Політичний Public relations у виборчих кампаніях в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

"Public relations" в даний час однієї з найвідоміших і популярних тем обговорення, як у політичних, так і в наукових колах суспільства. Це пов'язано зі створенням нового механізму взаємодії влади та громадськості на основі діалогу, компромісів, солідарності, узгодження і гармонізації соціальних інтересів. В умовах демократії зв'язок з громадськістю є необхідною умовою її розвитку за визначенням самого поняття.

Однак у сучасних умовах проблеми політичних технологій масових комунікацій, технологій виборчих кампаній, використання PR як засобу політичної боротьби викликають політологічної думки підвищений інтерес.

Актуальність теми дослідження викликана розвитком и формуванням у нашій країні новіх PR -технологій в політіці. В Україні політичний PR - це нова сфера діяльності, але вже зараз можна говорити про деякі особливості його розвитку в Україні. У повній відповідності з вимогами ринку PR - технології набули найбільшого поширення в політичній сфері, а саме у виборчих кампаніях.

Об'єктом дослідження є політичний PR.

Предметом дослідження є політичний PR у виборчих кампаніях в Україні .

Метою є вивчення механізму політичного піару, методи та впливу в сучасній Україні .

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

1. Ознайомитися зі специфікою та особливостями виборчого PR;

2. Проаналізувать чорний PR у політиці;

3.Розглянути та охактеризувати імідж кандидата і партії як складову PR у виборчих кампаніях;

4. Розглянути ЗМІ як канал вираження політичного PR.



1. Теоретичний аспект дослідження особливостей політичного PR в Україні

1.1 Специфіка і особливості виборчого PR

Специфіка виборчої РR діяльності обумовлена виборчими процедурами і конкретними право - нормативними засадами, які регулюють виборчу кампанію. Всі складові компоненти виборчого РR мають чітко визначену політичну заданість.

На думку Н.А Костенко Існує п'ять політичних завдань, а саме:

Перша складова такої заданості пов'язана з обсягом повноважень того чи іншого інституту, на який балотуються кандидати .

Другою складовою є сама виборча система, яка створюється на відповідній правовій базі , яка визначає специфіку суб'єктного статусу учасників виборчого процесу та особливості їх впливу на об'єкти виборчого процесу, представлені широким загальним виборців.

Третя складова політичної заданості залежить від існуючих культурно- національних традицій, ментальності, рівня соціальної свідомості суспільства, суттєвих переваг населення, які воно надає тим чи іншим політичним пріоритетам. Залежно від цього політичні суб'єкти вибирають форми впливу на електорат і визначають інструменти і техніку донесення до виборців своїх програмних завдань і гарантують їм вирішення відповідних проблем.

Четвертою складовою є готовність електорального поля сприймати ті чи інші інструменти виборчого РR з позицій оцінки їх корисності, привабливості та конкретної адресності .

П'ята складова пов'язана із забезпеченням умов для отримання людьми політичних гарантій, дає їм можливість вирішення своїх загальних життєвих проблем через механізм легітимної передачі владних повноважень громадянином як суб'єктом влади обраному представнику, якого люди обирають для відповідної владної інституції.

Погоджуючись з професором С. М. Тучков [16] оволодіння технікою професії РR - це гарантія перемоги на виборах і оптимізація використання ресурсної бази, коли наукові інструменти дозволяють мінімізувати витрати і забезпечити перемогу в будь-яких складних ситуаціях за рахунок перетворення виборчого процесу в чітко визначену управлінську діяльність .

Класичний РR не допускає використання "війни компроматів", "війни плакатів" та інших не досконала, які забруднюють виборчий процес.

Г.П. Почепцов у своїй книзі "PR або як успішно управляти громадською думкою " [ 14 ], зазначає наступне , что перевагою піарівських технологій на думку є ефективне використання фінансових , матеріальних і людських ресурсів для досягнення мети.

РR перетворює виборчий процес на реальне формування нової моделі суспільної свідомості, в результаті чого в ньому певне місце має зайняти патріотичне ставлення до реформування українського суспільства. Саме воно має суттєво звільнити виборчий процес від ворожого протистояння, яке сьогодні набуло глобальний масштаб в українському суспільстві.

С.М. Тучков [18] класіфікує РR дії як формування толерантних відносин між учасниками виборчого марафону, повагу до їх честі та людяності. Толерантні вибори - це аксіома демократичних виборів. На жаль, в останні роки на українське електоральне поле навалилася величезна зовнішня експансія "чорного" РR , яка суттєво доповнюється національними " творцями ".

Зрештою, це призводить до того, що наші громадяни замість освоєння нової культури демократизації виборчого процесу отримують опіум брудних технологій , чуток , вибухів , нападок , скандалів , змов.

Як зазначає А.А. Джабасов [4] складність виборчого процесу доповнюється значним тиском деяких місцевих владних структур на електорат з метою перетворення його на клієнтів авторитарного впливу влади. Для цього активно залучають до виборчого процесу широкої армії державних службовців, яких під егідою політичної нейтральності перетворюють на дисциплінованих виконавців владних дій.

Впровадження механізмів РR - це спосіб оздоровлення влади залученням до демократизації їх діяльності, це підвищення авторитету владних структур, які позбавляються від механізмів пропагандистського тиску на виборців.

С. М. Тучков у своїй книзі "Становлення політичних PR " [18] вказує на те, що в процесі здійснення виборчого процесу головне завдання PR технології - забезпечити добровільне взаєморозуміння між кандидатом і виборцем. Технологія цього розуміння є тією самою ідентифікацією, яку можна забезпечити через прагнення одного до влади, а іншого ( виборця ), який володіє реальною владною суб'єктністю, через забезпечення задоволення його потреб.

Досягнення цього узгодження можливо тільки тоді, коли кандидат переконує виборця, що саме він найбільш вдало і уміло скористається отриманими від народу владними повноваженнями і реалізує саме ті очікування , на які розраховує виборець.

1.2 Чорний PR у політиці

Чорний PR, використовує негативну інформацію, але не обов'язково поливання брудом і брехня. Це можуть бути правдиві, чесні але дискредитують відомості. Одним словом, застосовуються методи піару задля просування ідеї, бренду, товару а для їх дискредитації та усунення з конкурентного поля.

Чорним PR вважається цілеспрямоване поширення негативної інформації, будь-які інформаційні атаки , спрямовані на руйнування бізнесу, іміджу, корпоративних зв'язків тощо. Можна сказати , що чорний PR - свого роду метод ведення інформаційних війн.

Професійний чорний PR не може ні в якому вигляді бути віднесений до недобросовісної конкуренції. Хоча на перший погляд може здатися, що його можна так трактувати. Ви не лаєте конкурента, а боритесь за чесність і справедливість і лише викликаєте сумнів в якихось якостях конкурента. Чорний PR дозволяє оприлюднити факти, що підтверджують низьку якість товарів і сервісу конкурента а також вказати на прихований шлюб і обман споживачів.

Багато хто думає, що чорний PR це прерогатива політиків. Однак навіть у дрібному бізнесі чорний PR може мати місце. І зовсім не потрібно мати величезних грошей , щоб його робити. Вести інформаційні війни можна на будь-якому рівні.

Як зазначає А. В. Лукашев[9] в політичних питаннях поширення брудної інформації є одним з інструментів конкуренції. Але ніхто не вживає термін чорний PR, а називають його :

* Боротьбою за добросовісну конкуренцію;

* Повідомленням правди про конкурентів на виборах;

* Боротьбою за права людини;

* Боротьбою за соціальну справедливість;

* Боротьбою за демократію;

* Боротьбою за чистоту навколишнього середовища;

* Боротьбою за права споживачів;

* Боротьба за свободу і справедливість;

* Захистом прав людини.

Необхідно звернути увагу , що прикметники "чорний", "брудний" в більшості випадків застосовують тільки щодо політичного PR . Весь інший PR стоїть ніби осторонь. Така ідентифікація пов'язана з тим, що чорний PR ", як і багато інших видів технологій, зародився саме в політичній сфері. І громадськість називає " чорним", насамперед політіческійPR, бо вважає його брудним , аморальним , нечесним справою, якою займаються аморальні люди, здатні за гроші назвати чорне - білим , зло - добром. Іншими словами ці занепалі (в очах суспільства) люди .

Вибори вже давно звикли вважати часом "зливання бруду", часом, коли кандидати поливають один одного компроматом і підставляють (виставляють в неприємному ракурсі ) один одного в очах громадськості.

На сьогоднішній день боротьба на політичних аренах стала ще більш аморальною і аморальною, піарівські прийоми ще витонченішими (наприклад , намертво приклеєна листівка із закликом голосувати за певного кандидата на лобовому склі вашого автомобіля, або нескінченні нічні дзвінки, відповідно з тим же проханням), чутки - брудніше, "наїзди" - болючіше.

А.А. Чернушенко, В. Д. Федорова[19,20] визначили, для чого застосовується чорний PR виключно в політиці:

Для здійснення впливу на верховну владу і передачі їй сигналів про необхідність назрілих змін. Чиновницький апарат не сварить у нас тільки ледачий. Він дійсно далекий від досконалості і практично не піддається прямому впливу з боку суспільства. Якщо ж сигнали у вигляді зливу негативної інформації в ЗМІ подаються через голови чиновників, вища влада в силу своєї природи, змушена реагувати і виправляти ситуацію.

Для нейтралізації негативно налаштованих груп населення. Тут найчастіше використовується горезвісний спосіб Dead Agent, тобто "дискредитації дискредитаторів". Якщо існує небезпека агресивної інформаційної атаки з боку певної, сформованої за будь-якою ознакою групи населення, для ослаблення ефекту їх дій, а то і для повного усунення цього ефекту застосовується дискредитація всієї групи з інших питань. Не просто "сам дурень" а "от ви і в інших справах дивно себе ведете, значить і в нашому питанні погано орієнтуєтеся".

Однією з цілей застосування чорного PR є створення образу ворога в особі опонентів з використанням різних технологій за наступними напрямками:

Недовіра : все, що виходить від опонента, неприйнятно;

Негативний очікування: від ворога не можна чекати хорошого;

Покладання провини і ототожнення зі злом: всі біди і нещастя зв'язуються з оппонентами;

Відмова в співчутті: чим гірше ворогам , тим краще нам;

Дегуманізація: ворог не може володіти людськими рисами;

Перенесення оцінок за принципом: "подивиться , хто його друзі !" , А "друзі моїх ворогів - мої вороги".

Чорний PR - це вся діяльність по усуненню супротивників (крім фізичного усунення), що використовує форми і методи, що виходять за межі норм моралі і балансують на межі судового переслідування.

У чорному PR активно використовуються чутки , і насамперед такі їхні агресивні види, як плітки, чутка, пересуди, пересуди і пр.

Технологія подібних чуток включає:

підтасовування і перекручування фактів;

зміщення подій у часі і в просторі;

відверту брехню;

подачу дозованої інформації в якійсь послідовності , що викликає певні асоціативні зв'язки.

Чутоки найчастіше базуються на так званному витоку інформації типу: " З добре проінформованих джерел стало відомо , що ..." , "Народ каже , що." та ін. Така інформація подається як цілком достовірна, що викликає довіру. Джерело чуток може бути офіційним, неофіційним і випадковим.

Підсумувавши і підсумувавши все вищесказане, можна відзначити, що "чорний PR " все-таки існує, причому існує скрізь - на телеекранах, в газетах, за вікном.

З "чорним PR " ми зустрітися і в бізнесі і в політиці, ( але в політиці він поширений , звичайно ж, набагато більше).

На даний момент технології "чорного PR " стали все винахідливішими і витонченішими. Зараз навіть попит перевищує пропозицію, тобто "Чорні піарники " самі пропонують свої послуги з " отпіаріванію " конкурентів "по- чорному".

Слід зазначити , що вступаючи в політичні партії, уникнути " чорного PR " просто неможливо. Життя політика може перетворитися на справжній хаос. Для устронення конкурента політики готові зробити все можливе і не можливе і застосування чорного PR одне з ніх.Свідчиння про конкурента, про його життя , про його зради населенню і т.д. сипляться з усіх боків, при цьому можуть застосовуватися різні чутки.

Але самий негативний момент використання всіх цих технологій - це реакція населення. Більшість політтехнологів схильні вважати, що саме використання "чорного PR" знижує виборчу явку і навіть зриває вибори. Люди перестають довіряти політикам, що підриває підвалини демократичного суспільства, яке ми і так все намагаємося, але не можемо сформувати.



2. Методологічний аспект вивчення особливостей політичного PR у виборчій кампанії в Україні

2.1 Імідж кандидата і партії як основи PR у виборчій кампанії

Завдання з формування іміджу політика, політичної партії в головному схожі з завданнями маркетологів продажу товарів.

Продаж такого товару, як політик, має свої особливості. Основна відмінність політика від звичайних товарів полягає в тому, що на противагу їм, створюваним на замовлення споживача з усіма передбаченими властивостями і характеристиками, такий товар, як політик вже має певні власні об'єктивні характеристики, які дуже складно або зовсім неможливо виправити. Політик як людина вже існує фізично це даність, об'єктивна реальність. Завдання фахівців з виборчого PR - додати політику необхідні, відповідні потреби електорату якості.

Іншою специфічною рисою такого товару, як політик є те, що більшість його споживачів не мають безпосереднього контакту з ним, тому виборці реагують не на сам фізичний об'єкт, а на його імідж, тобто інформаційний потік, який йде від нього. Тому фахівці політичного маркетингу повинні сформувати і керувати інформаційним потоком, який випромінює кандидат в електоральне поле. Причому управляти таким чином, щоб електорат був переконаний у присутності біля політика таких якостей, які задовольняють електоральні потреби.

В. Д. Нечаєв[10] відзначає, що імідж кандидата займає провідне місце у виборчій компанії. Досить часто його називають публічним Я у політика. Від того, які уявлення, оцінки і думки сформуються про кандидата у виборців залежить його успіх або програш у виборчій компанії. Визначальна роль іміджу обумовлена тим, що бачення політика формується на основі символічних уявлень, а не на безпосередніх контактах.

Імідж - це образ політичного діяча , що створюється цілеспрямовано для забезпечення емоційно - психологічного впливу на виборців для популяризації даного політика і з метою його позиціонування в електоральному полі. Справжній політичний імідж - це своєрідне розуміння виборцями ідеального втілення певної соціальної ролі.

Як вказує Ольга Гершевіч у своїй роботі "Особливості формування іміджу політичного лідера в Україні " [22], щоб визначити риси іміджу кандидата , на етапі розгортання виборчої компанії проводяться дослідження, зміст яких - вивчення електоральних уявлень про основні рисах ідеального депутата. Йдеться не про виявлення, якого кольору краватку хотіли б бачити виборці, йдеться про їх уявленнях багатопланового загального формату. Труднощі у виявленні електорального очікування лежать в тому , що люди ще за своєю суттю різні. Різні люди мають різні потреби, очікування, по відношенню до кандидатів , тому електоральне поле необхідно сегментувати. Далі постає дилема: обирати як цільовий один електоральний сегмент або декілька. Вирішення цього питання суттєво впливає на формування іміджу лідера. Який саме варіант вибрати , залежить від стратегії виборчої компанії.

Роль іміджмейкера лежить в посиленні позитивних характеристик особи, приведення їх у відповідність з образом, що відповідає електоральним поглядам, затушовані негативних характеристик, які можуть негативно впливати на громадську думки, " перекладі " необхідної інформації на мову середніх громадян та пригод, так як події переконливіше слів, та підготовці візуальної і вербальної інформації.

Погоджуючись з А. Е. Бочковий[2] можна визначити наступне, що само собою імідж кандидата у президенти буде відрізнятися від іміджу кандидата в депутати органів місцевого самоврядування, але в будь-якому випадку він неодмінно буде включати зовнішність, професію і посаду, програму , наміри і переконання, досягнення , манеру триматися на публіці і вести бесіду "легенду", тобто реальні або міфологізовані події з життя, які виділяють його з кола конкурентів і роблять його в очах виборців більш гідним високої посади, характеристики, які зближують кандидата з виборцями і збагачують його образ рисами, необхідними для збільшення значущості.

При цьому побудова іміджу ґрунтується не тільки на політичних якостях, а й на тих, які проявляються в повсякденному житті. Важливе значення серед них мають такі чинники, як уявлення, сформоване про кандидата ЗМІ , каналами неформальної комунікації. Природно, що люди бажають знати абсолютно все про життя політика, починаючи з його хобі і закінчуючи стилем одягу його дружини. Особливо їх цікавлять пікантні подробиці з особистого життя, вплив яких настільки сильно, що навіть може зруйнувати не тільки побудований образ але і всю політичну кар'єру.

О. А. Жирівський [5] відзначає, що в кожній особистості об'єднуються три рівні - біологічний , психологічний і соціально - психологічний. Всі вони знаходять своє відображення в іміджі.

Зовнішність, манери, виступи кандидата повинні вказувати на його авторитетність. Особливого значення набуває ефективність виступів, переконливість промов. У ряді західних країн використовується досить цікава методика апробації публічного виступу . Кожен слухач аудиторії має спеціальний пристрій, який фіксує схвальні і несхвальні його висловлювання, щодо сказаного оратором, а потім всі фрагменти виступу коректуються і відшліфовуються від зафіксованої реакції аудиторії. Оскільки в Україні такої техніки немає , апробацію виступу роблять в основному на фокус - групах .

Той , хто відправився в дорогу до влади, завжди повинен виглядати в розквіті сил. Поширення свідоцтв про захворювання або висловлювання навіть підозр про їх наявність можуть мати значні негативні наслідки. Що ми і поспостерігали під час останніх президентських виборів у президенти.

Якесь отруєння кандидата в президенти Ющенка вплинуло негативно на його імідж, бо виборці переконані в тому, що перша особа України має виглядати дуже добре і з більшою симпатією ставилися до зовнішності його опонента, Януковича.

Виборців завжди цікавлять пікантні подробиці з життя політика і його сім'ї, а особливо в тому випадку, коли члени родини також відомі люди. Яскравим прикладом є сім'я Кучми .

Популярністю лідерам надає їх спілкування з народними улюбленцями та їх підтримка останніми [22]. Яскравим прикладом є гастролі з благодійними концертами естрадних виконавців по Україні з підтримкою того чи іншого кандидата.

Дещо іншим є імідж партії.

Сьогодні в Україні функціонує більше ніж 120 партій, але для населення вони практично нічим не відрізняються один від одного. Деякі партії на слуху лише завдяки широкій популярності їх лідерів. Всі інші є маловідомими в своєму загальній кількості , а їх назви (а особливо програми , які в більшості ідентичні ), абсолютно ні про що не говорять виборцям. Отже, в такій ситуації першочерговим завданням для кожної партії стає формування її індивідуального іміджу. Кожна політична партія повинна чітко показати виборцям, яким чином її ідеї зроблять життя кращим, який взаємозв'язок між характеристиками та ідеями партії, з одного боку, та інтересами і прагненнями конкретного виборця з іншого.

Е. А. Петрова зазначає наступне [13] , що яка-небудь правляча партія завжди акцентує увагу електорату на своїх досягненнях, які за їхніми запевненнями, будуть ще більш значущими у разі їх переобрання. Опозиційна політична сила завжди прагне створити негативний образ правлячої партії , показати невикористані нею можливості і нереалізовані шанси , звинуватити у всіх бідах.

Стратегія конструювання іміджу партії може базуватися на протесті: "Проти підвищення податків" , "Проти ослаблення обороноздатності", "Проти порушення прав людини" і т.д. іншим варіантом є постановка мети: "За зміни" , "Подолаємо кризу", як правило стратегії базуються на збалансуванні турботи про необхідні суспільству зміни і компетенції партії в інших питаннях.

В.Г. Полохало , В.Д. Нечаєв , В.В Ліснічій [12,10,8] у своїх роботах конкретизують, що в сучасній політичній практиці майже не використовуються в реальній управлінській діяльності партійні програми і передвиборні обіцянки тієї чи іншої партії . Про партійні програми як фактор політичної реклами згадується хіба що напередодні нових виборів , та й то відносно виключно нових у них замальовок і нових передвиборних обіцянок.

Дивно, що така сильна зброя здатна в очах електорату поставити під сумнів дієздатність цілої партії, досі не використовується в політичній боротьбі. Інтуїтивно всі відчувають, що мало, які програми втілюються в життя. Феномен ґрунтується на тому, що в Україні немає жодної офіційно правлячої партії, тобто жодна з них не в змозі проводити власну політику в ранзі державної. Більше того, навіть партії "пропрезидентські", які мають певний доступ до влади, найчастіше перед новими виборами публічно дистанціюються (іноді досить необережно) від неї.

Цей феномен розриву між ідентифікацією партії та її реальними діями можна пояснити як залишками традиційної "совкової подвійної моралі" (говоримо одне - робимо інше ), так і відсутністю аналітики PR технологій . Хоча в Україні є фахівці і навіть цілі інститути, здатні зробити подібний аналіз, але попиту на них з боку партії немає.

Особливості нинішньої ситуації в країні, пов'язані з поглибленням економічної кризи і постійним зниженням добробуту населення, вимагають від партій та їх лідерів компетентності в економічних питаннях і визначення на цій основі конкретних шляхів вирішення актуальних проблем життя.

В умовах, коли відсутня ідеологія побудови державності, не сформульована мета суспільного розвитку, від партій якраз і потрібно формулювання цієї мети , чітке бачення майбутнього, визначення шляхів розвитку.

Але жодна з українських партій сьогодні ще не продемонструвала бачення того, яким має бути суспільство .



2.2 ЗМІ як канал вираження політичного PR

Медіа є свого роду мотором виборчої кампанії. Маючи економічний ресурсом , вони відносно самостійні в організації комунікативних мереж , що дозволяє медіа виступати в якості суб'єкта політики - демонструвати власні політичні уподобання і виробляти політичні події.

Виборчі кампанії , парламентські і президентські , подібно нещодавно завершилася в Україні, досить швидко переходять у розряд спогадів, залишаючи враження "зоряного часу" публічної сфери. Електорат, що спостерігає велику політику виключно в обрамленні телеекрану чи газетної шпальти , мав можливість у ході цих кампаній безперервно стежити за діями політичного істеблішменту. Як зазначає П. А. Гіллін [3], медіа ініціювали наступні комунікативні потоки : поточна інформація - новини, повідомлення про події політичного характеру по каналах телерадіомовлення і в газетах; маркована інформація про майбутні вибори на телебаченні і в пресі спеціальні аналітичні програми та рубрики, повідомлення про події в публічній сфері ( круглих столах , семінарах ), політичне телешоу і публікації розважальних жанрів і т. д.

Аналіз дослідженої нами науково - методичної літератури [4,7,11] дозволивши визначити, що для виборчих штабів і PR - агенцій, які працюють на виборах в Україні, існує три різновиди освітлення виборчих кампаній :

платна офіційна політична реклама (найпростіша різновид, сила якого залежить виключно від фінансового наповнення виборчого фонду);

безкоштовна політична реклама, гарантована державою але в дуже обмеженому розмірі;

редакційне освітлення. Найбільш ласий шматочок, за який варто поборотися. Кожне ЗМІ у власних публікаціях , які стосуються виборчого процесу, веде опосередковану політичну рекламу, висвітлюючи той чи інший образ політичного діяча крізь призму власних уподобань журналіста чи редактора.

У редакційному висвітленні виділяються дві переваги: воно, по перше, не є безпосередньою політичною рекламою і по друге, має вигляд об'єктивності і в основному безкоштовне (хоча факти оплачених публікацій - звичайне явище, як в електронній, так і в друкованій українській пресі).

ЗМІ більшою мірою формує образ політика, ніж він сам. Ще наприкінці XIX століття німецький публіцист і письменник Карл Гучков писав, що "журналісти - повитухи і трунарі своєї епохи". Зараз цей вислів можна перефразувати так "журналісти - це повитухи і трунарі образів політичних діячів сьогодення" .

Шукачам електоральної прихильності не обов'язково докладати величезних зусиль , щоб перетягнути пресу на свій бік. Адже все одно з всіма не подружишся і всіх не купиш. Але ЗМІ пропонується політична реклама в такому вигляд , щоб вона мала всі ознаки інформаційного приводу і сама по собі зацікавила журналістів.

Н. А. Костенко у своїй роботі "Медіа у виборах" [6] та інформаційний прийменник відзначає, як сукупність характеристик і ознак певної події, факту, які роблять їх суспільно значущими, привертають увагу громадськості і змушують ЗМІ публікувати повідомлення про дану подію або факт. Костенко Н.А. виділяє головні принципи на яких базується інформаційний привід в ЗМІ:

Пріоритетність і привабливість теми для середніх громадян. При цьому пріоритетність може бути справжньою або фіктивної, придуманою;

Неординарність і сенсаційність події;

Новизна фактів;

Досягнення успіхів. За цим принципом в газети і ефір, в першу чергу, інформація про добуванні будь-яких перемог у мистецтві, спорті, політиці, міжнародних відносин та інших сферах суспільного життя;

Високий суспільний статус діючої особи. Чим вище суспільне становище людини як джерела інформації, тим більшу увагу громадськості та громадськості привертають будь-які нові подробиці життя чи вчинки такого діяча.

Ефективний виборчий PR передбачає широке використання принципів інформаційного приводу у підготовці інформації, яка містить в собі політичну рекламу. Створюючи інформаційні приводи, іміджмейкери досягають ефекту впізнавання кандидата, який ще за довго до початку виборчих перегонів постійно потрапляє в колонки газет і в телевізійні і радіо новини [ 21 ].

Виграшний хід кампанії в пресі - не доводити до інформаційного перенасичення. Тому з наближенням дня виборів обсяги газетних і тілі радіо матеріалів повинні зменшуватися а розміри шрифтів та ілюстрацій в колонках, як і кількість політичних відео кліпів в ефірі збільшується.

В.Г. Королько [7] позначають, що до інших вимог до текстів політичної реклами , яка готується до розміщення в пресі, на телебаченні і радіо, можна віднести такі:

Матеріал повинен відповідати розробленої виборчої стратегії , головній ідеї та віртуального політичному образу кандидата;

Матеріал повинен бути підготовлений для всіх взагалі , а орієнтуватися на певну соціальну групу і розміщуватися в тих ЗМІ, які за перевагою ближче саме до даного електоральному сегменту;

У матеріалі повинні міститися головні гасла або ключові фрази виборчої кампанії кандидата;

Матеріал повинні обґрунтовуватись вербальної позитивної мотивацією.

У даному розділі було проаналізовано теоретичний аспект у вивченні особливостей політичного піару у виборчих кампаніях України і була виконана задача: вивчити імідж кандидата і партії як складову PR у виборчих кампаніях. Було з'ясовано, що імідж кандидата формується з урахуванням того, що кандидат не має безпосереднього контакту з виборцями, а визначальна роль іміджу обумовлена ??тим , що бачення політика формується на основі символічних уявлень.

З'ясувалося, що дуже важливий принцип зближення, при побудови іміджу. Імідж кандидата має бути сформований таким чином, щоб дати йому можливість демонструвати виборцям максимальну наближеність до них в усьому, але в той же час вказувати на відмінності, завдяки яким обраним має бути саме він. Тобто подібності та відмінності повинні бути представлені вигідним чином.

В Україні на сьогоднішній день для партій найважливішим завданням стоїть те, що необхідно створити індивідуальний і неповторний імідж. Але як показує практика цим займається неохоче і більшість партій відомо тільки завдяки популярності їх лідерів. Однак слід зауважити, що імідж партії сильно відрізняється від іміджу політичного діяча, який не завжди може позитивно впливати на популярність партії. Найчастіше партія з гарною виборчою програмою втрачає свій електорат лише тому, що деякі риси зовнішності або характеру не подобаються виборцям, тобто відбувається цілковита ідентифікація партії та її окремого представника.

В Україні ЗМІ є каналом вираження політичного PR. ЗМІ відносно самостійні , що дозволяє їм виступати в якості суб'єкта політики - показувати власні політичні уподобання і виробляти політичні події. У зв'язку з тим, що неможливо купити всі ЗМІ (а таке явище нормально для української виборчої кампанії), неможливо і контролювати спрямованість і якість поданого інформації про кандидата . Виходячи з цього, робиться висновок про те, що ЗМІ більшою мірою формує образ кандидата або політика, ніж він сам. Широко використовується інформаційний привід, який отримують ЗМІ. Але повністю контролювати ЗМІ неможливо. ЗМІ пропонує громадськості ті чи інші події у своїй інтерпретації. Така інтерпретація може істотно спотворювати образ політичного діяча , як в кращу сторону, так і навпаки.

політичний влада соціальний інформація



Висновок

Отже, підводячи підсумки проробленому нами аналітичному дослідженню можна зробити наступні висновки, що головне завдання PR технології в процесі здійснення виборчої кампанії - забезпечити добровільне взаєморозуміння між кандидатом і виборцем.

Чорний PR у політиці робить негативний вплив на суспільство в цілому і на взаємини його з владою особливо. Це змушує замислитися про те, як виглядає сьогодні влада в очах суспільства, щоб своєчасно вжити заходів щодо запобігання можливих соціальних конфліктів. Проблемний розвиток демократичної системи в Україні , зростання ролі PR - технологій в процесі маніпуляції суспільною свідомістю особливо , так званого "чорного PR", додатково актуалізує дану проблему. "Чорний PR " є однією з найбільш відомих технологією, що застосовується практично у всіх без винятку виборчих кампаніях.

Також можна відзначити, що імідж кандидата має бути сформований таким чином, щоб дати можливість йому демонструвати виборцям максимальну наближеність до них в усьому, але в той же час вказувати на відмінності, завдяки яким бути обраним має саме він. У зв'язку з тим, що кандидат в основному не має безпосереднього контакту з виборцями, за допомогою якого досить легко позитивно розташувати до себе виборців, необхідно максимальне наближення в усьому на основі символічних уявлень. Чим сильніше наближення, тим чіткіше виборці бачать, що в основу мотивації політичної поведінки кандидата покладені їх же інтереси і даного кандидата слід підтримати на виборах.

Особливістю є і те, що ЗМІ більшою мірою формує образ кандидата або політика, ніж він сам. Широко використовується інформаційний привід, який отримують ЗМІ. Але повністю контролювати ЗМІ неможливо. ЗМІ пропонує громадськості ті чи інші події у своїй інтерпретації. Така інтерпретація може істотно спотворювати образ політичного діяча, як в кращу сторону, так і навпаки.



Список використаних джерел

1. Амосова М. К. Образ идеального президента PC (Я). Социологическое исследование. Под ред. общественной академии "Шаг в будущее", рук. В. Д. Михайлов. Якутск: Якутский гос. ун-т им. общественная академия "Шаг в будущее", 2004, стр. 16-19

2. Бочкова Е.А., Механизмы PR-технологий в имидже современного политика //"Академия Тринитаризма", М., Эл № 77-6567, публ.13822, 25.09.2006

3. Гиллин П., старший научный сотрудник, Ассоциация Исследования Новых Средств Коммуникации. Новые средства медиа, новые агенты влияния и способы применения медиа-технологий в PR-деятельности. Society for New Communications Research. All rights reserved. Printed in the United States of America - 2010

4. Джабасов А.А. Политические технологии избирательных кампаний: проблема категориального осмысления // ВМУ, серия 12, 2000, №2, с. 56-62.

5. Жировских О.А. Имидж и его составляющие, - Мн.: Веды, - 2007. - 654с.

6. Костенко Н.А. Медиа в выборах: ценностные ориентации украинской политической прессы // Полис, 2007, № 6, с.81-92.

7. Королько В. Г. Паблік рілейшнз: наукові основи, методика, практика: підручник/ Королько В. Г. - К.: вид. дім "Скарби", 2001. - 400 с.

8. Лиснічий В. В. Сучасний виборчий PR. - Сєвєродонецьк: "Евріка", 2006. - 480 с.

9. Лукашев А.В., Пониделко А.В. Анатомия демократии, или Ч Черный PR как институт гражданского общества. - СПб.: Издательский дом "Бизнес-Пресса", 2001

10. Нечаев В. Д. Избиратель: покупатель, продавец или вкладчик // Полис, 2007, № 6, с. 40-50.

11. Олехнович К. С. PR технологии в политических процессах. - Ростов-на-Дону. - 2007,с. 7

12. Полохало В.Г. Неогражданское общество как социополитический феномен Украины: отражение социального характера "среднего" украинца в избирательном процессе // Полис, 2008, № 6, с. 25-33.

13. Петрова Е.А. Психология имиджа: Психосемиотический подход // Психология как система направлений. Ежегодник Российского психологического общества. Т.9, вып.2. М., 2002

14. Почепцов Г.П. PR или как успешно управлять общественным мнением. - М: "Центр", 2010. - 349 с.

15. Толпыго А. К. Украинские выборы: кандидат и избиратель // Полис, 2008, № 4, с.86-99.

16. Тучков С. М. К вопросу о законодательном регулировании некоторых аспектов применения технологий паблик рилейшнз в государственном управлении и политических кампаниях // ВМУ, серия 12, 2003, № 4, с. 34-42.

17. Тучков С.М. Факторы легитимности политических технологий // ВМУ, серия 12, 2006, № 2, с. 8-15.

18. Тучков С. М. Становление политических паблик рилейшнз: предпосылки, проблемы и перспективы // ВМУ, серия 12, 2005, № 2, с. 16-26.

19. Федоров И. А. Индивидуальный имидж как сторона духовной жизни общества: Диссертация на соискание уч. ст. доктора социологических наук. Тамбов, 2008 - с. 87

20. Чернушенко А.А. Федорова В.Д. Черный PR в политике. Электронная версия. С.210-213

21. http://www.prnews.ru/release/ репортаж 1 апреля 2010 года

22. www.sovetnik.ru, статья Ольги Гершевич "Особенности формирования имиджа политического лидера в современной России"

Размещено на Allbest.ru