Біфуркація в процесі європейської інтеграції під впливом пандемії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

Біфуркація в процесі європейської інтеграції під впливом пандемії

Андрій Мартинов доктор історичних наук, професор провідний науковий співробітник відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України

Київ, Україна

Анотація

Ключові слова: Європейський Союз, Європейська республіка, Монетарний союз, Спільний ринок, «Сполучені штати Європи», чотири європейські свободи.

Abstract

Andrii Martynov, Dr. Habil. (History), Professor

Institute of History of Ukraine, NASU, Kyiv, Ukraine

BIFURCATION IN THE PROCESS OF EUROPEAN INTEGRATION UNDER THE INFLUENCE OF A PANDEMIC

The coronavirus pandemic has become the most serious challenge since the European Union's existence. The challenge is complex. The first blow was struck on four freedoms: movement of capital, goods, labor and services. Discontinuing production under the influence of a pandemic will mean both insufficient supply and too low demand. Quarantine measures have split the Common Market into "national containers". The monetary union is also facing a serious crisis before the pandemic. The next blow to European solidarity was the crisis with illegal migrants. The humanitarian crisis has benefited populists to intensify xenophobic sentiment and terrorist movements to send their killers to the EU. The pretext of left and right populism is wandering Europe. Security threats are real. The UK's exit from the EU has created a deficit in the EU budget. Germany and France should increase their contributions proportionally. The Visegrad bloc countries oppose their greater financial responsibility. Austria does not agree with the single Eurozone budget. Polls in the spring of 2016 showed an increase in the position of European skeptics in France, Italy, Austria, the Netherlands, Germany, the Greek part of Cyprus, the Czech Republic and Hungary. Contemporary political discourse offers European optimistic and European pessimistic scenarios. The European Republic is decentralized (European regions), post-national, parliamentary-democratic and social. This concerns a possible shift from the United States of Europe project to the European Republic. The concept of republic is a common ideological and political heritage of Europe. A New Europe Demands New Political Thinking without Populism and Nationalism. The European Republic should be at the center of the triangle: liberalism (liberty), socialism (equality) and nationalism (brotherhood). The pessimistic scenario focuses on the fragmentation of the European Union. The basis of such fragmentation can be the project of European integration of different speeds.

Keywords: European Union, European Republic, Monetary Union, Common Market, United States of Europe, four European freedoms.

Вступ

Постановка проблеми. Наука про взаємні переходи порядку в хаос і навпаки в процесі формування нового порядку - синергетика веде мову про поворотні моменти історії біфуркації, коли історичний процес опиняється в стадії «переходу» із одного стану в іншій, який визначається взаємодією низки різноманітних факторів. «У фортуни, - писав нідерландський історик Л. ван Мідделаар, - є безліч облич: вона може приходити як війна, дипломатична криза, крах валюти, хвиля біженців, терористична атака, природна катастрофа» [2, с. 207]. Несподівана пандемія коронавірусу де-факто стала епохальною подією, яка спрямувала всесвітню історію у абсолютно несподіваному напрямку. З точки зору філософії історії це є «транзитний» перехід від модерного індустріального суспільства «дисципліни» до постмодерного інформаційного суспільства «цифрового» контролю. Відкритими залишаються риторичні запитання, наскільки європейські суспільства готові до такого переходу, яким буде його зміст, форми, смисл. Адже досі космополітичний Європейський Союз був політичною системою, але не супердержавою, однак зберегти такий порядок навряд буде можливо.

Поки що зрозуміло одне, що пандемія коронавірусу є найбільш серйозним викликом за весь час існування Європейського Союзу. За наслідками для європейської економіки і політики зазначена криза не може зрівнятись ані з балканськими кризами 1990-х років, ані з наслідками світової економічної кризи 2008 р., ані з борговими кризовими явищами в зоні євро, ані з міграційною кризою 2015 року. Усі згадані процеси були умовно «секторальними», що створювали певні проблеми для діяльності наднаціональних європейських інститутів влади і для національних органів влади, але не мали системного характеру і наслідків. Однак навіть ці кризові процеси доводили, наскільки складно утримувати досягнутий рівень європейської інтеграції та намагатись рухатись до загального консенсусу щодо стратегії і тактики подальшого розвитку Європейського Союзу.

Натомість виклик пандемії є комплексним. Перший удар було нанесено по чотирьом європейським свободам: руху капіталу, товарів, робочої сили, послуг. Зупинення виробництва під впливом пандемії у середньо терміновій перспективі провокує як недостатню пропозицію, так і надто низький попит. Наслідком цієї тенденції є ускладнення виведення економіки із рецесії. Внаслідок цього актуалізується роль державного регулювання ринкової економіки. Але на рівні Євросоюзу поки що невизначеними є результати дискусії щодо можливості запровадження «корона-вірусних бондів» з метою кредитування національних економік країн-членів Євросоюзу. Зокрема, Німеччина висловлювала занепокоєння перспективою фінансового розбалансування зони функціонування спільної європейської грошової одиниці. Однак Франція натякає на можливість пом'якшення монетарної політики Європейського центрального банку, що не викликає ентузіазму Німеччини.

Вимушені карантинні заходи де-факто розкололи Спільний ринок Євросоюзу на «національні контейнери». Це створювало дефіцит робочої сили на окремих національних ринках праці (Німеччина відкрила свій ринок праці для кваліфікованої робочої сили з країн, розташованих поза межами Євросоюзу 1 березня 2020 р., тобто ще до карантинних заходів) та підвищило рівень безробіття на інших національних ринках праці. Показово, що Європейська комісія на чолі з У. фон дер Ляйєн за цих умов відійшла у політичну тінь, віддавши ініціативу дій національним урядам країн-членів Євросоюзу.

Монетарний союз переживав серйозну кризу і до пандемії. Наприклад, з метою протидії негативним тенденціям 29 червня 2012 р. Європейська рада ухвалила Пакт зростання, але застосування його обов'язкових норм було відкладене. Зокрема, не було врегульовано питання фіскальної солідарності та запровадження спільної податкової політики в межах ЄС. Натомість великі компанії домовлялись про розташування своїх штаб-квартир у Люксембургу в обмін на привабливий режим оподаткування, що давало їм змогу не сплачувати більше податків у жодній іншій країні Євросоюзу. У 2015 р. не виключали можливості виходу Греції із зони євро. Країни Південної Європи (особливо Італія, Іспанія) опинились у стані поглиблення економічних проблем. Політичної волі змінити становище до початку 2020 р. не було продемонстровано.

Наступний удар по європейські солідарності нанесла криза з нелегальними мігрантами. Країни Вишеградської четвірки (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина) відмовлялись приймати за квотним принципом нелегалів, мотивуючи це небажанням розплачуватись за наслідки колонізації, до якої вони історично не були причетні. Гуманітарною кризою скористалися популісти, щоб активізувати ксенофобські почуття, і терористичні рухи, щоб надсилати до ЄС своїх убивць. Внаслідок цього приводи лівого і правого популізму блукають Європою.

Реальними є загрози безпеки. За президентства Д.Трампа ЄС більше не може просити свого головного глобального конкурента Сполучені Штати забезпечувати її безпеку так само, як за часів «холодної війни». Так само ЄС не може сподіватися на повагу з боку своїх сусідів, маючи за «зброю» лише свій валовий внутрішній продукт. Тому Євросоюзу потрібно більш ефективно захищати свої кордони, запобігати терористичним загрозам і подолати потаємні спроби дестабілізації ззовні. Вирішення зазначених задач є можливим за умов посилення європейської солідарності, ефективного використання наявного потенціалу національних економік країн Євросоюзу, чіткої взаємодії між національним і наднаціональним рівнями влади в Євросоюзі, дієвої співпраці між владними інститутами Євросоюзу: Європейською Радою, Європейською комісією, Європейським парламентом. Власне «стрес-тест» пандемії дасть чітку відповідь на здатність ЄС вирішувати ці завдання. Адже неможливим є ефективний європейський економічний союз без не менш ефективного європейського політичного союзу.

Огляд публікацій. Аналіз досліджень, присвячених проблемам європейської інтеграції, дає підстави вважати, що ЄС в головних рисах не був готовим до форс-мажорних обставин на кшталт пандемії. Німецький дослідник В. Вессельс, описуючи політичну систему Євросоюзу, наголошує на орієнтованості цієї системи на саму себе [8, с. 56]. К. Сміт констатувала факт недосконалості політичних, дипломатичних, інституційних, доктринальних і ресурсних потенцій для розробки і реалізації спільної зовнішньої політики Євросоюзу [4, с. 44]. Більшість дослідників процесу європейської інтеграції згодні, що головними викликами розвитку ЄС є міждержавні протиріччя, недосконалість правових і політичних процедур, нечіткість розмежування повноважень національних і наднаціональних органів влади відповідно до принципу субсидіарності, коли проблеми мають вирішуватись на тому рівні, де вони виникли із залученням відповідних ресурсів [4, с. 410]. Л. ван Мідделаар слушно звернув увагу на проблеми Євросоюзу із формуванням спільної ідентичності. Досі ЄС не вистачає спільної мови, культури, релігії, ворога, спільного пережитих випробувань. «Це суттєво обмежує простір для політики пан-європейської ідентичності» [2, с. 345]. Інструментом поетапного формування такої ідентичності є культурне різноманіття. Але не всі держави-члени ЄС рівною мірою отримують зиск від різних аспектів розвитку процесу європейської інтеграції.

Навіть така історична епохальна подія як вихід Великої Британії з Євросоюзу оцінюється з переважно оптимістичної точки зору. Зокрема, Ю. Рюттгерс і Ф. Деккер вбачають після виходу Великої Британії появу нової нагоди для розбудови федеративного Європейського Союзу [3, с. 201]. П. Велфенс також не вважає фатальним приклад виходу Великої Британії з ЄС для дезінтеграції Євросоюзу [8, с. 109]. Австрійський історик європейської інтеграції Ф. Тер детально описав успіх неоліберального проекту, реальним втіленням якого став Європейський Союз [6, с. 211]. Однак після кризи 2015 р. з нелегальними мігрантами Ф. Тер звернув увагу на надмірне напруження інститутів Євросоюзу і національних органів влади під тиском мільйонів біженців [7, с. 241]. Політичні наслідки виходу Великої Британії з Євросоюзу актуалізували дискусії між європейськими оптимістами та скептиками щодо середньо термінових перспектив розвитку проекту європейської інтеграції.

Німецька дослідниця У. Гуєро наголошує, що національні держави спотворюють європейську ідею та працюють проти інтересів громадян. Альтернативою має бути «Європейська республіка» децентралізована (європейські регіони), пост-національна, парламентсько-демократична і соціальна. Це має бути поворот від проекту «Сполучених Штатів Європи» до «Європейської республіки». Поняття республіка спільний ідейно-політичний спадок Європи. Нова Європа вимагає нового політичного мислення без популізму і націоналізму. Ліберальний Євросоюз зіштовхнувся з національно - популістським викликом. Європейська республіка має опинитись у центрі трикутника: лібералізму (свобода), соціалізму (рівність) і націоналізму (братерство) [1, с. 100]. Варіації пропозицій європейських скептиків мають досить широкий діапазон: від ідеї повернення до союзу європейських держав на засадах винятково функціонування зони вільної торгівлі без політичного союзу до «повного розпуску» Євросоюзу і повернення до системи національних держав.

Мета статті полягає у аналізі впливу пандемії коронавірусу на тенденції розвитку процесу європейської інтеграції на інституційному і функціональному рівнях.

Відразу після референдуму 23 червня 2016 р. про вихід Великої Британії з ЄС у інших країнах-членах Євросоюзу були проведені соціологічні опитування, результати яких показали посилення позицій європейських скептиків у Франції, Італії, Австрії, Нідерландах, Німеччині, в грецькій частині Кіпру, Чехії та Угорщині [7, с. 309]. Негативні економічні наслідки карантину могли вплинути на ці настрої у бік посилення європейського скептицизму з усіма негативними наслідками для єдності Євросоюзу. 1 вересня 2018 р. завершився час дії кредитної угоди ЄС, МВФ і США для Греції. Зрештою, тоді грецькі боргові зобов'язання були реструктуралізовані до 2060 року. Грецький приклад максимально загострив питання суттєвої різниці у багатстві між північними і південними країнами-членами Євросоюзу. Важливо посилити не тільки вертикальні, а й горизонтальні якості розвитку процесу європейської інтеграції.

30 січня 2020 р. розпочалася процедура виходу Великої Британії зі складу Євросоюзу. Цей факт став причиною загострення внутрішньополітичної боротьби в ЄС з приводу перерозподілу навантаження в бюджетному плануванні на 2021-2027 роки. Адже внесок Великої Британії до спільного бюджету ЄС не хотіли компенсувати збільшивши власне бюджетне навантаження Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, країни Бенілюксу, а також країни Вишеградської четвірки. Очікуване скорочення бюджетних надходжень матиме негативний вплив на фінансування спільної сільськогосподарської політики ЄС, спільної зовнішньої політики ЄС, на забезпечення структурних фондів регіональної політики. Це могло посилити європейські скептичні населення не тільки серед середньостатистичних громадян країн-членів ЄС, а й політичних та економічних еліт.

Пандемія стала форс-мажором, подолання наслідків якого вимагає величезних коштів з метою нейтралізації збитків. Першою жертвою став головний принцип Маастрихтської угоди чотирьох європейських свобод: свободи пересування капіталів, товарів, робочої сили, послуг. Пандемія замкнула ці свободи у національних кордонах. Усі рішення щодо охорони здоров'я населення, часу встановлення обмежувальних правил для пересування громадян, товарів приймаються національними урядами країн -членів ЄС. Інститути Євросоюзу лише відлунням підтверджують ці рішення і з великими складнощами намагаються координувати зусилля, спрямовані на боротьбу з коронавірусом. коронавірус європейський скептицизм

Фактично пандемія заблокувала функціональний підхід до європейської інтеграції. Критичною була ситуація з інститутами Євросоюзу: Європейський парламент, Європейська комісія, Європейський суд. Наслідками цих процесів стало посилення європейських популістів, так званих європейських скептиків. Причому ми можемо розглядати популістів як представників специфічного способу мислення про політику. Ліві популісти борються за народ проти істеблішменту. Фактично це політика низів і дезорієнтованого середнього класу, які намагаються переслідувати традиційну еліту. Натомість праві популісти звинувачують правлячі еліти у потуранні інтересам іммігрантів чи ісламістів. Соціально-політична криза може максимально розширити соціальну базу підтримки обох відгалужень популізму. Однак варто розуміти, що популістські рухи, як правило, ефективні, перебуваючи в опозиції, але ризикують своїм політичним іміджем, опинившись біля керма влади. Власне успіхи популістських партій є чітким сигналом щодо загострення політичної кризи. Нацьковуючи широкі соціальні прошарки на правлячу еліту, популісти стають каталізатором політичних змін. Успіхи популістів свідчать, що стандартний світогляд зруйновано, а панівна ліберальна ідеологія не працює і потребує принаймні удосконалення. Мета популістської партії полягає у консолідації різних соціальних груп у «народ», об'єднаний спільними вимогами до «еліти». Для південних країн -членів ЄС (Греція, Італія, Іспанія) властиві ліві популістські партії. Праві популісти зміцнюють політичні позиції у північноєвропейських країнах-членах Євросоюзу.

Ядром Європейського Союзу залишаються макро-регіони, які мають нівелювати яскравий розподіл за ознаками «центр-периферія». Євросоюз також залишаться спільнотою спільних цінностей як моральних соціокультурних норм, а також правил повсякденного життя. Карантин тільки порушив сприйняття Євросоюзу як досвіду співіснування у спільному життєвому просторі, адже обмеженою стала персональна і колективна мобільність, яка є мотором економічних і соціокультурних змін. Досі у більшості країн-членів Євросоюзу домінантною залишається ідея преференцій національних соціальних гарантій, включно з можливістю гарантованого мінімального соціального доходу, перед наднаціональним спільним простором соціальних гарантій, формально забезпеченим Європейською соціальною хартією. Однак практика соціальної ринкової економіки у ФРН набагато досконаліша, аніж спорадичні спроби формування наднаціональної традиції соціальної політики. Фінансові ресурси усього ЄС ледь дорівнюють одному-двом відсоткам національних доходів країн-членів ЄС. Введення європейського гарантованого соціального мінімуму доходів не просто нагадує історію із роздачею безкоштовного хліба за доби занепаду пізньої Римської імперії, порушує усталені стосунки між національними державами та їхніми громадянами.

Крім внутрішньополітичних негативних наслідків пандемії варто згадати про зовнішньополітичні наслідки для Євросоюзу. Економічні наслідки пандемії, скоріше за все, стануть першою дійсно глобальною економічною кризою. Не спрацьовуватимуть угоди про вільну торгівлю, які нездатні створювати більше робочих місць на локальному рівні, імміграційні заходи не зупиняють приплив нелегальних іммігрантів, не справджуються обіцянки еліт про те, що фінансова дерегуляція не матиме поганих наслідків для добробуту громадян. Внаслідок цього руйнується досі панівний політичний консенсус. Європейські популістські партії не тільки почали відображати лібертаріанські погляди бізнесу, а й прийняли частину соціал-демократичної програми, що стосується соціального забезпечення та урядування на національному суверенному рівні.

Впродовж 2020 р., принаймні до листопада, США залишались у стані президентської виборчої кампанії. Кандидат від Республіканської партії 45 -й президент США Д. Трамп наполягав на продовженні ізоляції США від проекту ліберальної глобалізації. Росія активно використовувала як аргумент на користь скасування, запроваджених у липні 2014 р. європейських економічних санкцій за анексію Криму і гібридну війну на Донбасі.

Пандемія коронавірусу продемонструвала тенденцію посилення ролі національних держав на міжнародній арені і національних урядів у внутрішній політиці. Це може стати вибухово-небезпечним фактором посилення державного суверенітету перед наднаціональними органами влади Євросоюзу. Пандемія показала критично важливий фактор стабільності економіки і опору суспільства негативним зовнішнім впливам. Важливою стала якість національного державного управління і суспільна солідарність, а не форма політичного режиму (різні приклади боротьби з пандемію спостерігались у Швеції, Угорщині, Італії, Франції і Німеччині). Криза посилила тенденцію відмови США від коштовної ролі глобального лідерства. Однак ЄС не продемонстрував достатньої ефективності протидії пандемії не в останню чергу внаслідок загострення розбіжностей між державами-членами Євросоюзу. Це наносить удар по амбіціям ЄС мати стратегічну автономію від США. Однак і посилила зацікавленість США у союзі з ЄС, аби консолідувати Захід перед викликами конкуренції з Китаєм та союзною йому Росією. Доба біфуркації, скоріше за все, триватиме впродовж 2020-2025 років.

Висновки

«Стрес-тест» пандемії засвідчив факт добровільної передачі інститутами Євросоюзу функціональних обов'язків на рівень національних урядів. На період карантинних заходів фактом європейської політичної реальності став ідеал Шарля де Голля - «Європа націй». За цих обставин відкритим є питання спроможності інститутів Євросоюзу «після пандемії» швидко повернути тимчасово втрачені функціональні можливості поглиблення наднаціональних аспектів європейської інтеграції. На заваді відновлення ефективності наднаціональних органів влади може стати посилення політичного впливу європейських популістів.

Причини посилення правих популістських рухів полягає у зміцненні наднаціональних інститутів Євросоюзу та функціонування зони євро. Саме ЄС ініціювало домінування неоліберальної політики. Вичікувальна політика виливається у кризу, якої вона хотіла уникнути. Європейський безлад надто небезпечний. Неможливо залишати в зоні євро, відкидаючи умови членства в Монетарному союзі. Скоріше за все, «пост-пандемійна» економічна криза призупинить процес розширення кола країн-учасниць Монетарного союзу. Альтернативною може бути повернення до національних валют, як це було до 2002 року. Німеччині доведеться збільшити внески до спільного бюджету ЄС після виходу Великої Британії. Країни Вишеградської четвірки проти свого пропорційного збільшення внеску до спільного бюджету ЄС. Австрія не згодна з єдиним бюджетом Єврозони.

Неминучим виглядає повернення до нової редакції політики Дж. Кейнса, який вважав, що капіталізм не може існувати без активного втрачання держави в розвиток соціально-економічних процесів. Можливо, задля підтримки попиту за умов стагфляції (стагнація + інфляція) доведеться повернутись до ідеї гарантованого мінімального доходу та збільшення пенсій за віком аби вони не опустилися нижче від межі бідності. Ключовою суперечкою з точки зору інституційно-функціональної ефективності ЄС за умов економічної кризи може бути спроба запровадження спільної податкової політики. Але ці пропозиції викликають гостру критику з боку заможних північноєвропейських країн, включно з Німеччиною. Однак треба мати на увазі, що за даними статистики ЄС, більше половини компаній ЄС перебуває в руках транснаціонального, а не суто європейського капіталу [1, с. 181]. Нагальною проблемою залишається повернення фінансових спекуляцій під демократичний контроль. Інакше європейська інтеграція залишатиметься якимось анонімним процесом, який відбувається у інтересах обмежених елітних груп, підриваючи тим самим його легітимність і соціально-політичну привабливість.

Криза може спровокувати загострення конфліктів на Балканах. Попри миротворчі зусилля ЄС, на межі територіального поділу перебуває Боснія і Герцеговина, напруженими залишаються відносини Косово і Сербії. Інституційно-функціональними слабостями ЄС може скоритись Росія. Кремль намагається підштовхнути розвиток ситуації у бік подальшого послаблення солідарності в ЄС, зокрема, щодо фактичного порушення режиму економічних санкцій, попри офіційне продовження терміну їхньої дії.

Відкритим є питання готовності політичних еліт провідних країн ЄС впроваджувати реформи, необхідні для поглиблення процесу європейської інтеграції у напрямку формування федеративних зв'язків. Альтернативним варіантом розвитку на тривалу історичну перспективу вважається виведення «європейської республіки» за межі формату національних держав -членів Євросоюзу. Цей проект передбачає формування замість суверенних націй держав мережі тісних горизонтальних зв'язків автономних демократичних культурних регіонів, які спираються на багату історичну традицію таких європейських регіонів як Брабант, Богемія, Моравія, Савойя, Бургундія, Сілезія, Басконія, Каталонія, Баварія, Емілія-Романія, Валлонія, Фландрія, Аквітанія, Андалусія, Шотландія тощо. Тобто пропонується своєрідне постмодерне повторення територіально-адміністративного устрою Європи доби до епохи Абсолютизму, але на нових інформаційно-комунікаційних засадах. Тоді в ЄС не буде монопольного «суверена» як і в американській федеративній системі державного устрою. Предтечею такої «регіоналізації» ЄС можна вважати референдум 19 вересня 2014 р. щодо незалежності Шотландії. Тоді шотландські націоналісти зазнали поразки, але вони сподіваються використати фактор європейської інтеграції проти британського виходу з ЄС. Натомість 10 листопада 2014 р. більшість каталонців проголосувала за незалежність від Іспанії, однак не змогла реалізувати цю ідею на практиці. Пропонується замість 30-32 держав-членів ЄС після приєднання усіх балканських країн утворити низку балканських регіонів як членів Європейської республіки [1, с.163]. Можливим є тренд переходу від Європи держав та інститутів до Європи громадян, об'єднаних республікою (спільною справою). Це може дати нагоду подолати наднаціональні і міжурядові форми інтеграції та довести цей процес до рівня конституювання Європейської республіки як реальності, а не міфу, не тільки правопорядку, а й політичного цілого.

У цьому контексті слабкою ланкою може бути Італія, яка складно пережила режим вимушеного карантину. Чи вийде Іспанія із пандемії без загострення протиріч у Каталонії'? До початку пандемії не були врегульовані правові питання подальших відносин ЄС із Великою Британією. Коло проблем політично доповнюється електоральним календарем в провідних країнах ЄС. Німеччина в пост-карантинний період переходить у передвиборчий режим, адже восени 2021 р. мають відбутись вибори бундестагу. Доти треба буде визначитись із спадкоємцем А. Меркель на чолі Християнсько-демократичного партії та ймовірно на посаді бундесканцлера. Навесні 2022 р. на Францію чекають президентські вибори. Власне ці виборчі кампанії дадуть відповідь на питання інституційної і функціональної спроможності Євросоюзу остаточно вийти із «стрес-тесту» пандемії потужнішим. Адже навіть втримати досягнення європейської інтеграції складніше, аніж їх здобути. Зрозуміло, що зберегти ефективний економічний союз та відкрити нові можливості для його розвитку буде дуже складно без функціонального повноцінного політичного союзу. Не завжди для ефективності європейської інтеграції достатньо принципу: ніколи один проти одного, але не завжди спільно у всіх питаннях.

Список використаних джерел та літератури

1. Guerot U. Warum Europa eine Republik werden muss! Eine politische Utopie / U. Guerot. - Bonn: Dietz Verlag. 2017. - 304 s.

2. Middelaar L. Vom Kontinent zur Union. Gegenwart und Geschichte des Vereinten Europa / L. Middelaar. - Berlin: Suhrkamp Verlag, 2016. - 610 s.

3. Rьttgers J (Hrsg.). Europas Ende, Europas Anfang. Neue Perspektiven fьr die Europдische Union / J. Rьttgers, F. Decker. - Frankfurt: Campus Verlag, 2017. - 268 s.

4. Smith K. European Union Foreign Policy in a Changing World / K. Smith. - Oxford: Oxford University Press, 2003. - 300 s.

5. Ther P. Die AuЯenseiter. Flucht, Flьchtlinge und Integration im modernen Europa / P. Ther. - Berlin: Suhrkamp Verlag, 2017. - 360 s.

6. Ther P. Die neue Ordnung auf dem alten Kontinent. Eine Geschichte des neoliberalen Europa / P. Ther. - Berlin: Suhrkamp Verlag, 2014. - 410 s.

7. Welfens P. BREXIT aus Versehen. Europдische Union zwischen Desintegration und neuer EU / P. Welfens. - Wiesbaden: Springer, 2017. - 390 s.

8. Wessels W. Das politische System der Europдischen Union / W. Wessels. - Wiesbaden: VS Verlag fьr Sozialwissenschaft, 2008. - 360 s.

References

1. Guerot, U. (2017). Warum Europa eine Republik werden muss! Eine politische Utopie. Bonn: Dietz Verlag.

2. Middelaar, L. (2016). Vom Kontinent zur Union. Gegenwart und Geschichte des Vereinten Europa. Berlin: Suhrkamp Verlag.

3. Rьttgers, J & Decker, F. (2017). Europas Ende, Europas Anfang. Neue Perspektiven fьr die Europдische Union. Frankfurt: Campus Verlag.

4. Smith, K. (2003). European Union Foreign Policy in a Changing World. Oxford: Oxford University Press.

5. Ther, P. (2017). Die AuЯenseiter. Flucht, Flьchtlinge und Integration im modernen Europa. Berlin: Suhrkamp Verlag.

6. Ther, P. (2014). Die neue Ordnung auf dem alten Kontinent. Eine Geschichte des neoliberalen Europa. Berlin: Suhrkamp Verlag.

7. Welfens, P. (2017). BREXIT aus Versehen. Europдische Union zwischen Desintegration und neuer EU. Wiesbaden: Springer.

8. Wessels, W. (2008). Das politische System der Europдischen Union. Wiesbaden: VS Verlag fьr Sozialwissenschaft.

Размещено на Allbest.ru