Буддизм в Україні: стан і перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ

Реферат

з навчальної дисципліни «Релігієзнавство»

на тему: «БУДДИЗМ В УКРЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ»

Виконала

Студентка гр.С-13-1

Денисюк В. В.

Перевірила

Журавльова О.І.

К.мист.,проф.

2013, Донецьк

Історія поширення буддизму в Україні

Незважаючи на те, що буддизм у його поверхневих формах був відомий в Україні досить давно завдяки регулярним контактам українського козацтва з калмиками, що сповідають буддизм, інтерес до буддизму в його філософсько-етичних аспектах виник в Україні в середовищі культурної і наукової інтелігенції лише в XIX столітті. Глибше ознайомлення українців із буддизмом було перервано в радянський період, коли переслідувався будь-який інтерес до духовних учень, що бодай якось відрізнялися від комуністичної ідеології. У результаті, такий інтерес не міг бути повноцінно вдоволений, а тим більше перерости в певні організаційні форми. Тому перші в Україні відкриті систематичні лекції з буддизму, духовні проповіді й наставляння з буддійських практик відносяться до 1989 року, коли силовий та ідеологічний тиск радянської системи значно послабшав. Тоді ж в Україні пройшли перші буддійські посвяти та з'явилися перші мирські послідовники буддизму, що пройшли канонічний обряд прийняття буддійського Прихистку в Трьох Коштовностях - Будді, Вченні (Дхармі) й Громаді (Сангсі).

Ця діяльність велася, в основному, в трьох областях Східної України: Донецькій, Луганській і Харківській. Саме такий територіальний розподіл імовірно був обумовлений найменшим впливом традиційної християнської культури на масову свідомість мешканців цих індустріальних регіонів. Це підтверджується, зокрема, й тим фактом, що наразі саме в цих областях зосереджена найбільша кількість громад і релігійних центрів неправославних конфесій: протестантських (різних течій), мусульманських, іудейських та буддійських.

Перша в Україні офіційно зареєстрована буддійська громада була організована в м. Донецьку в 1991 році. На сьогодні в Україні існує близько сотні буддійських громад і груп, 38 з яких мають офіційну реєстрацію і статус юридичної особи. Найчисленніші громади й групи належать до тибетського напрямку буддизму - тантричної традиції Ваджраяна ("Діамантова Колісниця"). З них найбільш поширені громади Карма Каг'ю, головного відгалуження тибетської школи Каг'ю-па. Вони об'єднані у всеукраїнський релігійний центр "Українська Асоціація Буддистів Школи Карма Каг'ю". В Україні духовна практика цього центру орієнтована винятково на мирян. Громади й групи послідовників цього напрямку є майже в усіх обласних містах України. Офіційним друкованим органом "Української Асоціації Буддистів Школи Карма Каг'ю" є часопис "Буддизм сьогодні".

Наступною за кількістю як громад, так і послідовників є також тибетська школа Нінгма-па, перші українські громади якої об'єдналися в 1993 році з метою максимально ефективного поширення буддизму в Україні у всеукраїнське духовне управління "Буддійський духовний Орден Лунг-жонг-па" (у перекладі з тибетської "Охоронці Заповідей"). Діяльність цієї школи в Україні орієнтована як на мирську, так і на традиційну чернечу модель буддійської духовної практики, саме тому в селищі Ольгинка Волноваського району Донецької області будується буддійський монастир. Громади школи Нінгма-па були першими в Україні, що почали систематичну проповідь буддизму й одержали офіційну реєстрацію. Офіційним друкованим органом буддійського духовного Ордену Лунг-жонг-па" є газета "Левовий рик", виданий також перший номер буддійського просвітницького часопису "Дао". Також ця організація має свій веб-сайт "Нінгма в Україні" (www.ningma.agava.ru та www.ningma.kiev.ua), який на сьогодні є однією з найдокладніших російськомовних інформаційних баз з питань буддизму і входить у міжнародне кільце буддійських сайтів "Dharma-net".

Третьої за кількістю послідовників і громад в Україні є школа Дзогчен, яка, як окрема школа буддизму, оформилася на Заході наприкінці XX століття зусиллями Чог'яма Намхая Норбу, тибетського лами в еміграції. Як і Карма Каг'ю, ця школа в Україні орієнтована на буддистів-мирян.

Ці три школи наразі є основними осередками поширення буддизму в Україні.

Крім них існує також кілька громад і груп інших буддійських традицій:

· школа Сон - корейське відгалуження школи Чань або ж Дзен;

· Нітірен-сю - японська школа, представлена в Україні духовним Орденом Ниппондзан-Меходзі;

· групи й громади, що не мають чіткої орієнтації на ту чи іншу буддійську школу і заявляють про себе як про таких, що належать до традиції Махаяна ("Велика Колісниця").

Наші спостереження протягом більш як п'ятнадцяти років показали, що як в Україні, так і на всій європейській частині пострадянського простору існує кілька основних мотивацій, згідно з якими люди починають цікавитися буддизмом:

· інтерес до екзотики, прагнення підняти особисту значимість шляхом приналежності до чого-небудь "таємного", "езотеричного", "тантричного". Як правило, велика частина людей з подібною мотивацією втрачає свій інтерес до буддизму, коли стикаються з його вимогами серйозної особистої практики;

· ставлення до практики буддизму, як до частини психологічної підготовки в різних видах східних військових мистецтв, хоча це й не зовсім правильно з погляду розстановки пріоритетів. Проте більшість із людей, що прийшли до буддизму на підставі цієї мотивації, переймаються буддійськими практиками досить глибоко й серйозно; саме групи східних єдиноборств є тими основними центрами, через які буддизм найчастіше проникає в молодіжне середовище;

· інтерес до буддійських психотехнік як до методів зміни своїх психологічних якостей, рішення особистих психологічних проблем. Ця мотивація була й залишається однією з основних у країнах Західної Європи й у США. В Україні також спостерігається тенденція до збільшення числа людей, що приходять до буддизму з цією мотивацією.

Останнім часом ми спостерігаємо значне посилення інтересу до буддизму саме як до системи, що дає практичні плоди вже в цьому житті, "тут і зараз", а не в загробному чи потойбічному світі. Те, що це саме практичний інтерес до філософсько-психотехнічних аспектів буддизму, а не звичайне прагнення людей до "екзотики", свідчить той факт, що ні серед керівництва буддійських громад, ані серед маси звичайних буддистів практично немає представників національних меншин, що проживають в Україні (буряти, калмики, корейці, китайці, тувинці) і для яких є традиційним сповідання буддизму в його ритуально-обрядовій формі.

Ми вважаємо, що це дуже важлива тенденція, оскільки вона веде до усвідомлення в суспільстві реальної цінності буддизму як загальнолюдського надбання, а не як екзотичного східного культу.

Проблеми розвитку буддизму в Україні

Однією з головних проблем поширення буддизму не тільки в Україні, але і взагалі в західному середовищі, є, з одного боку, його вимогливість до особистої практики Вчення. Це вимагає досить високої культури мислення й прагнення до самовдосконалення. З іншого боку, незвичність буддійської символіки й ритуалів (особливо в їхній тантричній версії) для західної людини часто створює певні перешкоди для розуміння сутності Вчення Будди.

Відсутність, на відміну від країн Західної Європи й Америки, досить великої діаспори вихідців із країн, де буддизм є традиційною релігією (Японія, Китай, Корея, В'єтнам, Таїланд, Індія) чи, на відміну від Росії, де є досить численні національні меншини компактного проживання, що традиційно сповідають буддизм (буряти, калмики, тувинці) - ставить перед буддистами України завдання, що в інших західних країнах не стояли настільки гостро.

Необхідні тривалі свідомі зусилля як традиційних буддійських Учителів, так і їхніх українських послідовників для адаптації символіки, термінології та ритуалів до культури, ментальності й сучасного способу життя в Україні. Оскільки одним з основних постулатів буддизму є неприхильність до суто зовнішніх форм поширення Вчення, то це завдання є цілком здійсненне й певна робота в цьому напрямку вже досить давно ведеться деякими українськими буддійськими організаціями.

Значним гальмом у розвитку і поширенні буддизму в Україні є практично повна відсутність вітчизняної наукової школи буддології і, як наслідок цього, відсутність української буддійської термінології, що значно утруднює переклад буддійських канонічних і філософських текстів на українську мову. Це тим більше сумно, що сусідня Росія переживає "ренесанс" вітчизняної науковий буддології: щорічно перекладаються й видаються праці буддійських Учителів, ведеться серйозна науково-дослідна робота, систематично здійснюються закордонні контакти з традиційними буддійськими центрами, саму Росію щорічно відвідують і дають наставляння всесвітньо відомі буддійські Вчителі.

Факт відсутності української наукової буддології прикрий ще й тому, що буддійська філософія зробила (і робить донині) помітний вплив на різні західні філософські течії. Отже, вивчення філософії у вищих навчальних закладах не може вважатися, на мій погляд, повноцінним без знання основ філософії буддизму.

Також великою проблемою є і те, що в наукових колах ще нерідко зустрічається недостатнє розуміння буддизму як системи у першу чергу, психотехнічної, де всі ритуально-обрядові, морально-етичні та філософські аспекти підлягають винятково одній мети - зміні й очищенню людської свідомості, приведення його до найвищої точки досконалості й гармонії, що умовно йменується Просвітлінням.

Вузько спеціальний філософський, культурологічний чи історичний підхід не дає повноцінної картини ні самого Вчення Будди, ні розуміння суті діяльності окремих буддійських Учителів як давнини, так і сучасності, ні механізмів різних течій і шкіл буддизму, ні динаміки розвитку й поширення буддизму в сучасному світі.

Наукові дослідження в цих галузях також не можуть вважатися повноцінними без достатнього рівня компетентності в питаннях буддизму, історії і культури країн Південно-Східної Азії, де буддизм зробив найістотніший вплив на всі сторони життя.Ще однією проблемою, що серйозно сковує поширення буддизму в Україні, є фактична нерівність в Україні різних конфесій. Незважаючи на те, що як українська Конституція, так і Закон України "Про свободу совісті і релігійні організації" декларують рівність різних конфесій, у дійсності ця рівність розглядається державними структурами за принципом "усі рівні, але деякі - рівніші". І мова тут іде не тільки про буддизм - подібні проблеми виникають, особливо в областях Східної України і в Республіці Крим, і в різних протестантських Церков, ба навіть у православних Київського Патріархату та в греко-католиків. Так, наприклад, Державний комітет України у справах релігій відмовив греко-католицької церкви заснувати в Донецькій області єпархіальне управління лише на підставі того, що донецька держадміністрація вважала це "недоцільним", і це притому, що в Донецькій області існує кілька десятків греко-католицьких громад. Знадобилася публічна заява кардинала Гузара, щоб це рішення було переглянуто. На підставі такого ж формулювання про "недоцільність" Державним комітетом із справ релігій відмовлено в офіційній реєстрації єдиному в Україні буддійському духовному навчальному закладу - Буддійської академії України. Причому, незважаючи на рішення Верховного Суду України про незаконність цього відмовлення, Держкомітет у справах релігій і до сьогодні під різними приводами відмовляється реєструвати цей навчальний заклад.

Подібна ж історія триває вже протягом восьми років із реєстрацією буддійського монастиря Шейчен-лінг у Донецькій області. Незважаючи на те, що він був освячений і de faсto діє з 1993 року, і Донецька рада у справах релігій, і Державним Комітетом зі справ релігій відмовляються реєструвати його на підставі того, що (цитую витримку з офіційної відповіді Донецької облдержадміністрації) "За останньою інформацією Державного комітету України у справах релігій віронавчальна доктрина буддійської громади "Храм Шейчен-лінг" включає деякі ще недостатньо відомі в Україні методи трансформації свідомості і внутрішніх енергій". І це при тому, що ця громада належить до школи Нінгма-па - широко відомої і найдавнішої зі шкіл тибетського буддизму, одним із верховних ієрархів якої є Його Святість Далай-лама XIV.

Особливо приголомшливий випадок сваволі з боку державних структур стосовно буддійської громади відбувся в місті Харкові: у буддійської громади Ордену Ніппондзан-Меходзі був забраний діючий більше двох років монастир, що був у цьому місті. При цьому робилося це не за рішенням суду, а за рішенням місцевої держадміністрації.

Незважаючи на те що стаття 161 Кримінального Кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за "образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями", у пресі зустрічаються публікації, де буддизм обзивається "сатанізмом", а буддисти - "екстремістами" і "терористами".

Можна з упевненістю говорити про те, що в Україні існують два види закону стосовно так званих "нетрадиційних" конфесій: один вид - це офіційні законодавчі акти, покликані показати обличчя владних структур у привабливому для української і міжнародної громадськості демократичному світлі, і другий вид - неписані закони реальної практики виконання законодавчих актів. Суть цієї практики стосовно "нетрадиційних" конфесій досить ясно сформулював у своєму інтерв'ю газеті "Кримська правда" голова Ради у справах релігій при Раді Міністрів Республіки Крим В. А. Малиборський, що на питання кореспондента про рівність у правах усіх конфесій, зафіксованому в українському законодавстві, відповів: "Гадаю, законодавці поспішили саме з таким підходом. Результат бачимо в наявності, як то кажуть. Треба було вивчити досвід Європи. Є чимало повчальних прикладів. Наприклад, у Греції православ'я є, по суті, державною релігією. Щоб побудувати культовий будинок іншої конфесії, не православної, треба крім державних архітектурних погоджень одержати "добро" головного православного архієрея. Прозелітизм - переманювання віруючих з однієї конфесії в іншу - вважається в Греції злочином і карається законом". Не дивно, що при фактичній наявності в Криму біля десятка буддійських громад, жодна з них не зареєстрована офіційно.

Проблема складних взаємин між буддійськими громадами в Україні й українською владою пов'язана, на мій погляд, насамперед з тим, що з падінням комуністичної ідеології українські владні структури залишилися без ідеологічної опори, звідси і прагнення створити нову обов'язкову для всіх ідеологію, однією зі складових якої є "панівна роль" традиційного православ'я. Ідеї ж демократії для владних структур України абсолютно далекі, оскільки найбільший відсоток чиновників - це старі кадри, виховані на комуністичній ідеології. Особливо яскраво це видно в середовищі чиновників, що мають відношення до Державного комітету України в справах релігій і до обласних Рад у справах релігій: практично всі керівники цих структур були причетні до придушення релігійної свободи в Україні в радянський період. Досить наочним є такий факт: головним релігієзнавчим експертом Держкомітету в справах релігій є пан Козловський І. О. - відомий у релігійних колах Донецької області як людина, що активно фабрикувала в радянський час за замовленням КДБ релігієзнавчі експертизи, на підставі яких вироблялися масові арешти й осуди віруючих різних конфесій. Сьогодні ця людина готує нові кадри релігієзнавців на базі Донецького державного інституту штучного інтелекту. Навряд чи світогляд цих новоспечених “релігієзнавців” будуть відрізнятися особливою віротерпимістю й демократизмом.

Також дуже часто можна стикнутися з неправильним ставленням до буддизму, як до фактора, ворожого для відродження національної української культури. Особливо це відчутно в українських націонал-патріотичних колах. Таке ставлення є частиною ширшої проблеми - підхід до духовно-релігійних течій лише з вузької ідеологічної точки зору. Релігійні вчення розглядаються з погляду їхньої застосовності в ідеологічній і політичній боротьбі, у той час як завдання будь-якої духовної течії це стояти над всякою політичною й ідеологічною упередженістю, не даючи тим самим ідеологам і політикам вийти за рамки загальнолюдських духовних принципів. Історичний досвід уже показав, що всякий раз, коли релігійні принципи підкорялися швидкоплинним політико-ідеологічним інтересам - це неминуче приводило до духовної деградації тієї нації, де це відбувалося.

Мають місце і достатньо часті прояви конфесійної нетерпимості з боку представників найбільш розповсюдженої в Україні православної церкви Московського Патріархату, що користається значною підтримкою з боку органів місцевої влади і членів обласних держадміністрацій у Східній Україні. До нас неодноразово надходила інформація, що православні священики Московського Патріархату, а також і Української Автокефальної Православної Церкви в бесідах зі своїми віруючими називають буддизм не інакше, як "сатанізмом".

Ще однією істотною проблемою є спекуляція на буддизмі в чисто комерційних цілях, створення груп і сект, що прикриваються буддійською термінологією з метою експлуатації своїх послідовників. Діяльність подібних організацій типу сумно відомої "Аум Сінрікьо" чи його менш відомого вітчизняного аналога - "Білого лотоса" з центром у місті Черкаси - помітно дискредитує Вчення Будди в масовій свідомості й служить прекрасним виправданням для чиновників, що перешкоджають діяльності справжніх буддійських організацій.

Останнім часом ця проблема вже не стоїть так гостро багато в чому через працю російських буддологів і перекладачів буддійської літератури, оскільки завдяки десяткам виданих у Росії творів буддійських Учителів різних традицій уже досить проблематично спекулювати на браку інформації про буддизм.

Проблеми розвитку буддизму в Україні

буддизм школа філософія релігійний

Однією з головних проблем поширення буддизму не тільки в Україні, але і взагалі в західному середовищі, є, з одного боку, його вимогливість до особистої практики Вчення. Це вимагає досить високої культури мислення й прагнення до самовдосконалення. З іншого боку, незвичність буддійської символіки й ритуалів (особливо в їхній тантричній версії) для західної людини часто створює певні перешкоди для розуміння сутності Вчення Будди.

Відсутність, на відміну від країн Західної Європи й Америки, досить великої діаспори вихідців із країн, де буддизм є традиційною релігією (Японія, Китай, Корея, В'єтнам, Таїланд, Індія) чи, на відміну від Росії, де є досить численні національні меншини компактного проживання, що традиційно сповідають буддизм (буряти, калмики, тувинці) - ставить перед буддистами України завдання, що в інших західних країнах не стояли настільки гостро.

Необхідні тривалі свідомі зусилля як традиційних буддійських Учителів, так і їхніх українських послідовників для адаптації символіки, термінології та ритуалів до культури, ментальності й сучасного способу життя в Україні. Оскільки одним з основних постулатів буддизму є неприхильність до суто зовнішніх форм поширення Вчення, то це завдання є цілком здійсненне й певна робота в цьому напрямку вже досить давно ведеться деякими українськими буддійськими організаціями.

Значним гальмом у розвитку і поширенні буддизму в Україні є практично повна відсутність вітчизняної наукової школи буддології і, як наслідок цього, відсутність української буддійської термінології, що значно утруднює переклад буддійських канонічних і філософських текстів на українську мову. Це тим більше сумно, що сусідня Росія переживає "ренесанс" вітчизняної науковий буддології: щорічно перекладаються й видаються праці буддійських Учителів, ведеться серйозна науково-дослідна робота, систематично здійснюються закордонні контакти з традиційними буддійськими центрами, саму Росію щорічно відвідують і дають наставляння всесвітньо відомі буддійські Вчителі.

Факт відсутності української наукової буддології прикрий ще й тому, що буддійська філософія зробила (і робить донині) помітний вплив на різні західні філософські течії. Отже, вивчення філософії у вищих навчальних закладах не може вважатися, на мій погляд, повноцінним без знання основ філософії буддизму.

Також великою проблемою є і те, що в наукових колах ще нерідко зустрічається недостатнє розуміння буддизму як системи у першу чергу, психотехнічної, де всі ритуально-обрядові, морально-етичні та філософські аспекти підлягають винятково одній мети - зміні й очищенню людської свідомості, приведення його до найвищої точки досконалості й гармонії, що умовно йменується Просвітлінням.

Вузько спеціальний філософський, культурологічний чи історичний підхід не дає повноцінної картини ні самого Вчення Будди, ні розуміння суті діяльності окремих буддійських Учителів як давнини, так і сучасності, ні механізмів різних течій і шкіл буддизму, ні динаміки розвитку й поширення буддизму в сучасному світі.

Наукові дослідження в цих галузях також не можуть вважатися повноцінними без достатнього рівня компетентності в питаннях буддизму, історії і культури країн Південно-Східної Азії, де буддизм зробив найістотніший вплив на всі сторони життя.Ще однією проблемою, що серйозно сковує поширення буддизму в Україні, є фактична нерівність в Україні різних конфесій. Незважаючи на те, що як українська Конституція, так і Закон України "Про свободу совісті і релігійні організації" декларують рівність різних конфесій, у дійсності ця рівність розглядається державними структурами за принципом "усі рівні, але деякі - рівніші". І мова тут іде не тільки про буддизм - подібні проблеми виникають, особливо в областях Східної України і в Республіці Крим, і в різних протестантських Церков, ба навіть у православних Київського Патріархату та в греко-католиків. Так, наприклад, Державний комітет України у справах релігій відмовив греко-католицької церкви заснувати в Донецькій області єпархіальне управління лише на підставі того, що донецька держадміністрація вважала це "недоцільним", і це притому, що в Донецькій області існує кілька десятків греко-католицьких громад. Знадобилася публічна заява кардинала Гузара, щоб це рішення було переглянуто. На підставі такого ж формулювання про "недоцільність" Державним комітетом із справ релігій відмовлено в офіційній реєстрації єдиному в Україні буддійському духовному навчальному закладу - Буддійської академії України. Причому, незважаючи на рішення Верховного Суду України про незаконність цього відмовлення, Держкомітет у справах релігій і до сьогодні під різними приводами відмовляється реєструвати цей навчальний заклад.

Подібна ж історія триває вже протягом восьми років із реєстрацією буддійського монастиря Шейчен-лінг у Донецькій області. Незважаючи на те, що він був освячений і de faсto діє з 1993 року, і Донецька рада у справах релігій, і Державним Комітетом зі справ релігій відмовляються реєструвати його на підставі того, що (цитую витримку з офіційної відповіді Донецької облдержадміністрації) "За останньою інформацією Державного комітету України у справах релігій віронавчальна доктрина буддійської громади "Храм Шейчен-лінг" включає деякі ще недостатньо відомі в Україні методи трансформації свідомості і внутрішніх енергій". І це при тому, що ця громада належить до школи Нінгма-па - широко відомої і найдавнішої зі шкіл тибетського буддизму, одним із верховних ієрархів якої є Його Святість Далай-лама XIV.

Особливо приголомшливий випадок сваволі з боку державних структур стосовно буддійської громади відбувся в місті Харкові: у буддійської громади Ордену Ніппондзан-Меходзі був забраний діючий більше двох років монастир, що був у цьому місті. При цьому робилося це не за рішенням суду, а за рішенням місцевої держадміністрації.

Незважаючи на те що стаття 161 Кримінального Кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за "образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями", у пресі зустрічаються публікації, де буддизм обзивається "сатанізмом", а буддисти - "екстремістами" і "терористами".

Можна з упевненістю говорити про те, що в Україні існують два види закону стосовно так званих "нетрадиційних" конфесій: один вид - це офіційні законодавчі акти, покликані показати обличчя владних структур у привабливому для української і міжнародної громадськості демократичному світлі, і другий вид - неписані закони реальної практики виконання законодавчих актів. Суть цієї практики стосовно "нетрадиційних" конфесій досить ясно сформулював у своєму інтерв'ю газеті "Кримська правда" голова Ради у справах релігій при Раді Міністрів Республіки Крим В. А. Малиборський, що на питання кореспондента про рівність у правах усіх конфесій, зафіксованому в українському законодавстві, відповів: "Гадаю, законодавці поспішили саме з таким підходом. Результат бачимо в наявності, як то кажуть. Треба було вивчити досвід Європи. Є чимало повчальних прикладів. Наприклад, у Греції православ'я є, по суті, державною релігією. Щоб побудувати культовий будинок іншої конфесії, не православної, треба крім державних архітектурних погоджень одержати "добро" головного православного архієрея. Прозелітизм - переманювання віруючих з однієї конфесії в іншу - вважається в Греції злочином і карається законом". Не дивно, що при фактичній наявності в Криму біля десятка буддійських громад, жодна з них не зареєстрована офіційно.

Проблема складних взаємин між буддійськими громадами в Україні й українською владою пов'язана, на мій погляд, насамперед з тим, що з падінням комуністичної ідеології українські владні структури залишилися без ідеологічної опори, звідси і прагнення створити нову обов'язкову для всіх ідеологію, однією зі складових якої є "панівна роль" традиційного православ'я. Ідеї ж демократії для владних структур України абсолютно далекі, оскільки найбільший відсоток чиновників - це старі кадри, виховані на комуністичній ідеології. Особливо яскраво це видно в середовищі чиновників, що мають відношення до Державного комітету України в справах релігій і до обласних Рад у справах релігій: практично всі керівники цих структур були причетні до придушення релігійної свободи в Україні в радянський період. Досить наочним є такий факт: головним релігієзнавчим експертом Держкомітету в справах релігій є пан Козловський І. О. - відомий у релігійних колах Донецької області як людина, що активно фабрикувала в радянський час за замовленням КДБ релігієзнавчі експертизи, на підставі яких вироблялися масові арешти й осуди віруючих різних конфесій. Сьогодні ця людина готує нові кадри релігієзнавців на базі Донецького державного інституту штучного інтелекту. Навряд чи світогляд цих новоспечених “релігієзнавців” будуть відрізнятися особливою віротерпимістю й демократизмом.

Також дуже часто можна стикнутися з неправильним ставленням до буддизму, як до фактора, ворожого для відродження національної української культури. Особливо це відчутно в українських націонал-патріотичних колах. Таке ставлення є частиною ширшої проблеми - підхід до духовно-релігійних течій лише з вузької ідеологічної точки зору. Релігійні вчення розглядаються з погляду їхньої застосовності в ідеологічній і політичній боротьбі, у той час як завдання будь-якої духовної течії це стояти над всякою політичною й ідеологічною упередженістю, не даючи тим самим ідеологам і політикам вийти за рамки загальнолюдських духовних принципів. Історичний досвід уже показав, що всякий раз, коли релігійні принципи підкорялися швидкоплинним політико-ідеологічним інтересам - це неминуче приводило до духовної деградації тієї нації, де це відбувалося.

Мають місце і достатньо часті прояви конфесійної нетерпимості з боку представників найбільш розповсюдженої в Україні православної церкви Московського Патріархату, що користається значною підтримкою з боку органів місцевої влади і членів обласних держадміністрацій у Східній Україні. До нас неодноразово надходила інформація, що православні священики Московського Патріархату, а також і Української Автокефальної Православної Церкви в бесідах зі своїми віруючими називають буддизм не інакше, як "сатанізмом".

Ще однією істотною проблемою є спекуляція на буддизмі в чисто комерційних цілях, створення груп і сект, що прикриваються буддійською термінологією з метою експлуатації своїх послідовників. Діяльність подібних організацій типу сумно відомої "Аум Сінрікьо" чи його менш відомого вітчизняного аналога - "Білого лотоса" з центром у місті Черкаси - помітно дискредитує Вчення Будди в масовій свідомості й служить прекрасним виправданням для чиновників, що перешкоджають діяльності справжніх буддійських організацій.

Останнім часом ця проблема вже не стоїть так гостро багато в чому через працю російських буддологів і перекладачів буддійської літератури, оскільки завдяки десяткам виданих у Росії творів буддійських Учителів різних традицій уже досить проблематично спекулювати на браку інформації про буддизм.

Размещено на Allbest.ru