Внутрішні та зовнішні чинники трансформації політичної системи посткомуністичної Болгарії

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ім. І.Ф. КУРАСА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

ВНУТРІШНІ ТА ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ ПОСТКОМУНІСТИЧНОЇ БОЛГАРІЇ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

МІЛОВА МАРІЯ ІЛЛІВНА

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціальних наук Одеської державної академії холоду.

Науковий консультант: доктор політичних наук, професор Коваль Ігор Миколайович, Інститут соціальних наук Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, директор, завідувач кафедри міжнародних відносин

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор, ЄВТУХ Володимир Борисович, Інститут соціології, психології та управління Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, директор

доктор політичних наук, професор ПОЙЧЕНКО Анатолій Михайлович, Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, кафедра європейської інтеграції

доктор історичних наук, професор КРАПИВІН Олександр Васильович, Донецький державний університет, завідувач кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики

Захист відбудеться 23 грудня 2008 р. о 14. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України ( 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. 202).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України (01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8).

Автореферат розісланий “21” листопада 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор політичних наук Г.І. Зеленько

АНОТАЦІЯ

Мілова М.І. Внутрішні та зовнішні чинники трансформації політичної системи посткомуністичної Болгарії - Рукопис. - 396 с.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. - Київ, 2008.

У дисертації досліджуються трансформаційні процеси у політичній системі посткомуністичної Болгарії, зумовлені національними та регіональними особливостями. На основі систематизації дослідницького матеріалу розкрито специфіку так званого “болгарського феномену”. Демократичні політичні перетворення розглянуто на тлі впливу внутрішніх та зовнішніх чинників і виявлено їх співвідношення на різних етапах демократичних перетворень.

Проаналізовано та з'ясовано ефективність системи взаємовідносин інститутів законодавчої, виконавчої влади та президентства. На підставі концепту “імпорту” розкрито специфіку впровадження західних зразків політичних інститутів. Значне місце в дослідженні належить аналізу становлення багатопартійності та інституту виборів. Виявлено позитивні та негативні аспекти болгарського досвіду з метою удосконалення державотворення в Україні.

Ключові слова: політична система, політичні інститути, трансформація, посткомуністичний транзит, “болгарський феномен”, зовнішні чинники, концепт “імпорту” демократії.

АННОТАЦИЯ

Милова М.И. Внутренние и внешние факторы трансформации политической системы посткоммунистической Болгарии - Рукопись.- 396 с.

Диссертация на соискание учёной степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт политических и этнонациональных исследований им. И.Ф.Кураса НАН Украины. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена комплесному анализу динамики трансформационных процессов в политической системе посткоммунистической Болгарии, обусловленных национально-региональными особенностями. На основе систематизации значительного исследовательского материала раскрыта специфика так называемого “болгарского феномена”. В работе подробно изложены современные научно-методологические подходы в изучении сущности, целей и специфики посткоммунистической политической трансформации, которые позволяют оценить стартовые особенности, динамику, результаты и издержки преобразований в Республике Болгария с конца 80-х годов ХХ в. до 2007 г.

Детально анализируются внутренние фактори, связанные с состоянием болгарского “реального социализма”, в частности, с исчерпанием его экономических возможностей, эрозией властных институтов и этнополитическими проблемами, обострившимися в результате “возродительного процесса”. Подробно рассматривается роль “советского фактора”, в частности, влияние “перестройки” на углублениие демократических процесов не только в верхних эшелонах власти, но и на уровне “пробуждения” общества, которые существенно сказались на начальном этапе трансформации.

На основе Конституции 1991 г. рассмотрены политико-правовые принципы и нормы политической трансформации в РБ и исследована система сдержек и противовесов в парламентской форме правления. Показан механизм взаимоотношений законодательной, исполнительной и “нейтральной” власти президента, который обеспечивает стабильность политической системы.

Доказано, что многопартийность является характерной чертой посткоммунистической трансформации политической системы Болгарии. Анализ идеологических, социально-экономических и политических аспектов программ основных политических сил позволяет определить их широкий спектр: от левых и левоцентристских, где происходят организационные и идеологические изменения, специфических центристских партий до правых, внутри которых наблюдается определённый раскол. Характерной для болгарского перехода является биполярность, проявившаяся в постоянной конфронтации двух основных политических сил - БСП и СДС, хотя двухпартийная система не сложилась. Появление “царского движения”, а впоследствии партии НДСВ во главе с наследником престола Симеоном II Сакскобургготским, способствовало выходу из биполярного конфронтационного состояния, однако создало новые проблемы для правых сил. В диссертации подчёркивается, что перспективы развития партий связаны не столько с идеологическими различиями, сколько с отношением к евроинтеграционным и региональным процессам и способностью правящих партий решать социальные проблемы граждан.

В диссертации специально рассматривается проблема “импорта” и имплементации западных демократических институтов в национальную практику как внешнего фактора, которая является не только болгарской проблемой, а присуща всем посткоммунистическим странам, стремящимся жить по новым правилам, усваивать новые ценности и демократические процедуры. Болгарская политическая элита прагматически отнеслась к выбору конкретних политических институтов, в значительной мере обновляя и сохраняя национальный опыт. Прослеживается роль европейского фактора, который способствовал стабилизации парламентского процесса и политической ситуации в целом. Это позволило Болгарии стать полноправным членом европейского сообщества и совместно преодолевать новые сложные проблемы демократического развития.

Ключевые слова: политическая система, политические институты, трансформация, посткоммунистический транзит, “болгарский феномен”, внешние факторы, концепт “импорта” демократии.

політичний посткомуністичний законодавчий влада

SUMMARY

M.I. Milova. Transformation of Bulgarian Post-Communist Political System: Internal and External Factors. - Manuscript. - 396 p.

A dissertation to acquire Political Science Doctor degree on specialty 23.00.02 - Political Institutes and Processes. I.F.Kuras Institute of Political and Ethnonational Investigations of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2008.

The dissertation deals with transformation processes in political system of post-communist Bulgaria, which were caused by national and regional special features. The specifics characters of so-called `Bulgarian phenomenon' were revealed on the basis of systematization research materials. Democratic political transformations were analyzed in connection with the influence of internal and external factors and their correlation at different stages of democratic changes.

The efficiency of interrelation system between legislative, executive and presidency institutes was analyzed and defined. Basing on the `import' concept, the specific characters of Western political institutions samples implementation was exposed. The analysis of the establishment of multi-party system and election institute plays an important part in this research. Also the research has disclosed positive and negative aspects of Bulgarian experience in order to improve the state-building in Ukraine.

Key words: political system, political institutes, transformation, post-communist transition, `Bulgarian phenomenon', external factors, `import' concept of the democracy.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Масштабні демократичні перетворення в країнах Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) за останні майже два десятиріччя свідчать, що посткомуністичний транзит як системне явище розвивається досить динамічно, демонструючи багато варіантів, поворотів та парадоксів. Трансформаційні зрушення торкнулися не тільки політичних інститутів, які формально затвердилися, а й змісту процесів, пов'язаних з політичною структуризацією суспільства, рівнем політичної культури, зміною політичної свідомості і поведінки громадян. На розвиток цих процесів значний вплив справляють зовнішні чинники, які при вдалому поєднанні із внутрішніми умовами сприяють подальшій консолідації демократії.

Хоча означений процес на посткомуністичному просторі проходить складно та суперечливо, східноєвропейські країни накопичили вже чималий досвід демократичного розвитку, який втілив у собі національні та регіональні особливості і потребує наукового аналізу і взаємного критичного використання. Насамперед, це необхідність перегляду базових основ і механізмів функціонування та взаємодії окремих гілок державної влади, взаємовідносини з суспільством, виявлення чинників стабільності та ефективності політичних інститутів, які забезпечуватимуть зростання добробуту громадян, свободу особистості, соціальну справедливість тощо.

Дисертаційне дослідження присвячене аналізу політичної трансформації у Республіці Болгарія (РБ), зумовленої як регіональною специфікою Південно-Східної Європи, так і її соціально-політичними, історичними та національно-культурними особливостями. Вибір автором цієї країни пояснюється тим, що Болгарія має давні історичні, політичні і культурні зв'язки з Україною, є членом європейських і євроатлантичних структур і, безумовно, її досвід може бути корисним у розвитку процесів європейської інтеграції України. РБ - парламентська республіка зі своєрідним статусом інституту президентства, політологічний аналіз якого є актуальним у період проведення політичної реформи в Україні, де проживає найбільша в світі болгарська діаспора. Це зумовлює стратегічні перспективи співробітництва обох держав, результативність якого залежатиме від його інституційного забезпечення. Найважливішим аргументом є тотожність політичних процесів в обох країнах, які виявляються в національних формах.

Дослідження досвіду РБ важливе з точки зору вироблення стратегії випереджального розвитку, без якої Україні важко долати проблеми посткомуністичного транзиту і визначати шляхи ефективної модернізації політичної системи в контексті євроінтеграційних процесів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках комплексного наукового проекту “Дослідження політичної взаємодії в умовах трансформації суспільства” (номер державної реєстрації 0106U006191), який розробляється кафедрою політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І. Меч- никова.

Об'єктом дослідження є політична система сучасної Болгарії, предметом дослідження - трансформація інституційної структури політичної системи і специфіка протікання політичних процесів у ній, зумовлених внутрішніми умовами та зовнішніми чинниками сучасного розвитку. Хронологічні рамки дослідження охоплюють період із середини 1980-х рр. до 2007 р., тобто від перших кризових ознак болгарського соціалізму до вступу Болгарії в ЄС.

Мета і завдання дослідження Мета дослідження полягає у виявленні внутрішніх і зовнішніх чинників та комплексному аналізі їх впливу на процес становлення і розвитку парламентської моделі політичної системи Болгарії. При цьому акцент зроблено на трансформації політичних інститутів, головним чином законодавчої і виконавчої влади, від діяльності яких залежить хід, масштаб і результати системних перетворень.

Досягнення означеної мети здійснювалось шляхом вирішення наступних завдань:

· уточнити основні поняття і систематизувати теоретико-методологічні підходи, які існують у зарубіжній та українській політичній науці щодо сутності та особливостей трансформаційних процесів у політичній системі РБ як складової посткомуністичного розвитку ЦСЄ;

· виявити внутрішні та зовнішні чинники політичної трансформації, які впливали на формування сучасної моделі політичної системи Болгарії та їх співвідношення;

· проаналізувати стан болгарського політичного режиму 80-х рр. ХХ ст., який суттєво вплинув на динаміку політичних змін та спричинив появу так званого “болгарського феномену”;

· з'ясувати і визначити комплекс проблем щодо легітимації державно-владних інститутів Болгарії як основи демократичних змін;

· дослідити специфіку та ефективність системи стримувань і противаг щодо взаємодії інститутів президентства, законодавчої та виконавчої влади у політичній системі РБ;

· розкрити сутність і механізм „імпорту” та імплементації демократичних інститутів та процедур щодо болгарських умов як зовнішнього чинника політичної трансформації;

· виявити особливості становлення і розвитку багатопартійності як характерної ознаки трансформації політичної системи і з'ясувати вплив європейських тенденцій на розвиток сучасної партійної системи Болгарії;

· проаналізувати умови, особливості формування та сучасний стан інституту опозиції;

· показати роль болгарської політичної еліти на різних етапах трансформації як одного з внутрішніх чинників демократичного транзиту;

· дослідити інститут виборів і обґрунтувати їх значення у процесі становлення та консолідації демократичної політичної системи;

· визначити основні проблеми та перспективи розвитку політичної системи Болгарії.

Методи дослідження. Дисертацію виконано на засадах комплексного підходу до застосування наукових методів. Зокрема, використано структурно-функціональний, порівняльний і процедурний підходи, які допомогли проаналізувати стан та динаміку протікання процесів у інститутах влади. Використання міждисциплінарного підходу та системного аналізу дало змогу комплексно дослідити сутність інституціоналізації політичної системи, розглянути діяльність різних політичних сил як єдиний динамічний процес перетворень. Історико-політологічний та ретроспективний підходи сприяли з'ясуванню витоків інституційної трансформації, значення національно-культурних традицій і особливостей, які пояснюють багато проблем демократичного розвитку. Застосування компаративного методу дозволило проаналізувати однотипні явища політичного життя і виявити специфіку трансформації політичної системи Болгарії та порівняти їх з державами ЦСЄ та Україною. Використовувались і спеціальні методи, зокрема соціологічні опитування щодо рейтингів політичних лідерів, політико-державних інститутів та ін. За допомогою неоінституціонального методу проаналізовано причини та основні проблеми, які виникають у зв'язку з “імпортуванням” західних демократичних інститутів та їх “приживленням” на посткомуністичний ґрунт Болгарії, що також актуально для України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

? здійснено комплексний аналіз взаємовпливу внутрішніх і зовнішніх чинників на динаміку трансформаційних процесів у політичній системі посткомуністичної Болгарії, який в українській політології ще не був предметом спеціального наукового дослідження. Щодо їх співвідношення, доведено, що вони мали комплексний характер при значному домінуванні внутрішніх чинників, тобто сукупності успадкованих від соціалістичної системи феноменів, обумовлених політичними можливостями режиму, визначальним впливом старого правлячого класу та наявністю балканського менталітету. Обґрунтовано зміну парадигми зовнішніх впливів РБ, зокрема, простежено характер і форми впливу від “радянського” до сучасного, пов'язаного із глобальними і регіональними зрушеннями, що визначили нову геостратегічну роль Болгарії та позитивно позначилися на демократичній спрямованості політичної трансформації усередині країни;

? вперше системно проаналізовано особливості та характер болгарського соціалістичного режиму. Обґрунтовано авторське бачення сутності “відроджувального процесу” як одного з головних чинників у розпаді партійно-державної системи правління та запропоновано авторську оцінку політичного режиму періоду правління Т.Живкова. Доведено, що в умовах фактично повної зовнішньої залежності, окремі реформи, які проводились значно раніше, ніж у СРСР, були спробою лібералізації, проте неоднозначно відбилися на стартових можливостях посткомуністичної трансформації політичної системи;

? на основі Конституції 1991 р. досліджено політико-правові засади політичної трансформації у РБ і виявлено комплекс проблем щодо інституціоналізації основних елементів політичної системи та їх легітимації. Запропоновано періодизацію цього процесу;

? досліджено систему та механізми стримувань і противаг у парламентській моделі правління. Визначено специфіку регулювання діяльності виконавчої і законодавчої влади та особливості взаємодії з інститутом глави держави. З'ясовано статус “нейтральної влади” інституту президентства, що забезпечує баланс і стабільність політичної системи РБ і є характерним прикладом взаємовпливу різних чинників;

? проаналізовано діяльність виконавчої влади у контексті регіональних загальноєвропейських змін. Визначено одну зі складних проблем - взаємодія політичного і адміністративного аспектів у функціонуванні виконавчої влади. Підкреслена політична роль виконавчої влади, яка пов'язана з визначенням пріоритетів політики та забезпеченням ресурсів для здійснення програм національного розвитку. Це спостерігається як у внутрішній політиці, так і у євроатлантичних напрямах програм урядів;

? запропоновано концептуальний висновок: болгарський перехід до демократії здійснюється політичною владою, її державними структурами і відображає всі відмінні риси реформ “згори”. Зокрема, парламент є водночас символом і реальним механізмом, що мав забезпечити розвиток демократичних процесів, тобто запропонувати суспільству програму розвитку, створити оптимальні політичні і економічні умови та відповідну інституційну основу. Недостатня ефективність державних інститутів пояснює “кризу очікувань” суспільства, які переважали реальні можливості парламенту як політичного інституту;

? показано роль політичної еліти як найважливішого внутрішнього чинника, яка зазнала значного зовнішнього впливу. Доведено, що стратегія демократичного переходу визначалася представниками владних структур, головним чином пізньокомуністичною і новою непрофесійною партійною елітою, яка скористалася західними неоліберальними стратегіями без їх критичного осмислення щодо можливостей застосування в болгарських умовах. Принциповим є висновок, що від самого початку виявилися глибокі суперечності між складністю завдань посткомуністичної трансформації і випадковим, поверховим способом формування керівних кадрів, що спричинило відставання Болгарії від країн ЦСЄ. Обґрунтовано доцільність та необхідність розробки державної концепції формування національної політичної еліти на різних рівнях влади в контексті сучасного європейського досвіду;

? з'ясовано специфіку впровадження західних зразків, тобто “приживлення” демократичних інститутів, і зазначено, що політична трансформація не може розглядатися як формальний “імпорт” політичних інститутів. Це багатосторонній і багаторівневий процес адаптації і “умонтування” нових інститутів у соціокультурне середовище, яке формувалося впродовж століть розвитку Болгарії. Цей процес не гарантує однозначно позитивних результатів без якісних змін у всіх сферах суспільного життя, хоча розуміння сутності демократії стало більш реалістичним, позбавлене багатьох ілюзій щодо очікувань. Еліта прагматично поставилась до вибору конкретних інститутів, відновлюючи і зберігаючи демократичний досвід;

? проаналізовано умови, особливості формування та сучасні проблеми розвитку опозиції, що розглянуто за двома вимірами: як політичний інститут і як форма суспільного протесту. Доведено, що болгарська опозиція сформувалася на підставі ідеологічних відмінностей - комунізм-антикомунізм, значно підтримана зовнішніми силами, що спричинило багато її сучасних проблем, про які свідчать результати виборів - парламентських 2005 р., президентських 2006 р., місцевих та у Європарламент 2007 р.;

? використовуючи порівняльний, процедурний та неоінституціональний підходи, проаналізовано результати багаторазових виборів різного рівня і доведено їх значення як одного з найважливіших інститутів політичної системи та форми її легітимації.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження сприятимуть подальшій теоретичній розробці політологічних концепцій вивчення багатоваріантності посткомуністичного розвитку в країнах ЦСЄ та балканського регіону, який має спільні риси з українським політичним процесом. Дане дослідження важливе для представників болгарської діаспори в Україні щодо з'ясування сутності процесів, які відбуваються на історичній батьківщині, що сприятиме зміцненню відносин між державами.

Матеріали дисертації можуть бути корисними політологам-дослідникам, викладачам при підготовці підручників і навчальних посібників, удосконаленні навчальних програм і спецкурсів з політології та інших курсів соціально-гуманітарного циклу для студентів, магістрів і аспірантів. Результати дослідження болгарського досвіду можуть бути використані політиками, лідерами партій та дипломатами у зміцненні багатосторонніх відносин між Болгарією та Україною.

Апробація результатів дисертації. Основні висновки та теоретичні положення дисертаційного дослідження обговорювались на науково-методичних семінарах кафедри політології Одеського національного університету їм. І.І.Мечникова, кафедри соціальних наук Одеської державної академії холоду та засіданні кафедри політології Софійського університету (РБ). Окремі положення доповідались на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, семінарах, “круглих столах”, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції “Соціальна політика і механізм інтеграції українського суспільства” (Одеса, вересень 2002 р.); регіональній науково-практичній конференції “Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону” (Одеса, квітень 2003 р.); науково-практичній конференції “Українознавство в розбудові громадянського суспільства в Україні” (Київ, жовтень 2003 р.); ХІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (Київ, жовтень 2004 р.); Всеукраїнських наукових конференціях “Інтелігенція і влада” (Одеса, березень 2002 р.; жовтень 2003 р.; березень 2006 р.); міжнародній науковій конференції “Особливості євроінтеграційної політики України: політичні, соціальні, культурні, правові чинники” (Запоріжжя, березень 2006 р.); міжнародній конференції “Мораль та політика в сучасному світі” (Острог, березень 2006 р.); науково-практичній конференції “Соціально-політична взаємодія в сучасній Україні: вибір шляхів державного розвитку” (Одеса, квітень 2007 р.); міжнародних українсько-болгарських V-х Дриновських читаннях “Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. та історична доля болгарського народу” (Харків - Софія, жовтень 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Україна в системі сучасних цивілізацій: трансформації держави та громадянського суспільства” (Одеса, червень 2008 р.);

Висновки дисертації були апробовані автором у викладанні курсів “Політологія”, “Основи демократії”. Деякі положення дисертації обговорювались та доповідались під час участі автора в роботі українсько-канадського проекту “Демократична освіта” (Київ, липень 2004 р.) та семінару “Болгарія після Копенгагена” (Софія, грудень 2002 р.).

Публікації: Результати дисертаційного дослідження викладено у 41 публікації: в індивідуальній монографії, 25 статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 15 тезах доповідей і статтях, які містяться у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, 22 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 396 сторінок. Список літератури вміщує 596 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначені об'єкт і предмет дослідження, мета і завдання, сформульована методологічна база дослідження, положення, що становлять наукову новизну роботи, розкривається практичне значення, апробація результатів та структура дисертації.

Розділ 1. “Теоретико-методологічні аспекти дослідження проблем трансформації політичної системи посткомуністичної Болгарії” присвячений аналізу сучасної наукової літератури щодо з'ясування змісту, напрямів та специфіки впливу різних чинників на трансформацію політичної системи Болгарії в контексті демократичного транзиту.

У підрозділі 1.1. “Визначення цілей, змісту та особливостей політичної трансформації” на основі систематизації сучасних підходів, висвітлених західними, болгарськими, російськими та українськими дослідниками проаналізовано наукову літературу за такими напрямами:

1) концептуалізація загальної логіки переходів від авторитаризму до демократії, що сприяє усвідомленню сучасних процесів посткомуністичної трансформації та їх прогнозуванню. Цей напрям представляють вчені У.Бек, Р.Бова, А.Валенсуєла, Р.Даль, Л.Даймонд, Р.Дарендорф, Г.О'Доннелл, Т.Карл, Г.Колодко, Х.Лінц, А.Пшеворський, А.Степан, С.Гантінгтон, Ф.Шміттер, Й.Шумпетер, Е.Гіндев, К.Денков, О.Мінчев, Г.Вайнштейн, А.Мельвіль, А.Панарін, В.Горбатенко, М.Михальченко, С. Наумкіна, Ф.Рудич та ін.

2) з'ясування спрямованості та особливостей посткомуністичної політичної трансформації, її регіонально-національної специфіки, зокрема, болгарської. На вирішення проблеми значний вплив справили наукові праці таких західних авторів, як В.Банс, Р.Гантер, Г.Глесснер, Д.Грей, Д.Гузіна, В.Кимлічка, Я.Корнаї, А.Круассан, Х.Лудц, Е.Мачкув, В.Меркель, У.Рейсингер, Р. Скідельскі, С.Террі; болгарських - І.Баєва, Л.Беров, Д.Варзоновцев, Ж.Владимиров, С.Герджиков, Є.Дайнов, П.Кабакчиєва, Є.Калінова, І.Кацарський, О.Мінчев, П-Е.Мітєв, Г.Никова, Г.Петров, В.Проданов, М.Семов, А.Тодоров; російських - А.Ахієзер, Г.Вайнштейн, О.Валєва, В.Гельман, Ю.Зудінов, Г.Капустін, Л.Мітева, Л.Світлорусова, Л.Шевцова; українських - В.Бурдяк, С.Катаєв, О.Кіндратець, О.Романюк, Ф.Рудич, Євтух В.Б. та ін.

3) аналіз трансформації основних державно-владних інститутів і механізмів їх функціонування у контексті динаміки розвитку політичних систем, який простежується в працях західних дослідників: М.Дюверже, Дж.Кері, Леслі А.Пал, Д.Норта, В.Хопкена, Ч.Єндрейна; болгарських: Б.Баламезова, Г.Блізнашки, П.Ганчева, Г.Карасімеонова, І.Кристєва, А.Лілова, Т.Мітева, Н.Неновського, М.Піргової, В.Пенева, Д.Саздова, Б.Спасова; російських: Т.Волокітіної, Г.Голосова, А.Кинева, В.Панова, Г.Пушкарьової, Н.Сахарова; українських: В.Бебіка, А.Волинського, О.Долженкова, Г.Зеленько, М.Кармазіної, А.Коваленка, І.Кресіної, А.Кудряченка, М.Михальченка, А.Пойченка, М.Примуша, Л.Прокопець, Н.Рагозіна та ін.

4) проблема впливу зовнішніх чинників на політичні зміни у РБ, яку аналізують болгарські та російські вчені: І.Баєва, Й.Величков, Н.Манолова, А.Мельвіль, В.Мігев, В.Пантін, М.Семов, М.Спасов, В.Цачевський. В українській політичній науці ця проблема вивчається у зв'язку з вимогами сучасних регіональних і глобальних процесів та міжнародних відносин України О.Брусиловською, І.Ковалем, О. Крапивіним, М.Михальченком.

5) дослідження історико-культурного феномену посткомуністичної трансформації, зокрема в країнах балканського регіону. Значну допомогу в дослідженні проблеми надали праці Г.Алмонда, О.Ахієзера, С.Верби, М.Вебера, В.Меркель, Р.Патнама, С.Гантінгтона, болгарських вчених: Ж.Владимирова, Є.Дайнова, російських: А.Зудина, А.Кулінченка, В.Лапкіна, українських: В.Бурдяк, В.Горбатенка, С.Катаєва, О.Майбороди, О.Романюка та ін.

6) політико-правові акти РБ щодо внутрішньої та зовнішньої політики, відповідні документи і матеріали Народних зборів та програми урядів посткомуністичної доби. Важливим джерелом є статути, програми та передвиборні гасла політичних партій. Значно розширили дослідницьку базу стенограми засідань Національного “круглого столу”, результати виборів різного рівня, матеріали болгарських ЗМІ, а також офіційні матеріали щодо візитів, виступів перших осіб держави, лідерів політичних партій, громадських організацій тощо. Суттєвим інформаційним доповненням є довідники, статистичні матеріали, дані соціологічних досліджень болгарських центрів НЦИОМ (Національний центр вивчення суспільної думки), ЦИД (Центр дослідження демократії). Використано значну кількість мемуарів відомих політиків.

У підрозділі 1.2. “Інституціоналізація політичної системи як основа трансформаційного процесу: основні підходи” на підставі існуючих науково-теоретичних підходів обґрунтовано тезу, що стабільна і консолідована демократія повинна мати сильну інституціональну основу, хоча самі по собі політичні інститути, навіть якщо вони сконструйовані за оптимальною демократичною схемою, не гарантують успіх демократизації. Підкреслено, що інституціоналізація може зберігати спадковість і вибудовувати нову політичну систему з урахуванням національних історичних і культурних чинників. Саме такий підхід використано в аналізі політичних змін у РБ, в історичному минулому якої є традиції монархізму і парламентаризму.

Наголошено, що успіх демократичної інституціоналізації не залежав від обсягу повноважень, якими за конституцією були наділені державні інститути. Важливу роль відіграли конкретні дії перших посткомуністичних політичних лідерів і ступінь використання ними заново відкритих внутрішніх та зовнішніх можливостей для демократизації країни. Складність посткомуністичної інституціоналізації полягала в тому, що паралельно відбувався процес деінституціоналізації, який створював перешкоди демократичному процесу, значно послабляючи роль і функції держави.

У підрозділі 1.3. “Вплив внутрішніх та зовнішніх чинників на болгарські політичні процеси: стан вивченості проблеми” аналізуються сучасні підходи у з'ясуванні ролі ендогенних та екзогенних чинників як на початкових, так і на подальших етапах політичних посткомуністичних перетворень у Болгарії.

Сукупність внутрішніх чинників розглянуто через призму структурного і процедурного підходів, автори яких аналізують основні передумови демократії, пов'язані з національною єдністю, рівнем економічного розвитку, масовим поширенням демократичних норм і цінностей, а також конкретними процедурами і політичними рішеннями, до яких вдаються актори демократичних перетворень. Основою аналізу є висновок про поведінку болгарської еліти, яка з притаманною їй прагматичністю, конкуруючи між собою, під час політичної кризи укладала інституційні угоди щодо змін.

Головною складовою проблеми зовнішнього впливу є розуміння ролі “радянського фактору”, що вважається визначальним щодо подій в регіоні ЦСЄ наприкінці 1980-х рр., та сучасні геополітичні і європейські реалії, які змінили геостратегічну роль Болгарії. Визначені конкретні форми впливу (прямий примус, переконання, система різних заохочень), які відбилися на політичній трансформації усередині країни.

Аналіз наукової літератури дозволив зробити висновок, що трансформація політичної системи РБ розглядається як складова системних перетворень у країнах ЦСЄ та її південно-східному регіоні, тому загальні висновки вчених щодо сутності посткомуністичної трансформації є основним теоретичним підґрунтям даного дослідження. Ейфорія у російських та болгарських наукових колах поч. 1990-х рр. з приводу демократичних перспектив змінилася більш зваженим розумінням взаємозв'язків між змістом історичної спадщини та вибором стратегії демократичного розвитку, що зумовило необхідність більш глибокого аналізу попереднього політичного режиму. Спрощене уявлення про трансформацію як певний перехідний період поступилося місцем більш обґрунтованим, комплексним дослідженням, в яких аналізуються специфіка стартових умов політичної трансформації, модернізаційні можливості, проблеми політичної інституціоналізації, діяльність окремих гілок влади в умовах адаптації до європейських вимог та ін.

У розділі 2. “Співвідношення внутрішніх та зовнішніх чинників у розпаді партійно-державної системи Болгарії кінця 80-х рр. ХХ ст.” проаналізовано стан, чинники та причини падіння болгарського політичного режиму на чолі з Т.Живковим.

У підрозділі 2.1. “Політичний режим і криза 1980-х як внутрішні передумови розпаду партійно-державної системи правління” обґрунтовується теза, що природа, характер і тип політичного режиму мають велике значення з точки зору визначення стартових позицій і можливого сценарію майбутнього демократичного розвитку. Визначаючи характер політичного режиму в період правління Т.Живкова, дисертантка виходила з обсягу повноважень та механізмів, які застосовувалися компартією у відносинах із суспільством. Його не можна чітко визначити як авторитарний чи тоталітарний, але більшість ознак на користь першого.

Авторитаризм зумовлений особливим становищем Т.Живкова, який у 70-80-ті рр. уособлював усю владу, хоча з 1987 р. почалися окремі зміни у методах партійного керівництва. Своєрідною рисою була “слухняність” цього політика, який відверто демонстрував “відданість” Москві з метою забезпечення свого місця на верхівці влади та вирішення економічних проблем Болгарії. На значному фактичному матеріалі розкрито кризовий стан болгарського суспільства, зумовлений вичерпанням, перш за все, економічних можливостей соціалізму. Показано, що Т.Живков виступав ініціатором спроб лібералізації економічного і політичного життя, які виявлялися у залученні нових технологій, підготовці спеціалістів у західних країнах, створенню сумісних проектів і спільних підприємств, надання економічної ініціативи робітничим колективам, децентралізації та лібералізації окремих сегментів економіки, особливо в останні роки, і знайшли своє логічне завершення вже після падіння режиму. Проте всі вони не стосувалися головного - одержавлення економіки і режиму панування компартії. Безсистемність і обмеженість реформ обумовлювались як змістом соціалізму, так і “допомогою” Москви. Некомпетентність влади, яка виявилась у прийнятті неадекватних рішень, свідчила про інтенсивні руйнівні процеси у самих владних структурах, що значно сильніше, ніж інші чинники, пришвидшило падіння режиму.

У підрозділі 2.2. ““Відроджувальний процес” та його політичні наслідки” уперше розглянуто політологічний аспект багатогранної і суперечливої проблеми, яка увібрала в собі політичні, історичні та релігійні особливості. Зміст цього процесу спрощено можна звести до чергової спроби партійного керівництва Болгарії здійснити у 1984-1985 рр. насильницьку болгаризацію, замінивши імена турецької мусульманської меншини на болгарські. Метою було “встановлення історичної правди”, відтворюючи гомогенну національну спільноту, що проживала тут до приходу турків (ХІVст.). Доведено, що головна причина такої політики диктувалася зміною демографічної ситуації, результатом урбанізації та міграції населення, які могли призвести до серйозних політичних наслідків.

У дисертації показано як цей процес з внутрішнього перетворюється на зовнішній, зумовлений геополітичними особливостями балканського регіону, початком перебудови в СРСР та позицією і дипломатією Туреччини, яка проводила активну політику щодо турецької діаспори. Наслідки “відроджувального процесу” ускладнювалися політичними подіями у СРСР та країнах ЦСЄ, які набули необоротного характеру, загострили кризу та наблизили падіння режиму Т.Живкова.

Ці події, з одного боку, сприяли відродженню серед болгар націоналістичних настроїв, а з другого, - грубе порушення прав людини примусило передову інтелігенцію об'єднати неформалів у боротьбі за права болгарських турків, створюючи умови для виникнення партії РПС (Рух за права і свободи) і формування сучасної європейської етнічної моделі розвитку.

У підрозділі 2.3. “Радянська перебудова як зовнішній чинник впливу” уперше на значному фактичному матеріалі комплексно проаналізовано вплив “перебудови” на події в Болгарії у другій пол.1980-х рр., який розглянуто у двох рівнях. На першому рівні простежено еволюцію політичного курсу БКП через відносини Т.Живкова і М.Горбачова, які на тлі об'єктивних процесів розпаду соціалізму продемонстрували значення суб'єктивного особистого впливу на події, що відбувалися. Т.Живков, не зацікавлений в перебудові за радянським зразком, враховуючи новий характер економічних відносин, почав активні пошуки контактів із Заходом, водночас пропонуючи Липневу концепцію болгарської “перебудови”, яка являла собою “нову модель” соціалізму. Другий рівень - це реакція різних верств суспільства на “гласність і демократію”, тобто його “пробудження”, що вимагало від влади пошуку нових шляхів виходу з кризи.

Позбавлена зовнішньої легітимності, політична еліта, відчуваючи нестійкість свого становища, розпочала зміни “згори”. Вони були спрямовані на заміну політичного керівництва і часткове реформування режиму, але не на зміну системи в цілому.

У підрозділі 2.4. “Болгарське дисидентство: роль у політичних процесах кінця 1980-х рр.” доведено, що характерною особливістю болгарського дисидентства була слабкість, відсутність концептуальних програм та занадто запізніле його організаційне оформлення, яке відбувалося завдяки зовнішньому впливу, тобто, радянській “перебудові” і процесам, які розвивалися в країнах ЦСЄ. Осередками у підготовці опозиційного мислення стали неформальні групи, клуби і семінари, в яких професіонали різних галузей знань, переважно гуманітарної, намагалися з'ясувати сутність того, що відбувалося. Певна роль належить книзі Ж.Желєва “Фашизм” і роману Б.Димитрової “Обличчя”, а також окремим суспільно-політичним дискусіям у періодичних виданнях.

Аналіз розвитку болгарського дисидентства дозволяє дійти висновку, що у 1980-ї рр. було сформовано дві групи. Одна - це переважно представники інтелігенції, які швидко еволюціонували до антикомуністів, виступаючи проти соціалізму як системи. Друга група - комуністи-реформатори, перш за все, антиживковці, які виступили за демократичне оновлення соціалізму. У лавах дисидентів формувалася нова політична еліта. Це була переважно творча та гуманітарна інтелігенція, яка не мала політичного досвіду.

У підрозділі 2.5. “Падіння режиму: співвідношення чинників” аналізуються умови і політичні події, результатом яких стало рішення пленуму ЦК БКП про відсторонення Т.Живкова від влади (1989 р.). У Болгарії ця подія оцінювалась по-різному, проте вимагала з'ясування співвідношення внутрішнього та зовнішнього чинників. У дисертації йдеться про комплексний характер дій, що не заважає підкреслити домінуючу роль Москви з точки зору дипломатичного та особистого впливів.

10 листопада 1989 р. закінчилася офіційна історія болгарського соціалізму, на становлення і руйнування якого суттєво вплинув зовнішній чинник, проте влада була повалена шляхом внутрішньопартійної боротьби супротивників Т.Живкова. Зміна політичної системи відбулася “згори” заміною лідера представниками тієї самої партії, попереднє керівництво якої призвело країну до системної кризи, що є специфікою та одним з парадоксів болгарської політичної трансформації.

Розділ 3. “Внутрішні чинники становлення демократичної політичної системи Болгарії” присвячений аналізу ендогенних чинників, які позначились на темпах, умовах та особливостях трансформації політичної системи.

У підрозділі 3.1. “Специфіка внутрішніх умов політичної трансформації” обґрунтовано авторську концепцію про “сучасність” болгарського суспільства напередодні демократичних перетворень, що не сприймалась лібералами-демократами того часу, для яких “сучасністю” був, перш за все, ліберальний ринок, та виключення тези про “сильну” національну державу.

Аналізуючи позитивні та негативні наслідки соціалістичної модернізації (індустріалізація, урбанізація, аграрна реформа, загальна освіта, соціальна захищеність), можна стверджувати, що соціалістичний період був кроком осучаснення суспільства, що визнавали західні дослідники, хоча і вважали комунізм у Східній Європі незавершеною альтернативною версією сучасності. У дисертації певною мірою відстоюється позиція болгарських політологів, які доводять, що Болгарія є частиною глобального світу і розвивається у контексті загальносвітових змін. Тому перехід до демократії не є модернізацією “навздогін”. Ця проблема значно відбилася на ідеології переходу, стратегіях і політичних рішеннях.

У підрозділі 3.2. “Національний “круглий стіл” і формування нового політичного клімату” проаналізовано діяльність Національного “круглого столу” (НКС) на поч.1990 р. як механізму, який був запозичений з польського досвіду і забезпечив початок трансформаційних процесів у Болгарії. Він став першою загальнонаціональною дискусією, найсуттєвішим моментом якої була домовленість про мирний перехід, тобто виключення насильства як методу вирішення суспільних проблем. НКС легітимував нові політичні сили і нових лідерів, але була започаткована двополюсна партійна модель, яку представляли наступниця компартії - Болгарська соціалістична партія (БСП) і антикомуністична опозиція - Союз демократичних сил (СДС), що зумовило конфронтаційність болгарського транзиту. Після напружених обговорень була досягнута домовленість з принципових політичних проблем, зокрема: про зміни до Конституції, вільні вибори, відновлення установчих Великих народних зборів (ВНЗ), зміни моделі правління, політичні партії та принципи діяльності ЗМІ. Одним з найважливіших результатів було закріплення у політичному просторі РБ свободи слова, друку і поява багатьох незалежних джерел інформації, кількість яких на душу населення Болгарії на поч. 1990-х рр. була найбільшою в Європі.

НКС окреслив рамки політичної поведінки, яка могла привести до успішної демократичної консолідації. Проте цього не сталося, головним чином, через відсутність компромісу з найважливіших соціально-економічних питань, які спричинили величезні “витрати” демократичного транзиту.

У підрозділі 3.3. “Перші демократичні вибори і перерозподіл влади” зазначається, що проблема виборів була найголовнішою на початку трансформації, оскільки перехід до нової системи суспільного розвитку вимагав політичного і юридичного забезпечення демократичних перетворень та легітимації інститутів законодавчої і виконавчої влади. Результати були несподіваними: БСП отримала 211 міст з 400, а СДС - 144 місця. Із 23 мандатами з'явилася партія болгарських турків - РПС (Рух за права і свободи). Вибори легітимізували нові політичні суб'єкти, створивши нове співвідношення політичних сил у країні. Були сформовані нові демократичні інститути та механізми болгарського парламентаризму, елементи якого було закладено ще Тирновською конституцією. Монополізм БСП було замінено багатопартійністю біполярного типу, опозиція стала реальною і на наступних виборах у жовтні 1991 р. затвердилась у владних структурах.

На значному фактичному матеріалі доведено, що ці вибори продемонстрували вплив внутрішнього та зовнішнього чинників із урахуванням національної традиції - відновленням ВНЗ, вибором відповідної виборчої системи, а також наданням фінансової, інформаційної, кадрової допомоги, вимогами, наприклад, американського уряду щодо проведення “чесних і вільних виборів” як умови надання Болгарії членства в МВФ та Світовому банку і т.ін.

У підрозділі 3.4. “Еліта і стратегії посткомуністичного розвитку Болгарії” проаналізовано склад, характер та проблеми становлення політичної еліти РБ. Підкреслено, що принципова особливість посткомуністичної еліти і зокрема, болгарської, в тому, що вона народжувалась у процесі вирішення ключового протиріччя, притаманного радянській номенклатурі, а саме, між необмеженим правом розпоряджатися надзвичайними матеріальними ресурсами і відсутністю повноцінного права власності. Це спонукало правлячі кола почати приватизацію та реституцію, що допомогло формуванню верств нових власників і нової політичної еліти.

Стратегія переходу визначалась двома групами політичних акторів, які представляли владні структури. Переважно молоді політики і ті, хто займався міжнародною економічною діяльністю, були готові до трансформації у нову систему і стали прибічниками неоліберальних стратегій. Еліта старшого віку, як носій ідеологічних цінностей минулого, виступала за реформування соціалізму. “Трансформатори” зробили ставку на міжнародні економічні зв'язки, відшукуючи партнерів за кордоном, в той час як “ідеологи” боролися з ворогами всередині системи. Вибрана всіма політичними силами неоліберальна ідеологія не сприяла успіхам реформ, значно зашкодила державі та призвела до її руйнування.

Вплив зовнішнього чинника був подвійним. З одного боку, об'єктивна потреба - зміна геополітичних реальностей, вимога “відповідати” європейським стандартам, - а з іншого, - зовнішні “спонсори”, використовуючи різні форми допомоги, поставили нову політичну еліту в пряму залежність від власних інтересів та стратегій. Вступ до ЄС примушував її пристосовуватися до європейських реалій, дійсних демократичних цінностей, однак захищаючи національні інтереси.

У розділі 4. “Інститути, система поділу і механізми функціонування парламентської моделі політичної системи: вплив зовнішніх чинників” проаналізовано основні принципи, механізм взаємовідносин головних владних інститутів болгарської політичної системи та проблеми, які виникають у зв'язку з “імпортом” західних зразків політичних інститутів.

У підрозділі 4.1. “Конституція 1991 р. - політико-правове обґрунтування політичної трансформації. Основні принципи парламентаризму” доведено, що Конституція політично і юридично закріпила базисні підґрунтя трансформації політичної системи на початку 1990-х рр., зафіксувавши парламентську форму правління. З одного боку, це збереження історичної і політичної спадковості державно-політичного устрою, а з іншого, - затвердження нових принципів і норм життя, спрямованих на подальшу модернізацію суспільства і зміцнення її демократичних основ. Наслідуючи європейські традиції, на перше місце висуваються гарантії прав громадян, по-новому вирішується проблема власності, забезпечено пріоритет міжнародно-правових зобов'язань і т.п. Політична ситуація в Болгарії на початку транзиту дає підстави вважати, що Конституція - це акт не тільки регламентації, а й нормалізації суспільного державного життя і в цьому її розбудовча сила і головне значення. Вступ Болгарії до ЄС диктує необхідність прийняття нової Конституції, проекти якої сьогодні подані до розгляду в парламент.