Диспут про з’ясування дієвості індульгенцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра філософії та політології

Індивідуальна робота

з дисципліни «Релігієзнавство»

на тему: «Диспут про з'ясування дієвості індульгенцій. 95 тез Мартіна Лютера»

ВСТУП

31 жовтня 1517 року монах ордену августинців, професор філософії і теології університету Віттенберга Мартін Лютер обнародував текст з 95-а тезами про індульгенцію, в котрих виступив проти пов'язаних з нею фінансових зловживань. Вони дуже швидко поширилися по всій Німеччині, що, фактично, стало початком протестантської Реформації.

Папа римський Лев X ввів практику індульгенцій 18 жовтня 1517 році з метою збирання коштів на будівництво собору святого Петра в Римі. Невдоволення практикою індульгенцій спостерігалось і раніше, але на початку осені Лютер отримав достовірні і детальні дані про сумнівні методи проповідника Йоганна Тецеля, котрий, роз'їжджаючи по князівству Бранденбурзькому, обіцяв віруючим за певну плату відпущення гріхів. Суми, отримані таким чином мали ніби-то піти на будівництво собору св. Петра в Римі, а насправді використовувались майнцським архієпископом і князем Альбрехтом II для виплати своїх власних боргів фінансовому дому Фуггерів. У жовтні Лютер роздобув екземпляр інструкції, на підставі котрої Тецель виконував свої дії, і ще раз пересвідчився у зловживаннях при торгівлі індульгенціями.

Свій протест Лютер виразив досить емоційно, прибивши 31 жовтня текст зі своїми тезами до дверей собору у Віттенберзі (ця історична легенда залишається спірною) і розіславши їх копії своїм друзям в Бранденбург, Нюрнберг і Ерфурт. В них він стверджував, зокрема, що гріхи відпускає не Папа римський, а сам Господь, що покаяння здійснюється не в акті таїнства, а триває все життя і у Папи немає ніяких особливих прав відпускати гріхи.

До початку 1518 року вони стали відомі всій Німеччині як на латині, так і в німецькому перекладі. У своїх тезах Лютер виступив не проти самого відпущення гріхів та індульгенцій як таких, а проти зловживань при їх продажу; він нагадував, що, згідно канонічному праву, відпускати гріхи і звільняти віруючих від покарання може лише Папа римський. Протест Лютера проти внесенння світських елементів у католицьке віровчення знайшов широкий відгук у християн і поступово переріс у політичну проблему.

У січні 1521 року папа римський Лев X, побоюючись, що вчення Лютера підірве устої церкви і поставить під сумнів верховенство папи у християнському світі, піддав Лютера анафемі. У 1521 році Лютеру на засіданні рейхстагу у Вормсі було надано можливість зректися своїх поглядів, але він ще раз обгрунтував їх, завершивши словами: "На цьому я стою і не можу інакше". У відповідь рейхстаг заборонив поширення та читання творів Лютера, а імператор Священної Римської імперії видав едикт про арешт Лютера. Але він так і не був виконанний завдяки саксонському курфюсту Фрідріху Мудрому, котрий взяв Лютера під свій захист у замку Вартбург.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА 95 ТЕЗ МАРТІНА ЛЮТЕРА

Для того аби в повній мірі дати аналіз та оцінку 95 тезам Мартіна Лютера, доцільно охарактеризувати їх зміст.

У перших семи тезах Лютер стверджує, що покаяння, до якого закликає Ісус Христос, відбувається не в акті таїнства, але триває все життя християнина і закінчується воно тільки з входженням в Царство Небесне (4 теза). Істинне відпущення гріхів робить не римський папа, а сам Бог: «Папа не має влади відпустити жодного гріха, не повідомляючи і не підтверджуючи відпущення ім'ям Господа; крім того, він дає відпущення тільки у призначених йому випадках. Якщо він зневажає цим, то гріх перебуває й далі».

У наступних десяти тезах Лютер критикує католицький догмат про Чистилище, яке ніби стирає значення смерті (13 теза): «Померлі все спокутують смертю, і вони, будучи вже мертві відповідно до церковних канонів, за законом мають від них звільнення»

У тезах 21-52 Лютер доводить недійсність індульгенцій, бо лише Бог (вірніше Його воля) відає нашим порятунком (28 теза - основа монергізма): «Воістину, дзенькіт золота в скрині здатний збільшити лише прибуток і користолюбство, церковне ж заступництво -- тільки в Божій волі».

Крім того, купивши індульгенцію, грішник не має гарантій, що він дійсно врятований (30 теза): «Ніхто не може бути впевненим в істинності свого каяття і -- набагато менше--в отриманні повного прощення». Мета індульгенцій знаходить не купівлею відпускних грамоти, а щирим каяттям (принцип Sola fide).

У наступних 20 тезах Лютер стверджує пріоритет Слова Божого (лат. Verbum dei) і Євангелія над індульгенціями (55 теза).

«Істинний скарб Церкви, - пише він в 62 пункті, - це пресвяте Євангеліє про славу і благодать Бога (лат. Verus thesaurus ecclesiae est sacrosanctum evangelium gloriae et gratiae dei)», яке Бог явив на хресті (68 теза). Цим закладається принцип Sola Scriptura.

В останніх 20 тезах Лютер стверджує, що у римського папи немає ніяких особливих прав відпускати гріхи (75 теза). В іншому випадку, чому він досі не відпустив всім гріхи? (82 теза) Лютер також не вважає будівництво храму св. Петра виправданням для індульгенцій (86 теза).

У висновку він закладає основи теології хреста, згідно з якою на небо слід входити не грошима, а скорботами (94-95 тези): «Слід закликати християн, щоб вони з радістю прагнули йти за своїм главою Христом через покарання, смерть і пекло». лютер віровчення католицький догмат

2. АНАЛІЗ « ДИСПУТУ ПРО З'ЯСУВАННЯ ДІЄВОСТІ ІНДУЛЬГЕНЦІЙ»

Різні теологи, вчені неоднозначно висловлюються щодо «Диспуту про з'ясування дієвості індульгенцій» Мартіна Лютера. У періодичному виданні Санкт-Петербурзького університету читаємо: «500 років Нового часу у всесвітній історії роблять початкове знайомство з Реформацією християнської Церкви загальнообов'язковим для кожної освіченої людини. 500 років мовчання російською мовою творів німецького реформатора сумно свідчать про недоліки нашої вітчизняної гуманітарної (духовної) освіти. Тому книга «95 тез» Мартіна Лютера призначена для всіх студентів і викладачів російських університетів. Розкриваючи одну з найяскравіших і найважливіших глав всесвітньої історії, ця книга після уважного, вдумливого прочитання повинна оживити розуміння нашого власного становища в загальному розвитку людства, сприяючи виробленню більш міцного підстави наших переконань щодо релігійних, політичних і громадських прагнень сучасного світу».

Деніал Костелано, в свою чергу, ось що думає з цього приводу: «Що б не говорили про Мартіна Лютера, не може бути ніяких сумнівів, що він щиро вірив і був справжнім християнином, виправляючи помилки, які виникли в католицькій церкві протягом століть. Він робить заклики до більш ранньої християнської традиції. У період його інтелектуального становлення, Лютер був одержимий питанням про прощення гріха. Ми бачимо це відразу в перших чотирьох тезах».

Джордж Талкінг, професор Стенфордського університету висловлюється так: «Як і багато інших, Мартін Лютер вважав, що Римо-католицька церква стала занадто корумпованою. Лютер вважав, що фізичні особи можуть шукати порятунок самостійно, не покладаючись на священиків. 31 жовтня 1517 він спробував спровокувати дискусію про реформу, прибиваючи список 95 питань до дверей університетського собору Віттенберзі. Дебати стали надбанням громадськості, коли якийсь невідомий чоловік переписав свої ідеї на брошурі, яка була в кінцевому підсумку розповсюджена по всій Німеччині».

На основі вище сказаного, можемо стверджувати, що публікація Лютером "95 тез" означала заклик до встановлення в Церкві панування Христа. Це означає, що Лютер усунув поділ влади між Богом і людиною. Христос - єдиний, досконалий, всевладний Глава Церкви. «Заклик Христа до покаяння пронизує все наше життя до її останньої миті. Христос не задовольняється частковим покаянням; хто любить Його і слухняний Йому, не може уникати покаяння і покарання. Тільки Христос має владу над мертвими; ключі від пекла і смерті - в Його руках; повноваження папи не простягаються за грань смерті, і його влада прощати гріхи не поширюється на бідні душі померлих. Папа має владу ключів на землі; за бідні душі померлих він може тільки молитися, не більше того. Церква - це місце, де проповідується Євангеліє, що усуває уявну впевненість у порятунку і дає справжню впевненість у набутті Царства Небесного. І служіння відповідальних осіб Церкви - єпископів полягає в тому, щоб охороняти проголошення слова Божого і не захищати, а перешкоджати брехні проповідників індульгенцій».

В "95 тезах" Лютер прагнув уникнути будь-якого натяку на те, що він хоче усунути папу. За його словами, до папських відпущень, та й навіть до розповсюджувачів цих індульгенцій, не можна ставитися з погордою. Священик залишається "вікарієм" Божим, який може прощати провину. Але настільки ж ясно в "Тезах" домінує основне положення Лютера: влада папи і Церкви проявляє себе в повну силу лише тоді, коли вона підпорядкована владі Христа. І хіба може Церква сперечатися з цим?

Лютер був вражений, коли поширювані його друзями "Тези" " протягом 14 днів ( найкоротший термін) облетіли всю Німеччину. У Нюрнберзі "Тези" були надруковані німецькою мовою; вони з'явилися в Ерфурті, Інгольштадті і Базелі; вони вивішувалися в людних місцях, про них жваво сперечалися миряни і духовенство. З особливим натхненням відгукнулися на виступ Лютера миряни. Це ще раз доводить, що «Тези» з'явилися дуже вчасно.

Таким чином, Лютер виразив настрої, які панували у всій Німеччині. У ньому бачили людину, яка зробила те, на що ніхто інший не наважувався. Але Лютера ця популярність не радувала; скоріше, він злякався наслідків свого виступу. Потоки вихваляння не несли йому задоволення. Пізніше він зауважував: «Пісня тоді представлялася занадто високою для мого голосу». Згадуючи минуле в одній з "Застільних промов" першої половини тридцятих років, Лютер зауважував: "У роботу з Євангелієм я, не усвідомлюючи цього, був втягнутий Богом. Якби я передбачав те, що зараз залишилося в моєму минулому, я ніколи не зайнявся б цим. Але Божа мудрість переважає мудрість людську. Він просто закрив мені очі. І тому на початку [шляху до нової віри] сказав я у своїй кімнатці нашому Господу Богу з усією серйозністю і від усього серця, що якщо Він хоче втягнути мене в гру, то нехай веде її тільки для Самого Себе, а мене нехай оберігає від того, щоб я не домішував до цього себе, тобто свою мудрість. Цю молитву Він почув. І надалі буде Він милостивий до мене! "

Однак створення «95 тез» Лютера «... зовсім не представилося церковній владі чим-небудь надзвичайним; вони вельми природно припустили, що все це справа закінчиться суперечкою між двома ченцями: августинцем Лютером і домініканцем Тецель. На багатьох, проте, тези справили більш глибоке враження. Про Лютера пішли чутки, що "він робить справи", що "він і є та людина, яку всі давно чекали", - і всі раділи тому, що на німецькій землі знайшовся, нарешті, такий сміливий чоловік, який зважився протистояти широко розповсюдженій неправді». Однак ця літературна війна вчених богословів сприяла тому, що питання, порушене Лютером, не замовчувалось, а ще більше привертало до себе увагу. За «95 тезами» слідувало багато інших робіт Лютера і, врешті-решт, коли у нього з'явилося дуже багато послідовників, виникла нова гілка християнства - протестантизм (поряд з католицизмом і православ'ям). Незабаром з'явилися й інші релігійні рухи, які розділили протестантизм на кілька гілок. Однак головною з них і донині, залишається лютеранство. Так що вищі чини церкви на чолі з Левом X марно сумнівалися в тому, що Лютер зможе домогтися чого-небудь, опублікувавши свої тези.

ВИСНОВОК

Великий публіцист і проповідник Мартін Лютер величезним чином зміг вплинути на розвиток Європи, ведучи за собою багатьох людей, і зробивши перетворення, яких чекала Європа протягом багатьох сотень років. Говорячи в «Тезах» про насущні проблеми сучасної йому церкви, він проповідував справедливість, любов, чесність. Лютер критикував служителів церкви в тому, що вони все більше віддаляються від Бога і існують на догоду самим собі. Реформатор бажав не церкви заради церкви, а церкви заради Бога, парафіян і віри. Її нескінченні багатства також суперечили всім Євангельським вченням, про що Лютер говорить в «Тезах». Головним завданням будь-якого публіциста є те, щоб праці, написані ним, змогли змінити ту ситуацію, проти якої він виступає. Лютер домігся не тільки очищення церкви від бруду, а й зміг створити нову модель християнства. Саме після його робіт інквізиція втратила свій колишній вплив, а продаж індульгенцій практично припинився.

В "95 тезах" Лютер прагнув уникнути будь-якого натяку на те, що він хоче усунути папу. За його словами, до папських відпущень, та й навіть до розповсюджувачів цих індульгенцій, не можна ставитися з погордою. Священик залишається "вікарієм" Божим, який може прощати провину. Але настільки ж ясно в "Тезах" домінує основне положення Лютера: влада папи і Церкви проявляє себе в повну силу лише тоді, коли вона підпорядкована владі Христа.

Размещено на Allbest.ru