Інтерпретації культури як стилю політичної поведінки суб’єкта політичного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 32.1.8

Криворізький національний університет

Інтерпретації культури як стилю політичної поведінки суб'єкта політичного процесу

кандидат політичних наук, доцент кафедри філософії і соціальних наук, доцент

Україна, Кривий Ріг

На цей час серед різноманітних визначень політичного стилю або стилю політики не існує теоретичної інтерпретації поняття стилю, яке б давало змогу з точки зору усвідомлення діяльнісної природи сформулювати аналітичну модель політичної культури, зробивши більш обґрунтованими предметно-теоретичні критерії соціокультурного виміру політичного процесу.

Метою статті є спроба стильового визначення політичної культури, яка аналізується при соціокультурному вимірі політичного процесу. Виходячи з вказаної мети, автор визначив завдання: обґрунтувати потребу запровадження даної інтерпретації політичної культури тому, що вона відображає той зміст політичного процесу, який не відбивається в інших категоріях політичної науки.

Серед поглядів вчених на які звернув увагу автор статті слід виділити дві умовні групи: перша, що стосується визначення взагалі стилю, та друга, що стосується визначення стилю в політичному житті.

1. За Т Адорно стиль - це «певні конвенції, що перебувають в стані нестійкої рівноваги з суб'єктом» [1, с. 298]. За А. Кребером явище стилю притаманне не тільки художній культурі, а й способу життя, який має прояв у всіх царинах суспільного життя [2]. П. Лазарсфельд розглядає поняття стилю та комунікацій, звертає увагу на стильові особливості комунікації як процесу соціально обумовленої взаємодії [3]. Г. Лассвелла цікавив зв'язок між стилем політичної мови й політичним режимом, у якому ця мова використовується [4]. За О. Шпенглером наявність стилю, який присутній у всіх сферах життєдіяльності суспільства і відрізняє культуру «як щось цілісне у сенсі вираження і значення» від первісного стану людства, який передував цивілізації [5, с. 367].

2. Дж. Барбер вважає стилем звичний спосіб виконання політичних ролей [6]. П. Бурд'є говорить про домінуючий стиль репрезентації влади [7]. За К. Манхеймом політичний стиль може бути визначений через категорію світовідчуття, де він корелює зі способом життя, стилем поведінки та етикою [8]. За М. Херманном стиль - це певна форма політичної дії, якій політичний суб'єкт віддає перевагу [9]. М. Соколов, аналізуючи стиль політики політичних організацій, розглядає в першу чергу його складові (мораль, патерни колективної дії, ієрархію організації, тощо) [10]. За О. Соловьовим стиль керівництва - це поєднання соціокультурних характеристик політика та певних зовнішніх обставин, за яких той діє виходячи не стільки з оптимального, скільки з можливого [11, с. 84-86].

На наш погляд не досить осмисленою залишається інтерпретації саме культури як стилю політичної поведінки суб'єкта, що є принциповим з точки зору перспективних досліджень, які б давали можливість культурного відображення змісту політичного процесу. Як інструмент дослідження використовуються діяльнісний, соціокультурний і соціально-психологічний методи.

На наш погляд, оскільки культурна поведінка є сукупністю не стільки просто дій, скільки саме людських вчинків, які несуть відбиток індивідуального змісту думок і практичної активності суб'єкта; оскільки на макрорівні культура традиційно символізує спадкоємність і втілення позитивного минулого досвіду соціального (політичного) розвитку людства, то, цілком зрозуміло, що і при сутнісній характеристиці політико-культурних явищ головний акцент повинен робитися саме на цих аспектах даної групи явищ. Саме через визнання того факту, що сам суб'єкт визначає співвідношення стихійності і організованості, нормативності і моральності, традиційності і модернізованості свого мислення і дій, є можливість адекватно інтерпретувати природу політичної культури. І одночасно створити передумови для виділення унікальних, неповторних рис її конкретно-історичних утворень.

Такий підхід, на наш погляд, має найбільш повне вираження в інтерпретації культури як стилю політичної поведінки суб'єкта, обумовленого ціннісними уявленнями суб'єкта про явища (політичної) влади та використаний на практиці нормативно або морально визначений кодекс поведінки. Саме стиль поведінки втілює специфічну форму самопрезентації особи або, як свого часу висловився М. Шапіро «маніфестації культури як цілого» [12, с. 392]. П. Шаран також вважає стиль «найважливішим проявом політичної культури» [13]. Близька до такого інтерпретації і позицій української дослідниці В. Полянської, у якої ідеться «про дослідження... стилю... саме в аспекті політичних цінностей» [14, с. 29]. Доречно в даному зв'язку пригадати і те, що в західній етнографічній науці існує стійка традиція визначення локальних культур саме через стильові характеристики життєдіяльності етносів.

Звичайно, поняття стилю не має однозначної інтерпретації категоріального характеру. Наприклад в руслі західної традиції політичної теорії стиль отримав декілька понятійних номінацій. Так, С. Верба вважав, що стиль характеризує не стільки стан суб'єктивних орієнтації, скільки способи їх втілення в дійсність. Л. Пай також наполягав на тому, що це поняття характеризує форми політичної практики, при цьому особливий акцент він робив на діяльності лідерів і еліт. Інші американські політологи, зокрема, Г Густафсон, Дж. Джордан і Дж. Річардсон вважали, що стиль виражає «сукупність стандартних процедур вироблення і ухвалення рішень» [15]. А в пострадянській політичній думці поняття стилю намагаються застосувати навіть для характеристики таких більш загальних понять, як: режим правління та влада [16].

Нам же уявляється, що дане поняття не просто характеризує суб'єктність, специфічність лише практичних форм активності суб'єкта, але і служить смисловому посиленню персоніфікованості, особливості поведінки людини в процесі засвоєння і реалізації тих або інших норм, традицій, цілей. Принаймні, жодних семантичних обмежень таке розуміння «стилю» не містить.

Даному поняттю менш за все притаманний неточний опис характеристик сутності політико-культурних об'єктів. Виражаючи якісну своєрідність мислення і практичної активності суб'єкта, стиль поведінки людини характеризує ступінь злиття ціннісного і діяльнісного першоджерел її політичної активності, втілюючи при цьому суперечливе єднання індивідуальних інтенцій і нормативних вимог суспільства, тобто міру особового освоєння людиною сформованих в суспільстві стандартів і імперативів. Застосовний до аналізу діяльності будь- якого політичного суб'єкта та всіх фаз формування його поведінки, політичний стиль підкреслює саме індивідуалізовані, персоналізовані риси і елементи його активності. Важливим є і те, що стиль поведінки включає не лише сутнісні, але і ролеві характеристики поведінки, демонструючи здатність людей здійснювати спеціалізовані функції в області влади та управління.

Таким чином він дає можливість розглядати суб'єктивні якості актора як елемент, що порівнюється з розглядом структур і процесів в політичному аналізі.

Але слід звернути увагу і на той момент, що притаманні людини якості дещо ускладнюють цей аналіз. Проблема полягає у тому, що людина, суб'єкт політичного процесу, безпосередній носій культури має певну своєрідність. В соціальній психології Е. Фромма ця своєрідність визначається як «протиріччя, іманентні людському буттю» [17, с. 88], що мають прояв в альтернативності соціальних дій останньої [17, с. 89-90]. На особливе місце суб'єкта в існуванні політичної культури свого часу вказали американські вчені Г Алмонд і С. Верба [18]. Згодом ця тематика доволі широко почала розроблятися в світовій політології і соціології [19, с. 51-64; 20, с. 6-14; 21, с. 26].

Оскільки соціальні явища багатовимірні (мають безліч значень), то людина, будучи залученою до функціонування такого складного утворення як культура, не лише вибірково сприймає ту або іншу інформацію, втілену в «тривалий соціальний досвід групи» [22, с. 52], але і наділяє її (якщо доречно тут апелювати до Г. Гегеля) зрозумілим для себе індивідуальним сенсом [23, с. 128]. «Більше того, як діючому суб'єктові людині важливі не стільки самі по собі факти, скільки приписувані їм значення, які, сплавляючи чуттєві і логічні першоджерела, і створюють йому (тобто людині - уточнення В. В.) систему орієнтацій, внутрішній план переробки інформації» [11, с. 11]. Вибіркове сприйняття людиною, з одного боку, дії економічних, політичних, соціальних і інших чинників, які детермінують політичний процес, і, з іншого боку, соціального досвіду (інформації, що знаходиться в матрицях-зразках мислення і поведінки) призводить або до поліваріантності, або до інноваційності при втіленні цього досвіду в життя. Як саме явище поліваріантності, спостережуване в рамках культури, так і інноваційность, це лише слідство, причину слід шукати в соціокультурних якостях людини, яка отримала певне виховання, розділяє відповідні норми та цінності, має певний рівень самоорганізації і громадянської активності [24, с. 134], яка є, власне кажучи, своєрідним культурним потенціалом, що реалізується людиною в ході стильового прояву політичної діяльності. Слід зазначити, що соціокультурні якості людини - основа його індивідуальності, яка детермінує процес ідентифікації особи в політичному просторі, відносячи людину до тих або інших політичних груп і спільнот. При цьому культура, як об'єктивно існуюча інформація, що не має персонального авторства, або як актуалізований політичний досвід минулих поколінь, набуває знову певної суб'єктивності завдяки людині - суб'єкту політики і носію культури. Людина, що самовиражається завдяки своєї діяльності, вирішую суперечливу єдність минулого, сьогодення і майбутнього, надаючи за допомогою контінууму політичної культури цілісний, транстемпоральний характер аналізуємому політичному процесу.

Розглядаючи стиль поведінки суб'єкта політики слід також мати на увазі і те, що його неможливо інсценувати. Це характеристика реального залучення суб'єкта до політичної системи та засвоєних ним її традицій, норм, цінностей. При цьому стиль може і рутинізувати персоналізовоні, інноваційні характеристики поведінки актора, стереотипізувати типові прийоми і способи реалізації ним власних політичних прав і свобод.

В той же час стильове визначення політичної культури має і певну обмеженість: більш-менш повно характеризуючи наповнення поведінкових матриц- зразків мислительними і діяльнісними формами, стиль значно менше пристосований до характеристики інституалізованих форм політико-культурних явищ. поведінка влада політичний культура

Та все ж в цілому, стиль поведінки дає можливість оцінити політико-культурну оснащеність всіх суб'єктів політичного процесу на його мікро-, мезо- і макрорівнях. В зв'язку з цим нам вважається недостатньо аргументованим висновок Л. Пая про те, що, «охоплюючи політичні орієнтації як лідерів, так і простих громадян, політична культура є ширшою за таке поняття, як політичний стиль» [25]. Позитивність таких тверджень, на нашу думку, полягає лише в тому, що характеристика сутності політичної культури тут не співпадає зі змістом явища політичного стилю.

Стильовий підхід до визначення сутності політичної культури дозволяє також дати характеристику даного явища крізь призму участі суб'єкта у формуванні і реалізації групової волі. Таким чином і сама політична влада з'являється в образі сфери, що конституюється в процесі взаємодії різних смислових програм суб'єктів, за допомогою яких останні намагаються забезпечити контроль за тими або іншими політичними інститутами в цілях реалізації своїх інтересів і здобуття певних соціальних преференцій. Тим самим політико-культурні явища здатні визначати і розкривати багато сутнісних рис владно-політичних відносин [11, с. 13-14].

Важливо також підкреслити, що даний підхід дає можливість поєднати в одне ціле все ті дискретні одиниці політико-культурних явищ, які операціоналізуют дане поняття, тобто надати додаткову цілісність і визначеність їх емпіричному обрису. Звичайно, в соціологічній літературі існує безліч методик, які дозволяють аналізувати зміст політичної культури. Ще Г. Алмонд, С. Верба [26, с. 61], К. Дженнінгс виявили емпіричні показники, які дозволяють відстежити багато внутрішньо особових індикаторів ролевої поведінки суб'єктів (наприклад, відчуття причетності до політики, психологічну залученість, здатність особи ідентифікуватися з партією і т.і.). Але, як нам здається, така доволі відчутна природна довільність дослідників при виборі таких індикаторів [27, с. 61] все ж не створює цілісного образу стилю політичної поведінки суб'єкта.

На наш погляд, можливо було б запропонувати в якості таких одиниць соціологічної реконструкції політичної культури наступні елементи: по-перше, провідні цінності, що визначають характер діяльності, ідентифікації, відношення до інших політичних суб'єктів (інституційних, неінституційних, партнерів, опонентів і т.і.), минулого і актуального досвіду, здатність до виділення ролей; подруге, мотиви і установки цілевизначаючої діяльності, основні політичні позиції (щодо правлячого режиму, опозиції, характерних політичних подій); по-третє, типові форми поведінки (уміння заявити про зміну позиції, уміння реалізовувати спеціалізовані ролі), характер їх впливу на зміст владних відносин; по-четверте, особливості культурної мови (провідні символи, стереотипи), ступінь рефлексивності (ритуальності) використання знаків; по-п'яте, інституційні форми закріплення культурних позицій, вироблених навичок та умінь.

Таким чином, поняття стилю дає можливість поєднати все ті дискретні одиниці політико-культурних явищ, які операціоналізуют дане поняття, і тим самим надати додаткову цілісність і визначеність їх емпіричному обрису політичної культури. До того ж, стиль поведінки дає можливість оцінити політико-культурну оснащеність всіх акторів політичного процесу на його мікро-, мезо- і макрорівнях, тобто починаючи з конкретного персоналізованого суб'єкта і закінчуючи узагальненим масовим суб'єктом.

На наш погляд, стильове визначення політичної культури не лише має всі підстави для існування, але й потребує запровадження даної інтерпретації тому, що відображає той зміст політичного процесу, який не відбивається в інших категоріях політичної науки. Тим самим це буде об'єктивно запобігати перетворенню політичної культури на своєрідну понятійну «terra incognita», де розчиняються всі неотрефліксовані прояви політичного життя. А це, в свою чергу, дасть можливість додати дану категорію до кола основних понять політичної теорії, зміцнивши її наукове підґрунтя.

Але, вище сказане не дозволяє ще сформувати цілісну дефініцію політичної культури, бо стиль характеризує лише власне культурне джерело даного явища. Тому в подальших дослідженнях необхідно доповнити дані уявлення і поняттями про власне політичний її (тобто політичної культури) зміст, зробивши при цьому низку уточнень, які стосуються природи власне політичної діяльності суб'єкта.

Список використаних джерел

1. Адорно Т. Эстетическая теория / Т. Адорно; [пер. с нем. А. В. Дранова]. - М.: Республика, 2001. - 527 с.

2. Кребер А. Л. Стиль и цивилизации. Конфигурация развития культуры: [текст] / А. Л. Крёбер; [пер. с англ.] // Антология исследований культуры. Т.1. Интерпретация культуры. - СПб.: Университетская книга, 1997. - С.225-270.

3. Lazarsfeld P. On social research and its language / P Lazarsfeld; ^d. and with an introduction by R. Boudon]. - Chicago-London: The University of Chicago Press, 1993. - VII, 333 s.

4. Lasswell H. D., Leites N. Style in language of politics / H. D. Lasswell, N. Leites // Language of politics: studies in quantitative semantics: [ed. by H. D. Lasswell, N. Leites and associates]. - N. Y.: George W. Steward, Publisher, Inc., 1949. - P.40-52.

5. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории [текст] / О. Шпенглер; [пер. с нем., вступ. ст. и примеч. К. А. Свасьяна]. - Т.1. Гештальт и действительность. - М.: Мысль, 1993. - 663 с.

6. Barber J. D. The presidential character: Predicting performance in the White House / J. D. Barber. - [4 th ed.]. - Englewood Cliffs, N. J.: Prentice-Hall (Original work published in 1972), 1992. - XV, 522 p.

7. Бурдье П. Социология политики / П. Бурдье; [пер. с фран.]. - М.: Socio-Logos, 1993. - 336 с.

8. Манхейм К. Идеология и утопия / К. Манхейм; [пер. М. Левина]. - М.: Юристъ, 1994. - С.7-276. - (Серия: Лики культуры).

9. Херманн М. Дж. Стили лидерства в формировании внешней политики / М. Дж. Херманн // Полис. - 1991. - №1. - С.91-98.

10. Соколов М. М. Русское национальное единство: анализ политического стиля радикально-националистической организации / М. М. Соколов // Полис. - 2006. - №1. - С.67-77.

11. Соловьев А. И. Культура власти / А. И. Соловьев. - М.: Николь, 1992. - 142 с.

12. Шапиро М. Стиль / М. Шапиро; пер. А. Л. Расторгуева // Советское искусствознание: сб. статей / редкол.: Полевой В. М. [и др.]; Сов. нац. секция Междунар. ассоц. худож. критиков. - М.: Сов. художник, 1988. - Вып.24. - С.385-425.

13. Шаран П. Сравнительная политология: в 2 ч. Ч. II / П. Шаран; [пер. с англ.]. - М.: РАУ, 1992. - 216 с.

14. Полянська В. Політичний стиль як явище світ-естестики і світ-політики / В. Полянська // Політичний менеджмент. - 2007. - №5. - С.23-29.

15. Буржуазные исследования политики, политической культуры и политических систем: сб. статей. - М.: Мысль, 1985. - 384 с.

16. Цыганков А. П. Политический режим в поставгустовской России / А. П. Цыганков // Кентавр. - 1993. - №4. - С.3-21.

17. Фромм Э. Духовная сущность человека. Способность к добру и злу. Гл.6: Свобода, детерминация, альтернативность / Э. Фромм // Философские науки. - 1990. - №8. - С.85-95.

18. Almond G. A., Verba S. The civic culture. Political attitudes and democracy in five nations / G. A. Almond, S. Verba. - Princeton (N. J.): Princeton University Press, 1963. - XI, 562 p.

19. Ахиезер А. С. Социокультурная динамика России. К методологии исследования / А. С. Ахиезер // Полис. - 1991. - №5. С.51-64.

20. Драгунский Д. В., Цымбурский В. Л. Генотип европейской цивилизации / Д. В. Драгунский, В. Л. Цымбурский // Полис. - 1991. №1. - С.6-14.

21. Зубов А. Б. Христианство и «дух феодализма» / А. Б. Зубов // Народы Азии и Африки. - 1989. - №1. - C.110-116.

22. Иконникова С. Н. Диалог о культуре / С. Н. Иконникова. Л.: Лениздат, 1987. - 203 с.; Иконникова С. Н. История культурологических теорий / С. Н. Иконникова / С. Н. Иконникова. [2-е изд., переработ. и доп.]. - СПб.: Питер, 2005. - 474 с.

23. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. Ч.3. Философия духа / Г. Гегель; [пер. Б. А. Фохта]. - М.: Гос. изд. полит. лит-ры, 1956. - 372 с. - (Сочинения: в 14 т. / Г. Гегель; Т.3).

24. Levine D. N. The flexibility of traditional culture / D. N. Levine // Journal of social issues. - 1968. - Vol. XXIV. - №4. - Р129-141.

25. Pye L. W. Political culture / L. W. Pye // International encyclopedia of the social sciences: ^d. by D. L. Sills]. - N.Y.: The Macmillan Company & The Free Press, 1968. - Vol.12. - P218.

26. Алмонд Г. А., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии / Г. А. Алмонд, С. Верба // Полис. - 1992. - №4. - С.122-134.

27. Щегорцов В. А. Политическая культура: модели и реальность (политико-социологический очерк) / В. А. Щегорцов. - М.: ИНИОН, 1990. - Вып. V. - 171 с.

Анотація

Робиться спроба стильового визначення політичної культури, яка аналізується при соціокультурному вимірі політичного процесу. Це дає можливість найбільш повно аналізувати політичну поведінку суб'єкта, обумовлену ціннісними уявленнями людини про явища влади, а також нормативно або морально визначеними кодексами поведінки, які на практиці впливають на дії громадян.

Поняття стилю не просто характеризує суб'єктність, специфічність лише практичних форм активності суб'єкта, але і служить смисловому посиленню персоніфікованості, особливості поведінки людини в процесі засвоєння і реалізації тих або інших норм, традицій, цілей. Стиль поведінки дає можливість оцінити політико-культурну оснащеність всіх суб'єктів політичного процесу на його мікро--, мезо-- імакрорівнях.

Стильове визначення політичної культури не лише має всі підстави для існування, але й потребує запровадження даної інтерпретації тому, що відображає той зміст політичного процесу, який не відбивається в інших категоріях політичної науки.

Ключові слова: політична культура, соціокультурний, стиль політичної поведінки, поведінка актора, мікро--, мезо-- імакрорівні політичного процесу.

Here is the attempt of stylish political culture determination, which is analyzing at the socio-cultural measuring of a political process, in the article. It gives an opportunity for over all analyze of the subject's political behavior, conditioned by the human value ideas about the phenomena of power and normatively or morally determined behavior codes, that in practice have an influence on the citizens' actions.

The concept of style did not just characterizes subjectiveness, specificity only practical forms of subject activity, it also helps in semantic strengthening of personification, feature of human behavior in the process of mastering and realization of various norms, traditions, aims. Behavioral style gives an opportunity to estimate political and cultural equipment of all political process subjects on his micro, meso and macro levels.

Style determination of political culture don't only has all rights to exist but also requires introducing this interpretation, because of representation hat content of political process, which is not reflected in other categories.

Keywords: political culture, socio-cultural, political behavioral style, actor behavior, micro, meso and macro levels of political process.

Делается попытка стилевого определения политической культуры, которая анализируется в ходе социокультурного измерения политического процесса. Это дает возможность наиболее полно анализировать политическое поведение субъекта, обусловленное ценностными представлениями человека о явлениях власти, а также нормативно или морально определенных кодексах поведения, на практике влияющих на действия граждан.

Понятие стиля не просто характеризует субъектность, специфичность практических форм активности субъекта, но и служит смысловому усилению персонифицированости, особенности поведения человека в процессе усвоения и реализации им тех или иных норм, традиций, целей. Стиль поведения дает возможность оценить политико-культурную оснащенность всех субъектов политического процесса на его микро-, мезо- и макроуровнях.

Стилевое определение политической культуры не только имеет все основания для существования, но данная интерпретация политической культуры еще и необходима потому, что отображает то содержание политического процесса, которое не отражается в других категориях политической науки.

Ключевые слова: политическая культура, социокультурный, стиль политического поведения, поведение актера, микро-, мезо- и макроуровни политического процесса.

Размещено на Allbest.ru