Особливості демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 321.7(477+438)(043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Особливості демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Кобильник Василь Володимирович

Київ-2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор політичних наук, професор Цвих Володимир Федорович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри політології. демократичний трансформація політичний

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Чемшит Олександр Олександрович, Севастопольський національний технічний університет, декан гуманітарного факультету;

кандидат політичних наук, Кукуруз Оксана Володимирівна, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, науковий співробітник Центру енциклопедичних юридичних досліджень.

Захист відбудеться “18” жовтня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий «14» вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г. Ф. Постригань

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Суспільно-політичний розвиток України та країн Центрально-Східної Європи (далі ЦСЄ) відбувається в загальному контексті світових процесів, однією із сутнісних ознак яких є трансформація недемократичних режимів у демократичні. Цей процес супроводжується як вагомими успіхами у демократичному реформуванні, так і різноманітними кризами, спровокованими нестабільністю, пов'язаною із необхідністю ліквідації старих інститутів і створення нових, ефективних, що здатні відповідати вимогам демократичного суспільства. Водночас досвід демократичного транзиту у пострадянських країнах засвідчує, що запровадження демократичних інститутів не може виступати базовою ознакою формування демократичного устрою, тому що досить часто політичні актори, формально створивши демократичні інститути, продовжують використовувати недемократичні методи та засоби реалізації політичних рішень.

Україна та держави ЦСЄ стали на шлях розбудови демократичних політичних режимів приблизно одночасно - впродовж 1989-1991 рр., однак на сьогодні демонструють принципово різні результати. Це пов'язано з тим, що в Україні значний вплив на розбудову демократичної, правової держави та громадянського суспільства здійснюють внутрішні, специфічні суперечності розвитку суспільного організму. На відмінну від постсоціалістичних країн ЦСЄ тут одночасно відбуваються процеси перетворення політичного режиму, державотворення, побудови політичної нації тощо. Саме тому, виходячи з необхідності вибору адекватної моделі розвитку держави та з метою сприяння становленню громадянського суспільства, постає гостра потреба в поглибленому науковому осмисленні процесу трансформації політичного режиму.

Здійснення аналізу державотворення в Україні вимагає від вітчизняної політичної науки вивчення досвіду трансформації політичних режимів тих країн, де вже сформувався демократичний режим, і водночас досить схожих, насамперед, із погляду історичних передумов розвитку (тривалі періоди відсутності власної державності, розвиток у межах імперій та авторитарно-тоталітарних режимів тощо), подібності системи організації органів державної влади, проходження фаз демократизації. З огляду на ці міркування, найвдалішою країною для бінарного порівняльного аналізу з Україною видається Польща, у якій реальна трансформація політичного режиму і зміни його основних механізмів вже дали позитивний результат. Це зумовлює необхідність порівняльного дослідження демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі, що і визначило вибір дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою наукової роботи філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та виконане у межах науково-дослідної теми 06БФ041-01 “Філософія та політологія у структурі сучасного соціо-гуманітарного знання”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розкриття особливостей демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі, а також визначення можливих аспектів використання польського досвіду в Україні. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

* проаналізувати сучасні наукові підходи до трактування політичного режиму і уточнити його зміст;

* розкрити головні положення транзитологічної парадигми, в межах якої визначити зміст та стадії трансформації політичного режиму;

* виявити і дослідити чинники, що визначили особливості демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі;

* з'ясувати спільне та відмінне у формуванні й функціонуванні систем державної влади в Україні та Польщі;

* охарактеризувати взаємовідносини між державою та інститутами громадянського суспільства в країнах, обраних для дослідження;

* визначивши результати трансформації політичних режимів у зазначених країнах, встановити можливі шляхи використання польського досвіду для подальшої розбудови демократичного режиму в Україні.

Об'єкт дослідження: політичні режими України та Польщі.

Предмет дослідження: особливості демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі.

Методи дослідження. Дисертаційну роботу виконано на засадах комплексного підходу до застосування методів дослідження. Зокрема, було використано наступні методи: порівняльний метод, який дав можливість визначити спільні й відмінні риси трансформації політичних режимів в Україні й Польщі, а також сформулювати можливі напрями застосування польського досвіду у подальшій трансформації політичного режиму в Україні. Системний метод дав змогу дослідити демократичну трансформацію як комплексний багатоаспектний процес, який поєднує низку компонентів, що сприяють модернізації політичної системи. Структурно-функціональний метод використано при дослідженні способів формування та функціонування органів державної влади, а також при визначені специфіки взаємодії основних інститутів державної влади України і Польщі з інститутами громадянського суспільства. Історичний метод дозволив виявити історичні особливості демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є однією із перших у вітчизняній політичній науці, в якій проводиться комплексний порівняльний аналіз особливостей демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі. У роботі сформульовано такі результати дослідження, які характеризуються науковою новизною і виносяться на захист:

* запропоновано авторське визначення політичного режиму, під яким розуміється спосіб функціонування інститутів політичної влади, характер взаємовідносин між політичними акторами, що проявляється через сукупність найбільш типових методів і засобів здійснення влади, які оформляють та структурують реальний процес взаємовідносин держави й суспільства;

* уточнено зміст процесу демократичної трансформації політичного режиму, який варто розуміти як виражену в часі послідовність направлених дій щодо зміни конкретних ознак і загальної форми існуючого політичного режиму й перехід до іншого, що поділяється на такі етапи: лібералізація, крах попереднього, встановлення нового, консолідація нового режиму;

* поглиблено аналіз чинників, що визначили особливості демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі. Визначальною їхньою рисою є одночасність проведення соціально-економічних та політичних реформ. Встановлено, що у порівнянні з Польщею специфіку демократичної трансформації політичного режиму України характеризували: значно триваліший період існування комуністичного режиму, слабкість демократичних традицій, несформованість національно-демократичної еліти, низький рівень підтримки суспільством демократичних ініціатив, необхідність одночасно вирішувати проблеми демократичного транзиту й розбудови держави та формування політичної нації, несприятлива зовнішньополітична ситуація;

* на новому науковому рівні здійснено дослідження механізмів формування та функціонування системи органів державної влади України та Польщі. З'ясовано, що становленню демократичного режиму у Польщі сприяла створена модель державно-владних інститутів, яка базувалася на балансі важелів і ресурсів між основними політичними гравцями, натомість конституційні моделі, що сформувалися в Україні після 1996 та 2004 рр. не сприяли становленню демократичного режиму, перша через гіпертрофований вплив інституту президентства, а друга через неузгодженість основних повноважень між вищими владними інститутами;

* набуло подальшого розвитку положення про те, що основними ознаками демократії у взаємовідносинах держави з інститутами громадянського суспільства є: відсутність утисків політичних прав і свобод громадян та тиску на опозиційні партії, які б проводилися не правовими методами й засобами, відсутність державної цензури, активне залучення до здійснення публічної політики недержавних об'єднань тощо. Доведено, що вони загалом реалізуються у Польщі й лише частково в Україні;

* визначено, що трансформація політичного режиму в Польщі завершилась становленням демократичного режиму, тоді як в Україні цей процес ще триває й характеризується формуванням гібридного політичного режиму, який має перехідний характер й відзначається застосування як демократичних, так і недемократичних методів і засобів здійснення політичної влади; запропоновано шляхи використання польського досвіду у подальшій демократичній трансформації політичного режиму в Україні.

Практичне значення одержаних результатів дослідження. Отримані результати можуть використовуватися для розробки лекційних курсів із загальної теорії політики та порівняльної політології, слугувати підґрунтям для подальших досліджень цієї проблематики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертаційного дослідження обговорювалися на міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету - 2007” (Київ, 2007), на всеукраїнській науковій конференції “Політична наука в Україні: стан і перспективи” (Львів, 2007), міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету - 2008” (Київ, 2008), міжнародній науковій конференції “Європейська та євроатлантична інтеграція і транскордонне співробітництво” (Луцьк, 2008), міжнародній науковій конференції “Людина. Світ. Суспільство” (Київ, 2009), міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету - 2010” (Київ, 2010).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у чотирьох статтях, три з яких - у фахових наукових виданнях, та семи тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів (шести підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Обсяг основної частини дисертації складає 168 стор. Список використаних джерел нараховує 329 найменувань на 31 стор.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається її зв'язок з існуючими програмами науково-дослідницької роботи, визначається об'єкт, предмет, мета і завдання, а також методи дослідження, висвітлюється наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі дисертації “Теоретико-методологічні засади дослідження трансформації політичних режимів” подається огляд літератури з проблематики, розглядаються сучасні наукові підходи до розуміння поняття “політичний режим”, аналізується трансформація як тип соціального процесу, з'ясовано зміст трансформації політичного режиму.

У підрозділі 1.1. “Концептуальні підходи у дослідженні політичних режимів” розкрито та проаналізовано інституціональний (правовий), політико-системний та соціологічний підходи до визначення поняття “політичний режим”.

Представники інституціонального підходу (Б. Стародубський, К. Бекстер, Г. Лассуел, А. Лейпхарт) схильні ототожнювати політичний режим з таким поняттям як “форма правління” та зосереджують увагу на аналізі формально-юридичних засад організації та функціонування інститутів державної влади. Розглядаючи політичний режим як сукупність методів і засобів державного управління, дослідники не враховують проявів режиму та його роль в політичному, соціальному, економічному житті суспільства.

У працях ряду дослідників (Р. Макрідіса, Р. Фішмана, С. Краснера, П. Калверта, М. Хагопяна, Ч. Ендрейна) поняття “політичний режим” та “політична система” ототожнюється й відповідно політичний режим характеризується як стан політичної системи, для якої притаманні певні співвідношення сил між суб'єктами даної системи (політичними партіями, елітою, групами тиску тощо) з приводу здійснення політичної влади та використання механізму державного впливу на суспільство. Однак цей (політико-системний) підхід не розкриває характеру впливу держави на соціум та не вказує на такі необхідні елементи режиму як методи й засоби політичного управління суспільством.

Вагомий теоретичний доробок у дослідженнях політичного режиму належить вітчизняним науковцям Г. Шипунову, О. Боровському, І. Недокусу, П. Олещуку, О. Фісуну, А. Колодій, В. Романовій, В. Бортнікову, В. Полохалу, П. Шляхтуну, В. Бебику, В. Якушику, та ін. Визначаючи сутність політичного режиму, ці дослідники приділяють велику увагу осмисленню тих зв'язків між суспільством і державою, між індивідом і владою, які склалися реально та не обов'язково у відповідності з прописаними правовими нормами. Серед російських дослідників, які дотримуються подібної думки, необхідно виокремити науковий доробок А. Циганкова, А. Громико, Ф. Бурлацького й А. Галкіна, Ю. Сумбатяна, В. Кравцова, А. Боровикова, А. Соловйова, С. Кашкіна та ін. Практично всі представники даного (соціологічного) напрямку сходяться на тому, що політичні режими не можуть еволюціонувати тільки шляхом зміни юридичних норм, що визначають їх зміст. Схожі позиції відстоюють у своїх дослідженнях представники західної політичної науки Р. Арон, Ж._Л. Кермон, Г.О'Доннел, Ф. Шміттер.

На основі аналізу зазначених підходів до розуміння політичного режиму доведено, що саме соціологічний найбільш повно висвітлює його зміст. Враховуючи основні позиції соціологічного підходу, уточнено зміст поняття “політичний режим”.

У підрозділі 1.2 “Демократичний транзит” як центральна категорія транзитологічної парадигми” міститься аналіз провідних теоретичних підходів до вивчення процесів політичної трансформації постсоціалістичних країн.

Дослідження проблем трансформації є доволі поширеними у західній політичній науці. Особливе значення мають наукові розробки В. Банса, Л. Даймонда, Г.О'Доннела, Т.Л. Карла, С. Ларсена, А. Лейпхарта, Х. Лінца, С. Ліпсета, Р. Патнема, А. Пшеворского, Д. Растоу, А. Степана, С. Хантингтона, Ф. Шміттера, У. Рейсінгера, З. Бжезінського, К. Террі та ін. В центрі уваги цих досліджень стоять передусім проблеми режимних трансформацій в цілому і демократизації зокрема. Ґрунтовні наукові розвідки, присвячені аналізу процесу трансформації політичних режимів, наявні в межах російської політичної науки. Можна виокремити дослідження А. Мельвіля, В. Гельмана, О. Харітонової, М. Ільїна, І. Клямкіна, Е. Мачкува, А. Кинєва, Б. Капустіна, Т. Заславської та ін.

Проблемам поставторитарного переходу країн ЦСЄ загалом, та Польщі зокрема, присвячені праці польських науковців В. Лементовічі, А. Антошевського, Р.Гербута, Я.Куроня, Н. Іздепського, А. Павловської, Ж. Пшистава, Гж. Колодка, Т. Сшіманека, Т. Мазовецького, Л. Бальцеровича, Є. Вятра та ін.

У цілому ряді публікацій вітчизняних дослідників аналізуються теоретичні аспекти трансформації політичних режимів (переважно у напрямку від тоталітаризму до демократії), а також реалії змін політичного режиму як в Україні, так і інших державах. Варто відзначити науковий доробок В. Горбатенка, М. Михальченка, О. Романюка, О. Куценко, О. Хорошилової, О. Фісуна, О. Долженкова, О. Бабкіної, С. Катаєва, Ф. Рудича, Н. Латигіної, Ю. Мацієвського, Є. Бистрицького, А. Колодій, В. Полохала, І. Воронова, В. Ходаківського та ін. Окремі аспекти, що стосуються проблем інституціоналізації демократії як в Україні, так і в інших країнах, вміщені у дослідженнях В. Бурдяк, М. Кармазіної, В. Кременя, В. Котигоренка, І. Кресіної, Л. Нагорної, Д.Ткача, О. Ткача, Г. Щедрової, О. Чемшита, В. Цвиха, В. Цвєткова та ін.

Загалом, зафіксовано незначну кількість порівняльних досліджень специфіки демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі. Окремі аспекти досліджуваної проблеми висвітленні у працях Г. Зеленько, О. Кукуруз, В. Лущая, О. Стойко, Т. Гаврилюк, В. Дем'янця, В. Лавренеко, І. Клинкової, О. Уріна, Л. Харченко та ін. Необхідно також відзначити праці російських науковців М. Бухаріна, О. Сіденко, І. Жуковського, Л. Викошеної, Ю. Ігрицкого, Т. Зарицького та ін.

На основі аналізу зазначеної літератури визначено, що трансформація є нелінійним соціальним процесом, який відбувається у суспільстві під час втрати існуючою соціальною системою сталості й стабільності. У свою чергу, трансформація політичного режиму - це завжди процес переходу від одного типу режиму до іншого, зміни його форми.

Важливою характеристикою переходу, що виокремлює його серед інших змін політичного режиму, є невизначеність елементів політичного режиму. Невизначеність переходу складається з невизначеності інститутів політичної влади та результатів політичного процесу. Враховуючи це, обґрунтовано тезу, що для теоретично послідовного відображення суті трансформації політичних режимів цей процес необхідно розуміти як “перехід з відкритим фіналом”, що поділяється на ряд етапів. На етапі лібералізації попереднього режиму, невизначеність викликана зміною композиції акторів та їх стратегій, а також виникненням нових інститутів. На етапі краху попереднього режиму невизначеність зростає, досягаючи піку в момент фіналу функціонування всіх чи більшості формальних інститутів попереднього режиму (цей момент і означає крах попереднього режиму). Між крахом попереднього режиму і встановленням нового може мати місце проміжок часу, протягом якого невизначеність максимально висока - невизначеними є формальні інститути, стратегії та ресурси акторів політичного режиму. На етапі встановлення нового режиму, початок якого визначається початком функціонування всіх або більшості його формальних інститутів, невизначеність починає поступово зменшуватися. На етапі консолідації нового режиму невизначеність переходу зникає, а композиції акторів, їх стратегій та інститутів поступово стають стійкими.

Підсумовується, що постсоціалістичні трансформації політичних режимів у пострадянських країн суттєво різнилися від демократичного транзиту держав ЦСЄ. Це зумовлено тим, що у пострадянських країнах відбувалися одразу два типи трансформації: посттоталітарна (соціально-політична) та державотворча (національно-політична), вихідною позицією був не авторитаризм а тоталітаризм, перехід відбувався в умовах кардинальної перебудови геополітичного порядку, “пактування” політичної еліти не було направлене на розвиток демократії, а скоріше на збереження за партноменклатурою монопольного права на використання державно-владних ресурсів тощо.

У другому розділі “Передумови та чинники трансформації політичних режимів України та Польщі” досліджено вплив на трансформацію політичних режимів України та Польщі соціально-політичних передумов, що визначаються через характеристику “відправного пункту” демократичного транзиту, а також внутрішніх та зовнішніх чинників.

У підрозділі 2.1 “Особливості „відправного пункту” демократичного транзиту в Україні та Польщі” визначено, що у Польщі рівень готовності та здатності суспільства до демократичних перетворень політичного режиму був значно вищим, ніж в Україні. Це зумовлено цілою низкою обставин, найголовнішою серед яких є та, що трансформація політичного режиму Польщі відбувалася в межах консолідованої держави та політичної нації. Натомість в Україні поєднувалися процеси переходу політичного режиму й формування інституційної інфраструктури, яка була необхідна для нормального функціонування суспільства. Цей процес також характеризується відсутністю національної єдності та необхідністю формування політичної нації.

Показано, що на особливості “відправного пункту” трансформації політичного режиму в країнах значний вплив здійснював період існування та характер комуністичного режиму. Останній, будучи інстальованим до Польщі ззовні, не підтримувався більшістю населення та був значно ліберальнішим і не таким тривалим як в Україні.

Проведений аналіз підтверджує припущення, що на якість “відправного пункту” трансформації політичного режиму впливає склад та характер діяльності політичної опозиції. Адже вона в умовах недемократичного політичного режиму виникає як громадсько-політичний рух та, фактично, розпочинає демократичну трансформацію політичного режиму.

З'ясовано, що ліберальна політика правлячої політичної партії ПОРП у Польщі сприяла створенню і ефективному функціонуванню як політичної опозиції та інших інститутів громадянського суспільства. Формування потужної політичної опозиції правлячому режимові у Польщі припадає на кінець 1970-х початок 1980-х рр., що виявилось у діяльності профспілково-політичної організації “Солідарність”. Результатом її діяльності стала перемога на виборах 1989 р. до Сейму та Сенату, а також обрання 1990 р. Л. Валенси президентом Польщі. Ці події розпочали новий етап трансформації політичного режиму в Польщі.

Діяльність опозиції комуністичному режимові в Україні була набагато слабшою та менш ефективною порівняно із польською. Це визначалося тим, що її рушійною силою була нечисельна гуманітарна інтелігенція. Демократичний блок, в основі якого був Рух, на відміну від “Солідарності” не отримав суттєвої перемоги на парламентських виборах 1990 р. Була програна й президентська компанія 1991 р. В результаті чого біля державного керма продовжувала залишатись комуністична партноменклатура. Її представники, скориставшись серпневим путчем 1991 р., відтіснили найнепоступливіших та співпрацювали із схильними до конформізму опозиційними діячами. Це дало можливість “обеззброїти” та розколоти демократичну опозицію, частина якої отримала привілеї і посади, а партноменклатура значною мірою зміцнила своє становище, здобувши “національно-демократичну” легітимність.

У підрозділі 2.2 “Внутрішні та зовнішні чинники становлення демократичного режиму в Україні та Польщі” показано, що на демократичну трансформацію політичних режимів здійснюють вплив такі внутрішні чинники як: характер та спосіб поведінки політичної еліти; інтенсивність та успіх соціально-економічних реформ; національна однорідність та відсутність поділу суспільства за різними критеріями; рівень підтримки суспільством демократичної трансформації та інтенсифікація євроінтеграційних процесів. Зовнішніми чинниками виступає рівень підтримки світовою спільнотою демократичних перетворень, геополітичне становище країни.

У параграфі аргументовано положення про те, що успішність демократичної трансформації залежить від існування згуртованості політичної еліти навколо ідеї інстутуціалізації демократичних принципів. Дослідження показало, що розбудова демократичного політичного режиму відбувалося в умовах консенсусу всіх політичних сил. Натомість в Україні й досі зберігається політичне протистояння між прихильниками авторитарної й ліберальної моделей організації суспільно-політичного життя.

Встановлено, що українській політичній еліті, на відміну від польської, так і не вдалося виробити цілісну систему демократичних цінностей і запропонувати її суспільству, що стимулювало виникнення ситуації важкопрогнозованості трансформації політичного режиму.

Сприятливим внутрішнім чинником трансформації політичного режиму Польщі стало проведення ефективних соціально-економічним реформ що базувалися на методах шокової терапії. Українська ж влада із самого початку не спромоглася провести ефективні економічні реформи, не створила національних програм економічних змін, запізнилась із проведенням грошової реформи, досить пізно розпочала програму приватизації.

Демократична трансформація політичного режиму Польщі відбувалася в умовах національної однорідності та високої підтримки суспільством економічних та політичних перетворень, яка з 1989 р. не була нижче 50%. Водночас вироблення цілісної концепції демократичного розвитку українського суспільства ускладнювалося національною та регіональною неоднорідністю.

Вплив зовнішніх чинників проявився у рівні політичної та економічної підтримки світовою спільнотою демократичних ініціатив постсоціалістичних країн. Польща на етапі становлення демократичного режиму, чітко визначила євроатлантичний вектор зовнішньої політики, який було розпочато із адаптації законодавства до євростандартів. Європейська спільнота в межах програми PHARE надала польському режиму дипломатичну допомогу, яка полягала у широкій взаємодії між урядами, економічну допомогу насамперед через значні обсяги західних інвестицій і зростання товарообігу, інституційну та військову допомогу, що полягала передусім у відкритті для країни перспектив інтеграції до європейських економічних, політичних та військових структур.

Високий рівень залежності від західних кредитів і високий рівень інтегрованості в економіку та енергомережу країн СНД змусив Україну в основу своєї зовнішньої політики покласти принцип багатовекторності. Це, безумовно, поглибило протистояння між політичними силами і не сприяло консолідації внутрішньої політики держави.

Загалом, внутрішні й зовнішні чинники були сприятливішими й відповідно полегшили демократичну трансформацію політичного режиму в Польщі й ускладнили цей процес в Україні.

У третьому розділі “Демократична трансформація інститутів держави і громадянського суспільства як складових політичних режимів України та Польщі” проаналізовано способи формування та обсяг повноважень державно-владних інститутів, розкрито характер реальної взаємодії між гілками влади на горизонтальному та вертикальному рівні, досліджено роль і місце в системі влади інститутів громадянського суспільства.

У підрозділі 3.1 “Інституційні та функціональні зміни органів державної влади” проводиться порівняльний аналіз зміни принципів формування та функціонування системи органів державної влади в Україні та Польщі.

Звертається увага на те, що формування владних моделей на перших етапах переходу політичних режимів в Україні та Польщі характеризувалося жорсткою боротьбою за повноваження між інститутом президента та парламентом.

Проведений аналіз режимних моделей засвідчив що у Польщі в середині 90-х років закріпилася багатополюсна політична система, у якій в режимі “динамічної рівноваги” діють кілька приблизно рівних загальнонаціональних політичних гравців. Конституційна модель закріплена 1997 р. призвела до інституціоналізації своєрідної версії конкурентного “двовладдя”, що ґрунтується на балансі формальних важелів і ресурсної бази підтримки основних протагоністів. Така ситуація в умовах політичної конкуренції сприяла закріпленню демократичних правил гри і блокувала потенційні спроби реалізації політики “переможець отримує все” з боку будь-якого учасника. В Україні трансформація політичного режиму відбувалася не через створення моделі із балансом важелів і ресурсів між основними політичними гравцями, а через модель з “домінуючим гравцем”, яким став президент, що сприяло формуванню патрімоніально-олігархічного політичного режиму, консолідації якого завадила “помаранчева революція”. Поява могутніх незалежних політичних гравців, після президентських виборів 2004 року та реалізація конституційної реформи блокувала будь-які нові спроби побудови адміністративних “партій влади”. Однак, зважаючи на відсутність у новій редакції Конституції положень про узгодження політичних позицій вищих владних інститутів, сформувалися умови виникнення конфліктів та нездорової конкуренції за можливість реалізації повноважень, спроб обмеження повноважень одного інституту іншим.

Проведений аналіз демократичної трансформації моделей політичних режимів України та Польщі переконливо доводить наявність істотної різниці між демократією на рівні Конституції і демократії як системи домінуючих в суспільстві норм і відносин, а також підтверджує тезу, про те що сильна президентська влада не сприяє становленню демократичного режиму у постсоціалістичних країнах.

У підрозділі 3.2 “Демократизація партійної системи та місцевого самоврядування” визначено, що основною тенденцією становлення партійної системи в Республіці Польща стало подолання її посткомуністичного характеру, що визначалося зміною програмно-ідеологічного протистояння політичних акторів з приводу питань демократичної і ринкової реформи на протистояння щодо інших проблем, наприклад, відношення до міжнародних інтеграційних проектів та їх практичного втілення. Партійна система Польщі демонструє прагнення до прагматизації політичної конкуренції, що виражається у створенні чітких інституціональних меж партійної конкуренції, забезпечення рівних можливостей політичної участі акторів у процесі боротьби за владу.

Аналіз процесу формування партійної системи Польщі, оцінка програм політичних партій дозволяє зробити висновок про те, що політичним акторам вдалося подолати конфлікт “переможців” та “переможених”, тоді як в Україні він продовжує залишатися.

Важливим фактором, що визначає особливості польських та українських політичних партій є відсутність стійких зв'язків із соціальними групами. Партійні структури схильні до централізму: місцеві відділення дуже рідко відображають інтереси регіонів. Однак, політичні партії у Польщі реалізують механізм артикуляції та узгодження конфліктних позицій у суспільстві на рівні реалізації інтересів у політичних стратегіях. Політичні партії в Україні намагаються виокремитись через протистояння, які лежать на поверхні, наприклад, Східна - Західна Україна тощо.

Визначено, що неурядові громадські організації в Україні, на відміну від Польщі, є мало розвинутими і фактично усунуті від участі у вирішенні питань публічної влади. Проаналізовано формування та функціонування органів місцевого самоврядування. Виявлено, що у Польщі цілком реалізована децентралізація влади, яка базується на принципі автономності і повноважень одиниць самоврядування різних типів. Натомість в Україні не вдалося сформувати ефективну систему органів місцевого самоврядування. Безпосередньо одним із найсуттєвіших недоліків серед багатьох інших є створення неоднозначних умов функціонування районного і обласного рівнів самоврядування. Обласні і районні ради позбавлені права створювати підконтрольні й підзвітні їм виконавчі органи. Такий статус обласних і районних рад не може не відбиватись на ефективності і дієздатності місцевого самоврядування на рівні сіл, селищ, міст. Адже територіальні громади та їх виконавчі органи, не маючи у своєму розпорядженні достатньої кількості матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації наданих їм повноважень, змушені передавати їх відповідним державним адміністраціям, які дублюють функції відповідних рад. Така система повністю нівелює та спотворює принципи місцевого самоврядування в Україні.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що трансформація політичного режиму в Польщі перебуває на етапі консолідації демократії, на якому продовжує залишатися доволі потужна неформальна сфера впливу. Проте джерелами подальшої демократичної трансформації політичного режиму є реальна легітимація демократичних сил, прогрес у наближенні польського законодавства до західних зразків, сприйняття демократичних правил гри усіма політичними силами.

В Україні сьогодні сформувався гібридний політичний режим, для якого характерним є застосування як демократичних, так і недемократичних методів і засобів здійснення політичної влади. Безпосередньо ознаки недемократичності режиму проявляються у практиці непрозорого і непублічного ухвалення політичних рішень, використання потенціалу силових структур при реалізації політичних рішень, відносини між представниками влади і громадянами зберігають вигляд патронажно-клієнтелістських стосунків. Запропоновано для подальшого процесу трансформації політичного режиму використати польський досвід у сфері формування ефективної системи противаг і стримувань у відносинах органів державної влади та вироблення дієвої моделі децентралізації державної влади.

Висновки

У висновках дисертації викладено теоретичне узагальнення й нове розв'язання наукового завдання, що полягає у комплексному порівняльному аналізі особливостей трансформації політичних режимів України та Польщі. Комплекс методів, що був використаний у проведеному дослідженні, дозволив отримати такі висновки:

1. Встановлено, що серед сучасних підходів до визначення поняття “політичний режим” найбільш адекватно зміст цього феномена відображає соціологічний підхід, в межах якого акцент робиться не на формально-правових засадах функціонування режиму, а на тому, як реально відбувається процес організації та реалізації політичної влади. Відповідно до соціологічної традиції уточнено поняття “політичний режим”, під яким розуміється спосіб функціонування інститутів політичної влади, характер взаємовідносин між політичними акторами, що проявляється через сукупність найбільш типових методів і засобів здійснення влади, які оформляють та структурують реальний процес взаємовідносин держави й суспільства.

2. Трансформація є нелінійним соціальним процесом, що відбувається у кризові епохи й охоплює всі сфери суспільства, тобто носить системний характер. Вона відбувається у суспільстві, в якому соціальна система втрачає сталість і стабільність та вступає в період нерівномірних взаємодій. Демократична трансформація політичного режиму - це певна, виражена в часі, послідовність дій, спрямованих на зміну конкретних ознак існуючого політичного режиму, перетворення його в нову якість. Загалом, це процес переходу від одного типу режиму до іншого, зміна його форми, що проходить такі послідовні стадії: лібералізація режиму; крах попереднього режиму; встановлення нового режиму; консолідація нового режиму.

3. Виокремлено та досліджено чинники демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі, серед них: “відправний пункт”, що характеризує рівень готовності суспільства до перетворень; характер та спосіб поведінки політичної еліти; національна однорідність і відсутність поділу суспільства за такими критеріями як регіональність та рівень соціокультурного розвитку; вироблення національної стратегії економічного розвитку; рівень політичної та економічної підтримки демократичних ініціатив світовою спільнотою; конфігурації міжнародної системи, геополітична ситуація тощо. Спільною рисою розбудови демократичного режиму була необхідність здійснення перетворень не тільки в політичній, але й економічній та соціальній сфері. У порівнянні з Польщею несприятливими чинниками трансформації політичного режиму України стали: тривалий період існування комуністичного режиму; вихідним пунктом трансформації був не авторитаризм, а тоталітаризм (“занепалий тоталітаризм”); відсутність досвіду вільних ринкових економічних відносин; незначний прошарок реформаторської еліти у взаєминах якої не вистачало консенсусу і консолідації щодо стратегічних напрямків розвитку країни; необхідність поряд із демократичним транзитом розбудовувати державність та формувати політичну націю; низький рівень підтримки українським суспільством демократичної трансформації, відсутність розвиненої система інститутів громадянського суспільства; несприятлива зовнішньополітична ситуація, що виразилась у незначній фінансовій та політичній підтримці західними країнами демократичних перетворень.

4. Процес формування системи державної влади у Польщі й Україні має як спільні, так і відмінні риси. Визначальним є те, що формування конституційних моделей у цих країнах відбувалося найтриваліше серед постсоціалістичних та пострадянських держав і те, що вони пройшли однотипні етапи розвитку: внесення змін до соціалістичних конституцій, прийняття законопроектів (так званих Малих конституцій), вироблення проектів та прийняття нових конституцій. Характерною особливістю формування моделі державно-владних інститутів Польщі було те, що вона з самого початку переходу пішла шляхом формування збалансованої парламентсько-президентської системи. Натомість в Україні сформувалася розбалансована як президентсько-парламентська, так і парламентсько-президентська модель. Перша з них характеризувалася гіпертрофованим впливом президентських структур, фактичні повноваження яких виходили далеко за межі конституційних, друга - неузгодженістю основних повноважень вищих владних інститутів, що створювало умови виникнення конфліктів та жорсткої конкуренції за можливість реалізації повноважень, спроб обмеження компетенцій одного інституту іншим, що супроводжувалося застосуванням засобів неполітичного впливу.

5. Основними напрямами успішного переходу до демократичного режиму є децентралізація, яка розмежовує повноваження органів місцевого самоврядування й державних адміністрацій, та “європеїзація” - як прагнення країни набути статусу повноправного члена Об'єднаної Європи, модернізувати політико-владні інститути та законодавчу базу відповідно до найкращих західноєвропейських традицій. Ці напрями цілком реалізовано у Польщі та лише частково - в Україні, в якій все ще залишається високий рівень централізації державної влади та нерозвиненість органів місцевого самоврядування, відсутні механізми залучення неурядових організацій до здійснення політичної влади. Як у Польщі, так і в Україні правове врегулювання діяльності політичних партій та реформування виборчого законодавства сприяли інституціоналізації політичних партій та окреслили контури сучасних партійних систем. Проте сучасні політичні партії у Польщі відіграють роль інструменту артикуляції та узгодження конфліктних позицій у суспільстві на рівні реалізації інтересів у політичних стратегіях. Натомість в Україні вони тяжіють до адміністративно-господарських груп, що тиснуть на виконавчу владу позапарламентськими засобами.

6. Дослідження сукупності засобів і методів здійснення політичної влади у Польщі та Україні, форм взаємодії державно-владних структур і суспільства показало, що у Польщі сформувався демократичний політичний режим. Підсумки його трансформації в Україні свідчать, що він має перехідний характер, який можна охарактеризувати як частково демократичний (гібридний). Йому властиві не лише елементи авторитарної практики, неопатрімоніальних відносин, а й панування корпоративних інтересів. Польський досвід трансформації політичного режиму є надзвичайно корисним для України. Проте навряд чи втілення “польського сценарію” дасть тотожні результати, хоча деякі його риси можуть бути використаними у подальшому розвитку політичного режиму в Україні. Серед них виділяємо: продовження конституційної реформи і створення державно-владної моделі з чітко визначеними функціями та повноваженнями державних інституцій, реалізація яких ґрунтувалася б на ефективній системі противаг і стримувань; проведення адміністративно-територіальної реформи; чітке визначення функцій між державою та громадянським суспільством; інституційне розмежування політичних та адміністративних функції у системі виконавчої влади; удосконалення процедури діяльності органів публічної адміністрації; створення економічно спроможних суб'єктів місцевого самоврядування шляхом укрупнення територіальних громад та впровадження ефективних місцевих податків; налагодження діалогу між владою та неурядовими організаціями; продовження реформ виборчого законодавства та перехід до пропорційної системи із багатомандатними виборчими округами й відкритими списками, підвищення обмежувального бар'єру до 4% для політичних партій та 7% для коаліційних об'єднань.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Кобильник В. В. Концептуальні засади визначення сутності політичного режиму / В. В. Кобильник // Політологічний вісник : зб. наук. праць. - К. : ІНТАС, 2007. - Вип. 28. - С. 82-96.

Кобильник В. В. Використання порівняльного методу в політологічному дослідженні / В. В. Кобильник // Вісник Київського національного університету. Серія : Філософія. Політологія. - К. : ВПЦ “Київський університет”, 2007. - Вип. 87-88. - С. 120-123.

Кобильник В. В. Демократичний транзит в Україні та Польщі: особливості стартової ситуації / В. В. Кобильник // Політологічний вісник : зб. наук. праць. - К. : ІНТАС, 2009. - Вип. 39. - С.195-207.

Політико-історичні передумови трансформації політичного режиму в Україні // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: історичні науки. - Кам'янець-Подільський : ОІЮМ, 2005. - Т. 15: На пошану професора Л. В. Баженова. - С. 229-243.

Кобильник В. В. Особливості трансформації політичного режиму в Україні / В. В. Кобильник // Дні науки філософського факультету - 2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року) : матеріали доповідей та виступів. - К. : Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2007. - Ч. VІ. - С. 48-49.

Кобильник В. В. Сценарій польської інтеграції до Європейського Союзу та можливості його застосування в Україні / В. В. Кобильник // Європейська та Євроатлантична інтеграція і транскордонне співробітництво : тези доп. V Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих науковців. Луцьк, 15-16 травня 2008 р. : в-2-х т. / за ред. В. Й. Лажніка і С. Ф. Федонюка. - Луцьк : РВВ “Вежа” Волинського національного університету імені Лесі Українки, 2008. - Т. 1. - С. 37-40.

Кобильник В. В. Інститут президентства як індикатор демократичного транзиту в посткомуністичних країнах / В. В. Кобильник // Дні науки філософського факультету - 2008: Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року) : матеріали доповідей та виступів. - К. : Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2008. - Ч. ІХ. - С. 64-66.

Кобильник В. В. Особливості демократизації посткомуністичних суспільств / В. В. Кобильник // Політична наука: стан і перспективи : матеріали всеукраїнської наукової конференції (Львів, 10-11 травня 2007 р.) / укладачі М. Поліщук, Л. Скочиляс, Л. Угрин. - Львів : ЦПД, 2008. - С. 118-123.

Кобильник В. В. Форми організації державної влади в Україні та Польщі у контексті демократичного транзиту / В. В. Кобильник // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів, докторантів й аспірантів, присвяченої 90-річчю Кам'янець-Подільського національного університету. - Вип. 7. У 5-ти томах. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2008. - Т. 1. - С. 36-37.

Кобильник В. В. Створення ґмін як перший етап реформування органів місцевого самоврядування в Польщі / В. В. Кобильник // Людина. Світ. Суспільство (до 175 річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету - 2009: Міжнародна наукова конференція (21-22 квітня 2009 року) : матеріали доп. та вист. - К. : Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2009. - Ч. ХІ. - С. 69-61.

Кобильник В. В. Партійні системи України та Польщі: тенденції становлення / В. В. Кобильник // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів, докторантів й аспірантів. - Вип. 8. У 5-ти томах. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2009. - Т. 1. - С. 37-38.

Анотація

Кобильник В. В. Особливості демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

У дисертації проаналізовано основні підходи до визначення політичного режиму: інституціональний (правовий), політико-системний та соціологічний. Запропоновано визначення поняття “політичний режим” як способу функціонування інститутів влади, характер взаємовідносин між політичними акторами, що проявляється через сукупність найбільш типових методів і засобів здійснення влади, які оформляють та структурують реальний процес взаємовідносин держави й суспільства.

Доведено, що трансформація є нелінійним соціальним процесом, а трансформацію політичного режиму варто тлумачити як певну, виражену в часі послідовність направлених дій щодо зміни конкретних ознак і загальної форми існуючого політичного режиму, яку необхідно розуміти як “перехід із відкритим фіналом”.

Досліджуються основні внутрішні й зовнішні чинники, що визначали особливості демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі, головною серед яких є поєднання політичних та економічних перетворень. У дисертації проведений аналіз демократичної трансформації політичних режимів України та Польщі й доведено, що модель системи державної влади із сильним президентом не сприяє становленню демократичного режиму. Виявлено дві основні характеристики успішного становлення демократичного режиму в Україні та Польщі, а саме децентралізація державної влади та “європеїзація”. З'ясовано можливості використання польського досвіду у подальшій трансформації політичного режиму в Україні.

Ключові слова: політичний режим, трансформація політичного режиму в Україні та Польщі, чинники демократичної трансформації, демократичний політичний режим, гібридний політичний режим.

Аннотация

Кобыльник В. В. Особенности демократической трансформации политических режимов Украины и Польши. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

В диссертации проанализированы основные подходы к определению политического режима: институциональный (правовой), политико-системный и социологический. Предложены определения понятия “политический режим” как способ функционирования институтов власти, характер взаимоотношений между политическими актерами, что проявляется через совокупность наиболее типичных методов и средств осуществления власти, оформляющих и структурирующих реальный процесс взаимоотношений государства и общества.

Доказано, что трансформация есть нелинейным социальным процессом, а трансформацию политического режима следует толковать как некую выраженную во времени последовательность направленных действий по изменению конкретных признаков и общей формы существующего политического режима превращения его в новое качество, которую необходимо понимать как “переход с открытым финалом”. В общем, это процесс перехода от одного типа режима к другому, изменение его формы, которая проходит такие последовательные стадии: либерализация режима; крах прежнего режима; установление нового режима; консолидация нового режима.

Исследованы основные внутренние и внешние факторы, определяющие особенности демократической трансформации политических режимов Украины и Польши, главным среди которых является сочетание политических и социально-экономических преобразований.

Выяснено, что в сравнении с Польшей специфику трансформации политического режима в Украине определяли следующие факторы: длительный период существования коммунистического режима, в связи с чем исходным пунктом демократической трансформации был не авторитаризм, а тоталитаризм; незначительный слой реформаторской элиты; во взаимоотношениях которой не было консенсуса и консолидации относительно стратегических направлений развития страны; необходимость наряду с развитием демократического режима формировать институты государства и политическую нацию и т.д.

Определено, что демократическая трансформация политического режима в Польше осуществлялась через закрепление многополюсной системы, в которой в режиме динамического равновесия действуют несколько примерно равных общенациональных политических игроков. Конституционная модель, закреплена в 1997 году, привела к институционализации своеобразной версии конкурентного “двоевластия”, основанной на балансе формальных рычагов и ресурсной базы поддержки основных протагонистов. Такая ситуация в условиях политической конкуренции способствовала закреплению демократических правил игры и блокировала потенциальные попытки реализации политики “победитель получает все” со стороны любого участника.

Установлено, что в Украине трансформация политического режима происходила не через создание модели с балансом рычагов и ресурсов между основными политическими игроками, а через модель с доминирующим элементом, которым стал президент. В целом это способствовало формированию патримониально-олигархического политического режима, консолидации которого помешала “оранжевая революция”, которая несколько изменила вектор трансформации политического режима. Появление мощных независимых политических игроков блокировала любые новые попытки построения административных “партий власти”. Этому способствовала конституционная реформа 2004 г., которая предусматривала передачу значительных рычагов власти парламенту. Однако, учитывая отсутствие в Конституции положений о согласовании политических позиций высших властных институтов, она способствовала возникновению конфликтов и нездоровой конкуренции за возможность реализации полномочий, попыток ограничения полномочий одного института другим.

В диссертации проведен анализ демократической трансформации политических режимов Украины и Польши, доказано, что модель системы государственной власти с сильным президентом не способствует становлению демократического режима.

Выявлены две основные характеристики успешного становления демократического режима в Польше и Украине, а именно: децентрализация государственной власти и “европеизация”. Определены возможности использования польского опыта в дальнейшей трансформации политического режима в Украине.

Ключевые слова: политический режим, трансформация политического режима в Украине и Польше, факторы демократической трансформации, демократический политический режим, гибридный политический режим.