Спілкування як механізм соціалізації особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мета даного курсу - вивчення релігії як соціального феномена, особливостей функціонування релігії в суспільстві, структури і елементів релігійного комплексу, типології релігійних організацій, суспільних функцій релігії, сучасної релігійної ситуації і тенденцій розвитку сучасних релігій, соціологічних теорій релігії.

У зв'язку з тим, що формулювання власних соціальних доктрин є однією з важливих сучасних тенденцій діяльності релігійних об'єднань, в рамках курсу розглядаються соціальні доктрини католицизму, російського православ'я, ісламу.

Надається увага аналізу соціально-релігійної ситуації в Україні, проблемі свободи совісті і толерантності, питанню про моделі державно-конфесійних відносин, законодавству України про свободу совісті і віросповідань.

Одна з принципових методологічних основ викладу матеріалу - позаконфесійність і нейтральність в суперечці між релігійним і безрелігійним світоглядом. Знання, отримані в результаті вивчення соціології релігії повинні сприяти самостійному вибору світоглядної позиції.

Соціологія релігії як частина соціології. Соціологія релігії і інші релігійні дисципліни. Методологічна позаконфесійністьі нейтральність в суперечці між релігією і атеїзмом як принципові позиції світської соціології релігії. Особливості соціологічного вивчення релігії як соціального і культурного феномена. Методи і інструментарій соціології релігії.

Виникнення і розвиток соціології релігії як наукової дисципліни, класики соціології релігії (О.Конт, Е.Дюркгейм, М.Вебер і ін.).

Проблема визначення того, що відноситься до поняття "релігія" як актуальна тема соціології релігії. Особлива віра в надприродне, можливість контактів з ним, відповідна діяльність, відносини і організації як визначаючі риси релігії з погляду переважаючої у вітчизняному релігієзнавстві.

Проблема світоглядних суперечностей в поглядах дослідників релігії; богословський, атеїстичний і агностичний підходи до релігії. Теологічні (конфесійні) пояснення єства релігії (Е. Трельч, Р. Отто, П. А. Флоренській, П. Л. Бергер, і др). Складність і умовність в класифікації не теологічних соціологічних теорій релігії. Спрощені наступально-атеїстичні пояснення релігійного феномена. Різноманіття філософських і соціологічних інтерпретацій релігії (К.Маркс і Ф.Енгельс, Е.Дюркгейм, М.Вебер, М.Еліаде і ін.). Структурно-функціональний підхід до вивчення релігії (А.Радкліфф-Браун, Т. Парсонс, Р. До. Мертон). Біологизаторськіє і психологічні концепції релігії (У.Джеймс, Л.).

Об'єктивність і постійний характер існування соціальних детермінант релігії.

Соціумні (детермінанти у відносинах суспільства і природи, чинники в області відносин людей один з одним), гносеологічні (проблема необмеженості і обмеженості пізнання, передумови на плотському і раціональному ступенях пізнання), психолого-антропологічні ("вічні антропологічні проблеми", суспільно-психологічні чинники, індивідуально-психологічні передумови), соціокультурні детермінанти.

Релігійна свідомість, релігійні відносини, релігійна діяльність і релігійні організації як складові частини релігії. Особливості релігійної віри як інтеграційної межі релігійної свідомості. Рівні релігійної свідомості. Релігійна психологія і релігійна ідеологія. Особливості видів релігійної діяльності. Релігійний культ. Властивості і види релігійних відносин. Види і будова релігійних організацій. Типологія релігійних організацій (секта-деноминация-церква).

Компенсаторна, світоглядна, регулятивна, комунікативна, інтеграційна-дезинтеграційна, культурнотранслдяційна, легитимируюча-роззлегитимітаційнв функції релігії. Принципи аналізу ролі релігії і релігійних організацій в суспільстві.

Кількість релігій «Нового віку», повторюю, надзвичайно велика. Але умовно їх можна поділити на три категорії. Перш за все це культи, що проголосили себе новітніми варіантами християнства, та пропонують унікальну «боговідверту» істину та єдиний шлях до спасіння людства. Серед них такі відомі організації, як Сімя любові (раніше Діти Бога), Церква Армагеддона, Церква живого слова , Життєвий шлях, Церква біблійного розуміння, Міжнародний шлях, Віра алтаря та інші. Голосніше за всіх про себе заявляла відома , войовнича Церква уніфікації Сен Мюн Муна(SunMyungMoon), який запевняв, що має мільйони прихильників по всьому світі.

Значну частину серед культів складають гурти, що ведуть свій родовід зі Сходу. Вважається, що в США у них більш ніж два мільйони прихильників. Найбільші та найвідоміші наступні: Рух Харе Крішна(HareKrishna) (Міжнародна громада свідомості Харе Крішна), Місія Божественного світла та дзен- буддизм. Можна також згадати Організацію здоровя, щастя та святості, Рух Мехер Баби, Ананда Марга та ряд інших.

Особливу групу становлять обєднання, що займаються виключно «духовними вправами», психотерапевтичними сеансами та процедурами, під які звичайно проводяться різні релігійні спекуляції. Тут особливо виділяється Церква сайентології, по її власним (та явно перебільшеним ) даним маюча біля 5 міліонів прихильників у багатьох країнах. Не менш відомою є Громада трансцендентної медицини, яку правильніше було б віднести до другої групи. Назвемо також Синанон, що так рекламує свої успіхи у лікуванні алкоголіків та наркоманів. До них також можна додати безліч дрібних груп, що пропагують астральні та окультні уявлення, спіритизм, парапсихологію.

При знайомстві з цими новоутвореннями можна виділити ряд загальних рис, що помітно відрізняють їх від традиційних церков, так і від обєднань, що називаються «сектами». Головне тут можливо те, що вони не пов'язані з вже існуючими в країні релігійними течіями та віросповіданнями.

В 60-ті роки в край переповнену релігійними ідеями атмосферу США почали вриватися різноманітні пророки - зазвичай крикливі та надзвичайно брутальні, претендуючи на роль єдиних «рятівників» людства, що загубилось в гріхах та темноті. Вони не тільки ігнорували традиційні респектабельні церкви, але й обзивали як прислужників «духовного Вавилона», спроможних довести світ лиш до погибелі. Якщо все ж таки такі месії часом і зверталися до окремих сюжетів традиційних священних книг, то використовували їх як допоміжний матеріал для побудови своїх фантастичних доктрин, проникнутих само возвеличуванням.

Далі впадає у вічі не зовсім звичний соціальний склад прихильників релігій «Нового сторіччя». В США і до цього не раз заявляли про себе різноманітні пророки та месії. Проте до них звертаються люди з найменш забезпечених верств населення, здебільш люди похилого віку. Общини ж культів в основному поповнюються людьми іншого типу. Більшість з них складають молоди люди віком від 18 до 24 років так званого середнього класу. Як правило, вони мають не погану освіту та в минулому не зазнавали суттєвих матеріальних труднощів.

Це незвичайний склад на стільки очевидне, що деякі американські автори назвали підростаюче покоління 70-х років «релігійним поколінням». На противагу «бунтуючого покоління» попереднього десятиріччя. Тижневик U.S. NewsandWorldreport писав, що «знову багато хто з молодих людей Америки спрямовують свою увагу до радикально нового життя, але на відміну від 60-х років - до релігійних культів. З рештою помітну роль серед прихильників релігій «нового століття» відіграють «східні» групи, вже в 50-х роках, багато хто з битніків були залучені до дзен-буддизму. Проте, це торкнулося лише незначної частини молодих людей і не призвело до виникнення особливих організацій. Але вже в 70-і роки в США утворилися культи східного спрямування до чого деякі з них набули безпрецедентного впливу, американські експерти вважають, що , наприклад, в Громаду трансцендентної медитації «Т.М.» залучено не менше одного мільйона їх співвітчизників. В обстановці пошуків позитивної програми дій, стійких моральних цінностей закономірно розцвітають різноманітні пророки, спасителі, месії, які в край емоційній та агресивній форми драматизують песимістичні роздуми та пропонують рецепти від їх лікування.

Про що б не говорили наставники нових культів, їх проповіді загалом зводяться до передбачення всесвітньої катастрофи, до оцінки сучасної епохи «залізного віку» (Харе Кришна), «віку неподобств» (Громада трансцендентної медитації), періоду «великих мук», «кінця часів» (Церква тіла Христова).

Часом такі застереження формулюються більш конкретно. Глава Церкви уніфікації Сен Мюн Мун, наприклад, стверджує, що начеб то космічна боротьба з Сатаною, що передує настанню віку «завершення Нового завіту», вже почалася, а діти Бога чекали «кінця світу» в 1993 році.

Саме ідея «граничності» нашого часу, історичної його відміченості його існування й складає «найвищу істину», що її самозвані пророки передусім хочуть подати світу. Офіціальні ідеології, стверджують вони, не спроможні ні зрозуміти не розв'язати її. Зробити це можуть лише «нові месії» (кожний з них при цьому, звичайно, має на увазі самого себе), освячені небесною мудрістю. Саме вони зі своїми послідовникам, що вчасно розірвали зв'язки з грішним суспільством, зможуть пережити неминучий катаклізм історії. Дивує те, що самі фантастичні та екстравагантні заяви такого виду знаходять відклик в серцях багатьох людей, що турбуються про своє майбутнє. Та й дійсно, чи може віруючий залишитись байдужим до релігійної апокаліптики, коли провідні політики та науковці визнають можливість загибелі світу.

Тут потрібно було б сказати про сказати декілька слів про проблему класифікації даних релігійних утворень: в масовій літературі за звичай вживається термін «секта» , в релігієзнавчих роботах «нетрадиційні», «неконфесійні» , «народні» і т. п. релігії. Дані назви здається не зовсім оправданими, тому що в них не відбивається конкретно - історичних характер та специфіка соціальної основи такого роду організацій. Самі ж лідери називають свої вчення релігіями «Нового сторіччя», експерти звичайно вживають термін «культ». Отож терміном релігії «Нового сторіччя» позначаються всі релігійні новоутворення , що виникли за останні чверть сторіччя. Відомо звичайно, що по своїй організації та типу повсякчасного життя вони вкрай різні: «від гуртів зустрічі вихідного дня до вбивць, що називають себе месіями».

Характерні особливості культів можна описати по-різному. Але , здається вони найбільш добре підсумовані в наступній характеристиці:

1. На чолі таких організацій стоїть харизматичний лідер, який запевняє, що начебто він отримав нове унікальне «одкровення» стосовно Бога та реальності. На його думку, кожний хто не поділяє його поглядів, не просто помиляється, але й є послідовником Сатани.

2. Лідер створює особливу сім'ю, або комуну де його звичайно називають «батьком». Часто нові члени сім'ї набувають нових імен.

3. Керівник визначає для всіх норми поведінки, але зовсім не обов'язково дотримується їх сам. Звичайно він живе в надзвичайно кращих умовах, чим його послідовники.

4. Гурт дотримується апокаліптичного погляду на світ. Члени організації часто відмовляються від свого майна та змінюють місце проживання.

5. Застосовується своєрідна техніка контролю над поведінкою приваблених, звичайно шляхом ізоляції від навколишнього світу. Послідовники розглядають таку техніку як релігійну дисципліну.

Специфіка організації та повсякденної практичної діяльності культів дозволяє конкретніше виявити причини, що приводять людей до релігійних общин. Кожний культ - це колектив, що надихається «гуртовою» метою. Вступаючи до нього людина відчуває себе частиною загальної справи, позбавляється відчуття одинокої, залучається до тих цінностей та взаємовідносин, які, на її думку, давно забуті навколишнім світом. Керівники общин розуміючи привабливість подібних почуттів та настроїв, настійно рекламують свої організації як оази «справжньої людяності», прообрази майбутнього колективізму «Нового сторіччя», рятівні колонії небожителів. Тільки у нас, кажуть вони, можна знайти справжню любов, безкорисну самопожертву, зустріти рідних людей, тому що мова йде не про церкву, а про справжню «сім'ю» , на чолі якої стоїть суворий, але турботливий «батько».

Такі призови, зрозуміло, привертають не тільки юнаків та дівчат у яких не склались стосунки з батьками, а також літніх людей, що потерпають від черствості оточуючих. Тим більше що реклама таких культів співіснує з досконалими методами вербування. Нею займаються особливо довірені фанатичні послідовники, що володіють навичками «першого контакту». Вони намагаються знайомства на вулицях, в кафе, на вокзалах, на дискотеках, студмістечках та де інде. Уміло провокуючи співбесідника на відверту розмову про хвилюючі його проблеми та тривоги, вони між іншим розписують радість перебування в своїй общині та запрошують молитовні збори або на лекцію. Звичайно від подібної зустрічі вони виносять відчуття такої людяності та теплоти, про яку навіть і не підозрювали. «Після богослужіння, - згадує одна дівчина, - кожний здавався таким щасливим, кожний виявляв бажання зустрітися зі мною. Я давно не відчувала подібної уваги до себе.» І тільки потім ново залучений взнає, що за всіма цими посмішками стояла чітка режисура.

Як тільки людина, схвильована першою зустріччю, залучається до життя общини, вона відразу потрапляє до в світ особливих стосунків. За рекламним лицем «справжнього батька» починають все чіткіше проступати риси справжнього диктатора. Ново залученому доводять , що лідер - це особливий, неповторний спаситель та небесний обранець. У кожного з цього приводу є своя легенда. Церква уніфікації, наприклад, вчить, що Сен Мюн Мун - це новий месія, якого Бог направив в США для завершення справи спасіння людства, що не вдалася Христу. Керівник життєвого шляху Дж. Стівенс рекламує свої регулярні співбесіди з всевишнім, а засновник Сім'ї любові оповістив всім, що мав спіритичні контакти з Распутіним, Жанною Д'Арк та ... чарівником Мерліном і навіть ухитрився мати інтимні стосунки з істотою жіночого роду, яку він визначив як «богиню».

Ново залучений звичайно виявляється в повній матеріальній залежності від лідера. Якщо він поселяється в комуні, то від нього вимагають передати на загальну справу все своє майно. Інші ж повинні віддавати на користь комуни значну (до половини) кількість доходів. Намагаючись забезпечити абсолютний вплив, лідери роблять все щоб фізично і духовно ізолювати членів общини від зовнішнього світу, відвернути від попередніх цінностей та звичок, паралізувати всяке самоусвідомлення. Це досягається шляхом насиченої програми різноманітних гуртових заходів. Вона має у собі різноманітні «семінари», спільні молитви та співбесіди, повторювання одних і тих же гімнів (Харе Крішна), вивчення біблійних висловів та прослуховування записів уроків лідера ( Сім'я любові ), отупляючі лекції про принцип віри (Церква уніфікації), механічні танці, виснажливі спортивні ігри і т.п. Крім того віруючих примушують працювати на підприємствах , що належать культу збирати пожертви на вулицях і т. п. Тобто день в таких комунах розплановано так, що віруючий ні на хвилину не залишається сам із собою. До цього слід ще додати постійне недосипання, погане харчування, нічні збори, що оголошуються раптово та проходять годинами. Керівники общин намагаються поставити під свій контроль всі турботи, роздуми, інтереси, регламентують навіть почуття взаємної симпатії, право обирати собі друзів, особливо поза общиною.

Найбільш жорстокі заходи проводяться проти членів общини, що на думку лідера, не зовсім лояльно ставляться до його вимог. В такому разу застосовуються погрози, залякування в темні приміщення, виклики на спеціальні комітети та навіть тілесні покарання в присутності інших членів общини. Наглядні уявлення про такого роду заходи можна зрозуміти з розповіді колишньої наступниці Віри.

«...Вночі, - згадує вона, - нас раптово підняли і повели у приміщення, з якого доходив жахливий сморід. Всередині можна було розрізнити столи з продуктами, що розтлівалися, над ними роїлися мухи. На стінах висіли картини, що зображували всілякі жахи, звірства, сцени вбивств та сексуальних збочень. З темноти долинали голоси: « Прийди та їж, це диявол зве тебе!» Несподівано з'явилась керівниця общини та закричала: «Ось яких харчів ви хочете, ось що ви обрали замість божої трапези!» Після цього нам дозволили піти геть звідти. Але коли зморені та залякані ми повернулись до своїх кімнат, нас знову позвали до зали. Перед нами знову з'явилась наглядач у білому. По її наказу у приміщення вштовхнули дівчину, одягнуту немов відьма, що як було оголошено порушувала дисципліну. Потім зачитали список її повен і всі почали над нею знущатися, заповзятістю уникнути подібної долі....»

Легко зрозуміти, що кар'єра «месії» огортає ореолом зверхності навіть пересічну особу, даючи змогу порядкувати долями інших людей та впроваджувати в життя самі безглузді свої ідеї. Та все ж таки найбільш типовий рушій таких ідей екстемально тривіальний: гроші - і до того ж зовсім не маленькі! За всіма широко проповідницькими проектами врятування цивілізації, виправлення безнадійно зіпсованого суспільства, допомоги бідним, впровадження нової моралі та релігійного досвіду, як правило стоїть лиш схильність до збагачення.

Та й насправді в руках лідерів різноманітних культів зосереджуються кошти, що перевищують всіляку уяву. Як правило, «духовні» спасителі зберігають таємницю своїх прибутків, швидко переводячи їх на власні рахунки в різних банках. Але інколи деякі данні доходять ідо преси. Так, лиш за обов'язкові для всіх залучених платні курси Месна церква щорічно отримує 400 тисяч доларів. Церква Живого слова має власність, що оцінюється в 20 мільйонів доларів. Приблизно аналогічну суму отримує Рух Харе Крішна від продажу своєї літератури. Але всі ці цифри здаються дрібницею, коли мова йде про Церкву уніфікації, що перетворилася в транснаціональну корпорацію по експлуатації людей. Лиш тільки в Нью-Йорку вона володіє власністю на суму 17 мільйонів доларів (дані на 80-ті роки), а власність самого Муна сягає 11 мільйонів.

Відповідаючи на критику культів постійно оправдовують свій вибір, взагалі випадки добровільного розриву з общиною дуже незначні. «Ми стали іншими людьми, - завжди кажуть вони - Ми набули душевного спокою». Суть такої переміни майже очевидна, якщо взяти до уваги наступне: Месна церква, наприклад, категорично вимагає: «Перестань думати. Хто покладається на власний розум,- потрапить в халепу». Красномовим аргументом усьому сказаному можуть бути долі конкретних людей.

Такими є деякі роздуми про особливості релігій «Нового сторіччя». Звичайно вони сформульовані на основі знайомства з діяльністю деяких релігійних угрупувань (особливо Церква уніфікації), та носять характер попереднього ознайомлення. Діяльність культів - це переживання, поведінка конкретних людей , їх тривоги, пошуки, рішення. І тому наглядно уявити собі ці організації, зрозуміти їх місце в духовному житті суспільства, повною мірою уявити вплив на долі людей можна лиш при докладному вивченні вірувань та побутових регламентацій окремих культів.

релігійний соціальний світоглядний суспільство

Релігія як об'єкт соціології

Соціологія релігії лежить на стику двох областей знання: вона є частиною соціології і в той же час - однієї з релігієзнавчих наук, таких як історія релігії або психологія релігії. У силу специфіки свого предмета вона лежить у тій прикордонній області, де стикаються емпірична наука, філософія і теологія. Таким чином, щоб представити соціологію релігії як наукову дисципліну, необхідно розглянути її в контексті соціологічного знання і в контексті інших наук про релігію, а в більш широкому плані - визначити співвідношення соціології і теології. Нарешті, слід враховувати суспільну значимість і гостроту проблематики,що стосується релігії, починаючи вже з питання про те, чи можна робити релігію предметом наукового вивчення, чи не є соціологічний аналіз релігії грубим вторгненням у заборонену для нього область «потаємного». У зв'язку з цим має істотне значення уявлення про те, як виникла і розвивалася соціологія релігії, як вона пов'язана з основними напрямками суспільного розвитку останніх двох століть і які її соціально-культурні імплікації.

Соціологія релігії є частиною соціології, однією із соціологічних дисциплін, які використовують вироблені соціологією поняття і методи для аналізу окремих соціальних феноменів, таких, як сім'я, політика,освіту і т.д. Соціолог має справу з релігією як соціальним феноменом,тобто він вивчає релігію як доступне спостереженню, емпіричним методам дослідження соціальну поведінку людини (індивідів і груп): як утворюються і функціонують релігійні групи та інститути, завдяки чому вони зберігаються або перестають існувати, які стосунки міжрелігійними групами, чому між ними виникають конфлікти, що лежить в основі ритуальних дій і т.д. Для соціолога релігійні вірування цікаві і важливі не самі по собі. На відміну від філософа, наприклад, для нього істотне значення має не питання про те, істинні вони чи помилкові, а питання про те, як ці вірування - поряд з релігійними організаціями --впливають на поведінку людей. Проблема полягає в тому, щоб виявити мотивацію людських дій. При цьому не обов'язково вірування впливають на поведінку: індивід може стати членом релігійної групи і не знаючи тих вірувань, яких вона дотримується. Релігійні інститути, установи,організації можуть впливати на поведінку крім вірувань і навіть йти в розріз з ними, стимулюючи з тих чи інших причин дії, що суперечать офіційному вченню.

Система структур і відносин з приводу релігійного феномену, на ньому саме «зав'язаних». Тому одна з головних проблем соціології релігії - проблема визначення того, що відноситься до поняття «релігія».

Будучи частиною соціології, соціологія релігії використовує вироблені нею поняття і методи, без яких неможливе пізнання соціальної реальності як цілісної системи (група, роль, влада, культура і т.д.) і всередині неї --окремих соціальних феноменів (родина, клас, економіка і т.д.). Застосування соціологічного інструментарію і соціологічних методів у вивченні релігії виявилося виправданим і ефективним перш за все для пояснення цієї соціальної підсистеми. Однак особливість релігії як однієї з соціальних підсистем виражалася в тому факті, що на основі аналізу релігійного феномену виявилося можливим виявити багато загально соціологічні параметри, визначити підходи і розробити найважливіші методи, обґрунтувати зміну парадигм соціального пізнання. З історії соціології видно, що такі найбільші вчені, як Е. Дюркгейм, М. Вебер, Г. Зіммель, Б. Малиновський, виступили в своїх працях водночас і як основоположники соціології в цілому, і як родоначальники і класики соціології релігії.

Місце, яке належить соціології релігії в «просторі» соціологічного знання таке, що і сьогодні теоретичні розробки класиків у галузі соціології релігії ставляться до того з обов'язковим для соціологічної освіти стандарту, необхідний будь-якому соціологу незалежно від його спеціалізації.

Соціологія релігії - одна з багатьох наук, що займаються вивченням релігійного феномена в різних його аспектах. Не тільки соціологи, але й історики, філологи, психологи, в принципі - всі вчені, які мають справу з людиною та її культурою, так чи інакше у своїх дослідженнях торкаються релігію. Однак до релігієзнавства належать лише ті науки, предмет яких складає саме релігія і тільки релігія. До їх числа поряд з соціологією релігії відносяться психологія релігії, історія релігії, що представляють собою самостійні наукові дисципліни.

Якщо розуміти релігієзнавство гранично широко, як сукупність всіх можливих способів осмислення релігійного феномена, то в нього слід включити поряд з науковим підходом, тобто зазначеними вище науковими дисциплінами, також феноменологію релігії і теологію. Таким чином, місце соціології релігії у релігієзнавстві визначається її відношенням: а) до інших наук про релігію, б) до феноменології релігії та в) до теології.

Соціологія релігії та інші науки про релігію

Релігія - явище складне, багатошарове. Вона інтегрована в різні сфери життєдіяльності людини. Звідси - можливість і необхідність різних підходів, методів її дослідження, звідси - така характеристика релігієзнавства як його. Психолог має справу з релігією як психічним феноменом, а не соціальним, тобто його цікавлять не ті процеси, які відбуваються в суспільстві під впливом релігії, не функції, які виконуються релігією в суспільстві на відміну від моралі, права,мистецтва чи філософії, а скоріше суб'єктивна сторона релігії, релігія в контексті людської психіки. При всій відмінності, ці два підходи до вивчення релігії взаємно передбачають і доповнюють один одного.

Центральна тема соціології релігії - взаємодія релігії і суспільства. Соціологія концентрується на соціальному «вимірі» релігії, її вплив на соціальну поведінку. Соціолог повинен при цьому спиратися і на історичні дані, але на відміну від історика його цікавлять загальні правила,зразки поведінки, засоби релігійної мотивації, а не те, що становить неповторність тієї чи іншої релігії.

Загальний для всіх наук про релігію, включаючи соціологію релігії, принцип --принцип опори на емпіричні дані. Цей конституюють наукові знання про релігії принцип одночасно є розділової межею між науковим підходом до вивчення релігії і феноменологічним, філософським і теологічним. Соціолог, вивчаючи релігію, має справу з тим, що є чуттєвого сприйняття. Тому в релігію як предмет соціологічного аналізу він не включає надприродне, обмежуючись лише емпіричними даними. Соціолог займається тим, що може бути виміряна,що можна спостерігати і підлягає перевірці. Він не може задовольнятися загальним враженням або теологічними аргументами на підтвердження,наприклад, тези про те, що релігійна віра викликає і обумовлює моральну поведінку. Тільки емпіричні дані можуть підтвердити або спростувати це твердження. Соціолог повинен отримати ці дані, і тільки володіючи нею, він може будувати теоретичні моделі.

Соціологія релігії - емпірична наука, яка ґрунтується на фактах, тобто тих моментах соціальної дійсності, які можна побачити, строго зафіксувати й науково описати. Для соціолога релігія - сукупність поведінкових актів індивідів і груп, вербальних дій людей і продуктів їхньої діяльності (матеріальної і духовної), тобто те, що роблять,що висловлюють і думають люди, їхні думки, і те, що ними зроблено,досягнуто, реалізовано в цій їх діяльності. Таким чином, областю, до якої належить предмет соціології релігії, є лише доступне спостереженню поведінка людини в широкому сенсі слова, яке включає його діяльність (дії, або прагнення від них, відмова від дій, мова,або навпаки - мовчання і т.д.), а також ті фактори, які включені в цю діяльність (середовище проживання, клімат і т.п.).

Як бачимо, поза полем зору, не включеним в предмет наукового соціологічного дослідження залишається об'єкт, на який спрямована суб'єктивна релігійна поведінка: надприродне, бог,трансцендентне і т.д.

Плідність соціологічного аналізу релігії значною мірою залежить від того, наскільки широко він використовує дані, отримані в результаті дослідження релігії іншими областями наукового знання --історією, антропологією, етнології, психологією, лінгвістикою та ін.. У свою чергу, соціологічна концепція релігії сприяє розвитку досліджень в інших наукових дисциплінах. Так, наприклад, теоретичні розробки М. Вебера в галузі соціології релігії виявилися дуже важливими в економічних дослідженнях, для розвитку теорії модернізації,культурології.

Соціологія релігії і теологія

Теологія, як і феноменологія релігії, на відміну від соціології релігії наукового підходу до вивчення релігії взагалі, ґрунтується на визнанні дійсного існування об'єкта релігійного відношення. Предмет теології - бог і самообнаруженіе бога у світі, його «одкровення». Предмет ж соціології релігії як науки - дії, зокрема й судження, які спрямовані також і до Бога (у поданні дійових осіб), до тих явищ, в яких він, відповідно до їхніх поглядів, себе виявляє.

Дослідження релігії, в яких поняття «святі», «зустріч з священним »,« союз з богом »присутні в якості предмета дослідження,неминуче виявляються позбавленими емпіричної основи. Таким чином, в теології обов'язковим є той момент, який в феноменології може виступати в абстрактно-теоретичній формі, - теолог знаходиться у релігійному зв'язку з об'єктом, який він прагне осмислити. У противагу цьому наукове знання про релігію є об'єктивним і,таким чином, відрізняється від оціночного, ідеологічного, націленого заздалегідь на те, щоб намалювати або позитивний, або негативний образ релігії.

Наука про релігії не бере на себе не властиві їй функції обґрунтування та захисту або спростування релігії. Соціологія релігії займає нейтральну позицію в суперечці між войовничою вірою і войовничим зневірою. Питання - «Як ти ставишся до релігії» і питання - «що ти знаєш про релігію»,звичайно, стикаються, але все ж це різні питання. Апологетичний - релігійна позиція позбавляє соціолога об'єктивності, можливості розглядати всі без винятку релігійні феномени як мирські і доступні науковому аналізу. Дотримуючись такої позиції, соціолог може розглядати, наприклад, християнську віру як соціальний феномен у тому сенсі, що з перших кроків християнство виявляло себе в соціальних діях громад і соціально звучної проповіді. Християнська віра тягне за собою певні соціальні наслідки. Однак, визнаючи це, релігійно ангажована соціолог не може тим не менш ідентифікувати віру з соціальною поведінкою: для нього за соціальними формами прояву християнської віри варто її головна і єдина основа - Євангеліє  Христа, Слово Боже. І тільки слово створює Віру, а Віра - способи його сприйняття. Віра - як особиста віра, яку ніщо не може замінити і для якій її соціальне втілення є лише щось похідне і неголовне.

Сказане підтверджуючого досвід так званої «релігійної cоціологіі»,яка має мало спільного з соціологією релігії як науковою дисципліною. Під Франції після першої світової війни під впливом Ле Бра проводилося вивчення різних показників релігійності населення в інтересах католицької церкви. Воно носило переважно соціографічних характер: з'ясовувати не мотиви, а лише зовнішні ознаки культурного поведінки (частота відвідування богослужінь тощо), - і мало прикладний характер, поставляючи церкви інформацію про стан справ і орієнтуючись на «пасторальну теологію»,роботу з парафіянами.

Після другої світової війни на тлі клерикалізації суспільства в 50-60-ерр.. набула розвитку спочатку в Європі, а потім у США церковна соціологія,досліджувала церковні організації як соціальні явища, церкву як соціальну реальність. Досвід розвитку церковної соціології показав межі, межі можливого співробітництва між теологами і соціологією. Взаємний інтерес полягав у тому, що теологія шукала контакт з емпіричними соціальними дослідженнями, тоді як для соціологів представляв інтерес такий соціальний феномен, як релігійні групи. У 60 рр.., Особливо в США,досить широко практикувалося виконання соціологами замовлень з боку різних релігійних організацій, тоді як релігійні інтелектуали використовували в теологічних розробках методи соціологічного аналізу.

Однак досить швидко виявилося, що теологія і соціологія релігії не змогли досягти згоди у якості доповнюють один одного величин,виявилося їх взаємне відчуження. Теологи розглядали соціологічні дослідження суто інструментально, як засіб досягнення релігійних цілей. Соціологи бачили свій професійний інтерес в іншому - в дослідженні релігії як соціального і культурного феномена. Для теології церква була і залишається позачасовий величиною, що стоїть поза суспільством. З точки зору теології церква може бути залучена в потік соціальних змін, але в них вона осягає себе як щось соціальне, як «вічне» втілення Слова. Поняття церкви наочно демонструє розмежування теології і соціології. З огляду на сказане,зрозуміло, чому можлива співпраця між теологією і соціологією вичерпується обміном інформацією. Розмежування між теологією і соціологією не зводиться до розбіжностей в інтерпретації тих чи інших окремих соціальних явищ, воно лежить глибше, у вихідних засадах розуміння людини та її соціальної поведінки.

Небезпека агресивно антирелігійної позиції для соціолога також полягає в тому, що наукове дослідження релігії підпорядковується суто інструментальної мети ідеологічного порядку - боротьбі проти релігії.

Наукове знання про релігію само по собі не є ні релігійним, ні антирелігійним. Серед вчених, які успішно працювали і працюють в релігієзнавства та соціології релігії, є люди релігійні та нерелігійні.

Вони мають свої уподобання і переконання, у тому числі і що стосуються релігії. Однак професійні зобов'язання і етика зобов'язують їх у дослідницької діяльності не переступати межі, що відокремлюють вченого від релігійного проповідника або атеїстичного критика релігії. М. Вебер вважав дотримання цих зобов'язань справою «інтелектуальної чесності».

Така об'єктивність (коли дослідник, незалежно від того,погоджується він чи ні з діяльністю та поглядами релігійної групи,яку він вивчає, суворо слід фактами), звичайно, вимагає самодисципліни і може даватися нелегко. Вона вимагає ясного розуміння того, що предметом соціології релігії є релігійна поведінка, що включає в якості компонента уявлення про «святом», «бога», «трансцендентному», але не «Священне», «бог», «трансцендентне» як такі. Як і будь-яка інша наука, соціологія релігії ґрунтується на методологічному атеїзм », тобто шукає вирішення своїх проблем і пояснення досліджуваних нею явищ, «як якби бога не було ». Іншими словами, соціолог не може пояснити існування у індивідів і груп віри в бога існуванням Бога, «зустріччю людини з богом »і т.п. Соціологія керується підходом, який Е. Дюркгейм сформулював таким чином: соціальні феномени повинні отримати пояснення в соціальних категоріях.

Методи соціології релігії

Соціолог використовує для аналізу релігії методи, вироблені і застосовувані соціологією в дослідженні соціальних явищ взагалі: опитування і статистичний аналіз; спостереження й експеримент; крос-культурний порівняльний аналіз, контент-аналіз, аналіз письмових джерел,історичних документів.

Одним з найважливіших є метод опитування, що проводиться або в вигляді стандартизованого інтерв'ю, коли питання ставить інтерв'юер, або в формі письмового заповнення анкети респондентом. Респондентам задаються питання про їх релігійної приналежності, про те, як часто вони відвідують церкву, моляться, якою мірою знають віровчення, як ставляться до окремих його моментів, наприклад, чи вірять в життя після смерті, в існування диявола і т.д., тобто питання, які дозволяють судити про характер і інтенсивності релігійності.

Опитувальний метод корисний у встановленні кореляцій між тими чи іншими специфічними рисами релігійності та певними соціальними установками і характеристиками. Для встановлення більш глибоких причинних зв'язків він має потребу в доповненні даними, отриманими за допомогою статистичного аналізу, спостереження. Одна з труднощів, з якими пов'язане використання цього методу, пов'язана з розбіжністю слів і думок опитуваних. Тому досить істотне значення має інтерпретація отриманих в результаті опиту даних.

Ще одним методом емпіричних досліджень є спостереження. Це може бути стандартизоване спостереження, коли соціолог має в своєму розпорядженні певною програмою дослідження і здійснює за певною процедурі фіксацію виділених їм показників. Це може бути також включене спостереження, коли дослідник живе або працює в середовищі тих,кого він вивчає. Цей метод використовувався, зокрема, останнім часом соціологами, що вивчали нові релігійні рухи. Беручи участь в житті групи, соціолог має змогу спостерігати поведінку людей в релігійному контексті. При цьому спостереження може бути прихованим або ж відкритим, якщо спостережувані довіряють новому члену групи. Цей метод має очевидні переваги хоча б тому, що дає можливість виявити такі обставини, які доступні тільки за умови участі в спостережуваних діях. Можна порівняти - що говорять спостерігачеві віруючі про свої поглядах і що вони роблять. За допомогою спостереження можна отримати більш точні і глибокі, «якісні» дані.

Важливим інструментом соціологічного дослідження релі є аналіз історичних даних, письмових джерел; документів. Ці способи дослідження, як ми побачимо в наступних розділах, були з успіхом використані в розробці типології релігійних організацій, дослідженні етапів еволюції релігії в історії суспільства, впливу протестантизму на розвиток капіталізму і т.д. Досить суворим методом аналізу змісту різного роду документів є контент-аналіз - виділення дослідником релігійних тем, припущень досліджуваних матеріалах. Це може бути, наприклад, аналіз текстів проповідей, характерних для якогось окремого проповідника або релігійної організації, течії, це може бути, аналіз популярною релігійної літератури і т.п. Цей аналіз дає можливість побачити реальний релігійна свідомість даної групи, яке відрізняється від офіційного навчання (як буденна свідомість відрізняється від ідеологічних концепцій).

Соціологія релігії починає формуватися як наукова дисципліна приблизно з середини минулого століття. Своїм виникненням вона багато в чому зобов'язана тим процесам в європейському суспільстві, початок яким поклала епоха Просвітництва і антифеодальних буржуазних революцій. Одним з найважливіших джерел соціології релігії була соціально-філософська критика феодальних суспільних відносин і церкви як соціального інституту, особливо --з боку французьких енциклопедистів XVIII ст. (Гельвецій, Гольбах, Дідро). Ця критика сприяла пробудженню інтересу до питань про соціальної зумовленості релігії та її ролі в житті суспільства. Релігія виділяється із сукупності суспільних інститутів як феномен особливого роду, по відношенню до якого всі інші суспільні реалії розглядаються як світські, секулярні.

Ідеологія Просвітництва розглядала людину передусім як «людину розумної ». «Освічений» людина здатна, покладаючись на власний розум, на науку, влаштувати своє життя на розумних і справедливих засадах. Перед ним відкривається перспектива необмеженого прогресу, який веде в «Царство розуму».

Одним із перших мислителів нового часу, обґрунтував можливість розглядати релігію з позицій наукового мислення, зважаючи тільки з істотою справи і логікою, не посилаючись на теологію, був І. Кант (1724-1804):розум має більш сильними аргументами, ніж ті, якими володіє церковна доктрина та священне писання. Освічений людина повинна жити власним розумом, звільнившись від сковували розум догм, невиправданих заборон і боязкість перед авторитетами - будь то політичними або релігійними. Філософський розгляд релігії «в межах тільки розуму»покликане не спростувати релігію, а отримати раціональне утримання з релігійних уявлень і міфів і таким чином дати людині «розумну релігію »; разом з розумним державою і правовим порядком розумна релігія допоможе людині стати тим, чим він є за своєю природою і вести добродійне життя, бути толерантним, подолати догматизм і фанатизм, покінчити з конфесійним диктатом у питаннях віри,нетерпимістю.

Особливої гостроти набув питання про ставлення релігійної ідеології, тобто теології, до науки, в якої просвітителі бачили рухаємося силу розвитку суспільства. Якщо радикальні критики релігії бачили в ній тільки кайдани розвитку розуму і наукового пізнання, тільки соціально-негативний фактор, з впливом якого має бути тим або іншим способом покінчено, то що йде на зміну цієї критиці соціальна наука виявилася вже в стані поставити питання більш об'єктивно: що ж насправді, реально, в поведінці людей і в житті суспільства відбувається, коли в цьому суспільстві існує релігійна віра? Такий постановці питання сприяли і дані, отримані почалися дещо раніше, ніж в соціології, науковими дослідженнями в інших галузях науки - історії, філології, антропології та етнології. У цьому напрямі в XIX ст. пішов розвиток соціальної думки, представлене такими іменами, як К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер, але з самими першими кроками у цьому напрямку пов'язано перш за все ім'я французького філософа, вченого О. Конта (1798-1857).

Конт вважав, що до дослідження соціального життя повинне привернути індуктивні методи пізнання, з таким успіхом використовуються природними науками. Він вважав, що таким чином зможе створити науку про суспільство --соціологію. За допомогою соціології Конт шукав шляхи подолання кризових явищ у європейському суспільстві, викликаних потрясіннями Французької революції, сподівався знайти засоби, що забезпечують стабільність і розвиток суспільства в «нормальному» руслі. Тим самим постало питання: що лежить в основі соціального порядку і в зв'язку з цим - питання про соціальну роль релігії.

Вчення Конта про соціальну динаміку містить еволюційну модель суспільства, побудовану за допомогою понять, почерпнутих з історії релігії. Це вчення про прогрес суспільства, який проходить три стадії,відповідні періодам людського життя - дитинства, юності і зрілості. Перша стадія «теологічна», на цій стадії людина марно намагається досягнути «безумовного пізнання внутрішньої суті» явищ і причин їх виникнення. Пояснення будується за принципом аналогії: речі і діючі сили наділяються людськими властивостями, наприклад, волею.

У вченні Конта важливі для нас два моменти:

1) релігія, принаймні на першій стадії представляла собою невід'ємну частину людського суспільства, потім виявляється зживають себе і більше вже не потрібною, поступово долаємо, що витісняється науковим знанням. Ця думка лягла згодом в основу концепції секуляризації,витіснення релігії з різних сфер життя суспільства і занепаду її впливу. Розвиток людського пізнання залишає позаду релігію в її історичних даних, традиційних формах. Громадське життя організується на інших основах.

2) Кожна стадія у вченні Конта пов'язана з певними соціальними структурами, владними відносинами. Пануванню теологічних ідей, яке охоплює людську історію від її початку до XIII століття,відповідає домінуюча роль у суспільстві духовенства і військових, тобто класів переважно непродуктивних з точки зору просвітницького свідомості і позитивізму. На філософській стадії панівні позиції починає завойовувати бюрократія, в першу чергу - юристи. Останньою історичною формою теологічного порядку речей був, згідно Конту, відповідний християнському монотеїзму «католицький і феодальний режим». Якщо на цій стадії релігійні вірування були сполучною силою, основою соціального порядку, то з-за неминучого занепаду релігії виникає загроза розпаду соціальних зв'язків. Потрібні нові опори для соціального будівлі. На позитивної стадії, утверджується в XIX ст., у суспільстві провідну роль починають відігравати інженери, вчені. Завдання об'єднання суспільства тепер, коли релігія занепадає, переходить до позитивного синтезу наукового знання,якого домагається соціологія, щоб зв'язати воєдино ідеї порядку і прогресу.

Еволюція веде до утвердження промислового типу організації суспільства,торжества принципів індивідуалізму та утилітаризму. Цілком у дусі цих принципів, соціальна думка в Англії розглядала релігію не як основу соціального порядку і не як головну перешкоду на шляху соціального прогресу, а радше як щось менш важливе у справі підтримки зразків або в соціальному зміні: з погляду утилітарного індивідуалізму набагато більш важливими регуляторами життя суспільства є ринок і політична діяльність, ніж релігія. Якщо вже про релігію і йде мова, то як про одну з найбільш поширених та витончених культурних звичок,специфічної діяльності, що не має великого значення і самої по собі досить безневинною. Соціологія релігії, якщо така взагалі має місце,повинна полягати у виявленні умов та перед посилок організаційного боку діяльності державної Церкви Англії, її успішності.

Властивий Спенсеру погляд на релігію був сприйнятий такими соціальними реформаторами, як Р. Таун, який оскаржував веберівському тезу про роль протестантської етики у розвитку капіталізму і вважав, що протестантизм швидше міг бути наслідком, ніж причиною промислової революції. Вплив Спенсера було пов'язано з тим, що він сприймався як пророк нової релігії, яка виправдовує свободу приватного підприємництва та прославляє XIX століття як нову еру, коли людина з допомогою науки знайшов нарешті правильний шлях. Він був тим філософом вікторіанської епохи, який допоміг їй знайти метафізичний і моральне обґрунтування і впевненість, і він сприяв виробленню розуміння місця релігії в промисловому світі.

У роботі «Поділ праці» (1893) Дюркгейм розглядає проблему вікового плюралізму і диференціації в сучасному суспільстві. У традиційному суспільстві існує те, що Дюркгейм називає «механічного солідарністю »: індивіди мало відрізняються один від одного; розділяючи уявлення, вони відчувають однакові почуття, тим же цінностей. У диференційованому суспільстві сучасного типу складається інша, «органічна солідарність», коли разом живуть різні й менше один від одного залежні люди. Оскільки індивіди спеціалізовані у своїй праці, вони потребують один в одному і знаходять способи поєднувати свої відмінності. Закон, наприклад, допомагає утримувати в належних межах поведінка потребують в суспільстві індивідів, тоді як раніше засобами були смерть або вигнання. Дюркгейм формулює в цій роботі концепцію інтерналізації моральних норм індивідом. Ґрунтуючись на узагальненні великого статистичного матеріалу та інших методик дослідження самогубств (Дюркгейм аналізував причини більшого відсотка самогубств у протестантів, ніж у католиків), він описує такий феномен, як соціальна солідарність у сучасному суспільстві та її аномалії у вигляді аномії. Це поняття Дюркгейм розглядає в роботі «Самогубство» (1897). Головна ідея Дюркгейма: індивід - похідне від суспільства, а не навпаки. Історично первинні колективістські товариства з «Механічною солідарністю», де всі схожі один на одного і життя управляється соціальними імперативами і заборонами, які нав'язуються індивіду групою і яким він кориться як вищої сили. Отже,не можна пояснити такі соціальні феномени, як соціальна диференціація і «Органічна солідарність» (кожен може думати, бажати і діяти відповідно до власних вподобань), виходячи «з індивідів»: соціальна система несвідомих до її складових елементів, цілому належить пріоритет по відношенню до частин.

Размещено на Allbest.ru