Функції релігієзнавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківська національна академія міського господарства

Курс лекцій

З дисципліни: «Релігієзнавство»

(для студентів 1 - 3 курсів усіх спеціальностей академії)

С.М.Толстенко

Харків, 2006

Курс лекцій з дисципліни “Релігієзнавство” (для студентів 1-3 курсів усіх спеціальностей академії) // Авт. Толстенко С.М. - Харків: ХНАМГ, 2006. ? 103 с.

Автор: С.М.Толстенко

Рецензент: В.В.Будко, д.ф.н., проф., зав. кафедри філософії і політології

Рекомендовано кафедрою філософії та політології, протокол № 8 від 9 червня 2006 р.

Зміст

Вступ

Тема 1. Релігієзнавство як наука і навчальна дисципліна

Тема 2. Релігія як суспільне явище

Тема 3. Родоплемінні (первісні) релігії

Тема 4. Національні релігії

Тема 5. Світові релігії

Тема 6. Роль релігії в сучасному суспільстві

Тема 7. Релігійне життя в Україні

Теми рефератів

Список літератури

Вступ

Релігієзнавство є важливою складовою системи гуманітарної освіти у вищій школі. Це зумовлено тією роллю, яку відіграє релігія в житті сучасного суспільства та окремої людини, впливом релігії на політику, культуру тощо. Інтерес до закономірностей розвитку релігії, її історії, інших проблем, пов'язаних з взаємовідносинами церкви і держави, міжконфесійними стосунками постійно зростає.

Неможливо сьогодні уявити людину з вищою освітою, котра не володіє хоча б мінімумом знань з релігієзнавчої проблематики.

Пропонований курс лекцій з релігієзнавства має на меті допомогти студентам у вивченні даного курсу. Він написаний на основі лекцій в обсязі 17 годин, які читає автор на відповідних курсах усіх факультетів ХНАМГ.

Лекційний курс складається з 7 тем. По кожній темі представлений скорочений виклад навчального матеріалу, а також запропоновані теми рефератів для самостійної роботи. До кожної теми вказана навчальна й наукова література, є також загальний список літератури з курсу.

Тема 1. Релігієзнавство як наука і навчальна дисципліна

Релігієзнавство являє собою комплекс суспільних наук, об'єктом вивчення котрих є релігія. Кожна з цих наукових дисциплін, виходячи з специфіки свого предмета, розглядає ту чи іншу сторону цього складного явища, що дозволяє в рамках релігієзнавства представити його цілісну картину. Таким чином слід наголосити, що об'єкт і предмет релігієзнавства співпадають: це - закономірності становлення та розвитку релігії, її роль у житті суспільства та індивіда.

До структури релігієзнавства насамперед входять такі науки:

- Філософія релігії, що вивчає загальне призначення релігії, найбільш загальні закономірності її виникнення і розвитку, роль у становленні цивілізації, того чи іншого типу людської спільності.

- Соціологія релігії, що вивчає роль та функції релігії в житті того чи іншого суспільства, взаємозв'язок і взаємний вплив релігії, різноманітних соціальних інститутів, суспільних процесів тощо.

- Психологія релігії, що вивчає взаємозв'язок та взаємну залежність релігії і психічного, внутрішнього, емоційного світу особистості або суспільної групи.

- Політологія релігії, що вивчає взаємний вплив політики та релігії, її взаємовідносини з різними політичними інститутами.

- Історія релігії, що вивчає розвиток цього явища в часі, або релігію та пов'язані з нею процеси на якомусь історичному етапі.

- Географія релігії, що вивчає розвиток релігії в просторі, поширення тих чи інших релігій в різних регіонах.

Серед наук, що вивчають релігію, слід назвати також культурологію і правознавство, які розглядають взаємозв'язок культури й релігії, а також правову базу функціонування релігійних організацій та різноманітних культів.

Слід підкреслити, що релігієзнавча проблематика може вивчатися й іншими науками. Говорячи про методи релігієзнавства, відзначимо, що вони співпадають з методами інших наук. Це перш за все єдність історичного та теоретичного підходів у вивченні релігії, а також весь арсенал методів, які використовують сучасні науки. Мова тут йде про теоретичні методи, як філософські (наприклад, діалектико - матеріалістичний метод), так і загальнонаукові (індукція, дедукція, порівняльний метод тощо). Разом з тим в релігієзнавстві активно використовуються й практичні, емпіричні методи (наприклад, різноманітні соціальні дослідження).

Категоріальний апарат релігієзнавства значною мірою співпадає з категоріями тих наук, які входять в його структуру. Категорії релігієзнавства віддзеркалюють ті чи інші сторони функціонування релігії, компоненти її структури, широко використовують терміни з релігійного лексікону: найменування релігій, обрядів і т. ін.

Наприклад, можна назвати такі категорії релігієзнавства: “релігія“, “культ”, “церква”, “конфесія” тощо.

Зазначимо, що релігієзнавство вивчає закономірності становлення, функціонування, розвитку релігії та релігійного життя.

Аналізуючи функції релігієзнавства, котрі, по суті, не відрізняються від функцій інших наук, треба підкреслити їх особливий зміст, зумовлений своєрідністю виучуваного об'єкта. Ці функції такі: пізнавальна, теоретико-методологічна, практична, прогнозуюча, виховна, яка, зокрема, передбачає формування віротерпимості, міжконфесійної толерантності.

Отже можна сказати, що релігієзнавство є важливою навчальною дисципліною, яка займає цілком певне місце серед навчальних дисциплін гуманітарного циклу.

Основні принципи релігієзнавства ? це науковість, об'єктивність, історизм, деідигологізація та політкоректність.

Особливо треба акцентувати увагу на відмінностях релігієзнавства та теології, які відрізняються цілями (у релігієзнавства вона інформативна, пізнавальна, а в теології - прозелитиська, пропагандистська), основами викладання (основа релігієзнавства - наукові дослідження, а основа теології - релігійні догмати), а також за змістом і формою подачі матеріалу.

Тема 2. Релігія як суспільне явище

Актуальність і важливість цієї теми в курсі релігієзнавства зумовлена тим, що в ній розглядаються ключові категорії та основні параметри вивчаємого об'єкту - релігії. Перш за все, необхідно дати визначення досліджуваного феномена. При цьому слід уникати як поверхнево-оціночних визначень типу “релігія - є хибний світогляд”, так і визначень, в яких згадується лише одна якась риса чи якість релігії, наприклад, “релігія - це віра в Бога”.

Визначення релігії (як і кожне наукове визначення) повинно виключати ідеологічну оцінку і, по можливості, повно відображати структуру даного явища, підкреслювати його суть.

Виходячи з цього, можна дати таке визначення релігії:

Релігія - це система світоглядних уявлень, основаних на вірі в надприродне, котра має регламентований культ ( обрядність ) і організаційну основу.

Суть релігії - віра в надприродне. Саме ця якість зумовлює й структуру, й функціонування, й всі інші параметри релігії. Слід підкреслити, що у релігійної віри є ряд специфічних особливостей. Це, насамперед, впевненість в реальності існування об'єкта віри (Бог, боги тощо), потім емоційність та ірраціональність (це віра серця, а не розуму. Як колись говорили деякі теологи: “вірую тому, що абсурдне”). І, нарешті, це впевненість у можливості двосторонніх контактів суб'єкту і об'єкту віри.

Як вже відмічалось, важливим моментом у вивченні релігії є питання структури цього явища. Як структурні компоненти релігії можна назвати насамперед систему певних ідей, тобто релігійну свідомість, потім релігійний культ і, нарешті, релігійні організації.

Релігійна свідомість - форма суспільної свідомості, в якій об'єктивна реальність віддзеркалюється крізь призму релігійної віри у вигляді різних теорій (теологія, релігійна філософія тощо), або побутових поглядів. Іншими словами, релігійна свідомість постає двома рівнями: теоретичним та емпіричним (побутовим). Особливістю релігійної свідомості та світосприйняття є оцінка всього сущого як результату діяльності надприродних сил.

Релігійний культ - це перш за все сукупність строго регламентованих символічних( тобто таких, що мають якийсь релігійний сенс) дій, ритуалів, спрямованих на забезпечення взаємодії суб'єкта і об'єкта віри, підтримку єдності віруючих тощо. Слід підкреслити особливе значення предметів культу, різного роду реліквій для проведення обрядів.

Релігійні організації - організаційна основа кожної релігії, вони є структурованими (інституціалізованими) об'єднаннями віруючих, які повинні задовольняти їхні релігійні потреби, розвивати віровчення, проводити обряди, а в деяких випадках представляти і відстоювати інтереси віруючих.

Основні різновиди релігійних організацій - церква і секта.

Церква - автономний централізований інститут, який обслуговується професійними священнослужителями, відмінними особливостями якого є строга ієрархія і поділ на клір (священників) і мирян (прихожан).

Секта - вид релігійної організації, котра, як правило, виникає в результаті розколу з церквою на основі абсолютизації якоїсь сторони віровчення, зміненого культу та організаційних принципів, у секті відсутні формальна ієрархія і поділ на клір і мирян.

Велика кількість релігій в сучасному світі і в історії людства та їх різноманітність роблять актуальною проблему їх типологізації, що зумовлено інтересами наукових досліджень. Типи релігій можна виділяти за різними критеріями. Наприклад, за розумінням Бога (надприродного начала) в тій чи іншій релігії можна виділити такі типи релігій: політеїстичні (в яких мисляться декілька Богів, наприклад, індуїзм), генотеістичні (в яких мисляться декілька Богів, але виділяється один головний, наприклад, синтоїзм), монотеїстичні (в яких мислиться один Бог, наприклад, іслам).

Ще одна типологізація може бути проведена за об'єктом, на який спрямована релігія (до якої спільноти звертається віровчення і в якому середовищі вона розповсюджується ): родоплемінні, національні, світові релігії.

Можна застосовувати й інші засади для типологізації, наприклад, традиційні й нетрадиційні релігії.

Під час вивчення релігії як суспільного явища особливий інтерес викликають різноманітні концепції походження релігії, які по-своєму пояснюють її появу в суспільному житті. Тут називаємо такі концепції:

Теологічну концепцію, що пояснює походження релігії втручанням надприродних сил, божого провидіння.

Об'єктивно-ідеалістичну концепцію, що пояснює появу релігії, як результат діяльності якоїсь духовної субстанції, котра, на їх думку, є основою всього сущого;

Суб'єктивно-ідеалістичну концепцію, що пояснює появу релігії особливостями світосприйняття суб'єкта .

Біологізаторську концепцію, що пояснює появу релігії актуалізацією біологічних засад в людині (її біологічних начал);

Психологічну концепцію, що пояснює появу релігії особливостями психології;

Соціальну (соціологічна) концепцію, що пояснює появу релігії соціальними причинами;

Антропологічну концепцію, що пов'язує появу релігії з особливостями розвитку людини й становленням людської спільноти, та ін.

Можна також розглянути концепцію про так звані “корені релігії“, характерну для радянського релігієзнавства. Під терміном “корені релігії“ маються на увазі фактори, що сприяють появі релігії та відтворенню релігійності в суспільному житті. Розрізняють соціальні корені - фактори суспільного життя, гносеологічні корені - фактори, пов'язані з особливостями пізнавального процесу, й психологічні корені - фактори, зумовлені психологією людини, її емоціями.

При розгляді функцій релігії, реалізація яких визначає її роль у суспільстві, слід підкреслити, що вони можуть не співпадати з функціями якогось структурного компонента релігії. Наприклад, якась релігійна організація може займатись благочинністю, тобто виконувати соціальну функцію, або навіть брати участь у політичному житті ,але це не є функцією релігії як цілісного утворення.

До основних функцій релігії слід віднести:

1.Світоглядну функцію: Релігія дає відповіді на основні світоглядні питання (походження світу, людини, характер взаємодії людини з навколишнім світом тощо), тобто релігія формує світогляд віруючих.

2.Регулятивно-нормативну: Релігія намагається регулювати за допомогою різноманітних норм (заповідей, заборон, наказів) основні параметри життєдіяльності суб'єктів(індивіда, групи, нації тощо). При цьому регулюється як поведінка, так і правила взаємовідносин, а іноді навіть харчова дієта, одяг, тощо.

3.Аксіологічну: Релігія формує систему цінностей, ціннісних орієнтацій суб'єкта

4.Інтегративну: Релігія є об'єднуючою основою для індивідів, народів і навіть держав. Деякі вчені вважають, що релігія може бути основою „цивілізаційного об'єднання” і, як наслідок, розрізняють „християнську цивілізацію”, „ісламську цивілізацію” тощо, наприклад, американський філософ та політолог С. Хантінгтон. До речі, деякі вчені на противагу названій функції називають ще й функцію дезінтегруючу, вважаючи, що різні релігії можуть і роз'єднувати людей.

5.Ілюзорно-компенсаторну: Релігія може ілюзорно (уявно) компенсувати обмеженість можливостей суб'єкта, або компенсувати лиха й невдачі людей принадами потойбічного життя чи гарного втілення (інкарнації) в іншому житті згідно із законом карми.

6. Легітимізації: Релігія може використовуватись як основа для надання правомірності якомусь явищу суспільного життя чи соціальному інституту. Наприклад, релігія, схвалюючи якусь владну структуру, тим самим лигітимізує її.

Отже можна стверджувати, що релігія являє собою складне суспільне утворення, вона відіграє важливу роль в житті суспільства, що зумовлено різноманітними функціями, які вона виконує, її поява (походження) викликана різними факторами, що вивчаються в рамках різних теорій.

Тема 3. Родоплемінні (первісні) релігії

Родоплемінні релігії є одним з типів релігій, вони виникали на ранніх етапах розвитку людства. Це релігії, поширені серед якогось племені або групи племен. Основні характеристики таких релігій обумовлені нерозвиненістю суспільства, та й самої людини, зокрема, її інтелекту, а також обмеженістю можливостей людей в їх взаємодії з природою, можливостей впливати на соціальні зв'язки, непізнаністю навколишнього світу, який нерідко здається їм незрозумілим, лякаючим чи навіть ворожим.

Питання про первісні релігійні вірування - важливе і досить складне в історії релігії. Передусім це стосується часу появи найдавніших релігійних уявлень і чаклунства. З цією проблемою пов'язана також низка питань про інтелектуальні, емоційно-почуттєві й вольові здібності людини, з якими, в свою чергу, сполучена проблема формування образів надприродного й віри в нього. Не менш важливим є питання про те, чому і як виникли примітивні форми релігійності. Відомо немало спроб відповісти на ці питання. Складніше сьогодні стоїть справа із з'ясуванням "механізму" гносеологічної та психологічної можливості релігії.

Особливо великою розбіжністю думок позначене питання про форми ранніх чи первісних релігійних вірувань. Причиною цього є майже повна відсутність прямих свідчень щодо цих вірувань, взагалі недостатня наукова опрацьованість проблеми і, зрештою, різна світоглядна орієнтованість дослідників. Зупинимося ближче ще раз на деяких підходах до цього питання.

Так, австрійський етнограф, лінгвіст і богослов В.Шмідт та його послідовники висунули концепцію прамонотеїзму, згідно з якою всі сучасні релігії беруть свої витоки з так званого "первісного монотеїзму". В.Шмідт у праці "Походження ідеї Бога", наводячи численні свідчення про вірування історично відсталих племен і народів, робить спробу довести, що нібито вже в ранніх віруваннях мали місце уявлення про єдиного Бога, а найдавніші фетишизм, тотемізм тощо були "магічними засобами" їхнього вираження. Проте ідея первісного єдинобожжя, яка обмежувала релігію виключно іманентними зв'язками, тим самим фактично знімала питання про її еволюцію, а відтак не потребує якогось історико-культурного виправдання. Саме тому вона піддавалася критиці з боку тих релігієзнавців, які вважали, що задовго до появи теїстичних уявлень релігія існувала у формах, які не знали віри в богів, тим більше в єдиного Бога.

Представники згаданої вище еволюціоністської школи Е.Тейлор, Г.Спенсер та ін. фактично вперше розгорнуто поставили питання про історичність форм релігії, при цьому вважаючи її найдавнішою формою, "мінімумом" релігії - анімізм як віру в безплотних сутностей-духів. Але уявлення Е.Тейлора, Г.Спенсера та ін. щодо анімістичного "мінімуму" релігії не сприйняли ті, хто вважав, що вони некоректні, бо анімізм не є її найдавнішою формою, оскільки пов'язаний з вірою в душу не як духовну сутність, а як чуттєво-надчуттєву істоту.

Відомі, крім зазначених вище, ще й інші спроби визначити "мінімум" релігії як вихідний стан її розвитку. Так, французький історик релігії Шарль де Брос, вважав найдавнішою формою вірувань фетишизм; Дж.Мак-Ленан, Дж.Фрезер, Дюркгейм та багато інших - тотемізм; чимало хто з дослідників ще й досі переконані, що анімізм був вихідною формою релігійних вірувань. До речі, Дж. Фрезер вважав, що магія не є релігійним феноменом, вона історично передувала релігії, яку вчений взагалі розглядав лише як віру в богів.

І все ж було б несправедливим не підкреслити, що сучасне релігієзнавство в аналізі первісних релігійних вірувань спирається на серйозні наукові дослідження вірувань народів світу, представлені працями Е.Тейлора. Дж. Фрезера, Л.Моргана, Б.Малиновського. Шантепі де ля Сосея, Л.Штернберга, Огієнка, В.Іорданського, С.Токарєва та багатьох інших вчених. Саме ці праці й склали фактологічну основу наших уявлень про час, причини та передумови виникнення вірувань, про первісні форми релігійності й місце останньої у світосприйманні людини первіснообщинного суспільства.

За даними сучасної науки, первісні релігійні вірування зародилися близько 40 тис. років потому - у пізнього неандертальця, який жив у мустьєрську епоху кам'яного віку. Саме тоді закінчувалося в основних рисах формування сучасного фізичного типу людини й починала складатися ранньородова організація суспільства. Щоправда, частина вчених пов'язує появу первісних вірувань з більш пізнім часом - з добою кроманьйонця - викопного представника "готового" типу людини. Але свідчення історії матеріальної і духовної культури. археології, палеантропології, порівняльної психології спонукають надати перевагу першій точці зору.

Відомо, що саме в пізнього неандертальця на зміну хаотично розкиданим останкам давніх людей вперше приходять навмисні поховання з примітними рисами обряду. Так, череп неандертальського хлопчика з печери Тешик-Таш (Узбекистан) був оточений кільцем попарно ввіткнутих у землю рогів гірського козла, а в неандертальських похованнях у печерах Драхенлох (Швейцарія) і Петерсхеле (Німеччина) виявлено черепи ведмедів, обкладені камінчиками. Мабуть, цим елементам поховального обряду надавалося магічне значення Пізньонеандертальські поховання, як у печері Киїк-Коба (Крим), та ін. являли собою невеликі заглиблення, засипані землею й завалені кам'яними брилами. Знайдені в них кістяки мали незвичайне положення: у померлих були підібгані коліна, вони лежали на боку, в ряді випадків руки були покладені під голову, як це буває у сплячої людини. Це теж наводить на думку про можливість появи вже у давніх людей первісних релігійних вірувань, зокрема уявлень про потойбічне життя.

Як бачимо, в ранньородовому суспільстві складається специфічний, суперечливий збіг соціумних та гносеологічних обставин - саме таких, в яких була можливість появи релігійних вірувань. Соціумною причиною виникнення останніх став не просто низький, а такий рівень розвитку продуктивних сил і суспільних відносин, який був ще недостатнім для послідовно правильної орієнтації людини в навколишньому світі, але вже достатнім для виникнення у неї вищих, суто людських пізнавальних здібностей Інакше кажучи, розвиток умов матеріального життя людей приводить до того, що на певному етапі їхньої історії, у ранньородовому суспільстві складаються і гносеологічні передумови появи релігії. Вони пов'язані, загалом кажучи, здатністю абстрактного мислення і фантазії в умовах обмеженості знань відриватися від дійсності, уособлювати таємничі сили довкілля, абсолютизуваті й догматизувати певні риси пізнавальної діяльності, створювати образи надприродного, викликати віру в його існування та його здатність впливати на людину і її довкілля.

Наявність названих причин і передумов релігійних вірувань з необхідністю привела до віри в існування особливих, таємничих сил природи та уявлення про можливість чаклунського впливу на них. Це були наївні, не завжди чітко визначені первісні вірування, представлені чуттєво-надчуттєвим, а опісля - демоністичним типом.

Родоплемінні релігії, внаслідок вищесказаного, існують у вигляді різноманітних вірувань, культових дій тощо. Якусь цілісну в структурному відношенні релігію назвати практично неможливо. Можна лише говорити про загальні риси родоплемінних релігій та їх форми - тобто відносно цілісних вірувань, які підкріплені культовими діями і являють собою щось подібне до релігійних вчень. Рисами даного типу релігій є:

1.Відсутність чіткої повноцінної структури, що зумовлено нерозвиненістю суспільства.

2.Примітивність віровчення, що є наслідком первісного стану як суспільства та індивіда, так і суспільної свідомості.

3.Обожнювання природи (культ природи), що зумовлено тісною залежністю людини від неї.

4.Політеїзм (багатобожність) - за кожним явищем природи “закріплюється” свій Бог.

5.Полідемонізм - світ первісної людини - це середовище існування різноманітних духів, тобто різноманітних надприродних істот - “лісовик”, “домовик”, “водяний” тощо.

6.Зооморфізм ( “звіроподібність”)- “надання” надприродним уявним істотам як людських, так і тваринних рис та якостей ( русалка, сирена тощо).

7.Слабко регламентований культ - обряди відправляються на основі традицій, а не закріплених каноном норм, часто на основі імпровізації.

8.Етнічна та конфесійна ідентичність, це означає, що всі члени племені (соплемінники) - єдиновірні, релігійне інакомислення не допускалось.

Цей перелік можна продовжити й іншими характеристиками.

До основних форм родоплемінних релігій можна віднести: анімізм, фетишизм, тотемізм, магію. Вважаємо неправомірним визначати як самостійні форми шаманізму, табуювання та інші, як це роблять деякі дослідники, бо їх особливості виявляються у всіх формах, як одна із сторін релігійних уявлень або культових дій.

Анімізм (від грец. “душа”) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими всі матеріальні предмети і явища мають духовні сутності (душу). Іншими словами, кожен предмет уявляється живим.

Фетишизм (“ідол”) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими різним предметам приписуються (“надаються”) надприродні якості, в результаті чого вони можуть стати об'єктами поклоніння (талісмани, амулети та ін.)

Тотемізм (його рід, наш рід тощо) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими між людьми, племенем, з одного боку, і тваринами, а іноді й рослинами, з другого - існує якийсь надприродній зв'язок, що виявляється в співвідношенні деяких рис та якостей, спільності походження, взаємодопомозі тощо. Тотемна тварина, або її дух може стати об'єктом поклоніння, а відносини з цим видом живих істот регламентуються особливим чином (заборона полювання на цих тварин, використання їх в релігійних ритуалах, відображення в релігійній та іншій символіці тощо).

Як можна побачити з наведеного, фетишистські, тотемістичні й анімістичні уявлення людини були в минулому і тепер є формами чуттєво-надчуттєвого типу вірувань. Вони характеризуються спільними рисами надприродного. Останнє тут ще "обтяжене" грубою тілесністю: душа, фетиш, тотем - це звичайна чуттєвість, на яку можна впливати предметним чином. Але водночас це й таємнича надчуттєвість, яка надає природному надзвичайної, надприродної якості. У цьому синкретичному чуттєво-надчуттєвому феномені постає сам акт зародження релігійного образу як символу, якому в подальшому судилося зазнати ще багато колізій і перетворень, перш ніж сформуватися в уявлення про єдиного Бога-Творця і промислителя. Але спершу сфера впливу надприродного обмежувалася безпосередньою предметністю зв'язків "людина - довкілля"; надприродне саме завдяки його чуттєво-надчуттєвій сутності уявлялося таким, яке не стоїть над природним, а взаємодіє з ним, виконуючи орудну, розпорядницьку функцію. Логічним наслідком таких уявлень було вшанування надприродного, а не поклоніння йому.

Магія (від грец. чаклунство, чародійство) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими всі предмети і явища перебувають в якійсь надприродній взаємозалежності, використовуючи яку, можна впливати на них в потрібному напрямку.

Магія є найбільш складною формою родоплемінних релігій, в тих чи інших різновидах вона розповсюджена й у сучасному суспільстві.

Класифікувати магію можна, керуючись різними критеріями: за сферами життєдіяльності - промислова, медична, любовна тощо; за цілями - позитивна (“біла”) чи негативна (“чорна”); за характером - агресивна чи захисна; за технологією проведення магічних дій - магія прямої дії і симпатичеська (опосередкована від грец. симпатія - схожість, співзвучність, зв'язаність), котра, в свою чергу, розподіляється на: гомеопатичну магію, яка заснована на принципі “подібного” ( “подібне породжує подібне”), згідно з яким імітуючи чи моделюючи якусь дію або явище, можна досягти бажаного результату в дійсності; та контактну, що діє за принципом контакту (предмети, які були в контакті, продовжують впливати один на одного й після його припинення), згідно з яким для того, щоб вплинути в тому чи іншому напрямку на об'єкт, потрібно піддати впливу предмет, з яким об'єкт знаходився в контакті, й навпаки, особливим чином “оброблений” предмет може впливати на об'єкт при вступі з ним у взаємодію.

Розглядаючи форми родоплемінних, первісних релігій, природно, на наш погляд, відстежити, як вони проявляються в сучасному суспільному й релігійному житті (чудотворні ікони, як вияв фетишизму, вплив тотемізму на геральдику та символіку тощо).

Релігія - не тільки сукупність поглядів і почуттів. У ній, на зразок мистецтва та моралі, єдиним функціональним планом представлені уявлення, почуття і специфічні культові дії - молитви, пости, обряди, ритуальні піснеспіви тощо. Релігія є практично-духовним засобом входження людини в світ, оволодіння ним. Сказане, звичайно, стосується й первісної, чуттєво-надчуттєвої та демоністичної релігійності, в якій уявлення про надприродне, переживання зв'язків з ним та чаклунські дії щодо нього були рівнодавніми. Діяльну сторону первісної релігійності за звичаєм називають магією (від грецьк. mageіа - чаклунство) і розглядають як зародкову форму релігійного культу.

Іноді магію зображують лише як сукупність заклинань, жертвопринесень, обрядів, табу і т.п. Але при цьому випадає з поля зору мотиваційний текст чаклування. Магія - не обрядовість, але і не самі по собі уявлення про надприродне. Її змістом є віра в можливість вплинути на реально суще через надприродне шляхом певного практично-умовного дійства; магія - єдність релігійної свідомості і дії, в ній немовби в концентрованому вигляді проявляється загальна характеристика релігії як специфічного практично-духовного засобу входження людини в світ. Для віруючого, як відомо, дійсним, реально сущим є і природне й надприродне. Тому мотивований текст, логіку його магічних дій можна виразити в такий спосіб: якщо на звичайні предмети і явища можна впливати практично, то з таким же успіхом практично можна впливати в бажаному напрямі й на незвичайне, надприродне, тобто на фетиші, тотеми, душі і духів. Тому магія, як зазначав Г.Плеханов, "доповнюється анімізмом, анімізм доповнюється магією".¹ Цю думку можна було б продовжити: магія доповнюється тотемізмом, тотемізм доповнюється магією і т.п.

Відомі різні види первісної магії: промислова, землеробська, військова, лікувальна, любовна, шкодоносна та ін. Вони полягали в заклинанні мисливських пасток, чаклунських процедурах на полі, спробах навести порчу (тобто зіпсувати здоров'я, наслати морок), приворожити, в чаклуванні над зброєю, над хворим, у різного роду замовляннях тощо. Залежно від цільового призначення магію поділяють також на "чорну" (лиху) і "білу" (добру). Але в кожному випадку вона була або фетишистською, або тотемістичною, або анімістичною, або ж, нарешті, пов'язаною з вірою в духів.

Адже магія як сплав чаклунського дійства і віри в можливість через нього вплинути на надприродне, набула становлення і розвиток як складник первісної релігійності в цілому і як "мова" розглянутих вище форм чуттєво-надчуттєвих та демоністичних вірувань. Тому, не зупиняючись в даному разі на різновидах магії за ступенем її складності, за її загальною спрямованістю, цільовим призначенням, вербальною чи прикладною формами, звернімо увагу на її зміст і засоби його вираження на різних етапах розвитку первісної релігійності.

У ранньородовому суспільстві з притаманними йому чуттєво-надчуттєвими віруваннями магічні уявлення і дії пов'язувалися з вірою в можливість прямого, контактного впливу на надприродне, а тим самим і на той об'єкт, якому воно властиве. Так, андаманці, які уявляли душу у вигляді крові, при різних захворюваннях "лікували" тіло тим, що прикладали до нього червону глину, сподіваючись, що вона надасть хворому органу життєвих сил і він стане здоровим. Сліди подібних уявлень і дій спостерігаються в багатьох палеолітичних похованнях (натирання тіла померлого охрою і т.п.). релігія церква секта суспільство

Можна навести приклади магії, що грунтується на фетишистських уявленнях. Вірменські турки, зокрема, вірили, що в разі потреби дощ можна притягати, причому це притягування розуміли досить натурально. Вони кидали у воду камені-фетиші й вважали, що ті, йдучи на дно, потягнуть усю воду, в тому числі небесну, тоді вона випаде у вигляді дощу. Провідною ідеєю тут є фетишистський погляд на камінь, одна з рис якого - вага, гіпертрофована й наділена "особливими" властивостями, серед них і здатність притягувати воду. Але дощ можна не тільки притягувати, а й припиняти. Бачачи, як вода, що потрапляє на розжарене каміння, випаровується, повертається "назад", люди племені сулка (архіпелаг Бісмарка) підкидали гаряче каміння вверх, щоб припинити дощ. Австралійські аборигени, люди племені ар унта, вважали, що чуттєво-надчуттєве у деяких фетишах має лихі, отруйні властивості. Ці властивості могли, на їхню думку, проявляти себе тільки через дію предмета, віддільну від нього. Тому арунта, коли хотіли завдати комусь, скажімо чужинцю, пошкодження, ставили його між багаттям і паличкою, нібито наділеною магічною отрутою, вважаючи, що коли паличка достатньо нагріється. на стрибне на жертву і вразить її.

Досить поширеним різновидом магії є чаклунство, що спирається на тотемістичні вірування. Вважаючи себе нащадками й співродичами того чи іншого виду тварин або рослин, люди вірили, що чаклунськими методами вони можуть впливати на своїх тотемів, на їхню плодючість, домагатися їхньої прихильності до себе, а також впливати на власну природу, безпосередньо, контактно переймати від тотемів найбільш цінні риси. Саме з цією метою австралійські туземці прив'язували до литок ніг шматки шкіри з ніг кенгуру, щоб у такий спосіб їм передалася прудкість бігу цих сумчастих. Жителі островів Торресової протоки виготовляли чучела морських корів та черепи й кидали їх у воду, сподіваючись, що вони "притягнуть", приваблять своїх співродичів і наведуть їх на мисливців.

Усе це - найдавніші різновиди первісної магії. Спільною рисою їх є уявлення про можливість безпосередньо вплинути на природне шляхом контактного чаклування із злитим з ним надприродним. Пізніше, коли виникає демоністичний тип уявлень, коли складається віра в духів як окремих від тілесності, безплотних сутностей, зазнають істотних змін і магічні уявлення та дії. Тепер об'єктом чаклування є не сам предмет та його надчуттєві якості, а символічне зображення духа цього предмета, його привабливих рис. Здебільшого це були речовинні символи. Так, у свій час тюрінгський селянин висівав насіння льону обов'язково з довгого мішка і при цьому ходив по полю широкими кроками - щоб льон ріс високий, з довгими волокнами. Серед австралійських і баварських селян був звичай давати покуштувати перші плоди вагітним жінкам - це мало сприяти доброму врожаю відповідних рослин у наступному році. У слов'ян було заведено в перший день польових робіт обов'язково одягати чисту, світлу білизну - щоб і поле було чистим, щоб воно не заростало бур'янами. Прикладів демоністичної магії, тобто чаклунства. пов'язаного з вірою в духів, не можна перелічити. Їх об'єднує головна особливість: уявлення про можливість впливати на природне опосередковано, символічно впливаючи на духа - розпорядника урожайності, здоров'я, добробуту тощо. Як бачимо, і в найдавніші, і в давні часи первісна релігійність була спробою практично-духовного освоєння людиною світу, але в своєму історичному поступі вона зазнає досить помітних змін, все глибше поділяючи світ на природний і надприродний, готуючи грунт до формування теїстичних вірувань і культу.

Що стосується "мови" первісної магії, засобів її вираження й дії, то такими були чаклунські обряди, численні табу (полінезійське - "заборона"), що накладалися на певні дії, предмети й слова, заклинання, жертвоприношення. ритуальні ігри, пісні, танці, релігійні свята, а також ритуальні предмети - різні лопаточки, гачки, кошики для вловлювання душ, чучела і маски для навернення дичини, амулети і талісмани тощо. Спільно з уявленнями про надприродне усі вони теж пройшли складний і тривалий шлях розвитку. Як і первісні вірування, вони справили великий вплив на пізнішу й сучасну релігійність і багато в чому збереглися до наших днів у видозміненому або "чистому" вигляді.

У зв'язку з розглянутим виникають питання про місце первісних релігійних вірувань у сукупності поглядів на довкілля, про взаємовідношення релігійного і міфологічного, про історично перший тип світогляду та ін.

Немає сумніву в тому, що свідомість людей, яка ще тільки починала формуватися, була реалістично орієнтованою. Витоки духовного спілкування людей були безпосередньо породжені матеріальною практикою. Уявлення ж про надприродне виникає одночасно з уявленням про природне, тобто тоді, коли було практично створене надприродне у вигляді найпростішої ранньородової організації, а зв'язки людини з природою почали усвідомлюватися нею як її опосередковане відношення до останньої.

Наведені вище відомості про чуттєво-надчуттєві вірування дають підстави констатувати, що спочатку в свідомості людей уявлення про надприродне посідали більш скромне місце, а реалістичні уявлення були домінуючими. Людина наділяла чуттєво-надчуттєвими властивостями, про що теж була мова, далеко не всі предмети і явища природи, а лише ті, які видавалися її особливими. До речі, як доведено численними дослідженнями, у багатьох зразках образотворчого мистецтва верхнього палеоліту релігійні мотиви взагалі відсутні. Це особливо стосується піктографічних та оповідальних малюнків і зображень, які були включені до орнаментів і мали переважно декоративне значення. Отже, йдеться про глибокий реалізм людини первісного суспільства і неспроможність уявлень про нібито притаманні їй "пралогічне мислення", "спіритуалістичну філософію" та всезагальну, до того ж теїстичну, релігійність. А це, в свою чергу, спонукає дещо по-іншому поглянути на питання щодо історично першого типу світогляду.

Відомо, що світогляд як форма суспільної самосвідомості людини "бере" дійсність під кутом зору потреб, інтересів, установок, завдань і цілей суб'єкта і що об'єктивне відношення "людина-світ" з нього не виключено. Необхідною ознакою світогляду є також узагальнений погляд на світ, місце людини в ньому (незалежно від ступеня цієї узагальненості). Зрозуміло, що уявлення людини ранньородового суспільства ще не мали цієї ознаки, їх конкретність, націленість на даний предмет, явище чи ситуацію, що проявлялося не тільки в реалістичних, а й релігійних (фетишистських, тотемістичних. анімістичних) уявленнях та логічних діях, не мали в собі того, що міститься в понятті узагальненого погляду на світ. Стосовно свідомості людини ранньородового суспільства буде, мабуть, правильним казати, що в цей період складалися передумови для формування світогляду як явища більш пізнього.

Свідомість людини ранньородового суспільства, уже знайомої з чуттєво-надчуттєвими віруваннями, не можна назвати й міфологічною. "Міф, - зазначає Ф.Кессиді, - сам по собі нерелігійний'", бо в міфі дійсне "зливається з фантастичним", а релігія "відрізняє фантастичне від дійсного"¹. І що особливо важливе, міф задовольняється правдоподібністю створених фантазійно ситуацій персонажів, явищ: бажаєш - вір у те, що легендарний афінський художник і зодчий Дедал із пір'я та воску змайстрував крила і зі своїм сином Ікаром відлетів з Кріту, де тримав його, мов полоненого, цар Мінос; а бажаєш - не вір у розповідь, від того вона не перестане бути міфом. Релігія ж без віри в надприродне як дійсне, реально суще, субстанційне не існує. Міф стає релігійним тоді, коли його зміст, його сенс випливають з віри в існування надприродного.

Такими є давньогрецькі, давньогерманські та інші міфи про богів і духів; таким є, зокрема, і давньоукраїнський міф про те, як Бог творив світ за допомогою архангела Сатанаїла, і як цей останній намагався "приточити" своє ім'я до слави Господньої.

Не на користь міфологічності свідомості людини ранньородового суспільства, в тому числі і її чуттєво-надчуттєвих форм вірувань, говорить і таке міркування: "Основним питанням, на яке відповідає ... міфологія, є питання не про те, хто створив людей і тварин, а про те, звідки вони прийшли".¹ Але ж свідомість людини, про яку йдеться, ні в релігійній, ні в безрелігійній сферах ще не ставила і не могла ставити ні першого, ні другого питання.

Міфологічне, мабуть, - явище більш пізнє, воно передбачає більш високий розвиток практики, суспільної організації та інтелектуальних здібностей людини.

Правдоподібно, поняття "міфологічне'' і "світоглядне" вперше можуть бути віднесені до свідомості людини розвинутого первіснообщинного суспільства. Іншими словами, ці феномени історично складаються тоді ж, коли виникають демоністичні уявлення про духів. Саме у цей час мисленне відокремлення надприродного як духа від чуттєво-надчуттєвого, як і вихід усієї свідомості за межі конкретних класів предметів і явищ, залучає до нового, світоглядного осмислення того, що раніше уявлялося лише індивідуальним і навіть одиничним.

У цю ж епоху виникають і уявлення про те, "звідки прийшли" тварини і люди, причому в них релігійне поєднується з безрелігійною фантастикою. Приклади таких уявлень наводить, зокрема, відомий американський етнограф і дослідник первісного суспільства Л.Г.Морган (1818 - 1881 рр.). "У багатьох родів, як у моки, - пише він, - поширені перекази, за якими їхніми пращурами були перетворені в чоловіків і жінок тварини або неодушевлені предмети, які стали символами родів. Так, людина роду журавель в оджибве розповідає, що

пара журавлів літала над широкими просторами від Мексиканської затоки до Великих озер і від степів Міссісіпі до Атлантичного океану, розшукуючи багате на харч місце, і врешті-решт обрала водоспади на рукаві Верхнього озера...¹

Коли вони сіли на березі річки й склали крила, Великий дух відразу ж перетворив їх на чоловіка і жінку, які й стали пращурами роду журавель племені оджибве".

Отже, в розвинутому первіснообщинному суспільстві сфера дії надприродного розширена, свідомість людини в цілому набирає світоглядних рис, тут же виникають міфологічні уявлення про світ і людину.

Що ж стосується змісту цього архаїчного світогляду, то відповідь на дане питання залежить від розуміння того, як взаємодіяли, здавалося б, відособлені "потоки" уявлень: релігійний і безрелігійний, неадекватний і адекватний. Становили вони замкнуті сфери чи якось перепліталися, утворюючи певну цілісність? Відомий вчений-африканіст В.Іорданський вважає, що ці "потоки" уявлень в архаїчній свідомості перебували "в нерозривній зрощеності", що перше не суперечило другому, не виключало його, а доповнювало й продовжувало".¹ Французький лінгвіст і етнограф М.Уї дотримується такої ж думки. Немає нічого більш помилкового, каже він, ніж уявляти собі поведінку давньої людини як таку, що в одному випадку керувалася утилітаризмом і "здоровим глуздом", а в іншому - певною схильністю спиратися на навіювання невидимих істот; насправді одноразово використовувалися різні прийоми. На користь зазначеного дослідники вказують багаті етнографічні свідчення щодо менталітету давньої людини.

Все це дає підставу зробити висновок, що історично першим типом світогляду був не міфологічний, не релігійний і не наївно-реалістичний, а синкретичний світогляд людини розвинутого первіснообщинного суспільства, що брав свої витоки з досвітоглядного синкретизму більш раннього періоду суспільного розвитку. Звичайно, синкретичний світогляд - не щось аморфне. Він являв собою поліфункціональну цілісність відносно осібних реалістичного, релігійного, міфологічного і просто помилкового елементів. У ньому ці елементи не просто співіснували, а були включені в єдиний план синкретичного світорозуміння.

Наведене також свідчить про те, що синкретичний світогляд людини розвинутого первіснообщинного суспільства усіма своїми складовими був влитий у практично-духовне освоєння світу, тоді як більш пізня свідомість включається в таке освоєння лише художніми, моральними й релігійними уявленнями. Нарешті, ці останні, як і феномени демоністичної магії, у світлі сказаного можуть розглядатися тільки як відносно самостійні й осібні форми в загальному комплексі культури давньої людини й одна щодо одної. Відбиваючи складні перипетії і колізії розвитку, демоністична, як і чуттєво-надчуттєва релігійність, була необхідним для свого часу засобом входження людини в світ, закономірним попередником національно-державних і світових релігій.

Тема 4. Національні релігії

Національні релігії - це релігії, що розповсюджені й звернені до якоїсь нації, народності, етносу. Ці релігії часто супроводжують процес становлення і розвитку етнічної спільності й уже внаслідок цього виступають як складові його історії. Іноді вони зв'язані зі становленням національної державності, їх функціонування переплітається з функціонуванням державних органів, що дає підстави називати їх національно-державними (конфуціанство, іудаїзм). Задля об'єктивності слід відмітити, що в розвитку держави того чи іншого народу може відіграти важливу роль і світова релігія (наприклад, іслам в арабському світі), тобто державною може бути не тільки національна релігія, а й світова, тому термін “національно-державна релігія” є не зовсім правомірним. Сама категорія “національна релігія” часто використовується для визначення релігій, котрі можна віднести до релігій перехідного типу (наприклад, релігія стародавніх греків), або локальних, що розповсюджені в якомусь певному регіоні, але не звернені до якогось певного народу або націй (наприклад, зараостризм). У першому випадку забувають, що нація - це продукт досить високого рівня розвитку суспільства. Оскільки не можна говорити про давньогрецьку чи давньоєгипетську націю, то й віднести релігії Стародавнього Єгипту або Стародавньої Греції до національних неможливо Навіть якщо визнати існування древньоєгипетської та древньогрецької народностей, ці релігії не відповідають в належній мірі критеріям національних. Виходячи з цього, деякі дослідники розрізняють ранні національні релігії (куди й відносять ті ж релігії Стародавньої Греції тощо) й пізні, що навряд чи можна визнати правильним. Щодо розпізнання локальних релігій, то критерієм тут має бути відповідь на запитання, чи є та спільнота, до якої звернена релігія, нацією, етносом, народом. Такий підхід допомагає чітко розпізнати й визначити, є та чи інша релігія дійсно національною чи ранньонаціональною (при всій двозначності такого терміну) чи локальною тощо. Деякі вчені для визначення окремих видів національних релігій використовують терміни „етнічні” й „народні” релігії.

Виходячи з етимології грецького слова etnikos (родовий, народний. язичницький), народні релігії тотожні, власне, етнічним у вузькому розумінні цього слова. Народними релігіями традиційно вважаються так звані природні релігії, тобто ті, які виникають природним шляхом внаслідок поступового й довготривалого розвитку світоглядних уявлень тієї чи іншої етнічної спільноти про світ природний і надприродний, які представлені у вигляді міфів, традицій, звичаїв, обрядів, культів. Певна етнічна спільність виникає й підтримується завдяки єдиному генетичному (кровноспорідненому) походженню, спільній території проживання та мові спілкування, спільній історичній пам'яті, які зафіксовані у родових легендах про походження народу і постійно відтворюється при здійсненні колективних обрядів. Деякі дослідники навіть ототожнюють етнос і етнічну релігію, вважаючи складові етносу тим, що становить його етнічну релігію¹.

До народних релігій відносять такі релігійні комплекси, які виникли в середовищі ранніх етносів і відповідали їхнім духовним, ідеологічним, культурним потребам. Це, насамперед, давньоіранські, давньоєгипетські, давньоіндійські, давньогрецькі, давньослов'янські та інші релігії, які передавали більш розвинутим релігіям державних етносів-народів (зороастризм, грецький чи римський політеїзм, релігія ацтеків чи інків, релігія східнослов'янських племен Київської Русі тощо). Народні релігії - це вияви автохтонних традицій, які не тільки зберігають їх, а й розвивають, удосконалюють. Народні релігії є обов'язковими для сповідання представниками певних етнічних спільнот. Їх, як правило, не вибирають, у них народжуються.

До характерних рис національних релігій можна віднести :

1.Наявність в тому чи іншому вигляді ідеї “богообранності” даного народу.

2.Наявність в тому чи іншому вигляді обмежень на контакти (спільна діяльність, шлюб тощо) з представниками інших конфесій.

3.Специфічна обрядовість (культ).

4.Ритуалізація побутового життя (перетворення в обряд якоїсь побутової акції, наприклад, “меква” в іудаїзмі).

5.Національні релігії відображають суспільно-політичні умови життя даного народу (конфуціанство й імператорський устрій в Китаї, індуїзм і кастовий поділ суспільства в Індії тощо).

6.Національні релігії віддзеркалюють ментальність та психологію свого народу.

Найбільш характерними для типу національних релігій можна назвати конфуціанство, даосизм, синтоїзм, індуїзм, іудаїзм, а раньонаціональні - давньогрецька, давньоєгипетська, давньоіндійська.

Давньогрецька релігія також являє систему політеїстичних вірувань і культів племен і народів Стародавньої Греції періоду виникнення і розвитку рабовласницького суспільства. Характерними особливостями цієї релігії були уособлення і одушевлення явищ природи (анімалізм), пов'язані з ними людиноподібні боги й тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Все. що оточувало стародавніх греків, за їхніми уявленнями, було заселене божествами. Особливою шаною у греків стародавньої доби користувалась годувальниця всього - Гея, в чому знайшов відображення вплив матріархату. За часу панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими божествами, ієрархію яких очолив Зевс - богів "батько людей”. Він втілював у релігійній формі риси патріархального владики: панував над небом, землею, морем і пеклом. Типові образи богів давньогрецької релігії описали Гомер в "Іліаді" й "Одісеї" (VIII ст. до н.е.) і Геосид у "Теогоні", тобто "Родоводі богів" (VII ст. до н.е.). На початку нової ери стара грецька віра все більше й більше поступається християнству, яке відповідало новим вимогам часу і духовним потребам людей.

Давньоєгипетська релігія склалася як система політеїстичних вірувань і культів народів Давнього Єгипту в VI-ІV тис. до н.е. У кожній області (номі) Єгипту були свої пантеони й культи богів, втілених у небесних світилах, камінні, деревах, тваринах, птахах, зміях і т.д. Пізніше місцеві божества групуються у вигляді тріад на чолі з богом-деміургом (фіванська тріада - єн і сонця Амон, його дружина Мут - богиня неба, їхній син Хонсу - бог місяця, мемфіська - Птах, його дружина Сехмет - богиня війни, їхній син Нефертум - бог рослинності і т.д.). Велику роль у давньоєгипетській релігії відігравали уявлення про загробне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. З часом виникають уявлення про те, що душі (ба) померлих подорожують по світу тощо. Характерною рисою цієї релігії є обожнювання тварин. До найбільш шанованих тварин - втілення різних богів - відносились бик (Апіс, Мневіс та інші), корова (Хатор, Ісіда), баран (Амон, Хнум), змій-крокодил (Себек), кішка (Баст), сокіл (Гор), ібіс (Тот) та ін. Пізніше відбувалась антропоморфізація пантеону, але зооморфні риси у божеств не повністю було витіснено і, як правило, поєднувались з антропоморфними. Так, Бас зображалась у вигляді жінки з головою кішки, Тот - у вигляді чоловіка з головою ібіса і т.д. Підвищення ролі нових релігійних і політичних центрів, розвиток богословської думки супроводжувались процесом злиття, синкретизації богів. Наприклад, з Амоном ототожнювались Ра. Монту, Птах. Гор, з богом Ра - Атум, Гор, Амон, Осітіс, Птах і т.д. За уявленням стародавніх єгиптян світ спочатку мав вигляд хаосу, був водною безоднею, з якої вийшли боги, що створили землю, небо, людей тварин і рослини. Тут на перше місце бога-деміурга виступає Сонце. Традицією давньоєгипетської релігії було обожнення фараонів, які бачились як "служителі Гора", що впливало на династійність царювання.

Давньоіндійська релігія - це сукупність релігійних поглядів та обрядів, що виникали в II тис. до н.е. в середовищі індоаріїв, і яка історично передує власне індуїзму. Виділяють ведичну й брагманську доби функціонування цієї релігії. Ведична доба свою назву отримала від давньоіндійського джерела, яке було створене в цей час, Вед - священних книг, де описуються боги, важливі сторони ритуалу й обрядовості. Весь пантеон складається з тисячі богів, які діляться на земних, атмосферних і небесних. Важливе місце в цей період займають також різноманітні божества, напівбоги, міфологізовані діячі, ворожі сили. Головний сенс обрядовості - жертвоприношення (яджна) у формі вживання священного напою сома або принесення в жертву богам рослин, тварин, людей. Світ, за Ведами, створений або з води ворожими силами (девами і асурами), або з яйця богом Праджапаті чи Брагманом. Всесвіт складається з п'яти елементів - води, землі, вогню, повітря, ефіру (акаша). Брагманська доба відзначається зміною ритуалу, створенням коментарів до Вед - брагманів та аран'як, а також релігійно-філософських трактатів упанішад. Остаточно відокремлюється каста духовних вчителів і виконавців обрядів - брахманів, поширюється явище аскези. Світ, згідно з вченням цього періоду, керується загальними законами карми, якій підкоряються боги й люди. Панівною стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхідності звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара).