Формування психіки в юнацькому віці

Зміни в свідомості, самосвідомості й світогляді особистості, що відбуваються в цьому віці, позначаються на розвитку її інтересів (пізнавальних, естетичних, суспільно-політичних, етичних). Інтереси стають зрілішими, серйознішими, тривалішими, стійкішими, поглиблюється їх зміст.

Виразнішого характеру набувають професійні інтереси старшокласників. Вони виявляються в поглибленому вивченні навчальних предметів, пов'язаних з обраною галуззю діяльності, поєднуються з усвідомленням своєї придатності до даного виду діяльності.

Значне місце займають спортивні інтереси. Поступаються їм інтереси до різних видів мистецтва, які мають пасивний і споглядацький характер.

Юнацький вік має вирішальне значення в ґендерному розвитку індивіда, в становленні особистості майбутнього сім'янина.

Формування психологічної готовності до створення сім'ї у юнацькому віці.

Психологічна готовність до сімейного життя - це складне, інтегроване, динамічне психологічне утворення, яке характеризується певними особливостями розвитку самосвідомості, динамічності образу Я. Воно включає стійку позитивну мотивацію до створення сім'ї, актуалізацію знань, які є процесом і результатом соціалізації, соціально-психологічних умінь і навичок, необхідних для реалізації базових функцій сім'ї, розвиток особистісних якостей сім'янина, здатності до емпатійного розуміння партнера і самовладання, конструктивну і самостверджуючу поведінку у шлюбі.

Психологічна готовність до сімейного життя залежить від взаємодії багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників і становить синтез взаємопов'язаних та взаємозумовлених компонентів: мотиваційного-ціннісного, когнітивного, емоційно-регулятивного і поведінкового.

Мотиваційно-ціннісний компонент передбачає наявність у юнаків та дівчат стійкої позитивної мотивації шлюбу як важливої життєвої цінності (ідеальне Я), усвідомлене бажання мати сім'ю, глибоку переконаність у її значущості, прагнення бути щасливим у подружньому житті, потребу в оволодінні знаннями, вміннями та навичками, які є необхідними для створення та успішного функціонування сім'ї (реальне та динамічне Я). Даний компонент знаходить своє вираження в ціннісно-смисловій сфері Я - у настановленнях, ціннісних орієнтаціях, переконаннях, мотивах, моральних нормах, життєвій позиції. Цей компонент готовності відображає змістові характеристики самосвідомості, а саме: вибір життєвих цілей, перспективи особистісного зростання, мотиваційні засади діяльності особистості у будь-якій сфері людського буття, сімейному житті зокрема.

Когнітивний (пізнавальний) компонент - це наявність у юнаків та дівчат системи знань, необхідних у сімейному житті, зокрема з педагогіки і психології, достатнього рівня поінформованості з питань моралі, питань фізіології і сексології шлюбу, а також правничих знань, господарсько-економічних засад функціонування сім'ї. Стійка зорієнтованість дівчини чи юнака на створення сім'ї формується також на основі знань про сім'ю, закономірності перебігу подружнього життя.

До нього входять ті особистісні утворення, функція яких полягає у забезпеченні адекватної орієнтації на свою майбутню сімейну роль. Такими у даному випадку виступали знання, осмислений власний життєвий досвід.

Емоційно-регулятивний компонент передбачає здатність до рефлексії та саморегуляції поведінки і емоційних станів, а також усвідомлення юнаками та дівчатами сформованості таких якостей, як емпатія, співчуття, співпереживання, взаєморозуміння, взаємодопомога, підтримка, здатність контролювати гнів, агресію, негативні переживання тощо. Емоційно-регулятивний компонент включає переживання особистістю хвилюючих подій зустрічі з людиною іншої статі, побачень, залицянь, кохання, перших спроб побудови близьких стосунків. Сюди входить широкий спектр емоційних установок щодо себе (від самоповаги до самоприниження, від поваги до іншого до нівелювання його Я), самокерівництво та саморегуляція поведінки та емоційних станів.

Оскільки передумовою успішного виконання сімейних ролей є система умінь та навичок, то ми виокремлюємо поведінковий компонент готовності. Він включає соціально-психологічні вміння, особливості сценаріїв ґендерної та сексуальної поведінки, специфіку самоорганізації життєдіяльності.

2.3 Формування характеру, як процес становлення стійких психологічних новоутворень особистості в юнацькому віці

Формування характеру -- це процес становлення стійких психологічних новоутворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості^' і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру.

Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І. Павлов, з дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, "є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем".

У вченні про характер були спроби пов'язати характер людини з будовою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності характеру. Зазнали краху також і теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість.

Люди народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім'ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.

Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в дитячих садках, досить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близько стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці -- фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати па увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці і Іде відіграє значну роль у формуванні їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Успішне формування рис характеру потребує єдності виховних заходів сім'ї, школи та соціального середовища, громадськості.

У ранньому дитинстві можливе найбільше відхилення нового напрямку в розвитку темпераменту під впливом зовнішніх умов від уперше розкритих під впливом природних схильностей. Проте й на пізнішому етапі вікового розвитку, а саме в підлітковому віці, у період сильного фізичного та психічного вікового розвитку, коли відбувається глибока перебудова організму та особистості, під впливом зовнішніх умов простежується значне відхилення в розвитку темпераменту від раніше розкритого типу темпераменту. Можна припустити, що коли розкриття природних властивостей темпераменту повністю завершується, відхилення в розвитку під впливом зовнішніх умов стає найменшим.

З'являється й друга сторона у взаємовідношенні розгортання й розвитку темпераменту. Залежно від того, які властивості темпераменту розкрилися на даній віковій сходинці, одні й ті самі зовнішні умови по-різному впливають на зміну темпераменту.

Таким чином, розвиток темпераменту під впливом зовнішніх умов завжди залежить від вікової сходинки розкриття темпераменту.

Іноді зміна темпераменту простежується тоді, коли відбувається різка зміна об'єктивних умов життя та виховання в підлітковому віці. Можна припустити, що в цьому віці завдяки дуже високому напруженню нервових процесів травматизувальні зовнішні фактори діють з особливою силою, це створює найсприятливіші умови для порушення рівноваги збудження та гальмування.

Так, беручи до уваги всі ці фактори, досвідчений педагог помічає індивідуальні особливості темпераменту своїх учнів і відповідно повинен організовувати свою роботу з ними.

Оскільки тип темпераменту є вродженою якістю, з ним треба починати працювати якомога раніше. Дуже сприятливим періодом для такої роботи є молодший шкільний вік.

Правильна навчально-виховна робота в школі виправляє деякі негативні властивості темпераменту дітей. Так, сангвініку необхідно звертати увагу на організацію його діяльності. Організуючи увагу дитини, навчаючи її різних засобів виконання певної дії, вчитель повинен зосереджувати увагу сангвініка на одному занятті спочатку на короткий, а , потім на тривалий час. Це робить сангвініка ретельним у роботі. В організації занять із флегматиком необхідно врахувати його схильність до бездіяльності.

Його уяву слід постійно активізувати спеціальними іграми та вправами, збуджувати його психічну активність постійними заняттями з ними, будити його думку. Це робить флегматика менш пасивним. Необхідно постійно відвертати увагу меланхоліка від сумних думок, фіксувати його увагу на чомусь цікавому, веселому. Необхідно допомогти йому вільно почуватися в дитячому колективі. Враховуючи його невпевненість, корисно використовувати заохочення, схвалення дій дитини. Це робить меланхоліка впевненішим у собі й більш товариським. Холерика треба вчити виконувати продуктивну роботу. Необхідно розвивати в таких дітей альтруїзм, почуття справедливості, увагу до почуттів інших людей. Корисно давати холерику завдання, які деякою мірою перевищують його сили та здібності, щоб він зрозумів, що він не такий усемогутній, яким себе уявляє. Це робить холерика стриманішим.

На всі типи темпераменту позитивно впливають шкільна дисципліна, фізичне виховання та інші оздоровчі заходи. Робота над темпераментом тісно пов'язана з вихованням у людини волі й твердого характеру, які дають змогу не бути прислужником свого темпераменту, а вміти керувати ним.

Таким чином, теоретичний аналіз літературних джерел дає підстави стверджувати, що темперамент -- це індивідуально своєрідна, природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки. Будучи однією з найбільш ранніх за походженням і простих за структурою форм вищого психічного синтезу, які складають «індивідні властивості людини» (Б.Ананьєв), темперамент особливо тісно пов'язаний з конституцією організму. Остання поєднує кілька груп властивостей (морфологічних, біохімічних, фізіологічних), які в сукупності, але за провідного впливу властивостей нервової системи, складають основу й механізм темпераменту. У свою чергу і сам темперамент є передумовою та основою особистісних утворень вищого рівня, передусім характеру. Проте він для них -- не лише генетично попередня ланка, оскільки темперамент входить до багатьох вищих інтегральних характеристик особистості. Завдяки цьому підвищується їхня міцність, здатність до вияву в різних обставина:. Ознаки певного типу темпераменту людини не можна розглядати окремо від її віку, вони завжди існують на відповідному «віковому фоні».

Існують вікові особливості темпераменту: в кожному дитячому віці -- своя специфіка прояву типологічних властивостей темпераменту. Ознаки певного типу темпераменту в школярів різних вікових груп не можна розглядати окремо від їхнього віку, вони завжди виступають на відповідному «віковому фоні».

Результати дослідження свідчать, що в молодшому шкільному віці наявні найпростіші, природні прояви темпераменту в так званому «чистому» вигляді, тобто яскраво виражені риси темпераментів. Для молодших школярів властиві визначеність, чіткість і вираженість типологічних рис темпераменту. Це пояснюється тим, що з поведінці учнів початкових класів виразніше та прозоріше виявляються типологічні особливості вищої нервової діяльності (як фізіологічної основи темпераменту), які пізніше перекриваються, маскуються звичними формами поведінки, що склалася в житті особистості. Оскільки в молодшого школяра характер ще не сформувався, намічаються лише деякі його риси, то дитина даного віку ще не здатна володіти своїм темпераментом, стримувати його прояви, якщо вони розходяться з її вимогами до своєї поведінки.

У підлітковому віці властивості темпераменту органічно поєднуються з якостями характеру й виявляються всередині нових форм відносин. Саме тому часто прояви темпераменту приймають за риси характеру і, навпаки, риси характеру -- за прояви особливостей темпераменту. У процесі життя відбуваються якісні перетворення структури особистості. Унаслідок розвитку одні риси темпераменту послаблюються, інші посилюються, що може спричинити певні зміни поведінки підлітка загалом. Цей складний процес розвитку якісних перетворень залежить від стилю життя учнів середнього шкільного віку, виховання та діяльності. Залежно від характеру зовнішніх впливів, тимчасові нервові зв'язки, що утворюються при цьому, в одних випадках можуть маскувати природні риси типів темпераменту підлітків, у інших -- змінювати або закріплювати їх. Саме тому в підлітковому віці складно виділити тип темпераменту, причому значно частіше, ніж у молодшому шкільному віці, в учнів середнього шкільного віку виявляється поєднання рис різних темпераментів, тобто різні типи темпераменту.

Оскільки підлітковий вік -- це період значних зрушень у розвитку самосвідомості особистості, виникнення усвідомленої потреби в самовихованні, важливий етап становлення характеру, учні середнього шкільного віку дістають значно більші можливості володіти своїм темпераментом, змінювати його негативні сторони, спираючись на позитивні.

Важливим висновком є виявлення різного ступеня діагностичної цінності різних методик дослідження типологічних особливостей темпераменту учнів початкових і середніх класів. Установлено, що найбільш об'єктивні результати щодо досліджуваної проблеми можна отримати за використання комплексу взаємодоповнювальних психодіагностичних методик, які максимально відповідають віковим особливостям піддослідних. У процесі дослідження виявлено також, що відсутня залежність між віковими особливостями психологічних проявів темпераменту молодших школярів і підлітків та їх успішністю. Виявлено, що представники різних типів темпераменту характеризуються високими показниками успішності в навчальній діяльності. Це означає, що темперамент у школярів даних вікових груп є характеристикою тільки динаміки їхньої психічної діяльності, поведінки, а не її змісту, ступеня розвитку. За будь-якого типу темпераменту можливий окремий шлях досягнення високих навчальних успіхів, тобто різні типи темпераменту надають однакові можливості для продуктивності психічної діяльності учнів різних вікових груп. Проте «рівнопродуктивність», рівноцінність різних типів темпераменту означає «різностильовість» тих шляхів і засобів, за допомогою яких досягають результатів, тобто з позиції можливостей виконання навчальної діяльності молодшими школярами властивості темпераменту впливають переважно на своєрідність процесу роботи.

Результати дослідження засвідчили й те, що відсутня чітка залежність між певними якостями особистості (товариськістю, комунікативними й організаторськими здібностями) й типами темпераменту молодших школярів і підлітків. У процесі дослідження було виявлено, що одна й та сама риса характеру простежується в молодших школярів із різним темпераментом, проте ця риса характеру в представників різних темпераментів виявляється у їхній поведінці по-різному. Це означає, що риси темпераменту й характеру учнів даних вікових груп утворюють практично нерозривну єдність. Це обумовлює інтегральну характеристику індивідуальності кожної дитини. Однак риси темпераменту, як особливості динамічної сторони психіки, є лише однією з передумов розвитку найважливіших властивостей психіки, які складають характер особистості.

Риси темпераменту учнів різних вікових груп не визначають якостей їхнього характеру, а впливають на конкретні способи формування цих властивостей характеру під вирішальним впливом на школярів різного віку соціального середовища, діяльності й виховання.

На основі отриманих результатів дослідження було виявлено, що основне завдання вчителя полягає не в тому, щоб намагатися переробити один тип темпераменту на інший, оскільки це неможливо, а в тому, щоб врахувати вікові особливості прояву психологічних властивостей темпераментів учнів різних вікових груп, виховувати їхній темперамент, допомагаючи школярам відповідно до їхньої вікової специфіки впоратися з негативним сторонами кожного темпераменту, сприяти розвитку позитивних його сторін, виробляти вміння володіти своїм темпераментом. З метою розв'язання поставлених завдань учитель повинен використовувати такі напрямки реалізації індивідуального підходу до молодих школярів різних типів темпераменту:

- до дітей сангвінічного темпераменту потрібно застосовувати заходи, які б виховували в них посидючість і зосередженість уваги;

- представників холеричного типу темпераменту потрібно систематично утримувати від бурхливих реакцій, привчати до стриманості, самовладання, виховувати в них звичку до спокійнішої, рівномірної праці, розвивати почуття справедливості, вміння уважно ставитися до почуттів інших людей;

в організації занять із флегматиками необхідно враховувати їхні схильності без діяльності, постійно активізувати їхню пізнавальну діяльність, звертати особливу увагу на уяву;

* у меланхоліків слід розвивати впевненість у своїх силах, заохочувати їхню активність, вимагати вчинків, пов'язаних із подоланням труднощів.

В організації навчально-виховної роботи з підлітками потрібно враховувати основні психологічні новоутворення цього вікового періоду, особливо розвиток самосвідомості та виникнення усвідомленої потреби в самовихованні, тобто педагогічні впливи повинні спонукати до виховання самими підлітками в себе вмінь володіти проявами власного темпераменту. Поєднання виховання темпераменту із самовихованням становить вікову специфіку роботи вчителя з учнями середнього шкільного віку порівняно з молодшими школярами.

ВИСНОВКИ

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості і передусім праця як середовище її суспільного спілкування.

В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру.

Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню^ Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

У процесі життя у людини утворюються динамічні типи, тобто система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні типи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання.

Люди народжуються з різними особливостями функціювання головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім'ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Вікова та педагогічна психологія: навч. Посіб. /О.В.Скрипченко., Л.В.Волинська, З.В.Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2006. - 416 с.

2. Возрастная и педагогическая психология /Под. ред. А. В. Петровского. -М., 1979.

3. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М. В. Гамезо и др. -М., 1984.

4. Гоноболін Ф.Н. Психологія //За ред. Н.Ф.Добрині-на. -- М.: Вища школа, 1975. -- С. 136--141.

5. Дудин СИ. О связи темперамента с общими способностями // Психологический журнал. -- 1999. -- Т. 5. -- № 2. -- С. 38-51.

6. Ильина А.Й. Общительность и темперамент школьников. -- Пермь, 1961. -- С. 105.

7. Карпова А. К. Функциональные взаимоотношения между свойствами темперамента как условия эффективной деятельности монотонного содержания // Автореф. дис-., канд. психолог, наук. -- М., 1975. -- С. 20.

8. Ковалев А.Г., Мясищев В.Н. Психические особенности человека. Характер. -- Л.: Издательство Ленинградского университета, 1957. -- С. 155--160.

9. Кон И. С. Психология юношеского возраста. - М., 1979.

10. Крутецкий В. А. Психология обучения и воспитания школьников. - М., 2004.

11. Кулагина И. Ю. Возрастная психология. - М., 2003.

12. Мир детства. Юность. - М., 2001.

13. Немов Р. С. Психология. Т.1. - М., 2002.

14. Крутецкий В.А., Лукин Н.С. Очерки психологии старшого школьника. -- М., 1963. -- С. 120.

15. Крутецкий В.А. Психология. -- М.: Просвещение, 1986.--С. 186--196.

16. Кузин B.C. Психология. -- М.: Высшая школа, 1974. -- С. 241-248.

17. Левитов НД. Детская и педагогическая психология. -- М.: Просвещение, 1964. -- 477 с.

18. Лейтес Н.С. Опыт психологической характеристики темпераментов // Типологические особенности ВНД человека / Под ред. Б.М.Теплова. -- М., 1956. -- С. 267--303.

19. Люблинская А.А. Детская психология. -- М.: Просвещение, 1971. - С. 353-355.

20. Мерлин B.C. Отличительные признаки темперамента // Психология индивидуальных различий. Тексты / Под ред. Ю.Б.Гигатенрейтера, В.Л.Романова. -- М., 1982. -- С. 160-166.

21. Мерлин B.C. Очерк теории темперамента. -- М., 1964. - 302с.

22. Мерлин B.C. Темперамент // Общая психология / Под ред. А.В.Петровского. -- М., 1970. -- С. 376--379.

23. Небылицын В.Д. Избранные психологические труды / Под ред. Б.ФЛомова. -- М., 1990. -- 406 с.

24. Небылицын В.Д. Темперамент // Психология индивидуальных различий. Тексты / Под ред. Ю.Б.Гиппен-рейтера, В.Я.Романова. -- М., 1982. -- С. 153--159.

25. Немов Р.С. Психология Книга 1. -- М., 2004. -- С. 394-401.

26. Основи психології / За ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. -- К.: Либідь, 2005. -- С. 212--218.

27. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. -- Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 2004. -- 672 с.

Размещено на Allbest.ru