Конфесійне життя Рівненщини у 60-х – першій половині 80-х рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

КОНФЕСІЙНЕ ЖИТТЯ РІВНЕНЩИНИ У 60-Х - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 80-Х РР. ХХ СТ.

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство (історичні науки)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загребельна Людмила Володимирівна

УДК 28(477.81) «1960/1984»

Острог - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства Національного університету «Острозька академія»

Науковий керівник: доктор історичних наук, доцент

Жилюк Сергій Іванович,

завідувач кафедри релігієзнавства Національного університету «Острозька академія»

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент

Бистрицька Елла Володимирівна,

Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка,

професор кафедри стародавньої та середньовічної історії

кандидат історичних наук

Кондратюк Юлія Сергіївна,

Житомирський державний технологічний університет,

доцент кафедри гуманітарних наук

Захист відбудеться 3 жовтня 2011 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 48.125.01 у Національному університеті «Острозька академія» (35800, м. Острог, вул. Семінарська, 2).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національного університету «Острозька академія» (35800, м. Острог, вул. Семінарська, 2).

Автореферат розісланий «1» вересня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В. В. Павлюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У різні періоди вітчизняної історії релігія та церква були важливими чинниками самоорганізації та консолідації населення. Політика владної комуністичної партії на території Української РСР, програма і цілі якої базувались на матеріалістичному світогляді, була спрямована на знищення церкви як соціальної інституції та релігії як різновиду суспільної свідомості.

Обрана для дослідження тема становить значний науковий інтерес. У працях вітчизняних учених висвітлюється загалом історія окремої конфесії або фокусується увага на суто державно-церковних відносинах у всеукраїнському контексті. Між тим, конфесійне життя Рівненщини у 60-х - першій половині 80-х рр. ХХ ст. залишається недослідженим. Вивчення історії релігії в Україні без урахування регіональних особливостей конфесійного розвитку завжди буде поверхове та однобічне.

Актуальність досліджуваної теми зумовлена також необхідністю вивчення історичного досвіду державно-церковних і міжконфесійних відносин, оскільки багато питань суспільно-релігійного життя сучасної України залишаються невирішеними. Зокрема, тривають дискусії щодо доцільності втручання державних органів влади у процеси міжцерковного протистояння та розвитку релігійних течій, окремі аспекти яких мають політичний характер і тісно пов'язані з проблемою національної безпеки України в духовно-релігійній сфері. Зберігається також конфронтація віруючих різних церков та конфесій. Пошук шляхів подолання чи мінімалізації тих суперечностей, які притаманні державно-церковним і міжконфесійним відносинам, без урахування специфіки місцевих традицій чи регіональних особливостей конфесійного розвитку завжди буде малоефективним. У зв'язку з цим зростає потреба в наукових роботах локального (мікро) рівня в межах окремого регіону.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до науково-дослідної теми кафедри релігієзнавства Національного університету «Острозька академія» «Релігійний фактор у контексті суспільних і світоглядних трансформацій» (номер державної реєстрації 0109U003226). Тема дисертації затверджена вченою радою Національного університету «Острозька академія», протокол № 5 від 27 грудня 2007 р.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є здійснення комплексного історико-релігієзнавчого аналізу становища релігійних об'єднань Рівненщини в умовах антирелігійної політики радянської влади у 60-х - першій половині 80-х рр. ХХ ст.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

- розкрити реалізацію партійно-державної релігійної політики у Рівненській області;

дослідити мережу, внутрішньоконфесійне становище та діяльність православних, протестантських, римо-католицьких, іудейських громад у Рівненській області;

розкрити форми адаптації віруючих і духовенства до політичного курсу влади в релігійній сфері;

виявити ознаки релігійного нонконформізму в області;

з'ясувати рівень релігійності населення Рівненщини.

Об'єктом дослідження є сфери державної релігійної політики та внутрішньоконфесійної діяльності в УРСР, а предметом - конфесійне життя Рівненщини у 60-х - першій половині 80-х рр. ХХ ст.

Методи дослідження. У роботі дисертантка керувалася вимогами загальнонаукових принципів пізнання. Так, принцип об'єктивності дозволив критично осмислити окремі утверджені положення і штампи радянської історіографії та конфесійних інтерпретацій. Застосування принципу історизму дало можливість розглядати релігійне життя області у всеукраїнському контексті. Принцип системності забезпечив вивчення функціонування кожної конфесії у взаємозв'язку з окремими громадянами, аспектами діяльності віруючих та духовенства, відносинами з місцевими органами влади. Принцип світоглядного плюралізму допоміг простежити кілька різноманітних і протилежних точок зору на проблему. Принцип всебічності застосовано для аналізу відношення владних структур до різних конфесій у контексті загальнодержавної політики СРСР.

У процесі дослідження використовувались як загальнонаукові методи, так і методи історико-релігієзнавчих дисциплін. Метод періодизації дозволив простежити основні етапи у відносинах між державою і конфесіями. Порівняльно-історичний та проблемно-хронологічний методи дали можливість з'ясувати становище конфесій у різні періоди їх функціонування. Історико-генетичний метод допоміг визначити зміни у формах діяльності релігійних громад та ставлення до них органів місцевої влади. Для обробки цифрового матеріалу використовувався метод математичної статистики. З'ясування функціонально-структурних аспектів релігійних змін потребувало методів соціології релігії, а аналіз еволюції релігійності - методів історії релігії. Методи систематизації та узагальнення допомогли визначити конкретні результати дослідження.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1960-х - першої половини 1980-х рр. Визначення нижньої межі обумовлено розгортанням масового тиску на віруючих з боку держави. Наступ на релігію законодавчо закріплювався постановами ЦК КПРС від 13 січня та ЦК КПУ від 21 березня 1960 р. «Про заходи з ліквідації порушень духівництвом законодавства про культи». На основі цих документів органи державної та партійної влади різко активізували свою антирелігійну роботу. Суттєво обмежили діяльність релігійних громад постанови РМ СРСР від 16 березня та РМ УРСР від 29 квітня 1961 р. «Про посилення контролю за виконанням законодавства про культи» та «Інструкція щодо застосування законодавства про культи», затверджена 16 березня 1961 р. Радою у справах РПЦ і Радою у справах релігійних культів. Метою антирелігійної кампанії було покінчити з релігією як суспільним, культурним, духовним явищем у житті радянського народу. Верхня межа датування пов'язана з проголошенням політичного курсу «перебудови», який згодом зумовив зміни в суспільно-релігійній сфері. В умовах кризи радянського суспільства влада почала поступово змінювати модель державно-церковних відносин, де релігія та церква вже не розглядались у статусі антисуспільних.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Рівненської області за сучасним адміністративно-територіальним поділом України.

Наукова новизна одержаних результатів:

- вперше в сучасній українській історичній науці всебічно висвітлено становище релігійних громад Рівненщини у 60-х - першій половині 80-х рр. ХХ ст.;

- знайшло подальший розвиток положення про те, що протягом 1960-х - середини 1980-х рр. партійно-державна релігійна політика на Рівненщині відображала загальний її напрям у країні. Реалізовувалась вона в області через карально-репресивні та ідейно-пропагандистські заходи для витіснення релігії із свідомості населення;

- досліджено, що у Рівненській області була розгалужена мережа релігійних об'єднань. Соціально-демографічний статус вірян та священнослужителів свідчив про їх обмеженість у соціальних благах. Зареєстровані громади були активними у здійсненні своєї внутрішньокультової діяльності, а виходили за її межі переважно нелегальні. Віруючі римо-католики та іудеї залишались на маргінесі релігійного життя краю зважаючи на державну політику та малочисельність;

- з'ясовано, що зареєстровані громади та священнослужителі за надану можливість легально проводити внутрішньоцерковну діяльність вирізнялися лояльністю та гнучкістю у відносинах із владою;

- встановлено, що у релігійній діяльності явище нонконформізму було притаманне віруючим релігійних об'єднань РЦ ЄХБ, ХВЄ, Свідкам Єгови, леонтіївцям. Проявлялось воно у відмові легалізації діяльності, підтримці неофіційного релігійного центру, поширенні еміграційних настроїв, аполітичній поведінці у тоталітарній країні;

- доведено, що велика кількість вірян в області та їхня активна релігійна позиція є незаперечними фактами високого рівня релігійності населення Рівненщини.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Комплексне дослідження конфесійного життя в межах окремого регіону є вагомим внеском у розвиток історико-краєзнавчої науки, історії релігії та історії України загалом. Фактичні дані та висновки можуть бути використані при підготовці лекційних курсів та спецкурсів із історії релігії, соціології релігії, релігієзнавства, державно-церковних відносин, з історичного краєзнавства. Матеріали дисертації доцільно використовувати при написанні наукових праць з історико-релігієзнавчої проблематики радянського періоду. Дослідження може сприяти у конструюванні моделей врегулювання державно-церковних відносин та міжконфесійних конфліктів. Дисертаційне дослідження важливе при використанні та поширенні знань про різні конфесійні напрямки у межах Рівненської області та України загалом.

Апробація результатів дослідження. Результати наукового дослідження знайшли відображення в публікаціях, доповідях і виступах дисертантки на І Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих науковців, аспірантів та здобувачів «Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії» (м. Рівне, 10-11 грудня 2008 р.), XXVI Міжнародній науково-практичній конференції «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (м. Донецьк, 11 грудня 2009 р.), Міжнародній науковій конференції «Євангельсько-баптиський рух у Східній Європі: історія і культура» (м. Донецьк, 23-24 квітня 2010 р.), VIII Міжнародній науковій конференції «Церква - наука - суспільство» (м. Київ, 26-28 травня 2010 р.), ІІІ Волинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції (м. Житомир, 12-13 листопада 2010 р.), II Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців, аспірантів та здобувачів «Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії» (м. Рівне, 8-9 грудня 2010 р.), XIV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Релігія і влада в Україні: культурна традиція, сучасний досвід та перспективи» (м. Львів, 13-14 травня 2011 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових статей, 5 із яких у фахових виданнях.

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дисертації. Дослідження складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (369 позицій) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 250 сторінок, основний текст займає 185 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, основні завдання, об'єкт, предмет та хронологічні межі дослідження, наукову новизну, розкрито теоретичне та практичне значення роботи та висвітлено апробацію отриманих результатів.

У першому розділі «Історіографія та джерела дослідження» здійснено історіографічний аналіз, охарактеризовано джерельну базу дослідження. У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки проблеми» з'ясовано ступінь висвітлення теми у науковій літературі. Історіографія теми залежно від об'єктно-предметної сфери досліджень авторів має кілька напрямків. Серед узагальнюючих праць, що дають цілісне уявлення про релігійну ситуацію у радянській державі та регіональних досліджень, що характеризуються більшою конкретизацією та деталізацією, доцільно виокремити наукові дослідження, присвячені історії та розвитку православ'я, протестантизму, католицизму, іудаїзму.

Псевдонауковий напрямок дослідження різних конфесій в УРСР був позбавлений об'єктивізму та виступав засобом антирелігійної політики. Релігійне життя Рівненщини радянського періоду залишається невисвітленим в історико-краєзнавчих дослідженнях.

Для зарубіжних дослідників Kolarz, W. Religion in the Soviet Union [Text] / W. Kolarz. - London : Magmillan&GO LTD, 1961. - 521 p.; Lane, C. Christian Religion in the Soviet Union: а sociological study [Text] / C. Lane. - Albany : State university of New York press, 1978. - 256 р. того часу, таких як В. Коларз, пріоритетною темою стали умови виживання релігійних спільнот в умовах штучної секуляризації в СРСР. К. Лейн, крім загального висвітлення релігійної ситуації в СРСР, аналізує проведені соціологічні дослідження релігійної активності православних віруючих, зокрема на Рівненщині.

Вивченням державно-церковних відносин, напрямків політики радянської держави щодо різних конфесій у середовищі сучасних дослідників займались Е. Бистрицька, В. Бондаренко, В. Войналович, В. Єленський, С. Жилюк, А. Моренчук та ін.

Комплексні дослідження розвитку різних конфесій в УРСР в умовах антирелігійної політики у 60-80-х рр. ХХ ст., в яких подано окремі факти з життя громад Рівненщини, здійснено у колективній праці Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України «Історія релігій в Україні» за ред. А. Колодного, О. Бажаном та П. Бондарчуком.

Політику КПРС щодо православної церкви в Україні протягом 1940-1990 рр. у своїх монографіях аналізує В. Пащенко Пащенко, В. Православна церква в тоталітарній державі. Україна 1940-початок 1990-х років [Текст] / В. Пащенко. - Полтава : АСМІ, 2005. - 631 с., де також розкриває становище Корецького жіночого монастиря у Рівненській області. Дотично до теми дисертації В. Войналович аналізує становище всіх монастирів УРСР та опозиційний рух в РПЦ в умовах антирелігійної кампанії хрущовського періоду.

Значний поступ у вивченні життя та діяльності волинського православного духівництва у радянський період здійснив В. Борщевич Борщевич, В. Т. Волинський пом'яник [Текст] / В. Т. Борщевич. - Рівне : ВАТ «Рівненська друкарня», 2004. - 408 с.; Борщевич, В. Т. Православна духовна верства Волині в добу радянського тоталітаризму [Текст] / В. Т. Борщевич // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Історичні науки: [зб. наук. праць]. - Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2009. - Вип. 14. - С. 174-188.. Деякий фактичний матеріал щодо РПЦ в області містять праці В. Рожка Рожко, В. Відродження Української Правослвавної церкви на Волині (1917-2000 рр.) [Текст]: [історико-краєзнавчий нарис] / В. Рожко. - Луцьк : Волинська книга, 2007. - 348 с.; Рожко, В. Нарис історії Української Правослваної церкви на Волині (870-2000) [Текст]: [історико-краєзнавчий нарис] / В. Рожко. - Луцьк : Медіа, 2001. - 672 с.; Рожко, В. Православні монастирі Волині і Полісся [Текст]: [історико-краєзнавчий нарис] / В. Рожко. - Луцьк : Медіа, 2000. - 692 с. . Краєзнавчі дослідження окремих парафій, монастирів Рівненської області здійснювали А. Бабінець, В. Войтович, В. Гордіюк, Н. Петришина, М. Пінчук, П. Савчук, Є. Цимбалюк. Дослідженням діяльності Леонтія Грицана на Рівненщині займались В. Борщевич, В. Покровський, Л. Шугаєва Борщевич, В. Т. Мандрівний проповідник Леонтій Грицан і його послідовники [Електронний ресурс] / В. Т. Борщевич // Читальний зал бібліографічної бази даних «Історична Волинь». - 2008. - Режим доступу: http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=127&Itemid=25. - Заголовок з екрана; Покровский, В. Жизнеописание подвижников Западной Украины [Текст]: [автобіогр. нарис] / В. Покровський. - [б. м.] : [б. в.], 1992. - 61 с.; Шугаєва, Л. М. Витоки та особливості віровчення харизматичного релігійного об'єднання леонтіївців [Текст] / Л. М. Шугаєва // Українське релігієзнавство: бюл. Укр. Асоц. релігієзнавців і Відділ. релігієзнавства Ін-ту філософії НАН України / гол. ред. А. Колодний. - К., 2006. - №38. - С. 136 - 144..

Дослідженням історії протестантизму в радянський період займались Ю. Вільховий, О. Лахно, О. Лешко, В. Любащенко, С. Савінський, П. Яроцький. Серед закордонних авторів вартісними є праці В. Заватського та Т. Нікольської, що досліджували євангельських християн як самостійне явище радянської історії. Окремий фактичний матеріал з історії Свідків Єгови на Рівненщині вміщений у праці К. Бережка Бережко, К. Історія Свідків Єгови на Житомирщині [Електронний ресурс]: [монографія] / К. Бережко. - Електрон. дані. - Житомир: Вид-во ДПУ ім. І. Франка, 2005. - 182 с.. - Режим доступу: http://jhwww.narod.ru/book3.html. - Заголовок з екрана.

Історіографія Римо-Католицької церкви на Рівненщині переважно обмежується матеріалами релігійно-суспільного видання римо-католицької Луцької дієцезії «Волання з Волині», де містяться публікації з історії життя католицьких громад, духівництва, долі католицьких костелів Рівненщини в умовах антирелігійної кампанії.

І. Бегун розкрив умови існування населення єврейської національності в умовах антисіонізму в СРСР протягом 1960-1980 рр.

Таким чином, історіографічний аналіз показав, що праці сучасних науковців містять інформацію про конфесійне життя досліджуваного періоду переважно у всеукраїнському контексті. Релігійні краєзнавчі дослідження регіону в основному представлені історією православної церкви. Частково висвітлене становище різних релігійних об'єднань Рівненщини у досліджуваний період конфесійними виданнями та дослідниками. Стан наукової розробки досліджуваної проблеми зумовив необхідність залучення інших джерел, у тому числі архівних.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база дослідження» охарактеризовано специфіку видів джерел, які є основою дисертаційної роботи. Загалом джерельну базу дослідження можна поділити на опубліковані та неопубліковані джерела. Неопубліковані джерела представлені головним чином документами та матеріалами центральних та обласних архівів.

Важливим документальним зібранням є справи об'єднаного фонду 4648 «Рада в справах релігій при Раді Міністрів УРСР та її попередники: уповноважені Ради в справах релігій при Раді Міністрів СРСР по УРСР» Центрального державного архіву вищих органів влади та управління та справи фонду Центрального комітету Комуністичної партії України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України. У комплексі документів знаходяться загальні дані про релігійне життя всієї республіки, що дозволило порівняти становище релігійних об'єднань Рівненщини з релігійними об'єднаннями інших областей та показати місце області в релігійному житті УРСР.

Найбільший науковий інтерес для проведення дослідження становив Фонд Р-204 «Рівненського виконавчого комітету Рівненської обласної Ради депутатів трудящих» Держархіву Рівненської області. У справах уповноваженого Ради у справах православної церкви при Раді Міністрів УРСР у Рівненській області 1944-1964 рр. представлена інформація про становище та функціонування парафій РПЦ та Корецького жіночого монастиря в умовах політичної «відлиги».

Значний комплекс документів (довідки, інформації, звіти, доповідні записки, матеріали розгляду скарг, статистичні дані, соціально-демографічні показники, списки священнослужителів та віруючих, листи та ін.) був вивчений у справах уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Рівненському облвиконкомі. Один із напрямків політики радянської влади - аналіз статистичної інформації для планування релігійної політики дає можливість простежити тенденції змін, особливості впливу різних чинників, особливості розвитку конфесійного життя регіону тощо. Особливості розвитку та функціонування православних парафій та Свято-Троїцького монастиря допомогли виявити дані про їх фінансово-господарську діяльність. Плани уповноваженого області щодо здійснення релігійної політики показують загальні напрямки цієї політики та тенденції її впровадження.

Доповнили джерельну базу документи канцелярії, організаційно-інструкторського відділу, протокольної частини Рівненського облвиконкому (ф. Р-204), документи фонду 400 «Рівненський обласний комітет Комуністичної партії України», фонди Р-505, Р-1025, 45, Р-491 виконкомів Сарненської, Корецької, Дубенської районних рад народних депутатів, які відображають принципи та напрямки проведення релігійної політики на місцевому рівні та становище релігійних громад різних напрямків. Матеріали фонду 45 «Рівненське обласне статистичне управління Центрального статистичного управління УРСР» спряли визначенню обрядовості населення в розрізі районів.

Одними з найважливіших для дослідження є матеріали прокуратури Рівненської області фонду Р-688, оскільки без них важко було б простежити кримінальні покарання проти віруючих та роль місцевих правоохоронних органів та судів у антирелігійний політиці, специфіку підходів та напрямків до різних конфесій, наявну мережу релігійних об'єднань в області та релігійних процесів.

Документи фонду Р-393 «Уповноважений Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР у Волинській області» вказують, що парафії РПЦ Рівненської області відігравали досить важливу роль у житті Волинсько-Рівненської єпархії.

В архіві Рівненського краєзнавчого музею містяться документи колишнього музею атеїзму: різноманітна література самвидаву, конфесійна періодика, листи віруючих, щоденники віршів, література для дітей, копії листів-звернень ВР ЄХБ до РЦ ЄХБ та навпаки тощо.

Інформація про участь віруючих Рівненської області в загальному русі підтримки та організації РЦ ЄХБ була поміщені в електронній бібліотеці документів й матеріалів «История Евангельского движения в Евразии». Обробку та видання матеріалів було здійснено Євро-Азійською акредитаційною асоціацією.

Серед опублікованих джерел важлива інформація міститься у періодичних виданнях того часу. Матеріали обласної газети Рівненської області «Червоний прапор» та районних газет в основному були інструментами антирелігійної пропаганди. Особливо важливим для використання фактичного матеріалу були публікації у таких конфесійних періодичних виданнях та самвидаву, як «Братский вестник», «Бюллетень Совета родствеников узников ЕХБ в СССР».

У збірці опублікованих архівних документів, спогадів жертв політичних репресій, історичних та документально-публіцистичних нарисів про жителів області видання «Реабілітовані історією: у двадцяти семи томах. Рівненська область» є автобіографічна «сповідь» віруючого О. Ковальчука про «гоніння за віру».

Таким чином, джерельна база опублікованих матеріалів сприяє розкриттю досліджуваної теми, хоча основний зміст матеріалів був залучений із досі не введених до наукового обігу архівних матеріалів. Загалом джерельна база дослідження є цілком репрезентативною та багатовидовою. Вона сприяє досягненню поставленої мети і завдань роботи.

У другому розділі «Реалізація партійно-державної релігійної політики на Рівненщині» проаналізовано напрямки антирелігійної політики радянської влади та її практичне втілення на Рівненщині. У підрозділі 2.1. «Нормативно-правове регулювання державно-церковних відносин, форми та методи здійснення антирелігійної кампанії» з'ясовано, що на початку 1960-х рр. підґрунтям для проведення наступальної антирелігійної кампанії були офіційні постанови та рішення союзного керівництва. Відповідні нормативні акти прийняті в області, враховуючи релігійну мережу, надавали такій політиці конкретний та спланований характер. Крім застосування репресивних методів щодо віруючих, боротьбу з релігійністю населення проводили шляхом створення негативного образу «церковника» та «сектанта» серед населення. У середині 1960-х рр. офіційно посилюються вимоги партійного керівництва щодо формального дотримання місцевими органами законодавства про культи, припинення їх брутального адміністрування, використання у всіх сферах суспільного життя форм атеїстичної пропаганди для подолання «пережитків минулого» у свідомості населення. Незважаючи на це, методи адміністрування в області продовжувалися застосовуватись до кінця 1980-х рр. Жорсткі методи боротьби з релігією в регіоні поєднувались із масштабною атеїстичною пропагандою, реалізація якої відбувалась у різних формах: читання лекцій, проведення вечорів, усних журналів, кінолекторіїв, виступи на радіо, публікації у пресі, впровадження нової радянської обрядовості. Антиклерикальний вектор радянської політики зумовлював залучення в області засобів масової інформації для боротьби із зарубіжною пропагандою. Особлива превентивна підготовка здійснювалась місцевими органами влади до річниці хрещення Київської Русі.

У підрозділі 2.2. «Діяльність комісій сприяння радам з контролю за дотриманням законодавства про релігійні культи» акцентовано, що створення на початку 1960-х рр. комісій сприяння та залучення до їх роботи місцевої інтелігенції було одним із напрямків державної релігійної політики. Діяльність комісій регулювалась таємними рішеннями та інструкціями. Із початку 1970-х рр. починається поступова інституалізація цих органів: закріплюється офіційно їх діяльність, відбувається укріплення кадрового складу. З цього часу до початку 1980-х рр. кількість комісій сприяння та задіяних осіб у них збільшується майже удвічі. Найбільша кількість їх створювалась в районах із підвищеною релігійною активністю віруючих. Де-юре комісії здійснювали контроль за діяльністю релігійних громад та державних органів у сфері релігії, а де-факто мали забезпечували скорочення релігійної мережі, зниження релігійності в області. Особливий напрям роботи комісій сприяння був спрямований на припинення діяльності незареєстрованих релігійних об'єднань.

Здійснений аналіз у третьому розділі «Особливості православ'я на Рівненщині» закономірно фокусується довкола громад, представлених Російською православною церквою. Особливе значення для активізації православного населення відіграли Корецький жіночий монастир та леонтіївський рух. У підрозділі 3.1. «Російська православна церква: внутрішньоцерковне життя та відносини з владою» з'ясовано, що протягом 1960-1964-х рр. мережа парафій РПЦ скоротилась на 27% (106 парафій). Під тиском влади впроваджувались зміни у внутрішньоцерковних питаннях, що значно обмежувало діяльність громад та священнослужителів. Із середини 1960-х рр. припинилась пряма ліквідація парафій, проте до початку 1980-х рр. кількість духівництва зменшилась на 20% (56 осіб), внаслідок чого деякі зареєстровані громади практично припиняли своє функціонування. Незважаючи на це, Рівненська область займала шосту позицію серед областей УРСР, де діяла найбільша кількість парафій РПЦ. Рівень релігійності населення характеризувався доволі високими показниками участі у релігійних обрядах. Релігійна активність православних віруючих проявлялась також у відвідуванні богослужінь, особливо на великі християнські свята. Активну позицію віряни проявляли у надісланих численних скаргах та заявах до вищих органів влади щодо відновлення діяльності парафій, самовільно проведених ремонтних робіт культових споруд, організованих богослужіннях у недіючих храмах. Незважаючи на антирелігійну політику, поступово розвивалась фінансово-господарська діяльність церкви. Щодо соціально-демографічних даних православних парафіян, то в основному це були жінки, значну частку яких складали особи літнього віку. У соціально-демографічних показниках священнослужителів спостерігалась тенденція до поступового зменшення літніх та малоосвічених осіб. Більшість священиків характеризувались лояльним ставленням до радянської влади. До середини 1980-х рр. недіючі культові приміщення були знесені або перепрофільовані переважно для використання у народногосподарських цілях.

У підрозділі 3.2. «Значення Корецького жіночого монастиря у православному житті краю» доведено, що у структурі РПЦ та православному житті краю значне місце належало Корецькому жіночому монастирю, одному із дев'яти функціонуючих в УРСР. На початку 1960-х рр. владою організовувались заходи з метою закриття монастиря, а в наступні роки - для контролю за його діяльністю та стримування поповнення черницями. Незважаючи на це, Корецький жіночий монастир на початку 1980-х рр. за загальною кількістю мешканців займав перше місце серед інших в УРСР. Вагомими чинниками духовного та соціально-економічного розвитку монастиря були налагоджені його зовнішні зв'язки з різними парафіями, єпархіями, екзархатом України та Московським патріархатом. Духовно-релігійне життя монастиря мало вплив на релігійну активізацію місцевого населення. Прикметно, що в Корецькому районі були найбільші показники участі населення в релігійних обрядах.

У підрозділі 3.3. «Феномен леонтіївського руху та його регіональна специфіка» встановлено, що обмеження діяльності РПЦ зумовило діяльність Л. Грицана, що сприяло релігійній активності мирян і межувало із соціальним протестом. Л.Грицан не погоджувався із атеїстичним світоглядом, не поривав зв'язок із ортодоксальною православною церквою та виявляв аполітичність. Характерною рисою діяльності Л. Грицана та його послідовників було виголошування проповідей, внаслідок яких віряни своєю «не участю» порушували суспільно-політичний лад тоталітарної країни. Основними методами боротьби влади проти леонтіївців було притягнення їх до кримінальної та адміністративної відповідальності, дискредитація у засобах масової інформації.

У четвертому розділі дисертації «Становище протестантських громад на Рівненщині» висвітлено функціонування та діяльність протестантських громад Рівненщини в умовах радянської дійсності. У підрозділі 4.1. «Діяльність євангельських християн-баптистів» з'ясовано, що протягом 1960-х - 1964-х рр. внаслідок антирелігійної кампанії в області було ліквідовано 27% громад ЄХБ (44 громади). Тиск радянських органів влади на громади та розчарування діями союзного органу ВР ЄХБ зумовили приєднання 10 громад до нелегального центру РЦ ЄХБ. Віруючі РЦ ЄХБ були активними в організації та підтримці діяльності опозиційного центру, що набирало форм політичного дисидентства. До прихильників РЦ ЄХБ, із метою припинення їх діяльності, влада застосовувала різні методи: легалізацію шляхом приєднання до зареєстрованих громад, соціальні обмеження, громадський осуд, методи брутального адміністрування, адміністративні та кримінальні покарання. Зареєстровані громади ЄХБ знаходились у всіх районах області. Із середини 1970-х рр. до початку 1980-х відбувається їх збільшення на 5 об'єднань, у зв'язку із легалізацією незареєстрованих громад. Кількість віруючих в області, за офіційною статистикою, щорічно зростала в середньому на 350 осіб (8,5%). Соціально-демографічні дані віруючих ЄХБ показують, що більшу частину громад становили жінки (більше 60%), люди із початковою або неповною середньою освітою, прості робітники. У громадах ЄХБ майже половину складали люди похилого віку, проте поступово зростав прошарок молоді. У кожній громаді був один пресвітер, соціально-демографічний статус яких характеризувався тим, що більшість з них були людьми похилого віку з початковою освітою. Інститут проповідників становили чоловіки середнього та літнього віку із початковою освітою. У зареєстрованих ЄХБ розвивалась внутрішньокультова діяльність. Реєстрація сприяла більш лояльному ставленню влади до громад, але зумовлювала втручання у внутрішнє життя. Місцеві органи влади здійснювали контроль за діяльністю обласної ради ЄХБ, відбором делегатів на з'їзд ВР ЄХБ. Проте спроба влади повністю підпорядкувати функціонування обласного органу ЄХБ зумовила організацію віруючих проти дій місцевих органів та акти непокори.

У підрозділі 4.2. «Становище незареєстрованих та легалізованих п'ятидесятницьких громад» встановлено, що у Рівненській області була найбільша кількість п'ятидесятницьких громад і груп порівняно з іншими областями УРСР, концентрація яких була переважно у північній частині області. Частина з них могла діяти легально, підтримуючи ВР ЄХБ (близько 60% зареєстрованих громад), до нелегальних ХВЄ (близько 50 громад) застосовували жорстку політику адміністрування та кримінальні переслідування. Зниження владою релігійної активізації незареєстрованих п'ятидесятницьких груп досягалось через їхню легалізацію. Проте були такі громади, які жодним чином не погоджувались на неї та продовжували діяти підпільно. У другій половині 1970-х рр. почали поширюватись еміграційні настрої серед віруючих та тенденції на самостійний розвиток п'ятидесятницьких громад у регіоні.

У підрозділі 4.3. «Функціонування в області адвентистів сьомого дня» зазначено, що на початку 1960-х рр. релігійні громади АСД з незначною кількістю віруючих (близько 100 осіб) були зняті з реєстрації, але продовжували свою діяльність нелегально. Від початку 1960-х до початку 1980-х рр. кількість віруючих в області поступово зросла на 73%, частково за рахунок переїзду адвентистів з інших областей. Не асимілювавшись з іншими протестантськими громадами (зареєстрованими ЄХБ), АСД відновили свою офіційну діяльність наприкінці 1970-х рр. та поступово зуміли прилаштуватись до радянської дійсності.

У підрозділі 4.4. «Релігійне підпілля Свідків Єгови» проаналізовано статус Свідків Єгови як релігійної організації, що відноситься до пізньопротестантських течій, проте суттєво відмінна від традиційних євангельських церков. З'ясовано, що протягом 1960-х - початку 1980-х рр. на Рівненщині Свідки Єгови були у нелегальному становищі. На початку 1960-х рр. в області їх налічувалось декілька десятків, а вже до початку 1980-х рр. ця цифра збільшилась майже у 5 разів. Здійснений владою адміністративний, кримінальний та громадський тиск на них не припинив їхньої діяльності, яка проводилась підпільно. Групи, склад яких сягав від 20 до 40 осіб, знаходились у містах Дубно, Рівне, Костопіль. Активна діяльність Свідків Єгови у регіоні, що проявлялась в організації зібрань, місіонерстві, відвідуванні інших громад та розповсюдженні літератури, була зумовлена тим, що м. Рівне було центром зборів Житомирської, Хмельницької та Рівненської областей. Суспільно-політичний протест Свідків Єгови проявлявся у абсентеїзмі та відмові виконувати військову повинність у лавах радянської армії.

У розділі 5 «Етноконфесійний вимір римо-католицьких та іудейських громад» проаналізовано вплив етноконфесійного чинника на релігійну активність етнічного населення Рівненщини (офіційно 1,2%).

У підрозділі 5.1. «Римо-католики в умовах релігійної політики антиклерикалізму» встановлено, що РКЦ наприкінці 1950-х - на початку 1960-х рр. підлягала повному знищенню в області: були зняті з реєстрації всі громади, закриті всі костели, заборонено займатися душпастирською роботою всім священнослужителям. Католицькі громади Рівненщини стали «заручниками» радянсько-ватиканських відносин, оскільки недопущення поширення католицизму на території СРСР було засобом подолання ідеологічного впливу Ватикану. На початку 1960-х рр. за офіційною статистикою в області було близько п'ятисот віруючих РКЦ, переважно польської національності, які проживали у містах. Свої релігійні потреби католики задовольняли в інших чинних громадах сусідніх областей або підпільно, тим самим демонструючи свою ідентичність та підтримуючи внутрішньоконфесійний потенціал. Тільки наприкінці 1980-х рр. були офіційно відновлені богослужіння та функціонування костелів.

У підрозділі 5.2. «Становище віруючих євреїв» з'ясовано, що у міжвоєнний період на території Рівненської області єврейське населення активно брало участь у суспільному житті регіону. У 1923 р. тільки на території Рівненського повіту функціонувало 20 синагог та 73 молитовних будинки, у 1930-х рр. євреї становили 56,6% населення Рівного. У післявоєнний період залишилось лише декілька сотень етнічних представників. Під час хрущовської «відлиги» була знята з реєстрації остання рівненська єврейська громада, зруйновані або перепрофільовані всі синагоги. Зовнішньополітичні відносини СРСР з Ізраїлем зумовили витіснення релігійної діяльності іудеїв із суспільного життя, оскільки вона сприймалась політично небезпечною. В області розроблялись конкретні заходи, переважно ідеологічного та пропагандистського змісту з метою асиміляції євреїв в умовах радянського суспільства.

Здійснене дослідження дозволяє зробити ряд висновків, які відображають одержані наукові та практичні результати.

1. Протягом 1960-1964-х рр. реалізація партійно-державної релігійної політики на Рівненщині відображала загальний напрямок «хрущовської» наступальної антирелігійної кампанії із спланованим та конкретним втіленням її на місцях. В області від загальної кількості легально діючих громад РПЦ, РКЦ, ЄХБ, АСД, іудеїв (станом на 1960 р. - 566) було знято з реєстрації 159 громад (28%), були ліквідовані «святі місця», організовувались заходи з метою закриття Корецького жіночого монастиря. Відбувався тиск та втручання влади у внутрішньоцерковні питання зареєстрованих громад, що значно обмежувало їх функціонування. Антирелігійна політика зумовила розкол громад ВР ЄХБ і приєднання частини до нелегального центру РЦ ЄХБ. Створення негативного образу «церковника» та «сектанта» серед населення доповнювали карально-репресивні заходи щодо них. Одним із напрямків державної релігійної політики було утворення комісій сприяння радам з контролю за дотриманням законодавства про релігійні культи та залучення до їх роботи місцевої інтелігенції. У середині 1960-х рр. із офіційним декларуванням змін державної релігійної політики у бік ідеологічної пропаганди в області не були розглянуті явні та масові порушення прав віруючих у попередні роки і методи адміністрування продовжувалися застосовуватись до кінця 1980-х рр. Діяльність же комісії сприяння була направлена на скорочення релігійної мережі в області та зменшення релігійності населення, хоча офіційно вони мали попереджувати та фіксувати порушення віруючими та державними органами радянського законодавства. З метою припинення діяльності громад ХВЄ, РЦ ЄХБ, Свідків Єгови, послідовників Л. Грицана були застосовані соціальні обмеження, адміністративні та кримінальні покарання, громадський осуд. Крім жорстких методів, антирелігійна політика в області здійснювалась у різних формах атеїстичної та антиклерикальної пропаганди.

2. У Рівненській області мережа релігійних об'єднань мала таку особливість. Парафії РПЦ (близько 300) у більшості були сконцентровані у південній частині області. У м. Корці функціонував один із дев'яти монастирів на території УРСР, а вплив леонтіївців був помічений у багатьох районах області та поза нею. Зареєстровані громади ЄХБ (близько 120) переважно рівномірно діяли по всій області, а ті, що підтримували нелегальний центр ЦР ЄХБ (10) - у південно-східній частині. Більшість громад п'ятидесятницького напрямку розташовувались у північних районах області. Віруючі римо-католики знаходились у містах області, а нечисленні АСД та Свідки Єгови були у Березнівському, Дубенському, Костопільському, Рівненському районах. Соціально-демографічний статус вірян зареєстрованих протестантських та православних об'єднань характеризувався більшістю осіб жіночої статі, людей старшого та літнього віку із початковою або неповною середньою освітою, які були звичайними працівниками. У протестантських громадах поступово зростав прошарок молоді. Соціально-демографічний стан легальнодіючих священнослужителів мав вигляд переважання літніх за віком чоловіків із початковою або середньою освітою. Священики РПЦ у більшості випадків мали початкову або середню духовну освіту. Зареєстровані громади були активними у здійсненні своєї внутрішньокультової практики, поступово розвивалась їх фінансово-господарська діяльність. Для активізації православного населення особливу роль відіграли Корецький жіночий монастир та релігійна діяльність Л. Грицана, який не поривав зв'язок із ортодоксальною православною церквою. У монастирі розвивалась духовна та фінансово-господарська діяльність і він займав значне місце у структурі РПЦ.

3. Офіційна реєстрація громад РПЦ та ЄХБ сприяла більш лояльному ставленню влади до них, але зумовлювала контроль та регламентацію їх діяльності, зниження активності віруючих. Громади, у свою чергу, проявляли гнучку позицію в адаптації до суспільно-політичних змін. У діючих парафіях РПЦ, внаслідок контролю влади за інститутом священнослужителів, до початку 1980-х рр. кількість духівництва зменшилась на 20% (у період 1960-1964-х рр. на 8%). Відтак деякі зареєстровані парафії практично припиняли своє функціонування (із середини 1960-х рр. офіційно кількість зменшилась на 10 парафій). Більшість священиків РПЦ характеризувались лояльним ставленням до радянської влади, що відображалось, зокрема, у змісті їх проповідей.

Лояльне ставлення влади до зареєстрованих ЄХБ було зумовлене неможливістю здійснювати контроль за громадами, що діяли підпільно. Від середини 1960-х рр. до початку 1980-х рр. поступово збільшилась загальна кількість зареєстрованих ЄХБ (на 5 громад), кількість рукопокладених пресвітерів. Проте втручання у внутрішнє життя громад проявлялось, зокрема, у намаганні підібрати лояльних представників до структурних органів, здійсненні відбору претендентів на отримання духовної освіти, контролюванні проведення богослужінь та відвідування громад іноземцями. Під наглядом місцевих органів влади були обласні наради та обрання делегатів на з'їзди ВР ЄХБ. Діяльність обласної ради ЄХБ, під тиском влади, була спрямована на обмеження впливу віруючих РЦ ЄХБ на зареєстровані громади, легалізацію релігійного підпілля, стримування тенденцій від'єднання п'ятидесятників від ВР ЄХБ та їх еміграційних прагнень.

Зважаючи на радянську релігійну політику, віруючі АСД поступово зуміли прилаштуватись до радянської дійсності та не виходили за межі своєї внутрішньокультової практики і навіть відновили свою офіційну діяльність наприкінці 1970-х рр.

4. Діяльність нелегальних об'єднань РЦ ЄХБ, ХВЄ, леонтіївців, Свідків Єгови виходила за межі внутрішьокультової практики. Найактивнішими серед них були громади РЦ ЄХБ. Останні також підтримували діяльність нелегального центру, що набирало форм політичного дисидентства. З метою уникнення контролю з боку влади, громади РЦ ЄХБ та нелегальні ХВЄ не погоджувались на їх легалізацію. У другій половині 1970-х рр. у середовищі громад ХВЄ та РЦ ЄХБ почали поширюватись еміграційні настрої через переслідування за релігійні переконання. Характерною рисою леонтіївців було виголошування проповідей, внаслідок яких віряни своєю аполітичністю порушували суспільно-політичний лад тоталітарної країни. Свідки Єгови здійснювали активну підпільну діяльність, проявляли абсентеїзм та відмовлялись служити у лавах радянської армії.

5. Рівень релігійності населення області характеризувався доволі високими показниками участі населення у релігійних обрядах, навіть на тлі релігійної ситуації по УРСР. Підвищений рівень релігійності спостерігався у Корецькому районі та районах з більшою кількістю православних парафій та священнослужителів. Співвідношення послідовників РПЦ та протестантських громад дало можливість виявити таку закономірність: кожен 17-й житель області відвідував православну церкву, хоча б на великі християнські свята та кожен 69-й житель області належав до громади протестантського напрямку.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА НАУКОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

православ'я леонтіївський рівненщина культ

Статті в наукових фахових виданнях

1. Загребельна, Л. В. Особливості формування та діяльності комісій сприяння контролю за дотриманням законодавства про релігійні культи у 60-х - середина 80-х рр. ХХ ст. (за матеріалами Державного архіву Рівненської області) [Текст] / Л. В. Загребельна // Наукові записки: [зб. наук. праць] / Національний ун-т «Острозька академія»; ред. кол. С. І. Жилюк, П. М. Кралюк, В. К. Баран та ін. - Острог : Вид-во Національного ун-ту «Острозька академія», 2010. - Вип. 3. - С. 67-82. - (Серія «Історичне релігієзнавство»).

2. Загребельна, Л. В. Корецький жіночий монастир (60-ті - середина 80-х років ХХ ст.) [Текст] / Л. В. Загребельна // Історичні студії Волинського національного університету ім. Л. Українки: [журн. наук. праць] / Волинський нац. ун-т ім. Л. Українки; ред. кол.: В. К. Баран, В. І. Бортніков, В. П. Колесник та ін. - Луцьк : Волинський нац. ун-т ім. Л. Українки, 2010. - Вип. 4. - С. 104-111.

3. Загребельна, Л. В. Православ'я на Рівненщині у 60-х - середина 80-х років ХХ ст. [Текст] / Л. В. Загребельна // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К. : ВІР УАН, 2010. - Вип. 41. - С. 152-165.

4. Загребельна, Л. В. Християни віри євангельської на Рівненщині (60-ті - середина 80 -х рр. ХХ ст.) [Текст] / Л. В. Загребельна // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки РДГУ: зб. наук. праць / Рівненський держ. гуманіст. ун-т; гол. ред. Р. М. Постоловський. - Рівне : РДГУ, 2010. - Вип. 20. - С. 258-261.

5. Загребельна, Л. В. Євангельські християни-баптисти на Рівненщині (початок 60-х - початок 80-х років ХХ століття) [Текст] / Л. В. Загребельна // Українське релігієзнавство: бюл. Укр. Асоц. релігієзнавців і Відділ. релігієзнавства Ін-ту філософії НАН України / гол. ред. А. Колодний. - К. : УАР, 2011. - Вип. 58. - С. 203-218.

Статті та тези виступів на конференціях

1. Костюкевич, Л. В. Конфесійне життя Рівненщини на початку 60-х років ХХ ст. [Текст] / Л. В. Костюкевич // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: матеріали І Всеукр. науково-практ. конф. (10-11 грудня 2008 р.; Рівне). - Рівне : РДГУ, 2008. - С. 238-241.

2. Загребельна, Л. В. Історія православних храмів Рівненщини (60-ті - початок 80-х рр. ХХ ст) [Текст] / Л. В. Загребельна // Церква - наука - суспільство: питання взаємодії: матеріали восьмої Міжнарод. наук. конф. (26-28 травня 2010 р.; Нац. Києво-Печер. іст.-культ. заповідник). - К. : НКПІКЗ, 2010. - С. 36-38.

3. Загребельна, Л. В. Діяльність комісій сприяння по дотриманню законодавства про релігійні культи при виконкомах Рад народних депутатів у 70-х - початок 80-х рр. ХХ ст. (на прикладі Рівненської області) [Текст] / Л. В. Загребельна // Каразінські читання (історичні науки): тези доповідей 63 міжнар. наук. конф. (23 квітня 2010 р.; Харків). - Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2010. - С. 116-117.

АНОТАЦІЯ

Загребельна Л. В. Конфесійне життя Рівненщини у 60-х - першій половині 80-х рр. ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство (історичні науки). - Національний університет «Острозька академія». - Острог, 2011.

У дисертації досліджено конфесійне життя Рівненщини у 60-х - першій половині 80-х рр. ХХ ст. На основі ґрунтовного та всебічного опрацювання архівних джерел і відповідної наукової літератури аналізується державна релігійна політика в області, мережа, внутрішньоконфесійне становище та діяльність православних, протестантських, римо-католицьких, іудейських громад краю. З'ясовано, що в області була розгалужена мережа релігійних об'єднань. Встановлено, що зареєстровані громади та священнослужителі за надану можливість легально проводити внутрішньоцерковну діяльність вирізнялися гнучкістю у відносинах із владою, а релігійне підпілля проявляло ознаки нонконформізму. Доведено, що рівень релігійності населення Рівненщини був досить високий.

Ключові слова: Рівненщина, антирелігійна політика, Російська православна церква, Корецький жіночий монастир, леонтіївщина, євангельські християни-баптисти, п'ятидесятники, адвентисти сьомого дня, Свідки Єгови, Римо-Католицька церква.

АННОТАЦИЯ

Загребельная Л.В. Конфессиональная жизнь Ривненщины в 60-х - первой половине 80-х гг. ХХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. - Национальный университет «Острожская академия». - Острог, 2011.

Исследована конфессиональная жизнь Ривненщины в 60-х - первой половине 80-х гг. ХХ в. На основе фундаментальной и всесторонней обработки архивных источников и соответствующей научной литературы анализируется партийно-государственная религиозная политика на Ривненщине, её направление, формы и методы. Раскрыта деятельность на местах комиссий содействия советам по контролю за соблюдением законодательства о религиозных культах и их участие в реализации религиозной политики. Показана разветвлённая сеть религиозных объединений Ривненской области, особенностью которой было большое количество общин православных парафий и протестантских общин, даже на фоне УССР. Прослежено, что зарегистрированные общины были активными в реализации своей внутреннекультовой деятельности, а выходили за её пределы лишь нелегальные. Взирая на государственную политику и небольшое количество, верующие римо-католики и иудеи оставались на маргинале религиозной жизни края. Установлено, что зарегистрированные общины и священнослужители за предоставленную возможность легально проводить внутреннецерковную деятельность выделялись лояльностью и гибкостью в отношениях с властью, а деятельность верующих СЦ ЕХБ, ХВЕ, Свидетелей Иеговы, леонтиевцев проявляла признаки нонконформизма. Доказано, что большое количество верующих в областе и их активная религиозная позиция есть неоспоримыми фактами высокого уровня религиозности населения Ривненщины.

Ключевые слова: Ривненщина, антирелигиозная политика, Русская православная церковь, Корецкий женский монастирь, леонтиивщина, евангельские христиане-баптисты, пятидесятники, адвентисты седьмого дня, Свидетели Иеговы, Римо-Католическая церковь.

SUMMARY

L.V. Zahrebelna. The Confessional Life of Rivne Region in 1960s - First Half of 1980s. - The manuscript.

The PhD-thesis is presented for getting the academic degree of candidate in historical sciences, specialty 09.00.11 - Religious Studies (historical sciences). - The National University of “Ostroh Academy”. - Ostroh, 2011.