Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІМЕНІ І.Ф. КУРАСА

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

УДК 061.2: 396 (477) “1980/2001”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ЖІНОЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ В ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА НАПРИКІНЦІ ХХ - НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ

ГЕОРГІЗОВА ІВАННА

ЛЕОНІДІВНА

Київ 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі теорії та історії держави і права Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Євтух Володимир Борисович, член-кореспондент НАН України, Інститут політології, соціології та управління Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, директор

Офіційні опоненти: доктор історичних наук Бевз Тетяна Анатоліївна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, головний науковий співробітник кандидат політичних наук Ходаківський Михайло Дмитрович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник

Захист відбудеться “_13___” травня________ 2008 р. о _14.00__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою: м. Київ, вул. Кутузова 8, кім. 202.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці в Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою: м. Київ, вул. Кутузова 8, кім. 218.

Автореферат розісланий «_11___» квітня_______ 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат політичних наук Зеленько Г.І.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З часу проголошення незалежності України в нашій державі утверджуються демократичні традиції, створюються умови для активної участі жінок в громадсько-політичному житті, формується нове усвідомлення „жіночого питання” як такого. Останнім часом дещо очевидно, що політичний і громадський статус жінки в Україні змінився, але через низку об'єктивних і суб'єктивних чинників жінки лишаються здебільшого відчуженими від політики. Поступове відродження жіночого руху в нашій державі стимулює подальше зростання ролі жінок в політиці, відбувається переосмислення ролі жінки в суспільстві в цілому.

Актуальність даного дослідження визначається потребою дослідити різносторонні аспекти діяльності жіночих організацій в Україні та узагальнити набутий досвід впливу жіночого чинника у суспільно-політичному і соціально-економічному житті. Проблема становища жінок, жіночого руху не є новою, але залишається актуальною як для самих жінок, так і для всього суспільства.

Жіночі організації - складова частина жіночого руху і на етапі становлення державотворення розкриття їх діяльності полягає в тому, що активність неурядових об'єднань сприяє удосконаленню законодавства та правових механізмів, забезпечує поліпшення становища жінок, утверджує гендерну рівність в суспільстві. Для взаємодії держави і громадянського суспільства є важливою участь у політичній діяльності таких суб'єктів громадянського суспільства як політичні партії, громадські організації, суспільно-політичні рухи, які визначають спільні інтереси та забезпечують діалог з державою.

Оскільки специфіка розвитку рухів кожної країни, у тому числі жіночих, визначається соціокультурним середовищем суспільства, характером здійснення соціальних та економічних перетворень, стан жіночого руху також відображає загальний стан суспільного розвитку в нашій країні. Тому з метою докладного, більш повного вивчення процесу становлення і розвитку жіночого руху необхідно зробити багаторівневий зріз, дослідити кожен з його компонентів. У зв'язку з цим виникає потреба багатоаспектного дослідження місця й ролі жіночих організацій в громадсько-політичному житті суспільства наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження є складовою частиною державної науково-дослідної теми „Історія української державності” (№30/03), яка розробляється на кафедрі теорії та історії держави і права Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Мета і завдання дисертаційного дослідження визначені з урахуванням актуальності обраної теми та наукового рівня її розробки. Метою роботи є вивчення та характеристика ролі жіночих організацій України в громадсько-політичному житті суспільства наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст.

З огляду на це визначені такі дослідницькі завдання:

– узагальнити історіографічні здобутки, проаналізувати стан наукового дослідження теми, визначити рівень і повноту її науково-теоретичного осмислення;

– прослідкувати вплив загальнодемократичних процесів в Україні в 90-х рр. ХХ ст. - на поч. ХХІ ст. на активізацію участі жіноцтва в громадсько-політичному житті країни, дослідити фактори, що впливали на цей процес;

– узагальнити напрями, форми та методи громадсько-політичної діяльності жінок, їх активності у громадських організаціях та політичних партіях;

– проаналізувати законодавчу базу щодо гендерної політики держави періоду незалежності;

– з'ясувати основні аспекти вияву політичної активності жінок Україні в 90-х рр. ХХ ст. - на початку ХХІ ст.;

– окреслити місце й роль жіночих організацій в економічному і соціально-правовому просторі України в 90-х рр. ХХ ст. - на початку ХХІ ст.

Об'єктом дисертаційного дослідження є жіночі організації України наприкінці ХХ ст. - на початку ХХІ ст.

Предметом дослідження є участь жіночих організацій в громадсько-політичному житті суспільства.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 90-х рр. ХХ ст. до поч. ХХІ ст. Нижня часова межа обумовлена проголошенням незалежності Української держави, верхня доведена до сьогодні і є власне сучасним етапом дослідження проблеми, адже процес зростання ролі жіночих організацій в громадсько-політичному житті українського суспільства відбувається безперервно.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Для вирішення поставлених завдань і досягнення мети дослідження у дисертації використані загальнофілософські, загальнонаукові і емпіричні методи. Дисертаційне дослідження грунтується на принципах структурно-функціонального методу, що дозволив розкрити закономірності розвитку в Україні ієрархії жіночих об'єднань та їх ролі в становленні громадянського суспільства в сучасних умовах. Використання методу системного аналізу допомогло виокремити проблему оформлення жіночих організацій на пострадянському просторі і дати їм сутнісну характеристику.

Метод контент-аналізу (математично-прикладний метод), було застосовано з метою обчислення та подальшого застосування результатів поділу організацій за формами, напрямками та цілями діяльності, а також даний метод використовувався для характеристики депутатського корпусу обласних рад. Застосування порівняльного підходу мало як теоретичну, так і практичну значущість. 3 одного боку, за його допомогою вдалося співставити з метою роботи загальні риси і специфіку дослідницької концепції, з іншого - систематизувати загальновідомі факти, пов'язані з історією жіночих організацій. Метод аналогії дозволив розкрити внутрішню сутність подібних за характером соціально-політичних процесів, їх причини, наслідки та реальний взаємозв'язок.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в обґрунтуванні наукових положень і формулюванні нових висновків у галузі політології, що мають теоретичне та практичне значення, сприяють оптимізації гендерної політики держави. Зокрема:

· вперше у вітчизняній політичній науці всебічно проаналізовано місце жіночих громадських організацій України в громадсько-політичному житті суспільства наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст.;

· уточнено поняття „жіноче питання”, „жіночий рух”, „жіночі організації”, „періодизація жіночого руху”, „державна політика щодо жінок”, „жіночі партії”, „гендер”;

· удосконалено на основі аналізу української законодавчої бази досліджуваного періоду підходи до вироблення політики у сфері гендерної рівності та доведено, що з правового погляду в Україні забезпечено демократичне законодавство для жінок;

· дістали подальшого розвитку теоретико-методологічні аспекти оптимізації державної гендерної політики та аналіз чинної нормативно-правової бази щодо забезпечення прав жінок;

· виявлено основні тенденції розвитку та запропоновано власну класифікацію жіночого руху в Україні в досліджуваний період, представлено характеристику напрямів, форм та методів громадсько-політичної діяльності жінок, їх участі у діяльності громадських організацій та політичних партій;

· розкрито механізм взаємовідносин жіночих організацій з іншими неурядовими організаціями, які адекватно розуміють та оцінюють всю важливість гендерних проблем та проблем жінок в Україні;

· з'ясовано принципи взаємодії неурядових жіночих організацій з державними структурами щодо утвердження гендерної рівності, егалітаризму у всіх сферах суспільної діяльності, розвитку гендерної демократії.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в дослідженні на широкій базі аналітичних матеріалів отримано розгорнуті узагальнення, які характеризують етапи розвитку та специфіку діяльності жіночих організацій України досліджуваного періоду.

Дисертаційна робота може бути використана дослідниками, викладачами в подальшому поглибленому опрацюванні даної теми. Матеріали можна використати у навчальному процесі - при створенні спецкурсів, предметів за вибором, в лекційних курсах та на семінарських заняттях. Висновки та матеріали дисертації сприятимуть підготовці конкретних праць з політології, політичної історії та інших суспільних наук.

Матеріали дисертації можуть стати в нагоді при розробці навчальних посібників для студентів, аспірантів; підготовці узагальнюючих робіт з історії жіночого руху.

Апробація результатів наукового дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення у доповідях на таких наукових заходах: практичній науково-дослідній конференції “The science: theory and practice”, (Дніпропетровськ, серпень 2005 р.); практичній науково-дослідній конференції “Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути развития”, (Одеса, жовтень 2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 6 публікаціях, з них 3 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації будується у відповідності до мети та завдань дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (298 найменувань). Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 196 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми та актуальність дисертаційного дослідження, розкрито зв'язок із науковими програмами, сформульовано мету, завдання, визначено об'єкт, предмет дослідження, хронологічні межі, відзначено ступінь наукової новизни, теоретичне та практичне значення отриманих результатів роботи.

Перший розділ - „Теоретико-методологічні засади дослідження” складається з двох підрозділів. Підрозділ 1.1. „Стан наукової розробки проблеми” ґрунтується на висвітленні й аналізі праць, що охоплюють різноманітні аспекти життєдіяльності жінок наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст.., функціонування жіночих громадських організацій та політичних партій.

У практиці наукових пошуків формулюються визначення „дослідження жіночих проблем” „жіночі студії” тощо, які на сьогодні є загальноприйнятими. Насамперед, дискусійним стало поняття „жіноче питання”. На думку російської дослідниці С.В. Полєніної, „жіноче питання” - це поняття комплексне. Воно охоплює проблеми, пов'язані з реалізацією жінками кожної з трьох функцій, які вони здійснюють у суспільстві: працівниці, громадянки, матері.

Аналіз вітчизняної наукової літератури дозволяє стверджувати, що погляди радянських і українських науковців щодо вирішення „жіночого питання” є діаметрально протилежними. Якщо перші в своїй більшості просто „оспівували” шляхи і методи його вирішення, то другі відносилися до становища жінки в радянській системі досить критично і неоднозначно. Серед таких дослідників варто виділити І. Жерьобкіну, О. Цуницьку, О. Ярош, Н. Лакізу-Сачук. Жіноча проблематика займає чільне місце в працях Т. Мельник, Н. Ковалішиної, Н. Дармограй.

У 1999 р. в межах проекту „Гендер у розвитку” ПРООН було видано працю „Гендерний аналіз українського суспільства”, де вперше обрано гендерний підхід до аналізу становища жінок і чоловіків в українському суспільстві, міжстатевих відносин, місця й ролі кожної статі в розвитку громадянського суспільства. У 2001 р. в результаті здійснення проекту ПРООН „Гендерна експертиза українського законодавства” Програми ПРООН „Сприяння гендерній рівності” та за підтримки Міжнародного фонду „Відродження” були опубліковані результати гендерної експертизи конституційного та галузевого законодавства, здійсненої вітчизняними дослідниками А. Олійник, Т. Мельник, З. Ромовською тощо.

Однак, попри зростання наукового зацікавлення щодо даної теми, проведений аналіз стану наукової розробки проблеми розвитку жіночого руху, його основних компонентів та ідеологічних засад в 90-х рр. ХХ ст. - на початку ХХІ ст. дає підстави стверджувати, що, незважаючи на здобутки наукових досліджень, дана тема не розкрита повністю, її висвітлення не відповідає потребам розвитку демократичного суспільства та участі в цьому процесі жіноцтва, тому вимагає подальшого комплексного розроблення.

Підрозділ 1.2. „Джерельна база та методологія дослідження” присвячений характеристиці джерельної бази та методологічних основ дослідження. Джерельна база дисертаційного дослідження класифікована згідно з загальноприйнятим принципом розподілу за походженням. Вона репрезентована п'ятьма категоріями джерел: документи офіційного походження, документи громадських організацій та політичних партій, статистичні матеріали, матеріали періодичної преси та інформаційно-довідкові видання, матеріали сайтів мережі Інтернет.

Першу категорію джерел - офіційні документи, які визначають місце жінки в суспільстві, можна розділити на підгрупи: офіційні документи, схвалені світовою спільнотою, та офіційні документи України періоду незалежності. До першої підгрупи належать документи, що визначили місце жінки в системі правових, політичних, соціальних, культурних відносин світової спільноти: Загальна декларація прав людини (1948), Декларація ООН про ліквідацію дискримінації стосовно жінок (1966), Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979), „Пекінські стратегії” - матеріали 4-ї Всесвітньої конференції зі становища жінок (1995) тощо. Другу підгрупу офіційних документів складають ті, які визначають становище жінки за доби незалежності. До цієї підгрупи ми віднесли:

– законодавчі акти (закони, прийняті в незалежній Україні, зміст яких дозволяє скласти уявлення про офіційну позицію держави щодо гендерної проблеми);

– інформаційні збірки, бюлетені державних установ (Інформаційний бюлетень Українського інституту соціальних досліджень);

– періодичні доповіді: „Доповідь про виконання в Україні Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок ”;

Друга група джерел включає документи громадських організацій (програмні заяви, матеріали з'їздів, конференцій, рішення керівних органів, поточні архіви тощо), у яких відображено кількісний та соціальний склад вказаних організацій, окреслено мету, завдання, права та обов'язки членів, визначено структуру, форми і методи роботи серед різних верств населення; програмні документи партій, що дають змогу прослідкувати ставлення політичних партій до проблем жіноцтва та гендерних проблем українського суспільства.

Широко використовувалася в даному дослідженні матеріали періодичної преси та інформаційно-довідкові видання (четверта група джерел), зокрема видань жіночих організацій. Незначна віддаленість періоду, що вивчається, спричинила те, що переважна більшість досліджень - це статті, надруковані в періодичних виданнях. Зокрема, такі як „Жіночий світ” (Всеукраїнське товариство ім. О.Теліги), „La Strada-Ukraine” („Ла Страда - Україна”), „Вісник Ліги українських жінок” (Всеукраїнська ліга українських жінок), „Гендерні дослідження” (Харківський міський центр гендерних досліджень), „Доктор” (Жіноча громада), „Жінка Придніпров'я” (Дія), „Жінки України” (Всеукраїнська асоціація жінок-підприємниць), „Я, ти, ми” (Спілка жінок України), „Діалог різноманітностей” (Київський інформаційно-консультаційний жіночий центр).

П'ята група джерел - матеріали сайтів мережі Інтернет - досить новий тип джерела, який є характерною ознакою кінця 90-х років ХХ ст. - початку ХХІ ст. Сайти в Інтернеті містять декілька типів інформації: офіційні та неофіційні сторінки. громадський жіночий політичний партія

Отже, джерельну базу дослідження можна охарактеризувати як таку, що повною мірою дозволяє досягти поставлених автором цілей та завдань, а використаний комплекс джерел та літератури, їх наукова інтерпретація та критичний аналіз дозволили більш об'єктивно і повно реалізувати поставлені мету та завдання дисертаційного дослідження.

Специфіка предмета дослідження обумовила вибір методології та системи методів, адекватних меті і завданням дисертації. Основу складають наукові принципи: історизму (дослідження явищ у процесі становлення та розвитку); багатоаспектності (вивчення всього комплексу факторів: економічного, політичного, правового, соціального); всебічності (для вивчення і аналізу діяльності жіночих організацій та їх взаємозв'язку з державою та суспільством); об'єктивності (неупередженість, незалежність суджень від суспільно-політичної заангажованості; передбачає всебічність дослідження, що має бути нормою всіх етапів пізнання: від пошуку, відбору і вивчення джерел і літератури до їх відображення).

Дані принципи стали основою для вивчення проблеми з урахуванням різних її аспектів (у тому числі демографічних, суспільно-політичних, соціально-економічних, гендерних).

Зазначені принципи реалізуються за допомогою таких методів: порівняльний (ставить на меті ідентифікації жіночого руху в Україні та дослідження його специфіки); системного аналізу (допомагає виокремити проблему із широкого спектру суспільних відносин і дати їй сутнісну характеристику); структурно-функціональний (визначив ієрархію жіночих об'єднань та їх специфічну роль в становленні громадянського суспільства); контент-аналізу (математично-прикладний метод, що використовується з метою обчислення та подальшого застосування в науковій роботі результатів, наприклад, соцопитувань і т.п.).

Єдність згаданих методів визначається загальним полідисциплінарним комплексним підходом до аналізу того історичного процесу, що виявляє себе у створенні та функціонуванні на теренах України жіночих організацій та політичних партій і зумовлює застосування методів, запозичених з інших наук, зокрема з соціології (методи інтерв'ю та опитування), статистики (статистичний, кількісного аналізу), що має запобігти однобокості у висвітленні проблеми. Такий методологічний підхід дозволяє об'єктивно розкрити основні проблеми жіночого руху в Україні та шляхи їх розв'язання.

У другому розділі „Становлення та розвиток жіночих організацій України в 90-х роках ХХ ст. - початку ХХІ ст.” розглядається такий прояв жіночого руху як створення та розвиток мережі жіночих організацій, об'єднань, спілок, бюро.

У підрозділі 2.1. „Жіночі громадські структури: їх формування та типологія” автором аналізуються принципи діяльності цих об'єднань, виокремлюються їх основні завдання. В роботі проводиться поділ даних організацій на такі типи: традиційні - ті, які в своїй основі мали традиційне завдання - досягнення рівноправності жінок та чоловіків та розбудова української державності (Спілка жінок України, „Жіноча громада”, товариство імені О.Теліги, „Союз Українок”, та ін.); соціально-орієнтовані, створення яких було зумовлене певними соціальними проблемами (Спілка жінок-трудівниць „За майбутнє дітей України”, Національний фонд соціального захисту матерів і дітей „Україна - дітям”, „Спілка дружин офіцерів України” тощо); політично-орієнтовані, завданням яких є включення і активне залучення жінок до політичної та економічної діяльності (Ліга ділових і професійних жінок, Асоціація жінок в агробізнесі).

Отже, аналіз принципів діяльності жіночих організацій дав підстави зробити висновок, що деякі аспекти політики рівних можливостей чоловіків і жінок, серед яких піднесення статусу жінок шляхом справедливого оцінювання їх суспільством; стимуляція їх активності; забезпечення гідних умов для їх розвитку та самореалізації, формування єдиної державної політики щодо становища жінок і забезпечення здійснення механізму її регулювання сприяють створенню розгалуженої системи жіночих громадських структур.

У підрозділі 2.2. „Діяльність жіночих громадських організацій” розкрито зміст основних аспектів інституціоналізації громадського жіночого руху в Україні з часу проголошення незалежності держави, його вплив на державотворчі процеси. Аналіз статутних документів і фактичної документації показав, що багато жіночих організацій, об'єднань, центрів на початковому етапі українського державотворення переживали стан самовизначення у пошуках власного місця у системі суспільно-політичного життя та напрямків і форм своєї роботи.

Характерною ознакою нового рівня розвитку стала тісна співпраця між жіночими організаціями з 1999 р., з часу створення Національної Ради жінок, в результаті чого жіночий рух отримав своєрідну „парасольку” для всіх жіночих структур незалежно від їхніх переконань, що значно зорганізувало і скоординувало діяльність різноманітних фондів, бюро, спілок, не говорячи вже про організації всеукраїнського та міжнародного масштабів.

Щодо географічного розташування та регіональних аспектів жіночого руху в Україні слід зазначити велику концентрацію жіночих організацій у промислових містах та наукових центрах: Львові (35), Одесі (22), Івано-Франківську (7), Ужгороді (10), Харкові (26), Полтаві (8), Запоріжжі (6), Дніпропетровську (12). В перше десятиріччя існування незалежної України (1991-2001 рр.) жіночий рух в результаті демократичних перетворень поширився на всю територію держави.

Отже, на сучасному етапі в діяльності жіночих організацій сформувалися і чітко простежуються дві тенденції. Перша з них пов'язана з активізацією ролі жінки у суспільно-політичному і соціально-економічному житті українського суспільства, відродженні традицій, формуванні громадянського патріотизму, направлена на відновлення звичаїв, національної мови, моралі тощо. Друга тенденція жіночого руху полягала у відстоюванні специфічних суто жіночих інтересів.

У третьому розділі „Жіночі організації в Україні як суб'єкт та об'єкт політики” розкрито рівень політичної свідомості та процес політизації жіноцтва, охарактеризовано правовий механізм забезпечення рівноправ'я чоловіків і жінок та діяльності жіночих організацій, простежено соціально-політичне та економічне становище жінок, політику стосовно жінок у програмах сучасних політичних партій.

Аналіз процесів, які відбуваються в сучасному українському суспільстві, дав можливість автору в підрозділі 3.1. „Участь жіночих організацій у політичному житті українського суспільства” об'єктивно оцінити становище жінок за сучасних умов, виявити проблеми їх політичної активності, а також виявити протиріччя, що мають місце.

Автор відзначає, що політичний плюралізм покликав до життя численні жіночі громадські організації, за допомогою яких жінки мають змогу виявити свої політичні уподобання, активніше домагатися реалізації суто жіночих проблем. Головні ідеологічні засади жіночого руху передбачають встановлення повної соціальної рівності жінок та чоловіків. Автор доходить висновку, що одним з головних чинників реалізації вказаних засад повинне стати ефективне впровадження законодавства про права, свободи й обов'язки жінок.

У досліджуваний період сформувалися жіночі партії, які домагаються втілення в життя гендерних принципів, більш активної участі жінок в громадсько-політичному та соціально-економічному житті України. На 2007 р. в Україні було зареєстровано п'ять політичних партій - „Жінки України” (з 1997 р.), „Всеукраїнська партія жіночих ініціатив” (з 1997 р.), „Жіноча народна партія (об'єднана)” (1998 р.), „Солідарність жінок України” (1999 р.), „Жінки за майбутнє” (2001 р.). Водночас жодна з «жіночих» політичних партій не пройшла до парламенту. Причини поразки „жіночих” партій автор вбачає у неготовності української громадськості приймати гасла гендерної рівності, які є невід'ємними для суспільств розвинених демократичних країн. Жінки, які беруть участь в діяльності Верховної Ради України, пройшли за списками інших партій (Партії Регіонів, „Блоку Юлії Тимошенко”, „Нашої України”, Соціалістичної партії України, Комуністичної партії України). Хоча за результатами виборів до місцевих органів влади в сільських, селищних, районних і міських радах представництво жінок збільшилося і становить у середньому 43%, в обласних радах кількість жінок рідко перевищує 10%, а у Верховній Раді України частка жінок є такою: парламент 4-го скликання - 5,1%, 5-го скликання - 8,4%, 6-го скликання - 8,2% від загальної кількості депутатів. Це свідчить про існування важливої і гострої проблеми - вирівнювання становища жінки і чоловіка в суспільстві. Попри демократичні програмні засади, все ж таки ці партії не знайшли підтримки та опори на той час серед чоловіків.

Серед іншого в роботі характеризуються позиції інших політичних партій, задекларовані в їх програмних документах, що також допомагає скласти уявлення як про тогочасну ситуацію, так і про перспективи державної політики щодо жінок.

У підрозділі 3.2. „Політико-правові засади поліпшення становища жінок та впровадження гендерної рівності в українському суспільстві” йдеться про те, що для забезпечення всіх аспектів жіночого руху, у тому числі економічного, політичного, правового, необхідним є насамперед формування державного механізму забезпечення прав жінок в умовах демократизації суспільних відносин та його вдосконалення відповідно до міжнародних стандартів та рекомендацій, що сьогодні є досить актуальним.

Так як статус і роль жінки в суспільстві є одним з найпроблемніших питань української політичної дійсності, в процесі розбудови державності постала необхідність створення відповідних органів влади, які б проводили державну політику щодо підвищення соціального статусу жінок і розвитку жіночого руху, серед яких: підкомітет з питань правового статусу жінок у складі Комітету з питань прав людини, сім'ї та дитинства, управління у справах жінок та Координаційна Рада у справах жінок при Міністерстві України у справах сім'ї та молоді, сектор у справах жінок в структурі Кабінету Міністрів України, Державний комітет України у справах сім'ї та молоді.

Розглянуті автором особливості положення жінки в сучасному українському суспільстві дозволили виділити ключові чинники прояву нерівноправності чоловіків і жінок. По-перше, через складні і різноманітні соціальні функції, навантаження, обумовлені материнством, жінка є завідомо менш конкурентноспроможним суб'єктом на ринку праці, що спричиняє зменшення можливостей жінок у кар'єрному зростанні, посилює дискримінацію в оплаті праці. По-друге, важливою соціально-правовою проблемою стало вивезення жінок за кордон та нелегальна торгівля ними. Існує ще одна важлива проблема - вирівнювання становища жінки і чоловіка у політичній сфері життя суспільства: з початком державотворення розпочався і процес поступового входження жінки у владні структури. Але, незважаючи на малочисельність жінок у владних структурах, все ж таки поступово відбувається злам громадської свідомості від патріархальних поглядів щодо місця жінки в бік егалітарності.

Розв'язуючи поставлені в дисертаційному дослідженні завдання, автор дійшов таких висновків:

1. Проведений аналіз стану наукової розробки проблеми становища жінок в Україні в досліджуваний період дає підстави стверджувати, що в сучасній політичній науці ще не існує спеціальних досліджень, автори яких розглядали б це питання всебічно. Водночас джерельна база проблеми є достатньо репрезентована і дозволяє адекватно відтворити і проаналізувати роль і статус жінки та жіночих організацій у суспільному житті.

2. У 90-х рр. ХХ - на початку ХХІ ст. становище жінки в Україні обумовлювалося тими радикальними змінами, які переживала країна в процесі розбудови громадянського суспільства, коли потрібно було переборювати стереотип, який відносив проблеми жіночого соціуму до суто жіночих, які й вирішувати повинні були самі жінки. З року в рік кількість організацій невпинно зростала, про що свідчать наступні цифри: якщо у 1997 р. жіночих організацій як всеукраїнського, так і регіонального рівнів налічувалося 575, то у 2000 р. їх кількість становила 992, у 2004 р. їх налічувалося більше тисячі. Кількість всеукраїнських жіночих організацій також зросла з 10 (1996 р.) до 44 (2004 р.).

3. Проаналізувавши основні положення, що містяться в статутах жіночих об'єднань, та конкретні заходи, які проводяться даними організаціями, автор виокремила такі пріоритетні напрями їх діяльності: залучення жінок до активної громадської та політичної діяльності, сприяння розвитку жіночого бізнесу, розширення повноважень та участі жінок у реальній владі, надання соціальної та юридичної допомоги, реалізація законопроектів, впровадження та утвердження національного відродження. Також в дослідженні автор дійшла висновку, що існують такі групи жіночих організацій: традиційні організації, соціально-орієнтовані організації, організації ділових жінок, політично-орієнтовані жіночі організації. В процесі розвитку жіночих організацій проходило вдосконалення форм і методів їх діяльності, діяли жіночі організації міжнародного, всеукраїнського та регіонального рівнів, серед яких обласні, районні, міські, селищні, сільські.

4. В результаті вивчення законодавчої бази України періоду незалежності доведено наступне: з правового погляду в Україні забезпечене демократичне законодавство для жінок. У програмах практично всіх політичних партій не відбилися гендерні проблеми суспільства. Як приклад можна зазначити, що проекти Закону України „Про державне забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків і жінок” та проект Закону України „Про національну стратегію поліпшення становища жінок в Україні” не були доопрацьовані і не вступили у дію, доречно було б внести зміни і доповнення до Закону України „Про державну службу”, пов'язані з інтеграцією жінки у владні структури

5. Аналіз опрацьованих автором матеріалів дає всі підстави стверджувати, що з початком державотворення розпочався процес поступового входження жінки до політикуму України. Автор констатує, що, незважаючи на малочисельність жінок у владних структурах, все ж таки поступово відбувається злам у громадській свідомості від патріархальних поглядів щодо місця жінки в сторону егалітарності.

6. Одним із найважливіших проявів рівноправності є рівність чоловіків та жінок на ринку праці, що передбачає рівні права та умови праці, рівну оплату, однакові можливості кар'єрного зростання тощо. Трудове законодавство України проголошує формальну рівність чоловіків та жінок, забороняє дискримінацію на ринку праці, однак загалом державна тендерна політика потребує вдосконалення у таких напрямах:

- політика щодо жінок повинна мати всебічний характер, щоб сприяти розкриттю різнобічного потенціалу жінки, не обмежуючись традиційними уявленнями про її сімейну та материнську функції;

- потрібно створити національний координуючий центр щодо вироблення основних положень політики щодо жінок з обов'язковою участю жіночих об'єднань та жіночу фракцію в парламенті;

- необхідно законодавчо гарантувати ширший доступ жіночих організацій до засобів масової інформації, що дозволить суттєвіше впливати на формування громадської думки і т.д.

Процес впровадження таких рекомендацій буде ефективним, якщо він матиме те тільки теоретичне значення, а й безпосередній вплив на соціальне життя суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Георгізова І.Л. Роль жіночих організацій у вирішенні соціально-економічних проблем // Політичний менеджмент. - 2006. - № 1(16). - С. 70-72.

2. Георгізова І.Л. Становлення державної політики України щодо забезпечення прав жінок // Право України. - 2006. - № 10. - С. 106-107.

3. Георгізова І.Л. Ідеологічні засади діяльності “жіночих” партій в Україні // Борисфен. - 2007. - № 1(187). - С. 5-6.

4. Георгізова І.Л. Особливості становлення жіночого руху в незалежній Україні // Сборник научных трудов по материалам научно-практической конференции “Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути развития”. - Одеса. - 2005. - Т. 2. - С. 59-60.

5. Георгізова І.Л. Жіночий рух на зламі століть: гендерний вимір // Матеріали практичної науково-дослідницької конференції “The science: theory and practice”. - Днепропетровск. - 2005. - Т. 18. - С. 5-6.

6. Георгізов Г.М. Георгізова І.Л. Народна освіта як основоположний засіб впливу радянської ідеології // Український селянин: Зб. наук. праць. - Черкаси, 2004. - Вип. 8. - С. 115-118.

АНОТАЦІЯ

Георгізова І.Л. Жіночі організації України в громадсько-політичному житті суспільства наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, Київ, 2008.

Дисертація є політологічним дослідженням, у якому зроблено комплексний аналіз місця і ролі жіночих організацій в громадсько-політичному житті українського суспільства у кінці ХХ - на початку ХХІ ст.

На основі аналізу та узагальнення даних офіційних документів, нормативних актів і фактичного матеріалу висвітлено основні напрями діяльності жіночих організацій, співставлено задекларовані завдання і фактичну роботу, проаналізовано взаємодію з органами влади та іншими громадськими структурами, з'ясовано роль жіноцтва в політичному житті українського суспільства.

Значну увагу приділено висвітленню особливості функціонування жіночих громадських організацій традиційного, соціально-орієнтованого, політично-орієнтованого та ділового xарактеру. Зроблено висновки про важливу роль та домінантне місце жінки в українському суспільстві.

Ключові слова: жіночі організації, жіночий рух, громадсько-політичне життя, гендер, статус жінок, проблеми жіноцтва.

Georgizova I.L. Women's Organizations of Ukraine in Civil and Political Forms of Life in Our Society at the End of XX and at the Beginning of XXI cent. - Manuscript.

Thesis on competition of a scientific degree of the candidate in political sciences on a speciality 23.00.02 - Political Institutes and Processes. The I.F. Kuras Institute of Political and Ethnonational Studies of the National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2008.

Thesis is a complex politological investigation in which the role of women's organizations of Ukraine in civil and political forms of life at the end of XX and at the beginning of XXI century is made.

The analyses and generalization of given official documents normative acts and facts was taken as a basis, the main directions of activity of women's organizations were enlightened, the declared aims and actual work were compared, the cooperation with authorities and other civil organizations was analyzed, the role of Ukrainian women in the political life of Ukrainian.

A great attention was paid to the enlightening of peculiarities of functioning women's civil organizations of traditional, social, political and business-like character. The conclusions about great role and leading position of a woman in Ukrainian society were made.

Key words: women's organizations, women's movement, civil and political life, gender, the status of women, the problems of women.

Георгизова И.Л. Женские организации Украины в общественно-политической жизни общества конца ХХ - начала ХХI вв. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт политических и этнонациональных исследований им. И.Ф. Кураса НАН Украины, Киев, 2008.

Диссертация является комплексным политологическим исследованием, в котором сделано комплексный анализ значения женских организаций Украины в общественно-политической жизни конца ХХ - начала ХХI вв.

На основе анализа и обобщения архивных документов, нормативных актов и фактического материала раскрыты место и роль женщин в становлении гражданского общества, их участие в общественно-политической и социально-экономической жизни современного украинского общества.

Акцентировано внимание на таком проявлении женского движения как образование и деятельность женских организаций; раскрыто основные направления их работы; сопоставлено задекларированную и фактическую работу женских организаций; проанализировано взаимодействие женских общественных организаций с органами власти и другими общественными организациями.

Автором характеризируются основные направления работы женских общественных организаций, направленных на развитие гражданского общества, правовую защиту граждан, препятствие торговли людьми, планирование семьи, социальная работа, благотворительность, международное сотрудничество. Отмечено, что практически перед всеми женскими общественными организациями стоят такие проблемы как недостаток материальных ресурсов, что препятствует их полноценной деятельности.

Рассматриваются механизмы обеспечения равноправия женщин и мужчин и основные законодательные акты Украины периода независимости. Отображена деятельность государственных органов по вопросам женщин, материнства и детства в системе законодательной власти независимой Украины. Характеризуется в роботе и позиции различных украинских политических партий, действовавших в конце ХХ - начале ХХI вв.

Автором анализируются проблемы положения женщин на рынке труда Украины в первое десятилетие независимости, поиск путей преодоления их экономической дискриминации, повышению конкурентоспособности женщин в условиях рыночной трансформации.

Также в диссертации исследуются женские организации - составная часть женского движения, и на этапе становления независимого государства актуальность раскрытия их деятельности заключается в том, что активность неправительственных образований способствует усовершенствованию законодательства и правовых механизмов, обеспечивает улучшение жизненного уровня женщин, утверждает гендерное равноправие в обществе. Для взаимодействия государства и гражданского общества очень важным есть участие в политической деятельности таких субъектов гражданского общества как политических партий, гражданских объединений, общественно-политических движений, которые определяют общие интересы и обеспечивают диалог с государством.

Среди вопросов рассмотренных в диссертации, одним из наиболее значительных стал вопрос правового обеспечения становления женских организаций в современном украинском обществе. Раскрыты тенденции и определены этапы развития женского движения в процессе утверждения независимости Украины. На основании анализа целей, заданий, форм и методов деятельности политических партий и женских организаций сделан вывод о том, что за годы независимости сформировалась достаточно развитая система женских общественных и политических организаций, которые ведут многоплановые работы среди представителей всех поколений населения, инициируют принятие нормативных актов по женской проблематике и стремятся внедрить в жизнь страны гендерные принципы, активизировать участие женщин в общественно-политической жизни Украины.

Ключевые слова: женские организации, женское движение, общественно-политическая жизнь, гендер, статус женщин, проблемы женщин.

Размещено на Allbest.ru