главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Темперамент і його типи

Загальна характеристика поняття "темперамент" та його основні компоненти. Гуморальні, морфологічні, нейродинамічні та факторні теорії темпераменту, їх порівняльний аналіз. Динамічні риси та показники особистості людини. Зв'язок характеру й темпераменту.

Рубрика: Психология
Вид: дипломная работа
Язык: украинский
Дата добавления: 14.07.2009
Размер файла: 110,2 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Темперамент – біологічний фундамент особистості
Індивідуальні особливості людини. Сутність темпераменту і його фізіологічні основи. Типи нервової системи за Павловим. Відмінності між екстраверсією та інтроверсією. Властивості та психологічна характеристика типів темпераменту. Стиль діяльності.
контрольная работа [21,8 K], добавлена 27.02.2009

2. Сутність поняття "темперамент" в диференціальній психології
Основні компоненти темпераменту. Міра впливу генів на індивідуально-психологічні особливості людини. Типи темпераментів та їх психологічна характеристика. Психогенетика окремих здібностей. Взаємодія генотипу і середовища. Вчення Павлова про темперамент.
контрольная работа [447,4 K], добавлена 25.02.2011

3. Особистість. Темперамент та соціальна природа характеру
Поняття соціального характеру як ключове для розуміння суспільних процесів. Емоційна основа ідей. Особистість: розбіжності між уродженими й придбаними властивостями. Чотири типи темпераменту за Гіппократом. Наслідки змішання темпераменту й характеру.
реферат [22,8 K], добавлена 11.04.2010

4. Дослідження властивостей домінуючого типу темпераменту
Поняття темпераменту та тривожності, їх сутність. Типи вищої нервової діяльності і темперамент. Характеристика типів темпераменту. Тривожність як причина виникнення неврозу. Діагностика рівня тривожності та домінуючого типу темпераменту студентів.
курсовая работа [46,9 K], добавлена 18.07.2011

5. Зв'язки між типами вищої нервової діяльності та типом темпераменту
Властивості нервової системи. Класифікація типів вищої нервової діяльності. Фізіологічний аналіз "несвідомого" у психіці людини. Загальні поняття про темперамент. Основні властивості темпераменту, його залежність від особливостей нервової системи.
курсовая работа [77,0 K], добавлена 04.02.2011

6. Психологічні основи врахування типів темпераменту у молодшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу
Поняття темпераменту та його основні властивості. Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту. Аналіз прояву властивостей темпераменту на процес засвоєння знань у дітей молодшого шкільного віку при проведені навчально-виховної роботи з ними.
курсовая работа [53,8 K], добавлена 09.12.2010

7. Темпераменти та їх класифікація
Визначення темпераменту – сукупності властивостей, які характеризують динамічні особливості протікання психічних процесів і поведінки людини, їх силу, швидкість виникнення. Риси сангвінічного, холеричного, меланхолічного і флегматичного типу темпераменту.
презентация [3,4 M], добавлена 14.12.2012

8. Темперамент, його властивості та корекція
Сутність темпераменту, неповторна індивідуальна своєрідність людини у загальній рухливості, швидкості мовлення, виявлені почуттів. Історія розвитку вчення про темперамент. Аналіз причин існування індивідуальних відмінностей у психічній діяльності людини.
презентация [79,8 K], добавлена 19.04.2010

9. Темперамент і характер, їх прояви у мовленні
Загальна характеристика темпераменту та характеру, їх вивчення у вітчизняній та зарубіжній психології. Прояви у мовленні різних типів темпераменту. Програма роботи по коректуванню темперамента з урахуванням індивідуальних особливостей характеру.
курсовая работа [115,1 K], добавлена 10.06.2011

10. Психологічний зміст характеру людини
Характер - це особливі прикмети, які придбаває людина, живучи в суспільстві. Розгляд поняття, структури і особливостей формування характеру, його зв'язку з діяльністю і спілкуванням. Психологічна роль темпераменту в житті і професійній діяльності людини.
реферат [35,0 K], добавлена 02.11.2010


Другие работы, подобные Темперамент і його типи

Страница:  1   2   3 


Морфологічні розходження в пікніків різних вікових груп значно більше, ніж при інших типах. Пікнічний тип здобуває свою характерну форму в більше дійшлій вік, між 30-40 роками, а після 60 років стирається. Ці розходження залежать, насамперед, від жирового шару й почасти від удруге обумовленого цим зміни форми грудної клітки. Зустрічаються випадки, коли жирний живіт й одночасне з ним розширення нижньої частини грудної клітки розвиваються незабаром після 20 років. Але це виключення. У більшості випадків у молодих пікніків у віці 20-30 років широка, ніжна форма особи із правильними пропорціями й характерною нижньою щелепою, коротка, частіше товста, але досить щільна й різко обмежена від нижньої поверхні підборіддя шия. Дотримано гармонію між шиєю й плечима, тому немає ще кіфозу й не відзначається характерного нахилу голови вперед між піднятими плечима. При такій статурі молодий пікнік на перший погляд може бути прийнятий за атлетика.

Молоді пікніки по обсязі голови, грудей і живота посідають перше місце й виявляють свою схильність до ширини й заокругленості. Пікнік по розмірах плечей відстає від атлетика, тим часом як по обсязі грудей він його перевершує.

Жировий шар у молодих пікніків розподіляється ще диффузно, його можна помітити, насамперед, на особі й на м'які зі слабким м'язовим рельєфом формах торса й кінцівок.

У старечому віці жирний живіт мало помітний, він іноді западає, і тоді грудна клітка не витягається догори. Шкіра в'яла й суха. Істотні ознаки будови тіла, однак, зберігаються.

Пікнічна будова тіла в жінок трохи модифікується. Жир відкладається головним чином на торсі, але його більше на грудях і стегнах. Співвідношення грудей і плечей таке ж, як у чоловіків. По обсязі грудей і стегон пікнічні жінки відносно перевершують атлетичних. Низький ріст у них спостерігається досить часто. Дуже молодих пікнічних жінок з витонченою будовою тіла, що не мають значного жирового шару, при першому погляді можна прийняти за атлетичних. Такої помилки можна уникнути, приділивши належну увагу даним виміру, конфігурації особи, формам, які й тут є більше круглими й повними.

До всього вищесказаного можна додати, що окремі чоловіки до 20 років виявляли зовсім атипічні форми тіла, подовжене особа, вузька статура, які пізніше розвилися зовсім пікнічно. До 40 років не можна із упевненістю затверджувати, що в людини відсутні пікнічні компоненти.

Розподіл типів будови тіла по групах: циркулярної й шизофренічної

Слід зазначити, що, саме собою зрозуміло, не існує різкої границі між окремими типами, і, отже, віднесення прикордонних випадків до тієї або іншої групи не може бути точним.

Таблиця 1. - Будова тіла й психічна схильність

Циркулярні

Шизофреніки

Астенічне

4

81

Атлетичне

3

31

Атлетично-астенічне

2

11

Пікнічне

58

2

Пікнічне змішане

14

3

Усього

81

128

Картина, що дає таблиця, є показовою й має велике біологічне значення. Зрозуміло, не можна покладатися на абсолютні цифрові дані. Треба зважати на прикордонні випадки й можливість проникнення помилок з екзогенних факторів.

Ми знаходимо в циркулярних хворих серед змішаних і неясних картин значна перевага пікнічних типів будови тіла, з одного боку, при слабкій участі класично виражених астенічних й атлетичних форм тіла - з іншої.

Навпроти, у шизофреніків ми знаходимо серед відомого числа змішаних картин явна перевага астенічних й атлетичних типів (або їхніх комбінацій), з одного боку, при слабковираженної участі класичних пікнічних форм тіла - з іншої.

Отже, можна зробити висновки, що:

· між психічною схильністю до маніакально-депресивних захворювань і пікнічним типом будови тіла існує ясне біологічне споріднення;

· між психічною схильністю до шизофренії й будовою тіла астеніків й атлетиків існує ясне біологічне споріднення;

навпроти, існує незначне споріднення між шизофренією й пікнічним типом будови тіла, з одного боку, і циркулярним психозом й астенічно-атлетичним типом будови тіла - з іншої.

Циклоїдні темпераменти

Шизоїдом або циклоїдом Кречмер називає коливні між здоров'ям і хворобою патологічні особистості, які відбивають у легкому ступені основні симптоми шизофренічного й циркулярного психозу. Ще раз нагадаємо, що всі дослідження проводилися на психічно нездорових людях, тому всі характеристики дані переважно для них.

Циклоїдні люди - прямі нескладні натури, почуття яких у природній і невдаваній формі спливають на поверхню й, у загальному кожному цілком зрозумілі.

Діатетична пропорція

Для маніакально-депресивних пацієнтів виявилися наступні ознаки темпераментів як найчастіші й постійно повертаються:

Товариський, добросердий, ласкавий, душевний;

Веселий, гумористичний, живий, гарячий;

Тихий, спокійний, вразливий, м'який.

Наочності заради, відразу розділили всі властивості на три групи. Перша поєднує певною мірою основні риси циклоїдного темпераменту, властивості, які постійно повертаються як у маніакальному, так й у депресивному стані і які надають веселості й похмурості відтінок, що є саме характерним для циклоїдної людини.

Багато з гіпоманіакальних таять у собі невеликий депресивний компонент, і в більшості циклоїдних меланхоліків є наліт гумору. Гіпоманіакальна й меланхолійна половина циклоїдного темпераменту поміняють один одного, переплітаються між собою в окремому випадку в різних комбінаціях. Це відношення, при якому в циклоїдній особистості сполучаються гіпоманіакалъні й похмурі риси темпераменту, називається діатетичною пропорцією, або пропорцією настрою.

Більшість циклоїдів відрізняється чуйною емоційною сферою, що містить у собі всі відтінки й переходи сангвінічного, живого темпераменту гіпоманіакальних і стійкого теплого почуття більше похмурих натур. Темперамент циклоїдів коливається в глибоких, м'яких, закруглених хвилях настрою між веселістю й смутком, в одних - швидше, в інших - сильніше й повніше. Тільки центр цих коливань в одних спрямований до гіпоманіакальному, в інших - до депресивного полюса.

Циклоїдні люди відрізняються щиросердністю. Слово «щиросердність» виражає собою те, що є загальним для більшості всіх цих натур при всьому розходженні їхніх настроїв: м'який, теплий, добросердий, що природно відгукується на радості й горі темперамент. Слово «гумор» родинно цьому.

Соціальна установка

Характер темпераменту циклоїдів визначає також характер їх соціальної установки. Вони мають потребу висловитися, висміятися й виплакатися. Циклоїди прагнуть найближчим природним шляхом до того, що приводить їхньому душу в адекватний рух, радує й полегшує її, саме до спілкування з людьми. Вони можуть у настрої моменту злитися із середовищем, негайно ж взяти участь і звикнути з усім. «Із вдячністю й любов'ю» ставляться вони до життя. Звичайно, тільки поза депресивними настроями, Тому середній циклоїд у своєму звичайному стані товариський, людинолюбний реалістичний і легко пристосовується до навколишнього. Тому що темперамент зливається із середовищем, то в нього немає ніякого різкого протиріччя між «Я» і зовнішнім миром, немає принципового заперечення його, немає трагічно загостреного конфлікту, але є життя в речах, злиття з речами - спайка з життям, співчуття й жаль.

Циклоїди не є людьми строгої послідовності, продуманої системи й схеми. Це практики, які раніше знайомлять із людиною й реальними можливостями, а потім уже зважають на принцип.

У циклоїдов можна помітити багато радості в роботі, текучої практичної енергії, але в них немає твердої непохитної, рішучої енергії відомих шизоїдних темпераментів. Гіпоманіакальні темпераменти виявляють потяг до праці й зарозумілість більшою мірою, чим сильне прагнення до високих ідеалів.

Таким чином, назви: діяльний, ощадливий, солідний і насамперед старанний - ставляться до найчастіших характеристик циклоїдів. Безтактність і нещадність, сміливі, необдумані підприємства хоча й зустрічаються в гіпоманіакальних, але вчинки карного характеру й важких антисоціальних дій досить рідкі.

Шизоїдні темпераменти

Шизоїдні люди мають поверхню й глибину. Уїдливо груба, або буркотлива-тупа, або жовчно-іронічна, або боязка, що безшумно ховається - така ця поверхня. Або поверхні ні, ми бачимо людини, що коштує на шляху як запитальний знак, ми відчуваємо щось шаблонове, нудне й невиразно проблематичне. Глибина за цією маскою може бути нічим, за безмовним фасадом немає нічого. Але багато хто шизоїдні люди таять за простим і гладким фасадом внутрішнє яскраве життя. Шизоїдні люди живуть у собі. Не можна знати, що вони почувають; іноді вони самі цього не знають. Але все, що вони почувають, чи банальність це, примха, низькість або казкові фантазії, - всі тільки для них одних, ні для кого іншого.

Психоестетична пропорція

Із шизоїдних якостей характеру, спостережуваних на поверхні, виділені наступні:

Нетовариський, тихий, стриманий, серйозний (позбавленого гумору), дивак;

Соромливий, боязкий, що почуває, сентиментальний, нервовий, збуджений, друг книги й природи;

Слухняний, добродушний, чесний, байдужий, тупий, дурний.

Риси першої групи - найбільш часті, тому що вони проходять через всю шизоїдну характерологію, а також через другу й третю групу, Вони поєднують, крім позбавленої гумору серйозності, головним чином відчуженість від зовнішнього миру, невідповідність із ним. Друга й третя група коштують у відомій протилежності друг до друга; вони утворять таку ж контрастну пару, як у циклоїдів якості веселих, живих гіпоманіаків і великовагових, похмурих меланхоліків. Друга група малює всілякі відтінки психічної надмірної чутливості, від мімозоподобної тонкості почуттів до гнівної збудженості. Третя група виявляє, навпаки, ознаки відомої психічної нечутливості, тупості, зниження здатності до мимовільних актів.

Шизоїдні темпераменти перебувають між полюсами дратівливості й тупості, так само як циклоїдні темпераменти перебувають між полюсами веселості й суму.

Більшість шизоїдів відрізняються не однією тільки надмірною чутливістю або холодністю, але володіють тим й іншим одночасно, і при цьому в зовсім різних комбінаціях. Утвориться безперервний ряд, що починається вкрай сентиментальними, надмірно ніжними, постійно уразливими натурами й закінчується холодними, застиглими, майже безжиттєвими типами.

Комбінація співвідношень, при якій в окремого шизоїда гіперестетичні елементи перегукуються з елементами шизоїдної шкали темпераментів, називається психоестетичною пропорцією.

Пропорція настрою циклоїдів коливається хвилями. Психоестетична пропорція шизоїдів переміщається. Відношення між гіперестетичними й анестетичними частинами темпераменту міняється протягом всього в з багатьох шизоидов толчкообразно, але більше не повертається до вихідного пункту.

Соціальна установка

Аутизм більшості шизоїдів і шизофреніків представляє комбінацію обох елементів темпераменту: це - байдужість із нальотом боязкості й ворожості; це - холод й у те саме час жагуче бажання бути залишеним у спокої.

Шизоїді люди або абсолютно нетовариські, або товариські вибірково, у вузькому замкнутому колі, або поверхнево-товариські без більше глибокого внутрішнього контакту з навколишнім світом.

Нетовариськість шизоїдів має різні відтінки. Ці антипатії до спілкування з людьми варіює від ніжної тривоги, боязкості й сором'язливості через іронічний холод і похмуру вигадливу тупість до різкого, грубого, активного людиноненависництва.

Циклоїдна добродушність - це добросердя, готовність розділити горе й радість, активна доброзичливість або дружелюбне відношення до ближнього. Добродушність шизоїдного дитини - поступка бажанням навколишніх, внаслідок байдужості, змішаного з боязкою боязкістю зробити їм опір. Циклоїдна добродушність -- це дружня участь, шизоїдне - боязка відчуженість. Ми зустрічаємо серед нетовариських шизоїдів характерну фігуру похмурого дивака, що, замкнувши від зовнішнього миру у своїй келії, цілком поглинений своїми власними думками.

Поряд із простою нетовариськістю характерною рисою деяких високообдарованих шизоїдів є виборча товариськість у замкнутому колі. Багато чутливі аутисти віддають перевагу певній соціальному середовищу, певним сторонам своєї психічної атмосфери, які вони вважають своїм життєвим елементом. Це, насамперед, витончені світські форми життя, аристократичний етикет. У багатьох шизоїдів за холодною елегантністю ховається недолік сердечності й безпосередній душевної свіжості.

Аристократизм деяких шизоїдних натур виявляється й у простих людей у потребі до зарозумілості, у бажанні бути кращими й іншими, чим інші.

Третя соціальна установка шизоїдів - поверхнева товариськість. Такі люди можуть бути дуже спритними, розважливими ділками, суворими владарями, або холодними фанатиками, або ж байдужими, млявими, іронічними натурами, які обертаються серед людей усякого кола, але при цьому нічого не відчувають.

Словом, шизоїд не розчиняється в середовищі. Завжди тут - скляна завіса. Це - люди постійного щиросердечного конфлікту, життя яких являє собою ланцюг трагедій і протікає по одному тільки тернистому шляху. Циклотимік зовсім не в змозі загострити ситуацію, якщо вона трагічна; він уже давно пристосувався й навколишній світ до нього пристосувався, гак як він його розуміє й у контакті з ним.

Іншою формою аутизма служить прагнення ощасливити людей, прагнення до доктринерських принципів, до поліпшення миру, до зразкового виховання своїх власних дітей. Альтруїстична самопожертва високого стилю. Особливо на користь загальних ідеалів, є специфічною якістю деяких шизоїдів. Шизотиміки уступають циклотимікам у природній, теплій сердечності у відношенні до окремої людини й у терплячому розумінні його властивостей.

Циклотимічні й шизотимічні середні люди

У цьому розділі ми переконаємося, що теорія Кречмера застосовна також і до нормальних людей й особливих розходжень у визначенні типу конституції й типу темпераменту для душевнохворих і для здорових людей немає.

Ще раз уточнимо терміни. Ми називаємо людей, що належать до того великого конституціонального кола, з якого рекрутуються шизофреніки, шизотимічними людьми, а тих, які належать до однієї групи із циркулярними, циклотимічними. Перехідні форми між здоров'ям і хворобою доцільніше всього називати циклоїдними або шизоїдними.

Кречмер з кількох сотень фізично й психічно здорових людей, йому добре відомих, вибрав приблизно 150, які в будові свого тіла носили яскраві й безсумнівні ознаки астенічного, атлетичного або пикнічного типу. Крім того, він мав у своєму розпорядженні фотографії більшості з них. Це були, отже, відповідно до шизофренічному й циркулярному колу люди.

При цьому незабаром виявилися дві більші групи темпераментів, з яких одна збіглася з пикнічними, інша - з астеніко-атлетичними формами будови тіла; і тут, звичайно, були атипічні випадки.

Переважно в пікніків темпераменти, що спостерігаються, можна розділити на наступні підгрупи, які зв'язані між собою широкими переходами й часто одночасно спостерігаються в того самого особи:

· Балакучо веселі

· Спокійні гумористи

· Тихі, щиросердечні люди

· Безтурботні аматори життя

· Енергійні практики

Наступні підгрупи характерні для атлетиків й астеніків:

· Тонкочутливі аристократи

· Далекі миру ідеалісти

· Холодні владні натури й егоїсти

· Сухі й паралічні

Таким чином, виявлена відповідність між типом темпераменту й типом конституції на основі досвідів.

Типологічна модель У. Шелдона

Психологія конституціональних розходжень У. У. Шелдона

Основні роботи американського психолога У.У. Шелдона ставляться до початку 40-х років. Вони продовжують дослідження зв'язку між будовою тіла й характером, початі Е.К. Кречмером, і вносять доповнення й зміни в його систему.

Вихідним для Шелдона є поняття не типу (як сукупності фізичних і психологічних рис), а компонента. Для того щоб вибрати компоненти статури, Шелдон застосував так званий антропоскопічний метод: він візуально обстежив фотографії 4000 оголених студентів коледжу, знятих попереду, збоку й позаду. У результаті дуже кропіткого аналізу фотографій Шелдону вдалося вибрати самі крайні варіанти статури, максимально не схожі один на одного. Таких варіантів виявилося всього три.

Перший характеризувався загальною сферичною формою, м'якістю, наявністю дуже великого живота, великої кількості жиру на плечах і стегнах, круглою головою, великими внутрішніми органами, млявими руками й ногами, нерозвиненими костями й м'язами.

Для другого минулого характерні широкі плечі й грудна клітка, мускулисті руки й ноги, мінімальне кількість підшкірного жиру, масивна голова.

Третій тип персоніфікувала худий людина, з витягнутою особою, високою чолом, тонкими довгими руками й ногами, вузькою грудною кліткою й животом, нерозвиненою мускулатурою, відсутністю підшкірного жирового шару, з добре розвитий нервовою системою.

На підставі цих типів Шелдон виділив три первинних компоненти статури, які одержали позначення відповідно: ендоморфний, мезоморфний, ектоморфний. Ці терміни відбулися від назв зародкових листків. Відповідно до наявній у той час у біології точці зору з ендодерми (внутрішнього зародкового листка) розвиваються внутрішні органи, з мезодерми (середнього зародкового листка) розвиваються кості, м'яза, серце, кровоносні посудини, з ектодерми (зовнішній зародковий листок) - волосся, нігті, рецепторний апарат, нервова система й мозок.

Другим нововведенням Шеддона була ідея кількісної оцінки кожного компонента в кожному конкретному індивіді. Для цієї мети він використав процедуру суб'єктивного шкалування - оцінки по семибальній шкалі (із пропонованими рівними інтервалами між цифрами), так що 1 представляла абсолютний мінімум виразності даного компонента, а 7 - абсолютний максимум. Таким чином, статура кожного конкретного індивіда виявилося представленим оцінкою, що складається із трьох цифр. Така система оцінки статури одержала назву соматотипіровання, а набір із трьох цифр, що характеризують ступінь виразності компонентів статури даної людини - соматотипа людини.

Наприклад, індивід, у якого соматотип 4-6-1, має приблизно середній ступінь ендоморфії, високу виразність мезоморфії й повна відсутність ектоморфії. Відповідно крайній ендоморф описується формулою - 7-1-1; крайній мезоморф - 1-7-1 і крайній ектоморф - 1-1-7.

Після того, як Шелдон одержав й описав три основних соматотипа, він почав детальне дослідження темпераменту. Тут він також використав поняття компонента.

Щоб одержати компоненти темпераменту, Шелдон простудіював літературу по психології особистості й виписав з її 650 назв рис, що характеризують особистість, або характер. Потім він додатково проаналізував цей список рис, комбінуючи пересічні властивості в одне, відкидаючи незначні ознаки й т.д., залишивши в остаточному списку 50 рис.

Маючи на увазі даний список чорт, Шелдон протягом цілого року обстежив 33 чоловік, застосовуючи різні методики, бесіди, анкети, опитники, аналіз професійної діяльності й спостереження за поводженням, взаєминами з навколишніми. Проранжирувавши кожну з 50 рис по семибальній шкалі, він оцінив у кожному з обстежених випробуваних ступінь її виразності.

Потім Шеддон корелював між собою оцінки всіх рис характеру по всьому випробуваним й у результаті аналізу отриманих коефіцієнтів виділив три групи рис. Риси усередині кожної групи мали позитивний коефіцієнт кореляції від 0,6 і вище, а риси, що ставляться до різних груп, - негативну кореляцію з коефіцієнтом більше 0,30 (по абсолютній величині).

Хоча Шелдон, на його думку, намагався знайти четверту таку групу, це йому не вдалося. Загальне число рис у виділених групах виявилося 22 (див. першу таблицю).

Шелдон припустив, що виявлені групи рис відповідають «первинним компонентам темпераменту», яким пізніше він дали найменування: вісцеротонія, соматотонія, церебротонія.

Далі Шелдоном були пророблені більші робота з розширення списку чорт кожної групи. Для цього він протягом чотирьох років шукав і перевіряв на кореляційні властивості (тобто високу позитивну кореляцію з рисами даної групи й значну негативну кореляцію з рисами інших груп) нові риси, які він одержав головним чином з аналізу й опису індивідів із сильно вираженими рисами якої-небудь із груп первісного списку.

У результаті список чорт кожної групи був доведений до 20 (див. другу таблицю).

Таким чином, кожен компонент темпераменту визначався вже по 20 рисам. Для цього кожна чорта оцінювалася по семибальній системі й середнє арифметичне оцінок всіх 20 рис представляло ступінь виразності даного компонента.

Оцінений у такий спосіб по всіх компонентах (тобто по 60 рисам) індивід одержував свій індекс темпераменту.

Так, індекс крайнього вісцеротоніка був 7-1-1, індекс крайнього соматотоніка - 1-7-1 і крайнього церебротоніка - 1-1-7.

Нарешті, Шелдон почав дослідження зв'язку між соматотипом і темпераментом. Для цієї мети він протягом п'яти років досліджував 200 дорослих чоловіків, визначаючи до кожного індивіда соматотип й індекс темпераменту. Прокорелював ці дані між собою, він виявив високі коефіцієнти кореляції (у середньому рівні +0,8) між вісцеротонією й ендоморфією, соматотонією і мезоморфією, церебротонією й ектоморфією (див. третю таблицю).

Три первісні групи

1 група

2 група

3 група

Розслабленість

Упевненість поз

Скутість поз

Любов до комфорту

Енергійність

Підвищена швидкість реакцій

Задоволення від травлення

Потреба в рухах

Соціофобія

Спрага похвали й схвалення

Рішучі манери

Утруднення у встановленні соціальних контактів

Глибокий сон

Голосний голос

Труднощі придбання нових звичок

Потреба в людях у важку хвилину

Тяга до дій у важку хвилину

Тихий голос

Недостатній сон; хронічна утома

Юнацька жвавість манер й зовнішнього вигляду

Тяга до самітності у важку хвилину

Таблиця 2. - Шкала темпераменту по Шелдону

1. Вісцеротонія

2. Соматотонія

З. Церебротонія

1. Розслабленість у поставі й рухах

2. Любов до комфорту

3. Уповільнені реакції

4. Любов до їжі

5. Соціалізація харчової потреби

6. Задоволення від травлення

7. Любов до ввічливого обходження

8. Соціофілія

9. Привітність із усіма

10. Спрага похвали й схвалення

11. Орієнтація на інших людей

12. Стабільність емоційних Проявів

13. Терпимість

14. Безтурботна задоволеність

15. Глибокий сон

16. Безхарактерність

17. Легкість у спілкуванні й вираженні почуттів; вісцеротонічна екстраверсія

18. Товариськість і м'якість у стані сп'яніння

19. Потреба в людях у важку хвилину

20. Орієнтація до дитинства й сімейних взаємин

1. Упевненість у поставі й рухах

2. Любов до фізичних навантажень і пригод

3. Енергійність

4. Потреба в рухах і задоволення від них

5. Прагнення до панування, спрага влади

6. Схильність до ризику

7. Рішучі манери

8. Хоробрість у бої

9. Агресивність у змаганні

10. Психологічна нечутливість, емоційна черствість

11. Клаустрофобія

12. Відсутність жалості й такту

13. Голосний голос

14. Спартанська байдужність до болю

15. Загальна галасливість

16. Зовнішній вигляд відповідає більше літньому віку

17. Екстраверсія у вчинках, але скритність у почуттях й емоціях, соматотонічна екстраверсія

18. Агресивність і наполегливість у стані сп'яніння

19. Тяга до дії у важку хвилину

20. Орієнтація на юнацькі цілі й заняття

1. Стриманість манер і рухів, скутість у поставі

2. Надмірна Фізіологічна Реактивність

3. Підвищена швидкість реакції

4. Схильність до інтимності

5. Надмірна розумова напруга, підвищена рівень уваги, тривожність.

6. Скритність почуттів, емоційна стриманість

7. Неспокійні рухи очей й особи

8. Соціофобія

9. Утруднення у встановленні соціальних контактів

10. Труднощі придбання нових звичок, слабкий автоматизм

11. Агорафобія

12. Невміння передбачати відношення до себе інших людей

13. Тихий голос, острах викликати шум

14. Надмірна чутливість до болю

15. Недостатній сон, хронічна утома

16. Юнацька жвавість манер і зовнішнього вигляду

17. Церебротонічна інтроверсія

18. Стійкість до дії алкоголю й інших депресантів

19. Тяга до самітності у важку хвилину

20. Орієнтація до пізніх періодів життя

Таблиця 3. -- Кореляції між статурою й темпераментом

Тип статури

Тип темпераменту

Вісцеротонія

Соматотонія

Церебротонія

Евдоморфний Мезоморфний Эктоморфный

+0,79

-0,23 -0,40

-0,29

+0,82 -0,53

-0,32

-0,58 +0.83

Підіб'ємо підсумок. Кречмер виділяє на основі розроблених їм критеріїв основні конституційні типи статури й робить спробу визначити темперамент саме через ці типи морфологічних конституцій. Але Е. Кречмер не зовсім точно визначив роль конституціональних особливостей як факторів психічного розвитку особистості. У. Шелдон, так само як і Кречмер, проводить думка про соматичні обумовленості найрізноманітніших психічних рис особистості, у тому числі таких, які цілком визначаються умовами виховання й соціальним середовищем.

Основним недоліком гуморальних і морфологічних теорій є те, що вони приймають як першопричина поведінкових проявів темпераменту такі системи організму, які не володіють і не можуть мати необхідними для цього властивостями.

4. Нейродинамічні теорії

Навчання І. П. Павлова

Основу для розробки дійсно наукової теорії темпераменту створило навчання І. П. Павлова про типологічні властивості нервової системи тварин і людини. Найбільшою заслугою Павлова з'явилося детальне теоретичне й експериментальне обґрунтування положення про провідну роль і динамічні особливості поводження центральної, нервової системи - єдиної із всіх систем організму, що володіє здатністю до універсальних регулюючих і контролюючих впливів. Павлов виділив три основних властивості нервової системи: силу, урівноваженість і рухливість збуджувального й гальмового процесів. З ряду можливих сполучень цих властивостей Павлов виділив чотири, по його даним, основні, типові комбінації у вигляді чотирьох типів вищої нервової діяльності. Їхнього прояву в поводженні Павлов поставив у прямий зв'язок з античною класифікацією темпераменту.

І.П. Павлов відкрив три властивості процесів порушення й гальмування( 1) силу процесів порушення й гальмування; 2) урівноваженість процесів порушення й гальмування; 3) рухливість процесів порушення й гальмування.

Сила нервових процесів характеризує працездатність, витривалість нервової системи й означає здатність її переносити або тривале, або короткочасне, але дуже сильне порушення або гальмування. Протилежна властивість - слабість нервових процесів - характеризує нездатність нервових кліток витримувати тривале й концентроване порушення й гальмування.

Урівноваженість нервових процесів є співвідношення порушення й гальмування. У деяких людей ці два процеси взаємно врівноважуються, а в інших рівновага не спостерігається: переважає процес гальмування або порушення.

Рухливість нервових процесів - це здатність їх швидко поміняти один одного, швидкість руху нервових процесів (іррадіації й концентрації), швидкість появи нервового процесу у відповідь на роздратування, швидкість утворення нових умовних зв'язків.

Комбінації зазначених властивостей нервових процесів були покладені в основу визначенням типу вищої нервової діяльності. Залежно від сполучення сили, рухливості й урівноваженості процесів порушення й гальмування розрізняють чотири основних типи вищої нервової діяльності.

Малюнок 2. - Класифікація типів вищої нервової діяльності

І. П. Павлов співвідніс виділені їм типи нервових систем із психологічними типами темпераментів і виявив їхню повну подібність. Таким чином, темперамент є прояв типу нервової системи в діяльності, поводження людини. У підсумку співвідношення типів нервової системи й темпераментів виглядає в такий спосіб ( 1) сильний, урівноважений, рухливий тип (“живий”, по И. П. Павлову - сангвінічний темперамент; 2) сильний, урівноважений, інертний тип (“спокійний”, по И.П. Павлову - флегматичний темперамент; 3) сильний, неврівноважений, з перевагою порушення (“невтримний” тип, по И.П. Павлову - холеричний темперамент); 4) слабкий тип (“слабкий”, по И.П. Павлову - меланхолійний темперамент). Слабкий тип не можна вважати інвалідним або не зовсім повноцінним типом. Незважаючи на слабість нервових процесів, представник слабкого типу, виробляючи свій індивідуальний стиль, можуть домогтися більших досягнень у навчанні, праці й творчій діяльності, тим більше що слабка нервова система високочутлива нервова система.

Павлов також охарактеризував ці типи темпераменту, багато в чому вони схожі з характеристикою Канта.

Для сангвінічного темпераменту характерні досить висока нервово-психічна активність, розмаїтість і багатство міміки рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка як правило, неглибокі, а його рухливість при негативних виховних впливах приводить до відсутності належної зосередженості, до поспішності, а іноді й поверховості.

Представник цього типу - живий, допитливий, рухливий (але без різких, рвучких рухів) людини. Як правило, веселий і життєрадісний. Емоційно нестійкий, легко піддається почуттям, але вони в нього звичайно не сильні й не глибокі. Швидко забуває образи, порівняно легко переживає невдачі. Дуже схильний до колективу, легко встановлює контакти, товариський, доброзичливий, привітний, швидко сходиться з людьми, легко налагоджує гарні стосунки.

При правильному вихованні сангвініка відрізняє високорозвинене почуття колективізму, чуйність, активне відношення до навчальної роботи, праці й громадському життю. При несприятливих умовах, коли відсутній систематичне, цілеспрямоване виховання, у сангвініка можуть проявлятися легковажне, безтурботне й недбале ставлення до справи, розкиданість, невміння й небажання доводити справа до кінця, несерйозне відношення до навчання, праці, іншим людям, переоцінка себе й своїх можливостей.

Для холеричного темпераменту характерний високий рівень нервово-психічної активності й енергії дій, різкість і стрімкість рухів, а також сила, імпульсивність й яскрава виразність емоційних переживань. Недостатня емоційна й рухова врівноваженість холерика може виливатися при відсутності належного виховання в нестриманість, запальність, нездатність до самоконтролю при певних обставинах.

Представники цього типу відрізняються швидкістю (іноді пропасною швидкістю) рухів і дій, поривчастістю, збудливістю. Психічні процеси протікають у них швидко, інтенсивно. Неврівноваженість, властива холерикові, яскраво позначається в його діяльності( він із захопленням і навіть пристрастю береться до роботи, проявляє ініціативу, працює з підйомом. Але запас нервової енергії в нього може швидко виснажитися в процесі роботи, особливо коли робота одноманітна й вимагає посидючості й терпіння, і тоді може наступити охолодження, підйом і наснага зникають, настрій різко падає. Перевага порушення над гальмуванням, властива цьому темпераменту, яскраво проявляється в спілкуванні з людьми, з якими холерик допускає різкість, запальність, подразливість, емоційну стриманість (що часто не дає йому можливості об'єктивно оцінювати вчинки людей) і на цьому ґрунті часом створює конфліктні ситуації в колективі.

Позитивні сторони холеричного темпераменту - енергія, активність, пристрасність, ініціативність. Негативного ж прояву - загальна нестриманість, брутальність і різкість, запальність, схильність до афектів - часто розвиваються в несприятливих умовах життя й діяльності.

Темперамент флегматика характеризується звичайно порівняно низьким рівнем активності поводження й труднощами перемикань, повільністю й спокоєм дій, міміки й мовлення, рівністю, сталістю й глибиною почуттів і настроїв. У випадку невдалих виховних впливів у флегматика можуть розвитися такі негативні риси, як млявість, бідність і слабість емоцій, схильність до виконання одних лише звичних дій.

Представник цього типу повільний, спокійний, неквапливий. У діяльності проявляє обґрунтованість, продуманість, завзятість. Схильний до порядку, звичній обстановці, не любить змін у чому б те не було. Як правило, доводить почата справа до кінця. Всі психічні процеси у флегматика протікають уповільнено. Ця повільність може заважати йому в навчальній діяльності, особливо там, де потрібно швидко запам'ятати, швидко зрозуміти, зміркувати, швидко зробити. У подібних випадках флегматик може виявити безпорадність, але зате запам'ятовує він звичайно надовго, ґрунтовно й міцно.

У відносинах з людьми флегматик завжди рівний, спокійний, у міру товариський, настрій у нього стійке. Спокій людини флегматичного темпераменту проявляється й у відношенні його до подій й явищ життя( флегматика нелегко вивести із себе й зачепити емоційно, він ухиляється від сварок, його не виводять із рівноваги неприємності й невдачі. При правильному вихованні у флегматика легко формуються такі риси, як посидючість, діловитість, наполегливість. Але в несприятливих обставинах у флегматика можуть розвитися такі специфічні негативні риси, як млявість, інертність, пасивність, лінь. Іноді в людини цього темпераменту може розвитися байдужне, байдуже відношення до праці, що оточує життю, людям і навіть до самого себе.

Меланхолійний темперамент зв'язується звичайно з такими характеристиками поводження, як малий рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики й мовлення, значна емоційна реактивність, глибина й стійкість почуттів при слабкому зовнішнім їхньому вираженні. На ґрунті цих особливостей при недоліку відповідних виховних впливів у меланхоліка можуть розвитися підвищена до хворобливості емоційна ранимість, замкнутість і відчуженість, схильність до важких внутрішніх переживань таких життєвих обставин, які зовсім цього не заслуговують. Ще раз підкреслимо, що залежно від умов формування особистості кожен тип темпераменту може характеризуватися комплексом як позитивних, так і негативних психологічних рис: «кращих» або «гірших». Тільки позитивних, або тільки негативних темпераментів не існує.

У представників цього темпераменту психічні процеси протікають уповільнено, люди із працею реагують на сильні подразники; тривала й сильна напруга викликає в них уповільнену діяльність, а за тим і припинення її. Вони швидко стомлюються. Але у звичній і спокійній обстановці люди з таким темпераментом почувають себе спокійно й працюють продуктивно. Емоційні стани в людей меланхолійного темпераменту виникають повільно, але відрізняються глибиною, великою силою й тривалістю; меланхоліки легковразливі, важко переносять образи, прикрості, але зовні ці переживання виражаються в них слабко.

Представники меланхолійного темпераменту схильні до замкнутості, уникають спілкування з малознайомими, новими людьми, часто бентежаться, проявляють більшу незручність у новій обстановці. У несприятливих умовах життя й діяльності на основі меланхолійного темпераменту можуть розвитися такі риси, як хвороблива ранимість, пригніченість, похмурість, помисливість, песимізм.

Така людина цурається колективу, ухиляється від суспільної діяльності, поринає у власні переживання. Але в сприятливих умовах, при правильному вихованні виявляються найцінніші якості особистості меланхоліка. Його вразливість, тонка емоційна чутливість, гостра сприйнятливість навколишнього світу дозволяють йому домагатися більших успіхів у мистецтві - музиці, малюванні, поезії. Меланхоліки часто відрізняються м'якістю, тактовністю, делікатністю, чуйністю й чуйністю( хто сам ранимо, той звичайно тонко почуває й біль, що сам заподіює іншим людям.

Таблиця 4. - Типи конституції й типи ВНД

ТИП ВНД

ТИП КОНСТИТУЦІЇ

Сильний

Урівноважений

Рухливий

Міцний (міцний кістяк; рельєфна мускулатура: кінцівки нормальної довжини; шкіра нормальна; підшкірного жиру мало)

Сильний

Неврівноважений

Рухливий

Міцний сухий (тонкий кістяк; мускулатура суха; довгі кінцівки; тонка шкіра; підшкірного жиру мало)

Сильний

Урівноважений

Інертний

Грубий (міцний кістяк; рельєфна, пухка мускулатура; короткі кінцівки; товста шкіра; багато підшкірного жиру)

Слабкий

Неврівноважений Рухливість будь-яка

Ніжний (тонкої кістки; погано розвинена мускулатура; довгі кінцівки; тонка шкіра; мало підшкірного жиру)

Отже, можна помітити, що всі вищевикладені методики приводять, по суті, до тим самим результатів, які можна об'єднати в таблицю, що відбиває відповідність типу статури й типу темпераменту.

Таблиця 5. - Відповідність типу статури й типу темпераменту

ТИП ВНД

ТИП СТАТУРИ

ТИП ТЕМПЕРАМЕНТУ

по Павлову

по Кречмеру

по Шелдону

по Шелдону

по Кречмеру

по Канті

сильний урівноважений рухливий

атлетик

мезоморф

соматотонік

шизотимік

сангвінік

сильний неврівноважений рухливий

астенік

ектоморф

Цереброто-нік

шизотимік

холерик

сильний урівноважений інертний

пікнік

ендоморф

Висцерото-нік

циклотимік

флегматик

слабкий неврівноважений рухливість будь-яка

астенік

ектоморф

Цереброто-ник

циклотимік

меланхолік

Активність, моторика й емоційність як провідні компоненти темпераменту

Дослідження В.Д. Небиліцина

Дослідження В.Д. Небиліцина показали наявність трьох головних, ведучих компонентів темпераменту - загальної активності індивіда, його моторики й емоційності. Кожний з компонентів «має досить складну багатомірну будову й розвитий формою психічних проявів».

1. Загальна активність індивіда. Займає центральне місце в характеристиці темпераменту й виступає в наступних формах:

1) у прагненні до продовження початої діяльності;

2) енергійності вироблених дій;

3) у витривалості стосовно напруги, пов'язаному з активністю;

4) у розмаїтості вироблених дій, швидкості і їхньому варіюванню;

5) у швидкісних характеристиках реакцій і рухів (темп, повільність рухів).

Проявляється активність у тенденції особистості до самовираження, ефективному освоєнню й перетворенню зовнішньої діяльності. Діапазон активності розподіляється від млявості, інертності, пасивній споглядальності на одному полюсі до бурхливих проявів енергії, стрімкості дій - на іншому.

Протилежністю активності є пасивність поводження. Пасивність поводження розуміється як відсутність активності або значне її зниження.

Реактивність - рівень інтенсивності реакції як відповідь на певні подразники. Слабість нервової системи означає не тільки недолік сили, малу витривалість, але й підвищену чутливість, реактивність. Між реактивністю й активністю існує зворотний зв'язок.

2. Руховий (моторний) компонент темпераменту (швидкість, сила, ритм, амплітуда м'язових рухів, а також мовна моторика) легше інших подається спостереженню й оцінці, і тому, як відзначає В. Д. Небиліцин, може бути основою для судження про темперамент їхнього носія. Швидкісні характеристики реакцій і рухів також лежать у широкому діапазоні: від різкого й стрімкого наростання до заповільного темпу й загасання рухів.

3. Емоційність утворить комплекс властивостей, що характеризують особливості виникнення, протікання й припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. Основні характеристики емоційності : вразливість, імпульсивність, емоційна лабільність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоційних впливів. Імпульсивність означає швидкість, з якої емоції стають спонукальною силою для вчинків і дій без їхнього попереднього обмірковування й свідомого рішення виконати їх. Емоційна лабільність, це швидкість із якої емоційний стан припиняється або відбувається зміна одного стану іншим.

5. Факторні теорії темпераменту

Наприкінці ХIX і на початку ХX в. з'явилися дослідження, які зводилося до опису прояву властивостей темпераменту людей у повсякденних обставинах. Так, К. Юнг розділив людей на екстравертів й інтровертів, залежно від зовнішніх або внутрішніх причин активності психіки. Нідерландські психологи Г. Хейманс й Е. Вірсма розробили опитник, за допомогою якого намагалися визначити головні властивості темпераменту в поводженні індивідів. На їхню думку до таких властивостей варто віднести:

1. емоційність -- відсутність емоційності, тобто частота прояву емоційних реакцій у повсякденних ситуаціях;

2. активність -- пасивність, як прояв поводження під час відпочинку;

3. первинна функція - вторинна функція, як показник сили й швидкості виникнення й вгасання реакцій на подразники зовнішнього миру.

Як з'ясувалося в подальших дослідженнях (наприклад, у дослідженнях Г. Айзенка), існує аналогія між перевагою первинної функції й екстраверсією і між перевагою вторинної функції й інтроверсією у поводженні індивідів. На відміну від гуморальної й конституціональної теорії, у границях цих досліджень було висловлене твердження, що кожна властивість, що входить у темперамент, має індивідуальний ступінь виразності. Тому в людській популяції існують індивіди з різним ступенем виразності тієї або іншої властивості. Як підкреслювала А. Анастази, цей підхід дав можливість затверджувати, що розподіл ознак темпераменту відбувається уздовж безперервної шкали. Ч. Спірмен застосував факторний аналіз, за допомогою якого спробував зводити велику кількість властивостей до невеликого числа найбільш важливих у психічному складі індивіда. Так, завдяки використанню факторного аналізу з'явилися в психології факторні теорії темпераменту, побудова яких продовжили Гілфорд, Л. Терстоун, Г. Айзенк та інші. Треба підкреслити, що слово "фактор" у психології почав використатися не в математичному розумінні, а в тім первісному значенні, що означає рушійну силу, як причину явища, процесу. Інакше кажучи, фактори в структурі формально-динамічних складових психіки - темпераменті, виступають причинами прояву його властивостей у поводженні індивіда. Дж. Гілфорд, використовуючи метод анкетування протягом 20-ти років, створив 13-ти факторну теорію темпераменту. В основу, як відомо, були покладені полярні прояви властивостей, або, точніше кажучи, одну властивість, що може мати або мінімальну, або максимальний ступінь виразності в суб'єкта. Такими факторами Гілфорд уважав:

1. Активність.

2. Домінантність.

3. Мужність.

4. Упевненість у собі.

5. Самовладання.

6. Товариськість.

7. Рефлексивність.

8. Депресія.

9. Емоційність.

10. Стриманість.

11. Неупередженість.

12. Доброзичливість.

13. Толерантність.

Основним недоліком у теорії 13-ти факторів темпераменту вважається відсутність чіткої границі між стійкими властивостями, які проявляються незалежно від обставин, і пластичними властивостями, які, навпаки, формуються під час розвитку індивіда. Тут ми знову зустрічаємо "суміш" тих складових, одні із яких ставляться до темпераменту, а інші до характеру людини.

7-ми факторну теорію темпераментів розробив Л. Терстон. Він теж використав анкетний метод і виділив такі фактори:

1. Активність.

2. Енергійність.

3. Імпульсивність.

4. Домінантність.

5. Стабільність.

6. Соціабельність.

7. Рефлексивність.

Терстоун використав такий же прийом, як і Гілфорд. Кожен фактор має два полюси виразності - мінімальний і максимальний. Вимірюючи ступінь виразності того або іншого фактора в балах, Терстоун запропонував графічне зображення - профіль темпераменту. Порівняння лише декількох факторних теорій дозволяє звернути увагу на те, що до властивостей темпераменту ставляться різні якісні й кількісні показники. Серед них є як постійні, стійкі властивості, так і властивості, що змінюються. Але більшість дослідників темпераменту сходяться на тім, що властивості темпераменту - формально-динамічні властивості, які залишаються незмінними протягом життя. Тому факторні теорії, повернулися до головного тлумачення: темперамент - це складна суміш властивостей, які в кожного індивіда все-таки перебувають у належному відношенні.

6. Порівняльний аналіз теорій темпераменту

Розглянуті вище теорії темпераментів неузгоджені між собою й відрізняються одна від однієї. Насамперед виникає питання: із чим мають справу дослідники - з типами або типологічними групами? Далі, чи має значення кількість типів (груп) і їхній порядок? Ці питання мають важливе значення в розумінні природи й сутності темпераменту. Питання про кількість типів, виходячи з факторних теорій, не має значення й взагалі, як уважає А. Анастази, ці питання безглузді. Але при всій безглуздості, майже всі дослідники, починаючи від Гіппократа, зводять кількість типів до кінцевого числа. Так, наприклад, послідовник Гіппократа, Гален спочатку виділяє дев'ять типів темпераментів, але надалі віддає перевагу чотирьом типам і зберігає вірність типології Гіппократа. Е. Кречмер виділяє чотири конституціональних типи (лептосоматик, пікнік, атлетик, диспластик), хоча в нього був ще один тип, названий невизначеним. Але в подальших дослідженнях Кречмер розглядає лише три типи. Аналогічним образом надходить У. Шелдон. Виділивши чотири типи (вісцеротонік, соматотонік, цереребротонік, змішаний), Шелдон для розглядання залишає три. І. П. Павлов спочатку виділяє три типи ВНД (збудливий, центральний, гальмовий). Виділивши в центральному типі дві модифікації, Павлов одержує чотири типи, які узгоджує зі стародавньою класифікацією. Чотири типи залишаються й у Г. Айзенка, що поклав в основу по двох полярних фактора: екстраверсія - інтроверсія, стабільність - тривожність. Така ж кількість залишає К. Леонгард на основі клінічних досліджень акцентуйованих особистостей. П. В. Сімонов, використовуючи схему чотирьох мозкових структур, знаходить нове пояснення походження чотирьох класичних типів, виділених Гіппократом. Накопичені факти показують, що в більшості теорій дослідники начебто прив'язані до кінцевого числа типів, що рівняється чотирьом. Це не можна назвати випадковим збігом. Умова, що число типів повинне рівнятися чотирьом, ніяким образом не випливає з жодного підходу, наведеного вище. Як справедливо відзначав В. Д. Небиліцин, стародавність наукової теорії ще не говорить про її правильність. Як видно, питання про кількість типів (чи груп?) до теперішнього часу в наведені вище теоріях ще не одержав задовільної відповіді, хоча для побудови наукової теорії темпераментів він має принципове значення. Не менш заплутаним виявилося питання про порядок типів. Як відомо, Гіппократ розташував виділені їм типи в лінійному порядку. При тім він уважав холериків і флегматиків протилежними типами, а сангвініків і меланхоліків розмістив між ними. Сангвініки розташовувалися за холериками, а меланхоліки перед флегматиками. У Кречмера також має місце лінійне розташування в наступному порядку: пікнік, лептосоматик, атлетик, диспластик і невизначений. У більше компактному розташуванні з урахуванням ознак, які нагадують психічні захворювання, Кречмер дотримує лінійного порядку типів, обмежуючи ряд трьома, але міняє їхній порядок. На одному краї перебуває циклотимік (пікнік), на протилежному шизотомік (лемтосоматик), а між ними перебуває іксотимік (атлетик). Шелдон розміщає на одній стороні важкого й мішкуватого ендоморфа (вісцеротонік), а на протилежної тендітного й тонкого ектоморфа (церебротонік). Між ними перебуває стрункий і міцний мезоморф (соматотонік). И. П. Павлов зберігає лінійне розташування типів нервової системи. Причому крайніми Павлов уважав сильний "невтримний" (холерик) і слабкий "гальмовий" (меланхолік) типи. Між ними перебувають сильний урівноважений інертний (флегматик) і сильний урівноважений рухливий (сангвінік) типи. Флегматик у цій схемі розташовується за холериком, а сангвінік перед меланхоліком.

На відміну від попередніх лінійних схем Г. Айзенк розмістив чотири типи темпераменту по цьому ж “колу”. Просте порівняння різних схем дозволяє виявити неузгодженість між ними Як видно з таблиці, схеми Кречмера й Шелдона неузгоджені зі схемою Гіппократа й між собою. Ці схеми, як говорилося вище, неодноразово критикувалися за їхню непослідовність розподілу на типи. Крім того, неузгодженість із типами Гіппократа ще раз говорить про те, що конституціональні теорії не дають задовільного пояснення зв'язку будови тіла з темпераментом. Така ж неузгодженість спостерігається між схемами Гіппократа й Павлова.

Таблиця 6. - Порядок типів темпераментів у лінійних схемах

Автор

Порядок типів

Гіппократ

холерик

сангвінік

меланхолік

флегматик

Кречмер

пікнік (сангвінік)

атлетик (флегматик)

лептосоматик (меланхолік)

Шелдон

висцеротонік (сангвінік)

соматотонік (холерик)

церебротонік (меланхолік)

Павлов

сильний неврівноважений (холерик)

сильний урівноважений інертний (флегматик)

сильний урівноважений рухливий (сангвінік)

слабкий (меланхолік)

7. Темперамент і діяльність

Динамічні риси особистості людини виступають не тільки в зовнішній манері поводження, не тільки в рухах - вони проявляються й у розумовій сфері, у сфері спонукання, у загальній працездатності. Природно, особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях й у трудовій діяльності. Але головне полягає в тім, що розходження по темпераментах - це розходження не за рівнем можливості психіки, а по своєрідності її проявів.

Установлено відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, які можна визначити як нормальні. Таким чином, незалежно від ступеня рухливості або реактивності індивіда в нормальної, не стресової ситуації результати діяльності в принципі будуть однаковими, оскільки рівень досягнень буде залежати головним чином від інших факторів, особливо від рівня мотивації й здатностей. Разом з тим дослідження, що встановлюють цю закономірність, показує, що залежно від темпераменту змінюється спосіб здійснення самої діяльності.

Залежно від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів. Були проведені дослідження з метою встановити залежність між способом виконання дій й особливостями темпераменту. У цих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як шлях до досягнення результатів або спосіб рішення певного завдання, обумовленої головним чином типом нервової системи. Результати досліджень переважної більшості авторів, незалежно від особливостей досліджуваних груп й експериментальних ситуацій, у яких вивчався типовий для даних індивідів спосіб виконання дій, показують, що саме тип нервових процесів, впливає на формування певного стилю діяльності.

Перед сангвініком варто безупинно ставити нові, по можливості цікаві завдання, що вимагають від нього зосередженості й напруги. Необхідно постійно включати його активну діяльність і систематично заохочувати його зусилля.


Страница:  1   2   3 

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Темперамент і його типи" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов