Нова доктрина Путіна та можливі сценарії нового світопорядку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нова доктрина Путіна та можливі сценарії нового світопорядку

Мельничук І. М.

кандидат історичних наук, доцент кафедри політології

та державного управління, Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича (Україна, Чернівці)

Аналізуються основні складові нової доктрини Президента Російської Федерації В. Путіна у сучасному політологічному дискурсі. Автор зазначає, що нова зовнішньополітична доктрина Росії проникнута ностальгією за статусом могутньої держави та спрямована проти формування “однополюсного” світу. Поряд із цим виділяються ще три можливі сценарії розвитку подій у процесі формування нового світопорядку. У висновках автор наголошує, що російське керівництво в особі В. Путіна відкрило “ящик Пандори ” та посилило нестабільність не тільки у сусідніх з Російською Федерацією державах, але й у всьому світі. Адже, у реальності, ми маємо справу з ситуацією, при якій Росія, в односторонньому порядку, змінює правила гри, що були встановлені після Другої світової війни та дестабілізує ситуацію у регіоні. Водночас, враховуючи той факт, що Росія має чимало невирішених територіальних питань, вона сама може стати жертвою своєї ж зовнішньої політики на пострадянському просторі та за його межами.

Ключові слова: доктрина, Путін, Російська Федерація, пострадянський простір, новий світопорядок.

Росія, яка взяла на себе роль правонаступник та спадкоємниці Радянського Союзу, його зобов'язань та прав на зовнішньополітичній арені, одержала у спадщину від попередньої держави дуже малі частки колишніх радянських позицій в різних районах світу. За час, який пройшов після розпаду СРСР, Росія на міжнародній арені опинилася у ситуації, коли формування геостратегії сучасного світу визначається в основному і головним чином з Вашингтону, Брюсселю, Пекіну і всього лише номінально, символічно з Москви. Причини суттєвого зменшення ваги та ролі Росії в світі більш ніж очевидні. Перш за все, це, безумовно, серйозне зменшення економічного та військового потенціалу Росії. Крім того це порушення колишнього військово-стратегічного балансу на користь США і НАТО, що прискорило перехід світопорядку від двополюсної до однополюсної схеми. Змінилася і сама зовнішньополітична концепція Росії, керівництво якої вже упродовж останніх десяти років і більше вважає збереження своїх військово-політичних позицій в світі у їх попередньому, радянському вигляді недоцільним за геополітичними і світоглядними уявленнями та неможливим за економічними причинами.

Протиставлення Росії та інших держав світу найбільш яскраво знайшло своє вираження у так званій доктрині Путіна, яка свідчить не лише про ситуативні та кризові зміни у сучасній російській зовнішній політиці після приєднання Криму, а є свідченням формування нової зовнішньополітичної доктрини Російської Федерації, яка ставить за мету докорінно змінити існуючу систему міжнародних відносин, що була сформована після Другої світової війни.

Основна увага при дослідженні геостратегічних документів Росії стосовно України та інших держав пострадянського простору на системному рівні приділяється визначенню їх обумовленості характеристиками міжнародної і регіональної політичної систем, параметрами та рушійними силами стратегічного середовища. Теоретичну основу розуміння впливу системних чинників на геостратегію Росії закладають концепції С. Хантінгтона, Дж. Ная, С. Переслєгіна. Ключовими науковими проблемами дослідження геостратегії Росії в контексті розподілу сил між провідними акторами регіональної і глобальної систем виступають концепт російських національних інтересів та її потенціал на міжнародній арені, до яких звертаються у своїх працях О. Арбатов, О. Богатуров,

B. Іноземцев, С. Караганов, С. Кортунов, В. Лукін, Ф. Лук'янов, Є. Примаков, Д. Тренін та інші. Комплексними дослідженнями стану, можливостей та перспектив взаємодії України і Росії є праці українських науковців В. Андрущенка, О. Білоруса, А. Гуцала,

C. Дацюка, О. Дергачова, М. Михальченка,

Б. Парахонського, Г. Перепелиці, М. Рижкова,

Є. Тихомирової, О. Шевчука та інших.

Автор статті поставив за мету проаналізувати основні складові сучасної російської доктрини В. Путіна та охарактеризувати можливі сценарії розвитку подій у процесі формування нового світопорядку.

Основні постулати нової доктрини були висловлені В. Путіним в історичній “кримській промові” у Георгіївському залі Кремля 18 березня 2014 р. Автор статті погоджується з відомим російським політиком В. Рижковим, який виділяє 7 основних складників нової доктрини [11].

1. Російська Федерація більше не розглядає Захід як партнера, якому можна довіряти. На думку російської сторони заклики та претензії, висловлені РФ у “мюнхенській промові” 2007 р. [1] не були почуті та прийняті Заходом до уваги. Намагаючись знову затягнути Україну до НАТО та ЄС, “західні партнери перейшли межу” [7], оскільки незважаючи на заяви про завершення “холодної війни” та “політику балансу сил”, західні держави проводять добре відому усім “політику стримування”. Реальна політика Заходу - це обман, прийняття рішень за спиною Росії, експансія. Після розпаду Радянського Союзу “Росія відчула, що її не просто обікрали, а пограбували” [7]. Водночас, Росія - це самостійний активний учасник міжнародного життя, у неї, як і в інших держав, є національні інтереси. які слід враховувати та поважати” [7]. З цього часу Росія буде будувати свою політику пам'ятаючи про все це.

2. Російська влада, на думку російського науковця І. Зевельова, сформулювала два можливих підходи щодо цивілізаційної приналежності Росії [5]. Перший був уперше озвучений попереднім Президентом РФ Д.Медведєвим у Берліні у червні 2008 р.: “У результаті закінчення “холодної війни” виникли умови для налагодження взаємовигідної співпраці між Росією, Євросоюзом та Північною Америкою як трьома гілками європейської цивілізації” [2]. Водночас Міністр закордонних справ С. Лавров, повторюючи тезу про три гілки, одночасно веде мову про те, що прийняття західних цінностей - це лише один з підходів. За його словами, Росія буде розвивати інший підхід, який полягає у тому, що “конкуренція стає глобальною, набуваючи цивілізаційного виміру, тобто предметом конкуренції стають не лише моделі розвитку, але й ціннісні орієнтири” [14]. Влітку 2009 р. С.Лавров виступаючи у латвійській російськомовній газеті, уже використав поняття “велика російська цивілізація” [6], яку 3 листопада 2010 року на IV Асамблеї “Русского Мира” патріарх Кірілл визначив як “окрему цивілізацію, не західну і не східну, що протистоїть всім іншим ідеологічно, ментально й етично” [12]. Як бачимо, на сучасному етапі Росія не розглядає більше себе як частину європейської, а тим більше, євроатлантичної цивілізації. У Росії зараз намагаються знайти нову ідентичність, яку не так просто сформулювати. Якщо раніше Росія заявляла про те, що у ній особливий вид демократії, спочатку “суверенна” [13, с. 5-24], потім вели мову про “керовану”, то на даний час Російська Федерація більше не вірить в універсальні цінності свободи, прав людини і демократії, аналогічно як і в інші універсальні моделі. У цьому контексті наголошується, що російська свідомість занадто вражена європоцентризмом, тобто світоглядною моделлю, яка розглядає західноєвропейську цивілізацію як універсальну та єдинопридатну для всього людства. Особливо це стосується управлінського апарату, оскільки, не подолавши європоцентризм, неможна розраховувати на повноцінне відродження Російської євразійської цивілізації. Сьогодні В. Путін закликає народ згуртуватися навколо нової ідеології та політики, стати єдиним організмом. Кожна сильна держава - сама собі система цінностей і сама собі модель управління [7].

3. З точки зору Росії, на сучасному етапі міжнародне право - це більше не система правил і навіть не система координат. Для підтвердження цієї думки доречно навести висловлювання вже згадуваного російського політика В. Рижкова, який зауважив, що “міжнародне право - це меню, з якого сильна держава вибирає те, що їй вигідно. Так, для придушення повстання у Чечні використовувався міжнародний принцип захисту суверенітету та територіальної цілісності, а для приєднання Криму - принцип поваги до самовизначення народів” [11]. Таким чином, сильна Росія має право на захист свого суверенітету, а слабка Україна - ні. Стосовно миру слід зауважити, що він (мир) забезпечується сильними і впливовими геополітичними акторами на основі балансу їх сил.

4. “Доктрина Путіна” однозначно визначає сферою своєї діяльності пострадянський простір. Як обґрунтування для цього можна навести такі складові російського дискурсу, які набули популярності в останній період - “історична спадщина”, “Русский мир”, стратегічна безпека Росії. Відзначимо, що суверенітет пострадянських держав у новій доктрині обумовлюється безпосереднім врахуванням інтересів Росії. Тому, як зазначає Президент Росії В. Путін, у випадку втягування нових держав до НАТО та ЄС, спроб розташування військових баз Російська Федерація буде “діяти адекватно і відповідно реагувати на наближення військової інфраструктури НАТО до своїх кордонів”. За його словами, “не залишаться без уваги розгортання глобальної протиракетної оборони та нарощування запасів стратегічної високоточної зброї”[8]. Вторгненням до Грузії у 2008 р. та анексією Криму у 2014 р. Росія доводить, що готова переходити від дипломатії до прямих дій, серед яких можна виділити наступні: внутрішня дестабілізація країни, референдуми у регіонах про відокремлення або приєднання територій, введення військ (офіційно або анонімно під виглядом так званих “ввічливих зелених чоловічків” для ведення “гібридної війни), підтримка лояльних Кремлю урядів та лідерів. Останні події в Україні свідчать, що тепер на пострадянському і постсоціалістичному просторах держави повинні розуміти, що, у випадку бажання реалізувати свою власну політику, яка йде врозріз російській, вони повинні бути готові до реального протистояння з Російською Федерацією, у тому числі і до збройного. Зауважимо, що ще у своїй програмній статті 2012 р. “Росія зосереджується” В. Путін заявив, що Росія буде не тільки підлаштовуватися та виконувати, але й “формувати правила гри” у світі” [9].

5. Анексія Криму модифікувала головний принцип Вестфальської системи влаштування світу - непорушність територіальної цілісності та державного суверенітету держав. На сучасному етапі цей принцип залишається актуальним лише до сильних держав, які захищені власною армією або військово-політичним блоком (НАТО, ОДКБ). Суверенітет та цілісність слабких держав (перш за все failed states) стають полем для гри сильних держав та їх блоків. Більше того, нова путінська доктрина пропонує сильним геополітичним гравцям переглянути правила гри і якщо сильна держава вважає, що її військово-стратегічні, економічні та політичні інтереси піддаються небезпеці - вона має право діяти, втручаючись у внутрішні справи слабких держав, і навіть брати їх під свій контроль чи забирати їх території. Для підтвердження цієї тези достатньо навести приклад як заступник голови російського парламенту В. Жириновський виступив з “ініціативою розподілу України”, запропонувавши віддати Буковину - Румунії, Закарпаття - Угорщині, п'ять західних областей - Польщі, а південно-східні області включити до складу Росії. З цією метою на адресу міністерств закордонних справ названих держав були відправлені відповідні побажання [3].

6. Роль міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, Рада Європи та ін.) практично нівелюється і в межах їхніх повноважень можна співпрацювати, але лише до того часу, поки вони не починають заважати захисту національних інтересів Росії. У такому випадку їх слід просто ігнорувати. Водночас російські посадовці, зокрема постійний представник РФ в ООН В. Чуркін, для виправдання своїх дій, неодноразово звертали увагу на США та їх військові операції, які проводилися за межами Ради Безпеки ООН [15].

7. Останнє положення “нової доктрини В. Путіна” безпосередньо впливає на формування принципово нового балансу сил у світі. Як зазначає російський експерт В. Рижков, сукупна військова, економічна, гуманітарна вага Заходу значно скорочується, а вплив Азії, Латинської Америки, Африки швидко зростає. На цій основі він робить висновок, що незахідні держави (у БРІКС - “Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПівденноАфриканська Республіка”, Шанхайській організації співпраці тощо) будуть зацікавлені у нових правилах гри, щоб самим грати, ділити та забирати [11].

У цьому контексті можна виділити такі можливі сценарії формування нового світового порядку. Перший сценарій - однополярний (американський) світ, в якому США виступають країною-гегемоном не лише у політиці, але й в економічній сфері та володіють цілковитою монополією на прийняття стратегічних рішень. США диктують свої правила гри усьому світу та поступово втягують інші держави у свою систему координат. Місце та роль інших держав чітко визначені: вони виступають як частина глобальної економіки та ринок споживання для економічно розвинутих держав. Завдяки такою устрою однополярний світ видається досить стійким, але можна спрогнозувати, що у ньому значну роль будуть відігравати так звані недержавні актори: транснаціональні корпорації, різноманітні мережеві структури, релігійні об'єднання тощо. Водночас значно посилиться протестна роль різноманітних терористичних угрупувань, що буде постійно розхитувати стабільність життя людей на планеті. Зауважимо, що нинішня російська влада свою зовнішню політику будує саме на основі протистояння однополярності світу в американському варіанті.

У свою чергу російська позиція надає перевагу другому сценарію можливого світовлаштування: багатополярний світ полюси сили якого можуть складати об'єднана Європа від Лісабону до Владивостоку (на основі осі К. Хаусхофера), США, Китай, Ісламський світ. Однак відновлення багатополярного світу повертає нас до тієї ситуації, яка існувала у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. з однією поправкою: існуванням ядерної зброї, а тому основна боротьба буде вестися економічними та політичними методами. Зауважимо, що перешкодою в реалізації цього сценарію є той факт, що сучасна Європа не є однорідною, причому мова йде не тільки про держави “нової Європи” (Польща, Прибалтика, Румунія), які з моменту розпаду Радянського Союзу більше орієнтовані на США, ніж Німеччину чи Францію, які, у свою чергу, мають власні інтереси та свої протиріччя, не говорячи вже про особливу позицію та політичну гру Великобританії. Тому можна припустити, що США будуть використовувати наявні суперечності у своїх інтересах, щоб не допустити зближення Німеччини та Росії і формування нової континентальної імперії на просторах Євразії. Більш детально інтереси основних геополітичних акторів та названий вище сценарій аналізується відомим українським політологом Ю. Романенко у своїй статті “Загроза глобальної війни: рушійні сили, протиборні коаліції та перспективи України” [10]. доктрина путін сценарій світопорядок

Третій сценарій розвитку подій: біполярний світ, за якого практично буде повторення ситуації до 1991 р., але у ролі сторін, які протистоятимуть між собою будуть США та Китай. При цьому Європа буде рухатися в орбіті Сполучених Штатів Америки, а Росії буде відводитися роль молодшого, але агресивного партнера КНР, який перебуватиме в авангарді різного роду сучасних війн, а сам Китай буде більш обережним та отримуватиме з цієї ситуації власні вигоди. Не виключено, що Китай може дозволити собі вести подвійну гру і не тільки не згорнути економічну співпрацю зі США, що на даний час практично неможливо, враховуючи нинішні обсяги цієї співпраці, але й постійно буде проводити негласні політичні консультації з Вашингтоном, принаймні до певного часу, коли РФ значно послабиться, а конфлікт між двома світовими лідерами не вийде на більш високий рівень. Однак нинішній стан розвитку подій дозволяє констатувати, що цей сценарій облаштування світу в коротко- та середньотерміновій перспективі є досить малоймовірним.

Четвертий сценарій світовлаштування базується на концепті “фортеця в облозі”. У теоретичному плані, за термінологією І. Валлерстайна, існує світ з чітко визначеним центром або ядром та глибоко відстала периферія. Щоб убезпечити себе від негативних впливів держав-вигнанців (для прикладу КНДР), які будуються на ідеї “фортеці в облозі” інші держави-сусіди намагаються захисти себе від них різними можливими засобами. За нинішніх умов РФ в односторонньому порядку реалізовує саме цей сценарій протиставлення Росії усьому світу. Основні складові цієї доктрини були проголошені 22 липня 2014 р. на засіданні Ради безпеки РФ [4]. Зокрема було наголошено на такому: 1) Захід не враховує інтереси Росії та розмовляє з нею мовою ультиматумів; 2) Захід погрожує санкціями за невиконання своїх вимог; 3) Захід спровокував революцію в Україні та контролює дії нинішньої української влади; 4) загрози для Росії носять не військовий, а нетрадиційний характер: експорт революції, провокування внутрішньої нестабільності, “підривна діяльність” недержавних громадських організацій, кібератаки тощо; 5) головні внутрішні фактори ризику для Росії - соціо-політична та міжнаціональна нестабільність (мігранти, міжетнічна напруженість); 6) економіка була останньою в переліку факторів ризику і пов'язувалася виключно з імпортозаміщенням. Однак, як бачимо, останній фактор відверто був недооцінений російський керівництвом, свідченням чого є стан справ у сучасній економічній та фінансовій системах РФ.

Підсумовуючи, зауважимо, що Російська Федерація є одним із важливих учасників процесів інтеграції та безпеки на євразійському континенті. Її політика базується на ряді офіційних документів, які визначають підходи до здійснення політики у сфері безпеки та міжнародних відносин. Останнім часом усі основні програмні документи - воєнна доктрина РФ, концепція національної безпеки та зовнішньої політики Росії суттєво оновлені у відповідності до нових викликів та загроз. Однак усі згадані документи загалом проникнуті ностальгією за статусом могутньої держави та спрямовані проти формування “однополюсного” світу. Щодо України та інших держав пострадянського простору відзначається необхідність формування поясу добросусідства по периметру російських кордонів, а самі взаємини з країнами-учасницями СНД виділені як пріоритетний напрям зовнішньої політики Російської Федерації. Свідченням цього є останні події у Криму та в Україні загалом. На нашу думку, російське керівництво в особі В. Путіна відкрило “ящик Пандори” та посилило нестабільність не тільки у сусідніх з Російською Федерацією державах, але й у всьому світі. Адже, у реальності, ми маємо справу з ситуацією, при якій Росія, в односторонньому порядку, змінює правила гри, що були встановлені після Другої світової війни та дестабілізує ситуацію у регіоні. Водночас, враховуючи той факт, що Росія має чимало невирішених територіальних питань, вона сама може стати жертвою своєї ж зовнішньої політики на пострадянському просторі та за його межами.

Список використаних джерел

1. Выступление В. Путина и дискуссия на Мюнхенской конференции по вопросам политики безопасности от 10 февраля 2007 года [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://archive.kremlin.ru/appears/20o7/02/10/1737_type63374type633 76type63377type63381type82634_118097.shtml. (Дата перегляду: 23.05.2015.

2. Выступление Президента Российской Федерации Д. Медведева на встрече с представителями политических, парламентских и общественных кругов Германии (5 июня, 2008 г.) [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://news.kremlin.ru/transcripts/320. (Дата перегляду: 22.05.2015).

3. Жириновский предлагает Польше присоединиться к разделению Украины [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://ipress.ua/ru/news/zhyrynovskyy_predlagaet_polshe_prysoedyny tsya_k_razdelenyyu_ukrayni_56043.html. (Дата перегляду: 23.05.2015).

4. Заседание Совета Безопасности РФ от 22 июля 2014 года [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.kremlin.ru /transcripts/46305. (Дата перегляду: 22.05.2015).

5. Зевелёв И. Будущее России: нация или цивилизация?/ И. Зевелев [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.globalaffairs.ru/number/n_14037. (Дата перегляду: 23.05.2015).

6. МИД России поздравил газету “Вести Сегодня” и вспомнил о “большой российской цивилизации” [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.ves.lv/article/88022. (Дата перегляду: 23.05.2015).

7. Обращение Президента Российской Федерации В. Путина от 18 марта 2014 года [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.kremlin.ru/transcripts/20603. (Дата перегляду: 2.05.2015).

8. Путин В. Россия будет адекватно реагировать на расширение инфраструктуры НАТО / В. Путин [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://russiatoday.t30p.ru/post/Vladimir- Putin-Rossiya-budet-adekvatno-reagirovatj-na-rasshirenie- infrastrukturi-NATO.aspx. (Дата перегляду: 24.05.2015).

9. Путин В. Россия сосредотачивается - вызовы, на которые мы должны ответить / В. Путин [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://izvestia.ru/news/511884. (Дата перегляду: 24.05.2015).

10. Романенко Ю. Угроза глобальной войны: движущие силы, противоборствующие коалиции и перспективы Украины / Ю. Романенко [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.warandpeace.ru/ru/analysis/view/69902/.(Дата перегляду: 24.05.2015).

11. Рыжков В. Бои без правил, или новая доктрина Кремля / В. Рыжков [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://echo.msk.ru/blog/rizhkov/1292700-echo/. (Дата перегляду: 20.05.2015).

12. Слово Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Кирилла на открытии IV Ассамблеи Русского мира “Учитель Русского мира: миссия, ценности” в Москве, 2006 [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.mospat.ru/ru/2010/l1/03/news29458/.(Дата перегляду: 22.05.2015).

13. Сурков В. Суверенная демократия и “Единая Россия” / В. Сурков // Стратегии России. - 2006. - №3. - С.5-24.

14. Тезисы выступления Министра иностранных дел России С. В. Лаврова на международном симпозиуме “Россия в XXI веке”, Москва, 20 июня 2008 года [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.ln.mid.ru/Brp_4.nsf/arh/8825DB13898CD2E4C325746..E0 057BB9E?OpenDocument. (Дата перегляду: 23.05.2015).

15. Чуркин критикует отношение ряда стран к террористам в Ираке и Сирии [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://ria.ru/world/20140624/1013299091.html. (Дата перегляду: 23.05.2015).

Размещено на Allbest.ru