Соціально-психологічні аспекти девіантної поведінки дітей молодшого шкільного віку

Щодо форми й напрямку контролю за поведінкою дитини, то 100 % батьків з інтегральним негативним емоційним ставленням демонструють досить жорстку форму контролю за її поведінкою часто вимагаючи беззаперечного послуху, намагаючись нав'язати дитині свою волю в усьому, не в змозі прийняти її погляд, думку. Батьки з позитивним інтегральним ставленням контроль за поведінкою дитини здійснюють у двох формах: авторитарної гіперсоціалізації та недирективного контро­лю. Авторитарна гіперсоціализація нами виділена за епілептоїдним типом у 100 % батьків. При цьому, незважаючи на досить жорстку форму контролю, дітям завдяки своїм особистісним властивостям вдається відстоювати свої інтереси, потреби. За гіпертимним, демонстративним, замкненим та чутливим типами виявлено 50-60 % батьків. Слід враховува­ти, що спроби вплинути на дітей гіпертимного типу з позиції "зверху" призводить до конфліктів, загострення ситуації, негативізму; "авторитарна гіперсоціалізація" в стосунках з дітьми замкненості, настороженості ще більше заважає процесові соціалізації.

За нестійким типом виявлено стосунки 8 % батьків. Здійснюючи таку форму контролю, батьки нерідко не надають дітям потрібної підтримки й не виказують прийняття, формалізують контакти з ними, що викликає в дитини потребу шукати інші шляхи задоволення своїх емоційних потреб. Нерідко вони втікають з дому, тягнуться до знайомства зі сторонніми дорослими тощо.

Можна запропонувати наступні гіпотези:

1. Дисгармонійні варіанти особистості молодшого школяра формуються на основі неправильних стосунків між батьками й дітьми.

2. Конструктивні зміни структури стосунків між батьками й дітьми шляхом впливу на причини, що призводять до порушення взаємин між батьками й дітьми, здатні внести зміни і в тип характеру, що формується як дисгармонійний, молодшого школяра - пацієнта психоневрологічного диспансеру.

2.2 Проблеми розвитку самоцінності дитини

Аналіз психолого-педагогічних досліджень свідчить про зростаня інтересу вчених до питань становлення самоцінності дітей. Так, В. Алфімов, І. Звєрєва, А. Капська, А. Мудрик, І. Печенко вивчали проблему розвитку підростаючої особистості в контексті соціалізації. Питання соціально-педагогічних умов збагачення дитячої субкультури на етапі дошкільного дитинства та молодшого шкільного віку, формування соціальних уявлень, методи впливу на становлення позитивної концепції самоцінності розглядали В. Абраменкова, В. Гуров, О. Кононко, С. Козлова, В. Кудрявцев, С. Куликовська, С. Литвиненко, Ю. Лебедєв, Л. Хухлаєва. Водночас аналіз різних концепцій та напрямів наукового вивчення соціального розвитку дає підстави зробити висновок, що нині ще не встановлено зв'язків, закономірностей, взаємозалежності процесу становлення самоцінності особистості в дитячому віці, недостатньо визначено темпи, ритм, умови його успішності.

Існує нагальна потреба осмислення специфічності психологічних умов становлення самоцінності особистості в дитинстві, які створюються різними інституціями щодо первинної соціалізації дітей, та у виробленні, згідно з цими умовами, сучасного науково-методичного забезпечення.

Для психологів очевидним є факт, що процес розвитку самоцінності дитини, її ставлення до себе і сприйняття себе у великій мірі визначають її поведінку. Дані багатьох досліджень (А. Богуш, Р. Буре, Н. Гавриш, О. Кононко, В. Кузьменко, С. Кулачківська, Г. Люблінська, Т. Пироженко) свідчать, що незадовільна успішність, незацікавленість у навчанні, низька мотивація, погана поведінка багато в чому обумовлюються негативним ставленням до себе, низькою самооцінкою. Це особливо характерно для дітей, що живуть у несприятливих умовах, вчаться гірше своїх можливостей, залишають школу, стають правопорушниками.

Як відомо, девіантна поведінка дітей - це не наслідок їх розумової чи фізичної неповноцінності. Це, швидше, наслідок їх уявлення про себе як про неспроможних. Успіхи в школі, на роботі й у житті в цілому залежать від уявлення людини про свої здібності і цінності, від рівня самоцінності. Для того, щоб дитина краще адаптувалася і переборювала труднощі, їй необхідно мати позитивне уявлення про себе. Діти з негативним самоставленням схильні в кожній справі бачити нездоланні перешкоди. Вони мають високий рівень тривожності, труднощі у спілкуванні з ровесниками, гірше пристосовуються до шкільного життя, їх соціалізація відбувається з явною напругою.

Характеризуючи сучасний рівень розвитку самоцінності дитини, вчені відзначають, що під впливом соціальних, економічних і психологічних причин відбувається деформація змісту дитячої субкультури (втрата змісту загальнолюдських цінностей, збіднення казок і фольклору, зміни сюжетно-рольових ігор тощо). Недостатня увага приділяється специфіці формування самоцінності та самосвідомості дитини, відчуження дітей від дорослих і ровесників, що спричиняє появу в соціумі певного бар'єра між світом дітей і світом дорослих.

Суперечності і складності процесу розвитку самоцінності особистості вимагають соціально-психологічної підтримки дитини, починаючи з перших років її життя. Для цього необхідно враховувати і вивчати всю повноту взаємодії дитини на ранніх етапах онтогенезу з середовищем, з різними структурами макро- і мікросоціуму задля забезпечення гармонійного становлення самоцінності особистості як суб'єкта соціокультурного життя, а також освітньо-виховного процесу.

Молодший шкільний вік - це початковий етап формування самоцінності суб'єкта діяльності, спілкування і пізнання (А. Богуш, Р. Буре, Н. Гавриш, О. Кононко, В. Кузьменко, С. Кулачківська, Г. Люблінська, Т. Пироженко). У цей період набуваються вихідні людські знання й уміння, психічні якості і властивості, необхідні людині для становлення самоцінності. Зростає пізнавальна активність дитини, чому сприяють смислова пам'ять, довільна увага. Значно підвищується роль мовлення як у пізнанні довкілля, так і в розвитку спілкування та різних видів дитячої діяльності. Відбувається інтенсивний розвиток самосвідомості дитини, її волі, становлення моральних уявлень і форм суспільної поведінки, формування ієрархії цінностей і потреб, елементів вольової регуляції поведінки. Все це створює передумови для інтенсивного формування самоцінності особистості.

Яким же чином відбувається становлення самоцінності в дитячому віці?

Як відомо, самоцінність особистості проявляється у розмаїтті неповторних проявів її психічного життя. Це підкреслює своєрідність і неповторність поєднання якостей, особистих психологічних рис індивіда, а відтак його індивідуальну неподібність. Від народження людина конституюється як індивід, і лише в процесі соціалізації, активного засвоєння суспільних норм поведінки, становлення самосвідомості та самоцінності вона стає особистістю. Необхідно, аби минув певний час, перш ніж особистість набуде сукупність ціннісного ставлення до себе, особливих властивостей, які будуть органічно притаманні їй і фокусуватимуться на площину сприймання оточенням як неповторної самоціннісної індивідуальності.

Таким уявляється шлях розвитку самоцінності з точки зору формальної логіки. Та чи й справді самоцінність особистості розвивається за такою лінійною, одноплощинною схемою? Це належить з'ясувати, одержавши матеріали теоретичного співставлення поглядів на феномен самоцінності, підкріплених даними експерименту.

У становленні людської особистості Б. Ананьєв, О. Киричук, В. Мерлін, С. Рубінштейн виокремлюють три основні етапи, котрі якісно відрізняються одне від одного: період дитинства (2 - 12 років), підлітковий вік (12 - 15 років), юнацький вік (16 - 21 рік). Отже, основні етапи становлення самоцінності особистості уявляються нам певними циклами, які характеризуються рівнем соціалізації та диференціації особистості, ступенем розвитку її самосвідомості, внутрішньої самостійності і структурної цілісності. Ці етапи пов'язані між собою, оскільки становлення самоцінності - цілісний процес, в якому наступні етапи послідовно поєднані. На кожному етапі виникають певні ресурси для наступного. Саме тому ми розглядаємо період дитинства як базовий етап загального генезису виникнення і становлення людської самоцінності.

На нашу думку, молодший школяр перебуває у стані дифузного сприймання власної самоцінності. Одні діти радіють з того, що їх зовнішність, манери, вчинки не такі, як у ровесників, інші засмучуються своєю неподібністю, найчастіше мотивуючи це бажанням одягатись, висловлюватись, поводитися, як усі. З цього випливає важливий висновок: саме дитячий вік найбільш сенситивний для становлення самоцінності.

Головною умовою формування самоцінності в дитячому віці є реалізація індивідуального підходу у психолого-педагогічній роботі. Індивідуальний підхід до дітей дошкільного віку полягає у використанні різних методів і прийомів виховання залежно від потреб і можливостей кожної дитини, у варіативності фізичного і психічного навантаження, у розумінні педагогом інтересів, здібностей та мотивів поведінки дітей, у створенні найсприятливіших умов для розвитку і виховання підростаючої особистості.

Самоцінність дитини має бути предметом уваги насамперед психолога дитячого садка. Саме дитячий психолог може глибоко вивчити риси характеру кожної дитини, ознайомити педагогів з особливостями дитячої психіки, вказати на наявні та можливі проблеми, допомогти організувати індивідуальну психологічну роботу.

В процесі психолого-педагогічної діяльності з метою стимулювання самоцінності особистості необхідно враховувати такі індивідуальні особливості:

· реальний стан здоров'я дитини;

· стиль поведінки (зумовлений темпераментом і характером);

· спрямованість здібностей, інтересів, нахилів, ціннісних настановлень;

· соціальний статус.

У процесі формування самоцінності особистості важливого значення набуває адекватність самоцінності дитини і думка про неї дорослих та ровесників.

Важливим фактором, що враховується в процесі формування самоцінності, є нервова система дитини - наприклад, наявність чи ненаявність тривожності, страхів, стан емоційної сфери.

Залежно від конкретних умов дошкільного закладу, індивідуальні психологічні особливості дітей вивчаються по-різному. У закладах з високим наповненням груп досить зрозуміти й усвідомити ці особливості без оформлення додаткової документації, розробити психологічні паспорти на окремих дітей (які найбільше непокоять психологів) або на окремі групи, наприклад, підготовчі. У малокомплектних, з невеликим наповненням групах індивідуальні риси характеру і поведінки фіксуються в спеціальних паспортах (щоденниках, картках обстеження). Для визначення індивідуальних особливостей дитини необхідно використати найрізноманітніші діагностичні методи, зокрема - систематичне спостереження, ігрове та графічне обстеження, індивідуальні бесіди та анкетування для батьків вихованців.

У ранньому дитинстві велику роль у розвитку самоцінності відіграють батьки, стиль взаємин членів родини, кількість дітей, вплив бабусь і дідусів тощо. Важливо, щоби сім'я ставилася до дитини як до гідної особи, здатної до певних видів діяльності, що, у свою чергу, формує в неї почуття власної значимості. На думку вчених (О. Киричук, В. Мерлін, С. Рубінштейн), самоцінність дитини визначається трьома факторами: твердим переконанням в імпонуванні дорослим і ровесникам, впевненістю у здатності до якогось виду діяльності і почуттям власної значимості.

Почуття власної значимості (чи протилежне йому відчуття своєї незначності) є похідним від загальної оцінки, яку індивід інтуїтивно виставляє собі, оцінюючи два моменти: наскільки він імпонує іншим і яка його компетентність.

Власна самоцінность здобувається чи засвоюється дитиною в процесі міжособистісної взаємодії в певному соціокультурному середовищі. Батьки, вчителі, однолітки надають дитині необхідний зворотній зв'язок, що переконує її в потрібності іншим людям. Це стосується всіх сторін життя дитини: фізичного розвитку, соціальних навичок, успішності, емоційного тонусу.

Важливою частиною процесу формування самоцінності дитини є визнання природної і неминущої цінності кожної людини та людських взаємин. Психологи і педагоги (А. Маслоу, Т. Верні, Л. Виготський, В. Созонов) підкреслюють особливе значення емоційних аспектів у формуванні самоцінності особистості [10].

Відомо, що в радянській психології і педагогіці виховання особистості дитини поєднувалося з негативними емоціями, такими, зокрема, як страх перед покаранням чи невдачею. Сучасні ж дослідники вбачають значні можливості позитивного впливу емоційних переживань на освітньо-виховний процес. Особистісний досвід дитини, її очікування, реакція на поведінку дорослого, гармонійна психологічна атмосфера в сім'ї, в дитячому садку, у школі - найважливіші компоненти виховного і освітнього процесу.

Визнання цінності кожної людини як особистості сприяє індивідуальному саморозвитку дитини, створює передумови для її творчого становлення. Якщо відносини в родині та з близьким оточенням сформували в дитини високу самоповагу і самоцінність, то вона зможе в майбутньому з повагою ставитися до людей, не допускати негідних слів і дій; вона виросте досить упевненою в собі.

Повноцінні психологічні умови формування самоцінності в дитячому віці особливо важливі в „епоху комп'ютерів", коли цінність індивіда може опинитися перед серйозною загрозою. У наш час відповідальність за формування системи самоцінності дитини незрівнянно більша, ніж будь-коли. Нерідко буває важко зрозуміти дитину тільки тому, що дорослі сприймають її вкрай однобічною. Чимало непотрібних конфліктів між дорослими і дітьми виникає в результаті нездатності дорослих проникнути у внутрішній світ дитини. „Психологи рідко контактують з дорослими, котрі навмисно завдають шкоду своїм дітям, але їм регулярно доводиться мати справу з батьками, котрі вдаються до цього, будучи твердо переконаними, що бажають своїм дітям добра. З точки зору проникливої людини, поведінка багатьох людей може здатися безнадійно недоцільною або безглуздою" [15].

Відомо, що структуру самосвідомості особистості дитини формують: ідентифікація з тілом і власним ім'ям (ціннісне ставлення до себе); самоцінність, виражена в контексті домагань на визнання; уявлення про себе як представника певної статі (статева ідентифікація); уявлення себе в аспекті психологічного часу (індивідуальне минуле, теперішнє, майбутнє); оцінка себе в межах соціального простору особистості (права, обов'язки в контексті конкретної культури). Саме тому Я-концепція дітей дошкільного віку поступово стає більш реалістичною, забезпечує дітей „фільтром", крізь який вони оцінюють свою соціальну поведінку і соціальну поведінку оточення та на основі цього формують власну самоцінність (С. Хартер).

З огляду на вищезазначене, специфіка становлення самоцінності в процесі соціалізації дитячого віку пояснюється сенситивністю, підвищеною чутливістю дитини до змісту власної Я-концепції, що робить її вразливою до зовнішніх впливів. Отже, у створенні захисного оточення вчені вбачають істотний ресурс розвитку самоцінності (В. Абраменкова, Т. Алієва, С. Литвиненко, М. Осоріна).

Розширюючи і встановлюючи соціальні зв'язки, дитина освоює власний психологічний простір і формує власну значущість і самоцінність (О. Кононко) [9]. Поступово відбувається усвідомлення та переживання своєї індивідуальності, унікальності, утвердження себе серед ровесників і дорослих. Науковці підкреслюють величезне значення формування й забезпечення емоційно-позитивного ставлення до себе, що лежить в основі структури самосвідомості кожної нормально розвиненої дитини, та необхідність психологічної підтримки позитивної самоцінності й коригування соціально засуджуваних та небезпечних напрямів поведінки (О. Кононко, Г. Кошелєва, В. Кудрявцев). Відповідно, становлення самоцінності особистості дитини відбувається насамперед через порівняння себе з іншими. Адже в період дошкільного дитинства відкриваються нові можливості для стимулювання самоцінності дитини через регуляцію її стосунків з оточенням, нові позитивні впливи і розвиток ціннісного ставлення до себе та оточення.

Отже, процес формування самоцінності дитячої особистості обтяжений багатьма проблемами трансформації суспільства. Вітчизняна наука розробляє принципи і шляхи створення такого освітнього середовища, яке б з урахуванням соціально-культурного коріння особистості стимулювало, а не уповільнювало її фізичний, інтелектуальний, соціальний і духовний розвиток. З огляду на це головним завданням психологів стає пошук засад гармонізації суспільних та особистісних інтересів дітей, їх майбутніх соціальних перспектив.

Таким чином, саме молодший шкільний вік слід вважати найважливішим етапом становлення самоцінності особистості, коли формується „внутрішня позиція", що викликає потребу посісти нове місце в житті і виконувати нову суспільно значиму діяльність. Соціально-психологічні дослідження доводять, що поступальний розвиток самоцінності дитини починається з усвідомлення її соціальних можливостей в результаті власної творчої активності. Через освоєння численних соціальних ролей, орієнтуючись на узагальнену, знеособлену еталонну оцінну міру правильності, нормативності відносин, загальнокультурних цінностей, дитина формує власну самоцінність, рівень якої залежить насамперед від сформованості психологічних та соціальних настановлень.

Процес становлення самоцінності в дитячому періоді - це складне явище, в ході якого відбувається засвоєння дитиною об'єктивно заданих цінностей людської спільноти та постійне відкриття і утвердження себе як соціального суб'єкта.

Висновки. девіантний школяр батьківський самооцінка

Проведе дослідження, дає нам можливість узагальнити чинники, що викликають девіантну поведінку молодших школярів та обґрунтувати її психолого-педагогічні умови. Зокрема, були виокремлені такі основні чинники соціальної адаптації:

· рівень соціальної готовності дитини до школи;

· стиль і методи виховання в сім'ї;

· стиль спілкування вчителя з учнями.

Практичне дослідження впливу зазначених чинників на процес соціальної адаптації школярів є необхідною умовою розвитку активності та творчості дитин. Вивчення впливу факторів відкриває можливість розробки стратегій навчально-виховної роботи з дітьми та психолого-педагогічних рекомендацій щодо подолання різких труднощів соціальної адаптації. На нашу думку це є актуальним завданням сучасної школи, робота якої спрямована на гармонійне формування особистості, створення сприятливих умов для самореалізації кожної дитини.

На мою думку, надзвичайно велике місце в процесі соціальної адаптації молодших школярів належить значущим дорослим і саме сім'ї. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена індивідуальна та групова психологічна консультація на сонові тестування і спостереження ще на етапі уступу дитини до школи. Батькам необхідно давати рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини. При перших ознаках дезадаптації необхідно проводити індивідуальну роботу з батьками про можливі шкільні труднощі дитини, а також про шляхи надання допомоги з їх сторони.

Отже, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють почуття захищеності, внутрішнього комфорту у молодших школярів.

Висновки

Традиційна система організації навчально-виховного процесу в школі з властивим їй усталеним розподілом посадових обов'язків між педагогами сформувала у свідомості освітян стереотипне уявлення про те, що вчитель навчає школярів, а вихователь (класний керівник) виховує їх. Таке уявлення суперечить ідеї органічної єдності процесів навчання та виховання, їх взаємозв'язку. Цю ідею можна сформулювати так: "Не існує навчання без виховання, так само, як не існує виховання без навчання".

Справді, кінцева мета виховання школяра полягає в тому, щоб сформувати в нього стійку звичку дотримуватись у своїй діяльності та поведінці прийнятих у суспільстві правових норм та загальновизнаних принципів моралі. Досягти цього можна лише тоді, коли і виховні цілі та завдання, що їх ставить перед собою педагог, відповідають потребам та інтересам вихованців, тобто коли він сам прагне досягти певного виховного ідеалу і хоче бути вихованою людиною.

Життя підтвердило, що велику складність у розв'язанні завдання раннього запобігання відхиленням у моральному розвитку в поведінці школярів становить незадовільна підготовка педагогів до роботи в екстремальних умовах. І особливо це стосується молодих учителів.

Демократизація і гуманізація нашого суспільства, його моральне і культурне оновлення, політичне та економічне вдосконалення потребують підвищення майстерності всіх ланок навчально-виховного процесу. У період перебудови збільшилась також увага школи, сім'ї, громадськості до негативних явищ у шкільному середовищі, визначились конкретні шляхи подолання прорахунків у моральному вихованні та навчанні підростаючого покоління. Саме перебудова системи народної освіти, розвиток демократичних принципів управління, гуманізація загальноосвітньої школи дадуть змогу вирішити ці завдання.

Література

1. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: Норма и оклонение. - М.: 1990. - 175с.

2. Гольдштейн А., Хомик В. Тренінг умінь спілкування: як допомогти проблемним підліткам: Пер. з англ. - К.: Либідь, 2003. - 520 с.

3. Змановская Е.В. Девиантология: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2003. - 288с.

4. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. - К.: Вища школа, 1997. - 234 с.

5. Копытин А.И. Тест "Нарисуй историю": Учебно-методическое пособие. - СПб.: Речь, 2003. - 80с.

6. Овчарова Р.В. Технологии практического психолога образования: Учеб. пособ. для студ. вузов и практ. психологов. - М.: ТЦ Сфера, 2001. - 448с.

7. Психологические тесты/ Под ред. А.А. Карелина: В 2 т. - М.: Гуманист. изд. центр ВЛАДОС, 2003. - Т.1. - 312с.

8. Хухлаева О.В. Тропинка к своему Я: Программа формирования психологического здоровья у младших школьников.- М: Генезис, 2002. - 280с.

9. Preventing drug abuse among children and adolescents. A research-based guide - NIDA, 1999.

10. by Ігор Філоненко -- last modified 2005-12-15

11. Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учеб пособ. - М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2000. - 624 с.

12. Бондарчук Е.М., Бондарчук Л.И. Основы психологии и педагогики: Курс лекций. - К.: МАУП, 1999. - 168 с.

13. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред В.В.Давыдова. - М.: Педагогика, 1991. - 479 с.

14. Запобігання відхиленням у поведінці школярів / За ред. Б.С. Кобзаря, Е.І. Петухова. - К.: Вища школа, 1992. - 143 с.

15. Крутецкий В.А. Основы педагогической психологии. - М.: Просвещение, 1972. - 255 с.

16. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: Основні положення: Навч. посіб. - К.: Екс-об., 1999. - 304 с.

17. Немов Р.С. Психология: В 3-х кн. Кн. 2.: Психология образования. - 2-е изд. - М.: Просвещение, ВЛАДОС, 1995. - 486 с.

18. Немов Р.С. Психология: В 3-х кн. Кн. 3.: Экспериментальная педагогическая психология и психодиагностика. - 2-е изд. - М.: Просвещение, ВЛАДОС, 1995. - 512 с.

19. Особенности обучения и психологического развития школьников 13 - 17 лет / Г.М.Борисова, И.В.Дубравина и др. - М.: Педагогика, 1988. - 190 с.

20. Психологические особенности самосознания подростка / Под ред. М.И. Боришевского. - К.: Вища школа, 1980. - 165 с.

21. Психология современного подростка / Д.И. Фельдштейн, Т.Н. Бостянжиева, М.И. Вериникина и др. - М.: Педагогика, 1987. - 236 с.

22. Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся (Психолого-педагогический аспект): Пособ. для учителей / Под ред. В.А. Татенко, Т.М. Титаренко. - К.: Радянська школа, 1989. - 128 с.

23. Учителям и родителям о психологии подростков / Г.Г. Аракелов, Н.М. Жариков, Э.Ф. Зеер и др. - М.: Высшая школа, 1990. - 303 с.

24. Бандура Альберт, Уолтерс Ричард. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейньїх отношений /Пер. с англ. Ю.Брянцевой. - М.: ЗКСМО-Пресс, 1999. - 512 с.

25. Бурменская Г.В., Карабанова О.А. Лидере А.Х. Возрастно-психологическое консультирование. Проблеми психического развития детей. - М.: МГУ, 1990. - 136 с.

26. Василенко И.А. Стили внутрисе-мейньїх отношений и трудности обще-ния у детей младшего школьного воз-раста//Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика. - К.: Миленіум, 2002. - С. 181-184.

27. Витакер К., Бамберри В. Танцьі с семьей: Семейная терапия: симво-лический подход, основанньїй на лич-ностном опите /Пер.с англ. А.Шапи-ро. - М.: Класе, 1997. - 172 с.

28. Лескова-Савицкая А.А. Проблема адаптации первокласников к школе: Методические рекомендации для школьных психологов. Одесса, 2001 - 60 с.

29. Лопатина А.А. Ступени мудрости. - Ульяновск: Книжный дом Локус, 2003. - 382.

30. Лопатина А.А. 600 творческих ыгр для больших и маленьких. - Ульяновск. Книжный Локус. 2003 - 380 с.

31. Лукашевич М.П. Соціалізація, виховні механізми и технології. - К.: 1998.

32. Люблінська Г.О. Дитяча психологія/Видавниче об'єднання "Вища школа" головне видавництво. - К.: 1997.

33. Маркова А.К. Формирование мотивации учения. - М., 1990.

34. Маркова А.К. Формирование мотивов учения в школьном возрасте. - М.: Просвещение, 1983. - 94 с.

35. Милославова И.А. Адаптация как социально-психологическое явление // Социальная психология и философия. - Л., 1973. - Вып. 2. - с. 116-118.

36. Молодіжна участь як чинник соціалізації особистості / Шкільний світ. - № 34/306), вересень 2005.

37. Мудрик А.В. Социализация в смутное время. - М., 1991.

38. Новое педагогическое мышление / Под ред. Л.Петровского. - М., 1989. - 303 с.

39. Овчарова Р.В. Технологии практического психолога. - М., 2001.

40. Подоляк Л.Г. Основи вікової психології (Навчальний посібник. - К.: П44 Главник, 2006. - 112 с. - Серія "Психолого.інструментарій").

41. Практическая психология образования / Под.ред. И.В. Дубровиной

42. Психическое здоровье детей и подростков в контексте психологической службы/Под ред. И.В. Дубровиной. - М., 1995 .

43. Психолог / Все про адаптацію. (Шкільний світ) № 25-26(121-122 липень 2004.

44. Психологічна допомога батькам/ Упроряд. О.Гланик - П86 К.: Шкільний світ 2002. - 112 с. (Психолог. Бібліотека).

45. Психопрофілактика/ Упоряд. Т.Гончаренко. - К.: Редакції П86 загальнопедагогічних газет, 2003. - 112с. (Бібліотека "Шкільного світу").

46. Рання профілактика отклоняющенося поведения учащихся / Психолого-педагогический аспект); Пособие для учителя/Под ред. В.А. Татенка, Т.М. Титаренко. - К.: Рад.шк., 1989 - 128 с.

47. Рабочая книга школьного психолога/ Под ред. И.Д. Дубровиной. - М

48. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании

49. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. Учеб. Пособие. В 2 кн. 3-е изд. - М.: Гуманит.узд.центр ВЛАДОС, 2000. кн.1: Система работы психолога с детьми разного возразста. - 384 с. - ил.

50. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія. Навчальний посібник. - К.: Академвидав 2005.

51. Скрипченко О.В., Волинська Л.В., Огороднійчук Є.В. та ін. Вікова та педагогічна психологія./ Навчальний посібник - К.: Просвіта, 2001. - 416с.

52. Социальная педагогическая психология. - СПб.: ЗАО "Издательство "Питер"№, 1999. 416 с.: (Серия "Мастера психологии").

53. Цылев В.Р. О проблеме психологической адаптации школьников // Психологическая наука и образование, 1998 - № 3-4.

54. Шкільна адаптація та психологічний вік./.. Початкова школа" науково-методичний журнал. №1 (91) січень 2002. с. 5-10.

55. Шкільна дезадаптація дітей молодшого шкільного віку / Психолог листопад 42(186) 2005.

Додаток А

Схема виникнення девіантної поведінки

Додаток Б

Анкета для учнів "Ти і твої батьки"

Вивчення емоційної атмосфери в сім'ї

1. Який склад твоєї сім'ї?

бабуся мати вітчим брат

1 2 3 4

дідусь батько мачуха сестра

1 2 3 4

2. Чи пишаєшся ти своїми батьками?

так

частково

ні

3. Як проводиш своє дозвілля?

займаюся в гуртку

займаюся спортом (у секції)

відвідую кіно та театр

читаю художню та іншу літературу

займаюся у музичній школі

дивлюся телепередачі

спілкуюся з друзями.

4. Як ти проводиш вільний час з батьками?

відвідуємо кінотеатр

ходимо в театр

відвідуємо виставки, музеї

разом виїжджаємо за місто

працюємо на дачній ділянці

їздимо до родичів на село

не проводимо вільний час разом.

5. Як часто ти проводиш своє дозвілля з батьками?

один раз на тиждень

один раз на 2-3 тижні

один раз на місяць

один раз на півроку

майже завжди ніколи.

6. Чому не проводиш дозвілля з батьками?

нецікаво

не маю вільного часу

батьки не мають вільного часу

вільний час батьків не співпадає з моїм.

7. Які стосунки між батьками?

дружні

напружені

конфліктні

не хочу говорити.

7. Які стосунки у тебе з батьками

дуже добрі

довірливі напружені

конфліктні.

8. Чи подобається тобі в колі своїх батьків?

так

ні

не завжди не знаю.

9. Чи ділишся ти зі своїми батьками проблемами, радощами, невдачами?

так

ні

не завжди.

10. Чи розуміють тебе батьки?

повністю

частково

не розуміють.

12. Скільки часу у тебе лишається на дозвілля?

достатньо

мало

не лишається

не знаю, куди подіти.

13. Яка форма дозвілля найбільш до душі?

спілкування з батьками

прогулюватися

проводити час з друзями

займатися спортом

займатися музикою, слухати музику

займатися технікою

відвідувати кіно і театри

читати

дивитися телепередачі

грати в комп'ютерні ігри

танцювати.

14. Чи допомагаєш батькам, старшим членам сім'ї?

так

іноді

ні

немає потреби.

15. Чи береш участь у плануванні сімейного бюджету?

так

іноді

ні

не хочу втручатися.

16. Чи хотів би виховувати своїх дітей, як тебе виховують твої батьки?

так

частково

ні

з певними змінами.

17. Чи знаєш ти, яку громадську роботу виконують твої батьки?

так

ні

не виконують.

18. Чи є в сім'ї власні традиції?

так

ні

деякі.

19. Які члени сім'ї користуються в тебе незаперечним авторитетом? ____________________

20. Кому в сім'ї належить вирішальний голос? _____________________________________ Чи дають тобі кишенькові гроші? _______________________

Размещено на Allbest.ru