Психологічне забезпечення процесу адаптації фахівців до умов професійної діяльності

По-п'яте, необхідно досліджувати й розвиток духовного світу, соціальних моральних цінностей студентства, формування їх не тільки як спеціалістів, але як всебічно розвинених особистостей. Студентство в своєму розвитку має багато специфічних рис, має особливості психічного розвитку.

В тому числі потрібно виділити й суперечності, що притаманні студентсву і які необхідно досліджувати. У їх числі В. Т. Лісовський і А. В. Дмітрієв називають:

1. Соціально-психологічні суперечності. Це суперечності між розквітом інтелектуальних сил та фізичних сил студента та жорстким лімітом часу, економічних можливостей для задоволення зростаючих потреб.

2. Дидактичні суперечності. Це суперечність між прагненням досамостійності у відборі знань досить жорсткими формами й методами підготовки спеціалістів певного профілю.

3. Інформаційні суперечності. Велика кількість інформації, що потрапляє через різні канали розширює знання студентів разом з тим потік цієї інформації при відсутності достатньої кількості часу може призвести до поверхневості знань. Це вимагає спеціальної роботи викладачів з поглиблення знань, умінь, навичок до працістудентів.

4. Вікові суперечності. Нігілістичні настрої в середовищі студентів, переоцінка ними своїх можливостей, юнацький максималізм. абсолютизація лише свого обраного фаху тощо. Це може вплинути на формування студента як особистості, і як спеціаліста.

Шостим напрямком досліджень може бути на думку дослідження формування властивостей особистості студента, його морально-ціннісних установок, орієнтацій, суспільно-політичної активності студентів, культурного рівня. Як вважає Н. Н. Нечаев, властивості особистості - це її спиш особливості, які виявляються у різних видах діяльності. Часто студент може мати низку добрих рис, бути обізнаним, акуратним, діловитим т. п. Але це не означає, що його особистість розвивається у пінному для суспільства напрямку.

Говорячи про риси особистості як про компоненти її структури, необхідно пам'ятати, що тільки врахування спрямованості особистості студента - його потреб, мотивів, цілей, ідеалів - дозволяє зрозуміти дійсну природу рис, які він виявляє у діяльності. Виходячи з цього, можна зробити важливий висновок, що спрямованість - це не один з компонентів структури особистості, який можна поставити у ряд з іншими її компонентами - характером, темпераментом, талантами, а її основа, яка визначає психологічний зміст усіх властивостей особистості.

Поруч з об'єктивними проявами учбової, наукової суспільної активності студента важливо враховувати характер його поведінки в побуті, притаманні йому особливості міжособистісних відносин. Для студента - майбутнього педагога - це має особливо важливе значення, так як він має бути не тільки хорошим спеціалістом, професіоналом у своїй галузі, а привабливою особистістю, людиною широких поглядів.

Важливим напрямком досліджень може бути дослідження морально-психологічної готовності студентів до майбутньої вчительської діяльності. Це особливо важливо для адаптації молодого вчителя у педагогічному шкільному колективі.

За визначенням Л. В. Кондрашової, морально-психологічна готовність -- це виявлення властивостей стану особистості. Це концентрований показник діяльної особи, ступінь й професійної зрілості, морально-психологічна готовність - це не лише запас професійних знань, умінь навичок, а й такі риси особистості, які забезпечують успішне виконання професійних функцій: переконання, педагогічні здібності, інтереси, професійна пам'ять, мислення, увага, педагогічна спрямованість думки, працездатність, емоційність, моральний потенціал особистості, тобто ставлення до явищ, подій, професійних обов'язків з точки зору моральних суспільних норм та вимог обраної професії учителя.

Якості і психологічні властивості, які характеризують морально-психологічну готовність -- це складне динамічне утворення, логічною основою якого є потребово-мотиваційна сфера особистості, її позиція. Як справедливо вказують вчені, морально-психологічна готовність випускника педагогічного вузу до професійної діяльності - це складне сполучення психічних особливостей та моральних-етичних якостей особистості, які становлять основу установки майбутнього вчителя на усвідомлення функції педагогічної праці, професійної позиції, оптимальних способів діяльності, адекватне співвіднесення своїх здібностей з подоланням труднощів, які виникають при вирішенні професійних завдань та досягненні спланованих результатів.

Морально-психічна готовність, як вважає Л. В. Кондрашова, фіксує відношення свідомості поведінки, суб'єктивності свідомості, що стійко проявляється у професійній діяльності, стосунках, закріплена в рисах характеру. Це означає, що зміст її складає такі інтегральні характеристики особистості, які включають до себе інтелектуальні, емоційні вольові властивості, професійно-моральні переконання, потреби, звички, знання, вміння навички, педагогічні здібності.

Як важливий показник професійної надійності особистості, морально-психологічна готовність, як вважає О. Е. Смірнова, являє собою систему, що включає такі компоненти:

- мотиваційний (професійні установки. інтереси, прагнення);

- орієнтаційний (цілісно-професійний орієнтації, погляди, ідеали, готовність діяти відповідно до них);

- пізнавально-операційний (професійна спрямованість уваги, уявлень,сприймання, педагогічні здібності, педагогічне мислення, заходи, необхідні для успішного здійснення професійної діяльності);

- емоційно-вольовий (почуття, больові процеси т. д.);

- психофізіологічні властивості і здібності, які забезпечують вчителю високу працездатність, активність т. і. ;

- оцінювальний (самооцінка своєї професійної підготовки і т. і.). Основою мотиваційного компонента є професійно-педагогічна спрямованість - особисте прагнення людини застосовувати свої знання, досвід в обраній професійній сфері.

Це дуже важливо не тільки для формування спеціаліста, а для адаптативних процесів молодого вчителя. Таким чином, теоретичні дослідження психологічних особливостей студентства мають широкий діапазон можуть розвиватися в багатьох напрямках. Вказані напрямки є найбільш близькими не просто для вивчення психологічних особливостей студента, але і для вивчення психологічних особливостей студента педагогічного вузу - майбутнього вчителя. Дослідження цих аспектів мають допомогти у формуванні фахівців, особистостей в адаптації молодих вчителів до професійної педагогічної діяльності.

2.2 Статево-вікова диференціація індивідуально-типологічних властивостей студентів

У дослідженні психологічних особливостей студентського віку - значне місце займає статево-вікова диференціація. Для розкриття даного питання необхідно визначити межі студентського віку. Необхідно відзначити, що останнім часом спостерігається "омолодження" студентства. Все більше серед вузівської молоді осіб 17 років, знижується також верхня межа віку студентів, що вступають до вузів. Першим у вітчизняній психології особливу увагу на вік та стать студентів, необхідність досліджувати його з цих позицій звернув увагу Б. Г. Ананьєв. В одній із перших своїх робіт він підкреслив, що вік є поняттям не тільки біологічним, але й соціальним. Це означає, що вікові характеристики психіки в першу чергу залежать від основної соціальної діяльності людини в особливості від його місця у світі професій.

Під впливом соціальної історії людства все збільшується діапазон вікової та індивідуальної мінливості, тобто посилюється індивідуалізація людей, посилюється яскравість особистостей. У відношенні студентського віку можна сказати, що він є визначальним у процесі становлення людини як громадянина, тобто є максимально важливим у формуванні соціальних властивостей особистості. В той же час студентський вік є важливим для формування особистості як спеціаліста є періодом для більшості вищих психічних функцій, особливо у мовно-мисленнєвих. Тому так важливо в цей період життя кожній молодій людині створити найбільш сприятливі умови для розвитку відповідно до особливостей його психіки. Соціальні та інтелектуальні навантаження мають бути помірними, а не надмірними. Інакше замість розквіту психічних функцій відбудеться їх пригнічення, що у свою чергу виключить подальше уповільнення навіть гальмування тих чи інших властивостей особистості. Особливості статево-вікової диференціації виявляються у різних аспектах формування особистості діяльності студентства.

Цікавими є дослідження в цьому напрямку науковців, які наводять різноманітні результати своїх експериментів у цій сфері. Так, аналіз досліджень, проведених вченими, дозволяє, зробиш висновки, що одні і ті ж властивості інтелекту студента є домінуючими протягом усього вікового діапазону. За середніми даними у студентів усіх вікових груп (як правило, дослідники виділяють групи: 17 років, 18 років, 19-21 чи 19-22) значно краще розвинуті характеристики вербального інтелекту, тісно пов'язаного з рівнем знань. Значно нижчим є рівень розвитку навичок та вмінь, які відносяться до практичного інтелекту.

На основі експериментів пропонується вікова періодизація студентів за рівнем інтелектуального розвитку --перша вікова група - 17-річні;- другий період 18-21 рік, гак Інтелекту, як вважається приходиться у цій віковій групі на 19 років, потім настає період стабілізації;- наступна фаза розвитку Інтелекту настає у 22 роки. Якщо розглянути по віковим групам, які завдання є найбільш складними для виконання студентами, як вважає, то для студентів-початківців найбільші труднощі являють завдання на короткочасну пам'ять концентрацію уваги, де необхідним є максимальне зосередження на певних завданнях вміння абстрагуватись від усього Іншого. 17-річних студентів найбільш розвинеш такі особливості мислення як абстрактність мислення, обсяг словарного запасу, які тісно пов'яззю між собою. Група 19-річних характеризує переломний момент у Індивідуальному розвитку студента.

Тепер вже виявляються не окремі властивості Інтелекту, а Інтегральні утворення, які функціонують як цілісний параметр, відбувається цілісне функціонування майже усіх властивостей пізнавальної діяльності студентства. пізнавальна активність самої старшої вікової групи характеризується подальшою автономізацією і диференціацією підсистем, наростання інтелектуальних властивостей. Відмінності в основних напрямках складають:- загальна обізнаність у пізнавальній сфері, яка відображає інтереси людини, її ерудованість. У юнаків пізнавальні інтереси розширюються з 17 до 19 років, а потім відбувається їх звуження, після 21 року знову відбувається розширення.

У дівчат звуження пізнавальних інтересів спостерігається раніше поглиблюється до 20-21 рік. У старших вікових групах спостерігається розходження у кругозорі юнаків і дівчат;- загальне розуміння як властивість розуму, здатність до вирішення логічних, соціальних завдань. - швидкість концентраті уваги на складних інтелек уальних завданнях. - адаптивністъ інтелектуальних дій краще розвинена у юнаків 19-22 років, а у молодих вікових групах - у дівчат;- спостережливість - краще у юнаків усіх груп, окрім 17-рІчних;- просторові уявлення краще розвинеш у юнаків;- логічність практичного мислення краще розвинена у жінок всіх вікових груп, окрім 18 років;- вербальний інтелект у всіх групах краще розвинений у юнаків. - Якщо розглядати структуру уваги, то в більшості показників вона більша у дівчат; пік уважності - 18 і 21 рік.

Пізнавальна діяльність також залежить від статево-вікових ознак особливостей. Таким чином, у процесах підготовки молодого спеціаліста його наступної адаптації до професії важливими є і вікові та статеві особливості.



РОЗДІЛ ІІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСНОВ ПРОФЕСІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ

3.1 Основні напрямки дослідження професійної адаптації

Однією з найбільш важливих соціально-психологічних проблем сучасного суспільства є проблема адаптації молодих спеціалістів. Адаптація молодих спеціалістів ж механізм "активного включення" у систему діяльності, входження у колектив є складним діалектичним процесом, який відчуває вплив багатьох факторів (соціально-економічних, політичних т ін.).

Теоретичні та емпіричні дослідження філософів, психологів, педагогів дозволяють розглядати проблему адаптації з позицій системного підходу. Така постановка питання вимагає:

1) комплексного аналізу проблеми,

2) вибору найбільш значного з практичної точки зору об'єкту дослідження.

Вивчати адаптацію першими почали біологи, які відзначали багатство ідеї адаптації з точки зору пізнання широкої дійсності. Так, І. П. Павлов писав, що вірно зрозуміла "ідея про пристосування чи доцільності являє собою невичерпне джерело для різних наукових гіпотез, служить постійною науковою темою, дає могутній поштовх для подальшого вивчення питань про сутність явиш життя" [42].

Якщо розвиток є стратегія життя, то адаптація - це тактика, яка дозволяє усьому живому, у тому числі людині, засвоювати зміни, в то й же час самозберігатися, забезпечуючи тим самим можливість подальшого руху. Адаптація - одне з найбільш широко використовуваних понять, зміст якого, на думку зарубіжних соціологів, спеціалістів в галузі словників з соціології, інтерпретується дуже широко. Однозначного визначення "адаптації" немає. Це пояснюється багатоваріантністю форм, механізмів та носив адаптації. Поняття "адаптація" відображає загальну властивість живих організмів, живої матерії пристосовуватись до змін оточуючого середовища. Це стосується біологічної адаптації.

Але існує не тільки біологічна адаптація, але інші види адаптації: соціальна, професійна, особистісна, соціально-психологічна тощо. Усі проблеми адаптації людини випливають з дуже широкого кола відносинміж природою і людиною, суспільством ілюдиною. Адаптація базується не тільки на пасивно-пристосувальних але й на активно-перетворюючих зв'язках людини з навколишнім середовищем, являє собою нерозривну єдність тих чи інших форм зв'язку.

При цьому під адаптацією мається на увазі відповідний процес, його кінцевий результат, який виражений у стані адаптованості людини до нових факторів середовища. Це дозволяє говорити про соціальну адаптацію як про взаємодію двох адаптивно-адаптуючих систем. Соціальна адаптація, як вважає Т. Н. Вершиніна, - це процес "вживання" в середовище індивіда (групи) перетворення середовища у сфері діяльності, що передбачає: входження в середовище, прийняття та засвоєння й норм та цінностей, активне відношення суб'єкта до даного середовища для найбільш повного задоволення обопільних інтересів [4, с. 64].

У процесі соціалізації, тобто формування, становлення індивідуальності, становлення індивіда як особистості наступної життєдіяльності, людина адаптується до багатьох спеціальних середовищ: сім'я та дитячі установи, навчальні заклади, нові поселення, групи спілкування та ін. За своє життя індивід освоює, присвоює різні форми діяльності. Ці види життєдіяльності людини є основною для класифікації адаптації.

Метою адаптації є потреба у досягненні двох протилежних цілей - злиття з соціумом та виділенні свого "Я" у якості автономної одиниці. Адаптація є передумовою соціальної активності разом з тим - показником рівня її розвитку. Важливий фактор, який впливає на адаптаційний: процес - умови життя та діяльності. . Відповідність деяких якостей індивідуальності особливостям діяльності, в першу чергу, професійній, є однією з умов показників адаптованості особистості. Важливим впливом адаптації є професійна адаптація.

Професійна адаптація характеризується не тільки пристосуванням, але входженням до активної діяльності. Для молодого фахівця професійна адаптація - це засвоєння професійних і соціальних функцій, активне включення в життя трудового колективу [35].

Приступаючи до роботи на підприємстві, людина вступає у процес адаптації до нього. Це може бути первинна професійна адаптація (початок трудової діяльності) чи вторинна (при зміні місця роботи). Це надзвичайно складний процес. Вже у самій професії як об'єктивній реальності закладено подвійність: професія як результат приватного чи одиночного розподілу праці належить працюючому виробництву. На суб'єктивній стороні знаходиться сукупність певних знань, вмінь. навичок, а на базі виробництва - певний вид трудової діяльності, у процесі якого використовуються ці знання, вміння, навички.

На думку Г. А. Слєсарєва, професія характеризується комплексом виробничих соціальних функцій, певним змістом характером праці, рівнем заробітної платні, можливостями просування по службі. Таким чином, поняття професії, включає не тільки ступінь підготовки, але й форму соціального визнання, засоби реалізації професіональних знань та навичок в конкретних умовах виробництва. Професійна адаптація, таким чином, має як об'єктивний, так і суб'єктивний моменти діяльності. Важливим є збіг чи незбіг між цими моментами. На думку дослідників, для молодого спеціаліста, характерним є відсутність професійного досвіду.

Правильність вибору професії ще не стала об'єктом практичної перевірки, сам цей вибір трактується як попередній. Тому завжди є можливість переходу молодого працівника в іншу соціальну групу, іншу соціальну верству. Очевидно, ступінь відповідності суб'єктивних та об'єктивних моментів професійної адаптації значною мірою визначається тим, наскільки місце, яке займає працівник, відповідає його соціально-професійній орієнтації [39, с. 9].

Як вважає В. С. Мерлін, пристосування особистості можливе тільки тоді, коли людина обирає не професійну спеціальність, а більш-менш широку галузь праці [22, с. 78-82]. Найбільше значення при виборі сфери праці набувають не властивості особистості, які він має на даний момент, а відносини особистості. Оптимальне пристосування особистості до праці досягається лише в тому випадку, коди праця відповідає найбільш глибоким узагальненням, активним і стійким властивостям особистості.

Мерлін В. С. виділяє два основних критерії такого пристосування:

1) рівень пристосування особистості до діяльності тим вищий, чим вона більше відповідає соціальним потребам нормам, чим вона успішніша;

2) рівень пристосування тим вищий, чим більше діяльність задовольняєособистість і сприяє її розвитку [22, с. 92].

Ці обидві ознаки пристосування тісно пов'язані між собою. Якщо діяльність недостатньо успішна, то негативна оцінка може стати джерелом глибокого незадоволення особистості. Якщо особистість не задовольняє її діяльність, то це може призвести до низької продуктивності праці. Базовими характеристиками адаптованості робітника (працюючого) на виробництві є його включеність у трудову діяльність і його емоційне самопочуття.

Як вважають Кряжева І. К. Зотова О. І. , професійна адаптація - це складний та внутрішньо суперечливий процес вростання працівника у різні структурні елементи виробничого середовища, для виконання ним певних соціальних функцій в даному колективі. Подібно до того, як кожне нове покоління людей, вступаючи у життя не вільне у виборі тих чи інших суспільних відносин, так само і людина, яка вступає у виробничий колектив займає на підприємстві певне соціальне середовище, перед нею постає проблема адаптації в цьому середовищі.

Звичайно, людина не є тільки пасивним об'єктом середовища. Навпаки, підлягаючи впливу соціальної системи суб'єкт сам виступає засобом її зміни. [І8 с. 43]. Людина не просто пристосовується до оточуючих її умов соціального середовища, а і активно змінює їх. Активність людини невіддільна від її адаптації, є оборотною стороною останньої: не засвоївши умов середовища, не затвердивши себе у цьому середовищі, не можна активно впливати на нього.

Адаптація та активність виступають як не існуючі одна без одної діалектично суперечливі сторони одного процесу освоєння людиною оточуючого його середовища. Суттєву роль у процесі адаптації відіграє система цінностей та орієнтацій, установок особистості, яка вступає у виробничий колектив. Те, якою мірою останні співпадають з системою цінностей, які існують на даному підприємстві, визначає рівень соціальної сумісності індивіда з колективом.

Велике значення має також ступінь підготовленості людини до адаптованості у даному колективі. Процес адаптації розгортається одночасно по двох головним, органічно взаємопов'язаним напрямкам, які уособлюють три основних структурних компонента соціального середовища підприємства: сукупність виробничо-технологічних факторів, соціально-психологічних та особистісних факторів. Всі сторони відіграють певну роль у безпосередньому процесі адаптації працівника до середовища виробництва. Включаючись у систему відносин на виробництві, постійно вирішуючи проблеми людина формує своє обличчя, займає в організації певне місце.

З одного боку адаптація на виробництві має великий вплив на становлення особистості а з іншого боку - характер адаптаційного процесу значною мірою регулюється і спрямовується особистістю, залежить від особистих якостей працівника. Саме тому, існують різні адаптивні стратегії поведінки особистості на виробництві, які виявляються у формально-зовнішньому пристосуванні до умов виробництва, ситуаційно-реактивному типі поведінки. Адаптивна стратегія значним чином залежить від особистості, системи її відносин та цінностей, від диспозиційних характеристик особистості.

Особистісні диспозиції є домінуючою спрямованістю інтересів особистості у певній спільності, певному середовищі. Процес професійної адаптації є надзвичайно важливим для молодих фахівців. На думку В. С. Немченко, професійна адаптація молоді - це процес залучення підростаючого покоління до трудової діяльності.

Процес професійної адаптації він розбиває на чотири періоди:

1) підготовка до праці у загальноосвітній школі;

2) вибір професії;

3) професійна підготовка;

4) початок трудової діяльності [25, с. 71].

У процесі адаптації важливе місце займає вірний вибір професії, роду занять. Деякі автори, зокрема Б. М. Коган, виділяють у процесі адаптації:

- внутрішню адаптацію (повне внутрішнє пристосування індивіда до норм, звичаїв, поглядів поведінки суспільства;

- зовнішню адаптацію (пристосування формальне, в поведінці в проявленні при якій зберігається внутрішня автономія та резерв);

- дійсна адаптація - успішне пристосування за рахунок зміни особистості.

Вона може бути активною - в результаті самостійної та свідомої праці, пасивною - в результаті зміни відносин за рахунок позитивних факторів ззовні;- псевдоадаптація - зміна відносин в результаті сприятливих життєвих ситуацій [11,с. 2б-28]. Якщо розглядати проблему професійної адаптації на рівні окремо взятої особистості, то необхідно враховувати її індивідуальну неповторність.

При цьому підході критерії адаптації необхідно співвідносити з індивідуально-психологічними особливостями особистості. У структурі професійної адаптації різні автори виділяють ріні елементи: виробничі, виробничо-побутові, соціально-психологічні, організаційні та ін. [40, с. 64-67]. Так. Н. П Лукашевич вважає, що проблема виробничої адаптації для молодого робітника має більше значення, ніж для людей старшого віку. Питання стоїть не тільки "бути чи не бути" особистості, спеціалісту, а чи бути взагалі особистості.

Під професійною адаптацією Н. П. Лукашевич розуміє процес взаємодії індивіда та виробництва з метою досягнення такої відповідності між ними, яке найбільшою мірою забезпечує ефективну працю, розвиток колективу, задоволення матеріально-побутовими і духовними потребами за всебічний розвиток особистості [21].

Процес професійної адаптації працівника має активний характер, особистість виступає в ролі суб'єкта, об'єкта адаптації. Виробнича адаптація молодого фахівця, молодого вчителя в тому числі, протікає як взаємодія кожної із сфер виробництва. Професійна адаптація - це процес освоєння характерних особливостей праці, умов праці по спеціальності. Вона відображається в подальшому оволодінні обраною спеціальністю, трудовими навичками, у формуванні деяких професійних якостей особистості, необхідних для оволодіння спеціальністю в залежності від завдань, функцій обраної спеціальності.

У ході професійної адаптації відбувається швидке накопичення професійних знань. Молоді вчителі повинні мати уявлення про власні перспективи професійного росту, подальше підвищення кваліфікації. Має зростати рівень інформованості молодих вчителів в період адаптації. Процес професійної адаптації, як вдосконалення професійної майстерності може продовжуватись все життя. Це особливо характерно для професії вчителя. Молодий фахівець досягає досить швидко такого рівня адаптації до спеціальності, який є достатнім для виконання виробничих завдань без особливих труднощів.

Швидкість засвоєння молодим спеціалістом спеціальних знань багато в чому визначається кваліфікацією та освітою працівника. Як відзначають А. Е. Котляр та М. І. Талалай, сутність професійної адаптації складає пристосування людини до виробничих умов. Вони виділяють період первинної адаптації, коли людина, яка приходить на виробництво, звикає до своєї соціальної ролі.

Період первинної трудової адаптації завершується в основному протягом трьох років, працюючий набуває певної кваліфікації оцінює можливості перспективи просування по службі, знаходить місце у колективі т. п. Приходячи у трудовий колектив молодий спеціаліст стає також учасником тієї чи іншої форми суспільної діяльності, проходить у колективі певний ступінь соціально-психологічної адаптації [16, с. 28].

Важливе місце у професійній адаптації молодого спеціаліста займає успішна адаптація до організаційної сфери. Під організаційною адаптацією розуміють освоєння молодими працівниками режиму праці та відпочинку, трудового розпорядку, входження у трудовий ритм колективу, усвідомлення вимог трудової дисципліни.

Адаптація в організаційній сфері вимагає від новачка значних емоційно-вольових зусиль, певних навичок самоорганізації, самодисципліни. У процесі початкової адаптації, як правило, трудова дисципліна досить висока, що свідчить про прагнення молодого спеціаліста інтегруватися в організаційну структуру організації. Дослідження процесу соціально-психологічної виробничо-технологічної, матеріально-побутової адаптації молодих спеціалістів приводить до проблем професійної адаптації.

Управління професійною адаптацією полягає у введенні у схему цілеспрямованої інформації молодому спеціалісту про підприємство, молодому вчителю про навчальний процес, а також в організації ряду позитивних контактів. Таким чином, як вважає Н. О. Чайкіна, професійна адаптація - це процес взаємодії особистості та соціального середовища з метою досягнення такої відповідності між ними, яка найбільшою мірою забезпечує ефективну роботу, розвиток колективу та особистісне задоволення [48].

Соціально-професійне становлення, професійна адаптація, яка розпочинається з періоду навчання у школі, закінчується після успішного завершення адаптації до умов роботи. Т. Д. Кончанін виділяє у структурі професійної адаптації функціональну її частину. Вона відображає особливості форми та змісту діяльності молодих працівників, які переслідують кінцеву мету - стабілізацію у даному соціальному організмі.

У функціональну структуру професійної адаптації він включає такі етапи:

1) інституціонально-персональне розподілення спеціалістів, відповідно дозапитів;

2) стихійна коректировка планів та програм розподілу у зв'язку з незапланованими діями суб'єктів адаптації, входження стабілізація молодих працівників у професіональних колективах [15, с. 34].

Інший дослідник В. В. Колінько вважає, що специфічні особливості професійної адаптації полягають в тому, що адаптаційний процес протікає в трьох взаємопов'язаних та взаємовпливаючих один на одного напрямках:

1) адаптація до виробничо-технологічної сфери;

2) адаптація до виробничого колективу;

3) особистісна адаптація [12, с. 15-17].

Важливою складовою професійної адаптації є виробничо-технологічна адаптація. Виробнича адаптація - це складний процес включення індивіда в нову для нього виробничу сферу, вживання в неї, засвоєння різних норм виробничої діяльності. Разом з тим, виробнича адаптація розуміється не тільки як процес, але як результат, яких характеризується ступенем освоєння робітником тієї виробничої системи, в якій він знаходиться.

Структура виробничої адаптації складна. Як вважає Т. Н. Вершиніна, адаптація на різних етапах неоднакова, різні її сторони на різних етапах виявляють більшу активність. Якщо домінує об'єкт, то це - активна адаптація, якщо середовище- реактивна. Найбільш типовим вважається активно-реактивний тип адаптації. По-друге, процес адаптації школи не буває закінченим. Його особливістю є безперервність. Кінцевою межею виробничої адаптації є виробнича ідентифікація, тобто ототожнення інтересів працівника та підприємства [4, с. 64].

Адаптація може бути повною тільки у випадку повного ототожнення, такої відповідності працюючого своєму місцю, яка б була найповнішою. Разом з тим, об'єкт та суб'єкт адаптації знаходиться у постійному розвитку, їх відповідність достатньо умовна, у будь-який момент може порушитись, так як адаптація має оборотний характер. Важливою детермінантою адаптацією є професійно-кваліфікаційна ознака.

В. В. Новіков, Е. Н. Фетісов виділяють такі принципи руху молодого спеціаліста від низьких до високих ступенів професійної майстерності:

1. професійне просування молодого спеціаліста включає в себе:- підвищення професійної майстерності разом з оволодінням суміжними операціями та професіями;- перехід на інше робоче місце без підвищення розряду зміни професії;- підвищення кваліфікації навчання більш кваліфікованій професії та перехід на нове робоче місце.

2. За рівнем кваліфікації - рух всередині професії.

3. Зміна професії - зміна операцій по горизонталі.

4. По вертикалі - ріст кваліфікації, перехід на більш кваліфіковану роботу[27, с. 41-46].

Система професійного просування та адаптації молоді розповсюджується на усіх новоприйнятих працівників до ЗО років, включає п'ять основних етапів роботи:1 - прийом молодого працівника;2 - перший місяць роботи;3 - шість місяців роботи;4 - перший рік роботи;5 - другий рік роботи. Емпіричними ознаками адаптованості молоді в професійному плані в науковій літературі вважаються такі:

1. Орієнтація в адаптованому середовищі як результат освоєння індивідомнових виробничих умов, що означає якісне підвищення ступеня свободи адаптаціїу конкретній виробничій системі.

2. Достатньо високий ступінь задоволення своєю працею на робочому місці у колективі.

3. Підвищення професійного положення адаптанта (підвищення його кваліфікації, розряду, заробітної плати).

4. Зростання трудової та суспільно-політичної активності.

5. Позитивна виробнича установка молодого спеціаліста.

6. Константність вказаної виробничої установки. У основі наведених вище ознак знаходиться задоволення молодого працівника різними аспектами виробничого середовища, ріст його соціально-професійного статусу і потенційної стійкості по відношенню до підприємства.

І. М. Попова інтерпретує задоволення у двох напрямках: вузькому - як внутрішню психологічну реакцію на конкретну виробничу ситуацію, у широкому - як вираження адаптації особистості, наприклад, у виробничому середовищі в цілому. Адаптація означає включеність в організацію не тільки на рівні норм, цілей, цінностей, але на рівні потреб інтересів. Адаптація - це характеристика не тільки свідомості, але і певних об'єктивних факторів [29? с. 133-138].

Деякі автори вважають, що професійна адаптація є процесом розширення багатогранних зв'язків У відносинах між індивідом та виробництвом з метою задоволення інтересів, досягнення відповідності між ними, які найбільшою мірою забезпечують ефективну працю, розвиток колективу та особистості, задоволення різних потреб працівника [24, с. 8-15], [48-49].

Процес професійної адаптації тісно пов'язаний з соціально-психологічними аспектами адаптації: формування системи відношення до нової трудової діяльності, до колективу. Соціально-психологічна адаптація є ступенем включеності особистості у систему відтворення безпосередніх, опосередкованих, соціально-психологічних відносин. Соціально-психологічна адаптація розглядається на трьох рівнях:

1. Масова адаптація особистості у виробничому колективі.

2. Соціально-психологічна адаптація в умовах безпосереднього внутрішньовиробничого спілкування.

3. Соціальна психологія особистості. І. К. Кряжева розглядає соціально-психологічну адаптацію особистості на виробництві як стан психологічного включення у діяльність, яка супроводжується; реалізацією особистості, її можливостей у конкретних умовах колективної праці. Соціально-психологічну адаптацію можна визначити як входження людини в систему внутрішньогрупових відносин, пристосування до цих відносин, вироблення зразків мислення та поведінки, які відображають систему цінностей норм даного виробничого колективу, набуття, розвиток умінь, навичок міжособистісного спілкування у цьому колективі [17, с. 54-56].

Адаптація у колективі виступає як необхідна умова продуктивної соціальної активності самовизначення особистості, розширення сфер свободи розвитку індивідуальності. Для адаптації у новому соціальному середовищі важливим вміння швидко знаходити своє місце у стильній діяльності, свою роль у новому колективі, вміння знаходити в межах існуючих умов, можливості для виявлення своїх умінь та інтересів. В процесі соціально-психологічної адаптації виділяють кілька ступенів [40].

У процесі адаптації працюючий проходить стадію ознайомлення з новою ситуацією, критерієм оцінки дій, еталонами поведінки і т. п. Це - перший ступінь - зовнішня переорієнтація. На стадії організації - працівник переорієнтовується, визнає головні елементи нової системи цінностей, але зберігає попередню установку. Особистість і колектив визнають систему етапів поведінки один одного, але не змінюють своїх колишніх позицій. На третій стадії "акомодації" - особа сприймає систему цінностей колективу, але під її впливом змінює свою систему цінностей.

Стадія асиміляції означає повне пристосування до колективу, ідентифікацію з новою групою. Це -- четвертий ступінь адаптації. Соціально-психологічна адаптація має достатньо складну підструктуру, яка включає в себе пізнавальний, емоційний, практичний аспекти. Пізнавальний аспект пов'язаний з отриманням новачком різної інформації про формальну та неформальну структуру колективу.

Практичний - з безпосереднім включенням у соціальне життя підприємства. Кряжева І. К. і Зотова О. І. виділяють такі критерії адаптованості особистості, як:- критерії, які характеризують загальну референтну спрямованість особистості;- критерії, які характеризують референтну групу особистості, те місце, яке займає в ній виробничий колектив. Інший вчений виділяє такі критерії адаптованості особистості:- ділове включення особистості у трудовий процес;- емоційне самопочуття особистості;- особистісні диспозиції;- соціально-психологічний клімат виробничого колективу [18, с. 29-31].

Важливим компонентом професійної адаптації є особистісна адаптація. Домінуючий вплив на процес, характер професійної адаптації здійснює відповідність "мотиваційного ядра" особистості змісту, меті та умовам дійсності. На думку В. Н. Парохіна стійке "мотиваційне ядро" є вирішальним моментом адаптації особистості. Особливій легкості та успіху адаптації особистості сприяють деякі риси характеру. Адаптація особистості забезпечується активною регуляцією власної поведінки залежить від сформованості засобів [28, с. 12].

За Н. А. Свиридовим, процеси адаптації залежать і від індивідуально-психологічних особливостей нервової системи людини [35]. Вік, стать, рівень загальної освіченості і інші соціально-демографічні характеристики також впливають на процес адаптації. Роль в адаптації вказаних факторів виявляється у співвідношенні з конкретними умовами та обставинами. Таким чином, процес професійної адаптації надзвичайно складний та багатогранний. Професійна адаптація молодих спеціалістів-вчителів виходить з загальноприйнятих уявлень про професійну адаптацію. Професійна адаптація залежить від зовнішніх умов, колективу закладу, умов праці, а також від багатьох інших факторів.

Значну роль у професійній адаптації відіграють також індивідуально-психологічні властивості особистості. Методичні проблеми дослідження професійної адаптації на основі аналізу якісних особливостей психологічної структури цього процесу передбачають визначення деяких ключових характеристик. Як вважає Н. О. Чайкіна, оскільки адаптація виражається у певному рівні присвоєння особливостей і умов зміненого життя, то її результатом може бути:- з одного боку - зміна особистісних характеристик;- з іншого боку - зміни умов життя.

Виходячи з цього, Н. О. Чайкіна розуміє соціальну адаптацію як складний, динамічний, безперервний процес активного регулювання взаємодії особистості та соціального середовища в напрямку зміни як особистісних утворень, так соціальної адаптації. Процес соціальної адаптації може йти або із змінними особистісними утвореннями - зміни перш за все образу самого себе у суб'єкта (якщо він не є адекватним новим умовам, тоді формується нова ситуація розвитку), або ж зміна соціальної ситуації тоді її результатом будуть особистісні новоутворення [47, с. 9]. Головним елементом і основою соціальної адаптації будь-якого фахівця виступає його професійна адаптація.

Професійна адаптація - завершальний етап професійного самовизначення (професіоналізації) людини. Професійна адаптація робить можливою професійну діяльність. Специфіка професійної адаптації вчителя визначається тим, що її результати вимірюються опосередковано тими соціальними явищами, які формує вчитель. Чим вищий рівень професійної адаптації вчителя, тим швидше зростає його педагогічна майстерність та вміння, тим повніша його віддача і вплив на особистість, яка формується. Процес професійної адаптації молодого вчителя має яскраво виражені сторони: виробничі умови, діяльність шкільного та педагогічного колективу, діяльність вчителя.

Тобто, як вважає Н. О. Чайкіна професійна адаптація молодого вчителя - це процес активної взаємодії особистості та соціального середовища з метою досягнення таких відносин між ними, які 6 найбільшою мірою забезпечували ефективність педагогічної діяльності, розвиток шкільного колективу та особистості, задоволення професійною самореалізацією [47, с. 9].

Всі ці сторони відіграють певну роль у безпосередньому процесі адаптації молодого вчителя до своєї педагогічної діяльності. Однак, особливості цього процесу можуть бути виявлені лише за умови, коли адаптація буде розглядатися у конкретних відносинах з кожним елементом соціального середовища, враховуючи при цьому всю багатозначність зв'язків та відносин цих елементів як у внутрішньому розвитку структури, так і у міжструктурному плані.

Досліджувану проблему можна уявити у вигляді цілісної системної моделі, яка включає в себе сукупність ієрархічно впорядкованих елементів. Разом з тим, структурно-номінативний підхід дозволяє вивчати професійну адаптацію молодого вчителя, знайти взаємозв'язок між структурними елементами цього процесу, виділити показники, які детермінують ці зв'язки, що являє собою один з актуальних напрямків розвитку психології.

Результат такої адаптації пов'язаний з реалізацією мети діяльності - набуття педагогічної майстерності, виробленням стійкого позитивного відношення до професії, особистісній самореалізації і зрілістю молодого вчителя, ціннісно-орієнтаційною єдністю з навчальним та педагогічним колективом.

Необхідно враховувати і те, наскільки результат професійної адаптації молодого вчителя наближається до соціально-визначеного оптимуму - злиття образу "Я" з образом "Професія", а це означає, що оптимальним є не кінцевий, а проміжний етап, тобто процес зближення може відбуватись протягом всього життя спеціаліста. Велике значення має ступінь підготовленості людини до адаптування. З одного боку, адаптація молодого вчителя має вплив на формування його особистості, а з іншого - характер адаптаційного процесу залежить значною мірою, регулюється, спрямовується особистістю, залежить від особистісних якостей, властивостей спеціаліста. З одного боку, від успіху та повноти оволодіння професією залежить самопочуття вчителя, його впевненість у своїх силах, рівень задоволення своєю діяльністю, авторитет серед вчителів та учнів, бажання працювати творчо, з повною енергією.

З іншого боку, від того як швидко ввійде вчитель у новий колектив і як його шкільний колектив сприйме, залежить самовіддача вчителя в процесі роботи, його відповідальність перед колективом, активність у вирішенні завдань, а значить і успіх усього шкільного колективу. Особливістю такої моделі, вважає Н. О. Чайкіна, є те, що в якості об'єкту професійної адаптації приймається соціальна ситуація розвитку молодого спеціаліста тобто система відносин між молодим спеціалістом та соціальною дійсністю. Це "пусковий момент" для всіх динамічних змін, які характеризують розвиток особистості спеціаліста протягом усього періоду адаптації і які "визначають ті форми, той шлях, йдучи по якому, спеціаліст набуває нових властивостей особистості, тобто набуває нові утворення".

У запропонованій моделі засобом досягнення таких новоутворень є провідна діяльність. Це така діяльність, розвиток якої зумовлює основні зміни у психічних процесах, психологічних станах на даному ступені цього розвитку. Механізм професійної адаптації спирається на внутрішні особливості адаптаційного процесу, адекватно їх відображає. Механізмом професійної адаптації молодого вчителя є професійно-педагогічна ідентифікація -тотожність, завдяки спільності певних рис, ознак. Адаптуючись особистість видає групі той вексель з заявкою на вдосконалення, активізацію тієї ролі, з якою ідентифікується. Таким чином. ідентифікація це об'єктивний механізм прийняття перетворення соціальних стереотипів. Цілісну картину адаптації молодого вчителя можна уявити у системній моделі цього процесу.

При складанні моделі використовувалась концепція К. О. Сантросяна про трьохаспектний розгляд адаптаційного процесу у застосуванні щодо професійної адаптації молодого вчителя. Даний процес розглядається у вигляді цілісної картини професійної адаптації.

Такий підхід, на думку Н. О. Чайкіної [48, с. 11-12], дозволяє визначити:

1) об'єкт професійної адаптації молодого вчителя. Ним є нова соціальна ситуація розвитку молодого фахівця. З позиції об'єкта необхідно розглянути до чого необхідно адаптуватися молодому вчителю, розглянути нову соціальну ситуацію розвитку спеціаліста;

2)психологічний механізм суб'єкта адаптації - професійно-педагогічна, колективістична, емоційна ідентифікація особистості. З позиції суб'єкта професійної адаптації необхідно дослідити зміну емоційного напруження оперативними діями через ідентифікацію;

3)з позиції психологічного змісту адаптації необхідно визначити структурні елементи, об'єктивні та суб'єктивні фактори, засоби та результати адаптації.

Психологічний зміст адаптації молодого вчителя розкривається через:

-виробничо-технологічні, соціально-психологічні, особистісні елементи професійної адаптації;

- через такі об'єктивні фактори як характер, умови, режим діяльності, рівень спілкування в колективі та система заходів для самореалізації фахівця;

- суб'єктивні фактори - почуття задоволення працею, почуття єдності з колективом, усвідомлення своїх професійно важливих якостей, індивідуально-типологічні властивості, професійна актуалізація;

- засоби професійної адаптації - праця, спілкування, самодіяльність:

-результати - професійна майстерність, ціннісно-орієнтаційна єдність Із колективом, набуття особистісно-професійної самосвідомості.

При цьому професійна адаптація молодого вчителя виявляє себе у формуванні адекватного розуміння ситуаційної та бажаної реальності, у результаті чого формується особистісне новоутворення - злиття образу "Я" з образом професії "Вчитель". Особливості адаптаційного процесу можуть бути виявлені лише за умови, коли адаптація буде розглядатись у конкретних відношеннях з кожним елементом соціального середовища, враховуючи при цьому всю багатозначність зв'язків відношень цих елементів як у внутрішньому розвитку структури, так і у міжструктурному плані. Отже, структурними компонентами цілісної системи професійної адаптації молодого вчителя виступають виробничо-технологічні, соціально-психологічні і особистісні [48, с. 11-12].

Розглянемо модель професійної адаптації молодого вчителя більш детально. Спочатку звернемось до аспектів виробничо-технологічного елементу професійної адаптації молодого вчителя. Виробничо-технологічна адаптація молодого вчителя - це процес присвоєння особистістю характерних особливостей та умов навчальної та педагогічної діяльності.

Як об'єктивні показники реалізації цього елемента професійної адаптації виступають: - характер педагогічної праці,теоретична та практична підготовленість, знання спеціальних дисциплін та методи їх викладання, вміння складати тематичні та поурочні плани на основі аналізу навчальних програм, навчальних посібників, вміння виділяти у шкільному підручнику складні питання, головні та другорядні, вміння підбирати методичну літературу з будь-якого питання, здатність давати дидактичний матеріал, аналіз власних занять та уроків Інших вчителів, знання головних завдань, принципів, методів та форм організації навчальної діяльності учнів, наявність педагогічних здібностей, здатність вирішити поставлені завдання, втілювати та відстоювати свої рішення;- умови праці вчителя: виготовлення наочних посібників, використання технічних засобів навчання та найновіших загальнопедагогічних, психологічних та методичних технологій по спеціальним дисциплінам;- режим праці: робота вчителя має безперервний характер, що зумовлює особистісну організованість та організаційні навички, підвищену відповідальність за доручену справу [47, с. 12-14].

У якості суб'єктивних показників адаптованості молодого вчителя є наявність почуття задоволення педагогічною діяльністю, своїми соціальними можливостями, оцінка своїх професійних вмінь. Головним засобом здійснення виробничо-технологічної адаптації молодого спеціаліста є праця, в результаті якої молодий вчитель оволодіває педагогічними вміннями та навичками формує перспективу свого професійного зростання. Механізмом реалізації цього аспекту професійної адаптації є професійно-педагогічна ідентифікація, тобто ототожнення себе з професією ''вчитель", що призводить до якісного підвищення ступенів свободи у шкільному середовищі. Успішною така адаптація є тоді, коли молодий вчитель повністю оволодіває своєю професією при високій якості праці і середній втомлюваності. Результатом виробничо-технологічної адаптації молодого вчителя є набуття педагогічної майстерності та ерудиції.

Соціально-психологічна адаптація молодого вчителя визначається ступенем включення особистості (як суб'єкта спілкування) у систему внутрішньогрупових відносин, виробленням зразків мислення та поведінки, які відображають систему цінностей, норм колективу, набуття, закріплення розвиток умінь, навичок міжособистісного спілкування у колективі. У якості об'єктивних показників реалізації цього елемента адаптації молодого вчителя виступають - рівень спілкування, система комунікацій, традиції норми, цінності педагогічного та учнівського колективу, статус особистості у колективі. Суб'єктивно для молодого вчителя, соціально-психологічна адаптація відображається у почутті єдності із шкільним колективом, в почутті корисності для нього, у прийнятті ціннісних орієнтацій педагогічного колективу.

Молодий спеціаліст дізнається "хто є хто" у цьому колективі, як з яких питань слід звертатись до керівництва з ким порадиться у важких випадках. Найбільш оптимальним для самопочуття молодого спеціаліста є те, що не тільки він визнає систему цінностей, орієнтацій та поглядів педагогічного середовища, але разом з тим колектив визнає і враховує особистісні цінності спеціалістів. Таке задоволення взаємовідносинами у колективі буде досягнуто тоді, коли молодий педагог використовує головний засіб (провідний тип діяльності) цього елемента професійної адаптації - спілкування. Такі важливі показники, як вміння налагоджувати ділові зв'язки, відпрацювати систему взаємопорозуміння та взаємодопомоги, легкість та доступність спілкування; реалізуються у процесі здійснення такого механізму, як колективістична ідентифікація фахівця. Прискоренню адаптації сприяє пізнання і прийняття системи взаємовідносин у педагогічному та шкільному колективі.

В результаті адаптаційного процесу формується ціннісно-орієнтаційна єдність новачка та шкільного колективу. Ця єдність виникає у адаптованої особистості після пізнання, засвоєння колективних та групових норм та ідеалів. Емоційне самопочуття молодого вчителя в цьому випадку виступає одним з показників його соціально-психологічної адаптації. Особистісна адаптація характеризується розумінням важливості та необхідності професії як для суспільства, так і для самого молодого спеціаліста, знаходження особистих перспектив і професійного смислу, які дають відповіді на питання: Чи вірний вибір професії?

Чи є ця справа необхідна для мене? Головними складовими особистісної адаптації є так зване "мотиваційне ядро", деякі особливості сприйняття самого себе, індивідуально-типологічні якості, самооцінка, рівень бажань, регуляція власної поведінки, спрямованість інтересів. На цьому базуються і об'єктивні показники реалізації особистості у професійній адаптації. Важливою є система післядипломної перепідготовки та підвищення кваліфікації вчителів, система культурних заходів у школі.

Суб'єктивно особистісна адаптація переживається як розуміння свого педагогічного зростання, розуміння своїх професійно важливих якостей, професійна самоактуалізація, прагнення до інтелектуального, морального та іншого самовдосконалення [49, с. 23-37].

Головний засіб, який при цьому використовує молодий вчитель є самодіяльність, яка виявляється у творчому підході до педагогічної діяльності, в засвоєнні новітніх технологій, в наявності творчих досягнень по спеціальності, в прагненні до самовдосконалення. Механізм адаптації виявляється у емоційній ідентифікації тобто вмінні володіти собою, вмінні з корекцією проявляти свої індивідуально-типологічні властивості, активізації здібностей до педагогічної діяльності, осмисленості вчинків і всього життя. Результатом цього процесу буде знаходження особистісно-професійного смислу, тобто вироблення стійкого та позитивного ставлення до професії "вчитель". Психологічно професійна адаптація молодого вчителя проявляється у формуванні уявлень про ситуаційну бажану реальність. Коли ж уявлення будуть максимально близькими, то можна зробити висновок, що підсумком професійної адаптації молодого вчителя стануть особистісні новоутворення - злиття образу "Я" з образом професія "Вчитель".