Політичний землетрус в Україні у 1989 році

POLITICAL EARTHQUAKE IN UKRAINE IN 1989

This article is devoted to the 25^th anniversary of the People's Movement of Ukraine for Perestroika. The author shows confrontation between the initiators of this first oppositional social and political organization and the totalitarian communist regime in the capital of Ukraine and on local levels. The People's Movement was primarily led by Kiev writers and scientists of Shevchenko Institute of Literature. Despite the furious resistance of the Communist Party, the founding congress of the People's Movement of Ukraine was held in the Assembly Hall of the Kiev Polytechnic Institute on 8--10 September in 1989. It was attended by 1109 delegates representing about 280 thousand active participants of the Movement. The congress agreed to the Charter and the Program of the People's Movement of Ukraine and a number of urgent documents. This was the first significant step to the independence of Ukraine in the late twentieth century. The Verkhovna Rada adopted the Declaration of State Sovereignty of Ukraine in 1990, and the Act of Declaration of Independence of Ukraine in 1991. The main credit for the preparation and adoption of these crucial documents largely belongs to the People's Movement of Ukraine.

Key words: People's Movement of Ukraine; Communist Party of Ukraine; Ukraine's independence.

Виклад основного матеріалу

2014 рік для Народного Руху України ювілейний. Йому виповнилося 25 років. Саме тоді, 8-10 вересня 1989 року, відбувся Установчий з'їзд цієї першої опозиційної тоталітарному режиму громадсько-політичної організації в актовому залі Київського політехнічного університету.

То був потужний вибух політичного вулкану всенародної вікової надії незалежності Батьківщини. Йому передував політичний землетрус, який трусив Україну з січня 1989 року. Створенню та діяльності НРУ присвячено чотири монографії [1], 11 кандидатських дисертацій [2], вісім всеукраїнських наукових конференцій «Народний Рух України: місце в історії та політиці» [3].

Але ще низка проблем з історії створення та діяльності НРУ залишається недослідженою.

Верховна рада України прийняла постанову «Про відзначення 25-ї річниці створення громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову».

Тоді, на початку 1989 року, Ініціативна група Народного Руху України підготувала Відозву Народного Руху України до всіх громадян Української РСР та проект Програми Народного Руху України за перебудову, який був опублікований в газеті «Літературна Україна» 16 лютого 1989 року. Авторами цих документів є київські письменники та вчені Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка [4, с. 19-38].

А вже 18 лютого 1989 року газета «Радянська Україна» опублікувала статтю «Революційна перебудова -- кровна справа народу», у якій на основі думок представників робітничого класу і трудової інтелігенції висловлювались думки за недоцільність створення НРУ. Її негайно підтримав семінар ректорів навчальних закладів УРСР [4, с. 43]. А напередодні перший секретар ЦК Компартії України В. Щербицький проінформував ЦК КПРС в листі «О противодействии негативным тенденциям в деятельности некоторых самодеятельных объединений в Украинской ССР», в якому запевняв Москву, що ЦК Компартії України тримає під контролем «те самодеятельные объединения, которые пытаются придать своей деятельности политическую направленность, идущую в разрез с интернационалистической идеологией, принципами социализма, занимают антиперестроечные позиции» [4, с. 45].

В свою чергу партійні керівники на місцях поспішили запевнити ЦК Компартії України, що вони контролюють ситуацію про поширення ідей НРУ серед населення. Серед перших був секретар Одеського обкому Компартії України Георгій Крючков. Він з задоволенням писав ЦК Компартії України 3 березня 1989 року, що на партійних зборах Одеської обласної організації письменників не підтримана пропозиція заступника секретаря партбюро Глущака А. С., який відвідав київських колег і запропонував обговорити проект Програми НРУ на загальних зборах. Глущака підтримали Колісниченко А. І. та Стриженюк С. С., які в різний час керували організацією СПУ та були звільнені від керівних посад за недоліки в роботі.

Далі повідомлялось, що незрозумілу позицію вичікування зайняли і редактори обласних газет «Чорноморська комуна» та «Знамя комунизма» товариші Білоус О. Г. та Мазур Ю. М. «Не дивлячись на роз'яснення та орієнтировки вони на протязі двох тижнів ухилялись під різними приводами від публікації відгуків робітників, колгоспників, представників інтелігенції на спроби створити «НРУ», показали неприйняття цього «руху»...

У зв'язку з тим, що у робочому порядку переконати товаришів Білоуса О. Г., Мазура Ю. М., Деревянка Б. Ф. в неприйнятності занятої ними позиції не вдалося, 27 лютого секретаріат обкому партії попередив їх про неприпустимості такої поведінки» [4, с. 55].

У інформації секретаря Хмельницького обкому партії ЦК Компартії України В. Купратия вже відчуваються тривожні ноти. 22 серпня він пише: «Активізуються певні кола, зв'язані з НРУ. Хмельницький координаційний центр НРУ намагається провести обласну конференцію і вибори делегатів на республіканський з'їзд Руху. Ці спроби підігріваються відповідним чином з Києва. На позиціях НРУ стоїть частина членів товариства «Спадщина» (м. Хмельницький), первинна організація товариства української мови (м. Нетішин), об'єднання «Творчість» (м. Камянець-Подільський)».

За масштабами перестороги очевидна переляканість партійних керівників самим явищем ідеї Руху. Георгій Крючков далі пише, що з метою роз'яснення позицій партійних комітетів по відношенню до «НРУ» були проведені зустрічі секретарів обкому партії з секретарями міськкому і першими секретарями райкомів партії м. Одеси, власкорами центральних і республіканських газет, радіо і телебачення, керівниками обласних організацій творчих союзів, секретарями парткомів вишів та їх заступниками по ідеології, творчими працівниками облтелерадіокомітету. Крючков доповідав, що особисто зорієнтував секретарів міськкомів і райкомів партії.

Хвиля створення Руху наростала. Головний біль керівників компартії збільшувався.

Інформація про наростання хвилі на підтримку Програми НРУ надзвичайно турбувала ЦК Компартії України. Завідувач ідеологічним відділом ЦК КПУ Леонід Кравчук прямо-таки зі шкіри ліз, щоб зупинити народний поступ до свободи. То він інформує ЦК про нові спроби об'єднання та організаційного оформлення прихильників Народного Руху за перебудову в Київському державному університеті ім. Т. Шевченка, то він направляє в ЦК записку про доцільність перенесення головних сил у боротьбі з НРУ та іншими організаційними структурами КПУ в площину дискусій, то надсилає туди записку про заходи щодо оздоровлення ідеологічної атмосфери в Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка і нейтралізації діяльності НРУ в студентському середовищі тощо.

А секретар ЦК Компартії України В. Щербицький вже пише до ЦК КПРС листа іншого змісту «Про роботу партійних організацій республіки у зв'язку з активізацією дій ініціативних груп зі створення НРУ» від 7 липня 1989 року, в якому зізнається: правоохоронні органи активізують роботу по посиленню боротьби з антигромадськими екстремістськими проявами, недопущенню несанкціонованих мітингів та інших масових зібрань [4, с. 74].

Протидія партії створенню рухівських структур здійснювалась по всій Україні. Та марно. З 24 березня по 3 вересня 1989 року відбулися установчі конференції крайових (обласних) рухів у 15 областях. А ще 11 таких конференцій відбулося після Установчого з'їзду НРУ. Відчуваючи свою немічність зупинити опозиційний поступ громадян, ЦК компартії змінює тактику: від заборони Руху до спроби накинути уздечку на цей процес, щоб повернути у напрямку створення альтернативних організацій, а потім співпраці з НРУ. У листі завідувача ідеологічним відділом ЦК Компартії України Леоніда Кравчука 15 серпня 1989 року відмічалось, що лише критичних виступів недостатньо, варто підтримувати організаційно такі конструктивні програми дій, які дозволили б перехопити ініціативу у прихильників НРУ, засобам масової інформації формувати думку про можливість справжнього руху трудящих на підтримку за перебудову [4, с. 78].

А коли спроби наспіх зліпити альтернативні Руху структури не вдалися, ЦК Компартії України вирішив «співпрацювати» так, щоб загальмувати рішучий поступ громадян до зміни системи і спробувати знайти прихильників серед рухівців. Але марно. Більше того: виступ Леоніда Кравчука на Установчому з'їзді НРУ свідчить, що керівництво партії та особисто Леонід Кравчук не тільки втратили надію на нейтралізацію рухівських хвиль, а навіть шукали шляхи співпраці з НРУ. У результаті спілкування з ініціаторами створення Руху Кравчук перетворився із опонента на друга Руху. Він, зокрема, сказав: «...для мене також з'їзд став і школою, він збагатив мої уявлення про політичні течії, він збагатив мої уявлення про те, що може бути завтра, післязавтра, куди ми йдемо, куди ми можемо прийти, але я хочу закінчити все ж таки тим, з чого розпочав. Щоб ми прийшли до суверенної України» [4, с. 264].

То була дійсно потужна школа не тільки для Кравчука, але для мільйонів громадян України. На з'їзд прибуло 1109 делегатів, які представляли близько 280 тисяч активних учасників Руху, а також осередки Руху в Литві, Латвії та Естонії. Ось як описується в стенограмі з'їзду сама зала: «Восьме вересня 1989 року. Актовий зал Київського політехнічного інституту прикрашений давніми гербами українських міст. На сцені -- вигадлива конструкція з жовтих і синіх стрічок утворює слово РУХ. Майорять синьо-жовті прапори. Звучить Запорізький марш, і в єдиному пориві встає і завмирає схвильований зал. Цей марш звитяги і волі, гімн українського духу, збережений і донесений до нас роменським кобзарем Євгеном Адамцевичем, зустрічатиме делегатів щоранку, розпочинатиме всі засідання З'їзду» [5, с. 10].

Володимир Яворівський, який відкрив з'їзд як голова оргкомітету, надав перше слово відомому письменнику Олесю Гончару, який закінчив свій виступ так: «Якщо після всього, що Україна зазнала, якщо після поколінь розстріляних, депортованих, замучених по тюрмах та концтаборах народ іще зберіг себе, якщо наш дух не занепав і воля до життя не зникла, якщо сьогодні на зміну тим, що були, стають до дії, до праці нові покоління роботящих, безстрашних, здатних піднестися до найвищої єдності душ, то віриться: такому народові -- жити!» [5, с. 15].

Установчий з'їзд, який працював три дні по 14 годин, ухвалив Статут та Програму Народного Руху за перебудову. Проголосив утворення нового громадсько-політичного об'єднання з самоназвою Рух та низку актуальних документів.

Саме Установчий з'їзд і те, що відбувалося навколо нього, у результаті виявився національним, соціально-історичним, політичним землетрусом, який зрушив колоніальний світогляд, свідомість українців, започаткував народження національного мислення, гідності, достоїнства, впевненості у своїх силах та незворотності процесу визволення, відродження України. То був початок кінця імперського панування на землях України і початок великого руху за незалежність Вітчизни. Відбувся вибух надії українців на свободу. То був перший суттєвий крок у кінці XX століття до незалежності України. У 1990 році була прийнята Верховною Радою Декларація про державний суверенітет України, у 1991 році -- Акт проголошення незалежності України. У підготовці і прийнятті цих доленосних документів одна з головних заслуг належить НРУ. Історія створення та діяльності НРУ на етапі боротьби за незалежність України потребує подальшого дослідження, особливо становлення та боротьба рухівських організацій на місцях. Цей процес був драматичним, героїчним. Установчі конференції Одеської та Хмельницької обласних організацій змусили ініціаторів провести їх за межами своїх областей. Всі вони варті уваги істориків.

Література та джерела