Молодіжний рух як форма вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії нових поколінь із суспільством. У рамках молодіжного руху молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але й самореалізовується. Молодіжний рух є середовищем, в якому йде формування локальних молодіжних культур та стилів життя, що пізніше, зазнавши певних модифікацій, поширять свій вплив на культуру та спосіб життя суспільства в цілому. Тому дуже важливо, щоб молодіжний рух як сукупність різних організацій, неформальних об`єднань, течій являв собою активну складову громадянського суспільства з дієвими механізмами саморегуляції, самоорганізації та контролю, що дозволить й надалі розвивати українські демократичні інститути.

Особливості розвитку молодіжного руху, його організованого сегменту визначаються значною мірою сутністю політичної системи та адаптацією державної політики до потреб молоді. Від цього залежить: спрямованість молодіжної ініціативи, ступінь її радикалізму та безкомпромісності; кількість молодіжних організацій та ступінь їхньої політизованості; поширення неформальних рухів та популярність субкультур у молодіжному середовищі.

Аналізуючи проблему функціонування молодіжного руху, яксоціального явища необхідно звернутися до теоретичних засад його врегулювання з точки зору науки „юнологія”. Враховуючи, що „юнологія” є наукою про молодь та її фундації (організації), а також беручи до уваги те, що громадські молодіжні організації є вагомим фактором соціалізації - подальші наші лекції ми присвятимо розгляду саме організованого молодіжного руху на теренах нашої України.

Молодіжний рух в Україні існує доволі давно, однак досліджень з проблеми молодіжного руху є на даний час доволі мало. Це пояснюється тим, що в радянський час молодіжний рух на Україні не існував. Пізніше у 80 роках починаються розвиватися тенденції описового характеру, що до діяльності молодіжного руху в основному неформальних [57].

У 90 роках спостерігається поширення вивчення молодіжного руху, воно стає більш багатоплановим. В Україні молодіжний рух почав інтенсивно розвиватися і досліджуватися після 1991 року. Вагомий внесок щодо розвитку знань з проблем молодіжного руху в Україні внесли: А. Булавін, В. Головенько, А. Корнієвський, М. Пашко, В Прилуцький, Н. Головатий. Поряд з цими головними дослідниками здійснюється дослідження різноманітних аспектів молодіжного руху на місцевому рівні. Серед тернопільських дослідників проблеми молодіжного руху можна назвати: М. Окаринського, Ю. Поліщука.

На сучасному етапі розвитку молодіжного руху є докладною праця А. Корнієвського і В. Головенька: «Український молодіжний рух: історія і сьогодення». У цьому посібнику автори визначають місце та роль молодіжного руху в житті суспільства, розглядається його історія та генезис в Україні. Велике місце приділяють автори проблемі діяльності молодіжних організацій в умовах тоталітарного режиму, аналізуючи при цьому особливості розвитку молодіжного руху в діаспорі та сучасний стан.

Суттєву інформаційну базу можна почерпнути із наукового дослідження під авторством А. Корнієвського В. Якушина: «Молодіжний рух та політичні об'єднання в сучасній Україні». Дослідники аналізують суть та особливості молодіжної політики, а також політичних партій, рухів припартійних молодіжних організацій в умовах перехідного періоду.

Слід зазначити, що не лише в українській юнологічній науці, а і в колишній радянській, частина спеціалістів-юнологів глибоко займалася проблемами молодіжного руху - як наслідок в кінці 70-х років навіть виділилася навчальна дисципліна „Міжнародний молодіжний рух”, яка введена із 1981 року у педагогічних вузах. Проте, розробка проблем молодіжного руху не привела до однозначного розуміння суті молодіжного руху як соціального явища, а отже, відповідно не визначено чітке трактування цієї категорії, яка є основоположною. Поширення отримали п'ять основних точок зору. Коротко прокоментуємо їх.

Перша точка зору, полягає у тому, що молодіжний рух розглядається через зв'язок зі світовим революційним процесом як відображення участі в ньому молодого покоління. Як конкретний приклад доцільно навести з цього приводу наступну цитату зі словника „Научний комунізм”: „марксизм-ленінізм розглядає молодіжний рух як соціальну силу, що пов'язана з боротьбою робітничого класу, і яка спрямована на вирішення завдань корінного оновлення суспільства. З цієї точки зору молодіжний рух носить неоднозначний характер. Він включає у себе різноманітні ідеологічні та політичні течії: з одного боку, демократичні, прогресивні, з іншого - лівацькі, праві, націоналістичні”. Власне такий підхід до Молодіжного руху був властивий для ХІХ ст у радянський період.

Друга: Молодіжний рух у радянський період ототожнювали лише з комсомолом. Доречними будуть слова доктора історичних наук А.А. Галагана: „Такого поняття, як молодіжний рух у науковому розумінні цього слова у радянському суспільстві останніх 60 років просто не було. Фразеологічно, як словосполучення вираз „молодіжний рух” вживався як синонім комсомолу. Протягом шести десятиліть адміністративно-командної системою було приписано вважати, що ніякого молодіжного руху немає і бути не може”.

Третя думка полягає у тому, що молодіжний рух - це сукупність лише молодіжних організацій. Польський дослідник Б. Ратусь вважав, що „молодіжний рух постає як сукупність різноманітних щодо ідеологічної орієнтації та політичної належності організацій, а також спортивних, туристичних, культурологічних та інших”. Таке трактування сьогодні є не зовсім точним [53].

Четверта: дослідники визначають молодіжний рух як певну частину активну молоді. Як приклад такої думки можна навести цитату із „Довідника з соціальної молодіжної політики”: „молодіжним рухом є прогресивна частина молоді країни, яка бореться за своє соціальне становлення”. Цю думку, про те, що молодіжний рух - це лише частина молоді доводять і останні статистичні дослідження. Зокрема, у 2002 р. в Україні лише 5% молодих людей є членами громадських організацій. Для прикладу, у Франції такий відсоток є значно вищим - 38%.

П'ята - найбільш продуктивна думка, яка пов'язує суть молодіжного руху із соціальною або громадсько-політичною активністю молоді. Такий підхід відображений у працях О. Головенька, а також і у „Большой советской енциклопедії”, де сказано, що „молодіжний рух - це боротьба молоді за задоволення її соціально-економічних вимог, а також її участь у загальнополітичній боротьбі. У молодіжному русі класового суспільства існують різні напрямки, які відображають соціальну структуру цього суспільства, кожний напрямок пов'язаний з інтересами певних класів і соціальних груп”.

Підсумовуючи вище наведені трактування зазначимо, що існує п'ять підходів до поняття „молодіжний рух”, а саме:

1) зв'язок із світовим революційним рухом;

2) ототожнення молодіжного руху з комсомолом;

3) ототожнення молодіжного руху лише з молодіжними організаціями;

4) сприймання молодіжного руху як певної частини молоді;

5) молодіжний рух - соціальна громадсько-політична активна молодь.

Виходячи з того, що останній підхід на сьогоднішній день є найбільш доцільним, різні автори по-своєму трактують це поняття. Доречно розглянути та прокоментувати найбільш цікаві підходи до дефініції „молодіжний рух”, яке сьогодні є найбільш вживаним в Україні.

Зокрема, Ареф'єв О.Л. підкреслює, що „молодіжний рух є масовою формою вираження соціальної активності молоді, яка спрямована на зміну (чи збереження і зміцнення) системи існуючих громадських відносин”. Луков В.А. розуміє під поняттям молодіжний рух „спосіб самодіяльної участі молоді в процесі зміни і спадкоємності поколінь через специфічні колективні форми її соціальної активності”.

Більш точно визначає молодіжний рух у статті „Деякі методичні питання вивчення політичних відносин молоді у буржуазному суспільстві” Косенко Є.І. Автор під молодіжним рухом розуміє масову організовану соціально-політичну активність, яка спрямована на реалізацію як специфічних вимог і цілей молодого покоління, так і цілей інших громадських груп, об'єднань, інтереси яких відповідають інтересам молоді. Організована політична активність проявляється у формі участі молоді в широких соціальних рухах.

Найбільш повним, з нашої точки зору, можна вважати визначення терміну молодіжний рух, яке знаходимо у праці Головенька В.А. „Український молодіжний рух у ХХ столітті”. Автор трактує молодіжний рух як один із компонентів суспільно-політичної системи, представлений певним чином організованими молодіжними структурами, що тією чи іншою мірою усвідомлюють свою власну специфічність, здійснюють визначену діяльність, спрямовану на реалізацію цих інтересів, а також створення специфічної і власної ролі в суспільстві [16].

Дитячий рух - вважається складовою молодіжного руху, хоча має право на певну самостійність. Це обумовлюється наступними причинами:

– невизначеність у вікових межах поняттях молодь і діти;

– відповідно до статутів молодіжних організацій до їхнього складу можуть входити молоді люди віком від 14 років, а іноді ще молодші;

– дитячі організації у своєму складі обов'язково повинні мати осіб старших вікових категорій.

Молодіжний рух, як форма вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії нових поколінь з суспільством. У рамках молодіжного руху, молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але й само реалізується. Молодіжний рух є осередком формування молодіжного стилю життя, культури. Сьогодні юнологи розрізняють дві форми молодіжного руху: організований молодіжний рух та неформальні молодіжні ініціативи (неформальний молодіжний рух).

Під терміном „неформальний молодіжний рух” розуміють систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їх взаємозв'язку між собою та суспільством. Фактично молодіжний рух та неформальні ініціативи створюють обличчя суспільства. Молодіжний рух виникає в процесі соціально-економічного та соціально-політичного розвитку суспільства, і їх зміст, форма діяльності значною мірою відбиває соціокультурну, історичну, демографічну, політичну та інші специфіки життя окремої країни.

Багато хто із сучасних дослідників соціологічних і політичних процесів у країні визначає наш час як переломний у багатьох сферах суспільного життя: соціальній, економічній, політичній тощо. Помітними є зміни й у сфері громадської діяльності молоді. Безумовно, основним рушієм цих процесів стала помаранчева революція, яка дала емоційний поштовх до активізації діяльності вже існуючих молодіжних організацій та створення в Україні нових осередків молодіжного руху. Але, як відомо, на емоціях довго не протягнеш, тому з часом залишаться тільки ті молодіжні організації, які сьогодні потрібні суспільству і які суспільство готове прийняти, зрозуміти і підтримати. Таким чином, дослідивши процес "природного відбору" молодіжних організацій, можна зробити деякі висновки про те, як змінилось сьогодні наше суспільство і чи змінилося воно взагалі, які цінності і пріоритети набувають ваги, а які відмирають. Це такий собі "лакмусовий папірець" процесів, які відбуваються у суспільстві загалом. Окрім того, розвиток молодіжного руху є не тільки індикатором, а й одним із чинників, що відіграють важливу роль у прискоренні економічного і соціального розвитку держави.

Без сумніву, молодіжні організації можуть бути одночасно індикатором суспільних процесів і вагомим чинником впливу на розвиток держави. Почнемо з того, що Україна -- нове державне утворення. Це молодий державний організм, який активно й постійно шукає нові форми свого розвитку і просто приречений на динамізм та здорове прагнення до реваншу за віки бездержавного існування. Зрозуміло, що для цього потрібна відповідна політика. Перехід до нових форм життя висуває на передній план нову генерацію людей, які прагнуть до самореалізації і мають для цього об'єктивні передумови. Їхня амбітність, підприємливість і працездатність спроможні слугувати локомотивом у прискоренні економічного і соціального розвитку держави. Такі люди вже на підході. Завдання полягає в тому, щоб відкрити їм доступ до політики і до влади, до живої конкретної роботи. Важливим фактором виховання таких людей, прискорення процесу соціалізації молоді загалом є реалізація в країні державної молодіжної політики, яка стала нині одним із найважливіших, пріоритетних і специфічних напрямків діяльності держави. Вона здійснюється в інтересах як молодих громадян, так і всього суспільства. Механізмом реалізації цієї політики є молодіжний рух, структури якого представлені практично в усіх формах політичної і соціальної організації суспільства. Ось ми дійшли до однієї з ознак того, що суспільство готове до усвідомлення необхідності існування молодіжного руху як невід'ємного його складника, -- ефективності державної молодіжної політики. Загалом таких ознак є чотири. Це ставлення до молодіжного руху [12]:

1) представників державної влади, яке втілюється в державній молодіжній політиці;

2) представників бізнесу, що отримує вияв у ставленні до фандрайзингових програм залучення коштів для молодіжних організацій;

3) домогосподарств, що виражається в підтримці цих організацій і довірі до них;

4) нарешті, інших недержавних громадських організацій, що відображається в реалізації спільних проектів.

Таким чином, за допомогою цих чотирьох ознак можна оцінити, наскільки жителі конкретної країни готові рухатись у напрямку формування громадянського суспільства. Крізь призму цих ознак поглянемо на ситуацію, що склалася в Україні.

Спершу поглянемо на молодіжний рух з позиції органів державної влади і виконання ними завдань, поставлених у державній молодіжній програмі.

У ході становлення в Україні правової демократичної держави молодіжний рух формується як самостійна складова структур самоорганізації суспільства, стає якісно іншим організаційно і за змістом діяльності. Нині створено державні органи для роботи з молоддю, прийнято основи ювенального законодавства, змінюються методи та напрями роботи молодіжних організацій з молоддю і співпраці з органами влади, інтеграції в міжнародні молодіжні структури. В структурі молодіжного руху виокремилися такі три основні складові підсистеми: інституційна (або організаційно-інституційна), регулятивна (або нормативна) та комунікативна (або інформаційна). Упродовж останніх п'ятнадцяти років свого розвитку в складних політичних та економічних умовах (найважливішим, визначальним у політичному плані тут стало здійснення так званої "перебудови" та проголошення незалежності України) український молодіжний рух пройшов непростий шлях, перш ніж набув тих рис, якими він нині характеризується.

По-перше, відбулося формування його регулятивної підсистеми. По-друге, впродовж останнього часу значно змінилася інформаційна підсистема молодіжного руху України [28].

Можна сказати, що в наш час для нормального розвитку молодіжного руху в Україні є всі передумови: потужне законодавче забезпечення, емоційно-патріотичний підйом серед молоді, проголошена увага влади до проблем молодіжного руху.

Підсумовуючи, можна впевнено стверджувати, що в нашому суспільстві назріла потреба в молодіжних організаціях, оскільки, вони є невід'ємною складовою будь-якої демократичної суспільної системи. Через це пройшли багато розвинутих країн, де саме завдяки активності молоді відбулися позитивні зрушення в напрямку демократизації суспільства. Для цього в сучасній Україні є всі умови і є конкретні приклади того, що це вже відбувається на практиці.

Якщо простежити за тим, діяльність яких громадських організацій набирає обертів, то можна сказати, що саме тепер потрібно нашому суспільству: національна ідея, яка б згуртувала всіх (особливо актуальним є об'єднання Сходу і Заходу України навколо чогось спільного), інтерес до вітчизняної літератури, мистецтва та історії, заохочення молоді до активної громадської діяльності. З'явився ще один аспект діяльності молодіжних організацій -- міжнародне співробітництво. Цей напрямок став актуальним після того, як про Україну дізнались у світі як про країну з активною позицією молоді і прагненням до демократії.

Аналізуючи, теоретичні щасади існування молодіжного руху доцільним ввааємо звернутися до закордонного досвіду з цієї проблематики. Так зокрема, молодіжний рух у Німеччині по праву вважається ознакою наявності розвинутого громадянського суспільства в цій державі. Він об'єднує представників молодіжних неурядових, часто міжнародних організацій та спеціалізованих організацій з роботи з молоддю, його проблемами опікується також Федеральне міністерство у справах сім'ї, людей похилого віку, жінок і молоді.

Починаючи з 1989 року, тобто року об'єднання двох німецьких держав, розвиток молодіжного руху Німеччини характеризується широким співробітництвом держави і недержавних організацій, а також фінансовою підтримкою урядом діяльності молодіжних організацій, яка грунтується на принципі субсидіарності. Цікаво, що органи місцевого самоврядування всіх рівнів, а також федеральні органи окремим пунктом записують до своїх програм дій та бюджетів співробітництво з молодіжними організаціями та стимулювання їх розвитку. На історію становлення сучасного молодіжного руху в ФРН справили вплив такі чинники: по-перше, створення 1989 року Федерального фонду дітей та молоді, по-друге, затвердження урядом об'єднаної Німеччини Політичної молодіжної програми Федерації зі створення і розвитку організацій недержавної допомоги молоді на нових федеральних землях. Остання була успішно завершена наприкінці 1995 року, створивши необхідні умови для вільного становлення і діяльності молодіжних організацій на території колишньої НДР [35].

Одним із нових і досить серйозних викликів молодіжним рухам на території об'єднаної Німеччини стало зростання кількості праворадикальних молодіжних організацій. Одним із найбільш дієвих способів розв'язання цієї проблеми є співробітництво держави із молоддю, проведення відповідної урядової політики, спрямованої на забезпечення молоді можливостей навчання і праці, освіти й дозвілля. Так, Федеральне міністерство у справах сім'ї, людей похилого віку, жінок і молоді нещодавно ухвалило Програму дій проти агресії і насилля, що кардинально відрізняється від традиційних методів роботи з молоддю, оскільки скерована в першу чергу на встановлення контакту з кожною молодою людиною та донесення до неї послання про небезпеку радикалізму. федеральний уряд постійно заохочує молодіжний рух Німеччини до співпраці. Наприклад, відповідно до ст. 84 закону про допомогу дітям і молоді від 26 липня 1990 року центральний уряд щороку подає до Бундестагу та Бундесрату звіт про стан справ у молодіжній політиці, свої цілі та досягнення в допомозі дітям і молоді. На обговорення цього звіту зазвичай запрошуються представники молодіжних організацій, які консультують уряд із питань подальшого розвитку допомоги молоді та підбиття підсумків роботи за кожен рік. Ефективність такої співпраці не викликає сумнівів, оскільки молоді люди самі мають право висловитися з приводу ситуації в молодіжному русі та умов життя молоді. Важливо, що звіти, які є результатом наполегливої роботи, справляють значний вплив на законодавчі процеси у сфері дитинства, молоді та сім'ї.

Спектр недержавних молодіжних організацій у Німеччині надзвичайно різноманітний. Він простягається від союзів і організацій, що діють на федеральному рівні, та регіональних об'єднань до місцевих ініціативних груп. У своїй діяльності всі вони є автономними, тобто самостійно визначають зміст та цілі своєї діяльності в рамках законодавства ФРН. Молодіжні неурядові організації зазвичай створюються для виконання конкретних завдань. Спеціалізуючись у якійсь окремій сфері, вони зрештою доходять до усвідомлення потреби в створенні повноцінного об'єднання молоді, яке продовжує роботу в якійсь конкретній сфері, найчастіше соціальній.

Діяльність молодіжних організацій Німеччини є складовою процесу соціалізації, яка, проте, суттєво відрізняється від її класичних складників своєю добровільністю, самоорганізацією та самовизначенням. Зазвичай молодіжні організації ставлять собі за мету виховання та навчання молоді, спілкування й організацію дозвілля, подання допомоги та надання консультацій, представлення інтересів молодих людей у всіх сферах життя перед державою та суспільством. У Німеччині таке явище прийнято називати "політикою поперечного зрізу", тобто політикою втручання в усі політичні процеси і рішення, які стосуються інтересів молоді [60].

На земельному рівні переважна більшість молодіжних об'єднань (як правило, без політичних молодіжних організацій) об'єднується в земельні округи молоді. Правові форми таких округів різноманітні: вони можуть бути юридичними особами, зареєстрованими об'єднаннями або неправоздатними групами. Важливим молодіжною структурою федерального рівня є Німецький федеральний округ молоді, до якого належать майже всі великі молодіжні організації та земельні округи молоді за винятком Німецької спортивної молоді та партійно-політичних молодіжних організацій.

Причиною об'єднання молодіжних організацій на рівні земель є те, що завдяки цьому в них з'являється можливість ефективно представляти інтереси молоді в земельних урядах і парламентах, а також перед громадськістю земель. Цей процес відбувається за дотримання інтересів молодіжних організацій, визнання різноманітних суспільно-політичних, світоглядних та релігійних їх позицій та без зазіхань на їхню самостійність.

У межах різних організаційних структур земельних округів молодіжні організації, що входять до їх складу, намагаються впливати на розвиток концепції молодіжної політики та діяльності. Це відбувається в тому числі й шляхом створення молодіжних структур, а насамперед через ініціювання, проведення чи підтримку спільних акцій, ведення спільної публічної та організаційної молодіжної роботи. У центрі уваги перебуває політична просвітницька робота та проведення публічних політичних заходів.

Такий принцип молодіжної роботи в Німеччині не новий. Річ у тім, що така організаційна структура, що була прийнята ще 1949 року, давно довела свою ефективність, даючи молодіжним організаціям можливість спільно заявляти в рамках ділового співробітництва про інтереси молоді державним органам, політичним та громадським угрупованням.

Серед інших важливих завдань молодіжних організацій Німеччини -- міжнародний молодіжний обмін, міжкультурне спілкування, міжнародні семінари для керівників молодіжних об'єднань і співробітництво на різноманітних рівнях із європейськими молодіжними структурами. Організовуючи зустрічі молоді, вони сприяють тому, щоб молодь різних країн краще знала і розуміла один одного. Адже контакт з іншими країнами і культурами допомагає молодим людям знайти своє місце в суспільстві і краще збагнути проблеми своєї країни. Міжнародні молодіжні організації, що мають представництва в Німеччині, зазвичай приділяють багато уваги роботі з органами європейського політичного співробітництва молоді на рівні Європейського Союзу та Ради Європи. Крім того, молодіжна політика Німеччини здійснюється й через наявні двосторонні угоди про молодіжне політичне співробітництво і через роботу змішаних спеціальних комітетів із двостороннього співробітництва в молодіжній сфері. На сьогоднішній день із 23 країнами підписано урядові договори й угоди, пов'язані з відповідними спеціальними комітетами (що складаються з представників урядів та неурядових організацій), які досягають згоди щодо основних напрямків молодіжного обміну, а також стосовно характеру й обсягу обмінів із даною країною. Існують також спеціалізовані програми навчання та підвищення кваліфікації. Не нівелюючи провідної керівної ролі і відповідальності федерації, землі та громади несуть спільну відповідальність за подальший розвиток і підтримку міжнародної молодіжної роботи. Така робота стосується всіх сфер життя суспільства -- політичної, культурної, соціальної та спортивної, що є важливими для молоді. Також проводяться відповідні молодіжні зустрічі. Як правило, такі програми здійснюються неурядовими молодіжними організаціями, передовсім міжнародними освітніми центрами. Прикладами такої співпраці є Німецько-французьке та німецько-польське молодіжне бюро [31].