Релігійне навіювання: сутність та його складові

Annotation

Predko O.I.

Сьогоднішній соціум характеризується зростанням ролі релігійного фактора, що, в свою чергу, позначається на духовності людей, переоцінці їх цінностей. Ця проблема актуалізується помітним посиленням діяльності не тільки традиційних, але й нетрадиційних релігійних організацій, що впливають на суспільне життя, використовуючи різноманітні засоби впливу. Часто уявлення та переживання, норми і цінності нав'язуються індивіду всупереч його волі і свідомості. Тим паче, релігійні лідери впродовж століть вишукували прийоми, за допомогою яких можна вплинути на психіку людини. Для утвердження своєї могутності "божі пастирі" використовували найвичурніші засоби впливу з метою підпорядкування, залучення, маніпуляції. Одним з таких соціально-психологічних механізмів, які використовуються релігією, є процеси навіювання. Сьогодні існує потреба пояснення такого явища, зокрема в контексті того, як відбувається "зсув" суспільної психіки в сторону несвідомої домінанти поведінки як на індивідуальному, так і груповому рівнях.

В сучасній науковій літературі релігійне навіювання досліджується М. Бондарєвим, Ю. Поліщуком, К. При- валовим та ін. переважно з точки зору впливу деструктивних релігійних сект на психічне здоров'я людини. Значно менше робіт, у яких звертається увага на осмислення особливостей релігійного навіювання, його складових компонентів. Відтак метою статті є дослідження сутності релігійного навіювання, його структурованості та впливу на людину.

Навіювання відіграє важливу функцію в житті людини. Будь-які дії людини продиктовані певним навіюванням. Воно може витікати як з внутрішніх спонукань (самонавіювання), так і бути отримано від інших людей (гетеронавіювання). Навіювання стає можливим в результаті швидкого переходу клітин головного мозку в гальмівний стан. Тому основним психофізіологічним механізмом навіювання є розірваність в результаті зниження тонусу кори великих півкуль головного мозку та виникнення функціональної нервово-психічної роз'єднаності всієї коркової діяльності. Навіювання стає можливим тоді, коли вдається знизити критичність психіки, критичність свідомості. Академік В. Бехтєрев підкреслював, що навіювання стає можливим лише тоді, коли вдається впливати на людину в обхід її критичності. Навіювання залежить від ступеня навіюваності людини. Також сугестивність залежить від попередньої установки, тобто психоемоційної готовності прийняти навіювання. Всі в тій чи іншій мірі схильні до навіювання; лише у одних людей подібні здібності виражені більше, а в інших - менше.

Досліджуючи природу зцілень, В. Бехтєрев відзначав, що їх таємницю можна розкрити завдяки таким психологічним феноменам як віра, слава Учителя, лікаря. Особливо велика роль в поширенні таких епідемій відводилася навіюванню, під яким він розумів "не що інше, як штучне прищеплення шляхом слова або яким-небудь іншим способом різних психічних явищ, наприклад, настрій зовнішнього враження, ідеї або дії іншій особі при відволіканні її вольової уваги або зосередження" [2, с. 62-63]. Отже, навіювання є безпосереднім прищепленням тих чи інших психічних станів однієї людини іншій за допомогою слів, міміки, жестів. В. Бехтєрев відзначав, що таємницю багатьох психопатичних епідемій можна розкрити завдяки з'ясуванню сутності навіювання.

Епідемії були зумовлені як психічними, так і соціальними чинниками, які, взаємно підсилюючись, інтенсифікували даний процес. Проте впливовим чинником епідемій був, безумовно, релігійний. Одним із факторів, який сприяв навіюванню в релігійній епідемії, виступала віра. Вона настільки мала зцілюючу силу, що навіть діяла і там, де звичайне навіювання було безсилим. Безперечно, віра в зцілення посилюється святістю місця, предмету, а особливо людини, яка своїм способом життя набула слави святості.

У структуру релігійної віри входить три компоненти: внутрішнє "Я" - особистості, образ об'єкта віри та ті зв'язки, які поєднують попередні два компоненти. Зазвичай, навіюванню піддається внутрішнє "Я" як усвідомлення особою самої себе, що включає особисте уявлення про себе, власні особистісні якості, це, власне, уявлення про свій життєвий шлях, можливості його здійснення. Релігійна віра є почуттям особливої особистої зацікавленості в предметі віри. Вона занурена в глибину людської психіки і супроводжується сильним чуттєвим забарвленням. В результаті в людини з'являється сильне неусвідомлене бажання захистити свою позицію і довести її справедливість іншим. Людина, що знаходиться в стані релігійної віри, завжди знаходиться в пошуку процесу Богоспілкування. В цьому контексті людині важливе співчуття, розуміння, духовний саморозвиток, довірливість (конфіденційність) внутрішнього діалогу, впевненість в майбутньому, спокій. Таким чином, релігійна віра допомагає людині реалізувати свої основні комунікативні, духовні та моральні потреби.

Релігійна віра зцілює. Наприклад, у Франції більше десятків тисяч людей (в основному католики) упродовж багатьох років влаштовують паломництво до м. Лурд до джерел "святої води", яка "зцілює від всяких хвороб". А в Індії в м. Варанасі, розташованому на річці Ганг, в певну пору року стікаються десятки тисяч паломників- віруючих з усіх куточків країни. Тут паломники, як і в Лурді та інших "святих" місцях, зцілюються від "всіх " хвороб, очищають душу, скупавшись у річці або випивши два- три ковтки "святої" цілющої води.

Для індивіда віра представляється засобом акумуляції ресурсів на реалізацію вищих потреб. Якщо її розуміти тільки як механізм прийняття, віра являє собою специфічний і унікальний спосіб обміну інформацією з середовищем, умовою інтеграції і цілісності когнітивної структури індивіда, найважливішою сполучною ланкою між раціонально-логічним і чуттєвим пізнанням, їх основою. Навіювання, як механізм формування віри, набуває найбільшого значення тоді, коли інші механізми функціонують з меншою ефективністю: при невиразності ментальної потреби, при високій навіюваності індивіда і ослаблених рефлексивних процесах, - тобто тоді, коли імперативність інших підстав формування віри знижена або відсутня.

Аналізуючи випадки лікування вірою, В. Бехтєрев зазначав, що в даному випадку велике значення мала підготовка настрою, "який виступав неминучим наслідком збудження релігійного почуття" [1, с. 169]. Іскра надії запалюється вже тоді, коли чутка про чудодійну силу тієї чи іншої ікони, святого, лікаря вперше досягає слуху хворого. В цей процес вплітається надія на зцілення, що поступово наростає і знаходить свій вияв в релігійному екстазі. Самонавіювання лише посилює здійснення лікування вірою. Отже, якби не змінювались релігійні культи, проте психічні умови для лікування вірою зводяться до релігійного піднесення, яке нерідко досягає ступеня екстазу [1, с. 171]. Прищеплення психічних станів від однієї особи до іншої здійснюється завдяки органам чуття. В цьому контексті масові самогубства в середовищі російських сектантів В. Бехтєрев пояснював мимовільним навіюванням, взаємонавіюванням і самонавіюванням.

Окрім прищепленої ідеї про причинну в розвитку крикливства велику роль відігравав і елемент наслідування. Можна лише уявити, як на істеричних жінок впливала картина "дійств" крикливиць, що розгортались в церквах, монастирях. Ще більше вражали картини біснування крикливиць під час публічних відчитувань, які ще більше зміцнювали віру простого народу в бісоодержимість.

Осмислюючи феномен навіювання слід зауважити, що він включає три послідовних процеси. Перший - це навіювання програми поведінки, переданої від однієї людини іншій людині або масі (натовпу). У цьому випадку активується процес самонавіювання, а, значить, джерело і виконавець програми поєднуються в одній людині. Другий етап - мозкові психофізіологічні механізми, що забезпечують виконання прищепленої раніше програми. І третій - "вихід" психонервового процесу на виконавчі системи.

В процесі релігійного навіювання велику роль відіграє, з одного боку, певна психологічна установка на своїй неординарності, що досягається завдяки самонавіюванню, а з іншого - сприйняття іншими, які своїми діями підсилюють чи послаблюють навіювальний процес. Такий зв'язок внутрішнього та зовнішнього взаємопідсилення можна відстежити в такому релігійному стані як юродство. "... По-перше, юродиві можуть усвідомлювати свій стан не тільки як подвиг, але і як «зіпсованість», при цьому намагаючись обґрунтувати і виправдати свою поведінку, спираються на священні тексти, на житія (або приклад) інших юродивих; по-друге, релігійні ідеї тієї традиції, в рамках якої існує юродивий, трактуються ним радикально і доводяться до свого логічного кінця: юродивий не визнає компромісів і не шукає обхідних шляхів, він переконаний ригорист; по-третє, ірраціоналізм юродивого (горезвісна «відмова від мирського розуму»), приписувана йому оточуючими, є прямим наслідком його радикалізму в трактуванні основних релігійних ідей, а не самоціллю: зрозумілі радикально і постійно втілювані в життя релігійні ідеї настільки трансформують його спосіб життя і поведінку, що останні сприймаються оточуючими як божевілля; по-четверте, театральність (часто згадується як невід'ємна риса юродства поряд з «антиповедінкою») не є обов'язковим аспектом поведінки юродивого ні для нього самого, ні для оточуючих: юродивим можуть вважати і не «буйного», а цілком тиху і спокійну людину, що підтверджується також і матеріалами житій; по-п'яте, прямими наслідками радикалізму юродивого є також його повне самозречення, абсолютне занурення в «інший світ», зміщення акцентів і життєвих пріоритетів, крайній аскетизм і відчуженість; по-шосте, юродивий вірить у свою здатність досягти того ступеня духовної чистоти, яка, на його думку, ставить його в особливі відносини з Богом, що дозволяє йому претендувати на спасіння «всього світу» в буквальному сенсі; по-сьоме, поведінка юродивого сприймається оточуючими як ірраціональна, проте його духовний світ може бути цілком гармонійним і підпорядкованим суворій внутрішній логіці, а відповідність його життєвих цілей поведінки та способу життя свідчить про нього швидше як про здорову особистість, що не терзається внутрішніми суперечностями: їх юродивий знімає тим, що безкомпромісно й безмежно слідує своїм релігійним ідеалам, виступаючи в ролі своєрідного «надвіруючого»" [4, с. 134-135]. Отже, стан юродства підтримується як внутрішніми чинниками самого носія даного феномену - самонавіюванням, так і зовнішніми впливами - взаємонавіюваннями, які відіграють підтверджувальну роль.

Реалізації навіювання сприяє установка й конформність. Психологічну установку відкрив Д. Узнадзе (1961). Установка в даному випадку- це готовність людини до певної діяльності або сприйняття, тобто готовність прийняти навіювання. Чим більше виражена установка, тим більше сугестивність. Установка знижує бар'єр критичності, а, значить, фактично спрямовує поведінку людини. Конформність означає несвідоме підстроювання поведінки людини під поведінку інших людей, що знаходяться поряд з нею. Конформність означає, що вчинки, думки, погляди, оцінки людини - залежать від вчинків, думок, поглядів та оцінок інших людей. Вперше на термін конформності звернув увагу В. Бехтєрев, назвавши його "суспільною заразою", підкресливши несвідоме наслідування одних людей іншими. Крім того, конформність може проявлятися в співпереживанні - коли стан іншої людини відчувається як свій власний. У цьому випадку доречний термін емпатія. І конформність, і установка спрямовані на збільшення ефекту навіювання.

Частий та тривалий вербальний вплив може привести до виникнення досить стійких і нерідко стабільних установок. Виступаючи установкою, релігійні погляди, уявлення визначають конкретний вибір віруючих. Готовність раніше виробленої установки до актуалізації не завжди однакова. Вона залежить від міцності цієї установки, від ступеня її фіксації. Чим стійкіше вона зафіксована, тим сильнішою і тривалішою є здатність її до актуалізації.

Доволі яскраво навіювальний ефект відстежується в культовій діяльності, основними конструктами якої часто-густо виступають міфи та стереотипи, які виступають ефективним засобом маніпуляції; завдяки їм відбувається "експлуатація" масової свідомості задля утвердження певної ідеї. Часто людина стає жертвою таких маніпуляцій, попадає в їх обійми і втрачає своє "Я". При допомозі міфів та стереотипів нав'язується певна думка; вони "впевнено" торують шлях інтересу певної особи чи групи. Міф, претендуючи на природність та характеризуючись емоційністю і сугестивністю, ґрунтується на архетипах, які практично знищити неможливо, оскільки вони глибоко вкорінені в менталітеті народу. Їх можна актуалізувати, тобто викликати до життя, чи загнати назад в глибини підсвідомості, поставивши їм могутній заслін. Надзвичайна сила таїться у "вічних" міфах, які випливають на поверхню в іншому лику. Наприклад, міф про світле майбутнє - комунізм, в Україні змінився у кінці 80-х - початку 90-х років XX ст. міфом про "капіталістичний рай", який почнеться із запровадженням ринкових умов. До речі, комуністичний міф - це "перелицювання" стародавнього міфу про Золотий вік.

У працях В. Бехтєрева навіювання прямо пов'язується з маніпуляцією свідомістю, оскільки являє собою "вторгнення (у свідомість) сторонньої ідеї без прямої й особистої участі в цьому акті «Я» суб'єкта" [1, с. 143]. У цьому принципова відмінність навіювання від переконання, оскільки даний феномен ґрунтується не на логічному переконанні, а безпосередньо впливає на психічну сферу, прищеплюючи ідеї, почуття, емоції. Переконання передбачає активну участь суб'єкта, тому що йому пропонується ряд доведень, які він осмислює і приймає або відкидає. В. Бехтєрев підкреслював, що навіювання "обходить" розум суб'єкта. Присипаючи свідомість, навіювання диктує їй свої установки. Власне, навіювання - це тиск, що роблять люди один на одного словами, інтонацією мімікою, своїми вчинками.

Стереотипи підсилюють чи послаблюють навіювальний процес. Проте в переважній більшості стереотипи актуалізують міфи, торують їм дорогу для закріплення в масовій свідомості необхідних ідеологем. В стереотипі спрощується мислення, а також відстежується тенденція конкретизації ідей в образах. Польський дослідник Л. Войтасек зазначає, що саме із цих двох джерел "виникають стереотипи, які виступають як умовні «ярлики», які наклеюються на людей і явища. Вони глибоко зачіпають весь процес сприйняття. Стереотипи також приймають участь в створенні поглядів, які визначають хибне відношення до деяких ідей, людей, предметів" [цит. за 6, с. 44]. Такі стереотипи мають здатність швидко впроваджуватися в масову свідомість. Підсилює їх емоційна інтенсифікація, яка притаманні міфу, що й спонукає до активних дій. Отже, стереотип готовить підґрунтя для міфу, "часто-густо стереотип виступає в ролі тарана, який ламає опір аудиторії, пробиває «стіну» в її свідомості. А в цю ж «стіну» уже націлюється міф" [6, с. 48]. Завдяки чому стереотип здатний пробивати захисні механізми свідомості? Перш за все, при допомозі емоцій. Загалом, варто зазначити, що процес формування навіюваного "бажаного" вибудовується завдяки емоціям. Тут також використовується момент міфу, в якому емоційно-чуттєве переживання домінує над раціональним поясненням. Емоційно-чуттєвий світ - це світ людини, її бажань та інтересів. Він являє собою не лише енергетичний потенціал людини, але й є пусковим механізмом будь-якої діяльності.

Утвердженню навіювальних установок сприяє емоційне зараження як певний психологічний вплив на людину, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу. Звичайно, ступінь зараження людей чи груп залежить також від загального рівня розвитку індивідів, їхнього психічного стану, віку, емоційного настрою, загалом - від рівня розвитку їхньої самосвідомості.

В релігійній свідомості важлива роль належить не- усвідомленим явищам суспільної і групової психології. Неусвідомлені аспекти наявні і в навіюванні, які нав'язуються індивіду всупереч його волі і свідомості. У цих феноменах образ пов'язаний з емоційно-моторними елементами і тому не піддається інтелектуальній обробці. Все це уможливлює маніпулювання людською психікою і використання методів навіювання у формуванні релігійної емоційності. За умов психічного зараження процес передавання емоційного стану від однієї особи до іншої відбувається, передусім, на несвідомому рівні. Йдеться про те, що сфера свідомості під час емоційного зараження різко звужується, критичність до подій, інформації, яка надходить із різних джерел, майже відсутня.

Отже, стійкість віри, як складової релігійного навіювання, можна пояснити наступними чинниками: по- перше, її зв'язком із міфами та стереотипами, які відіграють значну роль в житті особистості та в системі її ціннісних орієнтацій, що й зумовлює створення благодатного підґрунтя для "спрацювання" навіювального механізму; по-друге, впливом тих адептів релігійної групи, в якій спрацьовують ефекти емоційно-чуттєвого зараження, психологічної підтримки, "бомбардування любов'ю" тощо. Також стійкість релігійної віри зумовлена психологічними особливостями релігійних людей. Зазвичай, у багатьох адептів тих чи інших релігійних громад присутня ідея їх богообраності, що лише підсилює почуття їх переваги над іншими, блокує будь-яку інформацію, яка суперечить їх вірі.

Дезадаптивні методи впливу на особистість, що використовуються релігійними "гуру" щодо своїх адептів, призводять до порушення у них соціальної адаптації, зміни життєвих стереотипів і створюють передумови для первинного розвитку або посилення вже наявних психічних і поведінкових розладів. "Для релігійної людини будь-яке божественне «слово», яке звучить у душі та оточене німбом святості, є словом Логосу, зерно, кинуте Сіячем у глибину серця, іншими словами, - ге- теронавіювання" [5, с. 71]. Загалом, релігійне навіювання вирізняється динамічним характером та функціональною специфікацією. Умовно можна виокремити декілька навіювальних етапів залучення людини в ту чи іншу релігійну спільноту. Навіювальні засоби варіативно змінюються відповідно до структури і динаміки соціальних і психологічних змін у адептів. На першому етапі релігійне навіювання спрямоване на інтенсивне занурення адепта в життя культової групи із різкою зміною звичного укладу життя, яку можна порівняти з соціальним шоком. Другий етап - це процес зміни особистості, який проявляється в посиленні впливу дезадаптивних методів на неї, придбання групових стереотипів мислення з втратою самоідентифікації і формуванням залежності від культу. На третьому етапі навіювальні засоби досягають мети - цілковита ідентифікація з культом, що характеризується сформованістю стереотипів поведінки, мислення й емоційного реагування на поза- культовий світ тільки на основі "нормативності" культового віровчення. Відбувається розрив соціальних зв'язків, сімейних відносин з домінуванням інтересів особистості виключно на діяльності даної релігійної групи: блокується критичне осмислення того, що відбувається в культі, власне, воно майже повністю відсутнє, що призводить адептів до ідентифікації з релігійною групою. Четвертий етап характеризується порушеннями соціальної адаптації, труднощами в міжособистісних відносинах, невирішеними правовими, майновими, сімейними питаннями та проблемами соматичного здоров'я, що виникли за час перебування в культі. Релігійне навіювання, охоплюючи почуття, поведінку, вчинки людини, формує в неї зростаюче тотальне відчуження і виправдовує застосування психологічного, фізичного тиску та насильства по відношенню до адептів. Включення адепта в релігійний досвід групи характеризується наявністю всеосяжного, тоталітарного контролю всіх сторін життєдіяльності індивіда з боку її адептів. Людина зазнає деструктивних впливів, що проявляється в руйнуванні психологічної цілісності індивіда, його моральних і етичних засад, соціальних зв'язків, сімейних відносин і колишніх особистісних установок. релігійний міф навіювання політичний

Розглядаючи особливості впливу релігійного культу на людину, Р. Ліфтон виокремлює наступні його критерії: середовищний контроль (контроль життєвого середовища з проникненням у свідомість людини певних групових уявлень, які поступово починаютьуправляти внутрішнім діалогом початківців); перекручування мови (використання словесних ресурсів з метою обмеження мислення членів групи абсолютними, чорно- білими кліше, зрозумілими тільки членам групи); вимога чистоти (встановлення нездійсненних стандартів поведінки, що сприяє створенню атмосфери провини і страху); культ сповіді (припис признаватися в будь- якій думці або дії, які не відповідають груповим правилам і нормам, отримана при цьому інформація не забувається, а використовується в цілях контролю); містичне маніпулювання (демонстрація спонтанних подій, як "надприродних"); доктрина вище особистості (нав'язування вірувань групи на противагу досвіду, свідомості і цілісності особистості); священна наука (віра в абсолютну наукову і моральну істинність групових догм, що не залишає місця для будь-яких питань і альтернативних точок зору); роздільне існування (віра в те, що члени групи мають право на існування, а критики і дисиденти, не мають) [3].

Таким чином, процес релігійного навіювання - це, по-перше, прищеплювання людині або групі осіб певної ідеї, яка настирно "висівається" й переростає в програму поведінки, по-друге, включаються мозкові психофізіологічні механізми, які забезпечують виконання насадженої програми поведінки, по-третє, відбувається оприявлення свідомого та несвідомого "опрацювання" навіювальних установок: програма перетворюється в дію. Отже, "навіювання складається... з трьохчленного ритму: 1) ідея-образ, яка кидається в підсвідомість, слово, яке включає в себе «навіювання», 2) підсвідоме життя і робота цього образу, 3) ряд актів та змін, які є результатом «навіювання»" [5, с. 63].

Сьогодні засоби релігійного навіювання широко використовуються іншими сферами суспільної свідомості: відбувається перенесення акцентів з релігійної етики на політичну ідеологію. Це перенесення акцентів супроводжується посиленням інтересу до релігії як суспільно- політичної теорії, а не просто релігійно-світоглядної системи. Релігійний фактор, взаємодіючи з політичним процесом, виступає каталізатором як стабілізації політичного простору, так і його дестабілізації. Політизація релігії характеризується використанням релігійних ідей у політичних цілях (релігійні ідеї як елемент політичних технологій). В даному випадку відбувається використання релігійних ідей для виправдання політичних дій або для мобілізації людей в нерелігійних цілях. З іншого боку, політизація релігії є процес "прояву" політичної складової релігії, тобто процес клерикалізації політики (використання політичних засобів у релігійних цілях). В цьому процесі релігійне навіювання, зазнаючи трансформаційних метаморфоз, стає дієвим засобом як політизації релігії, так і впливовим чинником у вправних руках як політичних, так і релігійних маніпуляторів. Тому сьогодні значні перспективні можливості відкриваються при дослідженні механізму релігійного навіювання, його ефективності, яка значно залежить від соціально-психологічних, особистісних, ситуаційних і соціальних факторів.

Список використаних джерел

1. Бехтерев В. М. Внушение и его роль в общественной жизни / В. М. Бехтерев // Бехтерев В. М. Гипноз. - Донецк: Сталкер, 2000. - С. 125-246.

2. Бехтерев В. М. Гипноз, внушение и психотерапия и их лечебное значение // Бехтерев В. М. Гипноз. - Донецк: Сталкер, 2000. - С. 3-124.

3. Бондарев Н. В. Психические расстройства у адептов современных религиозных культов ("сект"), использующих дезадаптивные методы воздействия на личность: дис.... канд. мед. наук: спец. 14.00.18 - психиатрия [Электронный ресурс] / Николай Васильевич Бондарев. - М., 2006. - 167 с.

4. Воронкова Е. А. Юродство: взгляд изнутри (анализ мировосприятия современного юродивого). Статья вторая / Е. А. Воронкова // Религиоведение. - 2012. - № 3. - С. 123-138.

5. Вышеславцев Б. Внушение и религия / Б. Вышеславцев // Путь. Орган русской религиозной мысли. - 1930. - № 21, апрель. - С. 63-75.

6. Цуладзе А. Политическая мифология / А. Цула- дзе. - М.: ЭКСМО, 2003. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru