Сучасні тенденції розвитку п'ятидесятицької місійної еклезіології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мокієнко М. М.,

старший науковий співробітник, Центр дослідження релігії НПУ ім. М. П. Драгоманова (Україна, Київ), mokienko9@gmail.com

Сучасні тенденції розвитку п'ятидесятицької місійної еклезіології

Досліджуються сучасні тенденції розвитку п'ятидесятницької місійної еклезіології у порівнянні з попередніми формами теорій про місію та церкву, що існували на початках цього руху. Встановлено, що визначальними для п'ятидесятницької місійної еклезіології стали наративи новозавітної книги Дій Апостолів. При цьому еклезіалогічна теорія спільноти залежить від тріадологічного бачення спільнотності. Також церковна спільнота мислиться як носій пневматологічних якостей та суб'єкт зустрічі із Словом. Місія Церкви осмислюється як інтегральна частина місії Бога, загальної діяльності Трійці щодо дарування причетності до Божественного життя. У цілому п'ятидесятницька місійна еклезіологія розвивається у напрямку подолання суб'єктивізму та примітивізму у напрямку до творення об 'єктивістських та інтерсуб'єктивних теорій місії та місійної еклезіології. Виявлено, що п'ятидесятницька місійна еклезіологія мала екуменічні засади при власному виникненні та має екуменічні інтенціїсьогодні.

Ключові слова: сучасна теологія, місія, еклезіологія, п'ятидесятницький рух, тріадологія.

П'ятидесятницький рух - надзвичайно динамічна складова сучасного християнства. Сьогодні його послідовники є найбільшою християнською спільнотою після католицтва, і перевершують за чисельністю всі інші форми протестантизму, взяті разом. За останнє століття цей рух зріс з нуля до принаймні півмільярда прихильників. Його дивовижне зростання, духовна жвавість і спроможність адаптуватися до місцевих ситуацій актуалізують необхідність дослідження п'яти- десятницького розуміння місії та церкви, виявлення ролі цих поглядів для практик руху.

Аналіз вихідних місійно-еклезіологічних постулатів руху вже був здійснений [18], сьогодні назріла необхідність дослідження сучасних тенденцій розвитку п'ятидесятницької місійної еклезіології, що і є метою статті.

Поєднання місії та еклезіології в контексті руху хрещених Святим Духом виглядає логічним кроком. Це пов'язано не лише з популярними нині спробами налагодити діалог між систематичним богослов'ям та місіонерськими дисциплінами, а перш за все, з природою п'ятидесятницького руху. На думку представника Бірмінгемської школи вивчення п'ятидесятництва Е. Лорда, якщо в фокусі дослідження знаходиться еклезіологія її не можна розглядати з п'ятидесятницької перспективи без обговорення впливу місії. Дослідник робить висновок: «Не повинно бути можливим відділити еклезіологію та місію, - вся еклезіологія має бути натхнена місією, а будь-яка місія має бути церковною» [9, р. 13]. Хоча останній елемент викликає дискусії, розгляд п'ятидесятництва на стику місіології та еклезіології є надзвичайно актуальним.

Академічне вивчення п'ятидесятництва навіть для Заходу є доволі новим явищем для богослов'я, адже перше покоління досвідчених теологів серед самих учасників руху, у протилежність історикам та біблеїстам, з'явилось лише на початку 1990-х років. До цього п'ятидесятники, як правило, були настільки зайняті своєю практичною місіонерською діяльністю та євангелізацією, що вони не турбували себе написанням місіонерських трактатів, а тим більше, академічних богословських досліджень. За словами В. Керкінена, «вони були більше «діячами», ніж «мислителями». Замість богословських трактатів, вони виготовляли брошури. Замість того, щоб розмірковувати про доктрину Святого Духа, вони покладаються на Його надприродну динаміку» [6,р. 37]. Длявітчизняного виміру дослідження п'ятидесятництва, спроба осмислити його місійно-еклезіологічні трансформації є взагалі новою через порушену радянським атеїстичним експериментом тяглість розвитку руху. Лише сьогодні українські лідери та богослови різних п'ятидесятницьких об'єднань починають свідомо створювати власну теологію місію та ставлять питання про її співвідношення із еклезіологією. Відмітимо, що ці процеси ще не осмислені у критичній літературі.

Як зазначає вже згаданий В. Керкінен: «П'ятидесятники дивовижно мало написали про еклезіологію» [7, р. 73]. Останнє пов'язане зі складністю генези руху. П'ятидесятництво з'являється на межі ХІХ-ХХ ст. як об'єднання глобальних течій «волюнтаристського» християнства - тобто як неформальне об'єднання християн і громад, підхід до церкви яких Грунтувався на демократичному, децентралізованому русі низових членів, які поділяли неінституціональний, але харизматичний досвід». На думку Ш. Кліфтона, «використовуючи волюнтаристську тенденцію стосовно індивідуалістичних концепцій духовності, а також преміленіалістську наполегливість, не дивно, що еклезіологічне розуміння мало тенденцію бути спонтанним й прагматично орієнтованим» [13, р. 7]. Вихідні місійно-еклезіологічні постулати руху завдячують діяльності засновників п'ятидесятництва Чарльза Пархама, Уїльяма Сеймура та Місії на Азуза- стріт у Лос-Анжелесі. Ч. Пархам пропонував своїм послідовникам вбачати прямий зв'язокміжвідновленням дару говоріння на інших мовах і Другим пришестям Христа. На його думку, дякуючи хрещенню в Дусі всі ті віруючі, які заговорять на мовах, отримають особливий інструментарій, необхідний для того, щоб виконати Боже Доручення по всесвітній євангелізації напередодні кінця часів [19, с. 298].

Подальший розвиток місії пов'язаний з вченням лідера пробудження на Азуза-стріт в Лос-Анжелесі У. Сеймуром, який від вчення «місіонерських мов», апелюючи до євангелізаційної практики, яка в рідких випадках підтверджувала ксенолалічне розуміння Пархама. Водночас, У. Сеймур поділяв погляд Ч. Пархама на євангелізацію як частину певного уніфікованого досвіду Святого Духа. Головним результатом діяльності Сеймура стало натхнення та направлення великої кількості місіонерів з Лос-Анжелесу по всьому світу, а ранній місіологічний концепт хрещених Святим Духом зводився до тези Сеймура «йти та прикладати всі старання задля порятунку людей» [19, с. 13]. Такий доволі простий концепт вкупі з безпосередністю п'ятидесятницької проповіді, акцентом на ознаки та чудеса, а також здатністю руху до адаптації в країнах «Третього світу» забезпечив п'ятидесятництву безпрецедентне зростання у першій половині XX ст.

Вчення про Церкву не займало центрального місця в п'ятидесятництві. Більшість п'ятидесятницьких рухів на стадії Генези почали існувати як місіонерські інститути, тому говорити про контури ранньої п'ятидесятницької еклезіології поза межами місії доволі складно. Католик Пол Лі, знаний аналітик п'ятидесятництва, зазначає: «Якщо п'ятидесятництво - це рух, то корисно чи правомірно взагалі говорити про еклезіологію?» [7, р. 72-73]. П'ятидесятники були так зайняті поширенням «добрих новин» про свіже злиття Духа «в останні дні», сфокусувавшись на своїй готовності, через особисту зміну та відновлення, таким чином вважаючи яку-небудь еклезіологічну рефлексію доволі недоречною чи другорядною. А. Андерсон пояснює своєрідне ігнорування еклезіологією наступним чином: «П'ятидесятники проповідували Євангеліє з метою закладення фундаменту церкви, що стало центральною особливістю всієї місіонерської діяльності п'ятидесятників. П'ятидесятницькі церкви були місіонерськими за своєю природою, й дихотомія між «церквою» та «місією», яка так довго завдавала проблеми іншим церквам, просто не існувала для цього руху. Це «центральне питання місіології» явно було «сильною позицією в п'ятидесятництві» й займало центральне місце в його існуванні» [2, р. 37].

На думку фінського дослідника В. Керкінена, своєрідність п'ятидесятницької теології, яка є визначальною для її еклезіології, може характеризуватися за допомогою поняття «суцільна євангелізація», що включає п'ять теологічних постулатів: виправдання вірою у Христа; освячення через віру як другим чітко вираженим проявом Божого благословення; зцілення тіла, потенціал якого закладений для усіх у викуплені; гостре есхатологічне очікування (преміленіанізм); хрещення Святим Духом з ознакою інших мов. Останній постулат виявився найбільш відміною рисою п'ятидесятницької ідентичності. В. Керкінен натякає, що до зазначених п'яти позицій можна додати ще одну, яка значно змінить еклезіологічні конфігурації, а саме: пророча діяльність усіх віруючих як додаток до всезагального священства. Дослідник не впевнений чи можна зазначеними рисами вичерпати п'ятидесятницьку своєрідність у її впливі на формування еклезіологічної ідентичності, а лише стверджує перевагу практикуючої харизматичної діяльності в п'ятидесятництві над дискурсивною теологією [7, р. 71].

Враховуючи практичну направленість ранньої п'ятидесятницької місійної еклезіології, перші спроби осмислення та систематизації цієї тематики потребували «зовнішньої» допомоги. Тому, в середині XX ст. п'ятидесятники скористалися класичною працею англіканського місіонера в Китаї Р. Аллана «Місіонерські методи: святого Павла чи наші?» [1], що була перший раз видана ще в 1912 році. Аналізуючи цю та інші його праці про взаємозв'язок між Духом та місією, В. Керкінен вбачає мету Аллана у виробленні «місіонерської пневматології» [6, р. 41]. Аллан називає Святого Духа «керівником та натхненником місіонерської роботи», вказуючи, що «особистий, активний Дух працює не тільки в нас як місіонерах, а й на всіх з ким ми маємо справу, й в усіх, які прийняли Його» [6, р. 42]. За словами У. Холенвеггера, Аллан «не знаючи цього, здійснив величезний вплив на думки й дії п'ятидесятницьких місій» [4, р. 330]. Особливо це помітно в працях досвідченого п'ятидесятницького місіонера та плідного автора М. Ходжеса. Саме він вперше почав формулювати дистинктивну п'ятидесятницьку місіологію. У 1950 році М. Ходжес поставив просте питання: «Яка основна складність місіонерської роботи в країнах Третього світу?» та дав власну відповідь: «Тому що місіонери поводяться з людьми як з безвідповідальними дітьми; вони тримають будівельне риштування по завершені будівництва, щоб дім не впав» [20, с. 19]. Наслідуючи приклад Пархама та інших ранніх п'ятидесятницьких місіонерів, Ходжес актуалізував місіологічні приклади з книги Дій Апостолів. Засновуючись на цих прикладах, він довів необхідність місіонерської спрямованості діяльності церкви до краю землі, а також уповноваження Духа для її служіння та місії в різних контекстах. На індивідуальному рівні всі люди, у тому числі й номінальні християни, повинні бути приведені до емпіричного пізнання Євангелії та «до живого спілкування в Дусі Святому». На колективному рівні, головне завдання християнської місії полягає у тому, щоб заснувати самопоширювані, самокеровані та самофінансовані місцеві громади та місіонерські організації [20, с. 24]. У своїх роботах М. Ходжес розвиває ідею «національної» (місцевої, природної) церкви головними рисами якої є сформована, керована та удосконалена місцевим керівництвом спільнота з богослужінням на рідній мові та максимальним врахуванням власних культурних традицій. При цьому, іноземним місіонерам Ходжес відводить роль засновників, а в подальшому консультантів таких громад [20, с. 128].

Ще однією знаковою фігурою у формуванні п'ятидесятницької місіології став місіонер Асамблеї Божої П. Помервіл. У своїй праці «Третя сила в місіях» [12] він зауважив, що нестача наголосу на праці Святого Духа у протестантській місіонерській діяльності зумовлена раціоналістичним впливом протестантського схоластицизму та«над-ідентифікацію» Духа з написаним Словом. На думки богослова, саме п'ятидесятництво зуміло звільнитися від цього раціоналістичного впливу дякуючи акценту прикладі церкви, як вона зображена у Діях Святих Апостолів. П. Помервіл стверджує, що покора Великому Дорученню з Мт. 28:18-20 не є головною мотивуючою силою для місії. Святий Дух, що зійшов у День П'ятидесятниці, є місіонерським Духом, а Церква, яка наповнена Духом, є місіонерським співтовариством, а свідоцтво церкви є «звільненням внутрішньої рухаючої сили». Але це був не лише колективний досвід Духа, а й індивідуальний, завдяки якому кожен християнин став ключем до розвитку й поширенню Ранньої Церкви. Отже, Помервіл підкреслює центральну роль хрещення Духом Святим та його супроводжуючу рушійну силу для пятидесятницької місіонерської діяльності. п'ятидесятницький місійний еклезіологія

Видатним аналітиком п'ятидесятницького руху другої половини XX ст. став швейцарський вчений Бірмінгенського університету У. Холенвеггер. У своїх класичних працях він прагне осмислити парадигму визначення своєрідності п'ятидесятництва, що окреслює основні теологічні параметри руху. До специфічних аспектів, які ідентифікують п'ятидесятництво У. Холенвеггер відносить наступні: акцент на усному аспекті літургії; богословське і євангелізаційне звернення у формі розповіді; максимальна участь співтовариства на рівнях роздумів, молитви і ухвалення рішення; включення мрії і бачення в особисті і суспільні форми духовності, так, щоб мрії функціонували як види зображень індивідуума і колективу; практикування таких відносин між тілом і розумом, під час яких відбувається взаємний обмін досвідами тіла і розуму, де самим незвичайним застосуванням є функція зцілення молитвою [4, р. 246].

Така широка ідентичність п'ятидесятництва зумовлена акцентом Холенвеггера на первісну та автентичну сутність руху, яку він вбачає у «чорній теології» У. Сеймура, що сповнена екуменічних та міжрелігійних перспектив. На думку дослідника, п'ятидесятники мають переглянути своє ставлення до нехристиянських культур та релігій, особливо в країнах Третього світу. Він припускає, що п'ятидесятники їх «захопили й трансформували», проте нарікає, що вони не поводилися відповідно до екуменічного бачення Сеймура [3]. Холенвеггер виправдовує п'ятидесятницький плюралізм апелюючи до богословської неоднорідності християнства І ст. Автор закликає відкинути побоювання стосовно синкретизму (мовляв, християнський світ й, зокрема, п'ятидесятництво користуються багатьма ідеями та звичаями язичницького минулого) й замість традиційної «агресивної євангелізації» пропонує «діалогічний євангелізм» як біблійну модель місіонерської діяльності, завдяки якій п'ятидесятники зможуть щось дізнатися від тих, кого вони євангелізують, як колись Петро змінив світогляд завдяки своїй зустрічі з Корнилієм (Дії Ап. 10) [14, р. 249]. Зрештою, метою Холенвеггера є допомогти п'ятидесятникам захиститися від того, щоб втратити їх первісне екуменічне бачення місіонерської проповіді та діяльності, і, можливо, навіть сприяти його відновленню в сучасних, значно більш складніших, умовах.

На думку В. Керкінена, сучасний етап розвитку актуалізованої теми в самому п'ятидесятництві розпочався з видання збірника «Покликані та уповноважені: п'ятидесятницький погляд на глобальну місію» в 1991 р., який засвідчив перш за все місіологічний потенціал у галузі пневматології Нового Заповіту [6, с. 39-40]. Невдовзі з'являється чимало екзегетичних праць в яких, на підставі інтерпретації Євангелія від Луки та Дій Святих Апостолів, злиття Духа Святого в день П'ятидесятниці ототожнюється з перенесенням місії Ісуса на Церкву. Одним з таких авторів став голландський місіолог Д. Джонгніл. Серед основних його тез виділяємо наступні:

- Походження місії. Святий Дух посилається Отцем і Сином маючи Божественне та месіанське призначення, що проявляється в динамічній місії громад та їх членів.

- Церква розуміється як рух посланий Духом у світ. Звідси, місія вже не є завданням Церкви, але скоріше Церква є місіонерською в своїй сутності.

- Інструментами для місії як руху Святого Духа є дари та плоди місіонерського Духу. Ігнорування плодами, яке часто траплялося в п'ятидесятницькій історії є небезпечним, бо сама по собі харизма не може замінити характер [5].

У 1990-х роках п'ятидесятницька еклезіологічна саморефлексія набула нової якості. П'ятидесятницькі академічні журнали (насамперед, «Рпеита» та «Journal of Pentecostal Theology») рясніють актуалізованими еклезіологічними питаннями й спробами їх методологізації. З доби раннього п'ятидесятництва, в зазначених дослідженнях зберігається фокус на місцевій церкві як на спільноті, що живе у Дусі. Однак цей аспект доповнюється інтересом до питань єдності та екуменізму, а також акцентами на зв'язках між церквою і світом через холістичну місію і контекстуалізацію. Також прослідковується є бажання розвивати пневматологічну й тринітарну основу для еклезіології, виходячи із потреб у все новій контекстуалізації.

Так, на думку відомого п'ятидесятницького автора С. Ланда, Святий Дух формує спільноти, що є своєрідними місіонерськими братствами з гострим есхатологічним очікуванням. Дослідник доводить, що переживання такої спільноти інтегруютьсяу християнські «якості», які мотивують серця до дії й сформовані п'ятидесятницькими біблійними переконаннями та практиками. Співчуття і мужність - це ті якості, які характеризують досвід ранніх п'ятидесятницьких спільнот. Вони також пов'язані з ідеєю Церкви, що характеризується вірою, святістю та силою. Ці якості особливо поєднуються в п'ятидесятницькому досвіді молитви й народжують свідоцтво місіонерської за своєю природою церкви [8, р. 23-25].

Значно ширше розуміння місійної еклезіології запропонував К. Піннок. Він зосереджується на двох основних новозавітніх подіях духовного помазання: хрещення Ісуса й хрещення церкви в день П'ятидесятниці. Вказані хрещальні події вказують на очікуваний прихід Царства Божого й ілюструють його реалізацію у сьогоденні через Церкву, як помазаного Ісусом Глашатая. Церква розглядається як спілкування («койнонія») тих, хто помазаний і покликаний сповіщати Царство. Сповідування Христа, як свідоцтво під час хрещення, спонукає віруючих до «койнонії» з Божими людьми, яка відображає тринітарну спільність. «Койнонія» як спільнота і спілкування твориться за взірцем Трійці як спільноти та спілкування. Твориться із людей, які безпосередньо зустріли Бога. Центральне місце у хрещенні займає помазання, яке приносить участь в Божественному житті. Оскільки Христос є таїнством Бога, то і Церква є таїнством Христа, що розділяє його життя, смерть і воскресіння. Таїнство євхаристії відновлює участь церкви у Божественному житті, а духовні дари демонструють реальність Божої присутності та влади у Церкві. Це також вказує на місію Церкви, яка розглядається як участь у служінні Христа і у роботі Духа в справі трансформації всього світу [11, р. 14].

Серед кола сучасних євангельських еклезіологів з п'ятидесятницьким корінням вирізняється М. Вольф. Розвиваючи тринітарні постулати свого вчителя Ю. Мольтмана, дослідник поміщає власну еклезіологічну рефлексію в своєрідний богословський діалог з найвпливовішими концепціями Церкви в католицькому й православному середовищах. Для М. Вольфа, Трійця слугує реальністю, яка визначає кожну грань життя Церкви, а сама Церква виступає передчуттям есхатологічного зібрання усього Божого народу, який неможливо обмежити інституціями чи ієрархіями. При цьому, справжність Церкви визначається присутністю Святого Духа, Який забезпечує присутність Христа в кожній помісній спільноті. Критикуючи ієрархічні еклезіології історичних церков, М. Вольф критично реагує й на індивідуалізм у Вільних церквах. Він бачить спільноту як своєрідний баланс між індивідуалізмом та ієрархічними структурами (між «одним» і «багатьма») [17, с. 176]. Прагнучи витримати своєрідне напруження між цими полярностями, М. Вольф актуалізує питання щодо духовних дарів всередині спільноти як таких, що дані на користь усій Церкві (1 Кор. 13:87), що передбачає гостру потребу відкритості кожної спільноти для спілкування з іншими християнськими спільнотами з метою звершення місії Церкви як цілого.

На переконання окремих вчених [9, р. 65], найбільш «п'ятидесятницькою» еклезіологією на даному етапі розвитку теології є концепція А. Йонга «Дух-Слово- Спільнота». Ця тріада у викладі малайзійського пастора та вченого потребує окремого дослідження. В контексті нашого аналітичного огляду, хотілося лише підкреслити, що основні положення концепції витікають, подібно як і у М. Вольфа, з перихоретичного тринітаризму. Коли А. Йонг говорить про «Дух», він фокусується на моменті практики, досвіду та інтерпретації, стверджуючи, що Бог являє себе через наш суб'єктивний досвід, а розуміння має фундаментальне значення для інтерпретації нашого досвіду. Момент «Слова» концентрується на думці та об'єктах, які є вихідними даними для інтерпретації. Особливе значення в цьому аспекті має зустріч з Христом через Писання. Акцент на «Спільноті» фокусується на загальних умовах та традиціях, які формують прийняті віруючими інтерпретації. До них відносяться різноманітні церковні параметри й теологічні традиції, критично використовувані в теології [16, р. 220] Така методологія веде до поєднання досвіду Духа, сповіщення Слова, діалогу між Спільнотами задля направленості руху зовні. Звідси, ідеалом Йонга є духовна апостольська спільнота, що відповідає апостольському посланню й отримує завдання приєднатися до місії Месії.

Аналітичний огляд п'ятидесятницької місійної еклезіології другої половини XX ст., засвідчує її трансформацію в залежності від зміни контексту. Суть цих змін виразилася в переході від еклезіології, заснованої на євангелізмі, до еклезіології, сформованої на холістичному розумінні місії, від спонтанності місійно-церковної рефлексії першої половини XX ст. до складних сучасних теологічних конструкцій. Втім, для багатьох п'ятидесятників, що живуть очікуванням духовного пробудження, період «творчого хаосу» в місійно-еклезіологічній царині, попри всі його недоліки, залишається взірцевим, бо на їх думку найбільше відповідає ідентичності Церкви Святого Духа, описаної в Діях Святих Апостолів.

Список використаних джерел

- Allen R. Missionary methods: St. Paul's or ours? / Rolland Allen. Grand Rapids: Eerdmans, 1962. - 179 p.

1. Anderson A. Towards a Pentecostal Missiology for the Majority World / Allan Anderson // Asian Journal of Pentecostal Studies. - №8:1 (2005). - P.29-47.

2. Hollenweger W. J. Black Roots of Pentecostalism / Walter

J. Hollenweger // Pentecostals after a Century: Global Perspectives on a Movement in Transition / eds. Alan Anderson and Walter J. Hollenweger.

- Sheffield: SAP, 1999. - P.33-44.

3. Hollenweger W. J. Charismatisch-pfingstliches Christentum. Herkunft. Situation. Okumenische Chancen / Walter J. Hollenweger. - Gottingen: Vandenhoeck und Ruprecht, 1997. - 520 p.

4. Jongeneel J. Ecumenical, Evangelical and Pentecostal / J. Jongeneel //Charismatic Views on Mission as a Movement of the Holy Spirit in Pentecost, Mission and Ecumenism: Essays on Intercultural Theology / eds. J. A. B. Jongeneel and others. - Frankfurt am Main: PeterLang, 1992. - P.231-246.

5. Karkkainen V.-M. «Truth on Fire»: Pentecostal Theology of Mission and the challenges of a new Millennium / Veli-Matti Karkkainen //Asian Journal ofPentecostal Studies. - №3:1 (2000). - P.33-60.

6. Karkkainen V.-M. An Introduction to Ecclesiology: Ecumenical, Historical & Global Perspectives / Veli-Matti Karkkainen. - Downers Grove, Illinois: Inter Varsity Press, 2002. - 238 p.

7. Land S. J. Pentecostal spirituality: A passion for the kingdom / Steven J. Land. - Sheffield Academic Press, 1993. - 239 p.

8. Lord A. M. Network Church: A Pentecostal Ecclesiology Shaped by Mission / Andrew M. Lord / A thesis submitted to the University of Birmingham for the degree of Doctor of Philosophy. - School of Philosophy, Theology and Religion College of Arts and Law of the University ofBirmingham. - 275 p.

9. Moltmann J. The Spirit of Life: AUniversal Affirmation / Jurgen Moltmann. - Minneapolis: Fortress Press, 1992. -380p.

10. Pinnock С. H. The Recovery of the Holy Spirit in Evangelical Theology / Clark H. Pinnock // Journal of Pentecostal Theology 13, 1 (2004). - P.3-18.

11. Pomerville P. A. Third Force in Missions: A Pentecostal Contribution to Contemporary Mission Theology / Paul A. Pomerville. -Peabody: Hendrickson, 1985. -208 p.

12. Shane C. Pentecostal churches in transition: analysing the developing ecclesiology of the Assemblies of God in Australia / Cliton Shane. - Leiden, Boston: Brill, 2009. - 249 p.

13. Studying Global Pentacostalism. Theories and Methods / eds Allan Anderson, Michael Bergunder, Andre Droogers, and Comelis van der Laan. - University of California press Berkeley and Los Angeles, 2010. - 338 p.

14. The New International Dictionary of Pentecostal and Charismatic Movements / eds. Stanley M. Burgess and Eduard M. van der Maas. - Grand Rapids: Zondervan, 2002. - 1278 p.

15. Yong A. Spirit-Word-Community: Theological Hermeneutics in Trinitarian Perspective / Amos Yong. - Eugene: Wipf &Stock, 2002.

16. Вольф M. По подобию Нашему. Церковь как образ Троицы / Мирослав Вольф / пер. с англ. О. Розенберг. -Черкассы: Коллоквиум, 2012. - 424 с. // Vol'f М. Ро podobiyu Nashemu. Tserkov' как obraz Troitsy / Miroslav Vol'f / per. s angl. O. Rozenberg. - Cherkassy: Kollokvium, 2012.- 424 s.

17. Мокієнко M. Місійна еклезіологія в ранньому п'ятидесятництві / М. Мокієнко // Українське релігієзнавство. -

К., 2013. - №67. - С.83-91. Ц Mokiyenko М. Misiyna ekleziolohiya v rann'omu p'yatydesyatnytstvi / M. Mokiyenko і і Ukrayins'ke relihiyeznavstvo. -K.,2013.- №67. -S.83-91.

18. Робек С. Азуза-стрит: миссия и пробуждение / Сесил Робек.

- Александрия: Ездра, 2011. - 464 с. // Robek S. Azuza-strit: missiya і probuzhdeniye / Sesil Robek. - Aleksandriya: Yezdra, 2011. - 464 s.

19. Ходжес M. Национальная церковь / Мелвин Ходжес. - Спрингфилд, Миссури: Лайф Паблішерс Інтернешнл, 2000. - 151 с. // Khodzhes М. Natsional'naya tserkov / Melvin Khodzhes. - Springfild, Missuri: LayfPablishers Intemeshnl, 2000. - 151 s.

Размещено на Allbest.ru