Вплив соціальних мереж на протестну політичну мобілізацію

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив соціальних мереж на протестну політичну мобілізацію

Олещук П. М.

кандидат політичних наук, доцент, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (Україна, Київ)

Розглянуто проблему мобілізаційних технологій, що з 'явилися в результаті формування нового інформаційного простору і функціонування нових медіа. Автор досліджує основні інструменти і засоби мобілізаційних технологій, специфіку їх застосування в політичних процесах. Сучасні соціальні міді перетворюють політичний протест як політичну технологію. Автор досліджує ефективність різних методів мережевих стратегій в протестних політичних кампаніях.

Ключові слова: мобілізаційні технології, політичні технології, політична комунікація, нові медіа.

Проблема впливу мережі Інтернет на сучасний політичний процес набуває все більшого значення у межах наукового дискурсу, що обумовлено значним зростанням ролі інтернет-комунікації у всіх аспектах суспільно-політичного життя.

Початково мережа Інтернет була переважно засобом обміну інформації. На даний момент мережа виконує важливі соціально-політичні функції: створення певного дискурсу довкола значимих суспільно- політичних проблем, генерування комунікативного середовища, що може виступати базою для громадсько- політичного руху, координація та взаємодія громадян між собою з метою вирішення певних спільних завдань або реалізації політичних проектів.

При чому, особливе значення мережа набуває саме в якості координаційного засобу різноманітних протестних рухів, що обумовлено демократичністю, вільним та широким доступом до мережі, представленням у ній широкого спектру громадян. На відміну від досить вузького кола співробітників ЗМІ, які можуть контролюватися традиційними засобами цензури, мережа Інтернет є поліцентричною за своєю природою, що дозволяє громадськості продовжувати боротьбу навіть за умови припинення діяльності певних ключових інформаційних центрів.

Оскільки мережа Інтернет виступає певним комунікативним середовищем, що функціонує згідно до власних закономірностей та формує автономну спільноту людей, які не контактують у фізичній реальності (або контактують нечасто), але тісно взаємодіють у реальності віртуальній, то подібні спільноти можуть швидко виникати довкола певних ідей (зокрема, політичних концепцій).

Якщо на перших етапах становлення мережевої комунікації її використання обмежувалося пошуком інформації та міжособистісним спілкуванням, то перехід понад десятиліття тому до т.зв. реальності Web 2.0 забезпечив вихід мережевої комунікації за традиційні межі та призвів до формування новітнього феномену - т.зв. “соціальних мереж”, що являють собою певні ресурси, орієнтовані на міжособистісну взаємодію зареєстрованих на них людей.

Уже на початку ХХІ ст. використання соціальних мереж під час протестних акцій набуває загального характеру, охоплюючи все більшу кількість країн. Зокрема, відповідні Інтернет-ресурси відіграли ключову роль під час революційних подій т.зв.

“арабської весни”, коли саме у соціальних мережах координувався протест, організовувалися акції, здійснювалася агітація та мотивація учасників. Все це обумовило широку увагу до даної проблеми у сучасному науковому співтоваристві та виразилося у появі низки публікацій щодо проблем “інтернет- революцій”.

Водночас, постає гостра необхідність у дослідженні світового досвіду та визначенні ключових параметрів протетсної політичної мобілізації на пострадянських теренах за допомогою соціальних мереж Інтернет.

Під протесаною мобілізацією необхідно розуміти залучення громадян до акцій протесту. Окремі автори розмежовують політичну та громадянську мобілізацію, що, у свою чергу, дозволяють виділяти технології політичної мобілізації інформаційно-комунікативного та маніпулятивного плану [4, с. 200]. Відповідно, перший варіант є природним, а другий - викривленням природної схильності громадян до виявлення громадянської позиції. Однак чіткого розмежування у даній ситуації не пропонується.

Загалом, політична мобілізація є атрибутом політичного процесу у будь-якій країні. Соціальні мережі з часом стають таким же звичним інструментом мобілізації і значимим чинником при організації масових протестних рухів, як канали традиційних ЗМІ, мобільні засоби зв'язку і безпосереднє “живе” спілкування [6].

Відповідно, сучасна політична мобілізація з одного боку є продовженням традиційних засобів. Таких як, наприклад, пропаганда або агітація, які можуть здійснюватися і сучасними мережевими засобами. Водночас, на функціонування соціальних мереж як засобу політичної мобілізації впливають і особливості сучасних засобів політичної комунікації.

Основою для побудови соціальних мереж виступають т.зв. “малі світи”, що є об'єднанням певних територіально пов' язаних індивідів довкола вирішення певних побутових проблем або довкола спільних інтересів, хоча і містить також помітний громадянсько- мобілізаційний потенціал [4, с. 201].

Інформація стає важливою мобілізуючою силою, а Інтернет - каналом безпосередньої передачі. Очевидці і учасники подій, експерти, фахівці у відкритій формі обмінюються інформацією, різними точками зору. З' являється можливість порівняти отриману інформацію з даними офіційних ЗМІ, виявити причини подій, визначити сторони конфлікту.

Таким чином, формується адресність мобілізації, виникають психологічні переживання, які примушують перейти до дії, що сприяє ідентифікації індивіда з учасниками руху, з його сенсом і цілями [5, с. 57].

У свою чергу для нового медійного простору характерно:

Базування на цифрових технологіях, тобто основними носіями інформації є цифрові, які обробляються за допомогою електронно-обчислювальної техніки. У останні десятиліття з'являються такі засоби поширення інформації, як супутниковий зв'язок, кабельне радіо і телебачення, електронні текстові комунікаційні системи (відео, екранні і кабельні тексти), а також індивідуальні засоби накопичення і друкування інформації (касети, дискети, диски, принтери).

Конвергенція. Версії багатьох традиційних ЗМІ представлені у віртуальному просторі, що робить Інтернет дуже популярним з точки зору оперативності доступу до інформації. Причому конвергенція відбувається як на технічному рівні, так і на рівні стилю сучасної журналістики. Поступово розмиваються відмінності між журналістськими ролями.

Глобалізація медійного простору. З цим пов'язана проблема контролю нових ЗМІ. Якщо раніше держава повністю контролювала традиційні видання, то у віртуальному просторі воно втратило цю можливість.

Послідовна диверсифікація ЗМІ. Засобів масової інформації стає все більше і більше, а аудиторія - усе більш спеціалізованою, тому власники нових медіа повинні чутливо реагувати на переваги різних цільових груп. Також і політичні суб'єкти змушені це враховувати при використанні мобілізаційних технологій [3].

Варто виокремити концепцію пеїократії шведських дослідників А. Барда та Я Зондерквіста, які розглядають формування нової політичної системи під назвою “плюрархія”, за якої кожен індивід виступає атомізованим суб'єктом, що ухвалює рішення за себе, але не може ухвалювати їх за інших. Відбувається атомізація політичних гравців, що не можуть координувати взаємодію між собою, що призводить до формування нових структур - т.зв. “хабів”. Останні керують політичним процесом у мережі, але не прямо а через “вкидання” тем для дискусій та формування дискурсу [за: 4, с. 203].

Відповідно, сама мережа перетворюється на складне утворення нерівномірних елементів, які теоретично є рівноправними, однак постійно конкурують за вплив.

Політична мобілізація у мережі Інтернет має особливість, що вона може бути як реальною так і віртуальною. У першому випадку вона означає перенесення громадського протесту у форми традиційних мітингів, демонстрацій та інших форм, у другому ж випадку все обмежується різноманітними акціями, що проводяться засобами самої мережі.

Д. Воїнов наводить перелік видів політичної активності, що здійснюється в мережі, поділяючи її на конвенціональні і неконвенціональні політичні практики. Так, до стандартних, офіційних відносяться: 1) голосування (електоральна поведінка) на інтернет- виборах, конференціях, референдумах; 2) створення і тиражування політичної інформації за допомогою блогів, сайтів, інтернет-газет і т.д.; 3) збір грошових коштів на підтримку партій або рухів; 4) участь в обговоренні політичних проблем у блогах, сайтах, телеконференціях політичних партій (рухів), віртуальних співтовариств, органів державної влади. До нестандартних форм політичної участі дослідник відносить хакерство відносно державних серверів і проведення різних несанкціонованих акцій, флеш- мобов та ін. за допомогою Інтернету [1, с. 90].

Політичну мобілізацію пов'язують із новітнім поняттям мережевої демократії, що позначає собою можливість для кожного індивіда брати участь в ухваленні політичних рішень за допомогою різноманітних інтернет-ресурсів. Відповідно, основою для подібної демократії виступає рівність доступу до подібних ресурсів для усіх громадян [4, с. 202].

Найбільш ефективна форма реалізації протестної кампанії - мережева. Мобілізація громадян в соціальні рухи здійснюється за мережевим принципом за допомогою мережі Інтернет. Завдяки особливостям інтернет-комунікації, таким як інтерактивність,

оперативність, екстериторіальність, цілеспрямованість, вибудовуються цілі співтовариства однодумців. Через інтернет-інструменти (соціальні мережі, блоги, форуми і так далі) створюється інформаційне поле, в якому відбувається мобілізація і самоорганізація громадян.

Консолідація громадських організацій підвищує їх політичний вплив. Популярність і доступність інтернет- технологій сприяють появі нових можливостей і способів комунікації, формують нову сферу інформаційної взаємодії, призводять до виникнення нових видів громадських стосунків. Важливим стає те, що змінюються способи і стратегії взаємодії держави і суспільства. Створені інтернет-платформи розкривають соціальний потенціал громадян. Механізми взаємодії в режимі on-line дозволяють простежити результати витрачених громадянами зусиль.

Крім того, організація збору необхідних ресурсів носить комплексний характер, тим самим взаємодопомога громадян відбувається в різних аспектах - фінансовому, часовому, інформаційному і так далі [5, с. 57].

Широке поширення протестної мобілізації у соціальних мережах виглядає із зовні як певний провокований процес. Це робить у рамках наукового дискурсу деяких пострадянських країн погляду на політичну мобілізацію у мережі як на провокований ззовні процес, який розгортається певними агентами впливу ззовні з метою підриву певного політичного ладу із середини за допомогою новітнього прошарку “мережевих активістів” [4].

На основі аналізу російських протестів 2012 року, дослідниками зроблено наступні узагальнення:

По-перше, “Твіттер” виконував безліч функцій як одночасно, так і на різних етапах мобілізації, включаючи: узагальнення інформації, ідей і мемів, пов'язаних з мобілізаційними діями; поширення узагальненої інформації, ідей і мемів серед розширеної аудиторії; ефект луни, що сприяє зміцненню внутрішньогрупової солідарності і прихильності узагальненим мемам;

По-друге, у супротивних політичних “таборів” спостерігається значна розбіжність соціальної структури: Опозиційні мережі є відносно

різноманітнішими і розрізненими, ніж проурядові; крім того, вони тісно пов' язані зі ЗМІ, які відрізняються значною присутністю в “Твіттері”, що частково визначило переважання опозиції в “Твиттере” в цей період; Проурядові мережі відрізняються відносно більш високою концентрацією, інтенсивнішою комунікацією по встановлених каналах, а також роблять більший акцент на формальному розподілі ролей, ніж на неформальній участі;

По-третє, впродовж усього даного періоду ключову роль в “Твіттере” грали професійні журналісти і ЗМІ, професійні блогери і громадські групи і політичні організації, тоді як вплив “неформальних” “Твіттерів” або “випадкових” твітів представляється мінімальним [2].

Ще одним цікавим спостереженням є порівняння кількості “лайків” і перепостів інформації мобілізаційного характеру, аналітичних статей і візуальних матеріалів. Лідерами, природно, являються демотиватори і меми, які орієнтовані на емоційну оцінку, на відміну від текстів, що апелюють до раціональної поведінки. Перегляд подібних візуалізованих матеріалів вимагає від користувачів значно менше зусиль, що, безумовно, впливає на їх популярність [7, с. 199].

Російські дослідники виділяють технологічні аспекти, які дозволяють групам в соціальній мережі бути найбільш популярними: наявність перехресних зв'язків з найбільш центральними акторами мережі; максимізація кількості взаємозв'язків з іншими групами; постійне оновлення контенту, яке стимулює активізацію членів співтовариства; ув'язка on - line діяльності групи з off - line активністю; публікація або розміщення посилань на матеріали сторонніх інтернет- ресурсів; використання мотивуючих чинників: цитування лідерів думок, тиражування вже популярних у мережі фраз і стереотипів [7, с. 200].

Найбільш ефективним методом контролю за ситуацією є пропозиція альтернативного порядку денного, яка може частково замістити опозиційний дискурс в Інтернеті. При цьому особливу роль відіграє правильно вибрана цільова аудиторія для відповідної інформаційної політики. Приміром, масове залучення неполітизованих користувачів далеко не завжди приносить бажаний результат. Регулярний моніторинг і аналіз трендів дискусій, виявлення потенційних конфліктів, також важко переоцінити в контексті відвертання кризових ситуацій. У той же час, існування комплексної мережевої цензури без формування альтернативних медійних каналів, може негативно вплинути на спроби контролю за ситуацією. Ядро політичних активістів в таких випадках стає більш готовим до реалізації нестандартних рішень. Зворотною стороною цієї ситуації є силовий сценарій, при якому правоохоронні органи держави дістають полегшений доступ до особистих даних мережевих активістів, підозрюваних в порушенні закону і закликах до масових безладів. Тотальна мережева цензура (блокування головних ресурсів опозиційних активістів), введена під час загострення політичної обстановки, не гарантує зниження рівня мобілізації, а навпаки може привести до ескалації конфлікту поза Мережею. Тематична цензура може бути також неефективною у разі, якщо альтернативні джерела інформації (в т.ч. традиційні медіа) поставляють контент замість забороненого [6].

Популярність соціальних мереж і міра самоорганізації громадян, у тому числі, були зумовлені широким поширенням смартфонів, які перетворилися на медійні інструменти, будучи джерелами оперативної інформації і візуальних даних. Згідно з даними професора Університету імені шейха Зайєда (ОАЕ) М. Даффі, доля володарів смартфонів серед протестуючих в Єгипті складала 15%. За допомогою смартфонів діям учасників подій був наданий новий імпульс - активісти стали журналістами, що розміщували призначений для користувача контент практично в прямому ефірі. Окрім цього, смартфони дозволяли організовувати непідцензурну комунікацію (зокрема, йдеться про телефони Blackberry) [6].

На основі всього сказаного можна зробити наступні висновки:

Соціальні мережі Інтернет перетворюються із засобів обміну інформації на сучасні комунікаційні простори, що сприяють формуванню політичного дискурсу та порядку денного, що обумовлює зростаючу їх роль для політичної мобілізації.

Зручність соціальних мереж для протестної політичної мобілізації обумовлена незалежністю та слабкою контрольованістю соціальних мереж з боку державних структур, плюралістичністю мереж, що не дозволяє припинити ретрансляцію повідомлень через зупинку роботи певних ресурсів, широким залученням до них громадян.

Соціальні мережі можуть як формувати порядок денний, так і виступати майданчиками для координації безпосередніх протестних акцій.

Форми протесної активності також можуть бути різноманітними. Найголовніше те, що соціальні мережі створюють у суспільстві певний загальний фон для осмислення політичних подій, формуючи, таким чином, громадську думку не безпосередньо, але через визначення тем політичного дискурсу. соціальний протестний політичний медіа

Протидія протестній мобілізації у соціальних мережах вимагає від сучасних державних структур новітніх підходів. Зокрема, просте цензурування джерел інформації є неефективним, оскільки самі засоби є легкозамінними, а інформація, яка потрапила у мережі Інтернет, практично не може бути видалена з неї без залишків. Від'єднання певних країн або регіонів від мережі теж не може бути достатньо ефективним засобом, оскільки сформований дискурс буде підтримуватися у інших формах (від СМС-повідомлень і до прямої взаємодії). Ефективна протидія протестній мобілізації у соціальних мережах вимагає впливу на сам політичний дискурс мереж через формування альтернативних тем.

Список використаних джерел

Воинов Д. А. Политические амбиции Интернета в России / Д. А. Воинов // Власть. - 2007. - №2. - С.90.

Грин С. “Твиттер” и протест в России: мемы, сети и мобилизация [Электронный ресурс]. - Режим доступа:

http://slon.ru/russia/tvitter_i_protest_v_rossii_memy_seti_i_mobilizats iya-791222.xhtml

Ильчева Ю. А. Мобилизационные технологии: сущность, предпосылки возникновения, основные инструменты и средства [Электронный ресурс] / Ю. А. Ильчева. - Режим доступа: http://www.mediascope.ru/node/1335

Курочкин А. В. Социальные сети как инструмент политической мобилизации: опасность манипуляции и предел демократии / А. В. Курочкин // Политекс. - 2012. - Т.8. - №3. - С.200-207.

Соколов А. В., Соловьева А. В. Мобилизация в общественно-политических кампаниях / А. В. Соколов, А. В. Соловьева // Власть. - 2013. - №11. - С.56-58.

Социальные медиа и кризисы политической легитимности. Возможные меры реагирования со стороны властей [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://civilfund.ru/research/13

Шерстобитов А. С., Брянов К. А. Технологии политической мобилизации в социальной сети “Вконтакте”: сетевой анализ протестного и провластного сегментов / А. С. Шерстобитов, К. А. Брянов // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. - Тамбов: Грамота, 2013. - №10 (36). - Ч.І. - С.196-202.

Размещено на Allbest.ru