Християнський харизматизм як релігійне явище

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

На правах рукопису

УДК 23/28 21:13

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ХРИСТИЯНСЬКИЙ ХАРИЗМАТИЗМ ЯК РЕЛІГІЙНЕ ЯВИЩЕ

Cпеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

ТИТАРЕНКО ВІТА ВОЛОДИМИРІВНА

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.

Науковий керівник:

Филипович Людмила Олександрівна, доктор філософських наук, професор, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, відділення релігієзнавства, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

Любащенко Вікторія Іванівна, доктор філософських наук, Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, відділ історії середніх віків, провідний науковий співробітник;

Решетніков Юрій Євгенович, кандидат філософських наук, Київський Християнський Університет, проректор з навчальної та наукової роботи.

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кафедра культурології.

Захист відбудеться "13" червня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий "8" травня 2003 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук О.В. Бучма.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Поява у другій половині XX ст. новітніх явищ в релігійному житті суттєво змінила релігійну картину світу. Релігійна статистика фіксує, поруч із традиційними (історичними) релігійними системами світобачення та боговшанування, виникнення і діяльність альтернативних релігій - нових релігійних течій. До них відносяться і релігійні течії, які кваліфікуються як "неохристиянські", "неопротестантські", "харизматичні" рухи, які за кількістю своїх послідовників у світі стали другою (після католицизму) християнською течією. "Харизмат", "харизматизм" - це поняття, які ввійшли в суспільну і наукову свідомість переважно протягом останніх двох десятиліть, тому викликають неабияку зацікавленість як самих християн, так і дослідників християнства.

Важливою умовою об'єктивності підходу до вивчення цього явища є розгляд та аналіз не тільки певних проявів харизматизму, а й глибоке розуміння того стану суспільства, в межах якого виникають подібні явища. Вони є характерним симптомом суспільних змін, соціально-культурних трансформацій епохи. Витоки сучасних харизматичних рухів як самостійного релігійного явища слід шукати в історії раннього християнства, у відомих історичних проявах харизматизму. Актуальним є аналіз харизматичних рухів як форми модернізації християнства в добу постмодерну. На фоні релігійного пожвавлення, яке сьогодні спостерігається в Україні, своєчасним є здійснення комплексного дослідження явища християнського харизматизму з релігієзнавчих позицій.

На українських теренах харизматичні рухи віднайшли втілення у створенні харизматичних церков. Харизматичні церкви, церкви Повного Євангелія відрізняються від церков традиційного християнського спрямування незвичністю форми богослужінь, динамічністю, швидким зростанням кількості адептів й нових харизматичних громад. Все це актуалізує дослідження природи лідерства в харизматичних церквах, особливостей віросповідних доктрин харизматів, їх богослужбової практики, проповідницької та теле-євангелічної діяльності. Нагальним є дослідження інституалізації харизматичних рухів, соціально значимої діяльності їх релігійних організацій, церков тощо.

Харизматичні церкви намагаються віднайти своє місце в колі християнських конфесій України. Але їх відносини з традиційними християнськими конфесіями, зокрема з православ'ям, досить складні. Харизматичні рухи в Україні є зоною міжхристиянського занепокоєння. У негативному ставленні до них традиційні конфесії одностайні. Тому актуальним виглядає зняття певних стереотипів шляхом об'єктивного дослідження християнського харизматизму взагалі та харизматичних рухів зокрема.

Харизматичні церкви активні в усіх сферах соціального життя. Їх місійна та благодійницька діяльність охоплює соціально-проблемні групи. В останні роки спостерігається політична активність лідерів харизматичних рухів, їх прагнення активно впливати на політичні процеси в українському суспільстві, прилучитися до політичної еліти країни. Це зумовлює необхідність дослідження формування і взаємовпливу відносин між українським суспільством, державними структурами та харизматичними церквами.

Сучасний харизматичний рух - багатогранне явище, яке все більше привертає увагу суспільства. Однак інформація, яка подається ЗМІ і впливає на формування громадської думки щодо нього, не є науковою, має фрагментарний характер й формує переважно упереджене ставлення до харизматів. Прикладом цього є оціночна термінологія, вживана ЗМІ. Принципи об'єктивності та толерантності, притаманні науковому дослідженню, вимагають розробки наукової термінології, придатної для релігієзнавчого аналізу феномену християнського харизматизму.

Отже, вивчення і аналіз такого явища, як харизматичні рухи в сучасній Україні потребує незаангажованого релігієзнавчого осмислення, що дасть можливість розкрити основні тенденції розвитку харизматичних рухів/церков та їх пристосування до нових суспільних умов.

Зв'язок дослідження з науковими програмами. Дисертаційне дослідження проводилося у системі досліджень Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України згідно з плановими темами "Тенденції розвитку релігії і релігійності в українському суспільстві" (0101U002661) і "Релігія в умовах модерну і постмодерну (християнський аспект)" (0101U002660).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є філософсько-релігієзнавча концептуалізація сучасного християнського харизматизму.

Мета дисертації конкретизується у окремих дослідницьких завданнях, постановка і вирішення яких обумовлені станом і рівнем вивчення даної проблеми в науковій літературі, а саме:

- проаналізувати особливості релігієзнавчих і теологічних інтерпретацій харизми, харизматизму, харизматичності;

- встановити, що є сутністю феномену християнського харизматизму;

- з'ясувати генетичну природу та історичні витоки феномену харизматизму в християнській традиції;

- на основі аналізу віровчення і діяльності сучасних харизматичних церков виявити специфічні характеристики харизматичної релігійності;

- виокремити психологічну основу культової практики християнських харизматичних громад;

- виявити особливості соціальної інституалізації християнських харизматичних громад в сучасній Україні;

- визначити тенденції трансформації християнських харизматичних церков в українському суспільстві.

Об'єктом дисертаційного дослідження є харизматизм як феномен християнства.

Предметом дослідження є специфічна віроповчальна та культова діяльність харизматичних церков сучасної України.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження проводилося на стику різних галузей релігієзнавчої науки, зокрема філософії релігії, психології релігії та соціології релігії. Автор опирався на загальні методи гуманітарних досліджень, зокрема такі як порівняння, аналіз та синтез, абстрагування, узагальнення. При вирішенні окремих дослідницьких завдань використано: типологічний аналіз (при класифікації харизматичних рухів/церков); порівняльний аналіз (при визначенні специфічних характеристик харизматичних рухів); історико-генетичний аналіз (при дослідженні витоків християнського харизматизму); включене спостереження (при розгляді культової практики харизматичних церков); структурно-функціональний аналіз (при дослідженні принципів організації діяльності харизматичних церков); системний аналіз (при концептуалізації християнського харизматизму як релігійного явища).

При аналізі релігійних явищ автор дотримувався дослідницьких принципів, які є традиційними для вітчизняної релігієзнавчої школи, а саме: світоглядного плюралізму, позаконфесійності, об'єктивності, відкритості, історизму, поліметодичності.

Наукова новизна дослідження. Доведено, що християнський харизматизм є фундаментальною онтологічною складовою, внутрішньо іманентною християнській релігійній традиції, яка історично трансформується з розвитком християнства, зберігаючи в собі можливість безпосереднього містичного відчуття віруючим-християнином єдності з Абсолютом через отримання "Дарів Святого Духу", і виявляється в конкретних проявах харизматичності, притаманних певним історичним умовам і формам існування християнства.

Комплексне філософсько-релігієзнавче дослідження феномену християнського харизматизму в сучасній Україні дозволило сформулювати наступні теоретичні положення, які мають наукову новизну й виносяться на захист:

- визначені принципові відмінності релігієзнавчих і богословських підходів до таких феноменів, як "харизма", "харизматизм", "харизматичність", "харизматичний рух". Релігієзнавство, спираючись у своїх визначеннях харизматизму на об'єктивізм, вбачає в ньому доказ реального існування зв'язку віруючого з Богом за рахунок отримання адептами певного містичного досвіду. Якщо йдеться про християнський харизматизм, то увага акцентується на відродженні містичної практики першоапостольської церкви. Теологія виходить з позицій нормативності, що корелюється конфесійними особливостями інтерпретації цього феномену;

- виявлено, що сутність харизматизму як релігійного явища становить процес зміни стану свідомості людини, який виходить за рамки релевантної експлікації сучасними методами наук про свідомість. Наявність певних методик "харизматизації" особистості забезпечує одноманітність, повторюваність та масовість феномену харизматизму. Специфічними наслідками "харизматизації" є наочна зміна поведінки, яка інтерпретується віруючими як зішестя на них "Духу Святого" та отримання "Його Дарів" і призводить до стійких змін в їх особистісному світосприйнятті та еталонах буття;

- історичними витоками феномену харизматизму в християнській традиції можна вважати, поряд з офіційною церквою, єретичні рухи, які відіграли важливу роль в його збереженні та розвитку з часів апостольської церкви; історико-генетична природа "трьох хвиль сучасного харизматизму" виявляє себе в концепті та доктринальному положенні про можливість безпосереднього контакту віруючого з "Духом Святим";

- специфічними характеристиками харизматичної релігійності є: інтенсивність індивідуального містичного досвіду; "позитивність" та екстатичність релігійної віри; обов'язковість дотримання всіх форм ритуальної діяльності для кожного харизмата; аморфність релігійних знань та високий ступінь релігійної мотивації позарелігійної поведінки;

- психологічна основа культової практики християнських харизматичних громад полягає в масовому досягненні віруючими змінених станів свідомості та трансформації відчуттів й відношень (людина-світ), наслідками яких є "дари Святого Духу" - глосолалія, пророцтва, зцілення тощо;

- особливостями соціальної інституалізації християнських харизматичних громад в сучасній Україні є створення різноманітних харизматичних церков та об'єднань, яким притаманна екстравертність, "євангелізаційна інтервенція", тотальна місіонерська діяльність, висока соціальна активність під гаслом "суспільство в церкві, а не церква в суспільстві";

- трансформації християнських харизматичних церков відбуваються в бік лібералізації стилю керівництва, розширення інституціональної структури церков, професіоналізації кадрів служителів, поглиблення адаптації в українському суспільстві через подальшу інтеграцію в усі сфери суспільного життя.

Теоретичне значення дисертації визначається можливостями філософсько-релігієзнавчого аналізу віроповчальної та культової практики християнських харизматичних рухів/церков, які відкриваються завдяки запропонованій автором цілісній релігієзнавчій концепції християнського харизматизму як сучасного релігійного явища.

Запропонована автором концепція християнського харизматизму дає можливість проводити порівняльний аналіз релігійної і соціальної практики різних харизматичних громад, розширює теоретичну і методологічну бази не тільки філософсько-релігієзнавчого, але й соціологічного та порівняльно-історичного аналізу новітніх релігійних рухів.

Практичне значення дисертації. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані у процесі викладання гуманітарних дисциплін, зокрема, при читанні лекцій з релігієзнавства, філософії релігії, психології релігії, історії і соціології релігії, спецкурсів з новітніх релігійних рухів. Зв'язок богословських доктрин і культової практики християнських харизматичних рухів/церков у сучасній Україні із проблемами національної духовності, значний вплив їх соціальної діяльності на суспільне життя робить дисертацію актуальною для широкого кола фахівців.

Апробація дослідження. Результати дослідження повністю відображені в 10 публікаціях дисертанта обсягом 4,3 д.а., були апробовані у виступах на наступних міжнародних конференціях - "Християнство і проблеми сучасності" (Київ, 2000), "Дні науки - 2003" (Київ, 2003), "Соціальні та духовно-культурні виміри релігійних процесів в Україні" (Чернівці, 2003) та всеукраїнських - Перший Всеукраїнський християнський конгрес (Київ, 1999), "Християнство в контексті світової історії і культури" (Київ, 1999), "Історія релігій в Україні" (Львів, 2000), "Християнство і особа" (Тернопіль, 2000), "Релігієзнавство як навчальна дисципліна: теоретико-методологічні та методичні основи викладання у вищій школі" (Тернопіль, 2002), "Християнство в епоху модерну і постмодерну" (Київ, 2002),

Структура дисертації. Мета і характер дослідження зумовили послідовність і логіку викладу матеріалу. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновку і списку основної використаної літератури.

У першому розділі харизматизм розглядається як об'єкт релігієзнавчих досліджень. Аналізується сучасний стан вивчення феномену харизматизму в філософії, психології, соціології, обґрунтовується дослідницька методика опанування проблеми, розробляється термінологічна база дослідження. В другому розділі дослідження аналізуються теологічні (богословські) концепції християнського харизматизму. Розглядається неопротестантська (харизматична) рефлексія досліджуваного явища. В третьому розділі дисертації розглянуті трансформації проявів харизми в історії християнства. Аналізується ґенеза "трьох хвиль Духу Святого" як форми сучасного харизматизму, трансформації харизматичних рухів в посткомуністичних країнах і в сучасній Україні. У четвертому розділі аналізується харизматичність як форма і вимір сучасної християнської релігійності. Визначаються особливості харизматичної релігійності, риси харизматичної індоктринації, специфіка богослужінь харизматів. В п'ятому розділі дисертаційного дослідження, який складається з двох параграфів, автор аналізує харизматизм в сучасній Україні. Розглядаються особливості інституалізації сучасних харизматичних рухів та їх соціальна адаптація.

Зміст роботи подається на 176 сторінках, список використаних джерел включає 242 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі визначається вибір теми дисертації, її актуальність і ступінь наукової розробленості, формулюється мета і задачі, наукова новизна дослідження, розкриваються методологічні підстави й обґрунтовується логіка структури дисертації, визначається науково-теоретична і практична значимість дослідження, наведені дані про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ "Харизма і харизматизм як об'єкт релігієзнавчих досліджень" показує рівень висвітлення теми в науковій літературі. В розділі розкриваються методологічні підстави проведеного дослідження, аналізуються його конкретні методи, окреслюється джерельна база роботи.

Зважаючи на полісемантизм поняття "харизма", проведений лінгвістичний аналіз походження терміну, змістовної наповненості останнього і похідних від нього визначень явищ релігійного життя. Проаналізовані методологічні підходи та проблемні межі дослідження феномену харизматизму в різних галузях гуманітарної науки. Для вітчизняного релігієзнавства актуальною є проблема відокремлення релігієзнавчих інтерпретацій харизми та похідних понять від богословських, а також розрізнення власне релігієзнавчого змісту цього поняття на відміну від психологічного, політологічного чи соціологічного її тлумачення.

Порівнюючи різні наукові визначення поняття харизми, зокрема, відомої української дослідниці протестантизму В. Любащенко, яка означає харизму як благодать, Божий дар, особливу силу, даровану апостолам Святим Духом у день П'ятидесятниці для подолання гріховності і спасіння, та російського дослідника І. Яблокова, який узагальнює визначення харизми, розуміючи під нею наділення особливими якостями певних дій, інститутів або символів, автор динамічно розгортає власне визначення харизми. Тут він виходить з того, що релігієзнавче дослідження християнського харизматизму, яке зумовлено контекстуально явищами культурно-історичного порядку, має розпочатися феноменологічним аналізом особистісних аспектів цього феномену. Поняття "харизма" розкривається як соціоцентричний феномен. Показується його співвіднесеність як ознаки персональної характеристики з поняттями "лідер" (М. Вебер, Геродот, Р. Емерсон, Т. Карлейль, С. Кац, Н. Макіавелі, Ф. Ніцше, Е. Трельч, З. Фрейд), "авторитет" (М. Вебер, В. Даниленко), "геній" (С. Грузенберг, І. Кант). Часто дослідження харизматизму профанують феномен харизматизму до рівня наявного розуміння того чи іншого дослідника. Більш плідним виявляється аналіз харизматизму у власному контексті. Такий аналіз показує, що релевантною причиною зміни особистості в контексті її контакту з релігійною системою харизматизму є набуття особливого духовного досвіду харизматичного типу.

"Харизматизація" як певна зміна стану свідомості постає для людини досвідом спілкування з трансцендентним, тобто переживається як релігійний досвід, іманентно притаманний людській природі. Не виключаючи особистісний, суб'єктивний характер релігійного досвіду, підкреслено його об'єктивність. Людина сприймає релігійний досвід як зустріч з тим, що поза її свідомістю. Релігійний об'єкт ("Дари Духа Святого") для віруючого - духовно об'єктивний. Віруючі-харизмати, на відміну від адептів традиційних християнських конфесій, мають специфічний "всеохоплюючий" індивідуальний релігійний досвід. Розгляд індивідуального містичного досвіду харизматів здійснювався з врахуванням наукових доробок Л. Брауна, В. Джемса, С. Ейзенштадта, І. Ільїна, О. Карагодіної, Дж. Леуба, Г. Олпорта та ін.

Харизматичний релігійний досвід є багаторівневим, оскільки включає в себе різноманітні елементи людської психіки. Проаналізовано його емпіричний і теоретичний рівні. Особливістю першого рівня є безпосередність, як характеристика живих стосунків між людиною і божественною реальністю. Другому ж рівню притаманна опосередкованість, яка виражається в догматичності релігійної свідомості. Таким чином, релігійний досвід представлений тут на рівні понять, знань людини про Бога і про властивості релігійних стосунків. Доведено, що релігійний досвід можна вважати смисловою складовою харизматизму. Аналіз його семантики обумовив розгляд структури релігійної практики харизматів як такої, її змісту та діючих сил. Розглянуто різні точки зору на проблему співвідношення індивідуального і соціального в релігійному досвіді, зокрема, концепції А. Уайтхеда, який підкреслює індивідуальний характер релігійного досвіду, і Е. Дюркгейма, який розглядає релігію як цілком соціальний факт. Проведений аналіз свідчить про актуальність філософсько-антропологічних досліджень феномену християнського харизматизму.

Поява і діяльність неорелігійних угруповань є виявом однієї з глобальних тенденцій сучасного релігійного життя - зустрічі традиції з модерном, за допомогою якої відбувається рефлексія невідповідності традиційних релігійних форм суспільного життя його новим духовно-практичним засадам. Зв'язок харизматизму з християнською релігійною традицією, який є принциповою дослідницькою проблемою, проаналізований на основі концепцій П. Бергера, С. Ейзенштадта, М. Еліаде, Е. Шилза.

Поняття "харизматичні рухи" ввійшло в суспільну і наукову свідомість протягом останніх десятиліть (А. Баркер, В. Бондаренко, Р. Веббер, Н. Дудар, В. Єленський, О. Карагодіна, А. Колодний, П. Павленко, Л. Филипович). Сьогодні не існує системного підходу до аналізу феномену харизматичних рухів, тому видається проблемним оцінювання гіпотез, що висвітлюють даний феномен. Проаналізовані окремі, досить вдалі спроби вийти за межі приватних підходів, зберігаючи при цьому методологію наукового дослідження (З. Вербловський, Б. Вільсон, Т. Оден, Т. Парсонс, М. Персі, П. Хілас), які були започатковані протягом останніх двох десятиріч.

Підкреслені принципові відмінності наукового та богословського підходів до досліджуваного явища. Перші підходять з позицій об'єктивності, другі - з позицій слідування конфесіональній традиції, тобто з позицій нормативності. Такі автори, як А. Баркер, Б. Вільсон, П. Гуревич, В. Єленський, В. Любащенко, Л. Мітрохін та ін. прагнуть дотримуватися нейтральності (об'єктивності), інші - А. Кураєв, О. Дворкін, Є. Волков, Т. Гандоу, С. Роуз, В. Бюне, І. Єфимов, Д. Дунаєв, В. Франчук, Г. Хазел, У. Мартін, Д. Степовик, І. Огорд, Дж. МакАртур притримуються ідеї конфесійної нормативності.

Аналізуючи літературу щодо харизматизму, виокремлено два опозиційних напрямки ставлення до харизматів. Російськомовні джерела характеризуються здебільшого "проправославним" ставленням до харизматичних рухів. Українським джерелам притаманний більш нейтральний, незаангажований підхід. Звертаючи увагу на релігійну неоднорідність (гетерогенність, плюралізм) проявів християнського харизматизму в Україні, суто релігієзнавчий підхід їх аналізу репрезентується М. Бабієм, В. Бондаренком, В. Єленським, М. Заковичем, О. Карагодіною, А. Колодним, П. Косухою, П. Кралюком, В. Любащенко, П. Панченком, Ю. Решетніковим, Л. Филипович, П. Яроцьким та ін.

В конфесійних виданнях харизматів віднаходимо спроби рефлексії харизматизму "зсередини". Ці публікації, не дивлячись на їх пізнавальну цінність, не можуть вважаться основою для наукових узагальнень (С. Аделаджа, Г. Мадава, Дж. Беннет, Д. Принс, У. Екман та ін.). Спробу "зовнішньої" рефлексії феномену харизматичних рухів спостерігаємо в мас-медіа (Г. Вербицька, В. Радзієвський, Г. Релізовська, Т. Ткачук). Вони теж не уникають однобокості у висвітленні даної проблематики, заангажованості та відсутності наукових підходів.

Автор намагався при концептуалізації досліджуваного феномену перевіряти теоретичні положення емпіричним матеріалом. Саме тому у дисертаційному дослідженні значна увага надається аналізу емпіричного матеріалу. В дослідженні цей аспект є принциповим.

Оскільки прояви харизми в релігійному житті відрізняються багатоманітністю, а харизматизм притаманний широкому спектру проявів релігійності в різних релігіях світу (наприклад, шаманізмі та інших родоплемінних та політеїстичних культах), в даному дослідженні коло розглядуваних харизматичних явищ і процесів обмежене християнством. Основна увага приділяється не історичним проявам феномену харизми та її похідних в християнстві взагалі, а сучасним харизматичним рухам, в першу чергу аналізу тих, які представлені на релігійному тлі України.

В першому розділі конкретизована семантика ключових термінів, які автор застосовує в дисертації, вважаючи її доцільною для вирішення окресленого кола дослідницьких завдань.

В другому розділі "Харизма в конфесійних концепціях християнської теології" проаналізовані загальнохристиянське богословське розуміння феномену харизми на основі трактування Новозавітних текстів та ставлення до харизматизму в традиційних християнських конфесіях, зокрема в католицизмі, православ'ї, традиційному протестантизмі та рефлексія цього явища в харизматичних неохристиянських церквах.

В християнстві харизма та її прояви посіли важливе місце серед віросповідних доктрин. Підґрунтям до розгляду харизматизму як суто християнського явища є ключова подія історії Христової Церкви - П'ятидесятниця. Після створення першоапостольської церкви, яка по суті була харизматичною, всі інші релігійні течії і напрямки, які виникали протягом історії християнства, можна розглядати як спробу повернення до харизматичних дарів першоапостольської церкви, що і роблять харизматичні церкви. Покладене за основу тлумачення з грецької "харизма" - "благодать" (благо, дане зверху, тобто Богом), в ортодоксальному християнському розумінні закріпилося як Дари Духа Святого. Оскільки всі християнські конфесії сповідують Біблію, то визнають і Дари Духа Святого.

Серед трьох основних напрямів християнства католицькими богословами найбільше приділяється уваги обґрунтуванню і визначенню місця харизми в церковному житті. Вони інтерпретують харизму як надзвичайний духовний дар, посланий певній особі заради блага Церкви, наприклад: дар святих, непогрішимість папи. Вивчення документів ІІ Ватиканського собору дозволило вивести три лінії, які уточнюють конституційно-еклезіологічну роль харизми: 1) Харизма - це особлива благодать, відмінна від Слова і Таїнства, але орієнтована на побудову церковного communio. 2) Харизму неможливо звести до індивідуального таланту, а чи до дару Духа, який дається всім в хрещенні. 3) Існуючий взаємозв'язок між харизмою і служінням доказує належність харизми до Конституцій Церкви, на противагу протестантському протиставленню Харизми та Інституції.

Аналізуючи феномен церковного об'єднання communio, в основі якого лежить харизма, католицькі богослови (Л. Джероза, Е. Корекко, К. Крамер, Дж. Хамер) виокремлюють: 1) Здатність харизми залучати до участі в тій особливій формі слідування Христу, в якій віруючому дається можливість пережити таїнство Церкви у всій його повноті та універсальності; 2) Здатність харизми перетворювати досвід communio в досвід братерства; 3) Здатність харизми підготовляти віруючого через таке братерство до прийняття об'єднання церков (communio ecclesiarum) та місії (missione); 4) Здатність харизми надавати дієвості єдності загального і службового священства, висуваючи на перший план взаємну відповідність правового та пневматологічного вимірів Слова і Таїнства.

Всі чотири характеристики являють собою різнорівневі онтологічні наслідки хрещення. Очевидно, їх необхідно розглядати як структуротворчі елементи харизми або прояви притаманної їй структуротворочої сили.

В православ'ї відсутня чітко розроблена богословська концепція харизми. Принциповими є дві позиції православ'я щодо харизматизму. Перша - критична, стосується практичної діяльності харизматів. Друга розкриває богословське розуміння харизми як Дару Святого Духу, початково притаманного Православній Церкві. Харизматизм у формах, властивих харизматичним церквам, не закріпився в Православ'ї, як то відбулося з католицизмом, де легалізували харизматичний рух, закріпивши і обґрунтувавши його в канонічному праві, взявши тим самим під контроль.

Православне богослов'я визначає стан харизматів як протилежний "трезвінню" і рівнозначний спокусі (рос. - "прелести") (О. Дворкін, Д. Дунаєв, С. Роуз, С. Ярмусь та інші). Як вітчизняні, так і західні православні богослови схильні розглядати сучасний харизматизм і його "візитну картку" - глосолалію як "демоничну обсесію", тобто одержимість злими духами, на відміну від "посесії" - повної одержимості бісами.

В протестантському теологічному розумінні харизматизму богословські позиції нехаризматичних церков відрізняються від концепцій церков харизматичних, які здебільшого виокремилися із перших. Прикладом розбіжностей у їх позиціях є трактування дару глосолалії. Ця проблема - найбільш актуальна для протестантських богословів. Харизмати вважають "глосолалію" одним із знамень прийняття Святого Духа. Аргументуючи "глосолалію" Біблією (1Кор 14:2), прихильники харизматичних церков вважають, що вони отримують дар говоріння іншими мовами внаслідок хрещення Святим Духом, отже, цілком виправданими будуть чекання інших дарів. Протестанти нехаризматики (Г. Хазел, Г. Макгі) вважають, що "говоріння мовами" у Новому Завіті дарується не кожному, але лише тому, кого обирає Дух Святий. В Новому Завіті немає твердження, що "говоріння мовами" є ключем до більшої духовної сили або є обов'язковим. Особливий зміст цього твердження викликає чисельні суперечки. Зокрема, стверджувалося, що "мови" потрібні були лише в новозавітні часи (Б. Уарфілд) і що вони припиняться самі собою (М. Унгер).

Таким чином, ставлення християнської конфесійної теології до харизми спирається на теологічну традицію конфесії. Виявляється різноманітний спектр ставлення до сучасного харизматизму - від повного неприйняття його православними ортодоксами до проголошення цього прояву релігійності істинно біблійним і апостольським в харизматичних церквах. В католицизмі наявна спроба "вписати" харизматичні прояви в контекст конфесійного богослов'я та богослужбової практики.

В третьому розділі дисертаційного дослідження "Історичні трансформації проявів християнської харизми" детальніше розглянуті трансформації, яких зазнали прояви харизми в історії світового християнства. Цей аналіз обмежений харизматичними рухами, які самоідентифікуються як християнські і традиційно досліджувались в контексті історії християнських церков. Не маючи на меті дати вичерпний опис числених відгалужень християнства, розглянуті суто харизматичні напрямки і течії всередині християнства, богословські надбання чи богослужбова практика яких мали вплив на формування сучасного християнського харизматичного руху. Ці нові релігійні явища, які щочасу виникали на тлі християнства і іноді провокували внутріцерковні конфлікти аж до розколів, характеризуються саме харизматичною формою релігійності. Конфесійні ортодокси вбачали в "єретичних" проявах дію "диявольських сил", спробу спотворити християнське вчення. Засновники ж цих рухів здебільшого прагнули "очищення першоапостольської церкви" від пізніших "бюрократично-авторитарних" викривлень, допущених церковною ієрархією. Основною їх рисою є постійний вплив основоположника руху як носія особистісної харизми на послідовників. Наслідком такого впливу є відчуття адептом зв'язку зі Святим Духом як трансцендентним проявом Бога, Вищою Силою. Це давало поштовх створенню нових релігійних течій, які традиційним християнством здебільшого сприймалися як єретичні, або актуалізації маргінальних явищ в християнстві, які існували раніше, але не набули в силу історичних обставин загальнохристиянського поширення.

На основі праць Августина, В. Валько, Г. Інстіторіса, Орігена, Тертуліана, Я. Шпренгера, Дж. Янга та ін. простежено виникнення християнських єресей, які виступали проти правил єпископальної церкви. В умовах переродження християнства виникали єретичні рухи, що проходять через всю історію християнства в епоху патристики.

В історії раннього християнства простежується зв'язок виникнення єретичних рухів з актуалізацією здібностей віруючих отримувати харизматичні дари Святого Духа. Ця тенденція зберігається і в Середньовіччі. В середні віки завдяки авторитарній (навіть тоталітарній) владі католицької церкви в Західній Європі не було умов для виникнення "масового харизматизму". Бо єпископальна за своїм інституційним устроєм церква не може контролювати дестабілізуючих наслідків харизматизму. Церква того часу знищувала прояви харизматизму в зародку. Цим займалася зокрема інквізиція. Тому "масовий харизматизм" не був ознакою згаданих вище єресей і не міг бути таким.

Реформація є відправною точкою соціального та ідеологічного руху ХVІ ст., направленого на відродження євангельського першохристиянства, який спричинив виникнення протестантизму. В дисертації не ставилося за мету описувати період Реформації, оскільки він вивчений в багатьох працях вітчизняних та зарубіжних дослідників (П. Вілларі, Л. Гейссер, С. Головащенко, А. Горфункель, В. Любащенко, Ю. Решетніков, П. Яроцький та ін.). Реформація актуалізувала прояви харизматизму, які з ХVІІ ст. починають виникати в протестантських країнах Європи. Зазвичай релігійні лідери, вислані з своїх країн, осідали в США. В цьому, можливо, криється причина зародження трьох "хвиль Духа Святого" саме в США.

Проаналізовано "три хвилі" сучасного християнського харизматизму. "Перша хвиля" - початок ХІХ ст. Виникнення традиційних п'ятдесятницьких церков. "Друга хвиля", відома як неоп'ятдесятництво - 60-ті рр., ознаменована проникненням харизматичних явищ в традиційні християнські церкви. "Третя хвиля" - початок 80-х рр. Харизматизм охоплює весь світ. Харизматичний рух "третьої хвилі" характеризується акцентацією на сильному євангелізмі, коли сила молитви перетворюється в "чудесні зцілення". Орієнтацію сучасного харизматичного відродження можна охарактеризувати як нову і більш глибоку форму екуменізму: кожний християнин "оновлюється" завдяки власному релігійному досвіду в своїй релігійній традиції, але при цьому певним чином поєднується з іншими віруючими, які "оновлюються" в своїх традиціях. Отже, всі "три хвилі Духу Святого"- це суттєва частина харизматичного руху в християнстві. Це означає, що майже всі християнські деномінації тою чи іншою мірою насичені харизматичною ідеєю.

Харизматизм на українських теренах постає як своєрідний симбіоз харизматичних рис, притаманних східній та західній християнській традиції, витворює специфічне конфесійне середовище, запропонувавши соціоетичне вчення, звернене до простих біблійних істин, апостольської проповіді, ідеалів євангельсько-братерського життя.

Аналіз прояву харизматизму в історії християнства дав можливість виділити особливий феномен християнської релігійності - християнський харизматизм. Він являє собою складне явище, яке має своїм корінням християнську доктрину. Спостерігаємо еволюцію християнського харизматизму, який проходить ряд трансформаційних етапів, пов'язаних з актуалізацією того чи іншого розуміння безпосереднього релігійного досвіду в християнській громаді, боротьбою "консервативних" і "обновленських" тенденцій в богослов'ї та живій практиці християнства. Актуалізація харизматичних процесів протягом історії християнства пов'язана з кризовими явищами і постає каталізатором оживлення духовного життя християн. Разом з тим аналіз проявів харизматизму в християнстві дозволяє казати про послідовність і спадковість сплесків харизматизму, а також про їх єдине онтологічне джерело. У широкому сенсі харизматизм - постійний фермент релігійної картини світу, який продукує релігійні пошуки.

Проаналізувавши історичні трансформації християнської харизми, дисертант виокремив прояви "особистісної" та "масової" релігійної харизми. Наведені приклади догматичного обґрунтування харизматичних проявів, спроби інституційно направити їх суспільну активність в руслі конфесійної теології.

В четвертому розділі "Харизматичність як форма та вимір сучасної християнської релігійності" з'ясовується сутність релігійності харизматів. Аналізуються особливість харизматичної релігійності та специфіка богослужінь харизматів, як форми існування цієї релігійності; специфіка харизматичної індоктринації; вплив харизматичної індоктринації на індивідуальні прояви релігійності харизматизму. Спираючись на дослідження релігійності Б. Лобовика, а також той аспект вивчення релігійності як форми буття релігії, який досліджували О. Бучма, А. Колодний, П. Павленко та Н. Дудар, доводиться генетичний зв'язок харизматизму і сучасної християнської релігійності.

Актуалізовано генетичний зв'язок харизматизму і сучасної християнської релігійності, який полягає саме в її харизматичності. Харизматичність, за великим рахунком, є в наш час принциповою ознакою суб'єктивної релігійності в різних християнських конфесіях. При аналізі харизматичної релігійності взята за основу "багатовимірна модель релігійності" американських соціологів Ч. Глока і Р. Старка.

Харизматичність як індивідуальний вимір сучасної релігійності аналізується з двох позицій: психологічної, яка цікавиться харизматичністю як ознакою, якістю, характеристикою специфіки сучасної релігійності віруючого-харизмата, і соціологічної, коли харизматизм досліджується в контексті впливу релігійних переконань на свідомість і поведінку індивіда, соціально-демографічних груп, спільнот, тим самим виявляючи функціональність релігії на індивідуальному й соціальному рівнях.

Харизматичність - не тільки наявна і стала якість, а такий прояв харизматизму, який характеризується динамічним та змінним процесом взаємодії носія особистісної харизми із тими, хто її визнає. Розглядається подвійна природа цього явища: особиста харизма лідера і харизматичність як індивідуальні прояви релігійності їх адептів. Підкреслено важливість спільно пережитого релігійного досвіду харизматів, оскільки становлення харизматичної церкви як автономного угруповання віруючих-харизматів відбувається і ґрунтується на спільності, однаковості суб'єктивного релігійного досвіду. Це дозволяє харизматам створити своє субсуспільство.

Аналізуючи релігійний досвід харизматів, пов'язаний з їхньою релігійною практикою і/або вірою, досвідом "спілкування" зі священним чи божественним, виділено чотири типи інтеракцій між суб'єктом і об'єктом такого спілкування (за Р. Старком). Серед чинників, які детермінують рекордну динаміку харизматичного руху, виокремленні: особливості доктрини, чия ефективність базується не на змісті, а на впевненості; заохочення до дії і впевненість у реалізації Божого плану; ефективну організацію і систему збільшення числа вірних. В ході дослідження визначено типові риси харизматичної індоктринації.

Прагнучи об'єктивності, слід зауважити, що дослідження стану свідомості новонавернених або адептів традиційних християнських церков на предмет виявлення ступеня їх залежності від церковних лідерів і використання методів впливу на паству в традиційних конфесіях не проводилися. Беручи до уваги свідоцтва таких найавторитетніших православних отців, як "Лествицу" преподобного Іоанна Сінайського (Лествичника), численні католицькі житія святих, такі як "Квіточки Святого Франциска Ассізського, висновуємо, що зміна стану свідомості людини є основною метою будь-якої релігії. Перетворення людини з язичника на щиро віруючого християнина, що можливе тільки в результаті психологічного впливу, а сучасною мовою - "контролю за свідомістю", "промивання мізків", виявляться майже легітимними методами традиційного християнства.

В академічних колах є доведеним, що особа приєднується до НРТ добровільно, намагаючись віднайти відповіді на екзистенційні запити, шукаючи позитивні і неформальні соціальні зв'язки. Автор вважає некоректним ототожнення харизматичних практик (як і будь-яких релігійних, або суспільних практик) зі штучно розробленими психіатричними методами, такими як гіпноз, сугестія, нейролінгвістичне програмування тощо. Йдеться скоріше про дві форми впливу на людину: по-перше, володіння побутовими прийомами так званого "маніпулювання людьми", яким свідомо чи несвідомо користуються всі нормальні члени суспільства, а по-друге, це набагато цікавіші прийоми, що призводять до потрапляння людини в "змінені стани свідомості".

Емпіричні дослідження автора дають підстави стверджувати, що фактично всі харизматичні зібрання схожі між собою і організовані за чіткими принципами. Розглянувши особливості харизматичної релігійності та форми її існування, бачимо, що харизматична індоктринація змінює світоглядні орієнтири членів харизматичних громад таким чином, що вони отримують змогу змінювати стан власної свідомості так, щоб відчувати в собі присутність Святого Духу. Мета харизматичного лідера - скерувати і направити зміну стану свідомості прихильників в "харизматичне" русло. Наслідком харизматичної індоктринації є зміна позацерковної поведінки віруючих-харизматів, яка проявляється в підвищенні особистісної самооцінки, відчутті власної обраності, що сприяє соціальній активності харизматів, їх прагненню змінити світ за зразком устрою харизматичної церкви.

Окреслено особливості харизматичної релігійності в релігійному досвіді, релігійній вірі, ритуальній діяльності, релігійних знаннях та "релігійних наслідках" у сфері нерелігійної поведінки.

В п'ятому розділі дисертації "Харизматизм в демократичній Україні" проаналізовано харизматизм в його соціальних проявах, розглянуто інституалізаційну діяльність сучасних харизматичних рухів в Україні. Розділ складається з двох параграфів. У першому - "Особливості інституалізації харизматів" проаналізовано коло питань стосовно інституалізаційної діяльності сучасних харизматичних рухів та їх соціальних проявів.

Визначені зміни в церковній організації, інституалізація харизматичних рухів, яка призвела до утворення харизматичних церков, що мають всі організаційні структури, притаманні такому типу об'єднань віруючих. Наслідком цього є процес будівництва харизматичними церквами власних релігійних споруд, на відміну від поширеної практики використання для богослужінь орендованих приміщень кінотеатрів, палаців культури тощо.

Проаналізовані зміни в релігійних відносинах (кадрова політика). Спостерігається відхід від автократичного стилю церковного керівництва до більш ліберальних та демократичних методів і форм керівництва паствою. З цією метою створюються колегіальні церковні органи, наприклад, Рада церкви. Цей процес свідчить про те, що сучасні українські харизматичні церкви не підпадають під визначення "сект", як воно існує.

Інтенсивність, з якою проводиться євангелізаційна діяльність харизматичних церков, заслуговує на увагу, оскільки набуває рис "релігійної інтервенції". Мета тотальної харизматичної євангелізації реалізується у диференційованому служінні, яке є формою адаптації харизматів в соціумі. Це ілюструє якісні зміни в релігійному житті харизматів, коли розвивається не тільки вертикальний зв'язок "людина-Бог", а й горизонтальний "людина-людина", "людина - суспільство".

Сучасні українські харизмати пройшли шлях від декількох громад сектантського типу до утворення потужних харизматичних церков та їх об'єднань. Їх питома значимість у суспільному житті України зростає не тільки за рахунок кількісного зростання харизматичних громад, а, перш за все, за рахунок якісних змін у внутріцерковній та зовнішній політиці харизматичних церков, зокрема суспільній відкритості та соціальній активності. теологічна концепція християнський харизматизм

Оскільки харизматичний рух поширений в багатьох країнах сучасного світу, в другому параграфі п'ятого розділу "Соціальна адаптація харизматичних церков" проаналізовані особливості соціальної адаптації харизматичних церков до умов сучасного українського суспільства, детально розглянуті питання, які стосуються відносин харизматичних церков з українським суспільством, а саме: харизматичні церкви та політика; харизматичні церкви і економічна діяльність; харизматичні церкви та держава; харизматичні церкви та освіта; харизматичні церкви та українська національна культура; харизматичні церкви в середовищі християнських церков України; соціальне служіння харизматів.

Розглянувши відносини харизматичних церков з сучасним українським суспільством, ми бачимо поглиблення інтеграції харизматів в українське суспільство та посилення соціальної активності віруючих-харизматів. Але разом з тим слід зазначити, що їх соціальна діяльність не є вирішальною в українському суспільстві.

В українських мас-медіа питома вага їх впливу на суспільно-політичні процеси в країні є значною мірою завищеною, в той же час соціологічні дослідження спростовують подібні ствердження. Щодо ставлення до діяльності харизматичних церков в українському поліконфесійному середовищі, то спостерігається певна толерантизація з боку протестантських конфесій, в той же час з боку православних церков (особливо УПЦ (МП)) посилюється різка критика, про що свідчать інформаційні повідомлення Прес-служби УПЦ.

Розгляд сучасної харизматичної релігійності в її соціальних проявах в Україні дає можливість припускати подальшу тенденцію до росту активізації їх суспільної діяльності. Але вищевикладені матеріали не свідчать з необхідністю, що такий процес обов'язково матиме місце.

ВИСНОВКИ

У висновках відзначається, що комплексне дослідження християнського харизматизму та його проявів на сучасному релігійному тлі України проведено в руслі гуманітарного підходу. Представлена релігієзнавча інтерпретація релігійного досвіду християнського харизматизму, який, безумовно, має ціннісне значення. Головним критерієм істинності інтерпретації феномену християнського харизматизму та обґрунтування дослідницьких висновків при цьому була перевірка теоретичної бази дослідження емпіричним матеріалом.

Запропонована філософсько-релігієзнавча концепція феномену сучасного християнського харизматизму вміщує аналіз генетичної природи та історичних витоків феномену харизматизму як фундаментальної онтологічної складової, внутрішньо іманентної християнській релігійній традиції, виявляє специфічні характеристики християнського харизматизму в віровченні, індоктринації та культовій практиці, визначає особливості соціальної інституалізації християнських харизматичних громад, тенденції їх розвитку в сучасному українському суспільстві. Вона не претендує на всебічність та остаточність. Оскільки тенденція до розширення кордонів поліконфесійності на релігійній карті України має незворотній характер і протягом ближчих років інноваційний процес релігієтворення буде продовжуватися, харизматичний рух залишатиметься об'єктом релігієзнавчих досліджень.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ПОДАЮТЬСЯ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Титаренко В.В. Теоретичні проблеми дослідження харизми й харизматизму // Українське релігієзнавство. - К., 2002. - № 24 - С. 39-48.

2. Титаренко В.В. Соціально-політичний погляд на сучасний харизматичний рух// Українське релігієзнавство. - К., 2001. - № 21. - С. 109-119.

3. Титаренко В.В. Особливості сучасного харизматичного руху//Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Зб. наук. праць. - К., 2002. - Вип. VІІІ - С. 3-11.

4. Титаренко В.В. Неохристиянські церкви в релігійному житті України//Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Наук.зб. - Чернівці, 2003. - Вип.163-164. Філософія. - С. 139-140.

5. Титаренко В.В. Феномен харизми: соціально-психологічні аспекти//Перший Всеукраїнський християнський конгрес "Примирення - дар Божий". - К., 1999. - С. 95-98.

6. Титаренко В.В. Ісус Христос - особистість харизматичного типу//Християнство: контекст світової історії та культури. Наук. зб. - К., 2000. - С. 91-94.

7. Титаренко В.В. Харизматизм: філософський аналіз чинників виникнення і розвитку// Християнство і особа. Наук. зб. - Київ-Тернопіль, 2000. - С. 114-119.

8. Титаренко В.В. Харизматизм: богословське та релігієзнавче осмислення//Історія релігій в Україні. Праці Х-ї Міжнародної наукової конференції. - Кн. ІІ. - Львів, 2000. - С. 155-160.

9. Титаренко В.В. Харизматичний рух: сучасний стан і проблеми // Християнство і проблеми сучасності. Наук зб. - К., 2000. - С. 100-103.

10. Титаренко В.В. Основні тенденції розвитку харизматичного руху в Україні//Вісник Київського національного ун-ту імені Тараса Шевченка. - К., 2003. - Вип.54-55. Філософія. Політологія. - С. 133.

АНОТАЦІЯ

Титаренко В.В. Християнський харизматизм як релігійне явище. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (Відділення релігієзнавства). Київ, 2003.

Дисертація є комплексним філософським дослідженням феномену християнського харизматизму та його проявів на сучасному релігійному тлі України. Розроблена термінологічна база дисертаційного дослідження, окреслена конкретна семантика ключових термінів, застосованих у дисертації. В дисертації проаналізовано теологічні (богословські) концепції християнського харизматизму в католицизмі, православ'ї, традиційному протестантизмі та рефлексію цього явища в харизматичних церквах. Доведено, що конфесії актуалізують свою інтерпретацію феномену харизми, спираючись на власну теологічну традицію.

Запропонована філософсько-релігієзнавча концепція християнського харизматизму вміщує аналіз генетичної природи та історичних витоків феномену харизматизму як фундаментальної онтологічної складової, внутрішньо іманентної християнській релігійній традиції, виявляє специфічні характеристики християнського харизматизму в віровченні, індоктринації та культовій практиці сучасних харизматів, визначає особливості соціальної інституалізації християнських харизматичних громад, тенденції їх розвитку в українському суспільстві.

Ключові слова: харизма, християнський харизматизм, "дари Духа Святого", харизматичність, глосолалія, індоктринація, харизматична церква.

АННОТАЦИЯ

Титаренко В.В. Христианский харизматизм как религиозное явление. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. Институт философии имени Г.С. Сковороды НАН Украины (Отделение религиоведения). Киев, 2003.

Диссертация является комплексным философским исследованием феномена христианского харизматизма и его проявлений в современном религиозном поле Украины. Разработана терминологическая база диссертации, очерчена семантика ключевых терминов, использованных в исследовании. Поскольку в христианстве харизма и её проявления заняли важное место в вероисповедальных доктринах, проанализированы теологические (богословские) концепции христианского харизматизма в католицизме, православии, традиционном протестантизме, а также рефлексия этого явления в харизматических церквях. Доказано, что конфессии актуализируют свою интерпретацию феномена харизмы, опираясь на собственную теологическую традицию.