Вплив соціально-психологічних чинників на прийняття зовнішньополітичних рішень

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 327.5 (327.82)

Національний авіаційний університет Навчально-науковий інститут міжнародних відносин доцент кафедри міжнародних відносин, інформації та регіональних студій м. Київ

Вплив соціально-психологічних чинників на прийняття зовнішньополітичних рішень

Кияниця Л.Л.

кандидат політичних наук

Проблематика чинників прийняття зовнішньополітичних рішень належить до одних із найважливіших аспектів сучасної теорії прийняття рішень у сфері міжнародних відносин, адже саме досконале розуміння того, які саме соціальні сили та механізми визначають рівень готовності акторів прийняття рішень до тих чи інших форм поведінки, дозволяє прогнозувати можливі напрями їхніх дій. Як слушно зазначають у цьому контексті Дж. Мінц та К. Де Руан [1], хоча рішення на найвищих щаблях політичної влади держави зазвичай приймають невеликі групи (або й одиниці) політичних акторів, які наділені диспропорційно високим рівнем впливу та влади, однак їхні індивідуальні рішення завжди детерміновані тією формою суспільного контексту, в якому вони взаємодіють. Одним із аспектів такої форми є, безумовно, ті психологічні моделі та форми мислення, які детерміновані історичним, культурним та соціально-психологічним становищем того суспільства, складовою якого є відповідні актори прийняття зовнішньополітичних рішень. Тому метою цієї доповіді є проведення певної класифікації відповідних чинників соціально-психологічної детермінації процесу прийняття зовнішньополітичних рішень з тим, щоб у майбутньому уможливити застосування цього теоретичного узагальнення до розгляду практичних проблем зовнішньої та міжнародної політики.

Насамперед, варто наголосити на тому, що навіть індивідуальні психологічні рішення акторів прийняття зовнішньополітичних рішень слід розглядати як соціально детерміновані, оскільки сам факт схильності того чи іншого політичного лідера до відповідного типу зовнішньої політики пояснюється специфікою його / її соціалізації [2]. Хоча цілком можна погодитися з Дж. Реншоном та С. Реншоном у тому плані, що актори прийняття зовнішньополітичних рішень змушені «накопичувати та аналізувати доступні їм дані для того, щоб сформулювати відповідне рішення або судження - яке в свою чергу має відповідати як наявним фактам, так і обставинам справи - стратегічним та політичним» [3, р.510], тим не менше, сам процес вибірки та тенденції аналізу таких фактів неодмінно залежить від соціально-психологічного бекграунду того чи іншого політичного діяча, наділеного здатністю впливати на зовнішню політику відповідної держави або групи держав. Наприклад, зрозуміло, що зовнішню політику СРСР часів правління Й. Сталіна навряд чи можна розглядати у відриві від процесу політичної соціалізації майбутнього «вождя народів» як у ранній, дореволюційний період його «партійної роботи», так і під час Громадянської війни в колишній Російській імперії [4], що залишив відповідний відбиток на його майбутніх підходах як до внутрішньої, так і до зовнішньої політики СРСР. З іншого боку, саме вироблена за покоління традиційного монархічно-аристократичного виховання членів династії Гогенцолернів схильність до силового вирішення міжнародно-політичних проблем багато в чому долучилася до формування авантюрно-мілітаристичного курсу кайзера Вільгельма ІІ, що, в свою чергу, призвів до початку Першої світової війни, що назавжди змінила обличчя сучасної міжнародної системи [5]. Так само й сучасна зовнішня політика США багато в чому ґрунтується на соціально-психологічних стереотипах, вироблених протягом кількох поколінь цілеспрямованого виховання відповідної міжнародно-політичної еліти, що забезпечує неперервність базового підходу США до вирішення основних міжнародно-політичних проблем сучасного світу [6]. Ці приклади, як і багато інших, таким чином, вказують на актуальність розробки відповідної проблематики в сучасній міжнародно-політичній науці.

У цьому зв'язку заслуговує на увагу запропонована Дж. Мінцем та К. Де Руаном класифікація соціально-психологічних чинників, що впливають на поведінку акторів прийняття зовнішньополітичних рішень. На думку дослідників, останні можна поділити на чотири базові категорії, а саме (1) ментальні схеми (англ. cognitive consistency); (2) ментальні пріоритети (англ. evoked set); (3) емоції та убрази; (4) світоглядні системи. Кожна з цих груп чинників, у свою чергу, формується на основі відповідного соціального досвіду та / або традиції, в межах якої соціалізуються ті чи інші актори, тому аналіз впливу цих чинників був би неповним без урахування специфіки конкретного соціально-історичного контексту. У цій доповіді, тим не менше, буде зроблено спробу теоретико-практичної репрезентації кожної з цих груп «як вона є».

Отже, ментальні схеми відображають схильність авторів зовнішньополітичних рішень відкидати або мінімізувати важливість інформації, що не відповідає їхнім усталеним (соціально детермінованим) уявленням про міжнародно-політичну реальність [7, p.117]. Зразком ментальної схеми може бути переконання лідерів аргентинської військової хунти, що ініціювала конфлікт з Великою Британією навколо територіальної приналежності Фолклендських островів (1982 р.), у тому, що Велика Британія не буде реагувати силовими методами на дії аргентинської сторони [8]. У цьому випадку очевидно, що військово-політичне керівництво Аргентини перебувало під впливом психологізованого уявлення щодо слабкості / поступливості британської сторони, яке, в свою чергу, стало наслідком соціалізації більшості членів аргентинської хунти у повоєнну епоху, коли британські уряди намагалися всіляко уникати «колоніальних» конфліктів. Тому рішуча реакція уряду М. Тетчер захопила аргентинську сторону зненацька. У цьому випадку можна побачити, як відданість певній ментальній схемі не дозволяє актору прийняття рішень об'єктивно розглядати можливі нестандартні варіанти розвитку міжнародно-політичної ситуації. зовнішньополітичний міжнародний поведінка

З іншого боку, чинник ментальних пріоритетів відображає рівень сприйняття тих або інших одночасних подій та процесів міжнародно-політичного характеру як вагоміших або актуальніших з точки зору розуміння обставин прийняття рішення [1, p.99]. До прикладу, ключовим ментальним пріоритетом керівництва Німецької імперії напередодні Першої світової війни була монархічна солідарність з Австро-Угорщиною, що диктувало необхідність підтримки австро-угорського уряду в його конфлікті з Сербією, який і переріс у Першу світову війну [5]. З більш сучасних прикладів негативного впливу ментальних пріоритетів на поведінку відповідних акторів можна навести відносно пасивне ставлення лідерів ЄС та США до конфліктної ситуації навколо «другорядної» України, порівняно з більш «нагальним» сирійським конфліктом, у той час як стратегічна важливість України для Заходу як мінімум нічим не поступається вазі Сирії. Тому можна стверджувати, що суб'єктивно вибудована ієрархія ментальних пріоритетів, що спирається на відповідні успадковані від попередніх поколінь зовнішньополітичних еліт форми сприйняття тих чи інших міжнародних ситуацій (наприклад, Близького Сходу як зони «легітимного» суперництва Заходу з СРСР / РФ, а Східної Європи як «буферної зони» між першим та останньою), може мати негативні наслідки для міжнародного порядку.

У свою чергу, емоційно-символічні аспекти сприйняття оточуючого світу можуть вважатися надзвичайно потужним чинником соціально-психологічного характеру, що впливає на процес прийняття зовнішньополітичних рішень [7]. Хоча навряд чи можна бути переконаним у щирості емоцій, демонстрованих політичним лідером, очевидно, що останнє доволі часто використовується в якості невід'ємної складової публічного просування того чи іншого зовнішньополітичного рішення. Можна згадати хоча б про використання Д. Трампом емоційного аспекту сприйняття хімічної атаки в сирійській провінції Ідліб для обґрунтування свого рішення про завдання ракетного удару проти військово-повітряної бази сирійського уряду (квітень 2017 р.). Так само в контексті дослідження соціально-психологічних чинників прийняття зовнішньополітичних рішень - образи можна розглядати як певні стереотипні уявлення про оточуючий світ, що дозволяють спростити його надмірну складність [9]. Саме стереотипізація міжнародної реальності на основі вироблених суспільною свідомістю відповідного соціуму уявлень про «історичних ворогів» та «історичних союзників» тієї або іншої національної держави, а також «історичної місії» останньої в світі, дозволяє говорити про послідовну тяглість міжнародної політики останньої як таку. Зокрема, тут можна виділити наступні аспекти: (1) сприйняття стратегічного балансу сил - відповідає за тлумачення поточної міжнародно-політичної ситуації з точки зору можливих варіантів власної поведінки; (2) сприйняття загроз або можливостей - визначає стратегічну оцінку зовнішніх обмежень щодо формування та реалізації тих або інших міжнародно-політичних стратегій держави; (3) сприйняття політичної культури супротивника - стосується вищезазначеної динаміки визначення «ворогів» або «союзників» та тлумачення національних інтересів та міжнародно-політичних цілей останніх [1; 7; 9].

Нарешті, будь-яка світоглядна система відображає певні очікування щодо власних вподобань, а також вподобань свого союзника / опонента, стосовно бажаних результатів тієї або іншої політики [7]. Варто зазначити, що така система відображає прямий вплив ірраціональних вподобань (у першу чергу, ідеологічного або культурного типу) на зовнішньополітичну поведінку держави. Певні ідеологічні уявлення про свого супротивника (або партнера) необхідним чином визначають реакцію політичного діяча або держави на відповідні дії супротивника або на власні можливості міжнародного впливу [10]. Саме тому становлення та розвиток міжнародної політики неможливо розглядати у відриві від специфіки ідеологічних переконань ключових акторів, що діють у рамках останньої.

Підсумовуючи, можна зазначити, що будь-який із вищерозглянутих чинників є за своєю природою комплексним та охоплює відповідні змінні нижчого порядку. Тим не менше, виокремлення саме цих чинників як фундаментальних, на думку автора, дозволить підійти більш систематично до розгляду мотивації акторів прийняття зовнішньополітичних рішень у сучасному світі, а отже й покращити евристичний та прогностичний потенціал сучасної науки про міжнародну політику.

Список використаних джерел

1. Mintz, A., De Rouen Jr., K. Understanding Foreign Policy

Decision Making / A. Mintz, K. De Rouen Jr. - Cambridge: Cambridge University Press, 2010. - 224 p.

2. Блондель Ж. Политическое лидерство: Путь к всеобъемлющему анализу / Ж. Блондель; пер. с англ. Г.М. Квашнина. - М.: Российская академия управления, 1992. - 135 с.

3. Renshon J., Renshon, S. The Theory and Practice of Foreign Policy Decision Making / J. Renshon, S. Renshon // Political Psychology. - 2008. - № 29(4). - Р. 509 - 536.

4. Волкогонов Д.А. Триумф и трагедия: Политический портрет И.В. Сталина: в 2-х кн. Т. 1: Ч. 1 / Д.А. Волкогонов. - М. АПН, 1989. - 303 с.

5. Martel G. The Month that Changed the World: July 1914 / G. Martel. - Oxford: Oxford University Press, 2014. - 512 p.

6. Богатуров А.С. Истоки американского поведения [Електронний ресурс] / А.С. Богатуров. - Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/number/n_4204

7. Jervis, R. Perception and Misperception in International Politics / R. Jervis. -Princeton, NJ: Princeton University Press, 1976. - 454 p.

8. Райхель Ю. Війна за далекі острови. Фолклендська війна визначила розвиток військового флоту й авіації [Електронний ресурс] / Ю. Райхель. - Режим доступу: http://tyzhden.ua/History/53263

9. Wendt A. Collective Identity Formation and the International State / A. Wendt // American Political Science Review. - 1994. - № 88(2). - Р. 384 - 396.

Размещено на Allbest.ru