Психофізіологічні механізми управління руховою діяльністю

Матриця 3.1:

- поєднує суглобно-кутове переключення із збереженням просторової тотожності;

- допускає значну варіативність рухів або їх елементів в умовах, не адекватних смисловій задачі, здійснює регулювання точності.

Матриця 3.2:

- зберігає здатність до переключення, властиву функціонуванню матриці 3.1;

- забезпечує управління влучними й точними рухами, збереження геометричної тотожності у вигляді геометричного образу за будь-яких масштабів.

За рахунок управління на рівні матриці 3.2:

- досягаються висока досконалість орієнтування у просторі і точність цільових локомоторних переміщень;

- зростає також обсяг виконання одноразових, нестереотипних цільових дій, підвищується здатність до навчання, імпровізації нових рухових комбінацій; закладається (на основі минулого досвіду) можливість переходу від драйв-рефлексу до емоційно-мотиваційної сфери (у психологічному її розумінні), від мимовільних рухів до предметних дій.

Четверта матриця формується за участю рівня D. Телерецепторна аферентація, яка лежить в основі функціонування цієї матриці, спираючись на функціонування зовнішнього і внутрішнього кілець, забезпечує актуалізацію і формування філота онтогенетичних енграм, адекватних ситуації моторного й сенсорного полів, образів виконання руху, дії, діяльності, образу потрібного майбутнього. Функціонування четвертої матриці забезпечує формування психічного образу предмета (будуються перцептивна і концептуальна моделі поведінки). В управлінні руховою діяльністю присутній мотиваційний компонент, який визначається смисловим аспектом дії з предметом. Зміст задачі, що виникла, визначає смислову структуру рухового акту, яка задає напрям адекватного сенсорно-гностичного синтезу і визначає провідний рівень побудови та управління.

На рівні функціонування цієї матриці відбувається категоріальна організація простору, при цьому віддається перевага топологічній смисловій схемі над геометричною формою, геометричний образ перетворюється на узагальнений смисловий образ предмета (в нашому дослідженні - образ потрібного майбутнього, образи руху, дії, діяльності). На рівні функціонування четвертої матриці час також організується топологічно (виникають поняття “колись”, “зараз”, “потім”). На базі рівня Е формується п'ята матриця. Складна смислова аферентація цієї матриці не пов'язана із внутрішнім кільцем зворотного зв'язку і цілком залежить від зовнішнього кільця, стосовно якого ця матриця відіграє роль провідної. П'ята матриця забезпечує управління процесом мислення. Існування автоматизмів, які управляються мотиваційно і корекційно, свідчить про те, що рівні п'ятої матриці здійснюють координаційний вплив на створення мотиваційної надбудови для виконання конкретного руху, дії, діяльності.

Отже, функціонування механізмів управління рухами відбувається циклічно: від механізму формування ставлення індивіда до ситуації, яка пред'являється, до механізму, що задає, механізму, який програмує, механізму, що зіставляє, до механізму, що забезпечує внесення корекцій, до механізму формування ставлення. Аналіз результатів дослідження показав, що будь який акт управління рухом, дією, діяльністю здійснюється в шість етапів. На кожному з шести етапів конкретного акту управління рухами відбувається свій цикл послідовної актуалізації механізму формування ставлення індивіда до ситуації - механізму, що задає, механізму, який програмує, механізму, котрий зіставляє, та механізму корекцій. Основу функціонування цих механізмів становить орієнтувально-пошукова діяльність, яка щоразу поновлюється при виявленні розбіжностей між завданням і результатом дії на кожному з етапів. Орієнтувально-пошукова діяльність опосередковано впливає на успішність управління, стимулюючи неспецифічну активність ЦНС, що забезпечує більш ретельний аналіз навколишнього середовища і ефективне отримання інформації з довготривалої пам'яті.

Таким чином, можна вважати встановленим, що управління руховою діяльністю здійснюється за допомогою двох кільцевої багаторівневої ієрархічної циклічної функціональної системи.

П'ятий розділ “Психофізіологічна теорія управління руховою діяльністю та вектори подальшого психологічного і психолого-педагогічного пошуку” присвячений розгляду окремих напрямів теоретичного пошуку і практичного впровадження запропонованої теорії:

- обґрунтовується гіпотеза про специфічний сенсорний комплекс як одиницю аналізу психічного;

- досліджуються проблеми формування і оцінювання рівня сформованості образу виконання рухової діяльності (ОВРД);

- викладаються загальні психолого-педагогічні підходи до побудови навчального процесу, спрямованого на розвиток і удосконалення рухової діяльності.

Незважаючи на велику кількість праць (Л.І. Анциферова, М.Г. Ярошевський, Л.С. Виготський, Н.Д. Гордєєва, В.П. Зінченко, О.В. Запорожець, К.М. Корнілов, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, А.О. Смирнов, О.М. Ткаченко, Д.М. Узнадзе, М.Г. Ярошевський та ін.), присвячених обґрунтуванню загалом цікавих ідей щодо виділення одиниці аналізу психічного, ця проблема залишається не вирішеною. Спільним для всіх спроб виділення в якості одиниці психічного чи то відчуття, чи реакції, чи рефлексу, чи руху тощо є недостатньо чітке визначення гносеологічного та онтологічного статусу одиниць, що виділяються, та їх функцій. Психологи не формували нормативних вимог до одиниць аналізу з огляду на їх відповідність не редукованій психологічній реальності (онтологічний план) і логіці тієї чи тієї філософської традиції (гносеологічний план). Проаналізувавши ряд праць вищезгаданих авторів, можна сформулювати перелік вимог до одиниці аналізу психічного. Зокрема, вона повинна:

1) мати моністичну природу;

2) поєднувати в собі суб'єктивне та об'єктивне, внутрішнє і зовнішнє;

3) виступати не як стан чи властивість, а як структурний компонент процесу діяльності;

4) первісно бути полі функціональною та полі модальною, такою, що має універсальну природу відображення;

5) виражати якісно специфічні рівні розвитку психічно єдиного генетичного, структурного та функціонального утворення;

6) бути не дифузним і не синкретичним цілим, побудованим з елементів, а структурним утворенням, цілісною психологічною структурою;

7) містити у вигляді протилежностей властивості цілого;

8) бути живою частиною цілого, не розкладеним цілим, свого роду системою, з тим, щоб подальше її розкладання на елементи було неможливим без втрати сутнісного змісту. З цього випливає, що нові одиниці (в онтологічному сенсі) виникають не постійно, а скоком, включаючи у знятому вигляді властивості та якості попереднього утворення;

9) мати реальну чуттєво-споглядальну форму.

Серед принципів, яким має відповідати виділена одиниця аналізу психічного, основними є:

- похідні одиниці аналізу, які зберігають структурні властивості цілого і здатні до розвитку та саморозвитку, повинні мати властивості і можливості породжувати трансформації у щось інше, відмінне від своїх вихідних форм;

- одиниця аналізу повинна не лише відображати внутрішню єдність психічних процесів, але й давати змогу досліджувати відношення окремої психічної функції або процесу до свідомості в цілому та її окремих функцій.

Виявлення одиниці аналізу психічного певною мірою ускладнюється тим, що психічна діяльність здійснюється у двох формах - зовнішній і внутрішній. Саме тому пошук цієї одиниці зосереджується частіше у площині перетину цих форм психічної діяльності. Встановлено факт генетичних взаємно переходів та взаємоперетворень зовнішньої, матеріальної, практичної діяльності і діяльності внутрішньої, ідеальної. Внутрішні форми дії відрізняються від зовнішніх способами свого існування, зберігаючи при цьому схожість у цілях та предметному змісті. Введення О.М. Леонтьєвим поняття “психічна дія” певною мірою знімає протиріччя між зовнішньою і внутрішньою діями, але не дає переконливої відповіді на питання про вихідну одиницю аналізу психічного. Н.Д. Гордєєва і В.П. Зінченко, розвиваючи ідеї М.О. Бернштейна, Л.В. Чхаідзе і Д.Д. Донського, обґрунтовують гіпотезу про те, що “живий рух” є генетично вихідною одиницею психічної реальності. При цьому рух виступає як форма відображення дійсності і розглядається як умова виникнення чутливості, відчуття, психіки. Відчуття, у свою чергу, виступає умовою подальшого розвитку руху, його трансформації з мимовільного на довільний. З таким підходом можна було б погодитись, якби відчуття мало активний характер, а не пасивний. Залишається також невизначеною авторська інтерпретація змісту генетичної вихідної одиниці психічного. Дані сучасних досліджень з нейрофізіології та психофізіології (Д.М. Узнадзе, С.Д. Смирнов та ін.), а також результати власних досліджень переконливо доводять, що відчуття мають рефлекторну природу. Актуалізація енграм в онтогенезі здійснюється в результаті виникнення відчуття (чуттєве враження) і активізації мотиву, який викликає моторну активність. Результати наших досліджень дають підстави стверджувати, що образи руху, дії, діяльності залежать від рівня сформованості енграм та умов їх актуалізації, заданих генетично. Зміст останніх становлять вроджені сенсомоторні автоматичні координації рухів, дій, що визначають кількісно-якісні оцінки сформованості специфічних сенсорних синтезів. За такого підходу стає зрозумілим механізм набору сирого сенсорного матеріалу, з якого виникають чуттєві враження, нав'язані нам діючою стимуляцією. Результатом діяльності, спрямованої на переробку цих вражень, є формування специфічних сенсорних синтезів і, як наслідок, побудова цілісного образу.

Виходячи з розуміння функціональної структури пізнавальних процесів, ставлення індивіда до оточуючого середовища (спочатку практичне, а потім і пізнавальне) є початковою ланкою будь-якого психічного процесу, а чуттєве враження набуває статусу психічного образу чи його елемента, як тільки починає виконувати роль регулятора цієї діяльності. Наявність стимуляції є лише умовою, а не причиною виникнення чуттєвого образу. Останній виступає необхідним моментом руху, дії, діяльності, її продуктом і водночас умовою її подальшого розвитку. На рівні чуттєвого відображення пізнавальна гіпотеза формулюється мовою самих вражень. Перехід від образу минулого - сучасного до образу потрібного майбутнього здійснюється в сучасному за допомогою сформованих специфічних сенсорних синтезів і регулюється рівнями управління, що відповідають ситуації, реалізуючи принципи взаємодії та відображення, переходу реактивності в активність, внутрішнього у зовнішнє і навпаки, а також співвідношення суб'єктивного і об'єктивного та їх взаємного переходу. Рух виступає в ролі необхідної з'єднувальної ланки між фізіологічними та психічними процесами, між минулим, сучасним і майбутнім, зовнішнім і внутрішнім, суб'єктивним та об'єктивним. З рухом, дією, діяльністю пов'язане становлення початкових форм розвитку процесу пізнання як активного. Він формується впродовж усього життя, і початок його формування пов'язаний з актуалізацією вроджених моторних автоматичних координації (енграм), які яскраво виявляються в перші хвилини, години і дні життя дитини. Перші акти, дії дитини у формі первинних, а далі вторинних і третинних циркулярних реакцій (за Ж. Піаже) являють собою синкретичну єдність моторних, сенсорних і афекторних компонентів, з яких викристалізовуються пізніше образи руху, дії, діяльності, мотивація поведінки, особистість та її вчинки. Подальше ускладнення психічної діяльності відбувається на рівні знаково-символічної репрезентації буття в індивідуальній психіці суб'єкта на основі засвоєння індивідом системи суспільно вироблених знань, закріплених у мові (мові чуттів), предметах культури, нормах, звичках і еталонах діяльності. Система цих знань дає змогу здійснити генералізацію пізнавальних гіпотез, що, в свою чергу, забезпечує перехід від простих чуттєвих вражень до побудови найскладніших образів і формування поведінки особистості. Таким чином, специфічний сенсорний комплекс знімає протиріччя між зовнішнім та внутрішнім, суб'єктивним і об'єктивним і повністю відповідає вимогам до одиниці аналізу психіки.

Слід зазначити, що взаємозалежність між розвитком психіки та психологічної моторики в онтогенезі досліджувалась багатьма фахівцями з різних галузей наукового знання (Б.Г. Ананьєв, М.О. Бернштейн, Д.Б. Беков, П.П. Блонський, Г.С. Костюк, Л.М. Балабанова, В.І. Носков, О.Р. Малхазов, В. Манова-Томова, С.Л. Виготський, Є.М. Маргарін, Ж. Піаже, G. Szekele, П.П. Шапаренко, В.М. Шевкуненко, Д.Б. Ельконін та ін.), водночас отримані ними результати припускають значні розбіжності в інтерпретації. Тому ми спробували відстежити паралель між віком і показниками-нормами розвитку моторики, вмінь руки, ступеня оволодіння руховими навичками, образотворчої діяльності, емоційно-соціальної сфери, мовлення, сенсорної діяльності та рівнів-матриць (А, B, С₁, С₂, D, Е), які беруть участь в організації, побудові рухів, дій, діяльності та управлінні ними. Нами виявлено, що природний онтогенез моторики складається з двох фаз - фази анатомічного дозрівання центральної нервової системи, яка триває 2-2,5 роки і завершується мієлінізацією провідних шляхів, та фази функціонального дозрівання і налагодження роботи координаційних рухів, що завершується у віці 6-7 років. Розвиток моторики - гетерохронний процес, у певні періоди він дещо сповільнюється, що ускладнює формування відповідних матриць і гальмує перехід до наступного за ієрархією рівня управління. Протягом 1-3 і 4-7 років формуються регіональні пропорції, які визначають пропорційність частин тіла та його складових, а також пропорції організаційного рівня (між частинами тіла), що є основою моторної обдарованості індивіда. Загальний розвиток моторики у віці 10 років характеризується поступовим становленням координаційних можливостей, яке завершується після повного дозрівання центрів управління моторикою (D, Е і відповідних матриць). До 12-14 років руховий апарат досягає найвищого розвитку і вдосконалення коркових компонентів в управлінні. Однак залишається низькою здатність до виконання рухів, які потребують тривалого контролю за якістю їх виконання; це є наслідком недостатнього розвитку фонових механізмів. Після 15 років диспропорції поступово усуваються і в юнаків формується індивідуальний психомоторний профіль, властивий дорослій людині. Формування моторики, характерної для дорослої людини, завершується після статевого дозрівання, тобто значно пізніше, ніж анатомічне формування центральної нервової системи. Це свідчить про те, що розвиток моторики в онтогенезі пов'язаний не стільки з біологічно зумовленим дозріванням морфо функціональних утворень, скільки з накопиченням індивідуального досвіду на базі цих утворень та його поповненням упродовж всього життя індивіда. За нашою концепцією, якість накопиченого рухового досвіду визначається рівнем сформованості образу виконання рухової діяльності (ОВРД). Оцінку ОВРД частіше за все зводять до визначення міри сформованості автоматизму та навичок. У сучасній науці існує два основних концептуальних підходи до пояснення механізмів формування рухової навички. Перший, прихильниками якого є І.П. Павлов, О.П. Крестовніков, О.Ц. Пуні, Е.О. Асратян та ін., представляє механізм формування рухової навички у вигляді ланцюжків умовних замикань, що виробляються завдяки “протоптуванню” відповідних міжнейронних зв'язків і об'єднуються у “динамічний стереотип”, тобто тварина або людина є абсолютно пасивною відносно згаданих вище обставин. Прихильники другого підходу, до яких належить і автор, вважають, що утворення навички здійснюється завдяки активній психомоторній діяльності, яка за своєю сутністю є багатофазною, багато ієрархічною, циклічною, двох кільцевою структурою з організацією, подібною до мозкової структури і структури ЦНС. На нашу думку процес автоматизації здійснюється за рахунок утворення за допомогою ЦНС плану дії (ОВРД) на базі образу потрібного майбутнього із залученням всіх фонових складових. Кожне наступне повторення руху, дії, діяльності в умовах власне виконання дій чи в спеціально організованому навчально-тренувальному процесі потребує більш точного й координованого виконання, тобто не повторення, а уточнення ОВРД. За наявності розбіжностей між образами виконання руху, дії, діяльності та відповідними образами потрібного майбутнього здійснюється додаткове проектування і уточнення ОВРД. Останнє визначається мірою розвитку орієнтовно-пошукової діяльності, пізнавально-мотиваційної і емоційно-чуттєвої сфер діяльності, кількісно-якісним складом матриць, які утворилися на різних рівнях системи організації, побудови рухової діяльності та управління нею. Отже, перший період формування рухової навички завершується стадією автоматизації. На другому етапі відбуваються:

- побудова відповідних матриць;

- узгодження та створення відповідних координаційних структур;

- актуалізація рухових констант (стандартизація рухової діяльності).

За нашою концепцією цей процес здійснюється у вигляді формування специфічних сенсорних комплексів, специфічних сенсорних синтезів, актуалізації філо- та онтогенетичних енграм, формування образу виконання руху, дії, діяльності - образу потрібного майбутнього. На основі проведених досліджень нами була емпірично виведена формула оцінки рівня сформованості образу виконання рухової діяльності на різних етапах його формування:

Де:

К - коефіцієнт рівня сформованості ОВРД;

(РД -НД) - різниця між кількостями результативних і не результативних дій, поділена на ЗКД - загальну кількість дій;

t_(ЗВРД) - час, затрачений на виконання рухових дій;

t_(ЦЗ) - час, затрачений на виконання рухової діяльності;

t_(ВРД) - час, затрачений на власне прийняття рішення - час “центральної затримки”.

За показниками сформованості ОВРД можна відстежувати зміни в темпах оволодіння руховою діяльністю впродовж усього навчально-тренувального процесу та вносити в цей процес відповідні корективи. Аналіз показників результативності виконання рухової діяльності дозволив виявити достовірні відмінності (P<0,05) в рівнях сформованості ОВРД у спортсменів різної кваліфікації. Проведений нами порівняльний аналіз ступеня розвитку когнітивних, мотиваційно-пізнавальних, індивідуально-типологічних та особистісних характеристик у яскраво виражених екстравертів та інтровертів високої кваліфікації, а також факторний та кластерний аналіз взаємозв'язків між цими показниками показав, що екстраверти та інтроверти різняться між собою (P<0,05) мірою сформованості комунікативних мотивів, рухливістю нервових процесів, балансом нервових процесів за силою збудження, рівнем гіпертимності, застрявання, фізичної активності, імпульсивності, лідерства і комунікабельності. До того ж у цих групах досліджуваних виявлені різні набори та послідовність сполучення досліджуваних характеристик, які, входячи до стрижневого кластера, формують складну багаторівневу матричну схему взаємодії. Така організація взаємодії забезпечує екстравертам та інтровертам можливість залучати до формування ОВРД різні компенсаторні механізми, що в решті решт приводить до набуття ними високого рівня майстерності в організації, побудові рухової діяльності та управлінні нею.

На основі ідей теоретиків навчальної діяльності (С.І. Архангельський, П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, І.І. Ільясов, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, А.К. Маркова, В.В. Рєпкін, Н.Ф. Тализіна, Л.М. Фрідман та ін) та базових положень запропонованої теорії управління руховою діяльністю були визначені загальні підходи до побудови навчального процесу, спрямованого на розвиток психомоторних функцій і психіки індивіда в цілому, опанування і удосконалення прийомів організації, побудови рухової діяльності та управління нею. Він має здійснюватись у такій послідовності:

а) актуалізація мотивів оволодіння операційним складом дії;

б) постановка і сприймання задачі дії, руху, діяльності та її смислової структури;

в) актуалізація смислу утворювального мотиву і з'ясування смислу виконання задачі;

г) конкретизація смислу утворювального мотиву в навчальній ситуації і формулювання мети дії та умов її реалізації;

д) пошук інформації та самостійний добір засобів і методів, яких бракує для розв'язання сформульованої задачі дії, руху, діяльності;

е) визначення системи проміжних цілей, поділ більших цілей на дрібніші, їх формулювання з метою підвищення ефективності розв'язання поставлених рухових задач;

є) формування образів уявлення, образів потрібного майбутнього, образів руху, дії, діяльності з використанням розбіжностей за зовнішньою та внутрішньою оцінками;

ж) емоційне закріплення результату діяльності та зміна сили вихідного смислу утворювального мотиву (чи виникнення нового);

з) формування образу виконання руху, та його подальше вдосконалення.

На основі сформульованих нами теоретичних положень та даних емпіричних досліджень визначено особливості порушень локомоторних функцій в залежності від місця ушкодження та розроблено алгоритм діяльності психолога на першому етапі реабілітаційного періоду пацієнтів, що зазнали інсульту.

ВИСНОВКИ

Підведення підсумків проведеного дослідження дозволило сформулювати висновки, головний зміст яких полягає в наступному.

1. “Рухова діяльність” - специфічний вид діяльності, система рухових дій, що забезпечують взаємодію суб'єкта з навколишнім середовищем. Наслідком такої взаємодії є розвиток психомоторних функцій і психіки індивіда в цілому. Опанування і вдосконалення прийомів організації, побудови рухової діяльності та управління нею здійснюються в онтогенезі на базі актуалізації філогенетичних утворень шляхом формування адекватного ставлення до ситуації, що виникла, та вибору оптимального способу її вирішення, з урахуванням можливостей суб'єкта, смислової структури та задачі дії.

2. Нервова система хребетних має складну, модульну, багаторівневу ієрархічну організацію. Вона пронизана нервовими мережами, які беруть участь у створенні сенсорних, моторних та центральних систем, в обробці як основної, так і додаткової інформації, у складних процесах регуляції рухової діяльності. За їх допомогою утворюються центральні системи, які безпосередньо не є ні специфічно руховими, ні сенсорними, але беруть участь в утворенні вищих психічних функцій.

3. Аналіз сенсорної інформації - ієрархічно організований процес, на кожній сходинці якого відбувається перетворення інформації, яка надійшла з попереднього рівня. Цей процес здійснюється в ланцюзі релейних нейронів. При кожному перетворенні за рахунок порівняння вилучаються всі нові відомості (розбіжності підкреслюються і виділяються). Просте “парування” збуджувальних та гальмівних впливів (біполярні утворення) - основа побудови нейронних ланцюгів у всіх сенсорних системах та неодмінна умова функціонування, орієнтування, уваги, мотивації, емоцій, апарату прийняття рішень, планування, зіставлення, побудови програми і виконання дій, контролю діяльності.

4. Система регуляції та управління рухами на нейрофізіологічному рівні, викладена в гіпотезі про функціонування веретена P.A. Merton, є досить переконливою. Найбільш повно механізми управління локомоціями відображені в гіпотезі багаторядного кільця (Н.М. Будакова, М.Л. Шик, М.О. Алексеєв, В.С. Гурфінкель, П.Г. Костюк та ін.), яке є досить простим та ефективним механізмом різкого зменшення ступенів свободи і забезпечення єдності крокових ступних кінцівок.

5. Отримані нами в результаті досліджень вертикальні та поздовжні складові біодинамічних хвиль, ідентичні змістовій структурі хвиль, описаних М.О. Бернштейном, Л.В. Чхаідзе, Д.Д. Донським, і характеризують діяльність нервової системи й того, що відбувається на периферії. При цьому:

- одну групу кривих становлять спонтанно-іннерваційні хвилі. Управління ними здійснюється за рахунок рівнів А, B, С₁ і їх матриць;

- до другої групи кривих входять реактивно-іннерваційні хвилі - (супутні), що виникають лише на периферії. Цими хвилями управляють рівні А, B, С₁, С₂ і створені на їх основі відповідні матриці;

- третя група - механічно-реактивні (допоміжні) хвилі. Управління ними здійснюється за рахунок рівнів А, B, С₁, С₂, D, Е, а також енграм, актуалізованих і новостворених матриць.

6. На основі аналізу змін просторово-часових характеристик системи рухів спринтерів юнаків та юніорів було виділено ряд констант, існування яких підтверджує висунуту гіпотезу про наявність філогенетичних енграм. Біодинамічна константа через емоції, мотиви, цілі, відчуття та рухи забезпечує формування моторного поля руху, розвиток сприймання та окремих його властивостей, що уможливлює утворення образів руху, дії, діяльності.

7. Кортикальна колонка - це те місце, де, відповідно до своєї специфічної чутливості до даної структури нейронної активності та особливостей побудови, утворюється енграма, починає формуватися специфічний сенсорний комплекс, на базі якого формується далі специфічний сенсорний синтез, а потім і образи руху, дії, діяльності.

8. Рівень когнітивних процесів, характеристики емоційно-мотиваційної сфери, показники сформованості сенсомоторної координації тісно корелюють з успішністю рухової діяльності. Виявлено шести етапну схему організації циклічно діючої двох кільцевої матричної багаторівневої функціональної системи. На кожному з шести етапів конкретного акту управління рухами відбувається свій цикл послідовної актуалізації механізму формування ставлення індивіда до ситуації, механізму, що задає, механізму, який програмує та механізму, що зіставляє, механізму корекцій. Основу функціонування цих механізмів становить орієнтувально-пошукова діяльність, яка щоразу поновлюється при виявленні розбіжностей між задачею та результатом дії на кожному з етапів і після виявлення розбіжностей між заданою програмою руху, дії, діяльності та кінцевим результатом.

9. Функціонування психологічних механізмів побудови рухової діяльності та управління нею пов'язане з індивідуально-типологічними особливостями і основними властивостями нервової системи індивіда. Здійснення однієї й тієї самої пристосувальної фізіологічної функції може забезпечуватися різними психічними властивостями.

10. Ознакою методологічної зрілості конкретного напрямку в науці та початку системної побудови теорії є постановка проблеми виділення вихідної одиниці аналізу. З'ясовано, що специфічний сенсорний комплекс, що є початком формування образу виконання руху, дії, діяльності, знімає протиріччя між зовнішнім і внутрішнім, суб'єктивним і об'єктивним і цілком відповідає вимогам до одиниці аналізу психічного.

11. Удосконалення психофізіологічних механізмів управління руховою діяльністю стає можливим за достатньо високого ступеня організації діяльності функціональної системи та врахування етапності побудови образу виконання рухової діяльності за участю:

а) орієнтувально-пошукової діяльності;

б) наявних енграм, автоматизмів, навичок, координаційних структур, які актуалізуються завдяки існуванню специфічних сенсорних комплексів, специфічних сенсорних синтезів і сформованої на їх основі ієрархії психічних образів - від образів потрібного майбутнього до образів виконання руху, дії, діяльності. психофізіологічний людина нервовий

12. Аналіз ступеня розвитку когнітивних, мотиваційно-пізнавальних, індивідуально-типологічних та особистісних характеристик у яскраво виражених екстравертів та інтровертів високої кваліфікації, а також факторний та кластерний аналіз взаємозв'язків між цими показниками показали, що екстраверти та інтроверти різняться між собою мірою сформованості, набором та послідовністю сполучення досліджуваних характеристик, які, входячи до стрижневого кластеру, формують складну багаторівневу матричну систему взаємодії. Така організація взаємодії забезпечує екстравертам та інтровертам можливість залучати до формування образу виконання рухової діяльності різні компенсаторні механізми, що в решті решт приводить до набуття ними високого рівня майстерності в організації, побудові рухової діяльності та управлінні нею.

13. Навчальну діяльність, спрямовану на формування образів виконання руху, дії, діяльності, необхідно розпочинати з актуалізації мотивів, оволодіння операційним складом дії; конкретизації смислу утворювального мотиву до навчальної ситуації, яка пропонується, і формулюванні цілей дії та умов її реалізації; пошуку інформації і самостійного добору засобів та методів, необхідних для розв'язання сформульованої задачі дії, руху, діяльності; формування образів уявлення, образів потрібного майбутнього, образів дії, руху, діяльності, що визначають кінцевий результат рухової дії та їх оцінки з використанням розбіжностей за зовнішньою та внутрішньою оцінками; формування образу виконання руху, дії, діяльності та його подальшого вдосконалення за рахунок функціонування двох кільцевої багаторівневої циклічної матричної системи організації, побудови руховою діяльністю.

14. Застосування алгоритму реабілітаційних заходів, розробленого на основі запропонованої теорії, дає змогу скоротити термін реабілітації хворих, що зазнали інсульту, і підвищити її ефективність.

15. Перспективи подальших досліджень з цієї проблеми ми пов'язуємо з такими сферами практичної діяльності: розробка новітніх технологій в ортопедії (протезування), створення інженерних конструкцій для роботи в небезпечних для людини умовах (робототехніка), організація навчально-тренувального процесу спортсменів різної кваліфікації, професійний відбір (створення методів і методик діагностики, спрямованих на виявлення психологічного і психофізіологічного профілю особистості), лікувальна фізкультура (розробка ефективних методик реабілітації) тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Малхазов О.Р. Психологія та психофізіологія управління руховою діяльністю: Монографія, - Київ.: Євролінія, 2002. - 320 с.

2. Грищенко Е.В., Жадан І.В., Малхазов О.Р. Досліджені процесу навчання // Радянська школа. - 1985. - №1.- С. 35-38.

3. Малхазов А.Р., Мазыло И.В., Мельников Д.А. Воспитание стремления к самообразованию слушателей подготовительного отделения. - Киев. 1989.

4. Малхазов А.Р. Рецензия на книгу Поспелова Н.Н., Поспелова И.Н. Формирование мислительных операций у старшеклассников. - М.: Просвещение, 1989. - 210 с. // Советская педагогика. - 1990. - №9. - С. 157-158.

5. Малхазов О.Р. Координаційна структура як основа розуміння психологічних механізмів управління локомоторними актами // Мат. II-ї мижвуз. наук. конф. виклад. і студ. з проблем фіз. вих. - Укр. Акад. Наук. Нац. Прогресу. -Вінниця. - 1996. - С. 140-145.

6. Малхазов О.Р., Радов Г.О. Психофізіологічні аспекти проблеми конфліктів // Конфліктологічна експертиза: теорія і методика. - К., 1997. - С. 173-178.

7. Малхазов О.Р. Загальна схема функціонування психологічних механізмів управління руховою діяльністю // Психологія на перетині тисячоліть: Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України: В 3 т. Т.2. - К.: Гнозіс, 1998. - С. 408-416.

8. Малхазов О.Р. Складові психічного образу рухової діяльності //Вісник Харківського державного ун. - 1999. -.№ 439. Ч.1,2. - С. 77-80.

9. Малхазов О.Р. Емоції та їх роль в управлінні руховою діяльністю // Наука і освіта. - Одеса, 1999, №№ 1,2. С. 111-113.

10. Малхазов О.Р. Механізми становлення та проблема вимірювання рівня сформованості образу виконання рухової. - Київ.: МП Леся, 2000.

11. Малхазов О.Р. Технологія і досвід статистичного прогнозування динаміки електоральної поведінки //Наукові студії із соціальної та політичної психології. - Зб. статей. К.: 2000, Вип. 3 (6). - С. 163-181.

12. Малхазов О.Р. Соціально-психологічні аспекти розв'язання проблеми політичної освіти та виховання молоді. //Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. накук. пр. - Вип. 2 (5).- К: Інформ. - видавн. центр Тов. ”Знання”. - 2000. - С. 149-156.

13. Малхазов О.Р. Психофізіологічні механізми регуляції дій і діяльності особистості //Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К.: МП Леся, 2001.- С. 303-309.

14 Малхазов О.Р. Психофізіологічні чинники психічного розвитку особистості Інститут психології ім. Г.С. Костюка. АПН України. Актуальні проблеми ґенези особистості в контексті навчання і виховання. - Зб. наук. пр. К.: Нора - Прінт, 2001. - С. 122-126.

15. Малхазов О.Р. Психологічні основи реабілітації осіб, що перенесли інсульт // Наукові студії із соціальної та політичної психології. - Зб. статей. К.: 2000, Вип. 4 (7). - С. 232-239.

16. Малхазов О.Р. Координаційна структура та її роль в управлінні руховою діяльністю // Вісник військово-спеціальні науки Київського ун-та ім. Т.Г. Шевченка. К.: 2002, Вип. 5. - С. 54-59.

17. Малхазов О.Р. До питання про одиницю аналізу психічного // Психологічні перспективи. Вип. 2. - Луцьк.: Вежа, 2002. - С. 37-45.

18. Малхазов О.Р. Психологічні аспекти рухової діяльності // Інститут психології ім. Г.С. Костюка. АПН України. Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. - Т.3. - К.: Міленіум, 2002. - С. 287-290.

19. Малхазов О.Р. Динаміка індивідуально-типологічних та психофізіологічних характеристик студентської молоді (1976-2000 рр.) // Інститут психології ім. Г.С. Костюка. АПН України. Актуальні проблеми сучасної української психології. - К.: Нора - прінт, 2002. - Вип. 22. - С. 173-181.

20. Малхазов О.Р. Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К.: МП Леся, 2002.- С. 314-321.

21. Малхазов О.Р. Психофізіологічні та психологічні особливості формування образу виконання рухової діяльності (ОВРД) екстравертами та інтровертами // Актуальні проблеми суїцидології. - Зб. наук. пр. (спец. Випуск Бюлетеня Київського інституту внутрішніх справ “Проблеми пенітенціарної теорії і практики” за мат. III Міжнарод. наук. практ. конф.) - К.: 2002, Ч.2. - С. 102-108.

22. Малхазов О.Р. Загальні психолого-педагогічні принципи побудови навчального процесу удосконалення рухової діяльності // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К.: МП Леся, 2003. - С. 127-134.

Размещено на Allbest.ru