Теорії походження релігії

ВСТУП

Проблема виникнення релігії дуже важлива для повного розуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати якесь явище чи річ, ми неодмінно поставимо питання: звідки, чому, як і коли вони виникли і, лише одержавши відповідь на запитання, ми здобудемо знання про це явище. Це стосується і релігії.

Але з точки зору переважної більшості віруючих і значної частини духовенства, яке не вдається у богословські тонкощі, питання про виникнення релігії не має сенсу: релігію Бог дарував людству, причому саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія вічна і незмінна, саме їх релігія істинна і не потребує пояснення її походження. Та вже існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної із них. Ми знаємо майже в дрібних деталях процес формування ісламу, який відбувався на початку XI І століття, коли вже історію записували. Докладно відомо і започаткування християнства, що завершує своє друге тисячоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, адже йому більш ніж дві з половиною тисячі років.

З далеких століть доходить до нас звістки про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уявлення людей на зорі, їх існування свідчать численні факти науки. Всі народи мали свою релігію. Релігії виникали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безперечно, релігія має історичний характер, вона має свою, дуже цікаву і повчальну історію.

Релігія -- духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало -- джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.

Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з поняттям «Бог». Релігії без уявлення про Бога не існує. Бог є началом і сенсом кожної релігії.

Бог, за релігійними уявленнями, є передусім Абсолютом, вивищеним над людськими, природними силами, здібностями, якостями та відносинами. Він розглядається як творець світу , хоч і не належить до нього.

Бог -- верховна надприродна сутність, яка, згідно з різними релігійними вченнями, наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу, зумовлюючи все, що відбувається в ньому.

Теологія (богослов'я) та її світоглядні опоненти віками шукають доказів як «за», так і «проти» існування Бога. Але жодні аргументи нічого не доводять людині, яка не вірить, і непотрібні людині, яка вірує. Щодо цього І. Кант стверджував, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати.

Теологічні теорії походження релігії. Перш за все розглянемо теорії походження релігії, які акцентують на природних причинах і обставинах цього складного процесу. В їх розробці беруть участь видатні філософи, які поділяють релігійну точку зору на світ, вони містять чимало глибоких міркувань, їх можна об'єднати загальною назвою -- теологічні теорії. Це традиціоналістична, теїстична і специфічно-православна -- академічна.

Традиціоналістична теорія. Згідно з нею релігію відкрив людям безпосередньо Бог. У християнстві це викладено в біблійній оповіді про спілкування перших людей Адама та Єви в раю з Богом, а також про надприродні контакти з Богом Мойсея, інших біблійних персонажів. Базуючись на беззастережній вірі, вона не спирається ні на які аргументи, не апелює до розуму.

Такий підхід властивий давній філософії. Так, давньогрецький мислитель Платон (428--348 до н.е.) вважав, що існують реальний світ речей і світ ідей, які відображають ці речі. Світ ідей сповнений ідеєю Єдиного. Воно є особливою субстанцією всього світу, його витоком і основою, не має ні початку, ні кінця, жодних ознак, не потребує простору і руху, бо для руху потрібні зміни, а Єдине -- незмінне. Релігія є наслідком споглядання людською душею ідеї Єдиного, яке втілює у собі Бога. Отже, сповнена ідеєю Бога людська душа згадує про нього в матеріальному світі, що і є основою релігії.

Традиціоналістичне розуміння походження релігії розробляли мислителі, яких церковна історія зве святими отцями церкви. У православ'ї це Афанасій Олександрійський, Василій Великий, Григорій Назианзін, Іоан Златоуст та Іоан Дамасин, у католиків -- Амвросій Медіоланський, Августин Блажений, Єроним. Слід також назвати Оригена і Тертуліана і особливо Фому Аквината (1225 чи 1226--1274), який в своїй головній праці «Сума теології» розмірковував таким чином: «Людина співвідноситься з богом як із своєю метою, але ця мета не може бути осягнута розумом». Виходить, що людина для свого врятування мусить знати щось таке, чого розум осягнути не може. Але Бог дає людині це знання. Дає шляхом одкровення. На нього і треба спиратись, в ньому і порятунок. Надаючи безумовну перевагу одкровенню перед розумом, Фома Аквинат поглиблює що думку зауваженням: навіть те знання про бога, яке може бути здобуте розумом, має бути подане людині через божественне одкровення, бо істина про бога, відкрита людським розумом, була 6 доступна небагатьом. Від володарювання цією істиною цілком залежить врятування людини, яке вона може знайти лише в Богові. Ці міркування потрібні були Фомі для того, щоб ствердити перевагу теології, віри над наукою. Довести, що істини одкровення вищі, ніж істини науки. Але разом з тим, Фома Аквинат переспівує засади традиціоналізму: сам Бог відкрив людям всі релігійні істини, людський розум тут просто не потрібен.

Традиціоналістична теорія походження релігії легко сприймається, не потребує доведення, бо грунтується на вірі. Це обумовило іі значне поширення і багатовікове існування. Ця теорія у християнському богослов'ї має, так би мовити, внутрішній вжиток, бо стосується лише самого християнства. По відношенню до інших релігій християнство вживає будь-які інші пояснення. Але богослов'ю, що вдасться до теоретичних міркувань, цієї теорії мало, бо вона містить недооцінку творчих задумів Бога і зневагу до мислення людини, яка є вершиною творчості Бога.

Теїстична теорія. Ця теорія походження релігії з суті самого теїзму. Теїзм визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові кінчених речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище і людини, і природи; тобто надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духовними досконалостями і існує попереду всього і є джерелом всього, отже і релігії. Існує рад варіантів теїстичної концепції, але всі вони єдині в основному -- релігія є наслідком божественного одкровення на певному етапі духовного розвитку людства. Цілком зрозуміло, що ця концепція виходить з беззастережного визнання Бога.

Назвемо, перш за все, Рене Декарта (1559--1650), що додержувався дуалістичної концепції співвідношення душі та тіла і концепції вроджених ідей Декарт висунув онтологічне доведення існування бога; уявлення про Бога як істоту найдосконалішу необхідно передбачати і таку якість, як існування: ми мислимо про Бога, отже він існує. Ми ж мислимо про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує в свідомості людини від ц народження і проявляється як пізнання Бога. Отже, релігія виявляється в ході пізнавальної діяльності людини як розгортання вродженої ідеї Бога.

Потім згадаємо Готфріда Вільгельма Лейбніца (1646--1716), засновника богословського раціоналізму: розгортання декартових вроджених ідей починається під впливом досвіду, емпіричних знань. Завдяки цьому людство і прийшло до християнства, воно єдина релігія одкровення.

Особливе місце в розробці теїстичної теорії належить німецькому філософу, психологу і педагогу Йогану Фрідріху Гербарту (1776--1841). Головне в релігії, вчив Гербарт, в тому, що вона встановлює доцільність природи, і людина приходить до релігії через усвідомлення цієї думки. Доцільність в природі викликає релігійне естетичні почуття, примушує нас спогладати велич Бога, породжує релігійні концепції.

Іммануіл Герман Фіхте (1797--1879) заклав так званий умоглядний теїзм: релігія як відношення людини до Бога є комплексом певних почуттів, які є наслідком дії двох факторів: перший -- це чуття власної кінченності, обмеженості, яка потребує допомоги; другий -- чуття нашого буття, яке осягнуте нескінченним, якому ми підкорені.

Значною фігурою серед прибічників теїстичної теорії є один з творців німецького класичного ідеалізму Фрідріх Шелінг (1775-- 1854). Він вчив, що все існуюче с наслідком первинного акту ірраціональної волі, яка не може бути осягнута раціональним мисленням. Для цього можна застосовувати лише емпіричний досвід, який є в міфології та релігії. Там відбувається одкровен-ня. Але пояснити походження релігії одним одкровенням, як це робили традиціоналісти, неможливо. Якщо допустити, що до одкровення люди не знали Бога, то це було б визнанням наявності атеїзму в початковий період існування людства. Такої честі надавати атеїзмові не можна. Людина з самого початку свого існування володіла споглядальним типом знання і намагалася з'ясувати кінцеві основи світу, тому вона дійшла до єдиного, всезагального Бога. Потім ця ідея була втрачена і відновлена лише іудаїзмом, християнством та ісламом. Точка зору Шелінга дістала назву спекулятивного теїзму, оскільки вона ґрунтується на спекулятивній філософії, що оперує споглядальним знанням при аналізі надпочуттєвих принципів буття.

Завершуючи огляд теїстичних концепцій походження релігії, слід звернути увагу на групу теорій, які для обгрунтування надприродного походження релігії вдаються до містичних міркувань, тому їх можна назвати містичними теоріями. Суть їх в тому, що виникнення релігії є наслідком одкровення, але не того, що було раз і назавжди дане першим людям чи вибраним особам безпосередньо Богом, а внаслідок постійного впливу Божества на дух людини, що діє і в сьогоденні.

Яскрава фігура серед містиків -- Фрідріх Генріх Якобі (1743-- 1819). Якобі вважав, що для пізнання Бога ні почуттів, ні мислення не досить: ні природа, ні розум знання про Бога не дадуть. Природа не стільки відкриває, скільки утаює Бога від нас, бо ми бачимо в ній збіг причин без початку і краю. Розум діє в світі обмеженому, і сам він обмежений і приводить до визнання обмеженості всього існуючого. Визнання Бога дають лише наші внутрішні почуття, вони є джерелом релігії. Ми споглядаємо Бога в нашому власному духові, але не тілесними, а духовними очима.

Монотеїзм, політеїзм, генотеїзм. При розгляді проблем походження релігії виникає питання про те, в яких богів вірили на початку релігії люди? В залежності від характеру і складу ієрархічної побудови системи надприродних істот, якою оперує кожна релігія без винятку, в релігієзнавстві виділяють два типи релігій: монотеїстичні і політеїстичні.

Монотеїстичні релігії -- це такі, які будуються на визнанні одного, єдиного Бога; інші надприродні істоти (ангели, святі, пророки тощо) -- це посередники між Богом і людьми.

Політеїстичні релігії в своїй ієрархії мають певну, навіть значну кількість богів різних рангів і ваги, з своїм колом прав і обов'язків, сферою управління і діяльності.

Існує ще (мне явище в ієрархічній оцінці богів: звичайно з великої кількості богів не виділявся жоден, але в міру потреби, коли віруючий звертавсь до якогось бога, він оцінювався на той час як головний. Це явище дістало назву генотеїзму.

Академічний теїзм. У другій половині XIX ст. в російському богослов'ї виникла школа академічної філософії, засновником якої був професор Московської духовної академії Ф.О.Голубинський (1796--1854), який розробляв онтологічні проблеми, а також проблеми богопізнання. Його учень В. Д. Кудрявцев-Платонов (1828--1891) досліджував проблему походження релігії. Виникнення релігії Платонов вважає можливим пояснити дією двох джерел: 1) об'єктивного, що полягає у впливові Бога на дух людини, і 2) суб'єктивного, чим є засвоєння людиною цього впливу. Для аргументації своєї точки зору Кудрявцев посилається на теорію вродженого знання: у свідомості людини є знання, яке існує перед досвідом, незалежно від практики. Воно виникає тоді, коли душа ще до народження тіла споглядає сутності, що існують за межами фізичного світу, або воно йде від якогось Абсолюта, який через це знання виявляє своє існування. Кудрявцев міркує, що оскільки вроджені ідеї є продуктом Боже-ственої волі, вони, перш за все, мусять містити ідею Бога. Ці ідеї є наслідком промислительного ставлення Бога до світу, яке включає в себе не тільки творення його, але і діяння на дух людини в напрямку повідомлення людині ідей про себе, поруч з ідеями про істину, добро тощо.

Академічний теїзм, звертаючись до наукової аргументації, робить серйозний крок удосконалення богословської теорії походження релігії. Але і він не може перейти грань у справжню науку, він не може відмовитись від абсолютного пріоритету віри як провідного аргументу. Він просто намагається піднестися до сучасного рівня розвитку людського мислення, хоче зробити релігію більш сучасною.

Наукові теорії походження релігії. Розвиток науки і культури, поглиблення досліджень в галузі вивчення людини і суспільства дали поштовх розвитку релігієзнавства. Але його не минули політичні пристрасті. Тому релігієзнавчі теорії набувають різного забарвлення: від апологетичного захисту релігії і намагання пристосувати її до науки до «зверхвойовничого» атеїзму, який в цьому заперечує релігію і закликає до її утиснення. Позначилось це і на концепціях походження релігії, і на їх оцінці. Мабуть потрібно шукати розумну лінію, яка забезпечить об'єктивне наукове дослідження релігії, її історії і вчень. Розглядаючи теорії походження релігії, треба відкинути політичні симпатії та антипатії, поспішні обвинувачення, виходячи з того, що в кожній з них є свій сенс. Навіть хибні припущення говорять нам про те, куди не слід спрямовувати дослідження. Зазначимо також, що наш огляд наукових концепцій походження релігії не може претендувати на будь-яку повноту. За останні півтораста років було висунуто в цій галузі стільки припущень, гіпотез, теорій, а разом з тим і просто вигадок і фантазій, що розгляд їх усіх розтягнеться на декілька томів. Отже, розглянемо найголовніше. Англійський лінгвіст Ф.Мюллер (1830 -- 1900), досліджуючи мови стародавніх народів, висунув припущення, що початком релігії є міф про Сонце, який він знайшов у мовних пам'ятках. Так була започаткована міфологічна теорія походження релігії -- релігія стародавніх починалася з обожнення життєдіяльного світла. Хотів цього Міллер чи ні, але це було ударом по теологічній концепції. ( а він сам в свій час поділяв думку про одкровення як джерело релігії, бо повною мірою заперечувалось надприродне походження релігії). На жаль, концепція Мюллера мала не досип» гнучку наукову основу, бо була неузгоджена з історією виробництва, а саме: міфи про Сонце пов'язані з переходом окремих племен до землеробства, а релігійні уявлення були у людей, які ще жили з скотарства та навіть полювання і збиральництва.

Наприкінці 19 -- на поч. 20 ст. великого поширення набула анімістична теорія, засновником якої був Е.Тейлор ( 1832 -- 1917). Цілком відкидаючи надприродне походження релігії, Тейлор вважав, що релігія почалася з віри в духів і в душу. Цю віру він назвав анімізмом (від лат. anima,animus-- душа, дух). Пізніше анімізм був доповнений іншими релігійними уявленнями і утворилась ціла система релігійних уявлень і почуттів. Але чисельні дослідження первісної культури свідчать, що анімізм у чистому вигляді ні у яких народів ніколи не існував.

Послідовники Тейлора запропонували різні концепції виникнення анімістичних уявлень Г.Спенсер (1820 -- 1903) виводив зародження цієї ідеї з ідеї «двійника»: первісна людина бачила свого чи чужого двійника уві сні, у мареннях -- так з'явилась думка про подвійну сутність людини. Г.Кунов (1862 -- 1936) шукав виникнення анімістичних уявлень у прагненні первісної людини до самопізнання, у самозаглибленні. Анімістична теорія дала поштовх високій оцінці нашого першобуття.

В процесі критики анімістичної теорії виникла ще одна концепція виникнення релігії аніматизм, згідно якої анімістичному комплексові передувала ідея всезагального одухотворення речей, всієї природи. Вважалося, що кожна річ, кожне явище має «свого хазяїна», «свій голос». Це був примітивний пантеїзм. Цю концепцію активно розробляли видатні етнографи В.Г.Богораз (1865 -- 1936) і Л.Я.Штеренберг (1861 -- 1927). Але таке явище, яке б одухотворювало всю природу шляхом порівняння всіх її речей і явищ з людиною, дійсно існувало; але воно ні в якій мірі ще не було релігією. Це явище дістало назву уособлення природи, яке ще не знало відокремлення духовного від матеріального і було рисою міфологічного світорозуміння, відмінного від релігійного.

З критики анімізму виросла також концепція преанімізму. Англійський вчений Р.Маретт (1866 -- 1943) вважав, що анімізму передувала віра в силу, позбавлену індивідуальності і фізичних властивостей, яка не зв'язана з матеріальними тілами, але виявляється в них. Користуючись термінологією досліджуваних ним племен, він назвав її «мана». Але таке поняття більш складне, ніж поняття «душа», тому не може передувати анімізмові. Припущення Маретта помилкове.

Наукове пояснення походження релігії хоче дати магічна теорія, яку запропонував Д.Фрезер (1854 -- 1941), автор відомого твору «Золота гілка». Духовний розвиток людства він розглядав як процес з трьох стадій: магії, релігії, науки. Основою первісної релігії є магія, у них є спільна риса -- вони обидві мають впливати на волю якихось надприродних сил. Людина спочатку намагається боротися за свій добробут за допомогою магічних засобів. Переконавшись у їх неспроможності, вдається до релігії. Релігія «витанцьовується» з магічних обрядів. Але згодом людина бачить і безсилля релігії в цій справі, і тоді вона винаходить науку. Виходить, що магія, релігія і наука рівні за значенням, це ланки єдиного ланцюга. Насправді це зовсім різні галузі мислення і діяльності людей.

На завершення розглянемо психологічну теорію, яка пояснює появу релігії особливостями психологічної природи людини. Цю теорію започаткував автор теорії психоаналізу З.ФрейД (1856 -- 1939). Релігія, за Фрейдом, є наслідком психічних переживань людини, яка перебувала в стресовій ситуації. Духовний світ первісної людини схожий з світорозумінням душевнохворого, релігія і нервова хвороба мають спільне, бо психічно хвора людина так само вірить у силу своїх ідей, як це робила первісна людина. У Фрейда психічне передує соціальному і цілком визначає його, а тому психологічне сприйняття світу первісною людиною і викликає релігійне світорозуміння. Але це далеко не так, бо не психологічні особливості цілком визначають ідеологічні процеси, а, перш за все, соціальні. Релігію Фрейд оцінює лише як явище індивідуального життя людини, а останнє розглядає лише з біологічної точки зору. Насправді релігія є значно більшим ніж те, чим її розуміє Фрейд, а людина є не тільки явище природи, але і суспільства.

Окремо слід сказати про концепцію промонотеїзму, яка більше б могла відноситись до теїстичних концепцій, але оскільки вона вякикла в наукових колах і детально трактує саме про початок релігії, згадаємо її саме тут. Католицький монах і етнограф Е.Ленг (1841 -- 1912) висунув версію, що люди спокон віку визнавали існування єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковувань первісної людини над своєю творчою діяльністю і з спостережень над батьківською владою в людській родині. Отже, Ленг пов'язує виникнення релігії з періодом розвиненого патріархату, але історія свідчить, що було раніш, за часів матріархату.

Однобічність і помилки розглянутих нами концепцій зовсім не дають нам підстав для їх цілковитого засудження. Вони розкрили нам грані складного процесу духовного розвитку людства. Пророблена ними робота не була марною, вона звергає нашу увагу на хибність ігнорування матеріального життя суспільства, і, мабуть це головне, ці дослідники зібрали ціле море конкретних фактів, спостережень тих обставин життя народів, яких колись було прийнято принизливо називати «відсталими». Ці обставини вже вкрилися міцним шаром напластувань впливу європейської цивілізації, тому здобуті раніш факти і спостереження тепер допомагають нам уявити дитинство людства у його першовигляді. Саме на цих матеріалах розбудоване сучасне релігієзнавство. Разом з найновішими історичними дослідженнями в галузі археології, етнографії, мовознавства та інших наук вони склали базу для дальшого обмірковування процесу виникнення релігії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Релігієзнавство: Навч. посібник / За ред. С. А. Бублика. - Стер. вид., К.: Юрінком Інтер, 2000. - 496 с.

2. Введение в религиоведение: теория, история и современные религии : учебное пособие / А. А. Радугин. - М. : Центр, 1996. - 304 с.

3. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство: Навчальне видання. - Підручник, К.: Наукова думка, 1997.

4. Релігієзнавство: Підручник/ В.І.Лубський, В.І.Теремко, М.В.Лубська. - К: Академвидав, 2002.- 432с.