Політологія, як система знань про політику

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політологія, як система знань про політику



Політика, як соціальне явище її взаємодія з іншими суспільними сферами

Політологія - наука про політику. Для розуміння предмету потрібно з'ясувати суть поняття «політика».

Стосовно розуміння цього поняття можна виділити декілька аспектів:

1. Політика як державне, регіональне і муніципальне управління;

2. Політика як партійна діяльність в процесі розподілу політичної влади;

3. Політика як діяльність груп тиску, спрямована на відстоювання інтересів соціальних груп на державному рівні;

4. Політика як масова участь у політичних процесах: виборах, референдумах, мітингах, маніфестаціях, тощо;

5. Політика як сукупність політичних інститутів, які здійснюють владу й управління суспільством.

Якщо в чотирьох перших випадках акцент робиться на розумінні політики як специфічної форми суспільної діяльності, то в п'ятому - як сукупності певних структур і закономірностей їх функціонування, які можна позначити поняттям «політична система». Отже, якщо політичні явища розглядаються в їхньому діяльному аспекті - вживається термін «політика», якщо в структурно-функціональному - «політична, система». Політику треба розуміти як форму суспільної діяльності, спрямовану на здобуття, використання, підтримку і повалення державної влади, реалізацію інтересів особи, соціальних груп на державному рівні.

Політика в суспільстві завжди виражає і представляє певні суспільні інтереси. Інтерес - це об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети. Політичний інтерес має пряме або опосередковане відношення до влади для досягнення певних цілей: задоволення матеріальних потреб, піднесення добробуту, стабілізації суспільства, забезпечення умов для безпеки і свободи особи, реалізації власних владних амбіцій, а також розв'язання соціальних проблем, піднесення престижу тощо. Політичний інтерес виявляється як інтерес окремих осіб та соціальних груп передусім у формі всезагального, тобто у формі, яка має примусову силу для всього суспільства. Тим загальним е здебільшого необхідність збереження єдності і цілісності суспільства, становлення людини як вільної, унікальної і неповторної істоти. Отже, політика є, по-перше, виявом інтересів окремих осіб, соціальних груп, їх зіткненням і протиборством; по-друге - способом певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх найвищому началу, більш значущому й обов'язковому. Якщо у примітивних суспільствах політика слугує інструментом реалізації інтересів панування домінуючих груп, то в сучасному цивілізованому суспільстві - інструментом узгодження інтересів, підпорядкування їх більш загальному - національному інтересу, а також інтересам міжнародних спільнот і організацій. Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інтересів -- об'єктами політики. Суб'єкти політики - це:

особи і соціуми,

спеціально створені установи й організації.

Об'єктами політики є всі явища політичного та суспільного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.

Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх соціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політичного маніпулювання, жертвами обману і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша ідеологічна течія. Наприклад, ідея про підтримку низьких цін державою за рахунок дотацій є для більшості в Україні популярною, але вигідна вона тільки монопольним структурам для власного збагачення і шкідлива для суспільної більшості, оскільки така підтримка розкручує спіраль інфляції.

Політика як суспільна діяльність співвідноситься з іншими формами суспільної діяльності - економікою, правом, мораллю, релігією.

Що стосується співвідношення політики з економікою, то в колишньому СРСР панувала думка, що економіка важливіша ніж політика, що більше треба займатися економікою, ніж політикою. Така думка є трансформацією в масовій свідомості марксистської ідеології «про первинність економіки щодо політики». Інша справа, що найважливішою стає політика в галузі реформування економіки, оскільки без неї неможливо розв'язати інші суспільні проблеми.

Співвідношення між економікою і політикою в історичному вимірі можна виразити таким чином:

1) закони економічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації;

2) політичні інститути залежать від економічного розвитку, особливо у примітивних суспільствах;

3) політика стримує економічний розвиток або корегує його відповідно до соціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації;

4) політика, враховуючи закони об'єктивного економічного розвитку, забезпечує спокійний перехід від одного економічного укладу до іншого;

5) політика має вирішальний вплив на економіку в перехідних суспільствах, оскільки може стабілізувати або дестабілізувати фінансову систему, стримати інфляцію або розкрутити інфляційну спіраль, створити нову економічну модель і тим самим дати поштовх для культурної модернізації або допустити стагнацію при еклектичному існуванні елементів старої і нової систем.

Політика і мораль як сукупність цінностей і норм неправового характеру пов'язані між собою. Громадськість намагається оцінити політику і політиків категоріями справедливості, честі, чесності, виходячи із цих цінностей і норм, які існують в суспільстві. Однак колективна мораль не завжди співпадає з універсальними цивілізаційними моральними принципами і тому етична оцінка політичної діяльності може мати спотворений характер відносно цивілізаційних моральних стандартів. Так, на Заході подружня невірність може зашкодити політичній кар'єрі, а у посткомуністичних країнах - звинувачення у корупційній діяльності не часто можуть перешкодити політичному успіху.

Крім цього, відсутність жорсткої політичної конкуренції, наявність договірних «нічиїх» між політичними угрупуваннями, відсутність правових механізмів цивілізованого усунення своїх конкурентів з арени не дає змоги громадськості адекватно оцінити моральні якості політиків.

Співвідношення між політикою і мораллю можна звести до таких принципів:

політика завжди аморальна,

для досягнення високоморальних цілей (здобуття незалежності, утвердження слави і величі держави, тощо всі засоби (в тому числі і насильницькі) мають моральне виправдання,

ніяка мета не може виправдати аморальні засоби (насильство, брехню, підступність).

Останній принцип дедалі більше знаходить підтвердження у політичній практиці сучасного цивілізованого суспільства. При цьому треба сказати, що моральність політиків в її універсальному цивілізаційному значенні залежить також від ситуації, в якій функціонує політика, а саме:

ефективності соціального контролю над владними структурами;

умов політичної конкуренції,

рівня політичної культури політичних еліт і мас.

Стосовно співвідношення політики і права потрібно зазначити, що ефективність правового регулювання залежить від рівнодії інтересів соціальних груп на політичній арені, а також від рівня економічного і культурного розвитку країни. Така рівнодія інтересів є основою для створення права, яке служить всьому суспільству, а не тільки окремим соціальним групам, як це має місце в посткомуністичних державах. Отже, врівноваження інтересів соціальних груп є умовою вироблення таких правил гри, які не дають змоги одним жити за рахунок праці інших, тобто безжалісно відкидають паразитичні способи мислення і діяльності. Крім цього, правова система залежить від попередньої правової (а також політичної) культури та економічного розвитку, міжнародних відносин. Наприклад, серед сучасних політиків, незалежно від їхніх ідеологічних орієнтацій, знань чи певних інтересів, мало знайдеться таких, які прямо нехтували б принципами міжнародного права. Отже, право є результат погодження суспільних інтересів політичних суб'єктів через механізм державної влади з метою досягнення певного стану рівноваги, з одного боку, з іншого - умова розв'язання суспільних проблем у межах принципу права, а не принципу сили.

Якщо зіставити релігію і політику, то побачимо, що в історії домінування як церкви над державою, так і держави над церквою мало негативні наслідки. Тому сьогодні використання церкви в політичних цілях, а також втручання церкви в державні справи є суспільно-небезпечним явищем, Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини і безпеки нації, а церква - умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу,

Отже, політика як суспільна діяльність має такі ознаки:

1) мета політики - забезпечити панування одних соціальних груп над іншими, одних інтересів над іншими або узгодження соціальних інтересів; створення механізму реалізації спільної волі і спільного інтересу;

2) соціальна функція політики - управління соціальними процесами;

3) суб'єкти політики: держава, партії та соціальні групи, особи, які усвідомлюють свої інтереси, спроможні їх виразити і захистити на державному рівні;

4) політика передбачає поєднання практичної діяльності, науки і мистецтва. Тому політик повинен не тільки мати досвід політичної діяльності, але й володіти глибокими гуманітарними знаннями (юридичними, соціологічними, економічними), вміти впливати на людей, вибирати найбільш оптимальні варіанти комунікації з масами;

5) засобами політики є сила, право і мораль. Сила як сукупність матеріальних та організаційних засобів примусу й насильства, домінувала в політиці впродовж всієї історії людства. В сучасних цивілізованих країнах переважають здебільшого право і мораль. Оптимальне поєднання, незалежно від історичної ситуації, сили, права і моралі потрібне завжди. Якщо не буде розумного співвідношення цих засобів, політика втрачає свою здатність виразити інтегрований суспільний інтерес. Скажімо, якщо сила влади не обмежена правом, - це деспотія, і навпаки, якщо влада не спроможна забезпечити виконання правових норм - це розгул анархії і охлократії. Співвідношення між правом і силою в політиці здебільшого залежить від морального стану суспільства. Низький рівень морального стану суспільства потребує збільшення сили влади, а високий - посиленого правового регулювання. політичний держава партія

Політологія, як наука і навчальна дисципліна, її взаємодія з іншими науками

Поняття «політологія» утворилося з двох грецьких слів - роlitike (державні справи) і logos (вчення). Політична наука як самостійна сфера знань виникає на рубежі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси з допомогою «земних», а не релігійно-міфологічних аргументів. Основи наукової політичної теорії закладають Н.Макіавеллі, Ж. Боден. Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Л. Монтеск'є, Дж. Віко та ін. У цей час спеціальна галузь знань про політику іменується по-різному - політичне мистецтво, політичне вчення тощо.

Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. У 1857 р. Ф.Лейбер починає читати цей курс у Колумбійському коледжі, в 1880 р. у цьому ж коледжі створюється перша Школа політичної науки, що поклало початок активному формуванню в США системи політологічних навчальних і наукових закладів. 1903 роком датується створення Американської асоціації політичних наук.

У 1896 р. італійський політолог і соціолог Г. Моска публікує книгу «Елементи політичної науки», що дає підстави говорити про поширення політичної науки у Європі починаючи з кінця XIX ст. Процес остаточного становлення політології завершився на Міжнародному колоквіумі з політичних наук (Париж, 1948 р.), який був організований ЮНЕСКО, і де було визначено зміст предмета цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'язкової дисципліни.

У радянський період розвитку України політичні проблеми розглядалися такими навчальними дисциплінами, як науковий комунізм, історія КПРС, теорія держави і права та ін., проте їх вивчення мало догматичний, однобокий характер. Політологія як новий навчальний курс починає викладатися а усіх вищих навчальних закладах України. При Київському національному, Одеському, Дніпропетровському, Харківському, Львівському університетах та інших освітніх закладах здійснюється підготовка спеціалістів, захищаються кандидатські та докторські дисертації, видається чимало наукової та навчальної літератури, спеціальні журнали та збірники.

У визначенні політології є кілька точок зору:

* її називають метатеорією політики, яка інтегрує усі галузі наукового знання про політику, зокрема:

політичну філософію,

політичну соціологію,

політичну психологію,

політичну географію,

демографію та ін.;

* ототожнюють політологію з політичною соціологією, які, на думку Р. Арона, М. Дюверже, С. Ліпсета, мають однаковий предмет дослідження і використовують однакові підходи при його дослідженні;

* вважають, що політологія як загальна теорія політики досліджує політику як цілісний об'єкт, а й предметом є специфічні закономірності, притаманні лише цьому особливому виду людської діяльності;

* трактують політологію як систему закономірностей розвитку та функціонування політичної культури, в межах якої відбувається політична діяльність;

* іноді політологію визначають як науку про закономірності розвитку та функціонування демократії, її змісту, місця і ролі у політичному житті суспільства;

* поширеним є сприйняття політології як науки, що вивчає політичну систему як сукупність владних інститутів та політичну владу як основу розвитку і функціонування політичної системи.

Враховуючи багатозначність основного терміну «політика», яким оперує політологія, і можливості різноманітних способів її характеристик, політологія, на нашу думку, - це наука про політику, про закономірності розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність, форми, методи діяльності суб'єктів політики.

Як навчальна дисципліна, політологія включає у себе такі основні дидактичні одиниці:

предмет політології та її методологія;

історія світової політичної думки;

розвиток політичної думки в Україні;

теорія влади і владних відносин;

політична система суспільства;

політична культура;

політичні партії та партійні системи;

політичні еліти та лідерство;

світовий політичний процес;

політичне прогнозування та ін.

Усю сукупність проблем, які вивчає політологія, можна згрупувати у такі умовні розділи:

вступ до політології,

історія політичних вчень,

теоретична та практична політологія.

Головне завдання політології як навчальної дисципліни - опрацювання і таке викладення загальнотеоретичного і практичного матеріалу, щоб відповідно до завдань політологічної підготовки спеціалістів будь-якого профілю, у доступній формі дати їм необхідний мінімум наукових політологічних знань.

Об'єктом дослідження політології є сфера політики, політична дійсність, політичне життя особи й суспільства. Політична сфера вивчається й аналізується у поєднанні з особливостями її розвитку, функціонування, зв'язками з економічною та духовною сферами суспільства. Політична сфера є взаємодією в політичному процесі великих і малих соціальних груп, об'єднань громадян, окремих індивідів. Політична сфера включає у себе й соціально-політичні інститути та організації, через які відбувається взаємодія між окремими суб'єктами політики.

Предметом політології є конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами. Наприклад, сюди відносять такі феномени:

політична культура,

ідеологія,

політичні еліти,

політичні партії та громадсько-політичні організації, рухи,

владні відносини,

держава,

політична система,

політична діяльність,

політичне лідерство тощо.

Для вітчизняної політології особливо актуальними є проблеми трансформації політичної системи, політичних інститутів та політичних відносин, становлення громадянського суспільства і правової держави, здійснення політичних реформ, становлення багатопартійності тощо.

У цілому усю сукупність проблем, які є предметом політології, можна розділити на такі основні групи:

* ідейно-теоретичне і соціально-філософське підґрунтя політичних процесів і явищ, яке систематизує ознаки і характеристики політики, політичні парадигми, які відповідають конкретному історичному періоду;

* політичні системи, політична влада, політичні режими (умови їх розвитку і зміни), держава, політичні партії, суспільні рухи;

* політичні процеси, політична діяльність, політична участь політична поведінка.

Політологія взаємодіє з рядом наук, предметом дослідження яких є окремі аспекти політичної дійсності. Зокрема, це:

політична філософія,

політична соціологія,

політична психологія,

теорія міжнародної політики,

етнодержавознавство,

історія держави і права,

політична географія (геополітика) та ін.

Політична філософія вивчає політику як цілісність, її природу, вона розробляє загальні критерії оцінки політики, ідеали та нормативні принципи організації суспільства. Політична філософія акцентує увагу на сутності природи політичного світу (добро - зло, справедливість - несправедливість, збереження - зміни і т. д.).

Політична соціологія є наукою про взаємодію політичного суспільства (держави) з громадянським суспільством, взаємодію політичних і соціальних процесів. Для політології надзвичайно корисними є методологічні розробки соціології щодо проведення емпіричних досліджень (анкетування, контент-аналізу, експертних опитувань тощо). Соціологія дає політології інформацію про функціонування суспільства як системи, про взаємодію різних соціальних груп в аспекті політичних відносин.

Політична географія вивчає взаємозв'язок політичних процесів з просторовим розташуванням держави. Політична історія вивчає політичні теорії, погляди, інститути, події у їх хронологічній послідовності та взаємозв'язку. Політична психологія досліджує соціально-психологічні складові політичного життя суспільства, які формуються на рівні політичної свідомості націй, соціальних груп, окремих особистостей та ін. Вона вивчає вплив на політичну поведінку свідомості, підсвідомості, емоцій, волі людини, її ціннісних орієнтацій. Теорія міжнародної політики має предметом свого дослідження зовнішньополітичну діяльність держав, об'єднань громадян, проблеми війни та миру, запобігання виникненню міжнародних конфліктів і їх врегулювання тощо.

В останнє десятиріччя виникло чимало спеціальних політичних дисциплін, як-от політичне моделювання, аналіз політичного дискурсу (мови і спілкування). Такі науки як кібернетика, логіка, статистика, теорія систем дають політології форму, кількісне вимірювання, конструкції подачі наукових повідомлень з погляду абстрактних тлумачень політичних явищ і процесів.

3. Методи, функції та завдання політичної науки

Методологічна основа політології складається з загальнотеоретичних досліджень політики на рівні філософського обгрунтування її природи, теорій середнього рівня, які спрямовані на дослідження і формування окремих концепцій політичного маркетингу, та конкретних емпіричних досліджень різних елементів політичної ситуації.

До загальнотеоретичних методів відноситься:

структурно-функціональний,

метод конфліктології,

метод символічного інтеракціонізму та обміну,

метод біхевіоризму.

До емпіричних (прикладних) методів належать:

метод вибіркового дослідження,

метод польового дослідження,

метод прихованого спостереження,

метод експерименту.

Політологія як суспільствознавча та навчальна дисципліна виконує ряд теоретичних та практичних функцій, серед яких:

описова (дескриптивна),

прогностична (функція наукового передбачення),

інструментальна (технологічна),

пояснювальна (інтерпретаційна),

ідеологічна (програмова).

Описова функція полягає у пошуку відповідей на запитання: якою насправді є політична дійсність? У чому її природа та специфіка? Хто виступає суб'єктом політики?

Пояснювальна функція дозволяє знайти відповіді на запитання: чому певні факти політичної дійсності існують? Чому ці факти мають саме такі властивості?

Прогностична функція полягає у відповіді на запитання: якою буде політична дійсність у майбутньому або коли відбудуться певні події. Результатом цієї функції є поява прогностичних гіпотез. Велике значення мають дослідження комплексних політичних проблем, бо вони дають можливість створити цілісну картину майбутнього розвитку основних сфер політичного життя, передбачити можливість настання негативних наслідків, спланувати шляхи і засоби оптимізації політичного керівництва й управління. В умовах сучасної української реальності зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів та наслідків проведення політичних акцій.

Інструментальна (технологічна) функція пов'язана з пошуками відповідей на запитання щодо вибору форм і видів політичної дії з метою досягнення бажаного результату. Ідеологічна (програмова) функція полягає у розробці стратегії та напрямків розвитку суспільства, його політичних інститутів, політичних процесів тощо. Серед інших функцій політології - методологічна (охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації набутих знань), світоглядна (утверджує цінності, ідеали, норми, які характеризують цивілізовану політичну систему, політичну культуру соціальних суб'єктів, функція політичної соціалізації (забезпечує процес включення людини в політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної культури). Безумовно, усі зазначені функції тісно пов'язані між собою і взаємодіють із загальними функціями політики, які виступають у цивілізованому суспільстві на перший план.

Перші спроби сформулювати завдання політології як навчальної дисципліни зроблені у доповіді комітету Американської асоціації політичних наук «Завдання політичної науки» (1951 р.). До основних завдань викладання політології відноситься:

* підготовка студента до виконання ролі громадянина;

* підготовка до участі у суспільно-політичному житті, тобто політична соціалізація студентської молоді;

* органічне поєднання політологічної думки України зі світовим політичним знанням; подолання стереотипних, уявлень про політику, як про виключно арену для боротьби, протистояння, конфлікту та засвоєння громадянами норм цивілізованої політичної поведінки, культури політичного спілкування та ін.

Література

1. Бебик В. М. Політологія: наука і навчальна дисципліна: Підручн. / В. М. Бебик. - К.: Каравела, 2009. - 496 с.

2. Гелей С. Д. Політологія: Навч. посіб. - 7-ме вид, перероб і доп. / С. Д. Гелей, С. М. Рутар. - К.: Знання, 2008. - 415 с.

3. Кухта Б. Л. З історії української політичної думки: [Текст лекц.: Навч. посібн.] / Борис Кухта. - К.: Генеза, 1994. - 368 с.

4. Кухта Б. Політичні еліти, політичне лідерство / Б. Кухта, Н. Теплоухова. - Львів: Кальварія, 1996. - 221 с.

5. Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України: Підручник [для ВНЗ] / Ред. Голопатюк Л. С.; Нац. акад. оборони України. - К.: Освіта України, 2005. - 403 c.

6. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. [для студ. ВНЗ]. - К.: Ґенеза. - 1997. - 395 с.

7. Політологія: Посіб. [для студ. ВНЗ] / Бабкіна О. В., Безродний Є. Ф., Горбатенко В. П. [та ін.]; за ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. - К.: Академія, 1998. - 368 с.

8. Політологія: Підручн. / [За ред. М. М. Вегеша]. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008. - 384 с.

9. Політологія: Навч. посіб. / О. О. Волинець, М. П. Гетьманчук, В. В. Гулай [та ін.]: за ред. М. П. Гетьманчука. - Серія «Дистанційне навчання». - Львів: НУ «Львівська політехніка», 2005. - 360 с.

10. Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручн. / Ф. М. Кирилюк, А. Є. Конверський, В. Ф. Білик [та ін.]; за ред. Кирилюка Ф. М. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 704 с.

11. Політологія / А. Колодій, Л. Климанська, Я. Космина [та ін.]; за ред. А. Колодій. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. - 664 с.

12. Рябов С. Г. Політологічна теорія держави / Рябов С. Г. - К.: ТАНДЕМ, 1996. - 240 с.

13. Світова та європейська інтеграція: організаційні засади / За ред. Я. Й. Малика, М. З. Мальського. - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000. - 402 с.

14. Хейвуд Э. Политология: Учебн. [для студентов вузов] / Эндрю Хейвуд; [пер. с англ. под ред. Г. Г. Водолазова, В. Ю. Бельского]. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. - 544 с. - (Серия «Зарубежный учебник»).

15. Шведа Ю. Р. Теорія політичних партій і партійних систем: Навч. посібн. / Ю. Р. Шведа - Львів: Тріада плюс, 2004. - 528 с.

16. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручн. / П. П. Шляхтун. - К.: Либідь, 2002. - 576 с.

Размещено на Allbest.ru