Духовні і естетичні цінності як віддзеркалення релігійної свідомості сучасної людини: конфесійний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Духовні і естетичні цінності як віддзеркалення релігійної свідомості сучасної людини: конфесійний вимір

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю визначення духовних і естетичних цінностей, створених і підтриманих представниками сучасного християнства, які належать до творчої інтелігенції і є активними учасниками різноманітних культурно- мистецьких заходів, проведених за участю церковних громад.

У світському суспільстві твори мистецтва на релігійні теми мають культурну цінність з точки зору їх художньої і матеріальної цінності. Світське мистецтво привертає увагу до самого себе, пробуджуючи у людини ті чи інші почуття і думки. Проводячи спільні культурно-мистецькі заходи із представниками сучасного світського мистецтва, християнська Церква дотримується тих істин, які безпосередньо пов'язані зі збереженням релігійних традицій.

Духовна цінність художніх творів релігійної тематики полягає у тому, що в них віддзеркалюються особливості світогляду сучасної віруючої людини, зокрема, в їх конфесійному вимірі.

Слід зазначити, що звичайні способи пізнання людиною світу за допомогою повсякденного наукового мислення на свідомому рівні не є єдиним для людського духу.

У цьому контексті слід згадати про архетипи К. Г. Юнга, які він трактує як непредставимі самі по собі. Вони проявляються в свідомості наслідками самих себе в якості архетипних образів та ідей. Це колективні універсальні патерни, моделі або мотиви, що виникають з колективного несвідомого і є основним змістом релігії, міфології, легенд і казок. У індивіда архетипи з'являються в сновидіннях і мареннях.

Сучасна філософія повинна визнати що дійсність нескінченно ширше, ніж схеми «умов можливості», побудовані нашим розумом, які іноді закривають від нас таємниче багатство реальності, сенс і зміст людської свідомості і створені завдяки його творчості художні та естетичні цінності. Ми визнаємо нереальним те, що здається нам неможливим.

Існують історичні факти і події, які описуються і затверджуються релігійними мислителями, що стосуються їхньої віри в чудеса.

Сакральний компонент духовної пісенності виявляється через інтертекстуальні зв'язки з церковною гімнографією та біблійними текстами. У православному і католицькому середовищі шановані вірянами ікони називаються святинями, що передає благоговійне ставлення християн до зображених на них образів. Важливе у розумінні особливостей формування свідомості сучасних християн, - це сприйняття нею святих як духовних особистостей, які колись жили на землі, віддано служили Богові, невпинно молилися, мали духовні здібності, допомагали людям, і наразі, перебуваючи в потойбічному світі, продовжують молитися за християн, які звертаються до них з проханнями про заступництво. Звернення до іконописних образів допомагає людині осягнути глибинний зміст ікон і ознак того невидимого духовного світу, який наповнював свідомість попередніх поколінь християн. На святій іконі віруюча людина благоговійно споглядає святі образи, котрі як і Боже слово підіймають розум християн до Бога та його Святих та запалюють серце любов'ю до Творця і Спасителя. Молячись перед іконою, віруючі люди повинні пам'ятати, що ікона - не сам Бог або угодник Божий, а лише зображення Бога або угодника Його. Тому віруючі моляться не іконі, а Богу чи святому, що на ній зображений [1,с.46].

Почнемо з аналізу загальних тенденцій розвитку, характеру духовних і естетичних цінностей, які визначають особливості функціонування сучасного християнського образотворчого мистецтва.

Представники протестантської конфесії категорично заперечують можливість іконошанування, не згадують святих, не носять на тілі хреста (за дуже рідкісним винятком) і не розміщують його на куполах церков. У книзі «Відповіді православних на питання протестантів», виданій авторським колективом служителів Свято- Троїцького Іонійського монастиря (Звіринецькі печери) вказується на те, що шанування ікон не суперечить Святому Писанню [1, с. 20]. До того ж, на думку православних священників, іконою Бога є і сама Біблія, особливість якої полягає в тому, що цей образ, створений не фарбами, а словами. Цим і пояснюється благоговійне ставлення до неї як до книги, яке завжди було як у іудеїв, так і у християн [1, с. 23].

Найвищою духовною цінністю християн є віра в єдиного Бога, який постає в трьох рівноправних іпостасях Бога Отця, Бога Сина та Бога Духа Святого (догмат Святої Трійці).

Загальною духовною цінністю для представників усіх християнських конфессій є визнання того, що Бог є любов. «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог в ньому» (ІІоан. 4:16). Важливе місце посідає смиренність, розуміння якої розкривається у текстак Святого письма: «Блаженні вбогі духом, бо їхє є Царство Небесне» Мф 5:3.

Про важливість навчання, в тому числі і духовного, йдеться в Біблії: «Злидні і сором тому, хто відкидає вчення» (Притч. 13:19). Отже, системна духовна освіта формує моральний стрижень і розвиває особистість людини. Вивчення основ християнської віри відбувається у недільних школах і семінаріях, а також на різноманітних заняттях, які проводяться при церквах їх служителями.

Визначимо духовні цінності католиків, обумовлені особливостями їх церковної догматики. Поряд із раєм і пеклом, що характерно для представників усіх християнських конфесій, католики визнають ще і чистилище. Вони вважають, що душа в чистилищі знаходиться доти, доки молитвами і пожертвуваннями рідні та друзі не відкуплять гріхів померлого. Отже, для католиків духовною цінністю є добрі справи і молитви за живих і померлих, які людина має робити впродовж усього свого життя. Особливістю католиків є визнання ними абсолютного авторитету Папи Римського і догмату папської безпомилковості, прийнятого на І Ватиканському соборі (1870 р.). Папська безпомилковість визнається за умови, коли папа вчить як вселенський пастир усіх католиків, основними цінностями для яких є викладене ним духовне вчення, що стосується віри і моралі. Папа має вплив на свідомість вірян і у контексті сприйняття світських цінностей може засудити філософські системи, які ведуть до заперечення християнської віри.

У католицьких церквах дуже великий пантеон святих, який весь час зростає. Дозволені також скульптурні зображення Ісуса Христа, апостолів і святих. Так само як і для православних християн, для католиків святі - заступники перед Богом. У католицизмі сильніше, ніж у православ'ї розвинуте шанування Богородиці. Вважається, що Марія, на відміну від інших святих, піднеслася на небо не лише душею, але й тілом. Отже, важливими естетичними цінностями для католиків є ікони, а також скульптурні зображення святих, до яких виявляється особливо благоговійне ставлення.

Протестанти заперечують можливість молитися за померлих. Після того, як Папа Римський Лев X 18 жовтня 1517 р. видав булу про відпущення гріхів і продаж індульгенцій, М. Лютер виступив із протестом проти ролі церкви в спасінні душ комерційним шляхом. Серед основних положень віровчення М. Лютера (знамениті 95 тез) такі: людина виправдовується тільки вірою в Бога, і може втратити виправдання через зневіру, що є найтяжчим гріхом; існують рай і пекло, чистилища немає; вшанування святих часто заважає вшановувати Ісуса Христа; пости та різноманітні та ін. Значний вплив на формування духовних цінностей протестантизму мала діяльність французького богослова Жана Кальвіна (1509-1564). Назвемо основні принципи проповіді його віровчення, які вплинули на формування духовних цінностей сучасних протестантів: верховна влада в усьому належить Богу; Біблія є єдиним джерелом віри; людина виправдовується тільки вірою; Ісус Христос не перебуває у святих дарах. Сучасні протестанти переконані, що одними лише добрими справами людина не може отримати спасіння. Біблія і Божі Заповіді виступають тим основним законом, який має втілюватися християнами у повсякденному житі [5].

Православні християни вважають церкву посередником між Богом і людиною, і тому переконані в можливості спасіння тільки в лоні церкви. Вони визнають усі сім таїнств: хрещення, причастя (євхаристія), покаяння (сповідь), миропомазання, священство, єлеосвячення (соборування). Богослужебна практика та виконання обрядів передбачають виконання таких ритуалів як проголошення молитви, хресне знамення, колінопреклоніння, вислуховування повчань, участь у богослужінні, дотримання постів. Православні відмічають двунадесяті та великі свята, церковні та ювілейні пам'ятні дати [5].

Велике значення православні християни приділяють чудесам. Так, ними святкується чудо Архістратига Михаїла , яке сталося у 4 ст. Архангел Михаїл - один з вищих ангелів, що приймає участь у долі Церкви. Архангел Михаїл в Писанні іменується «вождем воїнства Господнього». Церква шанує Архангела Михаїла як захисника віри і борця проти єресей і усілякого зла. Значний вплив на свідомість православних християн мають релігійні історії, в яких описано чудеса людського зцілення, перемоги над злом та ін. На багатьох православних іконах і фресках відтворено образи і сюжети, пов'язані з феноменом чуда.

Традиція православного іконопису сягає XI ст. Давній український живопис безумовно має візантійське коріння, про що свідчать не тільки монументальні твори XI - XIII ст., але й пізніші - ікони XIV-XVI та навіть початку XVII століття, пов'язані з грецькими майстрами. Існують припущення, що на Київ та деякі центри князівства впливали твори балканського, афонського, та східнохристиянського мистецтва [6, с. 32-40].

Першим твором іконопису другої половини XI ст. вважається ікона Дмитра Солунського. Вона була написана на замовлення великого київського князя Ізяслава Ярославича, який зображений на ній з напівоголеним мечем - символом вручення влади. У Києво-Печерському Патерику розповідається про перших руських іконописців - Григорія та Аліпія (XII ст.). Відомою на той час була Печерська іконописна майстерня, у якій писав іконописець Аліпій, що пройшов школу візантійських майстрів. Ряд дослідників пов'язують з київською художньою школою такі ікони як «Ярославська Оранта» (XII ст.), що знаходиться у ярославському Спасо-Преображенському монастирі, «Устюзьке Благовіщення» (XII ст.), композицію «Свенської (або Печерської) Богоматері» (XIII ст.) та ін.

У написанні Православної ікони є певні правила, яких сучасні автори дотримуються неухильно. їх називають іконописний канон. В православній іконі не буває тіней; вона пишеться в зворотній перспективі і завжди є двомірною. Це є символом того, що ікона відображає Небесний світ в наше земне буття. Німб пишеться навколо голови Святого, цим передається його Божественне світло, що йде зсередини. Кольори є строго символічними. Православна ікона є певним мостом між людиною і Вічним Небесним світом, засобом спілкування віруючої людини з Богом. На православній іконі можуть бути зображені події, які відбувалися в різні періоди людської історії, що свідчить про існування духовного світу поза межами земного часу.

При Духовно-просвітницькому центрі Воскресен- ського кафедрального собору УПЦ в «Галереї Соборна», з благословення єпископа Бородянського Варсонофія, працює школа з навчання іконопису імені преподобного Аліпія Печерського. Її освітня програма включає історію та теорію іконопису (катехізис, біблійну історію, історію древньої церкви та основи літургії), основи іконописного малюнку, техніки заливок темперою (техніки Андрія Рубльова), основи академічного малюнку та ін.

Далі проаналізуємо особливості розвитку іконопису у католиків. Як правило, католицькі ікони є портретом чи картиною з релігійної тематики. Вони створюються з метою розкриття суті християнських притч, розповіді про події зі Святого Письма. Католицькі ікони призначені для повчання або розповіді. Як правило, у них присутній вираз громадських переживань або настроїв. У католицькій іконі більше реалістичності, велика увага приділяється деталям, присутні емоції, німб зображується окремо, він знаходиться над головою і висловлює таким чином святість присвоєну ЗЗОВНІ за догоджання перед Господом, також присутні тіні. Католицька ікона пишеться в прямій перспективі.

З метою виявлення особливостей розвитку сучасного образотворчого мистецтва в контексті християнських ідей і цінностей, звернемось до аналізу змісту різноманітних культурно-мистецьких заходів, спрямованих на розвиток творчості християнських авторів.

Щорічно, з 2009 року в місті Новиця (Польща) проходить виставка католицьких ікон. Вона включає в себе майстер класи, які проводять художники та іконописці. Зазвичай у виставці представлені роботи українських, польських, грузинських і білоруських авторів за такими напрямками живопису, як: абстракціонізм, традиційна ікона, модернізм, мінімалізм та ін. Тематика виставок кожен раз змінюється. Так, у 2015 році виставка проходила під назвою «Святкові ікони», на якій були представлені ікони головних християнських свят. У 2016 році тема виставки мала назву «Біблійні притчі», автори намагалися мовою сучасного живопису передати основний зміст притч Святого письма. У 2017 році виставка мала назву «Апокаліпсис», де художники та іконописьці представили роботи, присвячені Біблійній книзі «Одкровення Святого Іоанна Богослова».

У будівлі школи іконопису (розташованої за Трапезним храмом Києво-Печерської Лаври) на постійній основі проходить виставка ікон, написаних учнями школи. Лаврська школа іконопису з'явилася ще в XI- XII ст. Її основоположником став Аліпій Печерський. На сьогоднішній день навчання учнів у Лаврській школі проходить з чітким дотриманням традицій, закладених ще її основоположниками. Серед них слід назвати: майстрів Лаврської школи іконопису Якима Глинського та Стефана Лубенського, які разом зі своїми учнями у XVIII ст. створили Іконостас Успенського Собору Києво-Печерської Лаври; Захара Голубовського - керівника Лаврської іконописної школи, яким разом зі його учнями в XVIII ст. був створений Іконостас Хрестовоздвиженського храму Києво-Печерської Лаври; відомого учня Лаврської школи іконопису Степана Горошенка, яким у 1772-1776 роках здійснювалася реставрація Успенського Собору Києво-Печерської Лаври та ін. Основними канонами, яких доримуються учні Лаврської школи іконопису є візантійський і давньоруський.

Незважаючи на деякі відмінності в догматах православ'я, католицизму і протестантизму, Великдень вважається найважливішим і самим величним церковним святом для цих трьох віросповідань. Звичай розпису яєць на Великдень є дуже давнім. Його дотримуються православні і католики. Протестанти не дотримуються цієї традиції. Писанка є символом, що поєднує минуле і сучасне. На момент хрещення Русі на даній території серед язичників вже існував звичай розпису яєць натуральними фарбами: із трав, коріння, кори яблуні, лушпиння цибулі, зелені жита, ягід та інших матеріалів.

Зображення винограду, який у стародавніх слов'ян символізував образ родючості, у перших християн трансформувався в образ з Біблії, коли Господь говорить, що Він є Лоза, а ті хто у нього вірує - його гілки. В розпис Великодніх писанок органічно увійшли символи, якими можливо описати Біблійні події. Перші християни фарбували яйця в червоний колір. Це було символом крові, яку пролив за людей Ісус Христос. На Пасхальних писанках православні християни зображують символ Іхтіс (грец.), який є монограмою імені Ісуса Христа (перші літери - Ісус Христос, Божий Син, Спаситель).

У католиків також окрім пасхального вогню, символом Пасхи є фарбовані яйця. Яйце символізує початок нового життя. Католики звертаються до давніх переказів, згідно з якими Марія Магдалина вирушила до імператора Тиберія і піднесла йому яйце в знак Великого Христового Воскресіння, на що імператор з недовірою промовив, що мертвий не може воскреснути, рівно, як і яйце не може стати червоним. На превеликий подив Тиберія і його оточення, яйце в одну мить з білого стало червоним. З того часу у католицькій церкві існує традиція фарбувати яйця в червоний та інші яскраві кольори.

На сьогодні мистецтво писанки стало одним із найбільш цікавих явищ сучасної української культури, одним з найбагатших орнаментальних джерел. Під час виготовлення Великодньої писанки, за християнською традицією, прийнято молитися. Це дає підстави розглядати писанку не лише як витвір образотворчого мистецтва, а й важливу духовну цінність православних і католиків.

У галереї Соборній проводяться багатоденні щорічні майстер-класи писанкарства для молоді. В них зазвичай бере участь близько 200 учасників. Після проведення майстер-класів проходить конкурс на «Кращу писанку майстер-класу». Переможці отримують можливість взяти участь в професійному майстер-класі з писанкарства в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Також у галереї Соборній проходять різноманітні художні виставки, включаючи і фотовиставки, на яких представлена краса православних храмів, монастирів на Святій горі Афон, острові Валаам та інших святинь. Молодь з усієї України представляє тут не лише свої роботи, а й ділиться власним досвідом художньо-творчої діяльності, проводить майстер-класи.

Визначимо духовні виміри сучасного християнського музичного мистецтва як репрезентанта релігійної свідомості авторів сучасних духовних пісень, інструментальних музичних творів, любителів популярної християнської музики.

Початок розвитку духовної пісенності в Україні вчені традиційно пов'язують з добою бароко, коли було сформовано пісенний репертуар, заснований на силабічному віршуванні та бароковій музичній стилістиці.

Спів духовних пісень у католицьких храмах у Середньовіччі не був заборонений. Літургійне значення мали не лише дії, приписані для священників і кліру, але й виконувані під час богослужіння прихожанами пісноспіви. В католицизмі детально опрацьована система культу, в центрі якого стоїть меса (літургія). Якщо раніше вона проводилася латиною, то у наш час - національними мовами. У сучасних католиків збереглася традиція використовувати під час богослужіння елементи національної музики.

Український мистецтвознавець О. Л. Зосим зазначає: «На основі популярних молитовних народних практик було сформовано збережені дотепер обряди, серед яких: Хресна дорога, виставлення Св. Дарів. Вервиця (розарій), які супроводжувалися співом пісень [3, с. 9].

У православному християнському богослужінні разом представлені матеріальні естетичні цінності (архітектура, іконопис, фрески, мозаїки, скульптура, декор), а також нематеріальні (літургійний спів і читання, дзвін). Існує два види церковного співу: літургійний і пара літургійний (храмове і позахрамовое). Літургійне виповнюється тільки під час храмового богослужіння. Літургійні піснеспіви бувають статутні (які є в богослужбовому статуті) і нестатутні (що не освячені статутною традицією). Основною метою літургійних піснеспівів є допомога віруючому в молитві, створити якомога більш відповідну атмосферу для спілкування з Богом. До пара літургійних або небогослужебних (para грець, поблизу, поруч) відносяться піснеспіви покаянні, вінчальні, «величання» на полієлеї, акафісти. Існує ще християнська релігійна або світська релігійно- християнська музика, що оспівує християнські цінності та ідеали, написана на тексти Святого Письма, але яка не являється ні літургійною ні пара літургійною. У розвитку популярної християнської культури, зокрема авторської пісні, присвяченої релігійній тематиці важливу роль на сьогоднішній день відіграє клуб авторського мистецтва при ДПЦ КС УПЦ (м. Київ), заснований ієреєм Володимиром Шинкаруком. Керівник клубу є переможцем і лауреатом Міжнародних та Всеукраїнських конкурсів православної авторської пісні, і вчить цьому мистецтву православну молодь.

Важливе значення у розвитку і популяризації сучасного православного музичного мистецтва відіграє участь молодого покоління України у міжнародних фестивалях і конкурсах. У місті Києві щороку проходить Міжнародний православний фестиваль авторської пісні «Благодатне небо» на честь прп. Силуана Афонського. Метою фестивалю є духовний розвиток української молоді через сучасну православну пісню, пошук молодих авторів-виконавців та подальша допомога їх творчості. У фестивалі беруть участь сольні виконавці власних пісень і музичні колективи з України, Білорусі та Росії. Зазвичай, для учасників проводяться екскурсії по Київським православним храмам і святиням.

Кожного року у польському містечку Білосток проходить Міжнародний фестиваль церковної православної музики «Hajnowka», який вперше було проведено у 1982 році. Його метою виступає популяризація високих духовних і художніх цінностей православної музики. Організатором фестивалю «Hajnowka» виступає «Фонд православної музики» і Польська Православна Церква.

До 2003 року фестиваль проходив у місті Хайнувка, а пізніше - у місті Белосток, Польща. Завдячуючи фестивалю, в якому беруть участь як професійні так і аматорські хорові колективи світу, між його учасниками відбувається обмін досвідом, обговорення нових музичних творів, зростає професійна майстерність як диригентів, так і хорових виконавців. Кожного року збільшується кількість його учасників. У 2013 році у фестивалі брало участь 726 хорів з 35 країн світу. Також у рамках фестивалю проходять різноманітні семінари, виставки і окремі концерти в різних містах Польщі.

Відомий Міжнародний фестиваль православних піснеспівів «Коложський благовіст» для церковних колективів (Гродно, Білорусь) проводиться щорічно, починаючи з 2002 року в лютому. У фестивалі беруть участь представники України, Греції, Литви, Франції, Росії, Румунії, Молдови, Вірменії, Польщі, Латвії, Сербії. На фестивалі презентують експонати з Гродненського державного музею історії релігії. Проводиться виставка сучасної народної творчості, вечір авторської духовної пісні та поезії, а також кінопокази фільмів і лекцій православної тематики, концерт хорового співу.

Ставлення православних християн до дзвонарського мистецтва як до духовної і естетичної цінності підтверджується словами отця Івана - настоятеля церкви Успіння Пресвятої Богородиці м. Переяслав- Хмельницького: «З 1992 року в церкві Успіння на дзвіниці висять один дзвін Благовіст і чотири малі дзвони (підголоски). На вечірні паламар три рази б'є у дзвін Благовіст, а потім в усі дзвони, скликаючи прихожан до церкви. Дзвонар повинен бути віруючим прихожанином, який кожну неділю перебуває на молитві у церкві. Священик його благословляє на послух дзвонарства. Він сповідується і причащається, тобто живе за божими заповідями. Крім того, дзвонар володіє нотною грамотою» [8, с. 4]. Отже, дзвонар - це не лише музикант, але й духовна особистість, яка усвідомлює свою відповідальність перед Богом за здійснення своє важливої для церкви справи.

З метою популяризація мистецтва дзвону проводяться фестивалі. Так, у 2015 році вперше в Україні на Прикарпатті пройшов Міжнародний фестиваль дзвонарів. Майстрів церковного дзвону гостинно прийняв Гошівський чоловічий монастир на Ясній горі в Долинському районі, що на Івано-Франківщині. Ініціатор проведення фестивалю, ігумен монастиря отець Дам'ян Кастран. Гошівський карильйон, що прикрасив святе місце, складається з 52 дзвонів, на яких можна виконати церковні мелодії чи твори класичної музики. В програмі фестивалю - Божественна Літургія і благословення Найсвятішими Тайнами та концерт карильонної музики за участю дзвонарів України й інших держав, науковий семінар з історії дзвонів та дзвонового мистецтва, а також проведення майстер-класів.

Спостерігається неоднозначне ставлення до танців у представників різних християнських конфесій, зокрема у баптистів, які забороняють своїм прихожанам займатися танцями, посилаючись на історію усікновення глави Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана. Як відомо, Саломія, яка танцювала на бенкеті, змогла догодити Іродові так сильно, що Ірод сказав до неї: «Проси у мене чого хочеш». Тоді вона з намови своєї матері Іродіади попросила у нього голову Іоана Хрестителя. В контексті цієї біблійної історії заняття танцями сприймається баптистами як досить негативне явище.

У православних і католиків танцювальне мистецтво оцінюється як одне з мистецтв, яким із стародавніх часів займалося усе людство. Зокрема, єврейський народ показує приклад любові до мистецтва танцю. Як відомо, саме в їхньому середовищі вперше відбулося звернення до живого Бога Ієгови, якому на сьогодні покланяється увесь християнський світ.

Українське православ'я не заперечує можливість заняття молоді танцями, за умов обрання нею тих напрямків сучасної хореографії, які не порушують правил християнської моралі. Значний внесок у розвиток сучасної бальної хореографії в Україні здійснює православний клуб бальних танців «Renaissance» [4], який не тільки проводить навчання християнської молоді багатьом видам сучасних бальних танців, таких як повільний, швидкий і віденський вальс, джайв, чача, танго, пасодобль, фокстрот; але і систематично організовує Київські бали для православної молоді. Серед просвітницьких заходів клубу - танцювальні вечори різної тематики, такі як вечір в стилі кінострічки «La la land» та ін. Перед кожним таким танцювальними вечором або балом запрошуються професійні стилісти, візажисти, імідж-консультанти, фахівці з етикету, які навчають молодих людей тонкощам стилю, протоколу, етикету, візажу. На базі православного клубу бальних танців «Renaissance» християнська молодь не лише на професійному рівні опановує основи сучасної бальної хореографії, а й сприяє залученню великої кількості християнської молоді до участі в балах, вечорах танцю, різноманітних культурно-освітніх заходах, які проходять в Україні, з метою популяризації хореографічного мистецтва. Метою даних балів є розвиток в молоді таких якостей як благородство, ввічливість, повага, шанобливість. Молоді люди вчаться сприймати класичну музику, підвищується інтерес до історії, мистецтва, літератури.

Духовні цінності протестантів значно відрізняються від православних і католиків, особливо що стосується збереження духовних традицій. Основна їх увага зосереджена на текстах Святого письма, які, трактуються протестантськими проповідниками, залежно від рівня їхньої освіченості і досвіду релігійної діяльності. Найбільшого розвитку в сучасній Україні набуло протестантське проповідницьке, музичне і театральне мистецтво. Під час богослужінь прихожани протестантських церков читають проповіді, співають пісні релігійного змісту, а на великі релігійні свята ставлять театральні постановки. Незважаючи на переважно самодіяльний характер розвитку різних видів мистецтва у протестантів, в результаті залучення до нього великої кількості учасників, відбувається активний розвиток і осучаснення християнської культури і мистецтва, виникають нові культурно-символічні коди, відтворені у різноманітних поетичних текстах і піснях- прославлення. Розуміння їх змісту стає можливим на основі засвоєння християнами текстів святого письма.

Отже, в досліджені виявлено логіку відтворення у свідомості християн духовних цінностей православної, католицької і протестантської релігії, збережених у матеріальних і духовних продуктах, культурно- символічних кодах.

Доведено, що православною, католицькою і протестантською конфесіями за тривалу історію їхнього існування сформовані самобутні традиції проведення богослужінь і мистецьких практик, побудованих на основних положеннях їх віровчення.

Список використаних джерел

1. Відповіді православних на питання протестантів» / автор, колектив служителів Свято-Троїцького Іонійського монастиря (Звіринецькі печери). - Київ.

2. Закон Божий для семьи и школы. Текст протоиерея Серафима Слободского. - Киев: Святая Успенская Киево-Печерская Лавра, 2012. -751 с.

3. Зосим О. Л. Східнословянська духовна пісня: сакральний вимір: монографія. - Київ: НАКККіМ, 2017. -328 с.

4. Інтернет-джерело: http://soborna.church.ua/tag/klub-balnogo- tancyu-renaissance https://www.facebook.com/kievbal/

5. Інтернет-джерело: Історія світових релігій. Формування догматики та культу: Основні напрями та географія поширення християнства. - http://buklib.net/books/37694/

6. Макойда О. Українські ікони «Страсті Христові» XV - XVI століть: стилістика та іконографія / Орест Макойда // Християнська сакральна традиція: історія і сьогодення. Матеріали Міжнародної наукової конференції, м. Львів, 6-7 грудня 2013 р. - Львів, 2013. - 262 с.

7. Музикальна естетика середньовічна та Відродження. - М.: Музика, 1966.

8. Филлипов Л. О чем звонит колокол / Л. Филлипов // Наука и религия. - 1993. - №6. -11с.

9. Церковь и искусство: материалы IX Всероссийских научнопросветительских Знаменоских чтений «Традиционны ценности в условиях глобализации» / глав. ред. М. Л. Космовская. - Курск: Изд-во Курск, гос. ун-та, 2013. - 267 с.

10. Черкаський Л. Українські народні музичні інструменти / Л. Черкаський. - Київ, 2003 (Народні джерела). -96с.

References

1. Vidpovidi pravoslavnyh па pytannja protestantiv» / avtor. kolektyv sluzhyteliv Svjato-Troi'c'kogo Ionins'kogo monastyrja (Zvirynec'ki pechery). -Kyi'v.

2. Zakon Bozhij dlja sem'i і shkoly. Tekst protoiereja Serafima Slobodskogo. - Kiev: Svjataja Uspenskaja Kievo-Pecherskaja Lavra, 2012. -751 s.

3. Zosym O. L. Shidnoslovjans'ka duhovna pisnja: sakral'nyj vymir: monografija. - Kyi'v: NAKKKiM, 2017. - 328 s.

4. Intemet-dzherelo: http://soborna.church.ua/tag/klub-balnogo- tancyu-renaissance https://www.facebook.com/kievbal/

5. Internet-dzherelo: Istorija svitovyh religij. Formuvannja dogmatyky ta kul'tu: Osnovni naprjamy ta geografija poshyrennja hrystyjanstva. - http://buklib.net/books/37694/

6. Makojda O. Ukrai'ns'ki ikony «Strasti Hrystovi» XV - XVI stolit': stylistyka ta ikonografija / Orest Makojda // Hrystyjans'ka sakral'na tradycija: istorija і s'ogodennja. Materialy Mizhnarodnoi' naukovoi' konferencii', m. L'viv, 6-7 grudnja 2013 r. -L'viv, 2013. - 262 s.

7. Muzykal'na estetyka seredn'ovichcha ta Vidrodzhennja. - M.: Muzyka, 1966.

8. Fillipov L. О chem zvonitkolokol / L. Fillipov // Nauka і religija. - 1993. - №6. -11s.

9. Cerkov' і iskusstvo: materialy IX Vserossijskih nauchno- prosvetitel'skih Znamenoskih chtenij «Tradicionny cennosti v uslovijah globalizacii» / glav. red. M. L. Kosmovskaja. - Kursk: Izd-vo Kursk, gos. un-ta, 2013. - 267 s.

10. Cherkas'kyj L. Ukrai'ns'ki narodni muzychni instrumenty / L. Cherkas'kyj. - Kyi'v, 2003 (Narodni dzherela). - 96 s.

Размещено на Allbest.ru