Метафорична казка як елемент політичного міфу у структурі символізації політичного простору

Размещено на http://allbest.ru

2

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

Метафорична казка як елемент політичного міфу у структурі символізації політичного простору

О.Я. Косяк

Вступ

Постановка завдання. У сучасних умовах інформаційний простір стає джерелом задоволення потреб людини, суспільства, формує конкретні предметні образи такого задоволення, детермінуючи парадигми поведінки громадян у всіх сферах життєдіяльності.

Сучасний інформаційний простір є дуже специфічним у своїх можливостях впливати на масову свідомість. При цьому необхідно зауважити, що ця ситуація є універсальною для індустріальних суспільств, а Україна, природно, не є виключенням. Як виглядає механізм впливу політичного міфу на поведінку людини? Що саме в природі казок та міфів дає їм змогу детермінувати поведінку людей? На нашу думку, відповіді на ці запитання слід шукати в просторі проблем, пов'язаних з природою політичного міфу та метафоричної казки, і механізмом їх впливу на мотиваційно-ціннісну сферу особистості.

Укорінення міфологічних конструктів у політичній культурі актуалізує проблему впливу на політичну свідомість громадян. Відтак виникає потреба з'ясувати можливості політичного міфу як технології політичної маніпуляції. Технологія політичного маніпулювання базується на систематичному та цілеспрямованому впровадженні в свідомість людей ідеологічних, політичних, соціальних міфів. Сучасні маніпулятори створюють штучні міфи, за допомогою яких формується ілюзорна картина світу. Така змодельована реальність формує відповідні настановлення, впливає на ціннісні орієнтації, які з часом сприймаються як власні мотивації людини.

Різноманітні аспекти досліджуваної теми по-різному були проаналізовані низкою і зарубіжних, і вітчизняних науковців. З-поміж них виокремимо Ю. Шайгородського, В. Проппа, Ю. Земуна, О. Ранка, К. Юнга, М. Мамардашвілі, Е. Кассірера та ін. Включеність індивіда в систему соціальних взаємин обумовлює наявність у його свідомості потреби в політичній орієнтації, тобто потреби в пізнанні зовнішнього соціального світу, отриманні інформації про нього. Жодна країна сьогодні не зможе існувати в 100% ізоляції, тому так важливо для кожної держави те, як її сприймають на інший території. Однак, індивідуального досвіду буває часто недостатньо для побудови уявлень про події соціально-політичної життя і з'ясування причинно-наслідкових зв'язків, що визначають дані події. Це збільшує схильність індивіда підпадати під сторонній вплив, який може позбавляти його адекватної орієнтації в «надінформативному» суспільстві.

У даній ситуації ідеологи, як правило, прагнуть до конструювання нової соціально-політичної реальності, коли відбувається руйнування старого соціального консенсусу шляхом введення нової (найчастіше дихотомічної) ієрархії цінностей. Для досягнення даної мети нерідко використовують міфи.

Політичний міф являє собою певні вірування і уявлення про політичну реальність, які мають консолідуючий характер та можуть реально впливати на поведінку людей, що в свою чергу може мати вплив на перебіг політичних процесів. Міфологічні моделі світу становлять основу ментальності, визначають реакцію суспільства на ті чи інші політичні події. На сьогоднішній день міф стає ефективною політичною зброєю. Він здатен впливати на політичну свідомість та політичну дію.

Міф - це атрибут людської свідомості, сутність якого становить цілісне, спрощене, переважно ірраціональне відображення реальності. Міфи володіють великим потенціалом соціальної мобілізації. Вони можуть і конструювати, і коригувати соціальну реальність [1, с. 74].

Для сучасної людини слово «міф» часто означає те саме, що й «казка». Але міф і казка значною мірою відрізняються одне від одного. Міф, на відміну від казки, ніколи не був розвагою, його сприймали як надзвичайно серйозну спробу осмислити і пояснити світ. На відміну від казки, міф сприймався як правда, як істина, а казка завжди створюється і сприймається як вимисел і розповідається для розваги слухачів, навіть якщо вона має повчальний зміст 3 рази підряд «сприймався». Міф майже завжди пов'язаний з певною місцевістю, натомість дія казки відбувається «десь за горами, за лісами» чи у «тридесятому царстві». Окрім того, події міфу мають значення для всього світу, а події казки впливають лише на долю її героїв. Найголовніша відмінність міфу від казки полягає у тому, що міф не показує різницю між добром і злом.

Казки, які нам розповідали в дитинстві або які ми читали самі, не просто історії, вони - скарб, джерело мудрості, джерело енергії, яка буде живити людину протягом усього життя. Адже казка - найдавніший інструмент перетворення реальності. Шамани, знахарі, цілителі, пророки за допомогою своїх історій перетворювали не тільки своє життя, але й життя людей, які їх слухали. Вони говорили про різне, але саме казкова історія найчастіше наповнювала силою їх слова і вчинки [3, с. 42]. Усі подібні історії, від дитячої казки до Євангелія, мають одну унікальну якість: у них містяться не тільки самі сюжети, але і непрямі відповіді на ті питання, які людина збирається задати. Казка - частина нашого життя, вона не плід уяви, а серцевина тієї реальності, в якій людство живе сьогодні і буде жити завтра.

Казки - це не тільки фантастичні оповідання для дітей, це ще й потужний засіб для створення певної реальності, в якій буде жити людина [4, с. 12]. Сила казки в образності, метафоричності. Вченими доведено, що найбільш важлива для розвитку людини інформація передається саме через образи. Казкові та міфологічні сюжети є найкращим способом передачі знань про світ. Кожна людина вибудовує свою власну унікальну модель світу, що витікає зі структури власної ДНК і особистого досвіду.

Свою реальність людина конструює в дитинстві - із казок та мультиків, у підлітковому віці її вчать жити книги, фільми, Інтернет. До цього ще важливо не забути додати досвід членів референтних груп. І все це найнеймовірнішим чином перемішується в людському несвідомому, а потім вибудовується в особистий життєвий сюжет.

Розмірковуючи про казкові сюжети, просто необхідно зрозуміти, як вони вибудовуються і який мають вплив на наше уявлення про навколишній світ для того, щоб потім закласти основи світорозуміння людини. У своїх дослідженнях російський філолог В.Я. Пропп розкриває структуру казки. Виявляється, незалежно від того, російська це чарівна казка, французька або японська, чи ще якась інша, влаштовані вони однаково [2, с. 35].

Початок казки можна визначити як «вихідну ситуацію», із якої виростає ланцюг подій: в основі багатьох казкових історій лежить протистояння героя казки й якогось лиходія. Починається казка так. Один із членів сім'ї відлучається з дому і забороняє тим хто залишився щось робити. Але ця заборона порушується. Виявляється лиходій, який скористався недалекоглядністю персонажів. Він намагається обдурити жертву, щось відібрати у неї чи взагалі погубити. Жертва піддається обману, що дає початок ланцюгу нещасть [2, с. 65].

В.Я. Пропп пропонує ці перші функції вважати стандартним початком казки: відлучка, порушення заборони, неприємності, успіх обману. Далі негативний персонаж завдає одному з членів сім'ї шкода чи збитки: братик Іванко став цапком, Кая відвозить в санчатах Снігова королева і т.п. Ця ситуація катастрофи призводить до того, що хтось з персонажів має взяти на себе функції героя і відправитися на пошуки пропажі або зовсім на бій з лиходієм.

У подальшому герой долає перешкоди, випробування, піддається нападу і т.п. Щоб допомогти героєві подолати всі складнощі шляху, у сюжетну лінію казки вводиться дарувальник, який дає йому якусь пораду або чарівний предмет, у важку годину допомагає героєві. Потім герой зустрічається з лиходієм. Він вступає в безпосередню боротьбу і забирає у свого ворога вкрадене. Після цього героєві необхідно повернутися додому. Закінчується більшість казок весіллям героя.

В.Я. Пропп також зазначає, що лише в деяких випадках дії казкових героїв не підпорядковуються даній схемі. Таких випадків зовсім небагато. Ми говоримо про казкове бачення світу, ніби протиставляємо його справжній реальності. Але це не зовсім так. Дане бачення світу - феномен об'єднання реальностей, видимих і невидимих [3, с. 31]. Але ніяких чудес тут немає. Це живе в кожній людині. Такий змінений стан свідомості відкриває нам ресурси нашого несвідомого, а значить, і енергії архетипів. Виникає закономірне запитання: чому ми говоримо про пробудження стародавніх архетипів через образи казки? Справа в тому, що в психіці кожної людини одночасно присутні якості багатьох особистостей, різні моделі поведінки. Різниця між ними лише в тому, що якісь із них включаються часто, а якісь - зрідка. К. Юнг любив ілюструвати це, використовуючи аналогію з кристалом [4, с. 56]. На його думку, архетип подібний непомітній програмі, яка визначає форму і структуру кристалу, коли той буде активований. Він - незмінна програма, ознаки того чи іншого архетипу завжди будуть пізнавані. Архетипи являють собою базові зразки людської поведінки.

Згідно з К. Юнгом, у глибинах нашого несвідомого укладено безособовий, міфологічний зміст, який він назвав «архетипами» або «колективним несвідомим» [5, с. 21]. На цьому рівні зникає будь-яка індивідуальність. «Найбільш глибоко лежачий пласт, в який ми можемо проникнути в дослідженні несвідомого, - це те місце, де людина вже не є чітко вираженою індивідуальністю, там розум змішується і розширюється до сфери загальнолюдського розуму, не свідомого, а несвідомого, в якому ми всі одні й ті самі» [5, с. 43].

Цей «глибоко лежачий пласт» є не що інше, як первісне мислення. Воно виражає основну структуру нашого розуму, той психологічний пласт, який у нас становить колективне несвідоме, той нижчий рівень, який однаковий у всіх. Таким чином, колективне несвідоме, насичене міфологічними образами і мотивами, є якимось загальним базисом для всіх людей незалежно від національності, кольору шкіри та віросповідання.

Стародавні міфи та казки вибудовуються з опорою на архетипні образи колективного несвідомого. У кожній людині живуть як герої відомих, так і ще не написаних казок: архетипи Героя, Мудреця, Слуги і т.п. Сюжет будь-якого міфу, зокрема політичного, - це набір виражених абстрактно, перенесених в сферу об'єктивності, символізованих емоцій, розгортання яких дане динамічно та максимально інтенсивно. Символіка міфологічного мислення конституйована насамперед архетипами колективного підсвідомого, які формують базовий та найбільш глибокий рівень конструювання міфічної оповіді, пов'язаного з природою міфу як засобу об'єктивації первісних, найбільш глибоких пластів психіки.

Життєвий сценарій, заснований на архетипах, може бути сформований ззовні [4, с. 33]. Він може бути включений сам собою, а не тому що людина вибирає його усвідомлено. Люди можуть не помічати, що отримують запрограмовані команди і не вони обирають, яку дію вчиняти, у якому напрямку рухатися. І при цьому абсолютно не важливо, прочитала людина в дитинстві цю конкретну казку чи ні.

Мова йде про те, що в несвідомому кожного з нас є багато спільного, архетипи - єдині для всіх образи-моделі. Включаючи або не включаючи ті чи інші архетипи, політтехнологи можуть задавати той чи інший тип поведінки для об'єкта маніпуляції. В українській свідомості, зокрема, побутують архетипи домінування минулого над майбутнім, тотожності істини і влади, долі, «вічного повернення» тощо [1, с. 78].

У кожного з нас є своя, суб'єктивна «карта світу». На ній зображено все, що відбувається навколо і має для нас значення, все те, що ми приймаємо на віру чи відчуваємо всіма почуттями: це і є наше сприйняття, те, що ми називаємо досвідом або сумою уявлень про дійсність. Усякий раз, коли ми намагаємося зрозуміти навколишній світ, у голові в нас відбувається робота з нашою ментальною картою дійсності. Найкраща казка для роботи з «картами» - це метафорична казка.

Метафоричний вплив є одним із найефективніших і універсальних способів впливу на людину й її поведінку. Метафора дозволяє побудувати ситуацію таким чином, що людина самостійно приходить до потрібного нам висновку. Саме це є основою успішного застосування даного підходу: людина набагато легше і простіше приймає те, що вона сама вигадала, у цій ситуації не виникає протесту й опору, її лише необхідно спрямувати у певному напрямку. Слово має енергію, перетворює реальність людини, але вірним є і зворотне твердження - обстановка, в якій живе людина, впливає на її внутрішній світ. Ось і виходить, що, змінюючи навколишній світ, ми можемо змінювати рівень свідомості, а змінюючи свідомість - змінюємо реальність.

Для ілюстрації наведеного вище ми візьмемо за приклад міф про «героя-рятівника». Даний міф наділяє конкретні персонажі харизматичними рисами. Герой повинен володіти даром пророка, неперевершеним талантом полководця-завойовника, найвищими моральними якостями. Він діє, подає приклад, вселяє стійкість, втілюючи певний національний типаж.

Герой відрізняється величезною силою, але ця сила не кількісна, а якісна, причому фізичну силу супроводжує сила моральна. Він володіє такими якостями, як спокій, стійкість, простота, благодушність, скромність, стриманість характеру, внутрішня свобода. Він утілює любов, доброту до людей, уселяє навіть милосердя до переможених ворогів [6, с. 50-51]. Головне завдання героя - боротися з ворогами і долати перешкоди. Герой має перемогти своїх ворогів, здолати життєві перешкоди і досягти поставленої мети. У цьому йому допомагають друзі, рідні та люди, котрі поділяють його точку зору.

Чи не нагадує сценарій даного міфу сценарій та структуру казки? Отже, ми можемо зробити порівняльний висновок: знаючи структуру метафоричної казки, ми можемо моделювати і створювати будь-яку політичну реальність та будь-який імідж політичним акторам. Адже казка - це глибинний архаїчний елемент людської психіки, і саме вона стає пусковим механізмом архетипів і створення потрібних образів у свідомості людини. Головним є те, що сценарій з казки повинен бути підібраний з урахуванням специфіки країни, регіону проживання та ментальності громадян.

Вважаємо за необхідне торкнутися основних моментів того, як саме здійснюється маніпуляція свідомістю з використанням метафор.

Метафоричний вплив здійснюється приблизно за такою схемою:

1. Моделюється ситуація, схожа з тією, у якій ми хочемо вплинути на людину.

2. Демонструється «правильний» або «неправильний» сценарій дій.

3. Показується результат дій (привабливий для людини або, навпаки, надзвичайно неприйнятний).

4. Об'єкту маніпуляції надається можливість самому зробити висновок.

Метафоричний вплив дійсно вважається ефективним способом впливу на людей. Для цього є кілька основних причин:

• Людина схильна проектувати (тобто перекладати на себе, приміряти до себе) свій досвід, своє життя, вчинки й дії на інших людей, особливо якщо ситуації людини і героя оповідання в чомусь подібні.

• Людині набагато простіше сприйняти негативну інформацію (а вона цілком може міститися в метафоричній історії) абстрактно, а не стосовно себе.

• Людина завжди набагато легше погоджується і з великим задоволенням впроваджує те, що сама вигадала, а метафорична історія дає їй таку свободу.

• Метафорична історія дозволяє уникнути прямих обіцянок або прямої критики, що в ряді випадків дуже важливо.

Є кілька правил, які допомагають зробити метафоричні історії більш ефективним засобом впливу:

• історія повинна бути схожа з ситуацією людей, на яких ми хочемо зробити вплив (інакше не відбудеться явища проекції), але не абсолютно тотожна (тоді виникає елемент сумніву і недовіри);

• повинна бути чітка модель (сценарій) позитивних / негативних дій;

• історія повинна бути помірною за обсягом і зрозумілою, інакше втрачається ясність і чіткість сприйняття;

• події повинні бути досить яскравими і такими, що запам'ятовуються;

• історія повинна включатися в розмову як би ненароком, по ходу справи, тобто потрібні зв'язки.

• обов'язково: висновок повинен робити слухач, а не оповідач, інакше ми знижуємо мотивацію слухача реалізовувати висновки, зроблені ним самим.

Міф створює особливу, міфологічну реальність, яка уявляється людиною як істинна, об'єктивна реальність. Причому, як уже зазначалося вище, конструювати реальність міфу можна з будь-якого матеріалу. У ньому працюють «структури свідомості, на основі яких у світі уявляються дійсними такі предмети, які одночасно і вказують на його осмисленість.

У міфі світ освоєно так, що фактично будь-яка подія вже може бути вписана в той сюжет, події й пригоди міфічних істот, про яких у ньому розповідається. Він є розповідь, у якій вміщаються будь- які конкретні події; тоді вони зрозумілі й не являють ніяких проблем» [7, с. 40].

Міф містить і розкриває символічний світ вірувань, уявлень людини, її фантазій, цінностей і норм поведінки. Тобто відповідно до специфіки міфів, яким підвладна людина (яким вірить, які поділяє тощо), можна схарактеризувати психологію, «зміст» внутрішнього світу конкретної особистості. Окрім того, міф є інструментом вимірювання відносин людини і природи. Як невід'ємна складова, найдосконаліший витвір природи, людина взаємодіє з природним середовищем.

При цьому вона реагує на міфи, сприймаючи їх чи ні. Іншими словами, міф - специфічна форма впорядкування уявлень людини про природу і суспільство. Тобто міфотворчою функцією людського мислення є міфологічна уява, основною ознакою якої є повне ототожнення образу з реальною дійсністю. міф казка культура політик україна

Отже, ми описали технологію створення міфологізованого образу політика. Задавши певні рамки тлумачення того чи іншого політичного актора, можна в подальшому будь-які її вчинки та вислови інтерпретувати в рамках створеного міфу. Це робить його високотехнологічним засобом маніпуляції суспільною свідомістю. Реальне політичне життя постійно підносить сюрпризи, у той час як міф дозволяє впорядковувати «картину світу». «Міф є організація такого світу, в якому, хоч би що сталося, якраз усе зрозуміле і має сенс» [7, с. 40].

Тому міф доступний повсякденній свідомості, що робить його ефективною зброєю в політичній боротьбі. А казка є сполучною ланкою між несвідомим і поведінкою людини, її сприйняттям світу. Використовуючи технології роботи з казками, можна перевести приховану в несвідомому інформацію в активний стан, що в свою чергу відкриває великі можливості для маніпулювання свідомістю людей.

Бібліографічні посилання

1. Шайгородський Ю. Політика: взаємодія реальності і міфу [Текст] / Ю. Шайгородський. - К. : Знання України, 2009. - 400 с.

2. Пропп В. Мифология волшебной сказки [Текст] / В. Пропп. - М. : Лабиринт, 2006. - 158 с.

3. Земун Ю. Маски шамана. Игры с реальностью [Текст] / Ю. Земун. - СПб. : Афина, 2009. - 219 с.

4. Земун Ю. Подводные течения разума. Архетипы в нашей судьбе [Текст] / Ю. Земун. - СПб. : Афина, 2010. - 160 с.

5. Юнг К.Г. Аналитическая психология [Текст] / К.Г. Юнг. - СПб., 1994. - 354 с.

6. Ранк О. Миф о рождении героя [Текст] / О. Ранк. - М. : Рефл-бук, 1997. - 239 с.

7. Мамардашвили М. Введение в философию [Текст] / М. Мамардашвили // Мой опыт нетипичен. - СПб., 2000. - 240 с.

Анотація

Метафорична казка як елемент політичного міфу у структурі символізації політичного простору. О. Я. Косяк

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова,

Сучасна політична теорія набуває нових ознак у зв'язку з проблемою актуалізації символічного дискурсу. В ситуації невизначеності напрямків стратегічного розвитку суспільства, посилення в ньому суперечливих тенденцій зростає потреба в розробці захисних механізмів для збереження цілісності соціуму. Таку функцію може виконати політичний міф. Міфологія стає невід'ємною складовою політичної теорії.

Ключові слова: міф, політичний міф, казка, метафорична казка, архетип.

Аннотация

Метафорическая сказка как элемент политического мифа в структуре символизации политического пространства. Косяк Я. О.

Современная политическая теория приобретает новые признаки в связи с проблемой актуализации символического дискурса. В ситуации неопределенности направлений стратегического развития общества, усиление в нем противоречивых тенденций возрастает потребность в разработке защитных механизмов для сохранения целостности социума. Такую функцию может выполнить политический миф. Мифология становится неотъемлемой составляющей политической теории.

Ключевые слова: миф, политический миф, сказка, метафорическая сказка, архетип.

Annotation

Metaphorical tale as a part of the political myth in the structure of political space. Kosyak Ya.

Modern political theory gets new features in connection with the problem of updating the symbolic discourse. In the uncertainty of strategic areas of society, strengthening it contradictory tendencies increases a need to develop defense mechanisms to maintain the integrity of society. This function can perform a political myth. Mythology is an integral component of political theory.

Key words: myth, political myth, fairy tale, fairy tale metaphor, archetype.

Размещено на Allbest.ru