіналі - ritus) грецький, релігія грецька, набоженьство східне" [7, с. 430].

Проте у більшості трактатах М. Смотрицького пріоритетною є кореляція релігії, віри (віросповідання) і Церкви. Для прикладу, у передмові до "Треносу" його автор намагається "певно й ґрунтовно знати, якій вірі або релігії титул правдивої Христової Церкви належить" [3, с. 289]. В іншому місці тексту він переконливо заявляє: "Бо ж яка релігія так часто та густо ті апостольські слова виконує, як Церква свята Східна" [3, с. 292]. При цьому поняття "релігія" у більшості відповідних фрагментах творів М. Смотрицького виявляється переважно семантичним корелятом Церкви, наслідком чого є ефект їх взаємозамінності. Принаймні лише у кількох фрагментах його трактатів можна знайти суто богословське тлумачення Церкви як містичного Тіла Христового. Для прикладу, у трактаті "Верифікація невинності" М. Смотрицький стверджує: "О, дав би то Господь Бог., аби п'ять чуттів Христового Тіла, тобто Церкви його святої, перебували один біля одного в. мирі та злагоді." [9, р. 388]. Звісно, що в цьому контексті вживання поняття "Церква" відсутнім є звичний супровідний йому термін "релігія".

Судячи з текстів М. Смотрицького можна узагальнити, що його не цікавить питання суті релігії як такої. В кращому випадку у його творах можна знайти сприйняття релігії як універсальної (посполитої усім) віри в Бога. Йдеться про "віру, без якої людина - не людина" [3, с. 328]. Крім того, доволі своєрідною видається спроба М. Смотрицького у ІІІ розділі трактату "Апологія мандрівки на Схід" пояснити суть віри у перспективі триіпостасної формули, основу якої складають. закон, чистота і спокій. Інакше кажучи, тоді універсальність віри (релігії) він вбачає у її виразній етичній підкладці.

У М. Смотрицького також можна знайти постійні натяки про входження до змістовного поля релігії віровчення і обрядів. Подекуди другий компонент він конкретизує, виділяючи "набоженство" і "церемонії". Щоправда, варто зважати при цьому на подвійний статус застосовуваного ним поняття "набоженство". З одного боку, М. Смотрицький цим терміном позначає богослужіння, церковні служби. Для прикладу в "Екзетезісі" він стверджує: "Коли я відправляв набоженство, фігуральний спів був на четверть хорів" [6, s. 67]. Між іншим, у трактаті "Еленхус" слово "набоженство" вживається переважно як синонім богослужіння. При цьому М. Смотрицький вдається навіть до протиставлення богослужіння і церемоніальних дійств як основних компонентів релігії. Його словами: "Тоді не любов до набоженства, до костьолів і зборів (протестантських) затягала русь, а новинки, видовища, комедії, органи, колиски, тріщалки, виганяння Іуди, скидання його з неба і тому подібні дурниці" [5, с. 655]. Відтак, М. Смотрицький мимовільно декларує привабливість саме обрядового компоненту в релігії чи, принаймні, він не сумнівається у його ефективності для пересічних віруючих.

З іншого боку, - у багатьох його трактатах трапляються такі вирази, які вказують на належність терміну "набоженство" до семантичного поля релігії як такої. Йдеться, зокрема, про такі частотні вирази як "набоженство всходнє", "набоженство грецьке", "старожитнє набоженство", "народи східного набоженства", "римське набоженство", тощо. Для прикладу, у трактаті "Антиграфе" він звеличував відданість династії князів Острозьких справі оборони "вітчизняного набоженства".

Отже, стосовно цього терміну спрацьовує ефект подвійного семантичного перекривання. Інакше кажучи, "набоженство" у М. Смотрицького означає один із суттєвих компонентів релігії і, водночас, виявляється її корелятом. Тоді слід стверджувати про доволі вільне оперування М. Смотрицьким тією термінологією, що має стосунок до релігієлогії.

Далі, у багатьох творах М. Смотрицького достатньо частотним є вживання іменника "релігія" у прив'язці до конфесійних чи етнічних спільнот, а подекуди і для демонстрації автором їх комплементарності чи, навіть, синтетичності. Наприклад, для позначення православного віросповідання М. Смотрицьким пропонуються наступні ідентифікації: "релігія грецька", "старожитня релігія руська", "набоженство всходнє (східне)", "Церква свята Східна", "Русь східного послушенства". Також частотною є ідентифікація православних як тих, хто перебуває "під послушенством Константинопольського патріарха" й, подекуди, "рятівного східного послушенства" [8, с. 323]. Також в його текстах (найбільш частотно у "Верифікації невинності") можна віднайти демонстрацію своєрідної метонімії на кшталт "релігія руська" і "Русь східного послушенства".

Принагідно, варто вказати на особливості тогочасного трактування слова "послушенство" (послух). Зазвичай у полемічних трактатах першої третини XVII століття їх автори цим терміном позначали "підпорядковування", "визнання зверхності", й навіть "вірування". Зокрема, у "Лексиконі" П. Беринди еквівалентами терміну "послушенство" постають "підкорення" і "вірування" [1, л. 89]. Характерною в зв'язку з цим є патетична сентенція М. Смотрицького: "Щоб затьмарити чисте золото нашої шляхетності і зганьбити прекрасну славу всього нашого народу, вони позбавили нас внутрішньої втіхи, віру нашу святу з грудей вирвали і нас від звичного рятівного послушенства Східного відірвали" [8, с. 323].

У своїх доуніатських творах М. Смотрицький зважає також на негативні найменування православної спільноти, недоречність яких він намагається усіляко доказати. До таких найменувань належали "наливайки" і "схизматики". З них найменування "наливайки" неодноразово зустрічалось у багатьох полемічних трактатах першої третини XVII століття. Зауважу принагідно, що такий по суті образливий термін вперше з'являється в 90-х роках XVI століття у творах І. Потія. Для останнього православні були прихильниками страченого поляками козацького ватажка С. Наливайка. Звідси й витоки ідентифікації православ'я як бунтівного віросповідання Речі Посполитої. Між іншим, С. Плохій висунув версію, за якою "вживання цього терміну розпочало традицію тісного пов'язання перших козацьких повстань зі справою захисту православної віри" [2, с. 144]. Хоча, судячи з численних документальних свідчень і трактатів, подібне найменування застосовувалось здебільшого до православних кліриків, братчиків, міщан і шляхтичів. Зауважу також, що М. Смотрицький у трактаті "Верифікація невинності" вживає термін "наливайки" як уособлення бунтарства та відступництва. Але він виступав проти найменування православних християн цим прізвиськом. На його думку: "З якої слушності ми повинні терпіти образи, називаючись цим хибним прізвиськом, залишаючись при нашому нинішньому духовному пастирі і пані, якого наші пращури набули у часи прийняття християнства, шанували і залишили нам, своїм нащадкам?" [8, с. 326]. Тобто, М. Смотрицький не сприймав зневажливого терміну "наливайки" принаймні як маркеру православного віросповідання. Навпаки, цим зневажливим терміном він характеризує саме уніатів як бунтівників проти законної канонічної влади патріарха.

Натомість найменування "схизматики" виявляється у трактатах М. Смотрицького ситуативно детермінованим і вживається ним для позначення різних конфесій. Насамперед, М. Смотрицький сприймає цей термін як маркер відступництва від певного віросповідання. У трактаті "Еленхус" він вдається до показової лаконічної характеристики поняття "схизма". Його словами: "Це є 9iAapYia^ voao$, це є хвороба властолюбства ( в оригіналі - lubonaczalia), грецькою схизма, а нашою мовою, - відщепенство" [5, с. 624]. Відповідно, за міркуваннями М. Смотрицького, схизма уособлює собою відрив членів Церкви від голови, а її головою він визнає Ісуса Христа. Звісно, що у трактаті "Еленхус" для полеміста відірваними від Церкви були уніати, ці "апостати", тобто "віровідступники". В свою чергу, у трактаті "Апологія мандрівки на Схід" він сприймає схизму вже як відрив грецької і руської Церков від римської релігії. При цьому, йдеться відповідно про відступництво членів (православних християн) від голови, а головою визнається вже римський єпископ. А в трактаті "Екзетезіс" полеміст згадує навіть про "схизматицьку східну Церкву". Отже, М. Смотрицький, зважаючи на тлумачення схизми як відступництва, пропонує її подальшу ситуативну конкретизацію в залежності від своїх конфесійних уподобань. Між іншим, приставши до унії М. Смотрицький не визнав себе віровідступником. Про це свідчить, зокрема, його виправдання з приводу зради православ'я, яке він подав у листі до волинського чашника Л. Древинського (від 28 вересня 1628 року).

Далі, римо-католицьке віросповідання він звично ідентифікує як "релігію римську". Також у його текстах можна віднайти демонстрацію такої своєрідної метонімії як "релігія римська" і "римський костьол західного послушенства". У трактаті "Еленхус" М. Смотрицький вказує також на етноконфесійну прив'язку римо-католиків. Його словами: "Віра ляшська - як її русь посполита називає" [5, с. 642]. Зауважу також, що у третьому розділі "Треносу" М. Смотрицький називає римо-католиків "василісками", натякаючи вірогідно на властиві їм негативні якості "царственої істоти". Натомість, у трактаті "Апологія мандрівки на Схід" він зображає "римський Костьол" як церкву, позбавлену усіляких єретичних і схизматичних впливів, що закликає православних до святої єдності.

На особливу увагу заслуговує ідентифікація М. Смо- трицьким такої конфесійної спільноти як уніатів. Зазвичай вітчизняний полеміст у своїх творах підкреслює належність уніатів до "релігії грецької", але перебування їх в єдності з Костьолом Римським. У своїх "православних" трактатах М. Смотрицький неодноразово підкреслював властиву їм половинчастість, схильність до коливання. Зокрема, у трактаті "Верифікація невинності" уніати, - це "той безіменний народ", який вважає нас [православних - О. С.] відступниками, не бажаючи бачити своєї гермафродітської ганьби, того, що вони ні те, ні інше: ні птах, ні звір, тобто вони не є прихильниками ні грецької, ні римської релігії... Вони ж між нами і римлянами є чимось non merum (не цілком), несправжнім, чимось нещирим, удаваним, надуманим, ні те, ані це" [8, с. 325]. Більше того, у подальшому викладі М. Смотрицький акцентує на тому, що уніати самі не можуть визначитись зі своїм статусом. Між іншим, у цьому ж трактаті він наполягає на їх характеристиці як відступників, оскільки вони "відкололись від святої католицької апостольської Східної Церкви" [8, с. 326]. Зауважу до цього, що у більшості "православних" трактатах М. Смотрицького постійно наголошується на віровідступництві уніатів. Так, у "Треносі" уніати це "сини Східної Церкви, які відпали", у "Верифікації невинності" вони зазвичай є "апостатами", а в "Еленхусі" презентовані як "апостати" і "Русь відступна".

До речі, вельми показовою є спроба розв'язання М. Смотрицьким проблеми руськості уніатів. У трактаті "Верифікація невинності" уніати постають гнобителями та огудниками Русі. Зокрема, М. Смотрицький безапеляційно стверджує: "Наші апостати хочуть мати народ наш руський у вірі за раба" [8, с. 311]. Інший приклад. У трактаті "Еленхус" можна знайти наступні закиди в бік уніатів. Словами полеміста: "Ятрите народ руський проти поляків, коли нас до віри ляшської затягуєте" [5, с. 642]. Тим самим М. Смотрицький, демонструючи ворожість уніатів до Русі, відверто натякає на їх непричетність до руського народу.

Натомість, у трактаті "Оборона верифікації" уніати характеризуються М. Смотрицьким як русини, чи як частина Русі. Щоправда автор трактату наділяє уніатів такими негативними характеристиками як "поганий русин, східної віри сповідник заблуканий", "хитрий той, кмітливий русин, який не є ошуканим", "облудний русин", "мальований русин" [7, с. 359, 362-363, 363, 364], тощо. Не дивно, що М. Смотрицький на сторінках цього трактату веде мову про дві Русі. В одному із фрагментів "Оборони верифікації" він звертається до уніатів: ".ви нова Русь, нова духовна форма, у вітчизні нашій ніде раніше не чувана" [7, с. 379]. Втім вагомим аргументом на користь руськості уніатів слід визнати його декларацію: "Ви своїми вчинками радше до занепаду благочестивий наш і ваш руський народ приведете, ніж до розквіту" [7, с. 442]. Зауважу також, що в трактаті "Еленхус" М. Смотрицький пише про дві Русі, - Русь східного обряду і західного, які, на його думку, існували і раніше. релігія смотрицький віросповідання

Між іншим, у першій третині XVII століття теза про дві Русі, які різняться між собою за віросповідним чинником, стає загальноприйнятою серед інтелектуалів та можновладців тодішньої Речі Посполитої. Принаймні, польські королі у своїх грамотах та привілеях "Русь грецького віросповідання" ("послушенства") називали чи то "грецькою релігією", чи то "руським обрядом". З іншого боку, - уніати в багатьох документах презентовані як "Русь західного обряду", чи "Русь західного послушенства". Додам також, що судячи з трактатів, написаних уніатами, своє віросповідання вони також визнавали "руським".

Варто відзначити також, що М. Смотрицький, пропонуючи у своїх трактатах конфесійні ідентифікації, намагається надмірно зблизити доктринальні положення різних християнських релігій. Так на київському соборі 1627 року він подав на розгляд ієрархам свої узагальнення з приводу відмінностей між східною і західною церквами у шести пунктах. Втім такі доктринальні відмінності він не вважав істотними, чи принаймні тими, які можуть завадити майбутньому їх об'єднанню. У трактаті "Апологія мандрівки на Схід" М. Смотрицький писав, що в Єрусалимі "прохав, щоб роздвоєний наш народ був єдиним як єдиним є Отець Наш Небесний зі своїм Сином" [4, s. 6]. Інакше кажучи, вірогідно що з причини своєї екуменічної налаштованості, чи зважаючи на властиву йому схильність до компромісу, М. Смотрицький не бажав мати справу з тим, що роз'єднує різні християнські конфесії. Крім того, варто зауважити, що богословський потенціал його праць значно поступається полемічному. Щоправда в основі його полемічних інвектив все-таки варто визнати демонстрацію усіляких негараздів, які мають місце в певних конфесіях і наївну віру у можливість їх подолання. Можливо тому М. Смотрицький приділяв більшу увагу формальним аспектам своєї конфесіології, ніж змістовним. Зрозумілими тоді є випадки демонстрації М. Смотрицьким своєрідної ампліфікації, яка відіграє особливу роль у питанні визначення ним тих чи інших конфесій. Інакше кажучи, задля посилення наявного потенціалу релігій, він у багатьох трактатах застосовує спосіб повторення понять і конструкцій. Для прикладу, М. Смотрицький стверджує: "Ми, Русь східного послуху і віросповідання, є прихильниками суто грецько-католицької релігії; польські пани і Литва - західного послуху і віросповідання - суто римсько-католицької релігії..." [8, с. 325].

Чи визнає М. Смотрицький якусь конфесію істинною? У своїх творах він уникає категоричної відповіді на це питання. Щоправда, у "Треносі", торкнувшись питання істинності віросповідань, М. Смотрицький вказує на такий критерій його розв'язання як опора на Святе Письмо. В світлі такого критерію уможливлюється теза про відносність конфесійних істин. Тому не дивною є відсутність пієтету у ставленні М. Смотрицького до того чи іншого віросповідання. З іншого боку, - у його творах не бракує як негативних, так і позитивних характеристик певних конфесій. Для прикладу, у четвертому розділі "Треносу" він стверджує про "оману і безбожність римської церкви". Натомість, православна церква подається ним в образі скривдженої злочинними синами Матері. Загалом М. Смотрицький у своїх трактатах, принаймні на прикладі Русі, намагається примирити між собою різні християнські конфесії, культивуючи єдину для усіх віру в Бога у Трійці прославленого.

Опора М. Смотрицького на винятковий авторитет Святого Письма дозволяє стверджувати також про відчутну протестантську мотивацію у питанні сприйняття ним істинності віросповідань. Звідси й витоки властивої М. Смотрицькому невимогливості у тлумаченні питань, що мали стосунок до питань релігієлогії. Цілком вірогідно, що подібна "релігієлогічна невимогливість" стала одним з мотиваційних чинників його переходу до унії. До того ж, не слід забувати про католицьку та протестантську складові освіти М. Смотрицького. Принаймні відомо, що він навчався спочатку в острозькій школі та віленській єзуїтській колегії. Крім того, у своїй "Апології мандрівки на Схід" він писав про Феофіла Ортолога (тобто про самого себе) як про "прихильника Лютера, який провів свої молоді літа в академії Липській і Віттенберзькій, так би мовити, при гробі Лютера" [4, s. 95].

З іншого боку, - все-таки не варто відкидати характерний для нього своєрідний екуменічний нахил. Згадаю в зв'язку з цим про його нездійсненний проект об'єднання уніатів та православних в єдину помісну Церкву під орудою Рима. Тоді доречно буде узагальнити, що питання істинної Церкви стосується більше якоїсь її ідеалізованої, а не реальної моделі. Додам також, що вживання М. Смотрицьким прикметника "істинний" засвідчує переважно про його належність до семантики "правдивий, справжній", але не до семантики "довершений".

Отже, М. Смотрицький, віддаючи перевагу пафосним інвективам, по суті не переймається питаннями семантики релігії, її корелятів та дериватів. В кращому випадку, у його творах помітними є ефект семантичного перекривання релігієлогічних термінів, окреслення структурованості релігії та спроби емоційно сповнених конфесійних ідентифікацій. Звісно, що останні обмежуються актуальними для нього християнськими реаліями. Дотримуючись загалом практичного ухилу у богословствуванні М. Смотрицький питання релігієлогії, вірогідно, що не вважав предметами ґрунтовного вивчення. При цьому його зацікавленості останніми не посприяли навіть католицька та протестантська складові освіти, набутої ним в європейських університетах. Радше, всебічна теологічна підготовка М. Смотрицького уможливила невимогливість та схильність до компромісу у його поглядах, ситуативність у сприйнятті ним певних конфесій, подекуди прагматичне бачення їх реалій, й навіть семантичну гру важливими релігієлогічними термінами. Інакше кажучи, з деякими обмовками, критичний закид М. Смотрицького в бік А. Мужиловського все-таки мав місце щодо його власного вчення про релігію.

Список використаних джерел

1. Беринда Памво. Лексикон славеноросскій и имен тлъкованю / репринт. видання. - К: "Софія-А", 2001. - 244 л.

2. Плохій С. Наливайкова віра: Козаки та релігія в ранньомодерній Україні. Видання друге, виправлене / С. Плохій. - К: Критика, 2006. - 495 с.

3. Смотрицький М. Тренос, тобто Плач.(фрагменти) / М. Смотрицький // Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія у 2-х частинах. Частина 2. К.: "Наукова думка", "Основи", 1995. - С. 284 - 332.

4. Apologia peregrinatiey do Kraiow Wschodnych, przez mi§ Meletiusza Smotrzyskiego, M. D. Archi- episkopa Polockiego, Episkopa Witepskiego y Mscislawskiego, Archimandrite Wilenskiego y Dermanskiego, Roku P. 1623 y 1624 obchodzoney, przez falszyw^ Braci^ slownie y na pismie spotwarzoney, do przezacnego Narodu Ruskiego oboiego stanu, Duchownego i Swietskiego sporz^dzona y podana. - We Lwowie, w Drukarni Jana Szeligi, 1628. - 204 s.

5. Smotrycki M. Elenchus pism uszczupliwych, przez zakonniki zgromadzenia Wilenskiego Sw. Troyce wydanych (...) w Wilnie r. P. 1622 / M. Smotrycki // Архив ЮгоЗападной Россіи, издаваемый Временною коммиссіею для разборадревних актов: в 8 ч. - Ч. 1, т. VIII, вып.1: Памятники литературной полемики православных с протестантами и латино-униатами в Югозападной Руси за XVI и XVII столетия. - Кіев: Тип. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1914. - C. 597-673.

6. вто^усИ Meletiusz. Ex^thesis abo expostulatia to iest rosprawa miedzy Apologia y Antidotem o ostanek bl^dow Haereziy y klamstw zyzaniowych, philaletowych, orthologowych y klerykowych: uczyniona / M. Smotrycki. - Lwow: Druk. Iana Szeligi, 1629. - 103 s.

7. Smotrycki M. Obrona Verificaciey od obrazy Maiestatu krola Jego Milosci...od zgromadzenia Cerkwie S. Troycy wydany / M. Smotrycki // Архив Юго-Западной Россіи, издаваемый Временною коммиссіею для разбора древних актов: в 8 ч. - Ч. 1, Т. VII: Памятники литературной полемики православных южно-руссцев с латино-униатами. - Кіев: Тип. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1887. - C. 345-442.

8. Smotrycki M. Verificatia niewinnosci (...) / M. Smotrycki // Архив Юго-Западной Россіи, издаваемый Временною коммиссіею для разбора древних актов: в 8 ч. - Ч. 1, т. VII: Памятники литературной полемики православных южно-руссцев с латино-униатами. - Кіев: Тип. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1887. - C. 279344.

9. Smotryc'kyj M. Verificacia niewinnosci (...). Powtore wydana // Collected Works of Meletij Smotryc'kyj / With an introduction by David A. Frick. - Cambridge, Massachusetts: Harvard University, 1987. - Vol. 1. - Р. 313-398.

Размещено на Allbest.ru