Особливості шлюбно-сімейних традицій та звичаїв у різних релігіях

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра практичної психології та педагогіки

Реферат

Особливості шлюбно-сімейних традицій та звичаїв у різних релігіях

Зміст

Вступ

1. Шлюбні традиції мусульманських країн

2. Шлюб з позиції християнства

3. Іудейський шлюб

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У сучасних умовах феномен сім'ї, суперечності, які викликані характером та спрямованістю її змін, набувають особливу актуальність, все більше перетворюючись на одну з найгостріших соціальних проблем глобального масштабу, вирішення якої висуває складні завдання перед теорією і практикою.

Зміни, які відбуваються в сучасній сім'ї, набувають самостійного значення і привертають увагу дослідників різноманітних наук соціального та гуманітарного кола: статистики, психології, економіки, демографії, політології, соціології (особливо соціології сім'ї) тощо. І це цілком зрозуміло, адже сім'я є своєрідним мікрокосмом всього суспільства, виявляє його потреби та інтереси.

Проблема ґендера, ґендерних відносин, фемінізму, зміни становища жінки в суспільстві і, зокрема, в сім'ї, родини як культурної реальності зараз активно розробляється в культурантропології та культурології, однак феномен сім'ї доволі рідко виступає предметом власне соціально-філософського аналізу в дослідженнях сучасних українських філософів. Проте характер такого складного людського та соціального явища як сім'я визначається не тільки внутрішньосімейними стосунками, але й суспільно-економічними, історичними, національними та іншими умовами. Ось чому аналіз сім'ї вимагає не тільки спеціальних досліджень (соціологічних, психологічних, педагогічних та інших), але й глибокого узагальненого соціально-філософського дослідження.

Однак, незважаючи на низку наукових праць, присвячених проблемам сім'ї, наявність серйозних теоретичних розробок у цьому напрямку, усе ще існують нерозв'язані питання, пов'язані з розвитком інституту сім'ї в сучасній Україні, зміною її форм і функцій.

Процеси успішної самоідентифікації та соціалізації потребують стабільного ритму соціальних відносин, передбачають довготривалість міжособистих стосунків, їхню спрямованість на реалізацію вищих духовних цінностей. У наш час зміни соціокультурних умов різко поглиблюють протиріччя між родинними й позародинними стосунками, яке часто визначають як ціннісну кризу сім'ї. Проте соціальні, економічні, політичні взаємини в суспільстві моделюються людиною на основі стереотипів, які склалися в родині завдяки характеру міжособистих сімейних стосунків. Протягом століть сім'я вважалася однією з найбільш значущих трансляторів та ретрансляторів традицій, звичаїв, культурних, етнічних, моральних цінностей народу, вона виконувала і продовжує виконувати специфічні, тільки їй притаманні функції по народженню, утриманню та соціалізації нових поколінь. Але погане виконання або навіть невиконання сім'єю соціальних функцій призвело до депопуляції населення та погіршення виховання підростаючого покоління, наслідком чого є безпрецедентне зростання дитячої й підліткової злочинності, соціального сирітства, дитячої проституції тощо.

Безумовно, що суспільство зацікавлене у благополучній сім'ї, яка здатна виростити повноцінну дитину, справжню особистість, громадянина, який зміг би підтримувати або побудувати справедливий правовий та економічно ефективний соціум. Саме сім'я виступає гарантом не лише адаптації людини в соціумі, але інституцією по створенню та відтворенню сімейної сфери.

Україна проголосила офіційний курс інтеграції в європейське співтовариство. Це означає прийняття основних ідеологічних, соціальних і економічних орієнтирів країн з розвинутою ринковою економікою. Проте на сьогодні міжнародний закон менш чим, скажімо, десятиліття назад, акцентує увагу на фундаментальній цінності сім'ї для суспільства, тепер особливо підкреслюється її виняткова роль для приватного життя індивіда.

Оскільки родина неминуче відображає зміни, які відбуваються в суспільстві, остільки її вивчення дозволяє прослідкувати механізм взаємовпливів сім'ї та соціуму, внаслідок цього проблеми взаємодії людини та суспільства в сімейній сфері, роль та функції сім'ї як соціального інституту в сучасному соціумі, динаміка розвитку та трансформації українського суспільства й сім'ї викликає дослідницький інтерес для філософії. Тому саме соціально-філософські розвідки, включаючи історико-філософську ретроспективу, сприяють створенню цілісної та динамічної картини поглядів на сім'ю як на елемент соціальної структури. [1]

мусульманський християнство іудейський шлюб

1. Шлюбні традиції мусульманських країн

Шлюбні відносини у мусульманському праві регулюються правом особистого статусу. Зараз сімейне право у більшості мусульманських країн представлено, як правило, спеціальним законодавством, яке залежно від сфери діяльності поділяється на три групи:

1. нормативні акти, які регулюють лише окремі сторони сімейного законодавства;

2. нормативно-правові акти діють з різним ступенем дії на всі основні питання сімейного права;

3. нормативно-правові акти регулюють як сімейне, так і спадкове право.

Очевидно, що найголовнішим інститутом сімейного права є шлюб. У більшості випадків він розглядається як двосторонній договір, який робить жінку «законною», «дозволеною» для чоловіка. Мета шлюбного договору є утворення сім'ї та продовження роду.

Законодавство мусульманських країн встановлює перелік вимог, щодо укладення шлюбного договору. Звичайно, шлюбну угоду підписують ті, хто вступає в шлюб, лише в деяких випадках таке право може мати і опікун (з боку нареченої). При укладенні шлюбного договору потрібна присутність двох повнолітніх і розумово повноцінних свідків, це може бути як чоловік, так і жінка, але обов'язково мусульманської віри.

За законодавством мусульманських країн, договір обов'язково повинен бути укладений у письмовій формі, можна у компетентних органах, або в присутності «мазуна». Звісно, вимогою до укладення шлюбу є й вік, дозволений для вступу до нього, але в арабських країнах він різниться.

У деяких арабських країнах встановлюються особливі вимоги до укладення шлюбу, якщо різниця у віці дуже значна. Наприклад: за законодавством Йорданії якщо наречений старший за наречену більше ніж на 20 років, яка не досягла 18-річного віку, то дозвіл на шлюб дає суд, впевнившись, у згоді нареченої.

У мусульман (згідно з їхніми традиціями) значне місце при укладанні шлюбного договору відводиться опікуну нареченої (інколи і нареченого). Ним може бути батько або інший найближчий родич, але обов'язково чоловічої статті. Як правило, вимагається, щоб опікун був у здоровому глузді і повнолітньою особою. Функції опікуна полягають у підбиранні підходящої партії для дівчини, він дає свій дозвіл на шлюб (навіть якщо особа досягла визначеного віку, дозвіл опікуна є обов'язковим), обговорює умови шлюбного договору, виступає виключно в інтересах своєї особи, якою він опікується згідно з нормами Корану.

Однією з важливих умов шлюбу є «рівність» чоловіка і жінки, що відповідає загальноприйнятим нормам «фікха». Вимоги щодо «рівності» переважно стосуються матеріального становища, якщо «рівність» буде порушено, то жінка може вимагати розлучення в суді. Також до шлюбного договору можна внести певні умови за бажанням сторін, і ці умови неодмінно повинні бути виконанні, але не повинні носити аморального характеру і принижувати гідність іншої сторони. Наприклад: жінка може вимагати, щоб вона була єдиною дружиною, якщо чоловік погодився, а потім порушив цю домовленість, то вона має право вимагати розлучення.

Питання кількості дружин, в мусульманських країнах регулюється по-різному: від двох до чотирьох дружин, але ставлення до всіх має бути однаковим і справедливим. У жодному разі не можна одружуватися з п'ятою дружиною, не розлучившись з однією з попередніх. Дозвіл на одруження з другою, третьою і т. д. дружинами має дати перша дружина або суд, але головною лишається перша дружина. Існують і винятки, де полігамія забороняється - Туніс, або де полігамія обмежена.

Сімейне законодавство мусульманських країн, ґрунтуючись на принципах шаріату, забороняє шлюби між особами, які мають кровні зв'язки. В першу чергу це коли особи взагалі не можуть бути подружжям, в другу - заборона має лише тимчасовий характер. До першого випадку належать: чоловік не може одружитись зі своїми першими родичками; з прямими нащадками своїх батьків і представниками своїх дідів і бабів: з дружинами свого батька, діда, сина або внука; з першими родичами своєї дружини; з молочними родичами. До другого випадку належать: заборона одруження з одруженими жінками; з жінками, які знаходяться в процесі розлучення. За принципами шаріату, суворо забороняється шлюб мусульман з не мусульманами, тобто «невіруючими». Лише після прийняття релігії, шлюб дозволяється.

Важливою складовою мусульманського шлюбу є весільний викуп «махра», жінка його може отримати одразу після укладення шлюбного договору, звісно якщо вона від нього не відмовилася. «Махрою» може бути як грошова сума, так і річ, яка має певну цінність.

Однією з важливих повинностей чоловіка після укладання шлюбного договору є забезпечення відповідних умов життя дружині, умови для дружин повинні бути однаковими для всіх. Також і становлення має бути гідним, яке вимагають традиції. До переліку умов утримання дружини входять: забезпечення продуктами харчування, одягом, покриття рахунків за лікування, а також обслуговування дружини, враховуючи служниць. Звісно, обсяг плати на утримання встановлюється відповідно до матеріального забезпечення чоловіка. Чоловік може зменшити витрати на утримання дружини, якщо ж та не підкоряється йому. Але варто зазначити, що ступінь належності жінки чоловіку в мусульманських країнах різний і жінка сама визначає свої права при укладенні шлюбного договору.

Поряд з інститутом укладення шлюбу діє і інститут його розірвання. Законодавство більшості мусульманських країн допускає розлучення за декількома положеннями, а саме за ініціативою чоловіка, за взаємним узгодженням подружжя або за рішенням суду.

Чоловік, який є повнолітнім і дієздатним, у здоровому глузді може розірвати шлюб, з поважних причин. Чоловік може дати три розлучення. Перше і друге розлучення можуть бути ним скасовані. Третє розлучення є остаточним, але після нього подружжя може знову одружитися, якщо жінка вийде заміж за іншого, вступить із ним у фактичні статеві зв'язки, тричі отримає розлучення і пройде період «ідда».

Розлучення за домовленістю між подружжям вимагає взаємне бажання сторін і складається договір, де вказано, що шлюб розривається добровільно. Але варто зазначити, що в усіх мусульманських країнах є свій законодавчий підхід до цього питання.

Розірвати шлюб мають право в мусульманських країнах або чоловік, або жінка. Причинами можуть бути: хвороба, фізична вада одного з подружжя. Зокрема жінка може вимагати розлучення, якщо її чоловік є відсутнім протягом 1-2 років, що приносить їй моральні збитки, навіть якщо його місцезнаходження відоме. Розірвати шлюб суд може внаслідок конфлікту між подружжям або нанесенням одним із них моральних збитків іншому, після цього, якщо відносини в шлюбі неможливі суд розриває їх, але є можливість надання так званого періоду «відстрочки», для того, щоб подружжя помирилось.

Законодавство окремих мусульманських країн встановлює особливі правила, які приймаються внаслідок зловживання чоловіком прав на розлучення, зокрема цей чоловік повинен утримувати дружину, якщо в неї не буде для цього можливостей.

Після розлучення діти, які народилися в шлюбі залишаються проживати з батьком, якщо чоловік помирає, то його дружину з дітьми бере під опіку опікун.

Розглянути інститути шлюбних відносин у мусульман не можна повноцінно без вивчення частини кримінального права, а саме «злочинів групи хадд», яка вміщує такий вид злочину, як перелюб. Перелюб належать до найстрашніших злочинів, означає позашлюбні статеві відносини. Вважається, що цей гріх стоїть на заваді продовження роду, погрожує принципам моралі і інтересам сім'ї.

У Корані сказано «перелюбника і перелюбницю побивайте кожного з них сотнею ударів. Не шкодуйте їх, якщо ви віруєте в Аллаха… Нехай буде присутня при їньому покаранні група віруючих» [ХХIV; 2]. Таке суворе покарання свідчить про те, що сім'я в мусульман займає одну з перших позицій у суспільстві. Але для того щоб довести провину потрібні свідчення чотирьох чоловіків протягом одного року. Вони обов'язково повинні бути віруючими. Якщо в свідченнях очевидців є розбіжності, що дають підстави засумніватися в їхній щирості, то такі свідки притягаються до відповідальності за недоведене звинувачення, і їх карали вісімдесятьма батогами, але відповідальність за злочин встановлюється згідно з бажанням потерпілого, який може пробачити винуватця.

Варто зазначити, що якщо чоловік звинуватив в перелюбі свою дружину і це не було доведено, то він не несе ніякої відповідальності. Якщо він стверджує, що дружина народила дитину від іншого і повторить це п'ять разів (ліан), то дружину карають за перелюб. Але якщо вона п'ять разів присягнеться Аллахом, що ця дитина від чоловіка, то батьком признається чоловік, але шлюб розривають назавжди. Зараз така система покарання діє не в усіх арабських країнах, наприклад в Об'єднаних Арабських Еміратах лише частково.

Для коранічної моделі сімейно-шлюбних відносин у гендерно-феміністичнму плані притаманною була своєрідна «подвійність, що виражалась в поєднанні консервативно-традиціоналістських підходів з підходами прогресивними». Ця «подвійність» обумовлювалась специфічним соціально-культурними умовами становлення ісламу.

Відомо, що мусульмани, які проживають на території України, при укладенні шлюбу змушені проводити цю процедуру двічі, спочатку наречені укладають шлюб за принципами шаріату, а потім засвідчують його в порядку, встановленому українським законодавством. [3]

Шлюб з позиції християнства

Шлюбно-сімейне право дохристиянської доби допускало багатоженство, купівлю, викрадення і приведення нареченої. Відомо, що до хрещення князь Володимир Великий мав 5 дружин і близько 800 наложниць. Після прийняття християнства сімейне право розвивалося в Київській Русі відповідно до візантійського канонічного права. Проте, якщо візантійські джерела трактували шлюб як звичайний договір, то для церкви шлюб -- не договір, а таїнство. Установлювалася одношлюбність (моногамія). Християнське право вступало у конфлікт із звичаями дохристиянської доби і визнавало шлюби освячені церквою, обрядом вінчання. Церква прагнула відмінити весільні обряди, що існували раніше, щоб люди брали шлюб лише за церковним обрядом і забули дохристиянські звичаї. Але поряд із обрядом вінчання все ж таки збереглися дохристиянські весільні звичаї і традиції. На думку М. Владимирського-Буданова, в ХVI -- XVII ст. поряд із шлюбами «вінчаними» визнавали й «невінчані», але здійснені згідно зі звичаєвими нормами та з дотриманням весільної обрядовості. Усі права членів сім'ї, створеної внаслідок такого шлюбу, визнавалися так само, як і членів сімей, заснованих на церковному шлюбі. Весільні обряди, що дійшли до нашого часу, є найбільш достовірними і точними історичними свідченнями про давньоязичницьку релігійну форму укладення шлюбу. Отже, утворення сім'ї з укладенням законного шлюбного союзу завжди вимагало публічного здійснення шлюбного ритуалу, що склався історично і переходив із покоління в покоління. За формою це були обрядодії, що склалися в дохристиянський час і збереглися в добу християнства: сватання, оглядини, заручини і власне весілля. Усі ці обряди, які за звичаєм мали юридичні наслідки, здебільшого збереглися і до сьогодні. [3]

Для християн утворення шлюбного союзу можливо тільки в церкві з благословення єпископа чи священика. Церква своїми священнодіями і молитвами прикликає на наречених благословення Боже.

Християнське подружжя - це постійний зв'язок. Протягом століть формувалися складні обряди, якими супроводжувався шлюб. Ще в патріархальний період шлюб вважався особливим встановленням, але про шлюбні обряди того часу відомостей дуже мало. У першому столітті нової ери християни, проживаючи на території Римської імперії, вступали у шлюб згідно громадянських законів греко-римської держави. Згідно римського права, для дійсності шлюбу вимагалася лише взаємна згода на нього. За формою ця згода могла бути усною, письмовою (у виді договору) чи вираженою довершеним фактом - наречена переходила у дім нареченого. Шлюбному обряду передували заручини, котрі були громадянським актом і звершувалися згідно місцевих традицій і установлень. Заручини звершувалися урочисто в присутності багатьох свідків, котрі скріпляли шлюбний контракт. Шлюбний контракт являв собою офіційний документ, який визначав майнові і правові взаємовідносини подружжя. Християни з їх більш глибоким і духовним вченням про шлюб вважали, що вступ у шлюб повинен бути не через похіть, а з думкою про Бога, Його моральний закон і на славу Його. Тому, укладаючи шлюб за громадянськими законами, християни неодмінно просили благословення на нього у свого єпископа. Про намір вступити у шлюб оголошувалось у Церкві до укладення громадянського договору.

Шлюбу передували заручини - це скріплення перед Богом і Церквою взаємних обіцянок майбутніх наречених. Заручинам передують благословення батьків і духовного отця. В древності схвалення шлюбу батьками визнавалося не менш важливим, ніж згода нареченого і нареченої. А оскільки християни, крім батьків по тілу, мали духовного отця в особі єпископа, ввійшло у звичай перед шлюбом отримати і благословення єпископа.

Під час звершення таїнства вінчання наречені тримають у руках запалені свічки. Світло - це знак радості, тому запалені свічки символізують радість зустрічі двох закоханих людей. Одночасно - це символ їх чистоти і непорочності. Також свічки нам нагадують про те, що життя людини - це не відокремлений, замкнутий контур, воно протікає у товаристві інших людей, і все, що трапляється з людиною, світлом чи темрявою, теплом чи холодом відкликається в душах оточуючих її людей.

Здавна ознакою одруження були обручки - спеціальні персні. Требник приписує золотий перстень для нареченого і срібний - для нареченої. Золотий перстень символізує своїм блиском сонце, світлу котрого уподобляється чоловік у шлюбному союзі; срібний - символізує місяць, менше світило, яке світить відбитим сонячним світлом. Перстень - знак вічності і неперервності шлюбного союзу, бо неперервна і вічна благодать Святого Духа. Після накладання перснів, на знак однодушності, згоди і взаємодопомоги у сімейному житті, наречений і наречена обмінюються перснями при участі весільного друга нареченого чи священика. Після потрійної переміни перснів срібне залишається у нареченого, а золоте - у нареченої на знак того, що жіночій слабкості передається мужній дух. У сучасній практиці обидва персні - золоті (навіть можуть мати прикраси із дорогоцінного каміння).

На заручинах перстень надівався на четвертий (безіменний) палець лівої руки. Цей звичай виник на основі тогочасних знань анатомії людини: вважалось, що один із найтонших нервів цього пальця безпосередньо доторкається до серця.

Також під час вінчання наречені п'ють вино з однієї чаші. У минулому це була спільна євхаристична чаша, співучасть у Євхаристії, котра затверджувала сповнення шлюбу у Христі. Наречені поперемінно (спочатку наречений, як голова, потім - наречена) у три прийоми випивають вино. Пиття вина нагадує про чудесне перетворення води у вино, звершене Ісусом Христом у Кані Галилейській. Пиття із спільної чаші символізує повне єднання наречених. Віднині у нареченого і нареченої спільне життя: одна доля, одні думки, одні бажання, одне тіло. У нерозривному союзі вони будуть ділити між собою чашу радощів і скорбот, смутку і потіх.

Після обряду спільної чаші, священик з'єднує праву руку нареченого з правою рукою нареченої, покриває їх епітрахилем і зверху на епітрахиль кладе свою руку. Це означає, що через руку священика чоловік отримує жінку від самої Церкви. Тримаючи свою руку на епітрахилі поверх з'єднаних рук наречених, священик тричі обводить їх довкола аналоя (тетраподу). Як і в чині Хрещенні, це ходіння по кругу символізує вічність. Наречені зобов'язані вічно зберігати свій подружній союз, пам'ятати про спільний хрест, покладений на них сьогодні, носити тягарі один одногоі завжди бути сповненими благодатної радості цього дня.

Після обряду вінчання голову нареченої покривають хусткою. Між християнами здавна зберігався звичай, згідно якого, дівчина до заміжжя проводила більше часу з відкритою головою, а заміжня жінка - з покритою. Тому у деяких місцевостях виник особливий церковний звичай покладення покривала на голову нареченої після шлюбу. Вважається, що першим в Українській Церкві цей чин включив у свій Требник свт. Петро Могила. Згідно цього чину, новоодружена зупиняється перед дверима храму. До неї виходить священик в епітрахилі і фелоні і вводить її у храм. Тут він читає молитву, закликаючи на новоодружену благословення Боже і благаючи Господа прикрасити її голову красою, приємною Йому. Після молитви священик благословляє голову новоодруженої і покриває її покривалом (хусткою).[4]

Хрещення немовлят почалося ще з апостольських часів. Від них, звичайно, неможливо чекати віри і покаяння, але їх хрестять у силу віри батьків і восприємників (хрещених), на яких лежить святий обов'язок навчити охрещених істинам віри і допомогти їм відродитися для нового життя, зростаючи від сили в силу. Ми молимося за дітей і віримо, що по нашим молитвам Господь може дарувати їм різноманітні блага. Тому чи можна сумніватися в тому, що благодать, яка подається дітям, по молитвам усієї Церкви, в Таїнстві Хрещення, принесе відповідні плоди? Адже ми знаємо, що Сам Господь дозволив дітям приходити до Нього (Лк. 18:15-16) і що святий Іоанн Хреститель прославив Господа в утробі матери. Віруючі батьки також хочуть, щоб їх діти не були позбавлені благодаті Таїнств, особливо Причастя. Тому Православна Церква не тільки благословляє хрестити немовлят, але також благословляє і наполегливо радить регулярно приносити їх до Церкви на Причастя. А практика показує, що ті діти, які змалечку постійно причащаються, не тільки швидко і глибоко засвоюють істини православної віри, але й ростуть здоровими і спокійними. Обов'язкова вимога до тих, кого запрошують стати хрещеними батьками для дитини - це сповідування віри, приналежність до Православної Церкви та благочестиве життя за Євангельським вченням. Хрещеними дитини не можуть бути його рідні батьки, чоловік і жінка одночасно для одної дитини, психічно хворі люди, малолітні, а також ченці або черниці. В усіх інших випадках, перш за все, потрібно керуватися мотивами корисності для морального виховання дитини. Треба розуміти, що, запрошуючи когось бути хрещеним для своєї дитини, ви обираєте для неї духовного наставника, взірець позитивних якостей та просто близьку людину, з якою вона буде спілкуватися протягом життя. [9]

Іудейський шлюб

Єврейська релігія не тільки освячує і виправдує класовий гніт, але і закріплює нерівність статей. Жінці іудаїзм відводить підлегле положення в родині та суспільстві. Талмуд накладає на жінку безліч принизливих обмежень; вона не може бути свідком у суді, не може виходити на вулицю без покривала та ін. Відповідно до Талмуда, дружина -- слухняна раба чоловіка.

Кожен віруючий єврей щодня вимовляє молитву, у якій дякує богові за те, що він не створив його жінкою, а жінка повинна в молитві дякувати богові за те, що він створив її для слухняності чоловіку. [5]

Наречений і наречена, зазвичай у супроводі батьків, простують по проходу синагоги і зупиняються під хуппой (запоною, символізуючою шатер, в якому жили новобрачні є в стародавні часи). Потім робиться ритуальний ковток вина і молодята отримують благословення рабина.
Після цього наречена приймає від нареченого весільну обручку (просту золоту без каміння і прикрас, щоб вибір її не зумовлювався багатством нареченого). На цьому перший акт офіційної церемонії іудейського одруження завершується. Потім слідують читання з кетуби (праобраз сучасних шлюбних контрактів, де висловлюються зобов'язання жениха перед нареченою).

У другій частині іудейської церемонії особливо шанобливими гостями або членами сімей вимовляються сім благословень, після чого робиться другий ритуальний ковток вина символізуючий справжнє одруження.

Згідно єврейської національної весільної традиції, випивши вино, наречений і наречена розбивають порожній келих, що символізує крихкість людського життя, нагадує про відносність щастя. Потім пара на декілька хвилин віддаляється в окрему кімнату, що символізує фізичне підтвердження здійснення шлюбних відносин, після чого починається святковий бенкет.

Вся церемонія, включаючи звернення рабина, займає близько 20 хвилин. Основні моменти іудейського весільного ритуалу, описані вище, дотримуються як під час ортодоксальних, так і під час реформованих шлюбних церемоній.

Весілля за іудейською традицією не може відбутися в суботу і в деякі інші святі свята. Присутність двох свідків при укладенні іудейського шлюбу обов'язково. [6]

В іудейській сім'ї вважається, що народження дитини настає в момент зачаття. Тому її виховання починається ще в утробі матері: все, що відбувається з нею (спілкування, отримана інформація, світський або релігійний спосіб життя), позначається на характері майбутньої дитини. Відсутність сім'ї, і тим більше -- розлучення, для іудеїв є тяжким гріхом: одружитися або вийти заміж наступного разу цій парі буде нелегко.

Бар-міцва (досягнення повноліття) святкується, коли хлопчикові виповнюється тринадцять років, а бат-міцва -- коли дівчинці -- дванадцять. День повноліття є одним із найголовніших у житті дитини. Для закону й держави така дитина ще маленька, вона отримує паспорт не раніше як у 16 років. Але це велика подія, до якої готуються заздалегідь. За рік або два до повноліття наймають учителя, який навчає дитину мови, що нею написана свята Тора. Під час святкової молитви в синагозі дитина читає Тору, написану на древньому сувої пергаменту, якому найчастіше -- понад 300 років. Цей день народження відзначається у синагозі.

Родичі й друзі приходять святково вбрані, мов на весілля, а батько дякує Богові за те, що він звільнив його від відповідальності за дитину, котра досягла повноліття. Цікаво, що у святі є і «світські» елементи: дитину обсипають цукерками і співають, а після молитви прямо в синагозі накривається маленький стіл із найкращими наїдками... [7]

Висновки

З консолідацією народностей, розвитком економічних, політичних, культурних зв'язків утворювалися нації. Таким чином, поряд із глобальними процесами, що формували нові соціальні спільноти, мали місце і більш локальні процеси гендерної взаємодії, які були переплетені з першими. З часом цей процес набирав усе більших темпів, іноді сповільнюючись, а іноді прискорюючись. На сьогодні етнокультурні зв'язки найбільш урізноманітнилися. Об'єктивні соціально-економічні процеси здебільшого переплітаються з етнічними, вступають з ними в синтез і, як свідчить сучасна історія, це відбувається не завжди й не всюди безпроблемно. В цих умовах сім'я, шлюбні відносини як її інституціоналізоване виявлення, виступають досить важливим і цікавим об'єктом взаємодії етнокультурних та соціоекономічних і політичних процесів. Міжнаціональні шлюби відбивають тенденції інтернаціоналізації в етнокультурному середовищі. Безперечно, міжетнічні шлюби існують стільки ж, скільки і сам інститут шлюбу, бо без цього значна частина етносів просто генетично б виродилась, а культурна та економічна взаємодія була б набагато біднішою. Інша справа - масштаби, напрями та тенденції розвитку національно змішаних сімей на сучасному етапі в нашій країні. Найбільша кількість шлюбів, як правило, укладається у межах досить вузької суспільної групи: серед соціального прошарку, релігійного кола чи певного етносу. В силу об'єктивних та суб'єктивних умов, навіть коли етнічним та соціальним статусам кожної окремо особистості не надають особливого значення, частіше за все укладаються однонаціональні шлюби. Проте в умовах поліфонічності сучасного буття, коли зростають міжетнічні, міжпоколінні, міжрасові зв'язки, які відбивають бурхливий суспільний розвиток, взаємопроникнення культур, зростає кількість етнічно змішаних шлюбів.

Саме етнічно змішані шлюби є однією з найбагатозначніших форм гендерної взаємодії у поліетнічному суспільстві, виступаючи взаємопереплетенням чоловічої та жіночої компоненти - інь та ян. Для міжнаціональних шлюбів значну проблему становить етнічна самоідентифікація дітей, які від моменту народження потрапляють у поліетнокультурний простір. Етнічно змішана родина є найважливішим чинником формування етнічної самоідентифікації індивіда та найважливіших механізмів трансляції етнокультурного досвіду. Батьківська сім'я завжди була тією первинною групою, яка несла відповідальність за соціалізацію молоді. Саме у родинному колі дитина починає вперше усвідомлювати, до якого суспільства, етносу він належить, якою мовою говорять його батьки, які норми поведінки, традиції, правила є найбільш прийнятні. [8]

Список використаної літератури

1. www.lib.ua-ru.net

2. www.justinian.com.ua

3. www.personal.in.ua

4. www.girko.com

5. www.bestreferat.com.ua

6. www.agk.com.ua

7. www.malecha.org.ua

8. www.politik.org.ua

9. www.roditeli.ua

Размещено на Allbest.ru